|
Скачати 397.7 Kb.
|
Функції грошей – це дії, які вони здійснюють у ринковій економіці. Класична економічна теорія виділяє п’ять функцій грошей (рис. 6.4). Рис. 6.4. Функції грошей 1. Функція грошей як міри вартості полягає у здатності грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форму ціни. 2. У функції засобу обігу – гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг. Процес товарного обміну з участю грошей виражається формулою: Т – Г – Т Функцію засобу обігу гроші виконують у формі монет і паперових грошей. 3. Функцію утворення скарбу виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються і перетворюються на скарб. Оскільки вони довго не втрачають своїх властивостей, їх зберігають з метою придбання товарів чи послуг у майбутньому. Однак нагромадження грошей може призвести до знецінення грошей внаслідок росту цін. Коли вибирають, у якій формі робити заощадження, враховують ліквідність. Ліквідність – ступінь легкості, з якою якесь майно може бути перетворене на готівку або здатність грошей обмінюватись на товари й послуги. 4. Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин. Цю функцію гроші здійснюють як у сфері товарного обігу при продажу товару в кредит, і погашенні боргу, так і поза ним при погашенні різноманітних зобов’язань (заробітна плата, сплата податків, орендна і квартирна плата тощо). 5. Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов’язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами. 6. Грошовий обіг і його закони Грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві. Обіг грошей здійснюється на основі властивих йому законів. Одним з найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу. Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об’єктивно зумовлена грошова маса. Він з’ясовує внутрішні зв’язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей. Згідно з класичним підходом кількість грошей, необхідних для обігу, може бути визначена за такою формулою: де КГ – кількість грошей, необхідних для обігу; СЦ – сума цін товарів, реалізованих протягом року; К – сума цін товарів, проданих у кредит; П – платежі за кредити минулого року; ВП – платежі, які взаємно погашаються; О – швидкість обороту однієї грошової одиниці за рік. Більшість сучасних економістів для визначення кількості грошей, необхідної для обігу, використовують рівняння обміну грошей, запропоноване американським економістом І. Фішером: MV = PQ, де М – маса грошей в обігу; V – середня швидкість обігу грошей; Р – середній рівень цін на товари та послуги; Q – кількість товарів та послуг, представлених на ринку. З цього рівняння можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу: Різноманітність грошових засобів, які функціонують у сучасній економіці, потребує виміру грошової маси. Грошова маса – це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура. Рис. 6.5. Структура грошової маси Купівельна спроможність грошей показує, яку кількість товарів і послуг можна придбати за одиницю грошей. • Рівень цін зростає – купівельна спроможність грошей падає. • Рівень цін падає – купівельна спроможність грошей зростає. В Україні обсяг грошової маси розраховується за допомогою чотирьох грошових агрегатів (М0, M1, M2, М3). Рис. 6.6. Агрегатні показники грошової маси 7. Грошова система, її основні типи Рух грошей здійснюється в рамках грошової системи. Грошова система – це форма організації грошового обігу, яка історично склалася в певній країні і закріплена законодавчими актами. Вона складається з таких елементів (рис. 6.7). Рис. 6.7. Структурні елементи грошової системи Грошовий обіг здійснюється у готівковій і безготівковій формах. Готівкові гроші – це банкноти, білети державної скарбниці й монети. Безготівкові гроші – це засоби на рахунках у банках, різноманітні вклади (депозити) у банках, депозитні сертифікати, державні цінні папери. Історія знає два основних типи грошових систем: металеву і паперово-кредитну (рис. 6.8). Рис. 6.8. Типи грошових систем 1. Металева система – це грошова система, в якій роль загального еквівалента і засобу обігу виконують металеві гроші із золота чи срібла. Металева система поділяється на два види – біметалізм і монометалізм. Біметалізм є системою, де роль загального еквівалента законодавчо закріплюється одночасно на рівних правах за двома благородними металами – золотом і сріблом. Монометалізм – це грошова система, в якій роль загального еквівалента закріпляється за одним благородним металом – золотом. Розрізняють чотири різновиди золотого монометалізму: золотомонетний стандарт, золотозливковий стандарт, золотодевізний стандарт, золотодоларовий стандарт.
Золотомонетний стандарт у повному обсязі проіснував до Першої світової війни.
Під час світової кризи 1929 – 1933 pp. і в перші післякризові роки усі три різновиди золотого монометалізму були ліквідовані як такі, що не відповідали завданням держав щодо виходу їхніх національних економік із глибокої кризи.
У 1976 р. країни – члени МВФ провели на Ямайці (м. Кінгстон) Міжнародну конференцію, на якій оголосили про перехід до якісно нової світової валютної системи – паперово-кредитної. 2. У паперово-кредитній системі функціонують паперові й кредитні гроші. Паперові гроші – це банкноти (банківські білети), які випускає державне казначейство для бюджетних потреб і наділені державою примусовим курсом. Їх вартість визначається тією кількістю товарів і послуг, які можна на них придбати. Сучасні особливості паперових грошей: набувають представницької вартості в обігу; позбавлені власної вартості; виконують роль купівельного платіжного засобу. Кредитні гроші – це знаки вартості, які виникають і функціонують на основі кредитної угоди й виражають відносини між кредитором і боржником. Є такі види кредитних грошей (рис. 6.9). Рис. 6.9. Види кредитних грошей 1. Вексель – письмове боргове зобов’язання позичальника кредиторам про сплату боргу в призначений строк. Векселі бувають простими і переказними. Простий вексель – це вексель, підписаний однією особою на ім’я іншої особи, який не може бути переданий третій особі. Переказний вексель (тратта) – це вексель, який може передаватися третій особі для отримання ним боргу з векселедавця у визначений строк. 2. Банкнота – це боргове зобов’язання банку, яке обмінювалося на повноцінні гроші (золото) за першої вимоги. 3. Чек – це письмове розпорядження власника поточного рахунку в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунку на інший рахунок певної суми грошей (рис. 6.10). Рис. 6.10. Види чеків 4. Кредитна картка – це іменний платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунку в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг в кредит без оплати готівкою. 5. Електронні гроші – це магнітні носії платіжної інформації, які використовуються їх власниками в електронній системі банківських послуг. 8. Валютні курси. Конвертованість грошей Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни. Сутність валютного курсу розкривається у виконуваних ним функціях. Такими функціями є: • порівняння національних цін на товари, послуги, робочу силу з відповідними цінами інших країн та світовими цінами; • порівняння витрат виробництва, продуктивності праці, торговельних і платіжних балансів тощо; • певний перерозподіл національного доходу між країнами, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Заходи щодо регулювання валютного ринку: Девальвація – цілеспрямовані дії уряду на зниження обмінного курсу валюти своєї країни. Ревальвація – дії уряду, спрямовані на підвищення обмінного курсу національної валюти. Коригування національного валютного курсу можна здійснювати за допомогою валютної інтервенції. Валютна інтервенція – вплив на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти. Валютний курс можна визначити як: Курс національної валюти є кількістю іноземної валюти, яку можна купити або продати за одиницю національної валюти на певний момент часу. Курс іноземної валюти є кількістю національної валюти, яку можна купити за одиницю іноземної валюти. Це обернені величини, які характеризують одну й ту саму пропорцію обміну двох валют. У реальній практиці валютних відносин використовують такі види валютних курсів: • фіксований – передбачає наявність певного офіційного паритету (рівності двох сторін), який підтримується державними валютними органами; • плаваючий (гнучкий) – самостійно формується на валютних біржах або на ринку під впливом попиту і пропозиції; • змішаний – контрольований плаваючий курс, держава вибирає валютний режим з урахуванням конкретної економічної ситуації, його метою є запобігання надмірному підвищенню або зниженню валютного курсу. Також розрізняють номінальний та реальний валютний курс. Номінальний валютний курс – це відносна ціна однієї валюти, виражена в іншій валюті. Реальний валютний курс – показує, у якому співвідношенні товари однієї країни обмінюються на товари іншої країни. Зростання реального валютного курсу свідчить про зниження конкурентоспроможності товарів даної країни на світовому ринку. Спадання реального валютного курсу, навпаки, свідчить про підвищення конкурентоспроможності товарів даної країни на світовому ринку. Сьогодні валютні курси встановлюють на основі співвідношення купівельної спроможності різних валют. Купівельна спроможність грошей – це кількість товарів і послуг, які можна придбати за одну грошову одиницю в певній країні. З валютним курсом тісно пов’язана конвертованість валют. Конвертованість валюти означає ступінь її здатності вільно обмінюватися на національні грошові одиниці інших країн. Без конвертованості національної грошової одиниці товаровиробник не може долучитися до різноманітних структур світового ринку. Існують такі види конвертованості валют: Рис. 6.11. Види конвертованості валют 1. За повної (вільної) конвертованості всі фізичні і юридичні особи, що володіють належною сумою грошей певної країни, можуть вільно і необмежено обмінювати їх на іноземні з метою здійснення всіх поточних і зовнішніх розрахунків. Всього чотири валюти світу мають повну конвертованість – це долар США, англійський фунт стерлінгів, японська єна та євро, які отримали назву резервних валют та вважаються основою для визначення валютних курсів. 2. При частковій конвертованості вводяться певні обмеження на обмінні операції тільки для певних категорій суб’єктів підприємництва або за певними видами операцій (національна валюта обмінюється лише на деякі іноземні валюти). 3. Внутрішня конвертованість валюти передбачає надання прав громадянам і юридичним особам лише певної країни вільно купувати за національну валюту іноземну валюту для використання її насамперед у зовнішньоекономічній діяльності. 4. За зовнішньої конвертованості валюти лише іноземним громадянам надається право вільно обмінювати свої активи у грошових одиницях певної країни на необхідну їм валюту інших країн і здійснювати перекази цієї валюти за кордон. 5. Замкнена (неконвертована) валюта – це національна валюта, яка функціонує лише в межах країни, не вивозиться за кордон і не обертається на світових валютних ринках. 9. Інфляція, її сутність, причини, види і соціально-економічні наслідки Проблема інфляції є складовою частиною теорії грошей. Термін інфляція вперше почав використовуватися у Північній Америці за часів громадянської війни 1865 р. Інфляція (з лат. inflatio – здуття) – це процес знецінення грошей внаслідок перевищення кількості грошових знаків, які перебувають в обігу, що виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги. Виділяють два показники інфляції: Рівень інфляції – показує зміни цін в економіці та вимірюється за допомогою індексів цін. |
Лекція 1 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Політекономія... Економічні категорії, закони та принципи. Пізнання і використання економічних законів |
Лекція 8 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Суб’єкти ринкової економіки» Класифікація підприємств за розміром. Малий бізнес. Нові види підприємницької діяльності |
Лекція 11 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Роль держави... Досягнення макроекономічної ефективності (забезпечення зростання продуктивності праці, вдосконалення організації й управління, збалансований... |
Лекція 12 з дисципліни „Політична економія” на тему: «Процес суспільного... Безробіття, його зміст, причини, види, форми, типи. Рівень безробіття. Економічні та соціальні наслідки впливу безробіття |
Конспект на тему тему «Товарне виробництво і ринкова форма його організації. Товар і його властивості» |
Тести з дисципліни "Політична економія" для студентів І курсу спеціальності "Облік і аудит" |
ЗАТВЕРДЖУЮ Робоча програма з навчальної дисципліни «Політична економія» для студентів за напрямом підготовки 030508 «Фінанси і кредит» |
I. Загальна характеристика договору позики В сучасних умовах особливо зросла роль договору як основної форми, в якій реалізуються товарно-грошові відносини в суспільстві, з’явилися... |
ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА. ГРОШІ Це означає, що суспільне виробництво має різні форми свого вияву. Серед них виділяють три основні форми: натуральну, товарну і безпосередню... |
Лекція 11. Облік касових операцій та операцій з іншими грошовими коштами Грошові кошти є найбільш ліквідними активами. Вони присутні на початковому та кінцевому етапах облікового циклу, який включає придбання... |