Особливості проведення навчальних дискусій
|
|
Скачати 246.96 Kb.
|
|
Національний банк України Університет банківської справи Львівський інститут банківської справи Кафедра суспільних дисциплін Семінар педагогічної творчості професорсько-викладацького складу ЛІБС УБС НБУ ТЕМА: Особливості проведення навчальних дискусій Методичні матеріали  Львів Березень 2013 Психологія і педагогіка. Особливості проведення навчальних дискусій : Навчально-методичний посібник – Львів: ЛІБС УБС НБУ, 2013. – 20 с. Підготувала: О.І. Кадикало кандидат юридичних наук, доцент Рецензенти: Васянович Г. П., доктор педагогічних наук, професор, директор науково-практичного центру професійно-технічної освіти Національної Академії педагогічних наук України Гіптерс З. В., кандидат педагогічних наук, доцент кафедри суспільних дисциплін ЛІБС Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри суспільних дисциплін, протокол № 7 від “28”січня 2013р.
Тема: ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДИСКУСІЙ Мета: Вивчення системи соціальних установок викладача. У структурі професійно важливих особистісних якостей викладача особливе місце посідають його соціальні установки. Соціальною установкою називають загальну орієнтацію людини на певний соціальний об'ект (іншу людину, групу людей, соціальний інститут), яка виражає схильність діяти певним чином відносно даного об'єкту. У педагогіці виділяють два типи домінуючих установок викладачів по відношенню до студентів: позитивні i негативні. При негативній установці викладач дає студентові менше часу на відповідь, не використовує навідні запитання i підказки, частіше робить зауваження i менше заохочує, не помічає ycпіхів студента, іноді взагалі не звертає на нього увагу на занятті. При позитивній установці довше чекає на відповідь, при труднощах ставить навідні запитання, заохочує посмішкою, поглядом, при невірній відповіді не поспішає з оцінкою. Установки викладачів можуть стати джерелом серйозних спотворень у сприйнятті студентів. Установки викладача по відношенню до студента виявляються в стилі педагогічного спілкування: авторитарному (формально-діловий підхід до студента, орієнтація на результати діяльності студента, а не його особистість), ліберальному (встановлення та збереження добрих стосунків, незацікавленість у результатах навчальної діяльності), демократичному (викладач спрямований на отримання високих результатів у навчально-виховному процесі і водночас враховує індивідуально-психологічні особливості студентів). Мета: Вивчення особливостей дискусії, як активної форми навчання. 1. Актуальність зазначеної теми полягає в тому, що в навчальному процесі часом викладачі не надають достатньої уваги навчанню студентів навичок проведення дискусій. Проте самі студенти опановують їх досить швидко порівняно з іншим видами робіт (реферати, конспекти та інше). Дискусію слід відрізняти від діалогу. Дискусія (лат.discussio – дослідження, розгляд) – це спільне обговорення групою якої-небудь теми, що являє собою спільний інтерес. У ході обговорення відбувається зіткнення різних ідей, думок, перевіряються погляди, концепції, стосунки між людьми. Діалог (від грец. dialogos) розмова між двома або кількома особами. Існує різноманітність техніки проведення дискусії, її початок, висновки, форми проведення тощо. Ефективність дискусії передбачає ретельну підготовку плану, уміння оперувати фактами, додатковими даними, діловитість, уміння виступати, здатність конструктивно мислити, створювати в аудиторії демократичну атмосферу. Дискусія корисна в навчальному процесі. Вона особливо доцільна при дослідженні відносин, цінностей, для підтримки або обміну ідей, при необхідності вирішити в групі яку-небудь проблему, для використання ресурсного потенціалу знань навчальної групи. Першим і обов'язковим кроком на шляху до організації повноцінної дискусії є встановлення в аудиторії певної демократичної атмосфери. Важко чекати активної дискусії від студентів, які вважають, що їхню думку не сприймають серйозно, а також коли вони бояться видатися смішними в очах викладача, своїх товаришів, або не мають інтересу до предмета, що вивчається, або до того, що вивчають. В організації дискусії дуже важливими є перші кроки. Для ініціації дискусії важливим є коротке вступне слово викладача. Він повинен ретельно продумати завдання дискусії, її можливий хід, варіанти, а головне – висновки, до яких слід підвести тих, хто навчається. Слід звернути особливу увагу на таке: чітко визначити і повідомити групу, чого ви хочете досягти в результаті дискусії, визначити завдання дискусії, час її проведення, визначити коло її учасників, підготувати питання для стимулювання учасників, відвести час для «розігріву», допомагати групі періодично підводити підсумки, узагальнювати висловлені думки і вказувати на те, наскільки успішно просувається полеміка. Необхідно утримувати дискусію в потрібних рамках, щоб не відволікатися від теми, стежити за тим, щоб основні пункти були обговорені і були пов'язані з матеріалом, що вивчався. Слід прагнути залучити до дискусії всіх, але треба поважати й тих, які мовчать. Як правило, дискусія не передбачає виставлення оцінок або ухвалення яких-небудь рішень. Її основна мета – навчити студентів логічно викладати свої думки, доказово відстоювати свій погляд, у відвертому спорі обґрунтовувати істинність своїх думок. Перед початком дискусії необхідно орієнтувати студентів на дотримання правил її проведення. Важливо, щоб ці правила були, мовби виробленими самими студентами, щоб вони з великим розумінням ставилися до потреби їх дотримуватися. Серед цих правил можуть бути такі: - слухати промовця; - говорити поодинці, не допускати, щоб говорили кілька осіб одночасно; - не перебивати того, хто говорить; - підносити руку, якщо хтось хоче виступити; -не перетворювати свою незгоду з висловлюваними ідеями на заперечення промовця. 2. Історія. Початок стійкого інтересу психологів до феномену дискусії припадає на 30-ті роки XXст. i пов'язаний з роботами видатного швейцарського психолога Ж.Піаже, який показав, що завдяки механізму дйскусій з однолітками, а також із старшими i молодшими дітьми дитина позбувається рис егоцентричного мислення i вчиться погоджуватися з точкою зору іншого. Експериментальне вивчення дискусійних форм групової роботи було започатковано німецьким (згодом американським) психологом Куртом Левіним. Свої першi експерименти він розпочав під час II світової війни у США. Левін виявив дві важливі закономiрностi:
В якості об'єкту дискусії можуть виступати не тільки спеціально сформульовані проблеми, а й випадки з професійної діяльності (діяльність балінтівських груп з обміну терапевтичним досвідом – лікарі Майкл і Енід Балінти). Дещо по-іншому будується навчальна дискусія з певної теми курсу у вищій школі серед студентської аудиторiї. Викладач повинен підсумувати центральне питания, відповісти на запитання, які залишилися без відповіді. Викладач налогошує на тому, що слід підкреслити, а що лишити поза увагою. Висновки дискусії повинні підтверджувати (або принаймі, відображати) основні положення теми, що виносилася на обговорення. Для сприяння робочій атмосфері викладач повинен подякувати студентам за проведену роботу. При проведенні дискусії, як i інших форм групової роботи, вирішальне значення має розташування учасників. Наведемо декілька варіантів, де С - студент, В - викладач або ведучий. Bapiaнт А. "Офіційна аудиторія" (публічний виступ, традиційне розташування парт у студентській аудиторії). Таке розташування підходить для розпоряджень або для повідомлення інформації. Викладач стоїть обличчям до студентів, котрі записують повідомлення. Таке розташування дозволяє розмістити велику кількість людей. Проте варто пам'ятати, що велика кількість учасників ускладнює комунікацію з ведучим. Найбільший контакт встановлюється зі студентами, які сидять посередині перших двох рядів, найменший з тими, що сидять по краях першого i останнього рядів. Bapiaнт Б. "Поділ на підгрупи". Збільшується імовірність, що студенти обмінюватимуться між собою думками у підгрупах, i що кожна підгрупа спілкуватиметься з викладачем. Bapiaнт В. "Круглий стіл". Biн дозволяеє "об'єднати" людей i тим самим уникнути ноділу на підгрупи. Збільшується імовірність того, що студенти спілкуватимуться між собою i з викладачем (ведучим). При такому варіанті дещо стримуватиметься активність студентів, що сидять поруч з викладачем, в той час, як сором'язливі студенти, які сидять напроти, активізуються. В цілому роль ведучого дещо нейтралізується. Bapiaнт Г. "Трикутник". Студенти бачать один одного i можуть легко спілкуватися між собою. Позиція викладача у даному випадку відповідає позиції "лідера". Таке розташування дозволяє зібрати велику кількість учасників дискусії, більше ніж "круглий стіл", i в той же час посилити керівну роль викладача. Варіант Д. "Обличчя в обличчя". Учасники протистоять один одному у дискусії, відстоюючи протилежні погляди. Така структура мало допомагає комунікації, закликаючи сторони швидше до конфронтації ніж до обміну думками. Їїдотримуються найчастіше при двосторонніх переговорах, коли керівники (ведучі) розміщуються в центрі кожної делегації. Мистецтво вести дискусію допомагає у правильному визначенні кола питань. Викладач доповнює відповідь студента додатковими питаннями, які допомагають активізувати мислення всіх учасників дискусії. 3. Спілкування. В основі будь-якої взаємодії між людьми лежить спілкування. Його правильна організація визначає результативність діяльності у всіх сферах життя. Для організації спілкування у виробничих умовах керівним співробітникам доводиться витрачати близько 80% свого робочого часу. Тому вміння спілкуватися є не менш важливим, ніж безпосередні знання і діловий досвід. Спілкування розрізняється за змістом і насиченістю. Його якість багато в чому залежить не тільки від основного змісту, але і від форми. Правильно вибрана форма допомагає швидше досягти важливих цілей. Однією з найпоширеніших форм ділового спілкування є дискусія. Це різновид обміну думками, яка відрізняється від інших особливою специфікою. Вона визначається протиборчим характером дій учасників бесіди. Дискусія являє собою публічне обговорення (наприклад, на виробничій нараді, планерці, зборах колективу і т.д.) якогось спірного питання. За допомогою цього виду спілкування вирішуються проблеми через зіставлення, зіткнення думок і різних позицій, а також через їх асиміляцію і взаємозбагачення по суті вирішуваної проблеми. При правильній організації переговорів ділова дискусія допомагає направляти її на виконання таких функцій, як пошук нових напрямків роботи, початок перспективних заходів, контроль розпочатих справ, обмін інформацією, спілкування працівників однієї ділової сфери, підтримка ділових контактів, розробка задумів та ідей і т.д. У цьому аспекті дискусія – це найдемократичніша форма ведення ділової бесіди, яка допускає вільний обмін думками та прийняття рішень, які виробляються із загальної згоди з наступним затвердженням керівництвом. Міжособистісне спілкування у формі дискусії здійснюється набагато частіше, ніж може здатися. Вона має як плюси, так і певні мінуси. Головним завданням є мінімізація можливих негативних моментів. Це допомагає підвищити рівень довіри та поваги між членами колективу. Оскільки дискусія – це не тільки бесіда, але і багато в чому протистояння співрозмовників, то вона припускає свого роду словесний «пінг-понг», коли думки одних учасників не приймаються іншими і «відбиваються» в бік опонентів. Найчастіше спроби довести свою правоту виливаються в нехтування принципами тактовності, і спілкування виявляється на межі взаємних образ та переходу на полеміку. Така риса є найнебезпечнішою. Щоб уникнути подібних ситуацій, потрібно осягнення теоретичних основ ведення переговорів. Дискусія – це, перш за все, вміле використання таких методів, як переконання, правильні емоції, компромісні рішення, селективний відбір інформації, вибудовування розумних відносин між прихильниками різних позицій. Як комунікативний інструмент дискусія спрямована на просування ідей та особистих переконань. При цьому домінує зовсім не логіка, а емоції. У зв’язку з цим при проведенні обговорення з використанням такого інструменту необхідно надавати спілкуванню максимально конструктивний і спокійний характер. Після проведення дискусій багато залишаються незадоволеними її результатами, оскільки їхні ідеї були відкинуті. Тому важливо вміти використовувати дискусію лише у випадках, коли вона дійсно виправдана. Іноді розумніше заміняти її діалогом або поєднувати їх для більшої продуктивності. Також правильним є використання «мозкового штурму», який дозволяє висувати ідеї в більш стихійній формі, що робить їх відсіювання набагато менш болючим для учасників. І найголовніший момент: будь-яка групова дискусія – це, насамперед, уміння не тільки говорити, але й слухати оточуючих. Це набагато важливіше, ніж просто суперечка. 4. Види дискусій та деякі правила їх ведення. Дискусія – це публічний діалог, в процесі якого виявляються і протиставляються різні точки зору, різні позиції. Метою дискусії є вияв істинної думки, пошук правильного рішення. Дискусія є часто необхідним елементом ділової наради, тому менеджер, що їх проводить, повинен володіти технікою організації і проведення цієї форми спілкування. Етапи підготовки і проведення дискусії. Підготовчий етап складається з:
Слід обрати стратегію ведення дискусії з урахуванням індивідуальних особливостей дискутуючих. Традиційно виділяють сильних і слабких учасників. Сильний учасник – впевнений в собі, добре знає предмет спору, має досвід полемічного спілкування, має авторитет. Слабкий учасник, відповідно, – недостатньо обізнаний у проблемі, нерішучий, недосвідчений у спілкуванні. За характером знань мовців поділяють на “лисиць” та “їжаків” (за байкою давньогрецького поета Архілоха: “Лисиця знає багато усяких речей, а їжак – одну, але велику”). Отже “лисиці” – широко обізнані мовці, але такі, що недостатньо глибоко розбираються в окремих питаннях, а “їжаки” – мовці, заглиблені в одну тему. За манерою поведінки виділяють багато різних типів учасників дискусії: “агресор”, “всезнайка”, “марнослівний”, “мовчун”, “сором’язливий”, “незацікавлений”, “велика шишка”, “адвокат диявола” тощо. Ставлення ведучого до різних типів мовців має бути диференційованим. “Сильному” слід ставити складні запитання; до “їжака” звертатися за роз’ясненнями; “сором’язливим”, “незацікавленим”, “мовчунам” – давати можливість висловитися в першу чергу, ставити нескладні запитання, підтримувати в них впевненість у своїх силах; “агресору”, який критикує всіх і все, одразу ставити запитання: “А що ви пропонуєте?”; “марнослівному” – тактовно нагадувати про регламент; з “великою шишкою” уникати прямої критики, застосовувати техніку “так, але”; “адвокату диявола”, який спеціально ставить запитання, що ведуть у глухий кут, блокує дискусію, слід переадресовувати його ж запитання, акцентувати увагу на провокативності його заяв. Ведучий на початку дискусії оголошує тему, обґрунтовує її, виділяє предмет спору. Учасники дискусії мають чітко уявляти, що є пунктом розбіжностей. Сторони висувають аргументи і контраргументи щодо заявленої тези, ставлять запитання. Ведучий стимулює аудиторію висловлюватися, корегує, направляє дискусійний діалог, підкреслює спільність у висловлюваннях учасників. Деякі правила ведення дискусії.
ДЕБАТИ. Деба́ти (фр. debat) — чітко структурований і спеціально організований публічний обмін думками між двома сторонами з актуальної теми. Цей різновид публічної дискусії учасники дебатів спрямовують на переконання в своїй правоті третьої сторони, а не одне одного. Тому вербальні і невербальні засоби, що використовуються учасниками дебатів, мають на меті отримання певного результату — сформувати у слухачів позитивне враження від власної позиції. Популярність дебатів сьогодення пов'язана з політичними дебатами. Першими телевізійними дебатами були теледебати між Дж. Кеннеді та Р. Ніксоном у ході передвиборчої президентської кампанії в США в 1960 році. Можна сказати, що після цього дебати міцно ввійшли в політичне життя як на американському континенті, так і в Європі. Перші теледебати в Україні також викликали велику зацікавленість. Історія політичних дебатів починається з античної Греції, коли дебати використовували як демократичний метод обговорення законів[1]. Сучасні політичні дебати засновані на дебатах у британському парламенті, що веде свою історію з 1265 р. В США протягом президентських виборів стало традицією проведення дебатів між основними кандидатами від Демократичної та Республіканської партій. Основні теми таких дебатів — найсуперечливіші проблеми сьогодення. Роль цих дебатів така, що кажуть «elections can be won or lost based on these debates» (хто виграє дебати — той виграє вибори). У листопаді та грудні 2004 р. відбулися одні з найвідоміших політичних дебатів в Україні — між тодішніми кандидатами на посаду Президента України Віктором Ющенком і Віктором Януковичем. Судові дебати (рос. прения) — самостійна частина судового розгляду, що наступає після закінчення судового слідства; у ній суб'єкти карного процесу підводять підсумки тому, що мало місце на судовому слідстві, аналізують досліджені докази. Учасники дебатів не вправі посилатися у своїх виступах на докази, що не були предметом розгляду. При необхідності вони можуть клопотати про поновлення судового слідства. Суд не має права обмежувати тривалість судових дебатів. Право останньої репліки в них завжди належить підсудному та захисникові. Репліки (від лат. replico — заперечую) — частина дебатів сторін, що полягає в запереченнях, якими обмінюються сторони в судовому процесі після проголошення основних промов і з приводу сказаного в них. Дебати як гра — командна, рольова інтелектуальна гра, суть якої полягає в тому, що обрані команди аргументовано доводять тезу, запропоновану до обговорення, а інші — опонують їй. Як гра — дебати демократичні, оскільки передбачають чесність, рівність можливостей, повагу до опонента, толерантність і, одночасно, критичне мислення. Участь у дебатах, зокрема навчальних, дає учасникам змогу відчути переваги такого способу обговорення дискусійних питань. Обов'язок кожної з команд кваліфіковано та в межах певних часових рамок представити свою позицію, власні аргументи «за» чи «проти». Гру оцінює суддя або колегія суддів, які визначають переможця в раунді. Історія. В Україні дебати з'явилися 1994 року, коли міжнародним фондом «Відродження» була започаткована програма «Дебати Карла Поппера». В Росії дебати засновані на базі міжнародної програми «Дебати для школярів» в 1993—1994 рр. Інституту «Відкрите суспільство». У грудні 1997 р. на Всеросійській підсумковій конференції з дебатів (Корольов) вперше в Росії був представлений формат «Парламентських дебатів» для студентів. Наразі, одна з небагатьох організацій, яка розвиває дебати в Україні, є ВМГО "Дебатна Академія". Також функціонує ВМГО "Федерація Дебатів України", яка розвивається по території всієї України і наразі діє у Києвській, Запорізькій, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Івано-франківській, Одеській та інших областях. «МОЗКОВИЙ ШТУРМ». “Мозковий штурм” – це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому здійснюються шляхом вільного висловлювання думки всіх учасників. Принцип “мозкового штурму” простий. Ви збираєте групу учасники дискусіїв, ставите їм задачу і просите всіх учасників висловити свої думки з приводу рішення цієї задачі: ніхто не має права висловити на цьому етапі свої думки про ідеї інших або давати їм оцінку. Всі декілька хвилин можна отримати велику кількість ідей, які служитимуть основою для вироблення найбільш розумного рішення. “Мозковий штурм” можна вважати вдалим, якщо висловлені під час I етапу 5 або 6 ідей служитимуть основою для рішення проблеми. Методика проведення «мозкового штурму»: 1. Ведучий ставить перед учасниками “мозкового штурму” задачу і розповідає про його правила: - мета “штурму” – запропонувати найбільшу кількість варіантів рішення задачі; - примусьте працювати свою уяву; не відкидайте ніяку ідею лише тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці; - розвивайте ідеї інших учасників; - не намагайтеся дати оцінку запропонованим ідеям – цим ви займетесь трохи пізніше. 2. Ведучий призначає секретаря, який буде записувати всі ідеї, що виникають, слідкувати за тим, щоб не порушувались правила, при необхідності втручатися. Перший етап триває до тих пір, доки з'являються нові ідеї. 3. Ведучий об'являє коротку перерву, щоб учасники налаштувались на критичний лад мислення. Починається II етап. Тепер учасники “мозкового штурму” згруповують і розвивають ідеї, висловлені в ході I етапу (список ідей можна надрукувати і роздати або вивісити на дощі). Проаналізувати і вибрати ті ідеї, які можуть допомогти знайти відповіді на поставлені питання, учасники приходять до рішення. 4. Ведучий підводить підсумок дискусії. Якщо “мозковий штурм” не приніс потрібного результату, слід обговорити причини невдачі. Висновки: Дебати – це цікаве та захопливе усне інтелектуальне змагання, критерієм перемоги в якому є більша переконливість у підтвердженні чи запереченні певного твердження (теми). У дебати грають школярі та студенти з усього світу, проходять Європейський та Світовий чемпіонати, на яких змагаються команди з найпрестижніших університетів, наприклад, таких як Гарвард, Оксфорд, Кємбрідж та сотень інших. Також мають місце і турніри для тих, хто вже закінчив навчання або відкриті турніри, в яких можуть приймати участь усі охочі. Те, що дебати отримали широке визнання у кращих навчальних закладах усього світу та в багатьох із них викладаються як учбова дисципліна, дозволяє вважати дебати не лише грою, але й інтерактивною освітньою технологією, яка набагато підвищує ефективність та мотивацію до засвоєння та використання нових знань. Але дебати мають принципову відмінність. Якщо під час інших інтелектуальних змагань або навчальних технологій учасники в основному демонструють наявні знання та здобувають нові, то головною метою дебатів є розвиток базових та життєво необхідних інтелектуальних вмінь та навиків, таких як: аналітичне та структуроване мислення, креативність, швидкість реакції, вміння чітко формулювати свої думки, вибудовування та оскарження логічних зв’язків між певними фактами, широта мислення, ораторські та презентаційні здібності, переконливість, вміння оцінювати певні факти та явища з різних точок зору, передбачення наслідків, аналіз позитивних та негативних сторін, структурний, причинно-наслідковий, порівняльний та хронологічний види аналізу. Грати в дебати – це не просто відповісти на пряме запитання вчасно згадавши якийсь факт або швидко вирішити задачку, вони потребують не просто відтворення, а глибокого аналізу усієї наявної інформації. Під час дебатів з мільярдів хаотично розрізнених фактів, що містяться в головах учасників, як зі шматочків пазлу складається чітка, структурована та обґрунтована позиція по певному питанню, яка потім, ще має бути яскраво та переконливо презентована іншим гравцям, суддям та аудиторії, не забуваючи миттєво та влучно реагувати на сказане опонентами. Неможливо також переоцінити вплив дебатів на розвиток таких надзвичайно важливі соціальних якостей, як вміння пояснювати оточуючим свою думку, мотиви та почуття, впевненість у собі, вміння уважно слухати, толерантність та поважне ставлення до інших думок та людей з різних соціальних груп, робота в команді, зацікавленість та наявність власної позиції щодо того, що відбувається у суспільстві, країні, світі, активна громадянська позиція, вміння вести переговори, знаходити спільну мову та уникати конфліктів. Навики, здобуті під час дебатів, стають у пригоді у навчанні, кар’єрі та повсякденному спілкування з людьми. Тому, відповідаючи на питання «що ж таке дебати?» я б сказала, що це перш за все надзвичайно ефективний інструмент саморозвитку.
- використання „підтримуючих” прийомів спілкування - доброзичливої інтонації, уміння ставити конструктивні запитання; - прагнення усіх сторін знайти найбільш оптимальне для даної ситуації рішення; - вміння ведучого вводити обговорення даної проблеми в необхідне русло,тощо.
Література
|
Схожі:
|
Тема: Культура мови. Культура мовлення під час дискусій Особливе значення мають професійні дискусії, які мають призводити до вирішення певних професійних питань і т п. У зв’язку з цим виникає... |
Особливості проведення державної підсумкової атестації з екології... Д 27. 01. 2012 р. №1/9-61 "Про особливості проведення державної підсумкової атестації у загальноосвітніх навчальних закладах в 2011/2012... |
|
УКРА Ї Н А ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ДЕПАРТАМЕНТ... «Особливості проведення державної підсумкової атестації у загальноосвітніх навчальних закладах в 2012/2013 навчальному році» |
Особливості проведення державної підсумкової атестації з румунської... Атестація в основній школі проводиться з п'яти навчальних предметів: української мови, біології, географії, математики,а також іноземної... |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення заняття з психологічної підготовки ТЕМА 3 Психологічні особливості поведінки населення у надзвичайних ситуаціях різного характеру. Моделі поведінки начальницького складу... |
НАКАЗ У 2004 році проведення експерименту щодо зовнішнього тестування навчальних досягнень випускників навчальних закладів системи загальної... |
|
ПЛАН КОНСПЕК Т проведення заняття з рядовим та молодшим Тема: Розвиток комунікативних якостей при взаємодії з різними верствами населення. Особливості спілкування з постраждалими внаслідок... |
ПЛАН КОНСПЕК Т для проведення заняття по психологічній підготовці... Тема : Психологічні особливості поведінки населення у надзвичайних ситуаціях різного характеру. Моделі поведінки начальницького складу... |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення заняття з психологічної підготовки з працівниками... Тема Розвиток комунікативних якостей при взаємодії з різними верствами населення. Особливості спілкування з постраждалими внаслідок... |
ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення заняття з психологічної підготовки з працівниками... Тема Розвиток комунікативних якостей при взаємодії з різними верствами населення. Особливості спілкування з постраждалими внаслідок... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua