|
|
Скачати 427.61 Kb.
|
| ємництва від кримінального рекету і бюрократичного тиску. В умовах перехідної економіки процес інституційних перетворень має бути постійним і безперервним, співвіднесеним з потребами господарської'діяльності. Активізація інституційних перетворень справить стимулюючий вплив на економічну динаміку і підтримає розпочате в Україні економічне зростання. 3. Стан соціальної сфери та пріоритети соціальної політики в Україні Для проведення економічних реформ суттєве значення має підтримка населенням дій уряду. Позитивну оцінку діяльності уряд може отримати лише тоді, коли зрушення в економіці втіляться у підвищенні рівня життя населення, задоволення його соціальних потреб. Поліпшення показників вітчизняної економіки, поглиблення курсу ринкових перетворень створили передумови для позитивних зрушень у соціальній сфері. Так, за минулий 2002 р. реальні доходи населення зросли на 21,2%, реальна зарплата - на 18,2%, а реальний розмір пенсій - на 12,7%. Проте гострота соціальних проблем не зменшується. Динаміка доходів населення залежить від рівня зарплати. Середньомісячна номінальна заробітна плата, нарахована на одного штатного працівника, у січні-квітні 2003 р. склала 407,31 грн., щр на 11,6% перевищує рівень установленого прожиткового мінімуму і на 19,7% ї розмір у вЦілоеідному перісщі 2002 р. Однак у 17 регіонах заробгта плата не досягла цього мінімуму. А в Тернопільській, Волинській, Хмельницькій, Вінницькій областях вона нижча більш ніж на 100 грн. від цього соціального стандарту. У січні-квітні 2003 р. розмір реальної заробітної плати збільшився на 15,1% порівняно з відповідним періодом 2002 р. Сукупні номінальні доходи населення за цей період збільшилися на 9,2%, а реальні - на 4,6%. Витрати населення збільшилися на 12,8%, приріст заощаджень становив 263 млн. грн. Одночааю з поступовим зростанням загального рівня доходів в крвіні зберігалася значна диференціація регіонів за рівнем оплати праці. Середній розмір заробіттної плати працівників Вінницької, Волинської, Хмельницької, Тернопільський областей був майже на третину менший сереянього рівня по раїні .В той же час у регюнах розміщення паливно-енергетичного комплексу (Дніпропеіровська, 3апорізька, Донецька області) розмір середньомісячної плати на 15,7—22,3% перевищував відповідний середній показник по країні. Найбільші розміри заробгтної плати спостерігалися у працюючих на підпримствах транспорту і фінансових установ і перевищували середній показник по економіці в 1,9-3,5 рази. Разом з тим, розмір заробіної плати працівників сільського і рибного господарства, текстильної промисловості і пошиття одягу, а також установ соціальнсіі'сфери, залишається значно нижчим і не перевищує двох третин від середнього по економіці. . Не можна очікувати підвищення загального рівня оплати праці, якщо на значній частині підприємств та організацій порушується законодавство про мінімальну зарплату. У 2002 р. держави інспектори в ході перевірки виявили, що понад 40% працівників на 2 тис. підприємств різних форм власності і госпспарювання заробіток нараховувався нижче законодавчо встановлених «мінімальних» 165 грн. Не скрізь проводяться й доплати до мінімального розміру зарплати, не нараховується компенсація за втрату частини зарплати через порушення термінів її виплати. Гострим є питання про запровадження мінімальної зарплати в бюджетній сфері. Верховна Рада Украіни з 1 липня 2002р. затвердила її у розмірі 165 грн. на місяць. Але фінансовими ресурсами вона не була підкріплена. Так само сталося із запровадженням з 1 січня 2003 р. мінімальної зарплати 185 грн. та з 1 липня - 237 грн. на місяць. Це обумовило диспропорції в оплаті праці: лікарі, вчителі, працівники культури, соціальної сфери отримують зарплату на рівні обслуговуючого персоналу. З метою забезпечення принципу рівної оплати праці працвникам однієї' кваліфікаці в бюджетні сфері запроваджено Єдину тарифну сітку. Наступний невідкладний захід - запровадження погодинної мінімальної зарплати. Економічна і ділова активність сприяла стабілізації на ринку праці. Однак ситуація з зайнятістю населення залишається складною. На облку в державній службі зайнятості на 1 червня 2003р. перебувало 1085,8 тис. незайнятих громадян, що на 0,5% більше, ніж на відповідну дату 2002р. Серед зазначеної категорії громадян 97,4% мали офіційний статус безробітних, з яких двом третинам була призначене допомога по безробіттю. Рівень зареєстрованого безробіття становив на 1 червня 2003 р. 3,9% від працездатного населення працездатного віку. Разом з тим спостерігалася значна диференціація цього показника по регіонах, де він коливався від 6,9% у Тернопільській області до 0,5% у м. Києві. Слід зазначити, що рвень безробіття, визначений по методології МОП, був значно вищим і складав у 2002р. 10,8% економічно активного населення працездатного віку. За повідомленнями підприємств, установ і організацій, кількість вільних робочих місць і вакантних посад протягом травня поточного року збільшилося на 15,8% і на 1-червня 2003 р. сягало 166,1 тис. Цей показник у порівнянні з відповідною датою 2002 р. зріс на 15,9%. Важливим напрямом роботи з підвищення конкурентноздатності безробітних на ринку праці є професійна підготовка і перепідготовка. На 1 червня поточного року для одержання нової професії чи слеціальності державними службами зайнятості було спрямовано 41,4 тис. безробітних, з яких дві третини (66,9%) складали жінки і понад половину (55,1 %) - особи у віці до 28 років. Поряд із працевлаштуванням на постійній основі, одним з шляхів реалізації активної політики зайнятості є організація промадських робіт. Чисельність громадян, що брали участь у таких роботах, у порівнянні з відповідною датою 2002р. виросла на 920 осіб і складала на 1 червня 2003р. 32,7 тис. осіб. Однією з найгостріших соціальних проблем незалежної Украни залишається заборгованість з виплати заробітної плати та іших видів доходів. Сума невипланеної заробтної на 1.05.2003р. досягла 2364,2млн. грн. (57,6% середньомісячного фонду оплати прач, нарахованого до виплати в січні-квітні 2003 р.). У порівнянні з відповідною датою минулого року ї скорочення склало 4,4%. По регіонах найбільша сума боргу приходиться на Донецьку (27,2% від загальної суми боргу). Луганську (14,3%) і Дніпропетровську (7,4%) області. Найвищі темпи приросту заборгованості по виплаті заробітної плати в порівнянні з поточним роком спостерігалися в Миколаївській (на 49,6%), Хмельницькій (на 13,3%) і Полтавській (на 12.3%) областях. Завдяки зрушенням в економіці, збільшенню зарплат в 2002 р. вдалося підвищити на 20% розмір трудових пенсій і забезпечити їх безперебійну виплату. Разом з тим, їх рівень ще досить низький. Середній розмір пенсії за віком - майже третина середньомісячнсї зарплати, а мінімальна виплата - 32% прожиткового мінімуму, встановленого для непрацездатних осіб. Суттєво послаблюють пенсійну фінансову базу пільги: втрата бюджету Пенсійного фонду вщ запровадженого фіксованого сільськогосподарського податку становлять щорічно понад 3,5 млн. грн. Гострою проблемою є також зменшення пенсійних внесків через тінізацію заробтної плати та інших видів доходів. Розпочата в Україні гюнсійна реформа має подолати ці недоліки. Її суть полягає у запровадженні принципово нової пенсійної системи,яка включатиме як обов'язксве державне пенсійне страхування, так і добровільне додаткове страхування у державних та недержавних пенсійних фондах. Нова пенсійна система стане гарантом гідного рівня життя у старості та акумулятором інвестиційних коштів, чим вона є у всіх соціально орієнтованних економіках. У 2003 р., як і в минулих роках, проблема захисту державою найурааливіших верств населення залишається дуже гострою. Змінюються підходи до проблем фінансування й надання пільг і компенсацій. Деякі пільги поступово замінюються адресними грошовими виплатами. Верховна Рада України постановою «Про Основні напрями бюджетної політики на 2003 рік» визначила півдвищення рівня реальних доходів населення, забезпечення соціального спрямування державного бюджету, соціальних гарантій і соціального захисту населення як пріоритетні напрями бюджетної' політики в поточному році. Дотримуючись вимог цієї постанови, було збільшено обсяги фінансування програм соціального захисту інвалідів, розміри соціальних виплат та асигнувань на ці видатки. У січні-квітні 2003 р. 979,6 тис. родин призначено субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг і електроенергії, тобто 92,8% від загальної кількості родин, що звернулися за субсидіями. Щороку під час формування бюджету визначаються обсяги асигнувань на покриття витрат, пов'язаних з наданням пільг відповідно до чинних законодавчих актів. Однак невідповіднісь можливостей бюджету потребам існуючої системи пільг і гарантій змушує обмежувати коло пільговиків і осіб, на яких поширюються пільги, призупиняти чинність деяких заіюнодавчих норм. Насамперед це стосується пільг і компенсацій, що надаються за професійними або службовими ознаками, не пов'язані з безпосереднім відшкодуванням утраченого здоров'я, передбаченні чинним законодавством для повнолітніх дітей, братів і сестер, інших родичів пільговиків. Виходячи з цього, на підставі ст. 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» безоплатне або пільгове матеріальне або побутове забезпечення деяких категорій працівників (військовослужбовців, працівників ОВС) бюджетних установ (військових формувань) відбуватиметься за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання цих бюджетних установ. Якщо грошові доходи цих працівників менші від величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за ними зберігається право на пільги, компенсації і гарантії щодо знижки плати за користування житлом, паливом і телефоном, за комунальні послуги, безоплатний проїзд міським пасажирським транспортом (за винятком таксі) та автомобільним транспортом загального користування в сільскій місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів. При цьому розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом з грошовими доходами зазначених категорій працівників не має перевищувати величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Такий підхід можна вже вважати запровадженням адресного підходу до надання пільг, компенсацій і гарантій. Суттєвим фактором, що впливає на добробут населення є рівень споживчих цін. Індекс споживчих цін у січні-травні 2003р. склав 104,5% (у відповідному періоді попереднього року - 100,0%). На споживчому ринку поточного року темпи приросту цін на продовольчі товари значно випереджали приріст цін (тарифів) на послуги і непродовольчі товари (відповідно 6,3%, 1,4% і 0,2%). У червні 2003 р. відбулося значне підвищення цін на окремі групи продовольчих товарів. Перевірки суб'єктів господарювання, які діють на ринках зерна та основних продуктів харчування, територіальними органами антимонопольного комітету показали, що ці ринки переважно є конкурентними, оскільки на них діє значна кільмсть фірм. Тому, на думку фахівці комітету, у більшості випадків різке зростання цін на цю продукцію було спричинено не зловживанням монопольним становищем, а штучно створеним ажіотажним попитом, що виник внаслідок негативних інфляційних очікувань населення. На ці очікування вплинуло як прогнозоване зменшення збору зернових культур у 2003р., такі некваліфіковані повідомлення у засобах масової інформації з цих питань. В окремих областях реалізація основних продуктів харчування збільшилася у 6-7 разів. Це дало змогу продавцям підвищити ціни на ринку: окремі ділки підняли ціни на крупи майже на 70%, на борошно - на 50%, на цукор - на 30%. Дестабілізація на аграрному ринку привернула увагу правоохоронних органів. Внаслідок проведених перевірок були виявлені зловживання, приписки, порушення при розпаюванні землі та майна: викрито понад 400 злочинів, серед яких 97 розкрадань, численні факти приховування продовольчих товарів в наді' на подальше підвищення цін. Виходячи з тієї ситуації, що склалася у соціальній сфері економіки України, пріоритетами соціальної політики визначено: — перенесення основних акцентів соціальної політики насамперед на працюючу частину населення шляхом державного стимулювання прискореного зростання заробітної' плати через запровадження нового соціального стандарту - регульованого державного мінімуму погодинноїї заробітної плати; — легалізація доходів та виведення їх з тіні, розширення прошарку приватних власників (у т.ч. землі), які активно займаються підприємництвом і отримують від цього доходи; — випереджаючий розвиток соціальних інститутів (освіти, медицини, культури) та відповідного зростання інвестицій, безпосередньо спрямованих на розвиток людини, посилення адресних засад підтримки малозабезпечених сімей, замінивши цим нинішню соціально несправедливу і неефективну систему пільг, субсидій і компенсацій; — перехід до нової моделі споживання, тобто таких стандартів, які забезпечуватимуть гідний рівень життя і стимулюватимуть розвиток внутрішнього ринку, трудової та підприємницької активності населення; — ліквідація прихованого безробіття, проведення політики продуктивної зайнятості шляхом створення нових робочих місць, забезпечення гарантій зайнятості в процесі приватизації'та реструктуризації підприємств, підтримки підприємництва і самозайнятості населення, розширення практики громадських робіт, підвищення гнучкості ринку праці. Істотне посилення соціальної спрямованості курсу реформ перетворить її на важливий інструмент прискорення економічного зростання, зміцнення злагоди і порозуміння в суспільстві, сприятиме покращенню соціально-психолопчного стану населення України, в тому числі і працівників ОВС, дозволить останнім підвищити якість своєї роботи. План семінару. 1. Підсумки ринкових перетворень в незалежній Україні. 2. Економічні проблеми та шляхи їх вирішення в Україні. 3. Стан соціальної сфери та подальше забезпечення гарантій соціального захисту населення в Україні. Література. 1. Бідак В. Соціально-захисна концепція сучасних економічних реформ//Фінансова консультація.-2002.- Иа1-2.- С. 106-112. 2. Європейський вибір: Виступ Президента України Л.Д.Кучми у Верховній Раді України 18 червня 2002 року. Послання Президента України до Верховної Ради України- 2002 рік. - К.: Преса України, 2002. -96с. 3. Лукінов І. До питання про концепцію імодель сучасного економічного розвитку України//Економіка України.-2001.- N66.- С.4-9. 4. Папієв М. Пріоритети соціальної політики //Урядовий курєр.—№38, від 27лютого 2003р.,с.15. 5. Послання Президента України до Верховної Ради. Про внутрішн і зовнішне становище України у 2002р. – К.:2003.-478с. 6 Програма діяльності Кабінету Міністрів України.-К.: 2002.-41с. 7. Савенко О. Державні соціальні стандарти як база забезпечення гарантій соціального захисту населення //Фінансова консультація.— 2002.— №1-2.— С.3-7. & Ситуація на продовольчому ринку держави під контрслем // Урядовий курєр. - № 120, від З липня 2003 р.,с. 1-2. 9 . Україна: Поступ уXXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки \\ Урядовий курєр. — №34, ви 23 лютого 2000 р..с. 7. Начальник кафедри економічної теорії НУВС підполковник міліції, професор НОСОВА О.В. Тема 8: Освіта та Культура в сучасній Україні Проголошення незалежності Украни створило принципово нові умови для розвитку національної культури. Необхідно перебороти негативну спадщину в сфері культури, що залишилася від радянських часів: партійно-класовий підхід до оцінок досягнень культури; русифікацію; залишковий принцип у фінансуванні культури. Головною задачею культурного будівництва стало національно-культурне відродження України. У 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про освіту», де школа визначалася як основа духовного розвитку держави. Реалізація закону передбачає зміцнення матеріально-технічної' бази освіти, видання нових підручників, урізноманітнення форм і методів навчання, широке впровадження в навчальний процес досягнень науки і техніки. Освітня система стає гнучкішою і ширшою. Разом із державними з'являються приватні ліцеї', коледжі, гімназії. Зроблено певні крокі до гуманізації освіти. Важливою задачею є забезпечення виконання в навчальних закладах «Закону про мови в Українській РСР», прийнятого ще в 1989р., що передбачає перехід на україномовний режим навчального процесу. За декілька років кількість першокласників, що навчаються українською мовою, зросла з 43,5 до 67,7 %, а у вищих навчальних закладах українською мовою викладання велося в 37% академічних груп. Проте ці процеси в східному і південному регіонах відбуваються повільно. Відбулася реорганізація керування освітою—з метою гюліпшення зв'язку між системою середньої і вищої освіти були об'єднані Міністерство народної' освіти і Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти в одне—Міністерство освіті і науки України. Здійснюється гюрехід на триступеневу підготовку у вузах — бакалавр, спеціаліст, магістр. Вузи стають більш автономними у своїй діяльності. Проте економічний стан істотно впливає на розвиток освіти, його фінансування, стан робітників цієї' сфери. У 2002 р. із 48,1 млрд. грн. зведеного бюджету України 7,1 млрд., або кожна сьома гривня, була спрямована на розвиток освіти. У 2001—2002 навчальному році з кожних 10 тис. жителів країни 1339 вчиться в загальноосвітніх, 102 — у професійно-технічних, 428 — у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації. У 1990— 1991 рр. — ситуація була дещо іншою — відповідно 1373, 127 і 316. У 2002 р. на Україні функціонувало 22,2 тис. шкіл, ліцеїв, гімназій, у яких навчається 6 601,2 тис. учнів. Навчальний процес забезпечують 568 тис. учителв. Українською мовою навчається 71,7 % школярів проти 58,3 % шість років тому. Кожний четвертий учень (27,3 %) має можливість навчатися російською мовою, а в регіонах компактного проживання населення інших національностей працюють школи і класи, де діти одержують освіту на румунській, угорській, кримськотатарській, польській та ін. мовах. Серед чинників, що негативно впливають на навчальний процес, нербхідно відзначити недостатню забезпеченність сучасними підручниками і наочним приладдям, а також низький рівень комп ютеризації. У 983 вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації' в 2002 р. навчалося 2109 тис. студентів, що на 9 % більше, ніж у попередньому році. Збільшилася кількість недержавних вузів — з 111 у 1995 р. до 171 у 2002 р. Протягом останніх років намічається тенденція до збільшення питомої ваги закладів більш високого статусу в загальній кількості вузів. Якщо в 1995 р. серед закладів III— IV рівнів акредитації університети складали 27 %, то в 2002 р. — 36 %, академії — відповідно 16 і 19,73 %, або 1,5 млн. студентів обрали для навчання університети, академії, інститути, консерваторії. 60 % із них навчаються на денній формі навчання. Серед студентів, що одержують вищу освіту, жінок 53 %. Випуск спеціалістів різного рівня вузами країни щорічно збільшується: у 1995 р. — 339 тис., у 2001 р. — 460 тис., з тих, які отримали вищу освіту, 1,6 тис. одержали кваліфікацію магістра, 188тис.—спеціаліста, 88 тис.—бакалавра, 163 тис.—молодшого спеціаліста. Серед випусжників вузів найбільшу кількіспь складають спеціалісти з галузей знань «економіка», «комерція» і «підприємництво» (ЗО % у вузах III—IV рівнів), а також «інженірія» (26 %). За темпами зростання кількості фахівців особливо виділяються економічні та юридичні фахи. Навчальний процес у вузах забезпечують 169 тис. викладачів. В основному складі професорсько-викладацького персоналу закладів Ш - IV рівнів акредитації 7,3 тис. (8.5 %) докторів наук і 40,3 тис. (47,2 %) кандидатів наук. Вчене звання професора мають майже 7 тис. викладачів (8 %), доцента — 30,2 тис. (35,3 %). Середньомісячна зарплата працівників, зайнятих в освіті, склалав 2000 р. 156 фн., що в 1,5 раза нижче, ніж середньомісячна зарплата працівників, зайнятих в інших галузях економіки. У досить складному становищі опинилася наука. Позначилася багаторічна фактична ізоляція української науки від світової і однобічна орієнтація на російську, недостатня матерільно-технічна база. Центром науки, як і раніше, залишається Академія наук, якій надано у 1994р. статусу національноі. Установи НАНУ розташовані по всій території' держави, найбільше їх у Києві. У Західному науковому центрі діють 18, у Північно-Східному —16 установ НАНУ. НАНУ має багато чинних угод з академіями наук, авторитетними науковими товариствами і провідними університетами Росії', Європи, США. Наукові розроби Національного космічного агентства України дозволяють досліджувати та освоювати космічний простір. Конструкторські бюро заводів ім. Антонова, ім. Малишева,«Півдемаш», «Мотор-Січ» створюють сучасну цивільну й військову техніку. Підписано угоду між Інститутом електрозварювання ім. Патона і НАСА про розробку технологій космічного зварювання. Серйозними проблемами є недостатня розробка фундаментальних досліджень і дуже слабке впровадження нових технологічних досягнень у виробництво (впроваджується лише 10% розробок). Загальна кількість науковців на Україні — майже 300 тис. — в два рази больша, ніж у Франції, але ефективність їхньої праці набагато нижча, ніж у Європі. Визначних успіхів досягнуто у сфері гумангтарних наук, особливо історичній. Видано ряд цікавих монографій і підручників, відбувається становлення нової концепції історії України. Відкрито ряд суспільствознавчих інститутів: української мови, народознавства, сходознавства. Літературні процеси теж характеризуються оновленням змісту, методів творчості, позбавленням від ідеологічної цензури. Головне місце належить публіцистиці, продовжується публікація дореволюційних, 20—30-х рр., із діаспори письменників і поетів. Проте тривожна тенденція склалася з книговидавництвом українською мовою. Україномовний наклад складає 27 % від усього книжкового накладу. Деякі позитивні зсуви помітні в кіномистецтві, створюються україномовні фільми. На XXXVI кінофестивалі в Сан-Ремо українському фільму «Ізгой», створеному за мотивами повісті А.Дімарова (режисери В.Савельєв і А. Браунер), присуджений Гран-прі. Важливий внесок у розвиток театрального мистецтва в 90-х рр. внесли режисери Р.Віктюк, С.Донченко, Б.Шарварко, актори Н.Сумська, А.Хостікоєв, Л.Задніпровський. Позитивні зміни відбуваються в роботі українського телебачення. Підвищився аналітичний рівень інформаційних передач, ток-шоу, урізноманітнилися розважальні програми. Значними можна назвати досягнення в сфері пісенної творчості. Регулярно відбуваються пісенні фестивалі «Червона рута», «Пісенний вернісаж», «Пісня року», «Таврійські ігри». Велику популярність здобули естрадні співаки П.Зібров, А.Кудлай, В.Білоножко, Л.Сандулеса, І.Билик, Т.Повалій. Великих успіхів досягли українські спортсмени на літніх Олімпійських іграх 1996 р. у м. Атланта (США), зайнявши почесне 9 командне місце й увійшовши в число головних спортивних країн світу. До культурно-політичних досягнень слід віднести створення системи нагород України. Сюди входять Почесні відзнаки Президента, ордени Богдана Хмельницького, Ярослава Мудрого, Княгині Ольги, відзнака «За мужність». Національне відродження України неможливе без підйому культури, науки й освіти. Необхідно закріпити і розвити ті позитивні зсуви, що відбуваються в сфері культури. План семінару 1. Стан та розвиток освіти в сучасній Україні. 2. Наука в Україні: досягнення та проблеми. 3. Культурне відродження. Начальник кафедри історії державності України, доктор історичних наук, професор, полковник мілій/її В.А.ГРЕЧЕНКО Тема 9: Закон України «Про мови» та мовна культура працівників ОВС Чинний Закон України «Про мови» було прийнято 28 жовтня 1989 року після перших демократичних виборів до Верховної Ради УРСР. Прийняття цього Закону стало вагомою перемогою державно-патріотичних сил республіки, оскільки згідно з ним українська мова набувала статусу державної а украінський народ гювертав собі найголовнішу ознаку державотворчої нації - національну мову єдину для всіх сфер громадського і політичного життя. Такий законодавчий крок був обумовлений багатовіковою політикою деукраїнізації, що проводилася в українських землях. Наслідком цієї політики було фактичне вилучення української мови зі сфери науки, освіти, громадського і культурного життя. Значною частиною населення українська мова почала сприйматися як провінційна, «селянська», нерозвинена і взагалі не-престижна, що створювало небезпеку втрати народом основної національноідентифікаційноі ознаки і ставило під загрозу збереження його культурних та історичних цінностей і відповідно здобуття державної незалежності. Сучасна наука визначає націю як історично сформовану стійку людську спільноту, яка виникла на основі спільності мови, території, економічного життя і психічного складу, що виявляється у спільності культури. Національна мова формується разом з утворенням нації'. Вона є передумовою виникнення і водночас - умовою і результатом існування нації. Повноцінне формування національної мови можливе не тільки за умов використання її в індивідуальних актах мовлення (на рівні міжособового спілкування), а передусім у суспільно-типізованих писемних формах функціонування (на рівні обслуговування суспільних потреб у законодавстві, діловодстві, політиці, економіці тощо). За умов недостатнього розвитку національних мов у добу середньовіччя більшість народів Західної Європи для державних потреб користувалася давніми книжними мовами, зокрема латинською. У Київській Русі ці функції виконувала національна (давньоруська) мова, яка із створенням держави посіла місце єдиної державної мови. У Великому князівстві Литовському функції державної мови виконувала літературна українсько-білоруська мова, що сформувалася на давньоруській основі під впливом живсї розмовної мови XIII-VI ст. Вона функціонувала в законодавстві, судочинстві, великокнязівській та князівських канцеляріях, державному і приватному листуванні. Як розвинена літературна мова, що мала назву «мова руська», вона впродовж ХІУ-ХУЇ ст. використовувалася як державна в Молдовському князівстві й у Польщі. Політика насильницької полонізації та окатоличення українців, що проводилася у наших землях після укладання в Любліні унії Литви та Польщі (1569 р.), призвела до повного викорінення державних функцій національної мови. Ця політика стала однією з основних причин національно-визвольного руху під проводом Богдана Хмельницького і приєднання Лівобережної України до Росії (1654 р.). До початку 1780-х років національна мова функціонувала в усіх державних установах Геьманщини: у генеральній, полкових, сотенних канцеляріях, у судах, ратушах, в офіційному листуванні. Після скасування залишків національної автономії українська мова в Російській імперії зазнавала невпинних переслідувань і заборон (Валуєвський циркуляр 1863 р., Емський акт 1876 р. та ін.). Тільки в січні 1919р. законом Директорії' Укранської Народної Республіки українська мова була проголошена державною із забезпеченням прав мов національних меншин. Такий статус української мови був підтверджений і урядом УРСР, однак з 1930-х рогів унастщок послідовної політики русифікації усіх сфер громадсько-політичного життя в Україні національна мова була майже повністю вилучена зі сфери політики, освіти, науки, техніки, культури. Існування мови лише на рівні побутового спілкування гальмувало її природний розвиток призводило до “відставання ” від поступу соціального життя, що і дотепер лишаєтся одніею з причин повільного виконання вимог Закону України “Про мови” та втілення в соціальну практику положень Конституції України, що затверджуть державний стстус української мови. Російська мова, що у своєму розвитку не зазнавала утисків та обмежень, і дотепер сприймається певною частиною суспільства як більш зручна для вирішення професійних, наукових, технічних і громадсько-політичних проблем. Часто це стає причиною чергового сплеску обговорення проблеми про надання статусу офіційної російській мові. А оскільки слово “офіційний”має те ж лексичне і юридичне значення, що і термін “державний”, фактично йдеться про надання російській мові статусу державної. За урахуванням реального розвитку й поширення української мови в нашій державі та,особливо, в окремих її регіонах, у цьому разі можна говорити лише про зміну української мови в нашій державі та, особливо, в окремих її регіонах, у цьому разі можна говорити лише про зміну української мови російсько, тобто про потурання наслідкам тієї несправедливої імперської політики, що впродовж століь проводилася на історічних землях України. Пожвавлення процеав удержавлення наїхінальнст мови, що розло»<�алося у другій половині 1990-х років, висунуло на порядок денний низку нових соціолінгвістичних проблем, що торкаються стану української мови в суспільстві, який викликає тривогу і занепокоєння фахі-вцвч^овознавцв. Ширшає коло тук, хто користується украінсьтою мовою як засо^^ денного гюбутового і виробничо-ділового споткувс^ня. Це спричиняє гюяву чимала кілько^^ помилок в усному й писемному мовленні, суттєво знижує його культуру в загальнонаціона^ ному вимірі. Нині, крім державної підтримки, українська мова потребує цілеспрямованої роботи щодо ознайомлення широких мас населення з нормами української літературної'мови, засобами її виразності, з довідковою лп-ературою, яка містить у собі відомості з культури мови. З особливою гостротою ці проблеми постають перед працівниками ОВС. Так, згідно із Законом України «Про мови» працівник міліції має користуватися у своїй діяльності як дер-жавноютуовою, так і мовами національних меншин, які проживають на території, де він працює. У статті 6 Закону України «Про мови» зазначено: «Службові особи державних, партійних, громадських органів, установ і організацій повинні вслодп>) українською і рос^юькою мовами, а в разі необхідності - і іншою нац^ ною мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків. Незнання громадянином українська або роойожа'мови не є підставою для вщ^^ у прийняггі на роботу. ГКс^м прийняпя на роботу службова особа повинна оволодгти мовою роботи органу чи організації'в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків». Мовою адмінклративногоікримінального провадження згЩюізст. 18,193акоиуУкра-їш«Промови»єдержавнамоваабомова,прийнятнадлянаселенняданамюцевосп. Часто-густо такою мовою стає російська, а мовою службова документацй-державна обставин, коли вибір мови залежить не вщ бажання співробпника, а від особливостей розв'язуваної проблеми, він має працювати і навіть мислити у двомовному режимі, що майже неминуче спричиняє лінгвістичну інтерференцію. Інтерференця-взаємодія мовних систем при двомовності. Вона стчє причиною відхилення від норм і йістеми одній'мови пщ впливом »шхя\ Типовим прикладом цього явища в Україні є інтерференція між українською та російською мовами, що полягає в перенесенні особливостей російської мови в українську на різних її рівнях (так званий суржик - «мішанина», «суміш») і, навпаки, українських особливостей у російську. Суржик слід розглядати як к^готнегюрушення норм лггературноі'мови, доо«>іале володіння якою завжди отри^ суспільством як найбільш виразний показник рівня загальної'і професійної'культури люд^ Норми літературна'мови суворо регламентують практику іїусного і писемного використання. Так, наприклад, кяіцевий в, на вЦф^ вці російської'мови, в українськМ наближено до у (в російській перетворюється на ф); приголосні в українській перед е не пом'якшуються (день - рос. день); по-різному вимовляються українські та російські ч, щ; схожі за вимовсю слова розрізняються за наголосом^одйн-а-дцять) і псзд Унасшщок інт^^ ренції нерідко трапляються й граматичні помилки (неправильне застосування відмінкових закінчень - по своїм місцям, замість по своїх місцях, дякую вам, замість дякую вас тощо). Помилково вживаються слова, и^ надає'^невластивого значення (я рахую, замість я вважаю тощо). Замість уфаі'нськихстів часто використовуються невластиві нацюнат^ ські форми (завідуючий, замість завідувач, виконуючий обов'язки, замість виконувач обов'язків тощо). Лггературна мова засмічуеться і невиправданим уживанням слів іншомовмого походження. Так, гстів державних адміністрацій часто називають губернаторами, мерами, що суперечить не тільки законам мови, а й чинному законодавству. ', Літературна мова становить культурне надбання нації, виступає важливим чинником єяностінацюнального простору, духовного й інтелектуального розвитку держави, полпмчної" ноиоолщаі^ суспільства. Завдяки стабільносл норм лггературна мови зб^ тки наці в галузі економічного, суспільно-політичного, культурного, художньо-естетичного життя, уіжжяивлюється накопичення і поширення в чаа та просторі житгеаого і професійного досвіду мільйонЬ лкадей. &и4е тому будь-яка нація дбає про захист і розвиток своєї лпгратурн» мови. Тож не випадково Закон Україїм «Про мови» містить статтю 8 - «Захист мов»,- у якій проголошено: «Будь-які привілеї чи обмеження прав особи за мовною ознакою, мовна дискримінацм неприпустимі. Публічне приниження чи зневажання, навмисне спотворення уі^заінської або інших мов в офіційнихдокументах 1 текстах, створення перешкод і обмежень у користуванні ними, проповідь ворожнечі на мовному ґрунті спричинікіть вцукжідальність, встановлену законом». Вимога дотоимуватись норм украімїжоі'лггературної мови у текстах офщійн^ нтів особливо актуальна для прамвників ОВС. Для правоохоронця мова є не тільки одним в основних знарядь професійної діяльності. Письмовий документ (протокол, обвинувальний висновок тощо) стає матеріальним втіленням результатів фахової діяльності правоохоронця. Від рівня мовнснг^отовкипрацвника ОВС (філологічних знань, умінь і навичок), залежить оперативніопз, загальна і гюофесійна грамотність та ефективність виконання покладає нього державою обов'язку щолр за>о«лу законник прав і свобод громадян. Досконале володіння працівниками ОВС державною мовою є важливим чинником зміцнення авторитету державна влади і її органів серед населення, зростання довіри громадян до міліції та, зрештою, запорукою зміцнення особистого авторитету праіданика серед громадян та товаришів послужбі. Вивченню уіфаі'нськсм'мови приділяється увага на всю рівнях системи навчальних закладів МВСУкра'ни. Однак гюдальшевдосііоналенняуммь і навичсж у галузі рщна слушною думкою Во»ьтера, слщ вивчати все життя) потребує систематичних занять, гюстій-на самостійна роботи з довідковою літературою, словниками різного типу. (>ред джерел можуть бути використані під час самонавчання, крім словників, можна рекомендувати такі посібники: — Антисуржик /За ред, О.Сербенськсй. - Львів, 1994. — Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо. - К., 1994. — ГоловащукС.І. Украйхязкелпературне слововживання: С^ювник-довідник. - К., 1995. — Пономарів О. Культура слова. - К., 1999. — Утяіиг^&^^иСі ппяаппиґ^ / ЛИ Уупяіиіл — К 100^ дфжавію влади і її органів серед населення, зростання дов^ громадян до міліції та, зрештою, загюрукою зміцнення особистого авторитету працівника серед громадян татова послужбі. Вивченню уіфанська мови приділяється увага на вск рівнях ст<�л•е^^ навчальних зак^ двМВСУіфа'ни. Однак гхздальшевдосжсмаленняуммь і навичок у галуарщн^ слушною думкою Вольтера.іувд вивчати в<�ж життя) гютребує систематичних занять, гк>^ ноі'(ямос'гійнст роботиздовщкоеоюлггературсю, с^юениками різн^ Середджерел, які можуть бути використані під час самонавчання, крім словників, можна рекомендувати такі посібники: • — Антисуржик /За ред. О.Сербенськоі'. - Львів, 1994. — Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо. - К., 1994. — Головащук С.І. Українське літературне слововживання: Словник-довідник. - К., 1995. — Пономарів О. Культура слова. - К., 1999. — Український правопис / АН України. - К., 1993. — Чак Є.Д. Складні випадки правопису та слововживання. - К., 1998 — Ющук І.П. Практичний довідник з української мови. - К., 2000. — Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. - К., 2000. Докладні вщомості про правопис і офщійне вживання власних імен і прізвищ в украі'нсь-кій мові можна отримати у книзі: Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. власні імена людей: Словник-довідник/ За ред. Руса-нівського В.М. - К., 1996. Про за-альнівимо™ державних стандартів щодо мови діловодства й оформлення документів різних типів містять такі книги: призводило до «відставання» від поступу соціального життя, що і дотепер лишається однією з причин повільного виконання вимог Закону України «Про мови» та втілення в соціальну практику положень Конституції України, що затверджують державний статус української' мови. Російська мова, що у своєму розвитку не зазнавала утисків та обмежень, і дотепер сприймається певною частиною суспільства як більш зручна для вирішення професійних, наукових, технічних і громадсько-політичних проблем. Часто це стає причиною чергового сплеску обговорення проблеми про надання статусу офіційної російській мові. А оскільки слово «офіційний» має те ж лексичне і юридичне значення, що і термін «державний», фактично йдеться про надання російській мові статут державна'. З урахуванням реального розвитку й поширення української'мови в нашій державі та, особливо, в сжремихн'регіонах, у цьому разі можна говорити лише про заміну української мови російською, тобто про потурання нсюлщкамтгеїнеотраведливсй імперської'гюлггики, що впродовж столг№ ричних землях України. Варто уваги, що Закон України «Про мови» не обмежує використання будь-яких інших національних мов. У преамбулі Закону сказано: «Україна визнає життєдайність та суспільну цінність усіх національних мов і беззастережно гарантує своїм громадянам національно-культурні та мовні права, виходячи з того, що тільки вільний розвиток і рівноправність національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння, культу^^ взаємозбагачення та зміцнення дружби народів». Дбаючи про розвиток усіх національних мов, якими користується населення держави, законодавець водночас приділяє першочергову увагу розвиткові мови титульної нації. І це цілком природно, адже саме на конкретній території, саме за неповторних умов трагічної і водночас героїчної історії' кожного окремого народу виникла, розвивалась і тільки тут може зберегтися для подальших поколінь нацюнальна мова, культура і сама нація. Зберегти неповторну національну культуру свого народу прагне будь-яка держава, тому Закон України приділяєгюршочергову увагу сакюнсщіональній мові й культурі: «Укра'нська мова є одним із визначальних чинників національної самобутності українського народу, - йдеться далі у преамбулі.- Україна забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебіч-ному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державноіГсамобутності». Водночас Закон, прийнятий у 1989 р., визнавав і значення російської мови «як мови міжнаціонального спілкування народів Союзу РСР», проголошував толерантну політику щодо інших національних мов, якими користуються громадяни республіки. У статті 1 - «Завдання законодавства про мови в Україні» - було зазначено: «Законодавство Уфани про мови має сжмм завданням регулювання суспільних вціносин у сфері всебічного розвитку і вж української та інших мов, якими користується населення республіки, в державному, економічному, політичному і громадському житті, охорону конституційних прав громадян у цій сфері, виховання шанобливого ставлення до нацюнальна гціності ліодини, її культури і мов^ дальшого зміцнення дружби і співробітництва народів Союзу РСР». Фактично, проголошуючи статус української мови як державної в Україні (ст. 2), законодавець лише пропонував її як одну із можливих робочих мов державного апарату, але навпь не наполягав на обов'язковому її використанні як другої, «паралельної» мови. У статті З записано: «У іфаїна створює необхідм умови для розвитху і викорисггання мов інших національно-стей в республіці. В роботі державних, партЗДних, громадських органів, підприємств, установ і організм цій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей (міста, райони, сільсьм і селищні Ради, схльсьм населені г^нкт/к суі^пність), поряд з укра^^ можуть використовуватись і 'їхні національні мови. • У разі, коли громадяни інцхя'нацюнальності, що становлять більшість населення зазначених адміністративно-територіальних одиниць, населених пумоів, не володіють в належному обсязі національною мовою або коли в межах цих адміністративно-територіальних одиниць компевлно проживає кілька нацональностей, жодна з яіо<�х не становить більшості населення дана мка<�евості, в роботі вишезгадаі*к органів і організа^ може виїодрист^^ тисьукрамська мова або мова, прийнята для всього населення». Видоіений нами розділовий сполучник абовконтеклі вказана сл?т не поєднував державну й інші національні мови, а залишав можливість використовувати як офіційну будь-яку з мов, уникаючи мови укра^ько»'. Така можливютьгвдтверджуваласт статтею 11: «В Украм мовою роботи, діловсздства і документацй', а також взаємовадно(>«ндер^ партійних, громадських с^ханів, пщприємств, установ і організацій е укра^іс^ У випадках, передбачених частиною другою сгатгі 3 цього Закону, мовою роботи, діло-всщства і документацвгюряд з украінс^жоо мовою може бути і нацюнальна мова більшості населення тю'чи інша місцевосп.ау випадках, передбачениху частині третій ціа'жстатті,-мова, прийнятна для населення даної місцевості». Такі ж можливості уникнути використання державної мови були передбачені статтями Закону, що регламентували мовний режим з'одів, конферені^ та інших форум», судочинства, нотаріального діловодства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, оформле»««документв про вибори нароідних депутатів тощо. Суворою державної'мови Закон вимагав лише ащ орган» прокуратури України та арбітражних судів, які розглядали отрави за участю сторін, котрі перебувають на територй'республіки. Таким чином, ЗсцсонУкра'ни «Про мови» за своїм змістом і характером фактично упереджав «Європейську хартію регіональних мов або мов меншин», прийняту у Страсбурзі 5 листопада 1992 року і ратифіковану нашою державою у 2003 році; На відміну від деяких держав—іюлишнкреотублікСРСР, мовна полггика в Уіфаіж в цтому була підгюрядкова-на розв'язанню актуальних соціальнім проблем краімі, ям залишила історія, і захисту прав людини - громадянина республіки, що позначилося на темпах виконання Закону щодо утвердження уфаінської'мови як державної і викликало справедливі зауваження гром сті стосовно повільних темпів удержавлення українська мови. Слщ визнати, що державні органи не завжди плідно використовували ті важелі впливу на мовну ситуацію в країні, що були їм надані Законом України «Про мови», Конституцією Таким чином, Закон України «Про мови» за своїм змістом і характером фактично упереджав «Європейську хартію регіональних мов або мов меншин», прийняту у Страсбурзі 5 листопада 1992рокуіратифіковану нашою державою у 2003 році. На відміну від деяких держав — ксшишніх республж СРСР, мовна п<�мгтика в Україм в цшому була підпорядкована розв'язанню актуальних соціальних проблем крсй'ни, які залишила історія, і захисту прав людини - громадянина республіки, що позначилося на темпах виконання Закону щодо утвердження украйська'мови як державної і викликало справедливі зауваження промад^^ елі стосовно повільних темпів удержавлення українська мови. Слщ визнати^ що державні органи не завжди плідно використовували ті важелі впливу на мовну ситуацію в країні, що були їм надані Законом України «Про мови», Конституцією України, Постановою Кабінету Міністрів України «Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування укратської мови» (1997 р.). В першу чергу це стосується заходе щодо мовної політики ЗМІ, ситуації на ринку друкованої продукції', контролю кількості і якості україномовної інчХ)рмаці, щр оприлюднюється через електронні засоби комуні^^ го позитивного впливу мовна ситуація в Україні зазнала лише після прийняття Конституції, яка остаточно затвердила статус українська мови як єдина державна'мови, та заедяки переходу до користування національною мовою вищою державною і політичною елітою країни. Особистий приклад керівників вищого рангу фасномовно доводив ширсжим верствам населення виразні можливості української' мови, вкорінював у громадській свідомості уявлення про українську мову як про необхідний елемент державного, полтнног&і правового мислення, створював необхідний соціально-психологічний клімат, за якого українська мова сприй- — Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери: Навчальний гюсібник.-К.,2000. — Головач А.С. Зразки оформлення документів: Для підприємств і громадян. - Донецьк, 1997. —КовальА.П. Культура ділового мовлення.-К., 1977. — Коваль А.П. Ділове спілкування. - К., 1992 — Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. 2-е видання, доповнене і виправлене / За ред. Л.О.Пустовіт.—К., 1999. |
| 3. Стан соціальної сфери та пріоритети соціальної політики в Україні В умовах перехідної економіки процес інституційних перетворень має бути постійним і безперервним, співвіднесеним з потребами господарської'діяльності.... |
ЗАКОН УКРАЇНИ Україні з метою вироблення та реалізації державної соціальної і економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних... |
| ОХТИРСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ РОЗПОРЯДЖЕННЯ ГОЛОВИ ОХТИРСЬКОЇ... Сумської обласної державної адміністрації від 21. 01. 2013 №21-ОД «Про відзначення Дня соціальної справедливості», з метою привернення... |
Назва вершини Дайте розгорнуту характеристику соціальної сфери в Україні: місце і роль в національному господарстві, структура, сучасні тенденції... |
| ОСНОВНІ НАПРЯМИ соціальної політики на період до 2015 року Конституцією України економічних, соціальних і трудових прав громадян, всебічного розвитку людського та трудового потенціалу, високого... |
Міністерство аграрної політики і продовольства України Подільський... Лучик Світлана Дмитрівна, д е н., професор, завідувач кафедри соціальної економіки і інформаційних технологій |
| СОЦІАЛЬНА ЕКСКЛЮЗІЯ ЯК СТАН ПОВСЯКДЕННОГО БУТТЯ ОСІБ З ВАДАМИ ЗОРУ Наголошується, що для спілкування з такими людьми необхідно володіти специфічними соціальними знаннями й навичками. Важливим аспектом... |
УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЦЕНТР ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ... Головною ланкою в процесі освоєння знань молодшими школярами є рівень розвитку їх пізнавальної сфери, і особливо таких психічних... |
| МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ |
Конкурсна документація Рішенням комісії по визначенню виконавців робіт із капітального ремонту та реконструкції об’єктів соціальної сфери Макарівської селищної... |