|
|
Скачати 57.19 Kb.
|
Використана література:
Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка Біологічний факультет Кафедра мікробіології Ессе з філософії і методології сучасного природокористування на теми: Еволюція взаємовідносин філософії та науки: від натурфілософії до методології. магістра студента 5-го курсу групи БЛБ – 52 (генетика) Чеха Богдана Певірила: доц. Гнатуш С. О. Львів 2012 Еволюція взаємовідносин філософії та науки: від натурфілософії до методології. Натурфілософія (філософія природи) – переважно філософсько-умоглядне тлумачення природи, розглянутої в її цілісності і спирається на деякі природничо-наукові поняття. Виникнення натурфілософії пояснюється наступними причинами:
Періодом виникнення натурфілософії вважається рання доба розвитку людської цивілізації, при намаганнях людей пояснити ті, чи інші явища природи, коли, ще знань про природу і її закони було вкрай мало. Накопичення фактів і намагання їх обґрунтувати без необхідного багажу знань і уявлень призвело до утворення хибних уявлень про природу і її закони, таких, як геоцентризм Арістотеля, міфічні образи богів різноманітних стихій, що їх обусоблювали. Однак, не зважаючи на це, більшість понять щодо цілісності природи і її частин, вчення Демокріта про атоми, поняття ієрархічності природи, досягнення фізики, астрології, математики у період древньої Греції, та Римської імперії залишаються суттєвими до теперішнього часу, і відіграюсь роль основних понять і законів, на яких ґрунтується сучасна наука та філософія. Що ж до важливості ідей і понять натурфілософії для науки, можна описати висловом древньогрецького філософа Платона: «Причини природних явищ треба шукати в самій природі, а не в ідеях», тобто необхідно змінювати штучну класифікацію наук та інтегрувати їх, хоча й не повністю, в своєрідне вчення про природу, однак не допускати хаосу в організації науки. Не зважаючи на всі позитивні риси натурфілософії, вона зазнала занепаду вже у часи середніх віків, для яких характерний був занепад науки та філософії в цілому і заміна їх релігією, однак не зважаючи на це у Європі на той час розвинулась псевдохімія – алхімія, освіта ґрунтувалась на вченні Арістотеля. Вже з виникненням перших університетів в Болоньї (1088 р.), Оксворді (1167) медичних шкіл, та інших навчальних закладів почалась ера розвитку та відокремлення наук від загального природничого вчення, що однак було тісно зв’язано з релігією. Релігія слугувала для підтримки в людях віри і мети їхнього життя задля служіння Богу, а не самим собі у середньовічній Європі. У XVII – XVIII століттях наука оформлюється, як соціальний інститут. В Європі організовуються наукові спілки, в академії, друкуються перші наукові журнали. Акценти у філософії і науці робились на критиці теологічного світосприйняття, проблемах пізнання світу, ролі розуму, відчуття і мови у гносеології. Новизна полягала в тому, що в античні, та середні віки космос уявлявся кінцевим і визначеними, пізніше мислителі вчили, що всесвіт нескінченний, єдиний і має свої закони розвитку. Нове світосприйняття стало ототожнювати простір з геометричною відстанню (Рене Декарт). У контексті нового світосприйняття природа розглядалася, як механізм, міфологічні і теологічні герої поступово витискались зі світу природи і їх місце займали наукові уявлення. Критерієм доведеності наукового знання стали вважатися досвід, факти, отримані в процесі спостереження і експерименту. Завданням логіки постає об’єднанням фактів та наукових позицій вченого у відповідну наукову теорію, аксіому. На відмінну від середньовічної Європи, допитливість вчених у цей час побудувала цілком прийнятну картину світу, де кожне явище у природі стало обгрунтованим та логічно укомплектованим, що дало поштовх для розвитку точних наук. Філософія даного періоду відіграє роль основи для прокладання шляху точним природничим наукам, й поступово перетворюється в науку. Позитивізм панував у Європі з 1840-х років до початку першої світової війни, пройшов низку етапів, які традиційно називають так: перший позитивізм (О. Конт, Дж. Мілль), другий позитивізм (Е. Мах, А Пуанкаре), третій позитивізм (Віденський гурток та ін.). Спільні риси всіх трьох етапів позитивізму полягать у наступному:
Передумовою матеріалістичного і математично-механістичного опису природи був насамперед стрімкий розвиток точних наук – математики, фізики, й намагання науковців пояснити закони природи, не її суть, загнавши її у вузькі рамки чисел і законів фізики. Було намагання перетворити філософію у точну науку, відокремивши від метафізики, а то й зовсім позбутись абстрактних уявлень у ній. Однак цей підхід був досить обмежений, що пізніше показали у своїх здобутках такі вчені, як Альберт Енштейн (теорія відносності), Нікола Тесла – великий винахідник, що за його ж словами черпав інформацію з особливого «Інформаційного поля землі», поняття якого належить метафізиці. Матеріалізація цінностей духовних, що мала глобальний характер – є негативною рисою позитивізму того часу, не беручи до уваги третій етап позитивізму у Баденської школи за яким мета філософії – знаходження єдиного принципу, зміст і сутність якого розкривається у системі цінностей. Однак такий підхід до вирішення проблем науки і філософських питань тривав недовго, причиною чого є вивчення питань будови атома, всесвіту, та розвиток вищої математики, психології. З настанням даного періоду, лише описової характеристики явищ і принципів законами математики стало недостатньо, наука знову повернулась до умоглядних, абстрактних понять. Прагматизм – філософська течія заснована Чарльзом Пірсом у 70-х роках XIX століття. Ідеї цієї течії були достатньо новаторськими. Філософія – має стати методом для вирішення проблем, які постають перед людьми, а не абстрактно-метафізичним вченням. Що ж до поняття істини у науковій, так і не науковій сфері – істинною вважається вірування, факт, гіпотеза, з якою згідні, яку прийняло суспільство, вчені і вважають її вірною. Поняття істини є хибним, оскільки, істина – не повинна змінюватись з думкою громади, істинна – у своєму первинному трактуванні є незмінною і справедливою за будь-яких умов. Питання щодо трактуванні філософії – як методу для вирішення проблем, підриває статус філософії як фундаменту будь-якої науки, хоча з іншого погляду кожен метод вирішення тої, чи іншої проблеми включає в себе деякі умоглядні філософські роздуми, поняття. Хорошим прикладом може служити психологія – для вирішення «внутрішніх» проблем людини, або соціологія, що не обходяться без філософських принципів. |
|
Становлення китайської філософії Греції. То було п'яте сторіччя до н е., яке увійшло в історію китайської філософії як «золоте сторіччя китайської філософії». Як... |
Закони діалектики Світогляд як центральне поняття філософії. Його різновиди і типи. Предмет філософії |
|
1. Історичні типи світогляду: міф, релігія, філософія. Предмет філософії Наївний матеріалізм у філософії стародавньої Греції і Риму. Персоналізм М. О. Бердяєва |
Тематика рефератів з філософії Позитивізм і неопозитивізм (загальна характеристика й еволюція). Позитивізм і наука |
|
Програма факультативного курсу «Вступ до філософії» авт. Степанова Н. М. 9 Програма для загальноосвітніх навчальних закладів "Історія філософії" авт. Огневюк В. О. та ін |
ТЕМА ФІЛОСОФІЯ ЯК СИСТЕМА ТЕОРЕТИЧНИХ ЗНАНЬ Філософія та буденність. Філософія як любов до мудрості. Філософія та мудрість: суперечливість їх буття. Філософія як проблема для... |
|
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... Плани обговорені і схвалені на засіданні кафедри філософії та соціальних дисциплін |
1. Необхідність і суть макроекономічного регулювання. Предмет та... Розглянуто та затверджено на засіданні кафедри економічної теорії та конкурентної політики від 24 грудня 2008 р., протокол №8 та... |
|
Творчiсть видатного українського мислителя ХIХ ст. Памфiла Юркевича... Філософія П. Юркевича багатогранна й не підпадає під якесь одне усталене визначення. У ній простежуються глибокі й оригінальні думки... |
Екологія як наука та її роль у сучасному суспільстві. Еволюція взаємовідносин людини і природи |