|
|
Скачати 164.9 Kb.
|
| 1. Виникнення економічної теорії та основні етапи її розвитку. Сучасні напрямки і школи економічної теорії. 2. Предмет економічної теорії, її завдання та функції. 3. Методи економічного дослідження. 1. Виникнення економічної теорії та основні етапи розвитку. Сучасні напрямки і школи економічної теорії Термін „економія" („ойкономія", від грец. „ойкос "-дім, господарство, „номос" - правило, закон), виник в епоху античного рабства. Він означав певну систему правил, законів управління домашнім господарством, землеробством. Його використовували ще Ксенофонт, Платон, Аристотель для аналізу економічних явищ і закономірностей розвитку суспільства. В той період економічні відносини не були складними, а закони про управління господарством передавались із покоління в покоління як досвід ведення господарства. Як наука, тобто як система знань про економічні процеси, економічна теорія виникла набагато пізніше - у ХУІІ-ХУШ ст., коли почав зароджуватись капіталізм, економічні відносини стали набагато складнішими, виникла необхідність їх регулювання на рівні держави. Підходи до аналізу економічних процесів визначались об'єктивними економічними умовами, реальними потребами та інтересами економічного буття, і спочатку досить часто змінювалися залежно від змін в економічних процесах, що відбувались. Першим напрямком в економічній теорії історично став меркантилізм (від франц. „мерканте" - торговець, купець). Представники цього напрямку (Т.Мен, А.Монкретьєн, Ж.Б.Кольбер) основне місце в економічних процесах відводили торгівлі. Це було зумовлено значним зростанням на початку XVII ст. обсягів торгівельних операцій, посиленням ролі і впливу представників торгового капіталу в економіці країни. Меркантилісти ототожнювали багатство із золотом і грішми, вважали, що держава тим багатша, чим більше грошей вона має, а тому захищали політику держави, спрямовану на підтримку активного торгового балансу. У "Трактаті політичної економії" А.Монкретьєна (1615) вперше з'явилась і перша назва економічної науки - політична економія, яка означає в перекладі з грецької мови мистецтво управління економікою з боку держави. В цій книзі економіка вперше представлена як господарство окремої держави, яке повинно регулюватися з єдиного центру. У середині XVIII ст. на зміну меркантилістам прийшли фізіократи. Засновником цього напрямку в економічній теорії став Ф.Кене, а його найбільш відомі представники - А.Тюрго, В.Мірабо, Г.Летрон. Головною заслугою фізіократів є те, що вони вперше перенесли предмет економічного дослідження зі сфери обігу в сферу виробництва і цим заклали фундамент для аналізу капіталістичного виробництва. Однак сферу виробництва вони обмежували сферою землеробства, вважаючи, що багатство збільшують лише „дари землі", тобто сільське господарство. Вони розраховували за допомогою реформ зберегти феодальні відносини та панування земельної власності. У працях фізіократів, особливо у праці Ф.Кене „Економічна таблиця" (1758), присутній аналіз складних економічних процесів: нагромадження капіталу, формування нової класової структури в суспільстві, процесів відтворення суспільного виробництва. Незважаючи на деякі помилки, недалекоглядність, вони зробили значний внесок у розвиток економічної теорії. Дійсно науковий характер економічна теорія отримала у працях представників класичної школи політичної економії - В.Петті, П.Буагільбера, А.Сміта, Д.Рікардо. Цей напрямок в економічній теорії виник в епоху промислового перевороту і бурхливого розвитку продуктивних сил та капіталістичних економічних відносин у Великобританії. Основні теоретичні засади цієї школи: ідеї природного порядку, які визначають права приватної власності, свободи вибору, конкуренції; концепція „економічної людини", яка вступає в економічні відносини з метою реалізувати власні потреби та інтереси; ідеологія економічного лібералізму (від фр.lаіsеz fаіrе -дозволяйте робити все), відповідно до якої держава не повинна втручатись в економічну діяльність індивідів. Заслугою цієї школи є те, що її представники довели: в економічному житті панують об'єктивні економічні школи, а економічний розвиток - це природний процес, якому властиві свої внутрішні закони. На відміну від своїх попередників, представники класичної школи головним об'єктом своїх досліджень вважали процес виробництва. Саме в процесі виробництва, на їхню думку, створюється багатство. А джерелом цього багатства є людська праця, яка є мірилом вартості всіх продуктів. Розкриваючи механізм функціонування економіки капіталізму вільної конкуренції, А.Сміт показав, як влаштована ринкова економіка, розкрив дію економічних законів ринку, виявив мотиви і стимули економічної діяльності людей. Ці положення залишаються актуальними і до теперішнього часу. Значний вплив на подальший розвиток економічної теорії мав марксизм. Спираючись на положення класичної школи, К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін розробили пролетарську політичну економію, яка стала теорією революційної боротьби робітничого класу проти буржуазії на рубежі ХІХ-ХХ ст. Виходячи із сучасної практики, важко не критикувати положення марксизму щодо економічної неспроможності капіталістичного виробництва та безперспективності його розвитку. Але не можна і не визнавати того внеску, який зробив марксизм у розвиток економічної теорії. К.Маркс у своїй теорії виходив з того, що основою розвитку суспільства є матеріальне виробництво, а між продуктивними силами і виробничими відносинами в суспільстві повинна існувати відповідність для гармонійного розвитку економічної системи. К.Маркс з великою силою свого таланту логічно описав механізм дії системи економічних законів у суспільстві, систему відтворення економічних процесів, механізм взаємодії процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання, причини виникнення та способи розв'язання економічних суперечностей, розробив методологію дослідження економічних процесів, яка використовується представниками всіх напрямків економічної думки до цього часу. К.Маркс і В.Ленін були людьми свого часу, вони науково описали сучасний їм лад, виявили закономірності розвитку капіталізму в XIX - на початку XX ст. їх помилкою було те, що вони не змогли побачити перспективи розвитку цього суспільства, можливості його трансформації, пристосування до змін, розв'язку економічних і соціальних суперечностей. У немарксистській економічній науці кінця XIX- початку XX ст. склався цілий ряд нових наукових шкіл і напрямків економічної теорії, які отримали визнання в сучасній науці: неокласична школа, інституціоналізм, кейнсіанство, монетаризм, неолібералізм. Така різноманітність напрямків і шкіл в економічній науці пояснюється тим, що вони мають різні підходи до розуміння та завдань дослідження, використовують різні методи аналізу, мають свої підходи до аналізу і розв'язання економічних проблем. Вони служать основою економічної політики тих чи інших країн або політичних партій, допомагають пошуку розв'язання економічних суперечностей господарської практики, базуються на економічному досвіді національних господарств. Неокласичний напрямок в економічній науці виник наприкінці XIX ст. Основною неокласичною теорією вважається маржиналізм. До нього відносять австрійську (К.Менгер, Є.Бем-Баверк, Ф.Візер) та математичну школи (У.Джевонс, Л.Вальрас, В.Парето), американську школу граничної продуктивності (Дж. Б.Кларк), кембріджську школу (А.Маршал). Основна ідея маржиналізму - дослідження граничних економічних величин як взаємопов'язаних явищ економічної системи на рівні окремої фірми чи галузі. Провідний принцип маржиналізму -суб'єктивно-психологічний підхід до економічних процесів і явищ, який дає можливість визначити загальні правила економічної поведінки господарських суб'єктів. Представниками неокласичного напрямку вважають також Дж.Хікса, Ф.Хайєка, Дж.Міда, Р.Солоу, М.Фрідмена. Усіх цих вчених об'єднує прихильність до вільної конкуренції, відстоювання принципу невтручання держави в економіку. Основна сфера їх дослідження - підприємство, споживач. Вони вважають, що ринок з його законами в змозі регулювати економічні відносини та встановлювати необхідні пропорції, він спрямовує виробництво на потреби споживачів, стимулює і забезпечує ефективність виробництва. Вони вивчають такі проблеми, як: механізм формування ринкової ціни та фактори, що його визначають; структуру потреб споживача і можливості їх задоволення при певному рівні доходів; формування витрат виробництва на певний товар; проблеми продуктивності капіталу. Сучасним варіантом неокласичної теорії вважається теорія раціональних очікувань, яка грунтується на тих самих принципах: раціональність поведінки господарських суб'єктів; повнота інформації; досконала конкурентність, негайна реакція попиту і пропозиції на нову економічну інформацію та ін. Інституціоналізм — це сучасний напрямок у розвитку економічної теорії, що виник у США на початку XX ст. Його представники (Т.Веблен, У.Мітчелл, Дж.Гелбрейт, Я.Тінберген) вважають, що неокласики дуже спрощено трактують предмет економічної науки, що вона не може обмежуватись суто економічними відносинами, оскільки на її розвиток впливає низка соціально-економічних інститутів: держава, правові структури, банки, крупні корпорації, науково-дослідні інститути, політичні партії, церква, суспільні організації тощо. Вони виступають з критикою капіталізму, за розширення соціальних програм, створюють теорії соціально-економічного розвитку корпорацій, їхньою заслугою є розробка методологічних принципів соціології як науки. Неоінституціоналізм - найбільш популярний напрямок у розвитку економічної науки XX ст. У 60-х роках сформувалась теорія суспільного вибору (Дж.М.Б'юкенен), в основу якої покладено ідею взаємозалежності політичних та економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів. У цей час у США виникла ідея „народного капіталізму" (А.Берлі, М.Надлер, С.Чейз), яка включає в себе: теорію дифузії власності, теорію управлінської революції та теорію революції доходів, зміст яких полягає у трансформації капіталізму. Однією з найбільш відомих і визнаних у світовій економічній науці теорій у сучасному світі є кейнсіанство. Його засновник Дж.М.Кейнс в 30-х роках XX ст. запропонував принципово нові методи регулювання економіки, що базуються на новій економічній ролі держави. Поява цієї теорії зробила переворот в економічній науці, вивела економічну теорію із кризи, що назріла на початку XX ст., коли неокласичні методи регулювання економіки не змогли зарадити спаду виробництва, масовому безробіттю, інфляції, що охоплювали економіку всіх розвинутих країн. У праці Дж.М.Кейнса „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936) були запропоновані методи, що могли вивести економіку з кризи: активне втручання держави в економіку, формування та стимулювання ефективного попиту, регулювання інвестиційної діяльності. Інструментами такого регулювання є державні інвестиції, державні закупки товарів, кредитні ставки, тобто грошово-кредитний та бюджетний механізми. Пізніше з'явились неокейнсіанські та посткейнсіанські теорії (Р.Харрод, Е.Домар, Е.Хансен, Дж. Робінзон та ін.), які пропонували свої варіанти державного впливу на економіку. Досвід показує, що сучасна економіка є надто складною і не є таких методів її регулювання, які були б ідеальними. Тому багато вчених схиляється до того, що необхідно поєднувати як ринкові, так і державні методи регулювання економіки. Так, представники школи неокласичного синтезу (Дж.Хікс, П.Самуельсон) вважають, що залежно від стану економіки потрібно використовувати або кейнсіанські рекомендації державного регулювання, або рецепти економістів, які стоять на позиціях обмеження державного втручання в економіку. Найкращим методом регулювання вони вважають застосування грошово-кредитних інструментів. З другої половини 70-х років XX ст. з'явився новий підхід до регулювання економічних процесів, пов'язаний з використанням грошової маси в економіці, який отримав назву монетаризм. Його засновник М.Фрідмен запропонував монетаристські методи регулювання ще в 50-х роках. Як відомо, на його погляди спиралась економічна політика Р.Рейгана. Монетаристські концепції служать основою грошово-кредитної політики держави в багатьох країнах і нині. Суть концепції монетаристів полягає у тому, що між обсягом і динамікою грошової маси та національного доходу в економіці існує тісний зв'язок, а впливати на рівновагу в економіці можна за допомогою грошової емісії, так званих „грошових імпульсів". Грошова маса впливає на величину споживчих видатків; збільшення грошової маси веде до зростання виробництва, а після досягнення повного обсягу виробництва - до зростання цін. Така політика повинна носити довгостроковий характер, тоді вона буде сприяти зростанню виробничого потенціалу. Фрідмен виходив з того, що грошова політика повинна бути спрямована на досягнення відповідності між попитом на гроші та їх пропозицією. А для цього необхідно, щоб процент приросту грошей в обігу відповідав приросту цін і національного продукту. В цьому суть так званого правила Фрідмена. Неолібералізм - це сучасний напрямок в економічній науці, прихильники якого відстоюють принцип саморегулювання, економічної свободи господарських суб'єктів, обмеженості економічної ролі держави. До неолібералізму відносять представників різних шкіл: чиказької (М.Фрідмен), лондонської (Фр. фон Хайєк), фрайбурзької (В.Ойкен, Л.Ерхард). Кожен із них по-своєму пропонує регулювати економічні процеси в тій чи країні, але всі вони дотримуються принципів лібералізму. Наприклад, Фрідріх фон Хайєк вважає за необхідне обмежити економічну діяльність держави в усіх сферах, відстоює принцип максимальної свободи людини, пропонує стимулювати розвиток дрібних господарських одиниць. Л.Ерхард, засновник теорії соціального ринкового господарства в ФРН (1948), вдало поєднує принцип саморегулювання економіки з сильною державною владою, значним державним регулюванням економіки. Отже, можна відзначити, що економічна теорія — це суспільна наука, що розвивається разом з розвитком економічних відносин у суспільстві. Вона не тільки описує економічні процеси, що відбуваються, а й покликана знаходити шляхи ефективного розв'язання економічних проблем суспільства. Оскільки змінюються економічні умови, науковці змушені не тільки уточнювати існуючі визначення, а й змінювати підходи, фундаментальні концепції, висновки. Попередні уявлення відпадають, а народжуються нові, ті, що відповідають новій дійсності. Сучасні підходи до розуміння економічних процесів вимагають творчої взаємодії та взаємозбагачення економічних теорій. їх вивчення повинно стати науковою основою для формування власного уявлення та власних підходів до оцінки економічного буття. 2. Предмет економічної теорії, її завдання та функції Економісти різних часів, різних напрямків і шкіл економічної теорії по-різному підходять до визначення предмету економічної науки. У меркантилістів об'єктом дослідження була сфера обміну, у фізіократів - сільське господарство, у представників класичної школи - процес виробництва. Предметом вивчення марксистсько-ленінської політичної економії стала сукупність суспільно-економічних відносин, що складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Кейнсіанці вивчають методи державного регулювання економіки. В „Економіксі" П.Самуельсона сказано, що це - „наука про те, як люди, що взаємодіють в суспільстві, вибирають спосіб використання дефіцитних ресурсів, які можуть мати багатоцільове призначення, для того, щоб виробити різноманітні товари і розподіляти їх тепер або в майбутньому для споживання різних індивідів і груп суспільства ". Усі ці визначення певною мірою зберігаються, оскільки так чи інакше вони з різних боків характеризують економічну діяльність суспільства, спрямовану на реалізацію людських потреб. Оскільки потреби безмежні, а ресурси для їх задоволення в кожний даний період обмежені, то економісти намагаються знайти способи оптимізації виробництва матеріальних благ і послуг при обмежених ресурсах. Вони вивчають економічні зв'язки між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ, виробляють принципи управління, знаходять шляхи впливу держави на економічну діяльність господарських суб'єктів. Тому можна сказати, що предметом економічної науки є вивчення проблем ефективного використання обмежених виробничих ресурсів та управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини. Всі конкретні економічні проблеми - інфляція, безробіття, бюджетний дефіцит, бідність, нерівність в доходах, соціальна несправедливість та ін. - зрештою впираються в проблему ефективного використання ресурсів. Розв'язуючи проблему обмеженості ресурсів, економічна теорія повинна допомогти суспільству вирішити три головних завдання: 1) які товари і послуги необхідно виготовляти і в якій кількості; 2) як ці товари і послуги треба виробляти; 3) для кого виробляти. Ці питання повинна з'ясовувати будь-яка економічна система. Але шляхи, методи, форми їх з'ясування розрізняються в конкретних умовах. Завдання економістів - знайти такі способи розв'язання цих проблем, які при даних умовах будуть найефективнішими, тобто забезпечать максимальне задоволення потреб суспільства при мінімумі витрат. Проблема „що виробляти" пов'язана із знаходженням такого набору товарів і послуг, які відповідають потребам споживачів, які будуть реалізовані і в результаті реалізації яких їх виробники отримають доходи. Проблема „як виробляти" пов'язана з вибором варіантів виробництва товарів і послуг, тобто з визначенням того, хто, як, за допомогою якої техніки, технології організації виробництва буде їх виготовляти. З'ясування питання „для кого виробляти" пов'язане із розподілом створених товарів і послу.г. Воно охоплює як проблему спрямованості виробництва на реалізацію потреб споживачів, так і проблему формування доходів у суспільстві, так і створення системи стимулів у виробництві. Сучасна економічна наука розглядає економіку на мікро- та макрорівні. Мікрорівень - це рівень функціонування окремого підприємства, фірми, домашнього господарства. Макрорівень -економіка певної країни, національне або світове господарство. Предметом мікроекономіки є, по-перше, дослідження поведінки підприємств та домогосподарств як окремих' господарських одиниць, які розв'язують проблеми взаємодії попиту і пропозиції, ціноутворення, формування витрат виробництва; по-друге, дослідження впливу держави на діяльність підприємств; по-третє, вивчення економічної кон'юнктури та її впливу на ринках; по-четверте, дослідження потреб та інтересів споживачів, корисності споживчих благ, споживчої поведінки і т.д. Предметом макроекономіки виступають галузі і сфери економіки, господарські зв'язки між ними, розвиток національного господарства як єдиного цілого. До неї відносяться такі явища і процеси: інфляція, безробіття, загальна динаміка виробництва, національного доходу, цін, видатків із державного бюджету і т.д. Поділ предмету економічної теорії на мікро- та макроекономіку достатньо умовний, оскільки їх проблеми взаємопов'язані і не можуть розв'язуватися ізольовано. Як наука, економічна теорія покликана виконувати низку функцій: 1) пізнавальну, або світоглядну, яка полягає в тому, щоб пояснити суть економічних явищ і процесів, що відбуваються, показати закономірності їх розвитку; 2) методологічну — означає розробку методів, засобів, інструментів наукового пізнання економічних процесів для використання їх всіма іншими економічними науками; 3) практичну - створення конкретних рекомендацій для правильної економічної поведінки людей, для регулювання господарської діяльності підприємств, для розумної, виваженої економічної політики держави. 3. Методи економічного дослідження Метод - це сукупність принципів побудови, форм і способів наукового пізнання. Усі методи економічного дослідження поділяються на загальнонаукові та конкретно-економічні. До загальнонаукових відносяться такі елементи, як наукові абстракції, аналіз і синтез, індукція та дедукція, історичне і логічне, математичні методи і моделі. Економічні явища і процеси, як правило, дуже складні, розвиваються під впливом великої кількості факторів, тому для їх дослідження намагаються виділити головне, тобто якусь особливість, ознаку або відношення, а при цьому навмисне відволікаються від несуттєвого, другорядного, випадкового. Такий спосіб дослідження називається науковим абстрагуванням. Його суть - у звільненні наших уявлень про предмет дослідження від часткового, нетипового, короткочасного, а знаходження в них суттєвого, постійного, типового. Наприклад, для вияву залежності між попитом і пропозицією на певний товар у ринковій економіці допускають, що кількість та якість інших аналогічних товарів незмінна, ціни на них незмінні, доходи споживачів незмінні і т.д. Абстрагування використовується для аналізу окремих явищ і процесів, але обов'язково доповнюється аналізом усіх сторін економічної системи. Тому поряд з ним використовується аналіз як спосіб дослідження, при якому складний економічний процес або система поділяється на складові частини, елементи, підсистеми і всі вони досліджуються окремо, і синтез - спосіб дослідження, пов'язаний із об'єднанням окремих складових частин, елементів, підсистем в єдину систему, яка і є предметом дослідження. Він допомагає визначити економічні закони і закономірності, сформулювати принципи і концепції економічного розвитку. Економічна діяльність суспільства проявляється в господарській практиці, у великій різноманітності фактів господарського життя різноманітних господарських суб'єктів. Діяльність різних суб'єктів господарювання зумовлена їхніми власними потребами та інтересами. Економіст повинен у цій різноманітності фактів виявити принципи або закономірності їх розвитку для того, щоб пізніше сформувати принципи економічної політики для ефективного розв'язання економічних проблем. Аналіз фактів, що відносяться до тієї чи іншої конкретної проблеми, називають описовою або емпіричною економічною наукою. Виведення принципів, закономірностей, формулювання законів називають економічною теорією, або економічним аналізом. Економіст у своєму дослідженні може просуватися як від фактів до теорії, так і навпаки, від теорії (гіпотези) до перевірки її на практиці. Перший метод називається індукцією, а другий - дедукцією, або гіпотетичним методом дослідження. Але мета економічного дослідження — це не тільки вияв принципів та закономірностей економічного розвитку, а й розробка конкретних рекомендацій, способів і методів розв'язання економічних проблем, формування принципів економічної політики. Цей процес називають прикладною економічною наукою, або економічною політикою. Отже, в економічному дослідженні потрібно виходити з аналізу фактів, емпіричних даних, застосовуючи при цьому спеціальні методи дослідження, формулювати принципи, закономірності, теорії, необхідні для розробки правильної економічної політики, для розв'язання нагальних економічних потреб суспільства. Як відомо, економічні процеси, що відбуваються в різних країнах світу в ті чи інші історичні часи, мають схожі закономірності розвитку. їх вивчення має важливе значення для розуміння того шляху, який має пройти економіка в майбутньому, щоб не повторювати помилки і пройти його найефективніше. Тому важливим підходом до їх аналізу є поєднання історичного і логічного способів дослідження. На відміну від історика, економіст намагається, вивчаючи історичні факти господарського життя різних країн і народів, виявити ті процеси, які є закономірними. Абстрагуючись від чогось конкретного, нетипового, незакономірного. Особливо актуальним використання цього методу є економічній науці сучасного періоду, яка намагається вивчати досвід інших країн на шляху переходу економіки від командно-адміністративної до ринкової системи господарювання. Починаючи з 60-х років XX ст., у світовій економічній науці дуже широко використовуються математичні методи і моделі Вони допомагають встановлювати кількісні та якісні залежності в економічних процесах, що приводить до розуміння суті і можливостей їх розвитку, мають дуже важливе значення для програмування економічних процесів. Моделі складаються для мікро- і макрорівня, бувають статичні та динамічні, балансові й оптимізаційні. Для описування економічних процесів застосовуються словесні моделі, для виявлення певних залежностей - графічні моделі, для пояснення функціональних залежностей у вигляді рівнянь — математичні моделі. Всі вони можуть використовуватись одночасно для більш повного наукового пізнання. До конкретно-економічних методів економічного дослідження відносяться: альтернативний аналіз, граничний аналіз, методи абсолютних та порівняльних переваг, аналіз еластичності, табличне, графічне, аналітичне моделювання, оптимізація та визначення рівноваги. Обмеженість економічних ресурсів зумовлює необхідність вибору найефективнішого варіанту їх використання. Те, що підприємець втрачає, від чого відмовляється у результаті цього вибору, - це вартість втрачених можливостей, або альтернативні витрати. Граничний аналіз дає можливість вивчати крайні величини, які дозволяють визначити зміну певного явища чи процесу під впливом зміни певного фактора. Наприклад, теорія граничної корисності демонструє, як зміниться задоволення споживача при зростанні спожитого продукту на одиницю. Методи абсолютних і порівняльних переваг дають змогу відповісти на питання, що і як вигідніше виробляти, на яких видах продукції слід спеціалізуватись і за допомогою якої технології її потрібно виробляти. Аналіз еластичності дозволяє виявити ступінь зміни одного показника відносно до іншого, наприклад, як зміниться попит на продукцію при зменшенні ціни на 10%. Економічні величини можна представляти у взаємозалежності за допомогою таблиць, математичних формул, графічних зображень, за допомогою яких визначають оптимальні варіанти економічних рішень. Ці методи дуже широко використовуються в економіці. В економічному дослідженні визначають позитивний і нормативний підхід. Позитивна економіка досліджує те, що відбувається в економіці, а нормативна визначає те, що має бути, надає конкретні пропозиції для удосконалення економіки. Сучасна економічна теорія має справу із дуже складними процесами, тому використовує так званий синергетичний підхід у дослідженнях: 1. Акцентує увагу на процесах нестійкої рівноваги та нестабільності економічних систем. 2. Визнає складність та нелінійність соціально-економічної еволюції. 3. Припускає можливість впливу спонтанних змін в економіці на виникнення кризових ситуацій. 4. Аналізує множинність, різноспрямованість та різну якість внутрішніх і зовнішніх факторів, які можуть впливати на соціально-економічний розвиток. 5. Виходить з того, що один і той самий ефект в економічній системі може бути досягнутий під впливом різних імпульсів. |
|
Питання для підсумкового контролю Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки. Сучасні напрями, школи і течії економічної теорії |
Методичні рекомендації до самостійної роботи студента по вивченню дисципліни “Економічна теорія” Зародження економіко-теоретичних знань. Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки. Сучасні напрями, школи... |
|
Тема Вступ до економічної теорії Тема Економічні цілі і проблеми... Зародження економіко-теоретичних знань. Економіка як об'єкт вивчення економічної теорії. Загальні засади економічного розвитку. Мікроекономіка.... |
План: Виникнення і розвиток економічної теорії Предмет і об”ект економічної теорії Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної... |
|
Перелік питань до іспиту Об”єкт економічної теорії та її предмет. Різні методологічні підходи до предмета економічної теорії |
Плани семінарських занять Предмет і методи економічної теорії. Складові частини сучасної економічної теорії. Позитивна та нормативна економічна теорія |
|
Міністерство освіти і науки України РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ: к е н., професор, завідувач кафедри економічної теорії Сафронов Я. В.; к е н., доцент кафедри економічної теорії... |
Міністерство освіти і науки України РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ: к е н., професор, завідувач кафедри економічної теорії Сафронов Я. В.; ст викладач кафедри економічної теорії... |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ: к е н., професор, завідувач кафедри економічної теорії Сафронов Я. В.; ст викладач кафедри економічної теорії... |
ЗАТВЕРДЖУЮ РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ: к е н., професор, завідувач кафедри економічної теорії Сафронов Я. В.; ст викладач кафедри економічної теорії... |