КОНТРОЛ І Н Г
|
|
Скачати 1.03 Mb.
|
|
Витрати на обробку 1000 шт. продукції (завершення НЗП на початок місяця). НЗВ на кінець місяця
3199 Загальні витрати на виготовлення 1000 од., виробництво розпочате в попередньому місяці. НЗП на початок місяця + витрати на завершення обробки: 2964
6163 Собівартість решти 9000 (10000 – 1000) * 6 = 54000 60163 Оцінка НЗП на кінець періоду: НЗВ на кінець місяця
9999 Аналогічно можуть бути підраховані витрати по процесу II: NЕ.п. = NГот.п. – НВн.м. +НВк.м.
Накладні витрати 1000 * 1,333 = 1333 грн. Разом 20028 грн. Собівартість решти 9000 од. готової продукції: 9000 * 10,016 = 90144 грн. Разом собівартість готової продукції: 20028 + 90144 = 110172 грн. Оцінка незавершеного виробництва на кінець місяця, грн.: Напівфабрикати 1000 * 6,016 = 6016 Матеріали 500 * 2,00 = 1000 Зарплата 500 * 0,667 = 334 Накл. витрати 500 * 1,333 = 667 Разом 8017 3.8. Методи розподілу (віднесення) накладних витрат на продукцію Більшість підприємств відносять накладні витрати на продукцію, використовуючи двоступінчасту процедуру. На першій ступіні вони розподіляються по центрах витрат, а другий – накопичені в центрах витрат, розподіляються на продукцію. Ціль першої ступіні – розподілити усі витрати по центрах витрат. Цим досягається: в – перших, витрати, розписані по центрах витрат, використовуються для контролю за рівнем витраты і для оцінки результатів діяльності; в – других, накопичені центром витрати розподіляються на продукцію в інтересах фінансового обліку по оцінці запасів. На другій ступіні вибирається основа для розподілу виробничих накладних витрат на продукцію. Ці основи називаються базою розподілу витрат. За базу розподілу витрат найчастіше приймається час, відпрацьоване робітниками. За базу розподілу можуть прийматися також й інші фактори. У деяких компаніях відмовляються від першої ступені двоступінчастій процедури розподілу накладних витрат і вводять єдину ставку всього підприємства, яка і розподіляється на всю продукцію незалежно від того, в якому цеху (підрозділі) вона була зроблена. Але це не кращий метод розподілу накладних витрат, особливо в тих випадках, якщо центри споживають накладні витрати центрів у різних пропорціях. Якщо, наприклад, накладні витрати в сумі 120 000 грн. є підсумком діяльності підрозділів А, Б, і С, то ці результати можуть бути проаналізовані в такий спосіб: Таблиця 3.9 – Вихідні дані для розподілу накладних витрат
У цьому прикладі краще визначати ставки накладних витрат за підрозділами, а не використовувати єдину ставку в розмірі 2 грн. Отже, якщо підприємство випускаэ різноманітний асортимент продукції, причому на кожен продукт у різних підрозділах витрачається різна кількість годин, то треба встановити окремі ставки розподілу накладних витрат для центрів витрат. Процедура начислення ставок розподілу накладних витрат для окремих центрів витрат Докладно зупинимося на двоступінчастій процедурі розподілу накладних витрат на виробничу продукцію. Вона полягає в наступному:
У даному випадку два перших пункти описують перший ступінь процедури, а дві останніх – другий. Тепер розглянемо кожний з цих пунктів докладніше.
У наведеній нижче таблиці узагальнені найбільш розповсюджені бази розподілу.
Проблема розподілу витрат полягає в тому, що неможливо це зробити якимось універсальним способом. Можна застосовувати альтернативні методи розподілу витрат, але не можна сказати, правильні вони чи ні. У певних обставинах може використовуватися не один метод, і отже, вибір методу розподілу накладних витрат часто є суб'єктивним. Ціль тут – вибрати метод, що дозволяє оцінювати ресурси, спожиті в кожному підрозділі. Наприклад, використання показника "Виробнича площа" для розподілу витрат на освітлення й опалення має на увазі, що центри витрат (підрозділу) з більшою площею споживають більше освітлення й опалення. Аналогічне використання числа службовців як бази для розподілу накладних витрат на інспектування припускає, що центри витрат з великим числом службовців вимагають великих витрат на інспектування. Кінцевий результат на цьому етапі – розподіл усіх виробничих накладних витрат між виробничими й обслуговуючими підрозділами підприємства. б) Перерозподіл накладних витрат центрів витрат обслуговування на центри витрат виробництва. Обслуговуючі підрозділи – це підрозділи, які повинні тим чи іншим способом забезпечувати роботу інших підрозділів, наприклад, складів і відділів технічного обслуговування. Іноді їх називають підрозділами забезпечення. Вони надають послуги, необхідні для нормального функціонування виробничого процесу, але не мають безпосереднього відношення до виробництва продукції. Тому неможливо віднести витрати обслуговуючих підрозділів на продукцію, що проходить через них. Таким чином, ці витрати мають бути віднесені на виробничі підрозділи, що фактично виготовляють продукцію. Метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів між виробничими повинен бути обраний з урахуванням вигоди, яку виробничі підрозділи одержують від функціонування обслуговуючих. Наприклад, багато компаній розподіляють загальні витрати відділу матеріальних запасів (складів) на виробничі підрозділи на базі числа вимог на відпуск матеріалів із складу чи на базі вартості відпущених матеріалів. Аналогічно витрати відділу технічного обслуговування часто розподіляються на базі зареєстрованого часу, відпрацьованого обслуговуючим персоналом у різних виробничих підрозділах. Після того, як витрати обслуговуючих підрозділів розподілені між виробничими підрозділами, можна встановити ставки розподілу накладних витрат для кожного виробничого підрозділу і по цих ставках накладні витрати віднести на всі продукти, що проходять через різні виробничі підрозділи. в) Розрахунок відповідних цехових ставок розподілу накладних витрат для кожного центра. Другий ступінь двоступінчастої процедури – розподіл накладних витрат кожного виробничого підрозділу на продукти, що проходять через цей підрозділ. Найбільш поширені бази розподілу, засновані на кількісних показниках і на обліку часу, протягом якого продукт знаходиться в центрі витрат виробництва (наприклад, годинник), фактично відпрацьовані основними виробничими робітниками, час роботи верстатів і основного устаткування й основної заробітної плати. При використанні бази розподілу, заснованої на кількісних показниках, вважається, що продукти "споживають" ресурси центра витрат пропорційно обсягу їхнього виробництва. Для підрозділів, не обладнаних верстатами, як базу розподілу накладних витрат найчастіше використовують час роботи основних виробничих робітників. Це ґрунтується на тому, що накладні витрати виробничого підрозділу тісно зв'язані з часом, фактично відпрацьованим цими робітниками. Для підрозділів, оснащених верстатами, кращою базою розподілу накладних витрат є час роботи верстатів, оскільки основна частина накладних витрат (тобто амортизація устаткування) найбільш тісно зв'язана з часом роботи верстатів. Таким чином, ставка розподілу накладних витрат розраховується так:
г) Розподіл накладних витрат центрів на продукти. Якщо приймемо, що продукт Х знаходиться 10 год у підрозділі А, 6 год у підрозділі В и 5 год обробляється на верстатах у підрозділі З, то накладні витрати, розподілені на продукт Х, складуть 49 грн. Розрахунок зроблений таким чином: Складальний цех А: 10 год праці основних виробничих робітників =10 Складальний цех У: 6 год праці основних виробничих робітників =24 Складальний цех З: 5 год праці основних виробничих робітників =15 =49 грн. Зверніть увагу, що коли всі продукти вимагають витрат часу в кожному підрозділі в тому співвідношенні, що й продукт Х (10:6:5), то немає необхідності аналізу накладних витрат по підрозділах, тому що розподіл накладних витрат за єдиними ставками дасть такий же результат. Однак така ситуація мало зустрічається в організаціях, які випускають різноманітний асортимент продукції. Приклади виконання процедури розподілу накладних витрат Використаємо приклад 3.1 для більш детального розгляду двоступінчастої процедури розподілу накладних витрат. Із зразка 4.1 видно, що накладні витрати спочатку розподіляються по виробничих і обслуговуючих підрозділах. Потім витрати обслуговуючих підрозділів, 80000 і 100000 грн., перерозподіляються по виробничих підрозділах. Рядок 2 являє собою завершення першого ступеня двоступінчастої процедури віднесення. Як бачимо, на цій стадії всі накладні витрати розподілені на виробничі підрозділи. Розглянемо по черзі кожну із статей у відомості аналізу накладних витрат зразку 3.10. Приклад 3.1. Маємо загальнозаводські накладні витрати за рік на підприємстві, де є три виробничих підрозділи (два верстатних цехи й один складальний) і два обслуговуючих підрозділи (склад і відділ технічного обслуговування). Заробітна плата допоміжних робітників і контроль: верстатний цех Х 100000 верстатний цех Y 99500 складальний цех 92500 склад 10000 відділ технічного постачання 60000 362000 Витрати на допоміжні матеріали: верстатний цех Х 100000 верстатний цех Y 100000 складальний цех 40000 склад 4000 відділ технічного постачання 9000 253000 Висвітлення й опалення 50000 Орендна плата і мита 100000 Страховка устаткування 15000 Амортизація устаткування 150000 Страховка будинків 25000 Заробітна плата управлінського персоналу 80000 420000 Разом: 1 035 000 грн. Також є наступна інформація:
З облікових записів відділу технічного обслуговування випливає, що час, витрачений на роботи з технічного обслуговування, проведені в інших підрозділах, складає, год: верстатний цех Х 12000 верстатний цех Y 8000 складальний цех 5000 25000. Дані про вартість матеріалів (основних і допоміжних), видані виробничим цехам, складають, грн.: верстатний цех Х 400000 верстатний цех Y 300000 складальний цех 100000 800000. Для розподілу статей накладних витрат, перерахованих у прикладі 3.1., між виробничими й обслуговуючими підрозділами, необхідно підготувати відомість аналізу накладних витрат відповідно до зразка 3.10. Розподіл накладних витрат між виробничими й обслуговуючими підрозділами Заробітна плата допоміжних робітників і витрати допоміжних матеріалів не можуть бути віднесені до конкретних продуктів, але можна розподілити по відповідних підрозділах. Тому дані статті безпосередньо відносяться на підрозділи по факті. Інші статті, перераховані у відомості аналізу накладних витрат, не можуть бути безпосередньо віднесені на підрозділи по факті. Таким чином, повинен бути встановлений відповідний метод розподілу накладних витрат по підрозділах. Можемо припустити, що орендна плата і мита, освітлення й опалення, а також страхування будинків співвідносяться із загальною площею будинків, і що частка, що приходиться на кожен підрозділ, може бути визначена відповідно до тієї площі, яку вона займає. Приклад показує, що загальна площа фабрики (приміщення) складає 50000 кв.м., з яких 20% займає верстатний цех Х і ще 10% - верстатний цех Y. Таким чином, 20% орендної плати і мита, плати за освітлення й опалення, а також страхування будинків буде припадати на верстатний цех Х, і 10% - верстатний цех Y. Звичайно вважається, що виплачена страхова премія й амортизація верстатного парку входять у балансову вартість устаткування. Оскільки балансова вартість устаткування верстатного цеху Х складає 8/15 балансової вартості всього устаткування, то 8/15 і 5/15 вартості страхування й амортизації устаткування приходяться відповідно на цехи Х і Y. Можна припустити, що час, який керівництво підприємства витрачає на кожний відділ, відповідає даним про чисельність співробітників даного відділу: якщо у верстатному цеху Х працює 30% усіх співробітників, то 30% заробітної плати працівників управління приходиться на цей цех. Перерозподіл накладних витрат обслуговуючих підрозділів на виробничі Ми вже розподілили всі загальнозаводські накладні витрати між виробничими й обслуговуючими підрозділами. Наступний крок – перерозподіл накладних витрат обслуговуючих підрозділів на виробничі відповідно до тієї частки послуг, яку ці останні одержали. Припустимо, що кількість виданих матеріалів є орієнтовним критерієм тієї користі, що кожне з виробничих підрозділів одержалася від функціонування складу. Звідси випливає, що якщо верстатному цеху Х видано 50% матеріалів, то це складає 50% всіх витрат складу і вони приходяться на цех Х. У відділі технічного обслуговування реєструється час, витрачений персоналом на проведення робіт з технічного обслуговування інших підрозділів, і дані цього обліку є основою для оцінки послуг, отриманих кожним виробничим підрозділом від відділу технічного обслуговування. Якщо з 25000 год. відпрацьованих відділом технічного обслуговування, 12000 год. витрачені на роботи у верстатному цеху Х, то 48% витрат припадають на цей цех. Таблиця 2.6 – Відомість аналізу накладних витрат
Розрахунок ставок розподілу накладних витрат Отже, загальнозаводські накладні витрати перерозподілені на виробничі підрозділи. Другий ступінь двоступінчастої процедури має на меті встановлення ставок накладних витрат у кожному підрозділі для віднесення їх на продукти, що проходять через ці підрозділи. Припустимо, що компанія використовує дані про час роботи верстатів як базу розподілу для верстатних цехів і дані про час роботи основних виробничих робітників – для складального цеху. Тоді ставку розподілу накладних витрат розраховуємо за формулою:  .Розрахунки виконуємо в такий спосіб: £ 435000 Верстатний цех Х = 100000 верстато-год. = 4,35 грн. на 1 верстато-год. ; £ 350000 верстатний цех Y = 50000 верстато-год= 7 грн. на 1 верстато-год; 250000 складальний цех = 200000 год праці = 1,25 грн. на 1 верстато-год. Накладні витрати співвіднесені згодом, але оскільки накладні витрати верстатних цехів переважно орієнтовані на верстати, в розрахунках використовуються верстато-години. Але в складальному цеху роботи на верстатах не виконуються і в розрахунках для цього відділу фігурує тривалість (год) праці основних виробничих робітників. Розподіл накладних витрат на продукти Заключний етап полягає в розподілі накладних витрат по продуктах, що проходить через виробничі підрозділи. Припустимо, що продукт А знаходиться у верстатному цеху Х 3 год, 2 год – у верстатному цеху Y і 1 год у складальному цеху. Тоді накладні витрати, що розподіляються на даний продукт, складають 28,3. Розрахунок такий: Верстатний цех Х: 3 год по 4,35 грн. за 1 год; Верстатний цех Y : 2 год по 7 грн. за 1 год; Складальний цех : 1 год по 1,25 грн. за 1 год. Розподіл накладних витрат ускладнюється, коли обслуговуючі підрозділи обслуговують один одного. У прикладі 3.1, взятий випадок, коли склад не надає послуг відділу технічного обслуговування, і навпаки. Однак розуміння ситуації, коли обслуговуючі підрозділи роблять послуги один одному, не обов'язкове для знання роботи всього механізму розподілу накладних витрат. Нормативні ставки накладних витрат У цьому розділі ми зробили допущення, що на продукцію за звітний період віднесені фактичні накладні витрати. Проте розрахунок ставок накладних витрат на підставі їхньої фактичної величини за період викликає ряд проблем. По-перше, розрахунок собівартості продуктів повинен бути відкладений до завершення звітного періоду, оскільки ставка накладних витрат не може бути розрахована раніше, але необхідні оперативні дані про собівартість продуктів для щомісячної оцінки запасів чи прибутку для встановлення цін реалізації. По-друге, можна було б думати, що проблема розрахунку часу зважується шляхом більш частого підрахунку накладних витрат, скажімо, по місяцях, але тут варто заперечити, що велика величина накладних витрат є фіксованою, виробнича діяльність з кожним місяцем змінюється, викликаючи тим більші зміни ставок накладних витрат. Приклад 3.2. Постійні накладні витрати компанії XYZ складають 240000 грн. в рік, а місячна виробнича діяльність варіює в межах від 4000 до 10000 год. Тому стосовно постійних накладних витрат місячні ставки накладних витрат будуть змінюватися в так: Місячні накладні витрати, грн. 20000 20000 Місячне виробництво, год 4000 10000 Місячна ставка накладних витрат, за год, грн. 5 2 Постійні накладні витрати залишаються незмінними кожен місяць, але місячне виробництво змінюється через відпустки і сезонні зміни попиту. Таким чином, ставка накладних витрат за 1 год. міняється від 2 до 5 грн. Недоцільно допускати, щоб на ідентичні замовлення в один місяць відносилося 5грн на годину, а іншої – 2 грн. Такі плаваючі ставки накладних витрат нетипові для звичайних, нормальних виробничих умов. Керівництво підприємства фіксує конкретний рівень постійних витрат, виходячи з прогнозованих потреб виробництва на період більше місяця. Так, зі зміною у виробництві будуть змінюватися і ставки накладних витрат за місяць. Більше того, деякі витрати, наприклад, на ремонтні роботи, технічне обслуговування й опалення, не рівномірні протягом року. Тому при використанні місячних ставок накладних витрат ці витрати не будуть віднесені безпосередньо на одиницю випущеної продукції. Наприклад, витрати на опалення будуть віднесені тільки на продукцію, випущену взимку. Середня річна ставка, що базується на співвідношенні всіх накладних витрат за рік, річного обсягу виробничої діяльності, більш повно відбиває звичайне співвідношення сукупних витрат і обсягу продукції, ніж місячна ставка. Необхідно підрахувати нормальну собівартість продукції, що базується на середніх даних про виробництво за тривалий період, а не фактичну собівартість продукції, на яку впливають щомісячні зміни обсягу виробництва. Зважаючи на ці фактори, доцільно встановити нормативну ставку накладних витрат на підставі оцінки річних накладних витрат і даних про виробничу діяльність. Отже, порядок розрахунку, описаний в попередніх розділах, що застосовується для нарахування цехових ставок накладних витрат, повинен ґрунтуватися на розрахункових, а не на фактичних показниках виробничої діяльності. Контрольні запитання
1 Див. Контроллинг как инструмент управления предприятием.-М,:ЮНИТИ,2002. – с.6 |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Схожі:
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ... Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Метод вказівки до вивч дисципліни та викон контрол роботи для студ напряму... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua