|
|
Скачати 2.68 Mb.
|
|
Тема 21. Облік на підприємствах малого бізнесу 21.1. Організаційні основи та поняття малого бізнесу. 21.2. Форми ведення бухгалтерського обліку малими підприємствами. 21.3. Спрощена система оподаткування обліку і звітності юридичними персонами. Основні документи нормативно–правової бази. 21.1. Організаційні основи та поняття малого бізнесу Відповідно до Господарського кодексу України малими підприємствами (незалежно від форми власності) є підприємства, на яких за звітний (фінансовий) рік: середньооблікова чисельність працюючих не перевищує п'ятдесятьох чоловік; обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Таким чином, критеріями для віднесення підприємства до малого в розумінні Господарського кодексу є чисельність працюючих і обсяг валового доходу від реалізації продукції. Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням всіх працівників, у тому числі тих, які працюють за договорами і за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень і інших відособлених підрозділів. Відповідно до Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19.10.2000 р. № 2063, і п. 7 ст. 63 Господарського кодексу України, до підприємств-суб'єктів малого підприємництва можна віднести зареєстровані у встановленому порядку юридичні особи-суб'єкти підприємництва будь-якої організаційно-правової форми і форми власності, у яких: середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (фінансовий рік) не перевищує 50 чоловік, обсяг річного валового доходу не перевищує 500 тисяч євро за середньорічним курсом Національного Банку України щодо гривні. Таким чином, суб’єктами малого підприємництва можна вважати також фізичних осіб, що зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності (СПД). Чинність даного закону поширюється на суб'єкти малого підприємництва не залежно від форм власності, у тому числі й ті, які здійснюють діяльність у сфері сільського господарства. Чинність даного закону не поширюється на довірчі товариства, страхові компанії, ломбарди, банки, інші фінансово-кредитні і небанківські фінансові установи, суб'єктів підприємницької діяльності, які ведуть діяльність у сфері ігорного бізнесу, які здійснюють обмін іноземної валюти, є виробниками та імпортерами підакцизних товарів, а також на суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка внесків, що належать юридичним особам – учасникам і засновникам цих суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 %. Середньооблікова чисельність працівників суб'єктів малого підприємництва визначається з урахуванням усіх його працівників, у тому числі працюючих за договорами і за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень й інших відособлених підрозділів. Зазначені суб'єкти підприємництва не можуть вважатися суб'єктами малого підприємництва для цілей державної підтримки суб'єктів малого підприємництва. Для поліпшення вітчизняного підприємницького середовища, і в тому числі для створення сприятливих умов для ведення малого бізнесу, органами державної влади в Україні постійно пропонуються безліч концепцій, програм, механізмів та інших актів. З метою подальшого розвитку сфери малого бізнесу приймаються законодавчі і нормативні акти, проводиться робота різних структур, що сприяють малому підприємництву в Україні. Законом передбачені: Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, програми підтримки малого підприємництва в Автономній Республіці Крим, регіональні і місцеві програми підтримки малого підприємництва. Правові принципи державної підтримки суб'єктів малого підприємництва в Україні визначені в Законі України "Про державну підтримку малого підприємництва". У ньому визначено, що підтримка малого підприємництва здійснюється відповідно до Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, програми підтримки малого підприємництва в Автономній Республіці Крим, регіональних і місцевих програм підтримки малого підприємництва, які затверджуються відповідно до законодавства. Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень сприяє розвитку малого підприємництва, координує і контролює діяльність органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики щодо його підтримки. Центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики і підприємництва в межах своїх повноважень бере участь у формуванні і забезпеченні реалізації державної політики розвитку малого підприємництва. Таким центральним органом виконавчої влади є Державний комітет України з питань регуляторної політики і підприємництва – центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики в сфері підприємництва. Діяльність названого комітету регулюється і координується Кабінетом Міністрів України на підставі чинного законодавства. Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні затверджена Законом "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні" і передбачає напрямки активізації фінансово-кредитної і інвестиційної підтримки малого підприємництва: формування мережі регіональних фондів підтримки підприємництва й кредитно-гарантійних установ; розробку і впровадження ефективних кредитно–гарантійних механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва; створення і підтримку фінансових інститутів, які працюють на розвиток малого підприємництва. Фінансове забезпечення реалізації державної політики в сфері підтримки малого підприємництва здійснюють відповідно до своєї компетенції: на загальнодержавному рівні – Український фонд підтримки підприємництва; на регіональному рівні – регіональні фонди підтримки підприємництва; на місцевому рівні – місцеві фонди підтримки підприємництва. Регіональні і місцеві фонди підтримки підприємництва є юридичними особами, засновниками яких можуть бути місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, Український фонд підтримки підприємництва, юридичні і фізичні особи. Кошти Українського фонду, регіональних і місцевих фондів підтримки підприємництва формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів, отриманих від приватизації державного і відокремлення комунального майна, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних, й інших коштів. 21.2. Форми ведення бухгалтерського обліку малими підприємствами Для організації бухгалтерського обліку малим підприємством здійснюються заходи, які необхідно відобразити в наказі про організацію бухгалтерського обліку: 1. Вибір форми організації бухгалтерського обліку. 2. Вибір форми бухгалтерського обліку як певної системи регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них і з урахуванням особливостей своєї діяльності та технології обробки облікових даних: загальні регістри бухгалтерського обліку; регістри бухгалтерського обліку для малих підприємств; регістри бухгалтерського обліку, створені в комп'ютерній бухгалтерській програмі. 3. Встановлення правил документообігу і технології обробки облікової інформації – розробка графіку документообігу, затверджуваного наказом керівника підприємства з метою впорядкування руху і своєчасного одержання для записів у бухгалтерському обліку первинних документів. Графік документообігу має забезпечити оптимальну кількість підрозділів і виконавців, через які проходить кожний первинний документ, визначати мінімальний строк його знаходження в підрозділі, а також сприяти поліпшенню облікової роботи, посиленню контрольних функцій бухгалтерського обліку, підвищенню рівня його механізації й автоматизації. 4. Використання системи рахунків бухгалтерського обліку: План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій: використання тільки рахунків класу 9 "Витрати діяльності"; використання тільки рахунків класу 8 "Витрати за елементами"; використання одночасно рахунків класів 8 і 9; План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій суб'єктів малого підприємництва. 5. Встановлення системи й форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності й контролю господарських операцій. 6. Встановлення порядку проведення інвентаризації активів і зобов'язань для забезпечення вірогідності даних бухгалтерського обліку і фінансової звітності підприємства. Для цього на підприємстві розпорядницьким документом створюються постійно діючі інвентаризаційні комісії в складі керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, поряд з якими можуть створюватися робочі інвентаризаційні комісії. Облікова політика підприємства формується на основі відповідних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, а принципи і методи, що формують облікову політику підприємства, встановлюються нормами П(С)БО 1, де зазначено, що підприємство повинне висвітлювати облікову політику шляхом опису: принципів оцінки статей звітності; методів обліку за окремими статтями звітності. Існують наступні форми ведення бухгалтерського обліку малими підприємствами: 1) проста форма бухгалтерського обліку; 2) форма бухгалтерського обліку з використанням відомостей для відображення господарських процесів; Малі підприємства, які здійснюють невелику кількість операцій, можуть вести облік всіх операцій шляхом їхньої реєстрації тільки в Книзі обліку господарських операцій за формою № К-1. Книга обліку господарських операцій є одночасно регістром синтетичного й аналітичного обліку, на підставі якого можна визначити наявність ресурсів підприємства та їхніх джерел на певну дату і скласти бухгалтерську звітність. Книга є комбінованим регістром, що поєднує в собі хронологічну частину, де реєструються всі операції, і необхідну кількість бухгалтерських рахунків (субрахунків) для ведення систематичного запису господарських операцій. При цьому кількість рахунків і субрахунків у Книзі повинна бути достатньою для заповнення всіх необхідних статей балансу. Підприємство, як правило, веде Книгу у вигляді окремих аркушів і вкладишів до них, що відкриваються на кожен місяць (квартал). Кожен лист книги відкривається записами залишків на початок періоду за кожним видом ресурсів і джерел, які переносяться з попереднього листа книги. По закінченні періоду підраховуються підсумкові суми оборотів за дебетом і кредитом всіх рахунків і виводиться сальдо за кожним видом ресурсів і джерел їх утворення, що служить підставою для заповнення балансу. Форма бухгалтерського обліку з використанням відомостей для відображення господарських процесів має наступні особливості. Підприємства, що мають простий процес виробництва продукції, можуть застосовувати для обліку господарської діяльності наступні облікові регістри для відображення облікових процесів: Відомість обліку основних засобів і нарахованої амортизації (зносу). Відомість обліку виробничих запасів і готової продукції. Відомість обліку витрат на виробництво. Відомість обліку грошових коштів. Відомість обліку розрахунків. Відомість обліку реалізації. Відомість обліку розрахунків з постачальниками. Відомість обліку заробітної плати та інші. Кожна з цих відомостей використовується, як правило, для обліку операцій за одними чи декількома бухгалтерськими рахунками. Приклад відомості наведено в табл. 21.1. Таблиця 21.1 Форма № В-1 Відомість обліку основних засобів і нарахованої амортизації
При цій формі ведення бухгалтерського обліку кожна операція записується в двох відомостях одночасно: в одній за дебетом рахунку з вказівкою кредитуємого рахунку, в іншій – за кредитом. Узагальнення підсумків господарської діяльності підприємства, відображених у відомостях, здійснюється у шаховій відомості, на підставі якої складається звичайна оборотна відомість за рахунками синтетичного обліку і найважливішими субрахунками. 21.3. Спрощена система оподаткування обліку і звітності юридичними персонами. Основні документи нормативно-правової бази З набранням чинності Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності" суб'єкти малого підприємництва відрізняються від інших підприємств не тільки спрощеною системою бухгалтерського обліку і звітністю, а й спрощеним оподаткуванням. Згідно з цим нормативним документом замість чотирнадцяти податків і зборів із тридцяти, передбачених для підприємств, суб'єкти малого підприємництва платять усього лише один податок – єдиний. Крім того, визначені критерії віднесення підприємств до суб'єктів малого підприємництва – платників єдиного податку. Платник єдиного податку – це суб'єкт малого підприємництва, що побажав перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності і одержав Свідоцтво про право сплати єдиного податку. Таким чином, поняття "суб'єкт малого підприємництва" ширше поняття "платник єдиного податку" і відноситься як до тих підприємств, які скористалися правом переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, так і до тих, які таке право мають, але реалізувати його не вважають потрібним (або вигідним). Відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності" перехід на сплату єдиного податку може бути здійснений з початку будь-якого кварталу календарного року. Знову створені суб'єкти малого підприємництва добровільно можуть перейти на єдиний податок з початку діяльності, тобто, з місяця, у якому проведена їх державна реєстрація. Підставою для переходу на спрощену систему оподатковування є заява. Суб'єкт малого підприємництва подає її в письмовій формі в орган державної податкової служби за місцем здійснення підприємницької діяльності. Суб'єкти малого підприємництва можуть перейти на спрощену систему оподаткування якщо: розмір виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тобто суми, фактично отриманої підприємством у готівковій або безготівковій формі за здійснення операцій із продажу становить не більше 1 млн грн за календарний рік; чисельність найманих працівників на момент переходу на єдиний податок не перевищує 50 чоловік; на дату подання заяви підприємство сплатило усі податки та обов’язкові платежі, строк сплати яких настав; мале підприємство на момент переходу на єдиний податок зняте у якості платника ПДВ (при переході на сплату за ставкою 10 %). На підставі Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності" при переході на сплату єдиного податку суб'єкти малого підприємництва мають право самостійно обрати одну зі ставок: 6 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без обліку акцизного збору у випадку сплати податку на додану вартість відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість"; 10 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у випадку включення податку на додану вартість до складу єдиного податку. При переході на сплату єдиного податку за ставкою 10 % (як з загальної системи оподаткування, так і при сплаті єдиного податку за ставкою 6 %) мале підприємство повинне знятися з обліку у якості платника ПДВ. Юридичні особи, які перейшли на сплату податку за ставкою 10 %, не є платниками ПДВ і не мають права на податковий кредит за сумами податку, сплаченими при придбанні товарів, які включаються до вартості товарів, а також не мають права нараховувати ПДВ і виписувати податкові накладні при продажу товарів. Обмеження щодо сплати усіх податків та платежів стосується сплати податку з доходів фізичних осіб. Згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" строком сплати даного податку є момент отримання доходу фізичною особою. Тобто, якщо на момент переходу на спрощену систему оподатковування у юридичної особи – суб'єкта малого підприємництва є зобов'язання з виплати заробітної плати за звітний період, то до виплати заробітної плати заборгованості з податку не буде. У цьому випадку також буде мати місце зобов'язання з податку з доходів, строк сплати якого не наступив. При відсутності факту виплати доходу фізичним особам податок з доходів не повинен бути сплачений у бюджет протягом 30 календарних днів місяця, що наступає за звітним. У такому випадку у суб'єкта малого підприємництва також буде зобов'язання з податку з доходів, граничний строк погашення якого наступає на 30–й календарний день місяця, що наступає за звітним. Якщо строк погашення зазначеного зобов'язання не наступив, то підставою для відмови в прийомі заяви на видачу Свідоцтва про право сплати єдиного податку це бути не може. Сплату податку з доходів у встановлений строк необхідно буде зробити у звичайному порядку вже після переходу юридичної особи на сплату єдиного податку. Треба відзначити, що в ході проведення діяльності СПД – юридичні особи при переході на сплату єдиного податку не мають права використовувати бартерну форму розрахунків за придбану продукцію (товари, роботи, послуги). Зазначене обмеження не стосується розрахунків з використанням векселів, що погашаються грошовими коштами. СПД, які здійснили бартерну угоду з наступного кварталу, зобов'язані перейти на загальну систему оподаткування. Заява подається не пізніше, ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу). Рішення про перехід на спрощену систему оподатковування, обліку і звітності може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік. Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом десяти робочих днів видати безкоштовно Свідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмову обґрунтовану відмову. Контрольні питання для самоперевірки 1. Назвіть форми ведення бухгалтерського обліку малими підприємствами. 2. Хто має право бути платником єдиного податку? 3. За якими ставками здійснюється сплата єдиного податку? Тема 22. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 22.1. Суть і значення міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. 22.2. Особливості створення національних систем бухгалтерського обліку. 22.3. Класифікація моделей бухгалтерського обліку. 22.1. Суть і значення міжнародних стандартів бухгалтерського обліку Проблема невідповідності моделей бухгалтерського обліку носить глобальний характер. У процесі роботи укладачів і користувачів фінансових звітів у всьому світі виникає проблема уніфікації бухгалтерського обліку. У цей час найбільшу популярність отримали два підходи до її рішення: гармонізація і стандартизація. Вони спочатку розрізнювалися як за закладеною в них ідеологією, так і за принципами реалізації. Однак в останні роки обидва терміни часто використовуються як синоніми або як взаємододаткові поняття. Ідея гармонізації різних систем бухгалтерського обліку реалізується в рамках Європейського співтовариства (ЄС). Суть її полягає в тому, що в кожній країні може існувати організації обліку і система стандартів, її регулюючих. Головне, щоб ці стандарти не суперечили подібним стандартам в країнах – членах співтовариства, тобто знаходилися у відносній “гармонії" один з одним. Ідея стандартизації облікових процедур реалізовується в рамках уніфікації обліку, яку проводить Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, – КМСБО (International Accounting Standards Committee, IASC), розробляючи і публікуючи Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку – МСБО (International Accounting Standards, IAS). Мета цього підходу полягає в розробці уніфікованого набору стандартів, застосовних в будь-якій ситуації в будь-якій країні, внаслідок чого відпадає необхідність створення національних стандартів. Що стосується впровадження єдиних стандартів, то цього слід добиватися не законодавчим шляхом, а шляхом добровільної угоди професійних організацій країн. Необхідність єдиних міжнародних стандартів полягає в наступному:
2) компанії бажають отримати кредит з найменшим відсотком в якій-небудь країні; 3) об'єднання підприємств, які знаходяться в сусідніх країнах; 4) відмінності в системах бухгалтерського обліку можуть повністю заплутати порівняння показників фінансової звітності. Існують певні переваги застосування МСБО: збереження коштів на розробку і узгодження національних стандартів; високий рівень довіри до фінансових звітів на ринку; можливість залучення інвесторів; обмін ідеями; створення бази для національних стандартів. Розглянемо позитивні і негативні риси Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Їх об'єктивними перевагами перед національними стандартами в окремих країнах є: чітка економічна логіка; узагальнення кращої сучасної світової практики в області обліку; простота сприйняття для користувачів фінансової інформації у всьому світі. При цьому міжнародні стандарти дозволяють не тільки скоротити витрати компаній з підготовки своєї звітності, особливо в умовах консолідації фінансової звітності підприємств працюючих в різних країнах, але і знизити витрати із залучення капіталу. Однак потрібно відмітити і недоліки МСБО. До них, зокрема, можна віднести: узагальнений характер стандартів, що передбачає досить велике різноманіття методів обліку; відсутність докладних інтерпретацій і прикладів додатка стандартів до конкретних ситуацій. 22.2. Особливості створення національних систем бухгалтерського обліку Кожній країні властиві певні відмінності, які зумовлені національними особливостями і чинниками розвитку. У зв'язку з цим, кожна країна має свою національну систему бухгалтерського обліку. Система бухгалтерського обліку – це сукупність прийомів і методів, за допомогою яких узагальнюються процеси виробництва, постачання і реалізації продукції, визначаються цілі, забезпечується управління підприємством на основі стратегічних і тактичних задач. Національна система бухгалтерського обліку характеризується такими показниками: використанням системи національних бухгалтерських стандартів, розроблених з урахуванням національних особливостей розвитку економіки; національним планом рахунків; системою організації бухгалтерського обліку в масштабі фірм; методологією визначення кінцевого фінансового результату; системою фінансової звітності. Наприклад, МСБО використовують як національні стандарти бухгалтерського обліку (НСБО) такі країни, як Хорватія, Кіпр, Кувейт, Латвія, Мальта, Пакистан, Грузія, Вірменія. НСБО розробляють окремо, але як основу використовують МСБО в Чілі, Ірані, Словаччині, Узбекистані, Китаї, Сирії, Молдові. НСБО розробляють окремо, не використовуючи норми МСБО в Австрії, США, Канаді, Японії, Великобританії, Іспанії, Німеччині. НСБО не існує, а МСБО формально не прийняті в Ботсвані. НСБО розробляють окремо, але засновуються на аналізах МСБО в більшості випадків у Бразилії, Чехії, Франції, Індії, Литві, Португалії, Швеції, Туреччині, Україні, Італії, Норвегії, Швейцарії. Наявність різних підходів до формування систем обліку ускладнює “спілкування" національних підприємств на міжнародному рівні. Оскільки правила підготовки і публікації фінансової звітності відрізняються в країнах, виникає необхідність у вивченні цих відмінностей. На створення і функціонування національних систем бухгалтерського обліку впливають наступні чинники: вплив провідних теоретиків і професійних організацій; правова система; загальна економічна ситуація в країні; податкова політика; національні особливості країни; користувачі фінансової інформації та їх цілі; юридична середовище країни; джерела фінансування (фінансова система); мова країни; вплив інших країн на систему бухгалтерського обліку; вплив загальної атмосфери в країні. Одним з чинників, що визначають істотні відмінності в фінансовій звітності різних держав, є, безсумнівно, правова система. Залежно від типу законодавства і міри впливу держави на різноманітні аспекти життя більшість країн умовно можна об'єднати в дві групи:
У державах, що відносяться до першої групи, закони ніби вказують на межі, в рамках яких фізичні і юридичні особи мають свободу дії. Така система загального права була спочатку сформована в Великобританії і присутня в багатьох країнах, що мають з нею традиційно тісні зв'язки (федеральне право США, правова система Ірландії, Індії, Австралії і ряд інших країн). Діяльність компаній детально не регулюється, а також не вказані правила підготовки і публікації фінансової звітності. Облікові стандарти в цих країнах не регулюються державою, а визначаються різними професійними організаціями бухгалтерів. У країнах іншої групи законодавство базується на римському праві. Дана правова система обумовлює закони, які мають жорстко детермінований характер, фізичні і юридичні особи повинні слідувати "букві закону". Більшість країн виводить у ранг закону і облікові стандарти; всі заходи в області бухгалтерського обліку деталізуються і досить жорстко регламентуються. Основною задачею обліку в таких країнах вбачають обчислення державних податків і контроль за їх сплатою. До числа таких держав відносяться Німеччина, Франція, Аргентина та інші. На відмінності в складанні і публікації бухгалтерських звітів величезний вплив має існуюча в країні фінансова система, а також форми компаній і види власності, в яких вони знаходяться. Наприклад, у Німеччині, Японії, Щвейцарії фінансова політика визначається невеликою кількістю дуже великих банків. Останні не тільки задовольняють значну частину фінансових потреб бізнесу, але і нерідко є власниками компаній. Так, в Німеччині більшість акцій ряду акціонерних товариств відкритого типу знаходяться під конролем або істотним впливом банків, особливо таких, як Дойче Банк, Дрезднер Банк, Коммерц Банк та ін. У Франції, Італії, Швеції і ряді інших країн, де переважають дрібні сімейні підприємства, бухгалтерський облік має трохи іншу орієнтацію. Основними постачальниками капіталу на їх ринках є як банки, так і урядові органи, які не тільки контролюють фінансові можливості бізнесу, але і виступають (при необхідності) в ролі інвестора або кредитора. У вищеназваних країнах фірми повинні слідувати уніфікованим стандартам в області обліку, що зумовлено впливом державних органів на процеси підготовки і складання фінансової звітності. У ряді країн (Німеччина, Франція й Італія) законодавство зобов'язує компанії видавати деталізовані підтверджені аудиторами фінансові звіти. У Франції та Італії ж урядом призначені спеціальні органи для регулювання і контролю ринків цінних паперів, що може означати істотні зміни у розвитку фінансової звітності, пов'язані з англо-американським досвідом. Ще одним чинником існування відмінностей в міжнародній фінансовій звітності є податкова система. Як приклад зручного впливу можна привести практику “відстроченого" оподаткування, яка є в британській моделі обліку. Вона полягає в тому, що прибуток компанії, який вимірюється згідно із загальними правилами бухгалтерського обліку, нерідко відрізняється від прибутку, з якого стягуються податки. Найбільш поширеною причиною подібного розходження є те, що податкова знижка на прискорену амортизацію вираховується з прибутку незалежно від обраного методу розрахунку амортизаційних відрахувань. Потрібно відмітити, що і всередині британо-американської моделі існують деякі відмінності в розрахунках податку. Можна вважати податок на всю суму прибутку, з якого він буде стягуватися, і різницю між отриманою сумою і тієї, яка буде реально виплачена в даному звітному періоді, розглядати як довгострокову заборгованість, або можна обмежити податкові відрахування сумою поточного платежу. У США і Канаді застосовується перший варіант, тобто “повний розподіл податку". Такий підхід контрастує з практикою в Великобританії, де використовується “частковий розподіл податку", що складає ніби проміжне положення між двома альтернативами. Такі відмінності істотно впливають на зіставлення прибутку після виплати податків між американськими і англійськими компаніями. У зв'язку з цим у США, Великобританії та інших країнах, що застосовують британо-американську модель обліку, проблема відстроченого оподаткування викликала серйозні дискусії та привела до великої кількості стандартизованої документації. У країнах, де використовується континентальна модель обліку, правила оподаткування в основному співпадають з правилами обліку, і тому як такої проблеми відстроченого оподаткування немає. Так, у Німеччині податкове законодавство встановлює норми амортизаційних відрахувань, засновані на очікуваному корисному терміні служби і вживаються суворо для певних активів. Проте в ряді випадків допускається прискорена амортизація, наприклад, для галузей промисловості, виробляючих енергозберігаючу та зберігаючу від забруднення навколишнє середовище продукцію. Однак амортизаційні відрахування, що зменшують прибуток до виплати податків, хоч і відбиваються в фінансовій звітності, але проблеми відстроченого оподаткування не викликають. Істотні відмінності в фінансовій звітності виникають при веденні обліку в умовах інфляції. У цей час широко використовуються два методи складання фінансової звітності:
Спостерігаються і деякі відмінності в підходах до проблеми відображення інфляційних процесів у фінансовій звітності. У Великобританії в кінці 60-х рр. в економіці сталися значні зміни, пов'язані із зростанням цін, і в період між 1971 і 1974 рр. був розроблений ряд документів поданої проблематики, заснованих на методі загальної купівельної здатності. Однак у річних балансах компаній, що надають додаткові фінансові звіти на основі змін загальної купівельної здатності, були присутні суперечливі відомості, що стосуються смислового навантаження виправлених показників. У континентальній Європі інфляційний облік не отримав достатнього розвитку. Після численних дискусій між фахівцями в області бухгалтерського обліку країн-членів ЄС була досягнута домовленість здійснювати облік в умовах зростання цін за цінами придбання, хоч країнам-членам ЄС дозволялося на свій розсуд забороняти або дозволяти компаніям оцінку активів на основі даних з внесенням інфляційної поправки. Загалом можна відмітити, що європейські країни не схильні відійти від принципів обліку на основі первинної вартості. 22.3. Класифікація моделей бухгалтерського обліку Національні принципи, регулюючі ведення обліку, істотно відрізняються. Але можна виділити групи країн, що дотримуються однотипних підходів до побудови системи обліку, причому не існує двох держав, де правила обліку були б абсолютно тотожні. Необхідність у класифікації моделей бухгалтерського обліку полягає в наступному: класифікація сприяє більш точному визначенню схожості і відмінностей між країнами і системами бухгалтерського обліку; класифікація сприяє вибору системи, яка найбільш підходить країні; класифікація надає можливість вибрати країну-приклад для формування системи бухгалтерського обліку певного типу; Найбільш узагальненою класифікацією моделей бухгалтерського обліку є наступна: Британо-американська (англосаксонська) модель орієнтується на інформаційні запити інвесторів. Для функціонування цієї моделі в країні повинен бути розвинений фондовий ринок, а компанії не мають права завищити інвестиційну привабливість (прибуток). Для цієї моделі не характерна тверда регламентація обліку. Ця модель у більшості країн пропонує використання принципів обліку за первісною вартістю. Більшість промислових підприємств країн англосаксонської групи використовують постійну систему обліку запасів, яка базується на їх безперервному обліку (тобто, всі поточні зміни запасів сировини, незавершеної виробництва і готової продукції відображаються, на рахунках відповідних запасів). В основу виділення рахунків для обліку витрат підприємства в англосаксонській системі обліку встановлена функціональна ознака. Для цього застосовуються рахунки "Виробництво", "Виробничі накладні витрати", "Витрати на збут" і "Загальні адміністративні витрати". На перших двох рахунках відображаються витрати, пов'язані з виробництвом. Прямі виробничі витрати відображаються безпосередньо на рахунку "Виробництво", а непрямі нагромаджуються на рахунку "Виробничі накладні витрати", а в кінці звітного періоду списуються на рахунок "Виробництво" і розподіляються між об'єктами калькулювання. Витрати підрозділів, які здійснюють невиробничі функції (управління, збут і т. п.), не включаються у виробничу собівартість продукції. Ці витрати списуються на рахунок фінансових результатів у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Дана модель характерна для таких країн як США, Канада, Нідерланди, Австралія, Багами, Барбадос, Бенін, Бермуди, Ботсвана, Венесуела, Гана, Гонконг, Домініканська республіка, Замбія, Зімбабве, Ізраїль, Індія, Індонезія, Ірландія, Кайманові острови, Кенія, Кіпр, Колумбія, Малайзія, Мексика, Нігерія, Нова Зеландія, Пакистан, Панама, Папуа-Нова Гвінея, Пуерто-Ріко, Сінгапур, Танзанія, Тринідад і Тобаго, Уганда, Філіппіни, Країни Центральної Америки, Ямайка. Континентальна (франко-німецька або європейська) модель характерна для країн Європи, в яких існують тісні зв'язки компаній з банками і державою. Цим країнам властива жорстка податкова політика, тому система бухгалтерського обліку характеризується значною консервативністю. У континентальній моделі значний вплив на порядок складання звітності надають державні органи. Це можна пояснити пріоритетністю задачі держави зі збору податків. В основному країни з цією моделлю також керуються принципом незмінності первісної оцінки. Для цієї моделі обліку характерним є виділення двох автономних систем рахунків відповідно для цілей фінансового і управлінського обліку.У системі рахунків фінансового обліку здійснюється періодичний облік запасів, витрати групуються за елементами (матеріали, зарплата, амортизація і т.п.), а прибутки – за видами діяльності (основна, фінансова, надзвичайна), відображаються розрахунки з дебіторами і кредиторами, визначається загальний фінансовий результат. У системі рахунків управлінського обліку ведеться постійний облік запасів, здійснюється калькулювання собівартості продукції і облік по центрах відповідальності, визначається фінансовий результат основної діяльності підприємства. Рахунки фінансового і управлінського обліку не кореспондують між собою. Взаємозв'язок між ними досягається за допомогою спеціальних (що відображають) рахунків ("Відображені запаси", "Відображені закупівлі", "Відображені витрати" і т. п.). На ці рахунки безсистемно (без бухгалтерських записів) переносяться дані фінансового обліку про елементи витрат і запаси, які потім перегруповуються для цілей управлінського обліку. Дана модель характерна для таких країн, як Австрія, Іспанія, Італія, Данія, Франція, Німеччина, Японія, Швейцарія, Швеція, Єгипет, Люксембург, Малі, Марокко, Норвегія, Португалія, Росія, Бельгія, Алжир, Ангола, Буркіна-Фасо. Південно-американська модель. Ключовий вплив на становлення бухгалтерського обліку в південноамериканських країнах надали інфляційні процеси. Тому відмітною характеристикою цієї моделі є метод корегування показників звітності з урахуванням зміни загального рівня цін. Поправка на інфляцію необхідна для забезпечення достовірності поточної фінансової інформації (особливо відносно довгострокових активів). Корегування звітності орієнтоване на потребі держави з виконання прибуткової частини бюджету. Південноамериканська модель застосовується в країнах: Аргентина, Болівія, Бразилія, Парагвай, Перу, Уругвай, Чілі, Еквадор. Крім перерахованих моделей, деякі країни використовують змішані системи з національною специфікою. Наприклад, фахівці виділяють ісламську модель, яка розвивалася під сильним впливом мусульманської релігії. Ісламська модель розвивається під впливом богословських ідей, відповідно до яких забороняється отримання фінансових дивідендів ради власних дивідендів (Ірак, Іран, Афганістан, Пакистан). Контрольні питання для самоперевірки 1. У чому полягає необхідність застосування єдиних міжнародних стандартів обліку? 2. Якими показниками характеризується національна система бухгалтерського обліку? 3. Наведіть характеристику моделей бухгалтерського обліку. |
||||||||||||||||||||||
| ТЕМА: Облік господарських процесів ТЕМА ЗАНЯТТЯ: Облік ремонту і модернізації основних засобів, переоцінка, інвентаризація основних засобів |
Анализ майнового стану підприємства Коефіцієнт зносу основних засобів показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості |
| ТЕМА: «Облік необоротних активів. Надходження основних засобів на підприємства» МЕТА: навчитися вводити інформацію про господарські операції за допомогою документів |
ТЕМА: Облік господарських процесів Мета заняття: навчити учнів різних методів нарахування амортизації основних засобів та інших необоротних активів |
| План-конспект уроку Тема: Облік основних засобів Методичне забезпечення: ПК із встановленою програмою «1С: Бухгалтерия», ілюстративний матеріал (плакати або презентації ЕНМК) |
Тема: Аналіз використання основних фондів та обігових засобів підприємства Навчальна: студенти повинні оволодіти методикою аналізу ефективності використання основних засобів |
| Персональні комп’ютери, програмне забезпечення 1С-Бухгалтерія 7,... С-Бухгалтерія 7: створення акту на введення в експлуатацію основних засобів, розрахунок зносу основних засобів у фінансовому обліку,... |
ЗАСТОСУВАННЯ ОСНОВНИХ ВИДІВ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ Тема «ЗАСТОСУВАННЯ ОСНОВНИХ ВИДІВ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ТА НАЙПРОСТІШІ МЕТОДИ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ» |
| " Бухгалтерський облік (загальна теорія)" Київ Облік, який являє собою систему суцільного, безперервного, документально обґрунтованого відображення господарських засобів та джерел... |
РОЗКЛАД ЗАНЯТЬ Технічна підготовка: Прийняття і постановка транспортних засобів на чергування (у розрахунок). Облік транспортних засобів та їхньої... |