Лекція 12. Нормативні витрати Зміст Поняття нормативних витрат і система «стандарт-кост»

Скачати 238.96 Kb.

Назва	Лекція 12. Нормативні витрати Зміст Поняття нормативних витрат і система «стандарт-кост»
Дата	22.04.2013
Розмір	238.96 Kb.
Тип	Лекція

bibl.com.ua > Економіка > Лекція

Лекція 12. Нормативні витрати

Зміст

Поняття нормативних витрат і система «стандарт-кост».
Система управління витратами на основі норм.
Нормативи та відхилення від них як засіб контролю за витратами. ,
Принципи розробки нормативів за матеріалами.
Розробка нормативів на утримання робочої сили.
Загальновиробничі нормативні витрати.
Обчислення відхилень та їх аналіз.

1. Поняття нормативних витрат і система «стандарт-кост»

Коли організація застосовує «стандарт-кост» і метод нормативних витрат, усі витрати, що впливають на рахунки запасів і собівартість реалізованої продукції, виступають як нормативні (стандартні) або визначені, а не фактичні. Разом з аналізом поводження витрат і аналізом «витрати — обсяг — прибуток» нормативні витрати забезпечують в обліковій системі основу для контролю бюджетів.

Нормативні витрати являють собою ретельно розраховані визначені витрати, що зазвичай виражаються в розрахунку на одиницю готової продукції.

Нормативні витрати охоплюють три елементи виробничих витрат:

прямі матеріальні витрати;
прямі витрати праці;
загальновиробничі витрати.

Між поняттями «нормативні витрати» і «бюджетні витрати» концептуальної різниці немає. Теоретично вони визначаються однаково. Але на практиці, як правило, термін «нормативні витрати» належить до одиничного закінченого продукту, а «бюджетні витрати»— до загальної їх кількості.

«Стандарт-кост». В основі системи «стандарт-кост» лежить попереднє (до початку виробничого процесу) нормування витрат за статтями витрат: основні матеріали; оплата праці виробничих робітників; виробничі накладні витрати (заробітна плата допоміжних робітників, допоміжні матеріали, орендна плата, амортизація устаткування й ін.); комерційні витрати (витрати зі збуту, реалізації продукції).

Норми витрати матеріалів і виробничої заробітної плати встановлюються зазвичай в розрахунку на один виріб. Для контролю за накладними витратами розробляються кошторисні ставки (норми) за визначений період, виходячи з наміченого обсягу продукції. Кошториси накладних витрат мають постійний характер. Однак при коливаннях обсягу виробництва для контролю за накладними витратами створюються змінні стандарти і ковзні кошториси, в основі яких лежить класифікація витрат, яка залежить від величини обсягу випуску, на постійні, змінні і напівзмінні.

На підприємствах, що застосовують систему «стандарт-кост», облік відхилень фактичних витрат від стандартних норм провадять, як правило, на таких окремих чотирьох рахунках:

Відхилення за витратою матеріалів.
Відхилення за заробітною платою!
Відхилення за накладними витратами.
Відхилення від стандартної комерційної собівартості.

За необхідності, наприклад, при відображенні відхилень з розподілом за причинами, кожний з цих рахунків може бути розділений на більш дрібні аналітичні рахунки.

Таким чином, «стандарт-кост» — це система оперативного управління і контролю за ходом виробничого процесу і витратами на виробництво, а також система аналізу причинив силу яких утворилась різниця між стандартною і фактичною собівартістю продукції і виторгом від її реалізації. Принципи цієї системи є універсальними, і тому їх застосування доцільне за будь-якого методу обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції.

Нормативний метод. В основі системи нормативного обліку лежать такі найважливіші принципи:

попереднє нормування витрат і числення нормативної собівартості одиниці продукції;
систематичний і своєчасний облік змін норм (в міру впровадження оргтехзаходів) і визначення впливу цих змін на собівартість продукції;
попередній контроль витрат на основі первинних документів фіксування відхилень від норм у момент їх виникнення з одночасним виявленням причин і винуватців;
щоденна інформація про відхилення від норм.

При нормативному обліку фактична собівартість продукції обчислюється шляхом алгебраїчного підсумовування нормативної собівартості і виявлених за звітний період змін норм і відхилень від норм.

Різниця між нормативними і фактичними витратами називається відхиленням.

Якщо виявляється відхилення, має бути встановлена причина. Цей процес, відомий як аналіз відхилень, — ефективний інструмент контролю витрат і всієї системи управління.

Нормативні витрати на одиницю виробничого продукту складаються із шести елементів:

Нормативна ціна основних матеріалів.
Нормативна кількість основних матеріалів.
Нормативний робочий час (з прямих трудовитрат).
Нормативна ставка прямої оплати праці.
Нормативний коефіцієнт змінних загальновиробничих витрат.

6. Нормативний коефіцієнт постійних загальновиробничих витрат.

Нормативний облік у його повному вигляді припускає, що поточне виявлення відхилень від норм і змін норм органічно вноситься в систему бухгалтерського обліку і кладеться в основу обчислення звітної собівартості продукції.

Система нормативного обліку витрат створює передумови для організації управління виробництвом за відхиленнями від норм. У цьому — головна перевага нормативного обліку.

Порівняння системи нормативного обліку витрат на виробництво із системою обліку «стандарт-кост», яка широко застосовується в західних країнах з розвинутою ринковою економікою, дозволяє зробити такі висновки.

В основі обох систем лежить таке:

строге нормування витрат; попереднє (до початку звітного періоду) складання нормативних калькуляцій на основі встановлених норм (стандартів) витрат ресурсів з окремих статей витрат;
здійснення роздільного обліку і контролю витрат на виробництво за чинними нормами і відхиленнями від норм за місцями їх виникнення та центрами відповідальності;
систематичне узагальнення відхилень від видаткових норм із метою використання інформації про відхилення для усунення негативних явищ у виробничому процесі та управління витратами.

Одна й інша системи обліку є універсальними і можуть застосовуватись за будь-якого методу обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції.

Однак поряд із загальними основними моментами в організації нормативного обліку витрат на виробництво і за системою «стандарт-кост» є істотні розходження. За системи обліку « стандарт-кост »:

1) не провадиться відособлений облік змін норм витрат, тому що норми (стандарти) витрат установлюються на тривалий період і переглядаються протягом року тільки за істотних зрушень в організації виробництва;

можливе застосування різної напруженості норм витрат за
їхніми різновидами (у тому числі жорсткими, важко здійсненими, «ідеальними» нормами);
ведення обліку відхилень від норм на окремому рахунку з кожної статті витрат (рахунка Відхилень від норм з витрати матеріалів, витрати заробітної плати, накладних витрат, комерційних витрат);
накопичування відхилень від норм витрат протягом звітного періоду на відповідних рахунках та їх дальше списання на фінансові результати;
в системі «стандарт-кост» (або «облік за плановими нормативами») планові величини засновані не на минулому досвіді, а на прогнозах на майбутнє. Система характеризується більш глибокою обґрунтованістю планових величин порівняно з нормативними, що забезпечує збільшення точності прогнозів і
ефективності контролю.

Як зазначено вище, за нормативної системи:

облік витрат зі змін норм та з відхилень від видаткових норм вводиться в загальну систему бухгалтерського обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції;
виявлена величина відхилень витрат від змін норм, а також відхилень від норм за статтями витрат щомісяця списується на собівартість продукції (в тому числі залишки незавершеного виробництва — у частині витрат за змінами норм);
норми переглядаються в міру здійснення організаційно-технічних заходів. Відповідно переглядаються і нормативні калькуляції на вироби при надходженні в нормативне бюро повідомлень про зміну норм витрат. Відхилення від норм за місцями їх виникнення виявляються в оперативному порядку на підставі сигнальної й іншої документації для прийняття управлінських рішень;
на відміну від системи «стандарт-кост» відхилення від норм за статтями витрат на окремих рахунках не враховуються. Величина витрат з відхилень від норм (а також за змінами норм) знаходить висвітлення в оборотних відомостях витрат за окремими видами виробів, а також у калькуляціях фактичної собівартості цих виробів;

5) при обліку за нормативами під нормативними витратами розуміють середнє значення за ряд минулих періодів чи скоректоване середнє значення (за екстраполяцією з виправленнями на зміни технології і т.д.).
2. Система управління витратами на основі норм

Управління витратами на основі норм запобігає непотрібним втратам, підвищує ефективність виробництва, поліпшує політику закупівель; вимірює витрати виробничих ресурсів і націлює на їх використання в майбутньому. Система управління витратами на основі норм складається з процедур, послідовність яких зображена на рис. 1.
В

изначення цілей і завдань, моделей управління виробничими витратами
Н

ормування витрат на матеріали, робочу силу, накладні витрати
П

ошук шляхів підтримки витрат в межах планових норм та кошторисів
Збір даних про нормовані та фактичні витрати Оцінка та вибір варіантів дій з

у

правління витратами
П

рийняття рішень Порівняння фактичних витрат з запланованими
П

роцедури контролю та регулювання витрат за місцями їх виникнення та центрам відповідальності
Процедури порівняння фактичної собівартості з нормативною та ціною на продукт, замовлення, процес

Рис.1. Система управління витратами на основі норм

Система охоплює:

• планування витрат на основі норм, що забезпечують виконання завдань, що поставлені адміністрацією перед виробництвом;

документування витрат з обов'язковим відображенням у документах дозволів на використання виробничих ресурсів для цілей виробництва, підтверджених нормами;
списання витрат на рахунку бухгалтерського обліку на основі норм; оцінка готової продукції і незавершеного виробництва по нормативній повній чи частковій собівартості; відхилення від норм поточних витрат відбиваються у вигляді виробничого результату;
виявлення відхилень від норм оперативним шляхом для використання їх з метою швидкого й ефективного впливу керівників на виробництво; кожен менеджер отримує інформацію, що відповідає своєму рівню управління.

Отже, нормативне управління витратами відрізняється від традиційних методів більш сильним впливом з боку управління на формування собівартості і більш оперативною інформацією, що необхідна для прийняття управлінських рішень у ході виробничого процесу.

Стандартна норма — це науково обґрунтована величина, отримана в результаті аналізу і розрахунку необхідних матеріалів, виробничих технологій, витрат часу на виконання операцій, передбачених технологією, цін на продукцію за різних умов і правильному виборі устаткування.

На практиці застосовують два підходи до визначення нормативних витрат:

Аналізується фактичне використання матеріалів і праці.
Норми встановлюються розрахунковим методом за допомогою технічного аналізу.

Варто звернути увагу на той факт, що коли використовується перший підхід, то відхилення минулого періоду можуть бути закладені в норми на майбутній період. Другий підхід забезпечує ефективне виробництво, тому що він дозволяє більш точно виявляти відхилення, аналізувати їх та впливати на них.

Виходячи із сутності, норми поділяються:

на основні;
ідеальні;
поточні.

Основні норми витрат — постійні, що залишаються незмінними протягом тривалого періоду. Використовуються для порівняння фактичних витрат за декілька років і виявлення тенденцій ефективності виробництва окремих виробів протягом аналізованого періоду. В умовах зміни обсягів виробництва, технології, цін основні норми не будуть відбивати поточних запланованих витрат і тому стають непридатними для управління витратами. Отже, основні норми витрат мають обмежене застосування.

Ідеальні норми витрат — мінімальні витрати для діяльності в ідеальних умовах виробництва. На практиці ідеальні норми рідко вважаються досяжними і перестають бути метою. Однак вони можуть бути корисні менеджерам для встановлення системи стимулювання, мотивації до зниження витрат. Застосовуються такі норми вкрай рідко.

Поточні норми витрат — досяжні витрати на короткий відрізок часу, що забезпечують заплановану ефективність виробництва. Вони являють собою мету, що може бути реально досягнутою в умовах ефективної діяльності. їх значення полягає в тому, що вони є базою виміру відхилень від наміченої досяжної мети, тобто порівняння фактичних і нормативних витрат. При цьому забезпечується запланована ефективність в умовах допустимих відхилень, пов'язаних з утратою часу і ресурсів у звичайних виробничих ситуаціях.

Система поточних норм, нормативів і кошторисів витрати сировини, матеріалів, отриманих виробів, палива, енергії усіх видів, витрат праці, витрат на обслуговування виробництва і управління називається нормативним господарством підприємства.

Організація нормативного господарства припускає:

перевірку наявності й обґрунтованості норм витрат;
розробку нових та відсутніх норм;
перегляд наявних.

Нормативні витрати залишаються незмінними доти, доки відхилення не будуть значними. Термін дії нормативів строго індивідуальний для кожного підприємства. Чим частіше підприємства змінюють асортимент продукції чи удосконалюють технологію, тим частіше їм доводиться розробляти чи переглядати норми, тому що це прямо пов'язано зі здійсненням прибуткового бізнесу.
3. Нормативи та відхилення від них як засіб контролю за витратами

Облік витрат виробництва як своє основне завдання ставить інформування керівництва підприємством і його підрозділами про відхилення від норм (стандартів).

Звідси системи обліку, що передбачають процедури управління витратами, мають тісний зв'язок із плануванням і нормуванням витрат і виявленням відхилень від них.

Застосовувані прийоми планування поділяються на дві групи:

розрахунок кошторису на основі аналізу фактичних показників за минулий період;
розрахунок кошторису на основі внутрішніх стандартів.

За першого способу з фактичних результатів минулого періоду вилучають різного роду втрати; враховують можливі зміни умов планованого періоду (асортименту продукції, складу устаткування, цін на сировину і матеріали, послуги; технології виробництва і номенклатури матеріалів, що застосовуються, тривалості виробничого циклу, бюджету робочого часу і продуктивності; в організації виробництва, політиці управління, персоналу, інші випадкові коливання).

Другий спосіб планування полягає в розробці стандартів по прямих витратах — кошторис за аналітичними статтями.

Тут враховують нормальний рівень виробництва, тобто повне використання виробничих потужностей.

Під повним використанням виробничої потужності розуміється його рівень у межах 100% розрахункової величини (проектна потужність) чи розмір прийнятих замовлень і очікуваних продажів.

Система планування спрямована на організацію контролю витрат і одержання прибутку, а також координацію всіх планів організації.

В обліку витрат мають бути не просто представлені відхилення від норм і нормативів поточного періоду, але і дані пояснення з виниклих поточних відхилень в таких аспектах:

• обсягу продукції — наслідку зняття з виробництва конкретного продукту, заміни на інший вид продукту, зміни цін на

продукцію, зміни асортименту з метою підвищення ефективності виробництва, запровадження нових технологій і устаткування;

• витрат — від закупівлі сировини і матеріалів, величини від
ходів виробництва, ефективності праці, виробничих і загальногосподарських накладних витрат до розробки нової продукції.

Управлінська бухгалтерія розробляє порівняльні таблиці, де відбиваються заплановані і фактичні показники без обліку даних минулого року.

Подібний звіт дозволяє інтегрувати облік нормативних витрат із плануванням і аналізом прибутку і продукції.

Окрім того, звіти складаються по центрах відповідальності і створюють можливість шляхом повного виявлення відхилень реально оцінити внесок кожного підрозділу в одержання прибутку.

Однією з найважливіших процедур нормативного обліку є аналіз нормативної собівартості продукції. Його проводять у момент узагальнення нормативів у картці стандартної собівартості. Дані з карток переносять у звіт «Попередній аналіз нормативної (стандартної) собівартості».

Дані аналізу використовуються управлінською бухгалтерією для доповідної записки керівництву підприємства і кожним менеджером на предмет збільшення прибутковості продукту.

З цього погляду розглядаються:

зміна закупівельної ціни порівняно з минулим роком;
визначення перспективних напрямків політики закупівель;

• визначення альтернативних напрямків закупівельної політики;

оцінка значимості нових постачальників (витрати — постачання — якість матеріалів);
переваги нових вкладень в устаткування;
переваги політики «виробництво чи закупівля»;
оцінка матеріалоємності з позицій контролю за цінами на матеріали (чи немає тенденції закупівель за високими цінами в
деяких постачальників);
аналіз витрат і критеріїв оцінки конкурентноздатності продукції за якістю і ціною;

ефективність окремих робочих операцій з визначених продуктів;
перевірка можливості зміни асортименту продукції, зниження цін реалізації, витрат на закупівлю матеріалів;
проведення аналізу беззбитковості виробництва;
можливість заміни продукту без зменшення обсягу реалізації в цілому по підприємству.

Таким чином, при порівнянні нормативних витрат на продукт із плановими витратами встановлюється певною мірою напруженість нормативів. Використання фактичних даних у зіставленні з нормативними дозволяє підсилити вплив з боку керівників на процес формування собівартості і зробити більш дієвою систему контролю за витратами.

4. Принципи розробки нормативів за матеріалами

Величина прямих нормативних матеріальних витрат на одиницю кінцевої (готової) продукції визначається множенням кількості матеріалів (на виході), передбачених нормативом на одиницю готової продукції, на ціну, що має бути сплачена за одиницю матеріалу (на вході).

Наприклад, норма витрати визначеної марки сталі на деталь складає 2 кг, частка даної деталі у виробі А — 10 шт., ціна 1 кг сталі встановлена (ціна придбання) у розмірі 2 грн. за 1 кг, тоді норматив на одиницю кінцевої продукції дорівнює: 2 кг х 10 шт. х 2 грн. = 40 грн.

Величина загальних нормативних витрат за матеріалами за звітний період розраховується як сума прямих нормативних матеріальних витрат на одиницю кінцевої продукції, помножена на кількість одиниць продукції, випущених у цей звітний період.

Основою розрахунку нормативних величин є норма матеріальних витрат у натуральному вираженні.

Щодо продукту норми матеріальних витрат поділяються на п'ять груп: поопераційні, подетальні, повузлові (постандартні), повиробні, функціональні.

Поопераційна норма регламентує витрату матеріалу на окрему операцію. Систематизуючи ці норми у відомості поопераційних

норм витрат на матеріали з виробничих одиниць, можна одержати кошторис матеріальних витрат по підрозділу.

Поопераційні норми витрати матеріалів використовуються для розробки нормативно-технологічних карт, кошторисів матеріальних витрат і нормативних калькуляцій.

Подетальна норма витрати матеріалів — величина, яку отримують у результаті узагальнення поопераційних норм, що належать до окремих найменувань деталей. Систематизацію проводять у спеціальній відомості подетальних норм.

У свою чергу, подетальні норми підрозділяють на два різновиди: норми чорнової (ваги або об'єму) маси і норми чистової (ваги або об'єму) маси. Перший різновид норм розраховується за чистовою масою та технологічними відходами. Другий різновид норм представляє корисна витрата і розраховується за даними конструкторської документації (креслення і т.п.).

Такий розподіл норм дозволяє планувати технологічні втрати і відходи в тих галузях промисловості, де це визначено технологією виробництва.

Тут у нормативних виробничих витратах враховують нормовані втрати і відходи, що важливо для управління матеріальними витратами. Наприклад, у машинобудуванні в подетаяьну норму вносять допуски на обробку, обпилювання при розпилюванні, некрат-ність при розкрої, розпил прирізанні йін.

Повузлова норма регламентує витрату матеріалу на окремий вузол, що може бути використаний на самому підприємстві, реалізований на сторону в складі запасних частин і бути товарною продукцією.

Витрата матеріалів на виробництво виробу в цілому розраховують на основі подетальних і повузлових норм витрат і норм застосовності деталей у вузлах і збірних з'єднаннях, а останніх —-у виробах.

Функціональна норма — величина матеріальних витрат, що розрахована при удосконалюванні технології виробництва і його організації, збільшення серійності і використання потокових методів виробництва окремих виробів, вузлів деталей і т.п. У цілому функціональні норми характеризують процес функціонування матеріалів, що використовуються у виробництві. Такі норми застосовують у конструкторських розробках, створенні й удосконалюванні технологічних процесів виробництва конкретних видів продукції.

Основними джерелами формування нормативної бази прямих матеріальних витрат є:

конструкторська документація — специфікація деталей, вузлів і збірних з'єднань;
технологічна документація — технологічні процеси виникнення й обробки деталей і вузлів;
подетально-маршрутні відомості закріплення детало-операцій за цехами, виробничими дільницями;
специфікації вузлування, комплектувальні відомості закупівельних напівфабрикатів і виробів.

5. Розробка нормативів на утримання робочої сили

Розробка нормативів витрат робочої сили містить у собі розрахунок норм часу, виробленої продукції, обслуговування, часу обслуговування і чисельності робітників, відрядних і годинних ставок.

Прямі нормативні трудовитрати на одиницю кінцевої (готової) продукції визначаються множенням нормативної кількості трудового часу (в годинах), що має бути витраченим на виробництво одиниці кінцевої (готової) продукції, на нормативну ставку за одиницю часу (нормативна погодинна заробітна плата).

За відрядної оплати праці нормативні трудовитрати на одиницю продукції є просто розміром відрядної ставки чи суми ставок для виробництва цієї одиниці.

Величина загальних нормативних витрат по трудовитратам звітного періоду розраховується як нормативні трудовитрати на одиницю готової продукції, помножені на кількість одиниць продукції, що випущена у цей звітний період.

Перед початком розробки нормативів з робочої сили від виробничого відділу до бухгалтера калькуляційного відділу виробничої бухгалтерії надходить інформація про наявні норми витрат часу на кожну операцію, передбачену технологічним процесом.

Норма часу — це час, що необхідний для виробництва одиниці продукції чи виконання визначеного виду робіт, операцій. Норма виробітку — кількість продукції, обсяг виконаних робіт, операцій, що мають бути виконані в одиницю часу за певних умов виробництва.

Розрізняють три види норм часу: подетально-поопераційні, по-вузлові, повирібні.

Подетально-поопераційні норми регламентують час, необхідний для виконання кожної операції з виготовлення даної деталі. По-вузлові і повирібні узагальнюють подетально-поопераційні норми з їхньої застосовності і входимості у вузол та виріб.

Основними джерелами формування нормативних прямих витрат на робочу силу є:

документи конструкторської і технологічної підготовки виробництва;
маршрутні карти виробничого процесу, які відображають послідовність операцій;
схеми організаційної структури підприємства;
плани-графіки;
карти синхронізації виробничого процесу;
графіки рентабельності робіт (зіставлення різних варіантів послідовності виконання операції);
поопераційні карти виробничого процесу, матеріали хронометражу й інших методів дослідження.

6. Загальновиробничі нормативні витрати

Загальновиробничі нормативні витрати являють собою суму оцінок змінних і постійних загальновиробничих витрат у наступному обліковому періоді.

Ці оцінки засновані на нормативних коефіцієнтах, що обчислені у такий самий спосіб, як нормативи, розглянуті раніше. Однак існує одне головне розходження: нормативний коефіцієнт загальновиробничих витрат складається з двох частин — для змінних і для постійних витрат, за розрахунку яких використовують різні бази.

Нормативний коефіцієнт змінних загальновиробничих витрат знаходять розподілом загальних планованих змінних загальновиробничих витрат на плановане кількісне вираження визначеної бази, наприклад очікувану кількість нормативних машино-годин чи

нормо-годин трудовитрат. (Може бути використана інша база, якщо машино-години чи нормо-години не є придатною мірою для змінних загальновиробничих витрат).

Формула на базі нормо-годин виглядає таким чином:

Нормативний коефіцієнт змінних ЗВВ = Загальні плановані змінні ЗВВ / Очікувана кількість нормо-годин трудовитрат.

Нормативний коефіцієнт постійних загальновиробничих витрат знаходять розподілом загальних планованих постійних загальновиробничих витрат на нормальну продуктивність (потужність), виражену в годинах трудовитрат:

Нормативний коефіцієнт постійних ЗВВ = Загальні плановані постійні ЗВВ / Нормальну потужність трудовитрат (у годинах) .

Використання показника нормальної потужності як базу дає впевненості у тім, що всі постійні загальновиробничі витрати будуть віднесені на вироблений продукт, коли нормальна потужність досягнута.

Якщо фактичний випуск перевищує запланований і нормативні трудовитрати вищі, ніж нормальні, виникає сприятлива ситуація. Фактично, постійні загальновиробничі витрати на одиницю продукції будуть менші, ніж нормативні. Але якщо фактичний випуск не відповідає очікуванням (запланованому рівню), тобто падає нижче нормальної потужності, то запланована сума постійних ЗВВ буде припадати на менший обсяг продукції.
7. Обчислення відхилень та їх аналіз

Аналіз фактично досягнутих результатів можна проводити порівнянням фактичних і бюджетних чи нормативних даних. Оскільки бюджетні дані про витрати, як правило, менш точні, ніж нормативні, то надалі для оцінки діяльності ми будемо використовувати нормативні витрати.

Процес обчислення сум і визначення причин відхилень між фактичними і нормативними витратами називається аналізом відхилень.

Якщо фактичні витрати більші нормативних, таке відхилення вважається несприятливим, в протилежному випадку відхилення буде сприятливим. Практика, коли аналізуються тільки істотні (значні) відхилення, називається управлінням за відхиленнями. За даної системи аналізують тільки відхилення, які перевищують визначений ліміт, наприклад +4%, що встановлює керівництво.

Відхилення можна вираховувати для цілих категорій, таких, як загальні витрати основних матеріалів, для будь-яких груп усередині категорій, кожної статті витрат.

Усі відхилення аналітики поділяють на три різновиди:

Відхилення витрат основних матеріалів.
Відхилення прямих трудових витрат.
Відхилення загальновиробничих витрат.

Відхилення витрат основних матеріалів. Загальне відхилення витрат основних матеріалів визначається як різниця між фактичними і нормативними витратами матеріалів:

ЗВ ом = Кф х Цф — Кн х Цн, (1)

де ЗВ ом — загальне відхилення витрат основних матеріалів; Кф, Кн — відповідно, кількість матеріалів фактична і нормативна;

Цф. Цн — відповідно, фактична і нормативна ціна за одиницю матеріалу.

Загальне відхилення може бути розкладене на дві Частини:

відхилення за ціною;

відхилення з використання основних матеріалів.
Відхилення за ціною основних матеріалів:

ВЦ ом = (Цф — Цн) х Кф, (2)

де ВЦ ом — відхилення за ціною основних матеріалів. Відхилення з використання основних матеріалів:

ВВ ом = (Кф — Кн) х Цн. (3)

Якщо всі обчислення правильні, то:

Звичайно агент із закупівлі несе відповідальність за відхилення за ціною, куратори виробничих цехів відповідають за відхилення з використання матеріалів. У деяких випадках, однак, більш дешеві матеріали бувають такої поганої якості, що в результаті очікувані норми відходів істотно перевищуються, що створює несприятливе відхилення з використання. Кожну ситуацію варто оцінювати відповідно до визначених обставин.

Відхилення прямих трудових витрат. Загальне відхилення прямих трудових витрат визначається як різниця між фактичними і нормативними витратами праці на вироблену кількість продукції за винятком браку (як остаточного, так і поправного):

ЗВ птв = іфхСф — інхСн,(4)

де ЗВ птв — загальне відхилення прямих трудових витрат;

і; ф , і н — відповідно, фактичний час роботи і нормативний;

С ф, С н — відповідно, фактична ставка оплати праці і нормативна.

Щоб оцінити ступінь виконання плану, керівництво має знати, яка частина загального відхилення викликана зміною витрат робочого часу, а яка — зміною ставок оплати праці.

Відхилення зі ставки оплати прямих трудовитрат:

ВС птв = (Сф — Сн) х і ф. (5)

Відхилення продуктивності праці:

ВП = (і ф — і н) х Сн. (6)

За відхилення зі ставки оплати праці відповідальність зазвичай несе відділ кадрів. Це відхилення виникає, коли наймають працівника з оплатою вищою чи нижчою, ніж передбачалось в плані, або визначені роботи виконуються більш (менш) високооплачуваним працівником. За відхилення в продуктивності праці відповідають цехові контролери. Несприятливе відхилення в продуктивності може відбутись, якщо недосвідченому працівнику доручать роботу, що вимагає більш високої кваліфікації. Керівництво має аналізувати кожну ситуацію, виходячи зі сформованих обставин.

Схема аналізу відхилень прямих трудових витрат наведена на мал. 29.

Відхилення загальновиробничих витрат. Контролювання загальновиробничих витрат (ЗВВ) являє собою значно більш важке завдання, ніж контролювання прямих витрат, тому що відповідальність за ряд ЗВВ часто важко покласти на кого-небудь однозначно. Велика частина постійних ЗВВ не може бути проконтрольована менеджерами конкретних підрозділів. Але якщо змінні ЗВВ можна прив'язати до операційних підрозділів, даний контроль стає можливим.

Заробітна плата основних виробничих робітників (фактична ставка оплати х фактичний час роботи)		Бюджет праці в розрахунку на фактично відпрацьовані години (фактично відпрацьований час х нормативні ставки оплати праці)			Запаси незавершеного виробництва (нормативний час х нормативна ставка)
	Різниця рівна			Різниця рівна
Відхилення зі ставки оплати трудовитрат			Відхилення з продуктивності праці

ЗАГАЛЬНЕ ВІДХИЛЕННЯ ТРУДОВИТРАТ

Рис. 2. Аналіз відхилень прямих трудових витрат

Аналіз відхилень ЗВВ складний. Спочатку обчислюють загальне відхилення ЗВВ як різницю між фактичними і нормативними ЗВВ, нарахованими (віднесеними на річну продукцію) за допомогою коефіцієнтів змінних і постійних ЗВВ. Потім загальне відхилення поділяють на дві частини: контрольоване відхилення ЗВВ і відхилення ЗВВ за обсягом.

Контрольоване відхилення ЗВВ і являє собою різницю між фактично понесеними і бюджетними (запланованими) ЗВВ у розрахунку на досягнутий рівень виробництва. Це дозволяє оцінити результати діяльності підрозділів і конкретних менеджерів, незалежно від зміни рівня виробництва.

Відхилення ЗВВ за обсягом визначається як різниця між бюджетними ЗВВ у розрахунку на досягнутий рівень виробництва й ЗВВ, що віднесені на готову продукцію по нормативних коефіцієнтах для змінних і постійних ЗВВ.

Для наочності можна показати аналіз відхилень ЗВВ на схемі (мал. ЗО).

Запис відхилень в облікових регістрах. Для запису відхилень від нормативних витрат необхідні відповідні бухгалтерські проводки.

Фактично понесені ЗВВ

Гнучкий бюджет в розрахунку на досягнутий рівень виробництва

Загальні ЗВВ, віднесені на продукцію

Відхилення ЗВВ за обсягом

Контрольоване

ЗАГАЛЬНЕ ВІДХИЛЕННЯ ЗВВ

Рис.3. Аналіз відхилень ЗВВ
При веденні облікових записів легко запам'ятати прості правила:

Усі записи на рахунках запасів ведуться за нормативами.
Для кожного виду відхилень виділяється окремий рахунок.
Несприятливі відхилення відбиваються в дебеті цих рахунків, сприятливі — в кредиті.

Схожі:

ЛЕКЦІЯ 13 ПОДАТКИ ТА ПОДАТКОВА СИСТЕМА План Податки — обов'язкові нормативні платежі в державний або місцевий бюджет, що їх вносять як окремі особи, так і підприємства різних...	Лекція 7 Облік витрат виробництва Випуск будь-якої продукції потребує здійснення певних витрат, які впливають на величину собівартості
Лекція Сутність та види податків. Податкова система і податкова політика 5 Лекція Організація податкової служби і податкової роботи. Система інформаційного забезпечення 11	Витрати, які за своїм змістом підлягають виключенню зі складу валових...
Лекція : Система інтелектуальної власності: основні поняття, класифікація.... Лекція: Система інтелектуальної власності: основні поняття, класифікація. Об’єкти та суб’єкти в готельно-ресторанній справі	Тема: Практична робота №4 «Оцінка структури витрат та ціни конкретного... Тема: Практична робота №4 «Оцінка структури витрат та ціни конкретного продукту за методом «витрати – плюс»
Тема: Практична робота №4 «Оцінка структури витрат та ціни конкретного... Тема: Практична робота №4 «Оцінка структури витрат та ціни конкретного продукту за методом «витрати – плюс»	Лекція 1 Тема: «Предмет, зміст і структура курсу» Поняття закону, принципу, мети, функції, технології, структури; їх використання в управлінні персоналом
Витрати і результати Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції	Постійні витрати підприємства на виготовлення кухонних столиків становить... Постійні витрати підприємства на виготовлення кухонних столиків становить 60грн а сума змінних витрат відповідно 45,85,120,150. 185....

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання