|
|
Скачати 239.98 Kb.
|
|
Лекція 7 Облік витрат виробництва В лекції розглядаються наступні питання: 7.1. Склад витрат виробництва 7.2. Мета та етапи обліку витрат виробництва 7.3.Облік прямих виробничих витрат 7.4.Характеристика основних методів калькулювання 7.5. Аналітичний облік витрат виробництва 7.1. Склад витрат виробництва Випуск будь-якої продукції потребує здійснення певних витрат, які впливають на величину собівартості. Витрати на виробництво відрізняються за складом, економічним призначенням, питомою вагою у виготовленні та реалізації продукції, залежністю від обсягу виробництва тощо. Це робить необхідним групування витрат за визначеними ознаками. В залежності від характеру виробництва витрати поділяються за видами продукції (послуг) та етапами виробничого процесу (стадіями, переділами). Різні місця виникнення витрат передбачають їх облік за структурними підрозділами (цехами, відділами, ділянками, бригадами), за центрами відповідальності. Витрати також класифікуються за рядом інших ознак: за економічними елементами та статтями калькуляції, за цільовим призначенням, ступенем однорідності, способом включення до собівартості, часом виникнення. Згідно з П(С)БО 16 "Витрати" собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та понаднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: => прямі матеріальні витрати; =>. прямі витрати на оплату праці; => інші прямі витрати; => загальновиробничі витрати. За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі. Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються до її собівартості на підставі первинних документів, називаються прямими. До складу прямих матеріальних витрат відносяться ті, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат, а саме: => сировина і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати; => витрати на оплату праці: заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг; => інші виробничі витрати: відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо. Непрямі витрати - це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу. Загальновиробничі витрати є непрямими і включають витрати на управління виробництвом; амортизацію основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; витрати на утримання, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології і організації виробництва; на утримання виробничих приміщень; на обслуговування виробничого процесу: на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища; втрати від браку, оплату простоїв тощо. За ступенем залежності від обсягів діяльності, витрати поділяються на змінні та постійні. Змінні витрати змінюються разом зі зміною обсягу виробництва. Постійні - це витрати, абсолютна величина яких залишається постійною або змінюється при зменшенні або збільшенні обсягу виробництва продукції, яка випускається, в невеликій кількості. Майже всі прямі витрати є змінними. Виключення складають амортизація спеціального обладнання, орендна плата та деякі інші прямі витрати. Загальновиробничі (непрямі) витрати також поділяються на постійні та змінні. До змінних загал ьновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними або майже незмінними при зміні обсягу діяльності. Підприємство може самостійно встановлювати перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат і обирати методику розподілу змінних загальновиробничих витрат, виходячи із специфіки своєї діяльності. Обрану базу розподілу накладних витрат зазначають в примітках до фінансової звітності та в наказі про облікову політику підприємства. Не включаються до виробничої собівартості і списуються на витрати періоду (витрати виробництва, обігу), в якому вони були здійснені, наступні витрати: => понаднормативні відходи; => витрати на зберігання, крім тих, які необхідні у виробничому процесі, що передував наступній стадії виробництва; => адміністративні накладні витрати; => витрати на збут. 7.2. Мета та етапи обліку витрат виробництва Випуск продукції, яка буде реалізована, і одержання прибутку є головною метою виробничої діяльності підприємства. Виробничі процеси -це другий етап виробництва. Характерною особливістю цього етапу як центрального у виробничій системі є формування витрат на виробництво продукції. Стан виробництва характеризується його ефективністю, психологічними параметрами, ступенем використання досягнень науково-технічного прогресу, місцем і роллю працівника у виробничих процесах. В умовах обмеженості ресурсів і досягнення планової ефективності, виникає потреба постійного зіставлення витрат і отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом інфляції, коли дані про виробничі витрати необхідно повсякденно звіряти з даними майбутніх витрат, що великою мірою залежать від впливу зовнішнього середовища. Можливість усунення або передбачення впливу багатьох негативних внутрішніх та зовнішніх факторів з'являється завдяки раціонально організованому обліку витрат на виробництво. Облік витрат на виробництво організовується з метою розподілу витрат на кожну окрему операцію або кожен окремий продукт, що необхідно для оцінки запасів і визначення фінансового результату. Завдання обліку витрат на виробництво полягає в накопиченні витрат, яке досягається шляхом зведення даних для обчислення собівартості одиниці продукції. Метою зведення даних в системі накопичення витрат є встановлення величини витрат по двох головних об'єктах - продукції (для оцінки вартості запасу) і центрах відповідальності (з метою контролю за рівнем витрат). Таким чином, система обліку виробничих витрат - це сумування витрат за центрами відповідальності і розподіл цих витрат на калькуляційну одиницю. Обліково-обчислювальну роботу з визначення собівартості промислової продукції можна поділити на три етапи: 1.Поступове накопичення виробничих витрат протягом місяця: => прямі виробничі витрати накопичуються на калькуляційних рахунках, а загальновиробничі - на збірно-розподільчих. 2. Розподіл загальновиробничих витрат по аналітичних позиціях калькуляційних рахунків: => змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності підприємства у звітному періоді; => постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини. 3.Розподіл витрат, зібраних на калькуляційних рахунках виробництва, між готовою продукцією і незавершеним виробництвом (по кожній аналітичній позиції цих рахунків). => незавершеним виробництвом вважається продукція (роботи, послуги), яка не пройшла всіх стадій, фаз виробництва, передбачених технологічним процесом. До нього не відносяться забраковані напівфабрикати і деталі, які не підлягають виправленню, а також сировина, матеріали, напівфабрикати, які не були в обробці. Оцінка залишків незавершеного виробництва здійснюється згідно із галузевим порядком калькулювання собівартості готової продукції за винятком понесених внаслідок технічно неминучого браку, відшкодування зносу спеціального інструменту та витрат на освоєння виробництва нових видів продукції. Допускається оцінка незавершеного виробництва за сумою прямих виробничих витрат. Розмір незавершеного виробництва уточнюється при проведенні інвентаризації. Там, де поточний облік витрат ведеться не окремо по кожному об'єкту калькуляції, а в цілому, (наприклад, за групами однорідних виробів), виникає необхідність позасистемного розподілу витрат в межах кожної групи виробів між окремими видами продукції, що входять до даної групи. 7.3. Облік прямих виробничих витрат Для узагальнення інформації про витрати на виробництво призначений рахунок бухгалтерського обліку 23 "Виробництво". Цей рахунок використовується для обліку на окремих субрахунках витрат: 1) промислових і сільськогосподарських підприємств на виробництво продукції; 2) підрядних, геологічних та проектних організацій на виконання будівельно-монтажних, геологорозвідувальних та проектно-вишукувальних робіт; 3) підприємств транспорту та зв'язку на надання послуг; 4) науково-дослідних підприємств на виконання науково-дослідних і конструкторських робіт; 5) підприємств громадського харчування на випуск власної продукції; 6) підприємств торгівлі, постачання і збуту на здійснення діяльності з продажу товарів; 7) дорожніх господарств на утримання й ремонт автомобільних шляхів; 8) інших підприємств та організацій; 9) допоміжних (підсобних) виробництв; 10) на виконання некапітальних робіт (будівництво тимчасових споруд, демонтаж припиненого будівництвом об'єкту). Цей рахунок активний, основний, витратний, призначений для обліку господарських засобів. По дебету рахунку 23 "Виробництво" відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також виробничі накладні витрати та втрати від браку продукції (робіт, послуг), з кредиту списуються суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції (у дебет рахунків 26, 27), виконаних робіт та послуг (у дебет рахунку 90). За кредитом субрахунків обліку витрат допоміжних (підсобних) виробництв, з виконання некапітальних робіт у кореспонденції з дебетом рахунків 11 "Інші необоротні матеріальні активи", 22 "Малоцінні та швидкозношувані предмети" та субрахунків обліку витрат основного виробництва списується собівартість виготовлених у допоміжних (підсобних) виробництвах виробів, споруд, робіт, послуг (інструменту, енергії, пари, транспортних і ремонтних послуг тощо). Основні бухгалтерські проводки з обліку виробництва представлено в таблиці 7.1. Таблиця 7.1, Основні бухгалтерські проводки з обліку виробництва
Продовження таблиці 7.1
Продовження таблиці 7.1
7.4. Характеристика основних методів калькулювання Заключним етапом обліку витрат є обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг), тобто складання калькуляції. Калькуляція - це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством самостійно. Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), можуть групуватись за наступними статтями калькуляції (типовими): 1) сировина і матеріали; 2) купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій; 3) паливо та енергія на технологічні потреби; 4) зворотні відходи (вираховуються); 5) основна заробітна плата; 6) додаткова заробітна плата; 7) відрахування на соціальне страхування; 8) витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції; 9) відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати; 10) витрати на утримання та експлуатацію устаткування; 11) загальновиробничі витрати. Організація обліку витрат залежить передусім від особливостей технології виробництва та характеру продукції, що випускається. Сукупність прийомів обліку виробничих витрат та способів обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) називається методом обліку витрат і калькулювання. Витрати виробництва в залежності від його типу можуть обліковуватися декількома методами: позамовним, попередільним та комбінацією цих двох методів. Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують, в основному, на індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об'єктом обліку при використанні цього методу є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт (проект) або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення. До таких виробництв відносяться суднобудівне, авіабудівне, видавниче, будівельне, меблеве та інші, включаючи аудиторську діяльність, надання консалтингових, бухгалтерських та інших послуг, ремонт автомобілів (тобто ті виробництва, а також послуги, де можна визначити затрати за окремим замовленням або окремою партією продукції; наприклад, затрати на випуск окремого номера газети або журналу у видавництві). При використанні позамовного методу обліку витрат на виробництво кожному замовленню надається власний номер, який вказується у всіх документах про витрати за замовленням. Використання цього методу передбачає, що всі виробничі витрати збираються в розрізі окремого замовлення, яке є унікальним виробом (роботою, послугою), що виготовляється із додержанням конкретних вимог замовника. При використанні позамовного методу обліку витрат і калькулювання собівартості всі прямі виробничі витрати відносять на конкретне замовлення на підставі первинних документів, в яких проставляється порядковий номер замовлення. Загальновиробничі витрати щомісяця розподіляють між замовленнями. Собівартість одного замовлення визначається як сума всіх витрат, зібраних в картці обліку витрат по конкретному замовленню від моменту її відкриття до моменту завершення робіт. Попередільний метод обліку витрат (від слова переділ - певна сукупність технологічних операцій, внаслідок яких отримують продукт праці, готовий до використання чи продажу) на виробництво використовується у виробництвах, де продукція одержується внаслідок послідовної переробки вихідної сировини по окремих стадіях (переділах) на безперервній основі. Наприклад, в нафтопереробній, хімічній, сталеплавильній, харчовій, цукровій промисловостях тощо. Попередільний метод обліку витрат на виробництво використовується в серійних виробництвах на безперервній основі для обліку витрат на виготовлення окремого виду однакової продукції (в цьому випадку береться до уваги однакова вартість кожного зразка продукції-), наприклад: випікання одного сорту хліба, печива, виготовлення одного виду макаронних виробів, цукерок, соку, пива, фармацевтичних препаратів, взуття, одягу, виробництво цукру тощо. Змішаний метод використовується, в основному, в серійних автоматизованих і роботизованих виробництвах, де готова продукція має багато загальних та індивідуальних характеристик. Наприклад, одночасний випуск на одній технологічній лінії декількох марок телевізорів, комп'ютерів, автомобілів та іншої продукції. При цьому облік витрат на виробництво будь-яких окремих ідентичних деталей (наприклад, корпусів до телевізорів) можна вести, використовуючи позамовний метод, а облік витрат на технологічній лінії (збирання або конвеєр), де із сировини одержується готовий продукт - попередільний. Правильний вибір методів обліку витрат визначається особливостями технологічних процесів, що використовуються на виробництві і залежить від керівництва і бухгалтерів самого підприємства. При виборі позамовного методу обліку витрат на виробництво повинна виконуватись одна з наступних умов: 1) кожний зразок або партія ідентичних зразків готової продукції легко відокремлюються від інших зразків або інших партій зразків готової продукції;
Основним моментом при використанні позамовного методу обліку витрат на виробництво є необхідність точного обліку і відокремлення витрат за яким-небудь одним замовленням (роботою) від витрат за іншими замовленнями (роботами). У випадку, коли витрати виробництва не можуть бути повністю віднесені до окремрго замовлення (роботи) або до декількох з них, тобто облік ведеться тільки по виробництву в цілому, а не за окремими замовленнями - використовується попередільний метод або комбінація позамовного і попередільного методів. Для обчислення собівартості продукції при попередільному методі вартість всіх виробничих витрат (прямих та непрямих), які були здійснені на підприємстві протягом одного звітного періоду, ділиться на загальну кількість зразків готової продукції, виготовлених протягом цього звітного періоду. Попередільний метод має два варіанти: однопередільний (простий) та багатопередільний. При застосуванні однопередільного методу технологічний процес не поділяється на окремі етапи, а від першої до останньої операції складає одне ціле, наприклад, хлібовипікання тощо. Багатопередільний метод використовується у випадку, коли технологічний процес поділяється на декілька технологічних фаз (переділів). При цьому наприкінці кожного переділу одержують напівфабрикат, собівартість якого калькулюється. 7.5. Аналітичний облік витрат виробництва Аналітичний облік по рахунку 23 "Виробництво" ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих виробництвах аналітичний облік витрат може вестись за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності. Основними виробничими підрозділами промислового підприємства є цехи або самостійні ділянки. Цехом називається відокремлена в адміністративно-господарському розумінні виробнича частина підприємства, яка складається з декількох ділянок, що спеціалізуються на випуску певної продукції (заготовок, деталей, вузлів, виробів) або на виконанні однорідних технологічних процесів. Розрізняють наступні види цехів: О основні, де здійснюється основний виробничий процес з випуску продукції, що поділяється на три стадії - заготівельну, обробну та збирально-оздоблювальну. До основних цехів відносяться цехи, що виготовляють продукцію, яка за своїм призначенням не відрізняється від тієї, на якій спеціалізується підприємство, але з такого ж основного матеріалу (не з його відходів), та цехи, які випускають напівфабрикати (наприклад, цех нормалей - гвинтів, шайб, гайок тощо); => допоміжні, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукції, але забезпечують безперебійність виробничого процесу в основних цехах: інструментальний, модельний, ремонтно-механічний тощо; => обслуговуючі, які сприяють нормальній роботі основних та допоміжних цехів; => побічні, які займаються переробкою відходів основного виробництва та виготовленням товарів широкого вжитку. Побічне виробництво може бути організовано як самостійна галузь роботи підприємства, яка виконує частину його основної виробничої програми (наприклад, виготовлення паркету з відходів та обрізків деревини); => експериментальні, які призначені для виготовлення дослідних зразків виробів та виконання експериментальних робіт. Виробнича структура цеху - це сукупність його ділянок, допоміжних і обслуговуючих ланок, форма їх зв'язків, характер спеціалізації та кооперування для спільного процесу виготовлення продукції. Ділянка представляє собою первинний виробничий підрозділ промислового підприємства. Ділянки можуть входити до складу цехів або бути самостійними структурними підрозділами. Підприємства, що мають безцехову структуру, складаються тільки з їх самостійних ділянок. В залежності від масштабів виробництва та характеру спеціалізації ділянка може мати різні назви: майстерня — це велика та слабо спеціалізована ділянка; відділ цеху - це велика ділянка або декілька функціонально пов'язаних ділянок (в поточному виробництві вузько спеціалізована ділянка називається лінією, в серійному - конвеєром). Допоміжні виробництва - це сукупність цехів та інших підрозділів підприємства, зайнятих обслуговуванням основного виробництва, виконанням робіт для нього і наданням йому послуг. Допоміжними вважаються виробництва, які забезпечують інші підрозділи свого підприємства різними видами енергії (електроенергією, парою, газом), транспортними послугами, виконують ремонт основних засобів, виготовляють інструменти, штампи, запасні частини, будівельні матеріали, деталі, конструкції тощо. Деяка частина продукції, робіт або послуг допоміжних виробництв може бути реалізована стороннім споживачам (підприємствам, організаціям, установам, фізичним особам). Аналітичний облік витрат допоміжних виробництв ведеться в розрізі наступних видів виробництв: => інструментальні (виготовлення інструментів, пристроїв, штампів, моделей, запасних частин, виробництво будівельних конструкцій і деталей); => ремонтні (ремонт механічного і електричного обладнання, транспортних засобів, будівель і споруд); => енергосилові (забезпечення різними видами електро- і теплоенергії, стислим повітрям, киснем, водою); => транспортні (залізничний, водний і автомобільний транспорт тощо). Виходячи з потреб основного виробництва, встановлених норм і технічних нормативів споживання послуг, всім підрозділам допоміжних виробництв керівництвом підприємства встановлюються завдання (нормативи, замовлення) по виробництву виробів, робіт і послуг, по собівартості та, відповідно, планово-розрахункова вартість одиниці виробів або послуг та інші госпрозрахункові показники. Ці показники необхідні для внутрішньовиробничого госпрозрахунку, а на великих підприємствах - для розрахунків між підрозділами основного і допоміжного виробництв за надані послуги та оприбуткування виготовлених інструментів і матеріалів. Для ефективного контролю за обсягом послуг допоміжних виробництв в цехах основного виробництва встановлюються лічильники, вимірювальні пристрої, деталізуються нормативи і норми для забезпечення контролю за споживанням послуг допоміжних виробництв. Витрати допоміжних виробництв розподіляються пропорційно кількості послуг, що споживаються. У виробництвах, які випускають однорідну продукцію, всі витрати за місяць розподіляються на кількість виробленої продукції або послуг у відповідних одиницях виміру (1 кВт-год електроенергії, 1 Гкал тепла, 1 т пару, 1000 м води, 1 т перевезень, 1 год. роботи автомобіля тощо). Складніше організований розподіл витрат у виробництвах, що випускають різнорідну продукцію. На першому етапі тут розподіляються непрямі витрати, на другому - оцінюються залишки незавершеного виробництва. Особливістю допоміжних виробництв є наявність взаємних (зустрічних) послуг. Для спрощення цих складних розрахунків доцільно оцінювати і списувати взаємні та інші послуги за плановою або нормативною собівартістю. В деяких випадках допускається віднесення послуг за фактичною собівартістю минулого місяця. Обслуговуючі виробництва та господарства - це виробництва, діяльність яких не пов'язана з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг та не відповідає меті створення даного підприємства. Продукція обслуговуючих виробництв та господарств, а також виконані ними роботи та послуги можуть споживатись як безпосередньо самим підприємством для власних потреб, так і іншими сторонніми (зовнішніми) споживачами. Аналітичний облік витрат обслуговуючих виробництв ведеться в розрізі наступних виробництв та господарств: => житлово-комунальні (утримання гуртожитків, житлових будинків, пралень, лазень, тощо); => науково-дослідні та конструкторські підрозділи; => майстерні побутового обслуговування (ательє, перукарні); => їдальні та буфети; => будинки відпочинку, санаторії» профілакторії, спортивні клуби та інші установи оздоровчого та культурно-просвітницького призначення; => дитячі дошкільні установи. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Лекція 9 Облік готової продукції Продукція є результатом виробництва. Всі елементи виробничого процесу сировина, матеріали, які перебувають на різних його стадіях... |
11. Облік доходів, витрат і фінансового результату діяльності банку(2 год.) Загальні правила бухгалтерського обліку доходів і витрат та відображення їх у фінансовій звітності |
|
О. В. Лапчук Національний університет кораблебудування, м. Миколаїв... Проблеми обліку витрат виробництва та виробничої собівартості ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ) |
Питання до заліку з суд бухгалтерії Облік надходження виробничих запасів і розрахунків з постачальниками і підрядниками 25. Облік витрат виробничих запасів і контроль... |
|
План Економічний та бухгалтерський підходи до оцінки діяльності фірми.... Витрати виробництва – це вартість всіх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів, послуг,... |
Косікова Валерія Дмитрівна Положенням про склад витрат визначено, що собівартість продукції являє собою вартісну оцінку використаних у процесі виробництва природних... |
|
Лекція 12. Нормативні витрати Зміст Поняття нормативних витрат і система «стандарт-кост» Разом з аналізом поводження витрат і аналізом «витрати — обсяг — прибуток» нормативні витрати забезпечують в обліковій системі основу... |
ОБЛІК ТА КОНТРОЛЬ ДОХОДІВ І ВИТРАТ З УРАХУВАННЯМ СПЕЦИФІКИ ПІДПРИЄМСТВ Розроблено методичні засади організації підсистеми обліку та калькулювання витрат з урахуванням специфіки підприємства. Визначено... |
|
ТЕМА: Облік господарських процесів ТЕМА ЗАНЯТТЯ: Облік готової продукції. Визначення складу і структури витрат у складі готової продукції. Документальне оформлення... |
ТЕМА: Облік господарських процесів ТЕМА ЗАНЯТТЯ: Облік готової продукції. Визначення складу і структури витрат у складі готової продукції. Документальне оформлення... |