ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА


Скачати 107.82 Kb.
НазваГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА
Дата20.03.2013
Розмір107.82 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Банк > Документи
ТЕМА . ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА ФРАНЦІЇ

1. Еволюція грошово-кредитної системи.

2. Національна система регулювання грошово-кредитних відносин.

3. Інфраструктура грошово-кредитної системи.

1. Еволюція грошово-кредитної системи

Із 1803 р. Франція переходить до системи біметалізму й офіційною грошовою одиницею стає франк. За законом 1803 р. золото і срібло підлягали вільному карбуванню, а монети з обох металів мали необмежену силу законного платіжного засобу.

У 1873 р. Франція скасовує вільне карбування срібла й офіційно переходить до золотомонетного стандарту, який проіснував до Першої світової війни. 1914 p., відповідно до прийнятого закону, обмін банкнот Банку Франції на золото було скасовано.

Про масштаби інфляції у Франції в період 1913—1918 pp. свідчать такі дані: кількість банкнот в обігу зросла майже у шість разів, сума внесків на поточні рахунки в головній комерційних банках — майже вдвічі, а індекс оптових цін підвищився майже в три з половиною рази. Інфляція у Франції тривала до 1926 року.

Таку тривалу інфляцію спричинили великі витрати щодо відновлення зруйнованих під час війни територій, бюджетний дефіцит, зростання внутрішньої і зовнішньої заборгованості, субсидії вітчизняним компаніям.

Процес стабілізації франка почався тільки з 1926 р. Унаслідок проведення дефляційної політики грошова маса в обігу впродовж 1926—1927 pp. скоротилася, а в 1928 р. була проведена грошова реформа. В результаті девальвації золотий вміст франка був зменшений майже в п'ять разів. Девальвація франка узаконила конфіскацію практично всіх грошових заощаджень. Підсумком грошової реформи 1928 р. у Франції стало введення золотозливкового стандарту, який проіснував до 1936 р.

Золотий запас Банку Франції в період 1928—1932 pp. збільшився майже втричі. Це дало змогу Франції у 1933 р. очолити валютну зону франка, до якої увійшов ряд західноєвропейських країн.

У 1936 р. припиняється обмін франків на золото і відбувається девальвація франка на 25%. Незважаючи на це, французький експорт не збільшився, що було обумовлено "валютними війнами" Великої Британії та США. Тому для підтримки курсу франка в жовтні 1936 р. створюється Стабілізаційний валютний фонд. Після цього Франція проводить цілий ряд девальвацій, унаслідок чого франк до початку Другої світової війни втрачає близько 90% свого довоєнного золотого вмісту. З 1939 р. банкнотний обіг постійно збільшується. В період Другої світової війни інфляція у Франції посилилася через спад виробництва, товарообігу та окупацію.

Упродовж 1945—1958 pp. Франція проводить вісім прихованих девальвацій. Одна з них — 1958 р. — відіграла визначальну роль у посиленні експорту французьких товарів на світовий ринок.

У 1963 р. французький уряд проголосив план стабілізації, який передбачав блокування роздрібних цін і заробітної плати, обмеження банківських кредитів, підвищення дисконтної ставки Банку Франції, а також заходи зі скорочення бюджетного дефіциту шляхом значного збільшення податків.

Найбільших труднощів країна зазнала наприкінці 60-х — на початку 70-х pp., у період загострення світової валютно-фінансової кризи, яка спричинила зниження темпів зростання, дефіцит платіжного балансу, відплив капіталів, скорочення золотовалютних резервів, знецінення франка.

У 1971 — 1974 pp. створено подвійний валютний ринок (тобто Франція проводить політику подвійного курсу — занижений і ринковий):

  • щодо поточних операцій зовнішньої торгішіі курс франка підтримувався на заниженому рівні, що стимулювало експорт Франції;

  • щодо фінансових операцій курс вільно коливався залежно від попиту та пропозиції.

У 1973—1983 pp. країна переходить до вільного режиму курсу валют. Із 1983 р. вводяться валютні обмеження, які скасовуються 1992 р. при вступі до Європейського Союзу.

Франція тривалий час очолювала зону франка. Це валютне угруповання сформувалося ще до здобуття французькими колоніями незалежності. В зону цієї грошової одиниці, крім Франції, ввійшли її колоніальні території — Алжир, Марокко, Туніс, Того, Камерун та ін., а також департаменти Франції (Гваделупа, Гвіана, Мартиніка, Реюньйон). Усередині цієї зони провідну роль відігравав французький франк, всі інші країни тримати свої резерви у цій валюті, а курси власних грошових одиниць стосовно французького франка фіксували на визначеному рівні, що не ми бути змінений без згоди Франції.

Управління валютними резервами країн зони надавало Франції значні переваги. Зі здобуттям незалежності й самостійності колишні французькі колонії стали створювати самостійні грошово-кредитні системи. Зона франка втратила своє значення на початку 70-х pp. у зв"язку зі змінами у світовій ваіютній системі і прийняттям у 1976 р. Ямайської угоди, що перевело міжнародні розрахункові відносини на національні кредитні гроші провідних західних країн.

2. Національна система регулювання грошово-кредитних відносин

Найважливішу роль у регулюванні діяльності кредитних установ держави відіграють Міністерство економіки і фінансів Франції та Банк Франції, котрі очолюють кредитну систему.

Міністерство економіки і фінансів здійснює загальне керівництво, а Банк Франції — здійснює контроль за діяльністю кредитних установ. Але на практиці ці відомства працюють у найтіснішому взаємозв'язку.

Міністерство економіки і фінансів, як представник уряду, здійснює контроль за діяльністю кредитних установ, а міністр очолює Національну кредитну раду та Комітет із регламентації банківської діяльності.

До функцій Банку Франції входить:випуск банкнот і розмінної монети;

  • збереження валютних резервів і золотих запасів;

  • збереження активів державних установ і фінансування уряду шляхом купівлі казначейських векселів;

  • збереження ресурсів кредитних установ і їх кредитування;

  • здійснення грошово-кредитного регулювання.

Організаційна структура Банку Франції показана на рис. 1

Генеральна Рада

Керуючий банку



Рада грошово-кредитної політики



Перший заступник

Другий заступник



Центральні підрозділи

Філії


Рис. 1. Організаційна структура Банку Франції.

Генеральна рада - до її складу входить керуючий банку, Рада з грошово-кредитної політики, представник Державного казначейства і представник службовців Банку Франції. У засіданнях Генеральної ради може брати участь фінансовий інспектор, призначений Міністерством фінансів і економіки Франції. Інспектор має право скасовувати рішення Генеральної ради. Головними функціями Генеральної ради банку є загальне керівництво діяльністю установи, прийняття бюджету банку, складання балансу тощо.

Керуючий банку — посадова особа, яка відповідно до закону та статуту банку здійснює керівництво поточною діяльністю центральної кредитної установи країни.

Рада грошово-кредитної політики створена 1993 р. її головними функціями є:

  • розробка напрямків грошово-кредитної політики;

  • визначення порядку проведення операцій Банком Франції;

  • встановлення параметрів політики резервування.

Головний офіс Банку Франції, де зосереджені його центральні підрозділи, розташований у Парижі. Оперативна діяльність здійснюється через розгалужену мережу філій (212 установ), до функцій яких належить випуск банкнот в обіг, обслуговування і консультування клієнтури, організація клірингових розрахунків.

Інструменти грошово-кредитної політики Банку Франції:

  • визначення облікової політики;

  • регулювання норм обов'язкового резервування;

  • здійснення операцій на відкритому ринку;

  • встановлення обов'язкових нормативів.

3. Інфраструктура грошово-кредитної системи

Сучасна грошово-кредитна система Франції характеризується наявністю жорсткої системи регулювання і нагляду за банківською діяльністю, високою часткою державних і напівдержавних кредитних установ, високим різнем розвитку і концентрації банківської справи, різноманітністю форм організації кредитних інститутів і виконуваних ними функцій.У Франції функціонує дворівнева грошово-кредитна система.

На пертому рівні знаходиться центральний емісійний банк — Банк Франції.

На другому рівні — комерційні банки і спеціалізовані кредитно-фінансові установи.

Особливість організації французької грошово-кредитної системи полягає в тому, що у країні в законодавчому порядку відсутній розподіл кредитних інститутів на банківські і небанківські, проте законодавчо закріплена різниця між кредитними установами — які мають право приймати вклади до запитання і терміном до двох років і які такого права не мають.

До кредитних інститутів, котрі не мають права приймати вклади до запитання, належать установи споживчого кредиту, лізингові, іпотечні компанії, установи житлового кредиту, факторингові компанії та ін. Загальна структура грошово-кредитної системи Франції представлена на рис. 2.
Г
Грошово-кредитна система Франції
о


Банківська система

Небанківські кредитно-фінансові установи



Банк Франції



Комерційні банки

Кредитні кооперативні установи





Універсальні банки

Спеціалізовані банки

Каси муніципального кредиту

Депозитні

банки

Банки взаємного кредиту



Інші фінансово-кредитні інститути

Ділові банки

Іпотечні банки


Рис. 2. Загальна структура грошово-кредитної системи Франції.

Згідно із національним законодавством, під дію закону про банки (1984 р). підпадають декілька категорій кредитних установ. Серед них універсальні банки, банки взаємного кредиту, ощадні й пенсійні каси, каси муніципального кредиту, фінансові компанії, спеціальні кредитні установи.

До універсальних комерційних банків Франції належать депозитні та ділові банки. Депозитні банки — універсальні комерційні банківські установи, які здійснюють усі види банківських операцій. Серед депозитних банків переважну більшість становлять державні депозитні банки.

До найбільших депозитних банків належать "Креді Агріколь" (Credit Agricole), "Креді Леоне”, "Креді Коммерсьяль де Франс".

Великі депозитні банки здійснюють операції комерційних та інвестиційних банків (купівля, андеррайтинг та продаж цінних паперів, прямі інвестиції).

Завдяки державним гарантіям ці установи сконцентрували понад половину поточних рахунків підприємств, операцій із цінними паперами, 67% депозитів і кредитів.

Ділові банки — універсальні комерційні банківські установи, що здебільшого виконують інвестиційні функції (купівля, андеррайтинг та реалізація цінних паперів), здійснюють постійні інвестиції (участь у капіталах й управління підприємствами), приймають короткотермінові депозити від компаній, у яких ділові банки володіють не менш ніж 15% акціонерного капіталу.

До спеціалізованих комерційних банків Франції належать:

Банки взаємного кредиту — спеціалізовані комерційні банківські установи, які проводять кредитування інших банків.

Іпотечні банки — спеціалізовані комерційні банківські установи, які здійснюють іпотечне кредитування і перепродаж іпотек.

Наприклад, "Креді Фонсьє де Франс", заснований 1852 p., спеціалізується на наданні іпотечних позичок. За формою організації це приватний акціонерний банк, але керуючий банку та його заступники призначаються державою. Капітал банку становить акціонерний і позиковий, який мобілізується шляхом випуску облігацій. Основне місце в його операціях посідає середньо- і довготермінове кредитування будівельних організацій і землевласників на промислове та житлове будівництво. Він також надає позики місцевим органам влади.

До небанківських кредитно-фінансових установ належать:

Ощадні каси. У Франції існують приватні й державні ощадні каси. Державні входять до складу Державної національної ощадної каси.

За розмірами активів найбільшою із цих установ є Депозитно-ощадна каса, яка об'єднує всі ощадні каси при поштових відділеннях. За формою організації це напівдержавна установа з особливим статусом.

Всі ощадні каси мають право видавати кредити, хоча основну частину акумульованих ресурсів вони зобов'язані надавати Депозитно-ошадній касі.

У сфері активних операцій Депозитно-ощадна каса займається кредитуванням місцевих і державних органів влади, а також житловим кредитуванням.

Свої ресурси депозитно-ощадні каси також формують за рахунок ресурсів пенсійних кас (їх близько 400) і страхових компаній.

Кредитні кооперативні установи. Серед них за сумою активів перші два місця посідають кредитні кооперативи, що пов'язані з Національною касою сільськогосподарського кредиту і Центральною касою народних банків і мають, відповідно, 60% та 65% всієї кількості кооперативних банків і їхніх відділень.

Організація сільськогосподарської кредитної кооперації є триступінчастою системою, її основа — місцеві кооперативні каси, котрі об'єднуються на регіональному рівні в організації. Верхньою ланкою є Національна каса сільськогосподарського кредиту, яка контролює діяльність регіональних і місцевих кас, але сама контролюється державою.

Ресурси місцевих кредитних кооперативів складаються з внесків членів, а також не членів кооперативів. Кредити надаються тільки членам кооперативів на різні терміни.

Національна каса сільськогосподарського кредиту — фінансово-автономна державна організація. Її капітал мобілізується шляхом випуску облігацій, вільних коштів регіональних кас, кредитів держави і позик Банку Франції, одержуваних шляхом переобліку коротко- і середньострокових зобов'язань членів кредитних кооперативів. Активні операції цієї каси — це здебільшого операції з надання позичок регіональним касам.

Кредитні кооперативи, що об'єднують дрібних промисловців і торговців, називаються народними банками. Перший такий банк було створено в 1878 р.

Система народних банків посідає особливе місце в кредитній системі Франції. Очолює її "'Креді Агріколь", найбільший банк Франції. Він спеціалізується на наданні середньо- і довготермінових кредитів, має безліч філій. Значна його роль у провінціях, де він зосереджує близько половини активів кредитних установ. Державний контроль за діяльністю народних банків здійснюється такими самими методами, що й контроль за діяльністю приватних банків. Діяльність Центральної каси народних банків після Другої світової війни також контролює представник держави, якого призначає Міністерство фінансів. Центральна каса народних банків управляє вільними коштами народних банків, надає їм позички, є розрахунковим центром, а також виконує ряд інших операцій.

Каси муніципального кредиту — це державні установи, підпорядковані одночасно місцевим префектурам та Міністерству фінансів. Зазначені установи мають право здійснювати кредитні операції з приватними особами. Їхні активи становлять незначну частку в сукупному кредитному обсязі Франції.

Схожі:

ТЕМА ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА РОСІЇ
До 1917 р кредитна система Росії розвивалася за капіталістичними законами. У Російській імперії існувала трирівнева кредитна система,...
2. ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ
Важливу роль в еволюції і формуванні сучасної грошово-кредитної системи США відіграли два компоненти
1. Поняття і структура кредитної системи
Сучасна кредитна система являє собою сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позичкових капіталів і здійснюють...
ТЕМИ рефератІВ З ДИСЦИПЛІНИ «НБУ: ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА»
Ризики в міжнародних кредитно-розрахункових валютних операціях та шляхи їх оптимізації
СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ
Грошова система — це встановлена державою форма організації грошового обігу в країні
Кредитна спілка «Вертикаль»

Кредитна спілка "Одісей"
Свідоцтво Держфінпослуг про внесення до Державного реєстру: Серія КС №182 від 13 травня 2004 р
Кредитна спілка "Одісей"
Свідоцтво Держфінпослуг про внесення до Державного реєстру: Серія КС №182 від 13 травня 2004 р
Банківська система США, Великобританії, Німеччини
Банківська система СА називається федеральна резервна система. Назва склалася еволюційно, враховуючи територіальний поділ і розміщення...
Реферат на тему: “Законодавство про банки
Національний банк України: його роль у проведенні грошово-кредитної політики та банківського нагляду
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка