Самостійна робота №3 Сільське господарство. Географія світового транспорту. Міжнародні економічні зв'язки. Міжнародний туризм
|
|
Скачати 269.01 Kb.
|
1 2
|
Самостійна робота №3 Сільське господарство. Географія світового транспорту. Міжнародні економічні зв'язки. Міжнародний туризм План
1. Світове сільське господарство: значення, внутрішньогалузева структура, міжгалузеві зв'язки, аграрні відносини. Сільське господарство — це важлива галузь світового господарства. Виникнення цієї сфери господарської діяльності людей 10 тисяч років тому постало як своєрідний революційний процес. Людина перейшла від збирання і полювання до цілеспрямованого вирощування рослин і розведення худоби. Це привело до створення культурних рослин і доместикації (одомашнення) тварин. У світовому сільському господарстві зайнято 1,1 млрд осіб економічно активного населення (47 % від загальної його кількості). При цьому в економічно розвинутих країнах частка сільськогосподарських працівників складає 2—4 % (Великобританія, ФРН і США), а в слаборозвинутих вона досить висока — 60—75 % (Китай, Камбоджа, В'єтнам і більшість країн, що розвиваються). Сільськогосподарське виробництво підрозділяється на дві галузі: землеробство і тваринництво. У землеробстві вирощують плодові й польові культури. Усі польові підрозділяються на зернові, зернобобові, баштанні, кормові, технічні. За способами виробництва землеробство включає рільництво, овочівництво, садівництво, баштанництво, ягідництво, виноградарство, луківництво, квітництво, лісівництво. Ця галузь забезпечує населення продуктами харчування, тваринництво — кормами, багато галузей промисловості (харчову, комбікормову, текстильну, фармацевтичну, парфумерну та ін.) — сировиною. Тваринництво включає таку групу галузей: скотарство (молочне, молочно-м'ясне, м'ясо-молочне, м'ясне), свинарство, вівчарство, козівництво, конярство, верблюдівництво, птахівництво, рибництво, бджільництво, кролівництво, звірівництво, оленярство, собаківництво, шовківництво, ослівництво. У сільському господарстві 99 % продукції виробляє землеробство і тваринництво. Інші галузі — аквакультура (розведення риби, молюсків тощо), використання комах (шовківництво і бджільництво) — відіграють незначну роль. Співвідношення рослинництва і тваринництва залежить від кількох чинників: рівня індустріалізації країни (в Північній Америці та Європі провідна роль належить високомеханізованому тваринництву), природних умов (пасовищне тваринництво домінує в посушливих степових і напівпустельних районах), етнічних і релігійних особливостей тієї чи іншої країни (наприклад, іслам забороняє вживання свинини, індуїзм — убивати корів). У цілому в економічно розвинутих країнах перевага надається тваринництву, яке ведеться на передовій основі з використанням досягнень науки, а в країнах, що розвиваються, особливо в екваторіальній, субекваторіальній зонах та зоні мусонного клімату — рослинництву. Особливості розміщення галузей рослинництва (землеробства) Землеробство дає світові 1,5 тис. видів культурних рослин. Серед них — зернові (пшениця, рис, кукурудза, жито та ін.), технічні (олійні, цукристі, волокнисті), коренеплоди (картопля, маніок то що), овочеві, баштанні та садові культури, а також тонізуючі (чай, кава, какао, кола тощо). Найважливіша галузь землеробства — зернове господарство. Під зерновими культурами зайнято 720 млн га, або приблизно половину всіх оброблюваних площ. Ареали їхнього поширення збігаються з ареалами розселення людей. У багатьох країнах зернові посідають у посівних площах головне місце: у Великобританії, Франції, Італії (до 60 %), в Україні, Польщі, Японії, ФРН (60— 70 %), у В'єтнамі, Монголії (до 80 %). Найбільші посівні площі зайняті під трьома головними зерновими культурами: пшеницею (230 млн га), рисом (140 млн га) і кукурудзою (180 млн га). Найбільш поширена і найважливіша продовольча культура — пшениця, яка вирощується в 70 країнах. Вона районована від південних областей Австралії та Південної Америки до Північного Полярного кола, від рівнин та низин — до високогірних районів (3500—4000 м). Головний пшеничний пояс простягається на багато тисяч кілометрів по території Європи, Азії і Північної Америки. У 2002 р. вироблено понад 500 млн т пшениці (2002 р. — світове виробництво — понад 500 млн т). Основні виробники пшениці: Китай, США, Індія, Канада. Рис культивують насамперед у країнах Південної, Східної та Південно-Східної Азії. На ці регіони припадає до 90 % світового збору рису. Посіви рису є також у Центральній Азії, південних районах Європи, на півдні Північної Америки та в окремих регіонах Південної Америки. Не зважаючи на значно менші посівні площі, за валовим збором рис майже не поступається пшениці. Це пояснюється тим, що у деяких районах збирають два — три урожаї рису на рік. Найбільші виробники рису — Китай, В'єтнам, Корея, Індія, Індонезія, Бразилія, Мексика та ін. Кукурудза у більшості країн є кормовою культурою. Але в окремих країнах вона вживається як продовольче зерно. Майже половина кукурудзи, що виробляється у світі, припадає на США. Великі виробники кукурудзи — США, Китай, Бразилія, Франція, Мексика, Україна. На початку 90-х років XX ст. у світі вироблялось 1900 млн т зерна, що складає 350 кг на душу населення. На світовий ринок надходить приблизно 200 млн т зернових культур (90—100 млн т пшениці і 60—70 млн т кукурудзи). Експортують пшеницю і кукурудзу США, Канада, Франція, Австралія, Аргентина. Головні експортери рису — Таїланд, Індія і США (світова торгівля рисом — 10 млн т). Великими імпортерами зерна (понад 50 % світового імпорту) є країни, що розвиваються. Але найбільші імпортери зерна — Японія (до 30 млн т щороку) і Росія (27—35 млн т). Зернобобові рослини (соя, квасоля, горох, чечевиця) мають різноманітне застосування як продовольчі, кормові і технічні культури. У харчуванні населення країн Азії (Індія, Індонезія, Пакистан та ін.) вони здавна відіграють велику роль. До технічних культур належать волокнисті (бавовник, льон, джут, сизаль), цукроносні (цукрова тростина, цукровий буряк, цукрова пальма), олійні (соняшник, арахіс, оливи, рапс, конопля, соя), крохмалоноси (картопля, маніока, ямс, рис, кукурудза, батат), каучуконоси (гевея), а також тонізуючі (чай, кава, шоколадне дерево), лікарські рослини та ін. Волокнисті культури є сировиною для текстильної промисловості. Найважливіша волокниста культура — бавовник. Його посіви займають до 35 млн га і зосереджені у північній півкулі між 20° пн. ш. і 40° пн. ш. Світове виробництво бавовни постійно зростає і сягає 18 млн т. Найбільші виробники бавовни — Китай (4,5 млн т), США (3,4 млн т), Індія і Пакистан (по 1,5 млн т), Узбекистан (1,5 млн т), Таїланд (1 млн т). Багато бавовнику виробляють також Іран, Ірак, Сирія, Афганістан, Єгипет, Судан, Камерун, Мексика, Австралія та ін. Експортери бавовнику — США, Узбеки¬стан, Китай, Пакистан, Індія, країни Африки. Імпортери — країни Східної і Північно-Східної Азії та Європи. Льон-довгунець вирощують лише в Європі: у Білорусі, Україні, Росії, Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині та ін. Такі твердоволокнисті культури, як джут, сизаль, абака, кенаф використовуються для виробництва грубої тканини: мішковини, парусини, брезенту. Джут вирощують у Китаї, Індії, Бангладеш, Таїланді, Бразилії, Ірані. Основні виробники та експортери абаки — Філіппіни, сизалю — Бразилія, Мексика, Таїланд, кенафу — Таїланд. Виробництво цукру в світі становить понад 110 млн т. Більше половини його виробляється з цукрової тростини, яку вирощують у США, Індії, Бразилії, Мексиці, Австралії, на Кубі, Філіппінах, ПАР, Перу, Китаї. Головні експортери тростинного цукру-сирцю — Куба, Бразилія, Мексика, Ямайка, Філіппіни, Австралія. Основні імпортери — країни Європи, Японія, Канада. Цукровий буряк вирощують головним чином у країнах Європи та Північної Америки. Головні виробники цукру з цукрового буряку — Україна, Франція, Німеччина, Росія, Польща, Туреччина, Італія, Великобританія та ін. Загальне виробництво олійних культур на початку 90-х років XX ст. досягло більше 200 млн т. У тому числі на соєві боби припало понад 100 млн т, на бавовникові — 35 млн т, рапс — 25 млн т, арахіс — 20 млн т, копру (висушена м'якоть кокосового горіха) — 5 млн т. До 60 % збору соєвих бобів і 80 % виробництва соєвої олії припадає на США* Ця олія виробляється також у Китаї, Кореї, Японії, Канаді, Бразилії, Індонезії. Арахіс поширений в Індії, Нігерії, країнах Західної Африки, Індонезії, Бразилії, Аргентині, США, Китаї. Рапс вирощують у Польщі, Угорщині, країнах Північної Європи, США, Канаді, Китаї. Соняшник вирощується в Україні, Росії, країнах Південної Європи, США, Аргентині, Китаї. Посіви олійного льону концентруються переважно в зоні помірного клімату. Головний ареал поширення оливкового дерева — Середземномор'я, олійної пальми — західна Африка, Малайзія; копру виробляють у Південній і Південно-Східній Азії, в Океанії. Серед крохмалоносів найвідоміша культура — картопля. Площі під нею становлять 18 млн га. Валовий збір досягає 280 млн т. Основні виробники — Польща, Росія, Китай, Україна, ФРН, США, Індія, Білорусь, Нідерланди, Франція, Канада, Італія, Румунія та ін. Головні райони вирощування каучуконосів — Малайзія, Індонезія, Таїланд, Шрі-Ланка, Ліберія, В'єтнам. Світове виробництво кави складає 6 млн т, чаю і какао — по 2,5 млн т. Найбільші виробники чаю — Індія, Шрі-Ланка, Китай, Японія. Індонезія. Розвивається чаївництво також у Кенії, Уганді, Мозамбіку, Танзанії, Аргентині, Грузії та ін. Виробники кави — Бразилія, Колумбія, Мексика, Сальвадор, Гватемала, Уганда, Кот-д’Івуар, Ефіопія, Камерун, Ангола. Головні виробники какао-бобів, плодів шоколадного дерева — Гана, Нігерія, Кот-д’Івуар, Камерун, Бразилія, Еквадор. Особливості розміщення галузей тваринництва Тваринництво складається з таких галузей: скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, верблюдівництво, конярство, оленярство та ін. Розведення великої рогатої худоби поширене: а) в лісовій і лісостеповій зонах помірного поясу — інтенсивне молочно-м'ясне і м'ясо-молочне (на природних кормах); б) у засушливіших районах помірного і субтропічного поясів (екстенсивне тваринництво — відгінно-пасовищне). Світове поголів'я складає до 1,3 млрд голів. Найбільші виробники молока — країни Європи, але виробляють його і в Африці, в Азії, на інших континентах. Молокопродукти експортуються з країн Європи і Но¬вої Зеландії. М'ясний напрям скотарства домінує в країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Основними експортерами м'яса великої рогатої худоби — яловичини — є Австралія, ФРН, Франція, Аргентина, Уругвай, Нова Зеландія. Імпортери — Великобританія, США, Японія. Свинарство розвинуте в густонаселених районах світу, а також у районах виробництва зерна, картоплі. Світове поголів'я свиней на початку 90-х років складало 850 млн голів. Більше половини поголів'я свиней припадає на Азію, де перше місце посідає Китай — понад як 1/3 світового поголів'я. Ще третину поголів'я вирощують у країнах Європи (ФРН, Франція, Італія, Великобританія, Росія, Україна, Польща) і до 10 % — у США. Експортери свинини — Бельгія, Данія, Нідерланди, Німеччина, Китай. Імпортери — Великобританія, Росія, інші країни Європи. Вівчарство поширене майже повсюдно, світове поголів'я — до 1,2 млрд голів. Основні види продукції — м'ясо і вовна. Найбільші виробники вовни і баранини — Австралія (приблизно 1/7 світової отари), Нова Зеландія, ПАР, Аргентина, Індія. Вівчарство розвинуте також у Великобританії, Іспанії, Туреччині, Китаї, США та ін. Основні країни-експортери вовни — Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Аргентина, Уругвай. Імпортери вовни — Японія, Великобританія, Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, США. Найбільшими виробниками птахів та продуктів птахівництва — м'яса та яєць — є США, Китай, Італія, Франція, Великобританія, Росія, Україна, Іспанія, Японія, Канада. Основні експортери бройлерів — США, Нідерланди, Бельгія, Франція, а яєць — США, Бельгія, Нідерланди. 2. Найбільші сільськогосподарські райони світу.     3. Географія світового транспорту Транспорт — одна з найважливіших галузей економіки будь-якої країни. Він бере участь у створенні продукції та доставлянні її споживачам; здійснює зв'язок між виробництвом і споживанням, між різними галузями господарства, між країнами та регіонами. За характером виконуваної роботи транспорт поділяють на пасажирський і вантажний. Основні його види групуються за геосферами: наземні (автомобільний, залізничний, гужовий, в'ючний транспорт), водні (морський, річковий, озерний), повітряний транспорт. Особливим видом є засоби неперервного транспортування (трубопровідний транспорт, стрічкові транспортери, конвеєри і т. ін.). Значення й місце транспорту в світовому господарстві характеризується протяжністю мережі шляхів (30 млн км, у тому числі 1,2 млн км — залізничні лінії, 24 млн км — автомобільні дороги, 1,5 млн км — трубопроводи, 8,5 млн км — повітряні шляхи), рухомим складом (500 млн автомобілів, 65 тис. суден, декілька мільйонів вагонів, сотні тисяч локомотивів), чисельністю зайнятих на транспорті (100 млн осіб), вагою вантажів, що перевозяться (понад 45,7 трлн т на рік), вантажооборотом (46,7 трлн тонно-кіло¬метрів на рік), пасажирооборотом (18,3 трлн пасажиро-кілометрів на рік). У структурі вантажообігу на морський транспорт припадає 62,1 %, на залізничний — 12, на трубопровідний — 12,8, на автомобільний — 10,3, на внутрішній водний — 2,7 %. У пасажирообігу на першому місці — автомобільний транспорт (79,3 %), на другому — залізничний (10,2 %), на третьому — повітряний (10,0 %). Світова транспортна система сформувалась у XX ст. Вона внутрішньо неоднорідна, і попервах у ній можна вирізнити транспортні системи економічно розвинених країн і країн, що розвиваються. Транспорт економічно розвинених країн має складну структуру і представлений усіма видами. Особливо високим рівнем розвитку транспорту відзначаються США, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, Канада. На ці країни випадає 78 % загальної протяжності світової транспортної мережі та 85 % вантажообігу світу. У країнах, що розвиваються, транспортна система відображає територіальну структуру господарства — з'єднує райони видобування мінеральної сировини або райони плантаційного господарства і порти (експортна орієнтація економіки). Щільність транспортної мережі в економічно розвинених країнах становить 50—60 км на кожні 100 км2 території, а в країнах, що розвиваються, — лише 5—10 км. У світовій транспортній системі вирізняють декілька регіональних транспортних систем або підсистем. Найвищого рівня серед них досягла транспортна система Північної Америки — майже 30 % загальної довжини всіх світових шляхів. Регіональна транспортна система Європи за багатьма показниками поступається системі Північної Америки, але перевищує її щільністю мережі й частотою руху. Транспортні відмінності в Азії настільки великі, що в її межах вирізняють декілька транспортних систем, як-от: високорозвинену систему Японії, систему Китаю, систему Індії, систему країн Південно-Західної Азії. Те саме стосується Африки, де існують значні відмінності між Північною Африкою та Африкою на південь від Сахари, Латинської Америки. В Австралії склалася регіональна транспортна система. Єдина регіональна транспортна система характерна і для країн СНД. Розвиток і розміщення найважливіших видів транспорту. Залізничний транспорт Світова система залізниць склалася на початку XX ст. Залізниці є в 140 країнах світу, а протяжність їх становить приблизно 1,2 млн км. Найбільшу довжину мають залізниці в США (біля 240 тис. км). Канаді (90 тис. км), Росії (86 тис. км). Більше половини експлуатаційної довжини випадає на розвинені країни і лише 1/5 — на ті, що розвиваються. Відповідно, у першому випадку щільність залізничних шляхів набагато вища, ніж у другому. Найвища вона в Бельгії, Німеччині, Швейцарії: 4— 18 км/100 км2. У багатьох країнах цей показник не перевищує 0,1 —0,5 км/100 км2. Є країни, що не мають залізниць: Кіпр, Лаос, Нігер, Чад, Бурунді, Ісландія, Афганістан, Непал, острівні держави Океанії і Карибського басейну. Залізнична мережа розвинутих країн вирізняється високою пропускною здатністю. Цей показник залежить від кількості прокладених ліній. Більша частина залізниць — одноколійна; дво- та багатоколійні становлять приблизно 1/7 загальної довжини залізниць світу. Багатоколійні залізниці розташовані на підходах до великих залізничних вузлів. Іноді в потужних індустріальних районах між постачальником і споживачем сировини прокладається декілька залізниць для безперебійного постачання вугілля, залізної руди тощо. У світі використовується кілька типів залізничної колії: нормальна, широка, середня та вузька. До нормальної відносять західноєвропейську, або стефенсонівську (1435 мм), та колію, що історично склалася на просторах Російської імперії (1524 мм). Перша переважає в більшості країн Європи, у Північній Америці, Північній Африці, Австралії, на Близькому та Середньому Сході; друга — на території незалежних країн, що утворилися на руїнах радянської імперії. Широка колія буває двох видів: іберійська (1656 мм) та ірландська (1600 мм). Перша поширена в Індії, Пакистані, Аргентині, друга — в Португалії, Ірландії, Шрі-Ланці. Середня колія теж буває двох видів: капська (1067 мм) та метрова (1000 мм). Першу будують у Японії, Індонезії, Новій Зеландії, ПАР, Австралії, у деяких країнах Тропічної Африки, другу — в країнах Індокитаю, у Бразилії, у віддалених районах Індії, Пакистані, деяких країнах Західної Африки. Вузька колія (600—900 мм) є в країнах Тропічної Африки та Центральної Америки. У цих регіонах вона іноді сусідує з середньою колією. На нормальну колію у світі випадає 75 %, на середню —17%, на широку — 7 %, на вузьку — 2 %. У Європі та Північній Америці 98 % колії — нормальна та широка. Характерною особливістю цього виду транспорту є наявність великих трансконтинентальних залізниць. У Європі: Брест (Франція) — Париж — Берлін — Варшава — Москва — Єкатеринбург, Копенгаген — Гамбург — Франкфурт-на-Майні — Мілан — Рим — Реджоді-Калабрія, Амстердам — Брюссель — Париж — Мадрид — Кадіс та багато інших, що перетинають континент у різних напрямках. Працює багатофункціональна тунельна дорога під Ла-Маншем, що з'єднала Францію та Англію. Найбільші трансконтинентальні залізниці в Америці: Галіфакс — Монреаль — Вінніпег — Ванкувер, Нью-Йорк — Чикаго — Сіетл — Сан-Франциско, Балтимор — Сент-Луїс — Лос-Анджелес, Буенос-Айрес — Вальпараїсо, Буенос-Айрес — Антофагаста. Споруджується залізниця, яка з'єднає північні райони Америки з південними. В Африці немає таких великих доріг. Виняток становлять залізниці, прокладені в широтному напрямі на півдні материка: Лобіту — Бейра та Людеріц — Дурбан. В Австралії відома дорога Сідней — Перт. В Азії триває робота з об'єднання залізничної мережі континенту: споруджується Трансазійська магістраль від Стамбула до Сінгапура (14тис. км). В Індії побудовано Трансіндійську магістраль. У Росії діє Транссибірська магістраль (Челябінськ — Владивосток). Паралельно їй прокладено Південносибірську та Сибірську магістралі. Рівень технічної оснащеності дуже важливий для характеристики розміщення залізничного транспорту. Ці показники найвищі у США та Західній Європі: там більша частина залізниць укладена рейками важкого типу. На станціях широко застосовуються централізація управління та автоблокування, радіотелефони й телебачення. Рухомий склад — потужні локомотиви та вагони великої вантажності, пасажирські вагони високої комфортності. На залізницях США, Західної Європи та Японії діють магістралі зі збільшеною швидкістю руху. Пасажирські поїзди тут курсують зі швидкістю 200—250 км/год. Застосування електричної тяги найбільше поширене в Європі. У країнах, що розвиваються, технічний рівень залізничного транспорту низький: застосовується різнотипний рухомий склад, переваж¬но малопотужні локомотиви, вагони малої вантажності, значне місце належить паровій тязі. У всьому світі спостерігається тенденція до зниження питомої ваги залізничного транспорту в загальному обсязі вантажо- та пасажироперевезень. Проте цей вид транспорту ще довго вестиме перед у транспортній системі світу. Автомобільний транспорт Автомобільний транспорт почав розвиватись пізніше за залізничний. Він використовується для перевезень на близькі відстані, але з кожним роком зростає питома вага перевезень на великі відстані. З 30 млн км шляхової мережі світу 24 млн припадає на автомобільні шляхи, утому числі 20 млн — з твердим покриттям. Цей вид характеризується наявністю шляхів із твердим покриттям, станом і розміщенням рухомого складу. Він більш розвинений там, де є розгалужена мережа шосейних шляхів і численний автомобільний парк. Це, насамперед, США, Японія, країни Західної Європи. Загалом на земній кулі понад 500 млн автомобілів. Біля 80 % всіх автомобілів зосереджено в економічно розвинутих країнах. Забезпеченість автомобілями населення різних країн світу має різні показники. Так, у США один автомобіль припадає на 1,5 особи, а в країнах, що розвиваються, — на кілька десятків душ. У США на тисячу жителів — 600 автомобілів, у ФРН - 480, у Канаді - 460, в Італії - 400; а от у Греції — 150, у Польщі — 110. Паркові вантажних автомобілів розвинутих країн світу властиве переважання машин із малою та великою вантажопідйомністю. Перші — для внутрішньоміських перевезень, другі — для міжнародних. Значне місце посідають спецмашини. У міжнародних та міжміських перевезеннях застосовують також автопоїзди з потужними двигунами, здатні заступити понад 60 автомобілів малої вантажності. Саме ці машини складають основну конкуренцію залізничному транспорту. Необхідною умовою розвитку автотранспорту є сучасні автошляхи. Найрозвиненішу мережу автошляхів мають ті країни, де розміщено значну частину автопарку світу: США, Західна Європа, Японія, Канада. Там споруджуються автобани — багатосмужні магістралі з високою пропускною здатністю. У країнах, що розвиваються, більше половини автошляхів — без твердого покриття, тому вони використовуються сезонно. Дороги з твердим покриттям побудовані там біля великих міст або в прибережній зоні. Мережа автошляхів розгалужена слабо. Велику роль у перевезенні вантажів і пасажирів відіграють трансконтинентальні магістралі. Найбільш відомі шосейні шляхи, наприклад, через пустелю Сахара в Африці, через всю країну в США — від Атлантичного до Тихого океану, а також між США і Канадою і далі через країни Латинської Америки. Панамериканське шосе, яке проходить через Північну і Південну Америку з'єднано із Трансамериканським шосе. За обсягом вантажів, що перевозяться, автотранспорт перевершує решту видів транспорту, але його вантажооборот поступається залізничному та морському. Найбільше розвинений вантажний автотранспорт у США та Канаді, частка яких становить більше половини вантажообороту автотранспорту економічно розвинутих держав. Частка автотранспорту в загальному вантажообороті у різних країнах має неоднакові по казники. Так, в Австралії на автотранспорт припадає понад 50 % вантажообороту внутрішнього сполучення всіх видів транспорту, у країнах Західної Європи — 45 %, у Північній Америці — 20, у країнах, що розвиваються, в Африці, Азії та Латинській Америці — 20—35 %. Пасажирооборот автобусних ліній світу перевищує пасажирооборот залізничного транспорту. Значна роль у пасажирообороті належить легковому транспорту. Його частка в економічно розвинених країнах перевищує 70 % пасажирообороту автотранспорту. Розвиток і розміщення морського транспорту Морський транспорт служить для зовнішньоекономічних зв'язків. Лише у деяких країнах, — таких як Росія, США, Китай, Канада, Туреччина, Франція, — морський транспорт здійснює міжрайонні внутрішні перевезення. Цей транспорт перевозить понад 75 % зовнішньоторгівельних вантажів. У 1995 р. обсяг перевезення вантажів морським транспортом склав 3,7 трлн т. Це — найдешевший вид транспорту, бо експлуатація морських шляхів не вимагає значних витрат на утримання мережі. Сучасні морські судна здатні перевозити вантажі будь-яких розмірів та ваги. Більша частина вантажообороту морського транспорту припадає на наливні вантажі — нафту й нафтопродукти. Суховантажі мають меншу питому вагу. В їхній структурі переважають основні масові вантажі, потім — генеральні та другорядні масові. Головною умовою безпечного функціонування світового торгового флоту є його постійне оновлення, збільшення тоннажності суден, підвищення потужності двигунів, зростання швидкостей, автоматизація, поліпшення екологічних характеристик. Питома вага суден у віці понад 10 років становить більш як 1 /3 складу світового флоту, понад 25 років — 1/20. У країнах, що розвиваються, та країнах Східної Європи спостерігається тенденція до підвищення питомої ваги старих суден, а це посилює небезпеку мореплавства. У структурі морського транспорту переважають спеціалізовані судна — танкери, рудовози, рефрижератори, лісовози, судна типу «Ро-Ро» з горизонтальним способом навантажувально-розвантажувальних робіт. Більше половини світового флоту становлять танкери, що пов'язано з розвитком світового нафтового ринку. Морський флот зосереджений у десятьох найбільших судновласницьких країнах світу: США, Великобританії, Японії, Німеччині, Франції, Італії, Ліберії, Панамі, Греції, Норвегії, їхня частка — 70 % тоннажу світового флоту. До гурту великих власників флоту належать також Швеція, Іспанія, Кіпр, Сінгапур, Індія, Данія, Нідерланди, Росія, Україна, Китай, Польща, Румунія, Естонія, Болгарія, В'єтнам, Південна Корея тощо. У складі світового морського флоту на початку 90-х років налічувалося близько 80 тис. суден, у тому числі в Японії — 10 тис., у США — 6,4 тис. Для характеристики тоннажу користуються двома показниками — вантажомісткістю та вантажопідйомністю. На початку 90-х років валова місткість світового морського флоту склала 425 млн бр.-рег. т, а вантажопідйомність — 665 млн т дедвейт. Судноплавні компанії багатьох країн світу реєструють свої судна під «зручним» або «підставним» прапором. Тому до великих судновласницьких країн належать Панама, Греція, Ліберія, Сінгапур, Кіпр, що надають «зручний» прапор. У цих країнах податки на прибуток у кілька разів нижчі, ніж у США, Німеччині, Японії, заробітна платня моряків значно менша, їхні права погано захищені, технічному станові суден приділяється менше уваги. Світовий флот зосереджений у руках декількох найбільших судновласницьких компаній. У кожній морській державі є одна або декілька великих компаній, які володіють до 90 % флоту країни. Це «Ніппон юсан», «Санко кісен» — у Японії, «Сіленд сервіс» — у США, «Пенінсула енд орієнтал стім невігейшн» — у Великобританії, «Сален» — у Швеції, «Бер гассен» — у Норвегії тощо. У світі налічується понад 2000 морських портів різної величини. До найбільших належать порти з вантажооборотом понад 10 млн т: Роттердам, (Нідерланди), Сінгапур, Шанхай (Китай), Нагоя, Йокогама, Тіба, Кобе (Японія), Новий Орлеан, Нью-Йорк, Філадельфія (США), Антверпен (Бельгія), Гавр, Марсель (Франція), Лондон (Великобританія) та ін. Морські шляхи, залежно від характеру їхнього використання, поділяються на міжнародні океанські, міжнародні морські, шляхи регіонального значення та внутрішні, або каботажні, шляхи. За інтенсивністю судноплавства перше місце належить Атлантичному океанові, за ним — Тихому та Індійському. Міжнародні регіональні морські перевезення здійснюються в морських басейнах: Середземноморському, Північноморському, Балтійському, Карибському. Головні вантажі морського транспорту — нафта й нафтопродукти, залізна руда, зерно, кам'яне вугілля, сировина та напівфабрикати для алюмінієвої промисловості, фосфорити, ліс і лісоматеріали. Нафтовантажі доставляються морським транспортом до портів Атлантичного океану з країн Близького та Середнього Сходу, Латинської Америки. З цих же країн нафту перевозять до портів Японії та деяких інших країн. Вантажопотоки зерна спрямовуються країн-експортерів (США, Канада, Австралії. Аргентина) до країн Західної Європи, Японії деяких країн Азії, Африки та Латинської Америки. Цукор транспортують із Філіппін, Індонезії, Домініканської Республіки до Європи та Північної Америки. Бавовну везуть з Індії. Єгипту, США, Мексики, Бразилії до країн Європи та Японії. |
1 2
Схожі:
|
Тема : СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ В. В. Козик Л. А. Панкова“Світове господарство та міжнародні економічні відносини” Львів 1995 |
Опис Код Назва А Сільське господарство, лісове господарство та рибне господарство Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур |
|
Світове господарство. Міжнародний географічний поділ праці України у світовому господарстві; розвивати уміння аналізувати динаміку розвитку світового господарства, глобальне світосприйняття... |
Уроку: Урок Тема: Світове господарство. Міжнародний географічний поділ праці України у світовому господарстві; розвивати уміння аналізувати динаміку розвитку світового господарства, глобальне світосприйняття... |
|
Сільське господарство, мисливство, лісове господарство Ця секція включає вирощування рослинних і тваринних природних ресурсів. Вона включає діяльність з рослинництва, тваринництва, лісівництва,... |
Сільське господарство Встановіть відповідність між сільськогосподарською зоною і галуззю рослинництва |
|
ПЛАН Вступ Основи міжнародно-правового регулювання залізничного транспорту... Економічні відносини між державами та їх юридичними й фізичними особами без застосування транспорту неможливі. Конвенції та інші... |
Світове господарство. Основні системи світового господарства |
|
Світове господарство. Основні системи світового господарства |
Anatoly Bohdanovych Yuryniak, b. 1902 in Khmel'nyts'kyi. Narrator's... Від.: Мій батько був учитель. Потім він оженився на селянці і господарство мав. Ну, то знаєте, що в церковно-приходських школах учительська... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua