Зима. Вечір. Я чую незвичайну музику. Вона грає тихо і таємничо. Заспокоює мене. Хочу заснути, але оце буття нехай продовжується уві сні

Скачати 63.44 Kb.

Назва	Зима. Вечір. Я чую незвичайну музику. Вона грає тихо і таємничо. Заспокоює мене. Хочу заснути, але оце буття нехай продовжується уві сні
Дата	07.02.2014
Розмір	63.44 Kb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Астрономія > Документи

Зимова казка

Зима. Вечір. Я чую незвичайну музику. Вона грає тихо і таємничо. Заспокоює мене. Хочу заснути, але оце буття нехай продовжується уві сні.

На вулиці повітря свіже, прохолодне. Я сиджу в теплій кімнаті й спостерігаю, як за вікном відбувається чарівне дійство. Бачу казку.

Тендітні, легкі й прекрасні сніжинки граціозно танцюють у повітрі й тихо-тихо опускаються на землю. Їх небесні тільця неначе живі. Я

відчуваю їх настрій. Вони прийшли на землю, щоб вкрити її ніжною ковдрою, прикрасити нашу планету і принести задоволення всім людям.

Спасибі Вам, сніжинки,- шепочу я, і вони відповідають мені своїми казковими піруетами.

Яке щастя жити і бачити оцю святиню.

Тепло розморює, і я починаю дрімати. Та раптом- що це?! Хтось несміливо й нерішуче стукнув у віконце. Я відкриваю очі і бачу. Як вечірні сутінки синішають і густішають- скоро настане ніч для земних жителів, тільки не для сніжинок. Вони до ранку танцюватимуть свій танок, щоб люди почали день з освяченим оцим білим, недоторканим снігом.

-Хто ж це мені стукав у віконечко,- питаю я?

-Це я,- продзвенів ніжний голосок.

-А хто ж ти є?

- Я зимова царівна. І буваю тільки біля тих людей, які люблять зиму і моїх донечок-сніжинок.

Перед моїми очима в темряві за вікном промайнула тінь.

Коли вранці я побачила неземні сліди, то дуже здивувалася, бо була впевнена, що ця зимова казка мені наснилася.

Приємна зустріч

Минуло вже декілька років з того дня, як до мене в гості приходила Зимова Царівна з донечками-сніжинками.

Я сиділа в теплій кімнаті з склянкою трав’яного чаю і дивилася на вогонь. Сухі дрова тріщали в печі і навіювали романтичний настрій. Раптом почувся за вікном тихий стук. Я вже й не сподівалася на таку приємну зустріч.

Царівна вся світилася у вечірніх сутінках і було видно

її привітне і водночас загадкове обличчя.

Ну що? Приймеш гостю,- запитала вона. Я махнула рукою, і відкривши широко двері, промовила:
Заходьте.
О, як у тебе тепло і затишно,- промовила Царівна. Ми засиділася до півночі.
Я знаю, що ти дуже любиш зиму і, навіть, влітку сумуєш за сніговими сугробами і заметами. Ось вирішила зробити тобі сюрприз. Сьогоднішній вечір прикрасять сніжинки . Вони кружлятимуть у повітрі до самої ночі. А вдень побачиш, що буде. Вражено слухала цю загадкову жінку і думала,що чудеса все ж таки реально є на світі.
Якщо ти й далі так привітно будеш приймати небесних гостей: сніжинок і мене, то я повезу тебе в свої володіння.

Я хотіла пригостити гостю чаєм, але коли повернулася із склянкою,то на стільчику, де сиділа жінка, залишилася тільки мережана білосніжна хустка. Коли мені захотілося її одягти, то вона засвітилася золотими зірочками, які мигтіли, неначе дорогоцінне каміння. Щойно я її знімала, то зірочки ставали блідими і ніби завмирали. Посміхнувшись чарівному подарункові, задумалася: де ж мешкає ця царівна?

За вікном у веселому і граціозному хороводі кружляли ніжні

сніжинки. Вони навіювали радість і спокій у мою душу. Вимкнувши світло, я ще довго дивилася на вогонь і його відблиски в кімнаті. Химерні,казкові силуети відбивалися на стінах. Настала ніч. Тиша стояла немов вартовий. Іноді її порушував тріск палаючих дрів. Я заснула.

Коли вранці вийшла на подвір’я,то аж скрикнула від несподіванки. Навкруги розстелилося казкове царство. Все подвір’я і поле засипав сліпучо-білий сніг. Він переливався і сіяв на сонці блисквітками,неначе дорогоцінними діамантами. Це було справжнє свято. Свято неба і землі .

Дерева одягли святковий одяг, кожна стеблинка і травинка милувалася своєю красою .А сонце з неба просто посміхалося цій красі.

Мене охопила така радість, що їй стало тісно і вона вирвалася з грудей і весело покотилася засніженою дорогою. Здавалося, що все це прекрасний сон.

Вийшовши з двору, я попрямувала до степової дороги і раптом-що це!? Вдалині, аж ген у полі , немов на крилах летіла трійка коней з саньми. В центрі сиділа Царівна в оточенні донечок-сніжинок.Піднявши голову вище, уважно почала вдивлятися. Щось крикнула жінка в білому і вмить розтанула в засніженому полі. Я тільки і встигла помітити, як вона махнула мені рукою.

Продовження казкової історіїї про Зимову Царівну

Я її зустріла зовсім несподівано. Замріяно прямувала лісовою стежиною додому. Раптом переді мною промайнув знайомий силует. Радісно скрикнувши , махнула жінці в білому рукою.

Царівна підійшла близько до мене і запитала:

-Хочеш поїхати в той край , де вперше мене зустріла.

-Дуже хочу, -радісно промовила я. Адже я вже декілька років не була там, де завжди моє серце і душа. Там я народилася, там проминули мої дитячі роки, там моя Вітчизна.

- Тоді сідай у мої аеросани , і ми з тобою полетимо.

- Ти,мабуть ,жартуєш? Ніяких саней я не бачу, та і звідки їм тут узятися?Не встигла я закінчити фразу, як з неба опустилися білосніжні сани, які світилися різнокольоровими вогнями.

-Я соромлюся в них сідати, бо не маю стільки грошей, щоб заплатити за цю дорогу мандрівку.

-Ну що ти таке говориш,- розсміялася Царівна. Цей рейс безкоштовний. Але, якщо хочеш вже так віддячити, то напишеш про мене казку для дітей.

- Це прекрасно,- зраділа я. Виконаю твоє прохання з великим задоволенням.

-Ну, то ж летимо! Ми плавно піднялися в повітря, і сани стали невидимими.

Я сиділа всередині цієї диво-карети, затамувавши подих. Оздоблення салону було дуже красивим і витонченим. Грала чудова музика. А за вікном танцювали граціозні сніжинки.

-Хочеш побачити мої володіння?

-Ну, звичайно,- відповіла я.

-Ми будемо зараз пролітати, і я включу диво-екран, в якому все видно.

- Добре,- згодилася я. І перед моїми очима відкрилася засніжена поляна, на якій стояли будинки небаченої краси. Затамувавши подих, уважно все роздивлялася. Багато мені за своє життя доводилося бачити архітектурних шедеврів, але це було щось фантастичне: будинки немов дорогий кришталь випромінювали світло. Дахи будівель були вкриті золотими зірочками. Не вистачить епітетів і порівнянь, щоб передати красу володінь Царівни.

-Ти ввімкни кнопку зліва і побачиш красу цих палаців всередині.

Я виконала наказ. І враз потрапила в такі кімнати, що від подиву не змогла вимовити й слова. Рожеві, червоні, лілові, сині, жовті цвіли квіти, і відразу чути було їх фантастичний аромат. Це була справжня казка. Грала музика. Співали пташки. Все нагадувало літо, сонце і море.

-Дякую тобі за цю красу,- промовила я,- але б хотілося швидше долетіти до своєї мети.

-Ну добре. Закривай очі і відпочивай. Як прокинешся, то будемо

вже на місці.

Ми приземлилися на великій поляні опівночі. Я вийшла. Навкруги розстелилися широкі і безмежні поля. Піднявши голову вгору, захоплено почала спостерігати за нічним небом. Велика Ведмедиця підморгувала мені своїми зірочками, і місяць весело посміхався. До мого села простелилася широка дорога, і пішки йти було далеко. Я крутилася в різні сторони і не знала, що мені робити.

А ти не хочеш провідати моїх донечок-сніжинок ?-запитала Царівна.
Хочу.
Тоді продовжимо мандрівку. Ми сіли в літальний апарат і плавно піднялися в повітря,
Ти ж моя гостя і маєш бути одягнена відповідно. Жінка сплеснула в долоні, і вмить я побачила на собі сліпучо-білосніжний одяг. Моїй радості і здивуванню не було меж. Летіли ми декілька хвилин. Коли виглянула у вікно, то перед моїми очима постав казковий палац.

Ми опустилися на дах цієї будівлі і по сходинках зайшли всередину споруди.

За столом у великій кімнаті сиділи дочки Царівни. На голові у кожної була одягнута корона. Дівчата розташувалися

за святковим столом і

готувалися до зустрічі Нового року. Їхні старші сестрички працювали:застилали землю білим сукном. Стіл був заставлений різними напоями,солодощами ,морозивом. Сніжинки піднялися і привітно нам посміхнулися. Потім вони запросили нас до столу і пригостили смачними тістечками. Трохи поговоривши з нами, сніжинки пішли відпочивати .

Ті мої донечки, які зараз працюють, через тиждень прилетять відпочивати. А ці, які зараз ростуть, прийдуть їм на зміну.
А куди ж вони зникають,коли розтає сніг, невже ж помирають!?
Та ні,- засміялася Зимова Царівна,- вони приймають іншу форму життя. Перетворюються в крапельки води і поливають землю дощем.
Це все дуже прекрасно. І я вдячна за приємну мандрівку. Та все ж мені дуже хочеться потрапити до своєї Хрещеної мами, де я вперше тебе побачила у вікні.
Ну добре, сідай в корабель і полетимо,- відповіла жінка в білому.

За мить я була в кімнаті дорогої мені людини. Ми пили смачний чай з цукерками, і я розповідала Хрещеній про свою цікаву подорож.

Схожі:

Урок творчість, а остання не терпить надмірної стандартизації й шаблону,... Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю	Лунає мелодія пісні «Попелюшка». На сцені з’являється Попелюшка,яка тримає в руках торбину Одні у короля бал. Я так мріяла на ньому побувати. Навіть уві сні чула чарівну музику,під яку я танцюю у світлому залі серед прекрасних...
Тема: «Подорож козака до царства Змія» Сьогодні я хочу розповісти вам казку, але казку з математичним нахилом. Отже, слухайте мене уважно	Тема: «Самооцінка і рівень домагань» Особливо якщо врахувати, що ще одну третину свого життя ми проводимо уві сні. Займатися стільки часу улюбленою і цікавою справою...
Новорічна казка Г. М. Дудар, вчитель ЗОШ №19, м. Тернопіль. Принц Принц. Добрий вечір, дорогі друзі! (Дивиться на годинник). Добрий вечір, дорогі друзі ! (Знову дивиться на годинник). І де вона так...	Атмосфера Найзавбачливіші навіть вели спеціальний прогностик на кожну годину. Якщо під вечір потеплішало то перемогло Літо. Коли ж траплялось...
Телеканал «1+1», анонси на тиждень 07. 10-13. 10. 2013 Борану про погрози Кевсер. Ця ситуація підтверджується і тим, що вона почула від Берзана. Однак вона не знає, чи варто їй поговорити...	Доповідь Обласний семінар ПОШУКОВО-ТВОРЧЕ СОЦІОКУЛЬТУРНЕ ЗАВДАННЯ Дещо змінивши слова великого китайського педагога, можна сформувати кредо пошуково-творчого соціокультурного завдання. Те, що я чую,...
Мій перший крок в країну знань, в країну мрій і сподівань Дорогі батьки, пам'ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене,...	Важко жити без музики. Ми чуємо музику усюди: на вулицях, удома,... ...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання