О. П. Орлюк доктор юридичних наук, директор Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності
|
|
Скачати 4.93 Mb.
|
|
§ 1. Теоретичні основи банківської системи. § 2. Історичні аспекти банківської системи України. § 3. Поняття та склад банківської системи України. § 4. Поняття та види банківських об'єднань. §  7. Теоретичні основи банківської системиБ  анківська система будь-якої держави — це сукупність банківських установ, які створені та діють на території відповідної держави згідно з її законодавством у сфері залучення грошових коштів населення та юридичних осіб, надання кредитів та ведення рахунків клієнтів.Прийнято розрізняти одно- та дворівневу банківські системи. Однорівнева банківська система передбачає переважно горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. У межах такої системи всі кредитні установи, у тому числі центральний банк, знаходяться на одному ієрархічному рівні, виконуючи аналогічні функції у кредитно-розрахунковому обслуговувані клієнтів. Цей принцип побудови характерний, головним чином, для країн з нерозвинутою економікою, а також для країн з адміністративно-командною побудовою апарату управління45. Яскравим прикладом банківської системи цього типу була банківська система Радянського Союзу. Дворівнева банківська система будується на взаємовідношеннях між банками у двох площинах — по вертикалі та по горизонталі. По вертикалі — відносини підлеглості між центральним банком як керівним, керуючим та низовими ланками — комерційними банками; по горизонталі — відносини рівного партнерства між будь-якими низовими ланками. Розподіл адміністративних функцій і операцій, пов'язаних з обслуговуванням центральним банком грошового обігу, дає можливість врахувати інтереси двох категорій клієнтів — 45 4  5 Банковское дело / Под ред. Ю.А. Бабичевой. — М.: Зкономика, 1994. — 397 с. Банківське право     комерційних банків і урядових структур, причому перевага віддається функціям «банк банків» та управлінню діяльністю банківських установ з метою регулювання й контролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових послуг. У дворівневій структурі банківської системи повинні чітко розрізнятися нормативно-регулюючі та контрольні функції центрального банку, з одного боку, і функції комерційних банків з іншого46. Дворівнева банківська система притаманна країнам з розвинутою ринковою економікою. Аналізуючи організацію банківських систем західних держав з розвинутою економікою, фахівці дійшли висновку щодо трьох основних напрямів розвитку таких систем та їх складових: 1) банківські системи з великою кількістю банків з небагатьма відділеннями (ипії Ьапкіп§); 2) банківські системи з невеликою кількістю банків із багатьма відділеннями (Ьгапсіі Ьапкіп§); 3) банківські системи з багатьма банками, пов'язаними участю (спаіп Ьапкіп§)47. Необхідно зазначити, що в науці існує дискусія щодо співвідношення понять «банківська система» та «фінансово-кредитна система». Деякі автори включають до банківської системи також і інші фінансово-кредитні установи (кредитні спілки, інвестиційні фонди, довірчі товариства, ломбарди та ін.)48. Проте, на нашу думку, більш обгрунтованою є позиція тих фахівців, які вважають, що зазначені системи не є синонімами49. Фінансово-кредитна система та банківська система співвідносяться як загальне та часткове, тобто остання є частиною першої. § 2. Історичні аспекти банківської системи України Банківська система України у дореволюційний період В Україні банківська діяльність розпочалася в середині XVIII ст., її розвиток відбувався водночас із становленням банківської системи Росії. Торгівля велася за готівку, а промисло- 4  6 Бухвальд Бруно. Техніка банковского дсла. — М: 1994. — С. 15—16.47 Основьі законодательства капиталистических стран о банковской системе. — М.: Институт законодательства и сравнительного правоведения при ВС РФ, 1992. — С. 4. Молчанов А. В. Коммерческий банк в совремснной России: теория и практика. — М, 1996. — С. 29. Орлюк О. П. Банківська система України. Правові засади організації. — К.: Юрін-ком Інтер, 2003. — С. 33. 46 Ю. В. ВАЩЕНКО вість розвивалась переважно за рахунок держави. В Україні поширення комерційного кредиту суттєво запізнювалося порівняно із Західною Європою. Першими позичальниками були уряд та землевласники, а роль кредиторів відігравали одноособові під-приємці-лихварі. В умовах натурального поміщицького господарства така діяльність давала можливість безконтрольно піднімати відсоток за кредит. Крім того, уподовж 1769—1774 рр. Росія випустила в обіг паперові гроші — асигнації на суму 20 млрд руб. Усе це сприяло створенню казенних банків та банківських контор у провінції, які мали намір вдосконалити грошовий обіг в імперії та надавали позики. У 1754 р. були засновані перші дворянські банки в Петербурзі та Москві. На кошти громадськості та пожертвування приватних осіб створювалися міські банки. У 1781 р. в Ніжині, Харкові з'явились перші банківські контори50. Наприкінці XVIII ст. у Києві було створено Громадську комісію, котра на правах банку приймала вклади та здійснювала кредитування. З 1810 р. в Україні почали з'являтися банки, засновані органами місцевого самоврядування або меценатами. Перші приватні кредитні установи виникають тут у 30-х рр. XIX ст. їх засновники — відомі купці та промисловці: поляки Сангушки, Браницькі, Бобринські, українці Яхненки та Сими-ренки. Поява таких банків пояснювалася неспроможністю державних установ задовольнити потреби всіх бажаючих в отриманні позик. Ці установи мали невеликі за розміром капітали, тоді як розвиток капіталістичних відносин потребував значних коштів для господарювання по-новому. Відтак прогресивні господарі започатковують у своїх маєтках власні кредитні заклади51. Втім, поширення вони набули лише після прийняття у лютому 1862 р. «Положення про міські громадські банки». Створювалися такі банки з дозволу Міністерства фінансів при міських думах. Надаючи кредити міським і земським управам, а також місцевим купцям, ці банки зробили вагомий внесок у розвиток економіки5 . 24 травня 1839 р. указом імператора Миколи І у Києві засновується місцева контора комерційного банку. Указом від 31 трав- 5 0 Костюченко О. А. Банківське право: Навч. посіб. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: МАУП, 2000, —С. 22.Венгерська В. Утворення та діяльність банківських установ на Правобережній Україні у другій половині XIX ст. — К., 1997. — С. 11. 47 52 Стельмах В, С, Д'яконова І. І., Сало І. В., Сенищ П. М., Соколенко Т. І. Фінансово-кредитна система України — Росії (XVIII — XX ст.). — Суми: Слобожанщина, 2000. — С 131. Банківське право     ня 1860 р. був створений Державний банк Росії, який займався емісією кредитних білетів і комерційними операціями. У цьому ж році Державний банк Російської імперії заснував свої контори у Києві, Харкові та Одесі, а також відділення у Полтаві. У 1862 р. керуючим Київською конторою став Микола Бунге, який згодом брав безпосередню участь у заснуванні в Києві біржі, першого приватного комерційного банку і товариства взаємного кредиту, котре очолив 1868 р.53.У 1862 р. було видано перший нормативно-правовий акт, який законодавчо врегулював діяльність банківських установ. Згідно з цим документом банк мав право:
складі керуючого, його заступників, шести директорів, трьох депутатів від ради державних кредитних установ. Управління всіма справами, операціям та контроль за їх виконанням покладалися на правління банку54. У 60—70-х рр. XIX ст. в Україні створюється низка великих комерційних банків (Дворянський, Селянський) та налагоджується мережа ощадних установ, що акумулювали заощадження населення. З'явилися акціонерні товариства, які здійснювали ломбардні операції. 18 червня 1868 р. затверджено статут Київського приватного комерційного банку. Його засновниками були 50 осіб, у тому числі князі Р. Сангушко, М. Трубецькой, графиня М. Потоцька, О. Терещенко та інші. Банк здійснював широкий спектр операцій, у тому числі:
5 3 Комарішська 3. Правове регулювання діяльності деяких банківських установ Києва (XIX — поч. XX століття) // Вісник НБУ. — Листопад 2004 р. — С. 51.48 Ткаченко О. А., Бінявська А. Б. Правове регулювання діяльності Державного банку у XX ст. // Вісник Української академії банківської справи. — 2001. — С. 13. Ю  . В. ВАЩЕНКО
З 1866 р. в усіх губерніях європейської частини Росії (Києві, Харкові, Херсоні, Чернігові, Полтаві й Катеринославі) було створено товариства взаємного поземельного кредиту5 . Тоді ж засновуються земельні банки. 28 червня 1872 р. в Києві було створено Земельний банк, засновниками якого були землевласники М. Кочубей, П. Селюцький, О. Кудашев, Я. Тарновський, М. Ви-ноградський. Керівництво банку складалося з голови правління, до складу якого сходило чотири особи, котрих обирали терміном на три роки. Метою заснування банку було надання позик під заставу нерухомої власності у Київській, Чернігівській, Подільській та Волинській губерніях. Майно, вартість якого за оцінкою банку була меншою 500 рублів, у заставу не приймалося57. 1882 р. з метою надання кредитів селянам для купівлі землі створено державний Селянський поземельний банк. Основним його завданням було формування класу дрібних землевласників. З 1883 р. відкриваються відділення банку у Волинській, Катеринославській, Київській, Подільській, Полтавській, Чернігівській, Херсонській та інших губерніях. Управляла відділенням рада у складі керуючого та п'яти членів, які призначалися міністром фінансів. Селянський поземельний банк виконував такі функції: • прийом і розгляд заяв щодо надання кредитів для придбання землі;
" Уставі» Киевского Частного Коммерческого банку. — Киевь, 1899. — С. 7—8. 56 Донченко Л. Штрихи до історії розвитку кредитної системи Російської імперії // Вісник НБУ. — 2001. — 8. — С.51. 57 Справочная книга для заемщиков Київського Земельного банка, составленная на оснований устава и постановлений общих собраний акционеров банка. — Киев, 1913. — С 7—8. >8 Чухась А., Бобер Г. Селянський поземельний банк Російської імперії // Вісник 49 НБУ. — 2002. — № 4. — С. 60. Банківське право       Період 80—90-х рр. XIX ст. характеризується певною стабілізацією банківської системи, прийняттям ряду законодавчих актів, спрямованих на її зміцнення, що сприяло формуванню у населення довіри до банків та інших кредитних установ. Так, 5 квітня 1883 р. міністром фінансів Миколою Бунге був введений у дію Закон «Про зміни та доповнення існуючих правил відносно відкриття нових акціонерних комерційних банків», а з 1884 р. набув чинності закон щодо функціонування, порядку створення та ліквідації банківських установ. На підставі цього закону було визначено структуру банківської системи, яку складали:
На початку XX ст. Київ займав помітне місце у кредитно-банківській системі Російської імперії. Тут налічувалося 10 філій великих загальноімперських банків, 10 банківських контор і 5 власне київських банків. Напередодні Першої світової війни київські банки провадили 30 % головних операцій від здійснюваних усіма банками тогочасної України60. Таким чином, стрімкий розвиток економіки і нагромадження капіталів у країні наприкінці XIX ст. забезпечували умови розвитку банківської системи Росії в цілому та в Україні зокрема61. Як справедливо зазначає Зоряна Комаринська, майже всі банки, які діяли на Правобережжі у цей період, були філіями російських фінансових установ і, властиво, перебували у прямій залежності від розвитку законодавчої бази, створюваної імперською владою — міністерством фінансів та іншими інституціями62. Розвиток банківської системи у радянський період Правове становище банків протягом всієї історії розвитку кредитної системи у радянський період неодноразово змінювалося. Період 1917—1921 рр. характеризується поступовою ліквідацією 5 Донченко Л. Штрихи до історії розвитку кредитної системи Російської імперії // Вісник НБУ. — 2001. — № 8. — С. 51—52.611 Цапик С. Киевские банки 100 лет назад... // Мир денег. — 2002. — №2. — С. 66. Костюченко О. А. Вказана праця. — С. 22. 62 Комаринська 3. Вказана праця. — С.53. банків, функції яких щодо здійснення безготівкових розрахунків було передано центральному бюджетно-розрахунковому управлінню. З переходом до непу, у зв'язку з пожвавленням товарно-грошових відносин, почала відчуватися потреба в організації кредитної системи, яка б відповідала потребам ділового обігу. В результаті з'явилася така кредитна система, де Держбанку СРСР відводилася роль органу нагляду та контролю за діяльністю усіх кредитних установ. Інші банки діяли на підставі різних форм власності. Вони були у чистому вигляді комерційними підприємствами, які здійснювали банківські операції. їхні відносини з клієнтурою регулювалися цивільним правом63. Після заснування у Харкові Всеукраїнської контори Держбанку (жовтень 1921 р.) в Україні створюються контори й філії інших банків (кооперативного, торгово-промислового, сільськогосподарського, комунального)64. Особливо суттєві зміни у правовому становищі банків відбулися в результаті кредитної реформи 1930—1932 рр., яка мала на меті перетворити банки в органи «контролю рублем» за виконанням підприємствами державних планових завдань. Банки, засновані на недержавній формі власності, було ліквідовано або перетворено. Виникла система державних банків, яка включала Держбанк СРСР та спецбанки. Всі вони були одночасно органами державного управління та господарськими організаціями — юридичними особами, які займалися господарською діяльністю. Якщо до кредитної реформи Держбанк СРСР дійсно відігравав роль головного банку держави, то після реформи ця роль почала поступово зменшуватися. У квітні 1959 р. банки довгострокових вкладень були ліквідовані, а їхні функції передані Промбанку СРСР, перейменованому у Загальносоюзний банк фінансування капітальних вкладень (Будбанк СРСР). З 1961 року він став безпосередньо підпорядковуватися Раді Міністрів СРСР, а не Міністерству фінансів (НКФ) СРСР, як це було раніше. З цього моменту правове положення Держбанку СРСР та Будбанку СРСР стало практично однаковим. Розмежування зазначених банків могло здійснюватися виключно з урахуванням їхньої спеціалізації. Початок нової банківської реформи було закладено постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 17 липня 1987 р. № 821, коли на базі трьох державних банків (Держбанку СРСР, Зовнішторг-банку СРСР та Будбанку СРСР) було створено 6 банків: Держ- 6 3 Ефимова Л. Г. Банковское право. Учебное и практическое пособие. — М.: Изд-во БЕК, 1994. —С. 27."•- -С. 23. Костюченко О. А. Вказана праця. ■ 50 /О. В. ВАЩЕНКО Банківське право 51      банк СРСР, Промбудбанк СРСР, Зовнішекономбанк СРСР, Агро-промбанк СРСР, Житлосоцбанк СРСР та Ощадбанк СРСР. Усі державні банки підпорядковувались безпосередньо Раді Міністрів СРСР. Правове положення зазначених спецбанків не відрізнялося від правового положення банків до цієї реформи: вони були одночасно органами державного управління та юридичними особами, які займалися господарською діяльністю.Постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 17 липня 1987 р. №821 містить формулювання, яке підкреслює той факт, що банки були органами управління: «... республіканські банки користуються правами міністерств союзних республік». В межах адміністративно-контрольних повноважень банки здійснювали велику кількість перевірок, у тому числі контроль за використанням фонду оплати праці та фінансуванням капітальних вкладень. Як юридичні особи, що займаються господарською діяльністю, спецбанки здійснювали різні банківські операції. Спочатку вся клієнтура була імперативно розподілена між цими банками, а потім відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 31 травня 1989 р. №280 було проголошено право клієнта на вибір банку для свого кредитно-розрахункового обслуговування. З початком другого етапу банківської реформи правове положення комерційних банків, включаючи державні спецбанки, поступово починає набувати рис, притаманних банкам країн з ринковою економікою65. Становлення банківської системи незалежної України Становлення банківської системи України розпочалося з моменту прийняття Декларації про державний суверенітет України та Закону Української РСР «Про економічну самостійність Української РСР». Так, у статті 6 Закону України «Про економічну самостійність Української РСР» закріплено: «Українська РСР на своїй території самостійно організує банківську справу і грошовий обіг. Банківська система республіки складається з Національного банку України, Зовнішньоекономічного банку, республіканських акціонерно-комерційних банків, інших кредитних установ різних форм власності. Кожний вид банківських установ є економічно самостійним і керується у своїй діяльності чинним '  Ефимова Л. Г. Вказана праця. — С. 28.законодавством. Національний банк України є вищою кредитною та емісійною установою Української РСР, підзвітний Верховній Раді Української РСР і проводить в республіці єдину державну грошово-кредитну та валютну політику, координує діяльність банківської системи у цілому, організує міжбанківські розрахунки, виконує функції резервного банку. Кредитними ресурсами республіки є власні кошти банків, залишки коштів на банківських рахунках підприємств, установ, організацій, розташованих на території республіки, і громадян, кошти в міжбанківських розрахунках, грошові заощадження населення, інші грошові ресурси. За умов запровадження власної грошової одиниці Національний банк України для її валютного забезпечення та повної зовнішньої конвертованості нагромаджує валютні запаси. В Українській РСР створюється ринок акцій, облігацій та інших цінних паперів. Порядок створення і діяльності на території республіки акціонерних банків та інших кредитних установ, у тому числі з участю іноземного капіталу, визначається законодавством Української РСР.» Після прийняття зазначених історичних документів Верховною Радою УРСР 20 березня 1991 р. було прийнято Закон УРСР «Про банки і банківську діяльність», на підставі якого почалося формування банківської системи незалежної України. Законом закріплювалася класична дворівнева банківська система, яка складалася з Національного банку України та комерційних банків, у тому числі Зовнішньоекономічного банку Української РСР, Ощадного банку Української РСР, республіканських та інших комерційних банків різних форм власності. Законом передбачалося, що Національний банк є центральним банком республіки, її емісійним центром, він проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в ціломуг визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Йому також належало монопольне право на випуск грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради Української РСР. Згідно із Законом комерційні банки різних видів і форм власності створювалися на акціонерних або пайових засадах. У Законі також було закріплено один із основних принципів банківської діяльності — право клієнта на вибір банку. Згідно із зазначеним Законом Національний банк мав право видавати нормативно-правові акти з питань, що входили до його повноважень, обов'язкові для всіх банків. Національний банк у 52 Ю. В. ВАЩЕНКО Банківське право 53     перші ж роки незалежної України активно скористався зазначеними повноваженнями. Влітку 1991 р., виконуючи свої функції, Національний банк видав цілу низку інструкцій, які запроваджували його верховенство над комерційними банками. Вже в серпні того ж року було встановлено мінімальний розмір статутних фондів для комерційних банків, висунуто вимогу всім банкам, зареєстрованим колишнім Держбанком СРСР, перереєструватися у в Національному банку України66.Постановою Правління Національного банку від 26 червня 1992 р. було затверджено Порядок надання ліцензій Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями. Фактично валютний ринок було започатковано в серпні 1992 р. після створення Валютної біржі Національного банку, яку згодом, у липні 1993 р. було реформовано у Українську міжбанківську валютну біржу. 19 лютого 1993 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято Декрет «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». Вказаний документ закріпив основи формування та функціонування валютного ринку України. У листопаді в безготівковий обіг було запроваджено український карбованець і Україна офіційно вийшла з групи країн, які використовували рубль як законний платіжний засіб. У вересні 1993 р. Україна стала другою, після Росії, країною СНД, яка приєдналася до міжнародної електронної системи банківських платежів СВІФТ (8.\У.Р.Т.). З січня 1994 р. Національним банком відповідно до покладених на нього функцій організатора міжбанківських розрахунків запроваджена національна платіжна система з використанням прогресивних електронних технологій у банківській справі, до якої залучена вся банківська система України. Впровадження її в дію відіграло важливу роль у розвитку банківської системи України. Вона спричинила фундаментальні зрушення у банківській технології, піднесла на новий якісний рівень стандарт обробки інформації у банківській сфері. Завдяки цій системі стала неможливою несанкціонована емісія (виникнення дебетових залишків на кореспондентських рахунках). Впровадження системи електронних платежів (СЕП) дало змогу відмовитись від використання паперових платіжних документів, що поклало край використанню фальшивих авізо, а також значно підвищити швидкість, якість на надійність виконання платежів у державі. За допомогою програмно-технічних засобів забезпечено надійну захищеність платежів від зовнішнього втручання67. Таким чином, у перші роки незалежності України було закладено основи банківської системи. Проте, як справедливо відмічає В. Л. Кротюк, на цьому етапі спостерігається також те, що відсутність правонаступництва в розрахунково-кредитних відносинах нова створених банків, організація їх діяльності на зовсім іншій основі, нерозвинене банківське законодавство мали й негативні наслідки, які накопичувались, і вже в середині 1993-го — на початку 1994 рр. почали проявлятися негативні тенденції. Більшість комерційних банків були не в змозі якісно виконувати свої функції: не було кадрового забезпечення, процес створення банків супроводжувався високими темпами інфляції. До вад цих банків можна віднести й невиправдано міцну прив'язку банківського капіталу до промислового. Це виявлялось у тому, що 4/5 їх статутних фондів формувались за рахунок держпідприємств, а це обумовлювало незалежність банків від їх засновників, втрату зацікавленості в роботі з незалежними клієнтами. Крім того, Декретом Кабінету Міністрів України «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» від 31 грудня 1992 р. 24-92 установлено, що державні підприємства не можуть бути засновниками будь-яких суб'єктів підприємницької діяльності. Правонаступниками державних підприємств стосовно суб'єктів підприємницької діяльності, створених за їх участю, визначено органи, уповноважені управляти державним майном. Це потягло за собою зміни у складі засновників банків68. Враховуючи вищевикладені проблеми у банківському секторі, у наступні роки, а саме у період 1994—1995 рр., Національним банком України проводилося жорстке регулювання банківської діяльності. Зокрема, у цей період були прийняті такі нормативно-правові акти, як: Положення про економічні нормативи діяльності комерційних банків, затверджене постановою Правління НБУ від ЗО червня 1995 р. № 167, Положення Національного банку України «Про кредитування», затверджене постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246, Порядок ведення касових операцій у народному господарстві України, затверджений постановою Правління НБУ від 2 лютого 1995 р. № 21, та ін. Крім того, були внесені зміни і до законодавчих актів у сфері банківської діяльності. У той же час багато питань залишалися невирі-  Сохань П. Становлення банківської системи України (1991-ка справа. — 1996. — №3. — С. 34—46.54 -1994 рр.)// Банківсь- і  В. ВАЩЕНКО67 Кротюк В. Л. Національний банк — центр банківської системи України. Органі-здційно-правовий аналіз. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре». — С. 15. 55 ' Кротюк В. Л.. — С. 17. Б  анківське право    шеними і потребували вищого рівня нормативно-правового регулювання — шляхом прийняття спеціальних законів.Суттєві зміни у банківському секторі відбулися з прийняттям 28 червня 1996 р. Конституції України, яка закріпила основи банківської системи України. Так, Конституцією визначено основні елементи правового статусу НБУ, а також його керівного органу — Ради Національного банку. Згідно з Конституцією основи грошово-кредитної системи визначаються виключно законами. Через декілька років після прийняття Конституції України були прийняті Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. № 679-ХІУ, нова редакція Закону України «Про банки і банківську діяльність». 23 січня 2003 р. було прийнято новий Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України. У зв'язку з прийняттям зазначених актів Національний банк України також прийняв зміни до своїх нормативно-правових актів та розробив нові акти, спрямовані на реалізацію змін у законодавстві України. У той же час сучасне банківське законодавство України не є досконалим, на що звертається увага у багатьох програмних документах вищих органів державної влади України. У процесі удосконалення банківського законодавства необхідно враховувати, що банківська система нерозривно пов'язана з економічною системою держави в цілому. У зв'язку з цим в умовах побудови в Україні економіки, заснованої на ринкових засадах, банківському сектору відведена надзвичайно важлива роль (зокрема, кредитування галузей народного господарства та населення). Крім того, враховуючи постійний розвиток науково-технічного прогресу, виникають нові банківські технології, які вимагають адекватного регулювання. В якості прикладу можна навести такий інструмент, як банківські платіжні картки, використання електронного цифрового підпису та багато ін. Таким чином, питання правового регулювання банківської системи ніколи не втратять своєї актуальності. |
Схожі:
|
ПРАВОВА ДЕРЖАВА в контексті новітнього українського досвіду КИЇВ... В. В. КОПЄЙЧИКОВ, доктор юридичних наук, професор М. І. КОЗЮБРА, доктор юридичних наук професор О. В. ЗАЙЧУК, доктор юридичних наук... |
НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР Дніпропетровського' державного університету; Щерба С. П. — доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки РФ; Грузд А.... |
|
"Одеська область. Неювілейна дата: шляхи розвитку, проблеми та рішення" ... |
М Додаток №1 Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,... |
|
Особливості проведення навчальних дискусій Васянович Г. П., доктор педагогічних наук, професор, директор науково-практичного центру професійно-технічної освіти Національної... |
Керівник проекту та автор концептуальних засад Бех І. Д., директор Інституту проблем виховання АПН України, доктор психологічних наук |
|
Конкурентне право: захист від недобросовісної конкуренції Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,... |
0 2 1 «ЗАТВЕРДЖУЮ» Перший проректор з навчальної та методичної роботи доктор юридичних наук Ситар І. М. – кандидат юридичних наук (Львівський державний університет внутрішніх справ) |
|
«Компетентнісний підхід в освітній діяльності вищої школи» Гуревич Роман Семенович – доктор педагогічних наук, професор, директор інституту математики, фізики і технологічної освіти Вінницького... |
Предмет і методологія теорії держави та права В. Н. Каразіна, кандидат юридичних наук Передерій О. С., начальник кафедри державно-правових дисциплін факультету підготовки фахівців... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua