|
Скачати 1.03 Mb.
|
Різниця прибутку = Зміна величини запасів готової продукцїі х Бюджетна ставка розподілу постійних накладних витрат. У нашому прикладі ставка розподілу постійниx накладних витрат становить 8 грн. на одиницю (16000 : 2000) = 8 грн.. Виходячи з цього 500 одиниць х 8 гр. = 4000 грн. Слід зазначити, що така формула може бути застосована лише в умовах, коли не було зміни у залишках незавершеного виробництва і не змінювалась бюджетна ставка розподілу постійних виробничих накладних витрат. В інших випадах слід користуватися такою формулою: Різниця прибутку = Постійні виробничі накладні витрати у собівартості запасів на кінець періоди — Постійні виробничі накладні витрати у собівартості запасів на початок періоду. На підставі зробленого аналізу можна зобразити вплив калькулювання повних та змінних витрат на прибуток (див. рис. 3.4). Рис. 3.4 – Порівняння калькулювання змінних (VC) і повних (АС) витрат Система калькулювання змінних витрат надає інформацію, необхідну для прийняття поточних рішень щодо: оптимізації виробничої програми: з утворення; купувати чи виробляти комплектуючі вироби; розширення чи скорочення виробництва певної продукції тощо. Для ілюстрації можливостей системи калькулювання змінних витрат розглянемо приклад. Підприємство виготовляє три види продукції А, В, і С і має результат діяльності за звітний період, наведений в табл. 3.7. Таблиця 3.7 – Розрахунок прибутку підприємства в розрізі окремих видів продукції
Наведений рахунок було зроблено шляхом калькулювання повних витрат, він показує, що виріб С є збитковим. Отже, керівництво підприємства може розглядати питання про припинення виготовлення виробу С. На думку керівництва, це дозволить уникнути збитку в 1000 грн., тобто збільшить прибуток на цю суму. Спробуємо подивитись на цю ситуацію під кутом зору калькулювання змінних витрат. Для цього перетворимо дані табл. 3.7 у звіт про прибуток, що містить показники маржинального доходу (табл. 3.8). Таблиця 3.8 – Аналіз на основі калькулювання змінних витрат, грн.
Аналіз ситуації на основі калькулювання змінних витрат свідчить, що в разі припинення виробництва виробу С підприємство втратить маржинальний доход на суму 2000 грн., що відповідно призведе до зменшення прибутку на цю суму. На перший погляд маємо парадоксальний висновок: зняття з виробництва збиткового виробу зменшує прибуток підприємства. Але слід враховувати, що хоча виріб С і є збитковим, він робить свій внесок у покриття постійних витрат підприємства. Це випливає з концепції маржинального доходу, яку дуже вдало проілюстрували Р. Ентоні і Дж. Ріс [3.3]. Отже, припинення випуску виробу С доцільне тільки в разі відповідного скорочення постійних витрат або заміни іншим виробом, який забезпечить більший маржинальний доход. Ця система калькулювання має як прихильників, так і критиків, оскільки в неї є як переваги, так і вади. Перевагою системи калькулювання змінних витрат є:
Вадою системи калькулювання змінних витрат вважається, що:
3.7. Облік матеріальних витрат Матеріальні витрати є найважливішою частиною виробничих витрат, що формують собівартість продукції. До їх складу включається вартість сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, палива й енергії на технологічні цілі. Вартість матеріальних ресурсів, віднесена на витрати виробництва, а отже, і на собівартість продукції, залежить від вибору того чи іншого методу оцінки виробничих запасів при їхньому вибутті. При відпуску запасів у виробництво П(З)БУ 9 дає підприємствам можливість самостійно вибирати метод їхньої оцінки, що повинно бути обговорене в обліковій політиці підприємства. Причому для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення й однакові умови використання, застосовується тільки один із таких методів:
Зупинимося на особливостях застосування цих методів. Метод ідентифікованої собівартості застосовують по тих видах виробничих запасів, що використовуються для виконанні спеціальних замовлень і проектів, а також по тих видах запасів, що не заміняють один одного. Застосування цього методу припускає ведення індивідуального обліку кожної одиниці запасів. Він придатний при невеликій номенклатурі матеріалів, а також при списанні дорогих матеріалів (дорогоцінних каменів, металів і т.ін.). Метод ФІФО припускає, що запаси повинні списуватися по собівартості відповідних партій у хронологічному порядку їхнього надходження. В умовах інфляції він обумовлює заниження вартості відпущених у виробництво ресурсів, завищення їхнього залишку в балансі, а, отже, завищення фінансового результату основної діяльності підприємства. Метод ЛІФО припускає першочергове списання матеріалів по собівартості останніх партій. У результаті відбувається завищення вартості відпущених цінностей, заниження їхнього залишку на кінець місяця в балансі, а отже, зниження прибутку підприємства. Метод оцінки по нормативних витратах полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), установлених підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних норм витрат і ціни повинні регулярно перевірятися і переглядатися. Використання цього методу оцінки запасів при їхньому вибутті можливо при нормативному методі обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Суть його полягає в тому, що списання вартості запасів на витрати виробництва здійснюється за нормативною (плановою) собівартістю, а відхилення первісної вартості запасів від нормативу, що неминуче виникають у процесі виробництва, відносяться прямо на собівартість реалізованої продукції в періоді їхнього виникнення, тобто в дебет рахунку 90 "Собівартість реалізації". Таким чином, матеріальні витрати в складі незавершеного виробництва і готової продукції будуть оцінені за нормативною (плановою) собівартістю. Запаси можуть оцінюватися також за середньозваженою собівартістю, що визначається по кожному виду (групі) запасів як частка відділення загальної вартості виду (групи) запасів на їхню кількість. Зазначені кількість і вартість складаються відповідно із собівартості і кількості по залишку на початок місяця і по запасах, що надійшли протягом місяця. Таким чином, при різних цінах на той самий вид запасів обчислюється їхня середня ціна, за якою згодом оцінюється списання запасів на виробництво. Цей метод застосовується при великій номенклатурі використовуваних у виробництві продукції матеріалів. Проілюструємо розрахунок фактичної собівартості відпущених у виробництво матеріалів на наступному прикладі. Рух матеріальних ресурсів підприємства в минулому місяці характеризується наступними показниками:
Зробимо розрахунок фактичної собівартості відпущених у виробництво матеріалів і фактичної собівартості їхнього залишку на кінець місяця за допомогою трьох методів — ФИФО, ЛИФО і середньозваженої собівартості. Умовні позначення: ФСО — фактична собівартість відпущених у виробництво матеріалів; ОК — залишок матеріалів на кінець місяця; СЦ – середня ціна матеріалів. Розрахунок методом ФИФО (у хронологічному порядку їхнього надходження): ФСО = 95 грн. х 800 од.+100 грн. х 1000 од. + 105 грн. х 1000 од. + + 110грн. х 400 од. = 325000 грн. ОК = 110 грн. х 600 од. = 66000 грн. Розрахунок методом ЛІФО (першочергове списання матеріалів за собівартістю останньої партії): ФСО = 110 грн. х 1000 од. + 105 грн. х 1000 од. + 100 грн. х 1000 од. + 95 грн. х 200 од. = 334000 грн. ОК = 95 грн. х 600 од. = 57000 грн. Розрахунок за середньозваженою собівартістю: СЦ = (76000 грн. + 100000 грн. + 105000 грн. + 110050 грн.) : 3800 од. = = 102,9 грн.). ФСО = 102,9 грн. х 3200 од. = 329280 грн. ОК = 76000 грн. + 100000 грн.+ 105000 грн. + 110000 гри. – 329280 грн. = = 61720 грн. Методи оцінки вибуття запасів за ідентифікованою і середньозваженою собівартістю, нормативних витратах широко застосовувалися промисловими підприємствами і раніше. Відповідно до п. 51 "Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 р. № 250, зі змінами і доповненнями (далі Положення 250), у бухгалтерському обліку підприємств матеріальні ресурси відбивалися за фактичною собівартістю. У той же час поточний облік матеріальних цінностей підприємства могли вести за нетвердими обліковими цінами з виділенням (відособленим обліком) транспортно-заготівельних витрат і відхиленням фактичної собівартості матеріалів від їхньої облікової вартості на рахунку 16, «Транспортно-заготівельні витрати». При списанні матеріалів і виробництво списувалися також відповідні суми транспортно-заготівельних витрат чи відхилень фактичної собівартості від облікових цін на відповідні рахунки витрат і статті витрат. Таким чином, до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включалася фактична собівартість матеріалів. Оскільки Законом України від 16 червня 1999 р. № 996-Х1У «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пріоритетною визнана оцінка запасів собівартості, вважаємо, що поточний облік матеріальних ресурсів на підприємствах може бути організований за їхнім розсудом. Обраний варіант обліку виробничих запасів повинен бути обговорений в обліковій політиці підприємства. Підприємствам, які вибрали варіант поточного обліку матеріальних ресурсів у твердих облікових цінах, рекомендуємо до рахунку 20 «Виробничі запаси» відкрити субрахунок другого порядку для відображення транспортно-заготівельних витрат чи відхилень фактичної собівартості таких запасів від їхніх облікових цін. При даному варіанті оцінки матеріальних цінностей фактична собівартість відпустку являє собою суму їхньої облікової вартості і величини відхилень, що приходяться на списані ресурси. Величина відхилень, що відносяться до списаних матеріалів, обчислюється шляхом множення облікової вартості відпущених ресурсів на середній процент відхилень. Останній обчислюється шляхом зіставлення суми відхилень за початковим залишком і запасах, що надійшли протягом місяця, із сумою початкового залишку і приходу матеріалів. Таким чином, наведений метод оцінки вибуття запасів ідентичний методу оцінки їхнього вибуття за середньозваженою собівартістю. Покажемо на умовному прикладі порядок визначення фактичної собівартості відпущених у виробництво матеріальних цінностей у випадку застосування підприємством оцінки таких цінностей при надходженні за обліковими цінами. Рух матеріальних ресурсів у звітному періоді характеризується такими показниками: Таблиця 3.8 – Калькулювання по процесах
Продовження табл. 3.8
Метод середньозваженого I процес: Екв. одиниці : Матеріали – 10000 + 3000 = 13000 Зарплата + н/р –10000 + 3000 * 0,333 = 11000 Витрати на обробку = НЗПН.М. + 3 місяця Собівартість еквівалентної одиниці (I процес)
Собівартість напівфабрикатів: 10000 * 6,012 = 60120 грн. НЗВ на кінець місяця
Собівартість еквівалентної одиниці (II процес)
Продовження табл.
Собівартість готової продукції: 11000 * 10,012 = 110132 грн. НЗВ на кінець місяця
8016 Метод Файфо
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ... Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Метод вказівки до вивч дисципліни та викон контрол роботи для студ напряму... |