|
|
Скачати 376.58 Kb.
|
Розділ ІІ. Провідні мотиви лірики Ліни Костенко 2.1. Мотив пам’яті Категорію пам’яті у творчості Ліни Костенко потрібно розглядати невід’ємно від категорій «батьківщина» та «духовність». Ці поняття об’єднані однією лінією, одним лейтмотивом. Ліна Костенко глибоко відчуває, що без історичної пам’яті українська нація перетворилася б на народ. Вона дуже чітко визначає для себе мету – ствердити мотиви національної історії в своїх творах, чим впливає на усвідомлення українців як нації. Отже, можна сказати, що творчість Ліни Костенко є народоутворюючею – вона створює ідею. Навколо історії, навколо національної ідеї і консолідується нація. Очевидно, що справжній український письменник не може не бути патріотом. Адже потрібно усвідомлювати, що твоя нація живе в віках, але не має свого власного дому, своєї держави, в якій можна бути господарем. Ліна Костенко у своїх історичних творах якраз розробляє думку про те, що українці повинні мати власну державу, власний дім. Дуже точно це написано рядками: «Шматок землі, ти звешся Україною… Коли ти навіть звався Малоросією, твоя поетеса була Українкою!» [27, 43] Дуже цікаво, що в творах Ліни Костенко слова «Україна» та «Батьківщина» майже не зустрічаються. Але при цьому всі її історичні поезії пройняті незламним духом, великим оптимізмом, який спонукає читача до дії, пробуджує національну свідомість. [27, 199] Для самої ж Ліни Костенко духовність людини нерозривно пов’зана з патріотичністю. Сама ж вона, як справжня українська поетеса, демонструє сильний патріотизм у своїх віршах і зокрема у вірші «І засміялась провесінь: – Пора!..»: І засміялась провесінь: — Пора! — за Чорним Шляхом, за Великим Лугом — дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра — усі ідуть за часом, як за плугом. [27, 24] В цих рядках прихован великий зміст, що виражає причетність авторки до історії свого народу. Адже Чорний Шлях – це дорога до Криму, якою нападники вели українців у полон, у рабство. А Великий Луг – це те святе місце, де формувалась та виникла Запорізька Січ, саме Великий Луг постає тут символом свободи, волі та незалежності, символом козацького духу. [27, 200] Отже, в цій поезії закодоване життєве кредо поетеси, те, з чим вона живе, чого прагне. Бути невід’ємною частиною історії власного народу – це велика мета і Ліна Костенка досягла її. Принаймні, ми вже можемо так казати. У своїй поезії «Я хочу на озеро Світязь» [27, 24] поетеса заявляє про своє бажання відвідати це історичне місце. Адже, це озеро – не просто мальовничий куточок української природи, а ще й спогад про величне минуле нашого народу, про ті часи, коли це існували князі, які ходили в переможні бойові походи. Для поетеси минуле і сьогодення поєднані в один єдиний час, який не може розокремлюватися на частини. Саме в синтезі минулого і теперішнього і є українська ідея національної свідомості. Нецікаві для когось історії під пером майстра стають шедеврами. Ліна Костенко пише свій невеличкий твір «В маєтку гетьмана Івана Сулими» [27, 25] про декількох хлопців, що пронеслися на конях повз її зору. Але ці хлопці – нащадки українських козаків, вони символізують ті часи, коли це місце було центром. Тут ходили війська, їздили гінці. Дуже вдало використані і художні засоби зображення у вірші. Хлопці, які промчались були «до кінських грив припадені грудьми» – це дає нам змогу відтворити ту картину, ту пластику рухів, яку спочатку було закладено в картину, яка зображується у творі. Знаковою також є і поезія «Цавет танем!» [27, 25], в якій через присвяту вірменській письменниі розкривається певна схожість українського і вірменського народів. Причому, вірмени в цьому випадку постають як приклад для українців. Маючи дуже складну історію, постійні спроби винищення збоку своїх сусідів, вірмени все ж зуміли зберігти свою мову, нація, свою історію. Це дуже показовий приклад, адже українці довгий час знаходилися в такому ж становищі. Таким самим чином сприймає український читач і поезію «Плем’я Тода» [27, 30], в якій розповідається про долю невеликого племені, що розташоване на півдні Індії. Коли читаєш про це плем’я, думаєш про Україну, паралелі напрошуються самі собою. Тут піднімається проблема розграбування наши надр колонізаторами, приниження нашої культури. Вже і народ почав розмовляти мовою заброд, абсолютно без акценту – тобто для них ця мова стала рідною. Для радянської письменниці було великим подвигом написати такого вірша, але ісьогодні він не втрачає своєї актуальності. Сивий старець з цього твору нагадує нам посивілого українського митця, який стурбований проблемою денаціоналізації, який задається питанням: «Невже прийшов той момент, коли нації втратять свою мову, культуру, історію та зіллються воєдино?» Але головною думкою твору все одне залишається: надія є, національна свідомість ще не винищена, ще можливе відродження, воно скоро станеться. Життєву необхідність знати свою історію розкриває нам поезія «Місто Ур» [27, 31], в якій Ліна Костенко за допомогою художніх засобів підкреслює, наскільки важлива історія власного народу для людини. В цьому творі бачимо історію найдревнішої цивілізації – шумерів, – яка зникла с обличчя землі тисячі років тому. Саме зневажливе ставлення до власної історії, на думку авторки, і призвело до знищення цієї цивілізації. Які врятують тебе гуси, О найнещадніший народ, Що, переживши такі струси, Не пережив своїх глупот?! Головна думка цього твору полягає в тому, що свою власну історію треба не тільки знати, але її треба ще й оберігати, захищати від паплюження. Протестом против створення «нового виду людини – радянської людини» слугувала поезія «Іма сумак» [27, 29]. Це протест проти нівелювання людських, національних цінностей, проти стирання національних відмінностей. «Іма Сумак» звертає нашу увагу на плем’я інків, які були винищені на своїй власній землі завойовниками з Європи. Столиця інківської цивілізації Перу зображена у всій свої величі, у величі своїх храмів та архітектури вцілому. Це нагадує нам величний Київ, золоті купола якого в свій час були знищені татаро-монголами, а пізніше – радянськими військами та німцями. Іма Сумак – народна співачка у інків, у неї болить та обливається кров’ю серце, коли вона бачить загибель своєї цивілізації. Ще один твір з високою художньою цінністю для читача – «Чадра Марусі Богуславки» [27, 32]. Великий художній сенс прихований у рядках: І меч, і правда – цноти не жіночі. Люблю чадру – і чорна, і густа Коли татарам брешуть мої очі, Ніхто не бачить, як тремтять вуста. Тремтіння губ та бліде обличчя тут зображують тугу за рідною землею, сум. Ніякі дорогоцінні подарунки не в змозі змусити Марусю забути свою рідну країну. Підкреслюється героїчність української жінки, її патріотичний дух: вона відкриваю двері темниці та випускає козаків на волю. Прекрасність марусі Богуславки виражається в тому, що вона не зрадила свої землі навіть знаходячись дуже далеко від неї. Це для авторки показник величності та краси жінки. [8, 65] «Пастораль ХХ сторіччя» [27, 27]. Цей твір стоїть окремим островом у великому архіпелагу творів на історичну тематику. Тут мотив пам’яті проходить червоною ниткою через весь твір, через кожний рядок, кожне слово, кожну емоцію. Паситораль – це вид європейської літератури, в якій оспівувалося село, його безтурботне життя, розкішна природа та людина на лоні цієї природи. Але це пастораль саме двадцятого століття, тому вже з перших рядків читання твору свідомість немов вибухає від того, що постає у нас перед очима. Ми бачимо страшне відлуння війни. Навіть через великий час після тих страшних подій війна продовжує забирати молодих хлопців, жахи війни знов стають реальністю. В «Пасторалі ХХ сторіччя» [27, 27] бачимо заклик – будувате таке суспільство, в якому життя людини буде найвищою цінністю. Як Ліна Костенко випереджала час. У часи, коли писався цей твір в світі ставили експерименти – над народами, над країнами, над мораллю та цінностями. Тоді люди тільки набували знання, але ще не усвідомлювали, наскільки важливим є захищати життя людити, ставити його на перший план. Ліна Костенко бачила все наперед, ще тоді зрозумівши необхідність визначення людського життя найвищю цінністю. В цьому її велике новаторство у мистецтві. Ліна Костенко по суті є сучасною Лесею Українкою. У них схожий характер – є запал, бойовий дух, їх не ламають обставини, не страшать перешкоди. Боротьбу ж вони обидві ведуть за допомогою злова, свого таланту – за Україну, за нашу націю. Ліна Костенко великого значення надає слову. Те, що не зафіксовано у слові, ризикує бути втраченим, забутим. Саме збережені у Слові факти, події, ідеї проживають часи, передаючись з покоління в покоління. 2.2. Мотив любові Звичайно ж, немає поетів, які б не писали про любов – вже надто значне місце вона посідає у спектрі людських почуттів. Кажуть, здатність до любові є мірилом людської душі. Любов підносить, ошляхетнює людину навіть тоді, коли несе страждання. Почуття любові, можливо, як ніяке інше, прагне висловлення. Ось чому кохання дуже часто дає поштовх до творчості, до самовираження. Скільки написано творів, у які поети намагалися вкласти всю силу свого почуття! [53, 4] Лобов у Ліни Костенко містить весь спектр почуття: ві палаючої, пристрасної до приглушеної, спокійної. Наприклад, невгамовна пристрасть міститься в творі: Спини мене отямся і отям Така любов буває раз в ніколи Вона ж промчить над зламаним життям [27, 53] В цьому творі немає розділових знаків. Це не помилка редактора, це авторський своєрідний прийом. Таким чином поетесо показує нам той бурхливий потік почуттів, який ллється з її душі і вона не може розставити там розділові знаки, бо цей потік є одним великим цілісним явищем, що охопило авторку цих слів. Ти пам'ятаєш, ти прийшов із пристані. Такі сади були тоді розхристані. І вся в гірляндах, як індійська жриця, Весна ряхтіла в іскорках роси. [27, 52] На перший погляд здається, що про кохання тут не сказано жодного слова. Але це поверхове враження. Насправді ж тут кожне слово промовляє про любов. Навіть не промовляє, а кричить, шаленіє. Бо йдеться про свято любові. У поетеси немає слів, які про це свято сказали б прямо. Тому вона показує захмелілу від щастя природу – розхристані, немов сп'янілі від весняної повноти життя, сади, гостру свіжість вранішньої роси, що виблискує під першими сонячними променями, бентежно-радісний спів птахів, що не дають журитися навіть плакучим вербам. "Настрій" природи абсолютно відповідний настрою сповненої любовними почуттями героїні. Але, як це завжди буває у Ліни Костенко, найбільш вражаючі рядки – у фіналі твору. Саме вони надають довершеності: А під вікном цвіли у нас троянди, Не вистачало трішечки доби А на дошку прозорої веранди Ходили то дощі, то голуби... [27, 52] Це дає нам відчуття, і бачення середовища, у якому перебували двоє сп'янілих від щастя людей, їм так було добре вдвох, що вони не могли набутися один з одним – "не вистачало трішечки доби". При всій зовнішній простоті, остання фраза надає поезії остаточної довершеності. Якщо все ж таки спробувати схарактеризувати любовну лірику Ліни Костенко зі змістового боку, то треба відзначити, що вона містить досить широкий емоційний спектр цього почуття – від його найвищої піднесеності , своєрідного "піку" почуттєвого підйому, коли любов, здається набуває ознак близької до божевілля навіженості, до більш спокійних, навіть пригасаючих станів. Почнемо з поезії , у яких любов – невгамовна пристрасть: Спини мене отямся і отям Така любов буває раз в ніколи Вона ж промчить над зламаним життям За нею будуть бігти видноколи…[27, 53] Відсутність у цьому вірші розділових знаків – літературний прийом із досить очевидною функцією. Вірш – схвильований, спонтанно виниклий монолог, невпинний потік слів ліричної героїні, що перебуває у стані високої психологічної напруги, афекту. Тому її мова немовби неорганізована, героїні не до розділових знаків, бо у неї одне прагнення – висловитись. За формою висловлення вона немовби не стежить. Прийом спрацьовує, враження пристрасної спонтанності монологу створене. Але помилиться той, хто прийме цей монолог як неорганізований потік слів. Навпаки, пристрасне почуття, що володіє героїнею, є тією силою, що робить її монолог цілісним. Кожне слово максимально включене у процес вираження. Більше того, в поезії розвивається прекрасно продуманий внутрішній сюжет, або ж , точніше, внутрішній конфлікт, розгадка якого не тільки спростовує думку про недостатню організованість тексту, а й зачаровує його витонченістю. Лірична героїня і Він закохалися один в одного. Вона боїться кохання, боїться власної пристрасті. Відчуває його невгамовну силу. Тому й благає зупинитись. Він, як і належить мужчині, сильніший за неї. Тому Вона ще має надію на його спроможність зберегти холодну голову у цьому обвалі пристрасного почуття. [27, 240] Чому вона боїться любові? Повної відповіді на це питання в тексті не знаходиться. Але вона нам і непотрібна, бо знаємо головне – ця небажана любов загрожує "зламаним життям", довгонепроминущими наслідками ("за нею будуть бігти видноколи "), втратою спокою... А ще її мучить інтуїтивне передчуття якоїсь (психологічної) несумісності з Ним ("чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум'ям згорю " ). Внутрішній конфлікт твору – це боротьба ліричної героїні з собою, зі своєю пристрастю. У цій боротьбі вона мобілізує усі сили, всю здатність чинити опір невгамовному любовному потягу. Поки що Вона тримається. Але Вона – жінка. Вона – слабка. Він мовчить , не чує її благань. Від нього нема допомоги. І Вона ламається, здається на волю долі. Момент зламу чітко зафіксовано : " ще поки можу але вже не можу". Перед нами – психологічна драма, показана на мініатюрній, як для драми, текстовій площі в 12 рядків. "Це тихе сяйво над моєю долею..." А ось інша драма. А може й не драма, а просто історія кохання, кульмінаційні моменти: Я дуже тяжко Вами відболіла. Це все було як марення, як сон. Любов підкралась тихо, як Даліла, А розум спав, довірливий Самсон. [27, 53] Це дуже цілісна історія кохання. В ній є початок , розвиток і завершення. Вона закодована у 8 – рядковий текст. Сприйняти поезію – це "розгустити", декодувати спресовану в ньому художню інформацію. Що й спробуємо зробити. Спочатку дізнаємося про силу кохання. Вона, лірична героїня, "тяжко відболіла ним." Кохання принесло багато болю і страждання. Емоційна напруга була такою високою, що зараз, коли вона вже певною мірою пригасла, все ж залишилася у пам'яті " як марення, як сон". Психологічно точно відтворено зародження любові – вона з'явилася не зразу, а поступово і не контролювалася розумом. [55, 23] Кохання уже перейшло свій апогей. Але воно ще живе "тлінно" ("Любові усміх квітне раз, ще й тлінно" , – П. Тичина). Воно пригасає, навіть зникає у буднях. Проте щомиті здатне спалахнути. То звична форма його жевріння у часі. Поезія чудово відтворює цей стан. Лірична героїня готова до розлуки. В якийсь дуже буденний момент ("Будень") їй здається, що прощання відбудеться легко, без болю. Проте це не так, бо саме в момент прощання ледь жевріюче, пригашене буднями почуття знову спалахне з певною силою, і тоді відкриється біль утрати, біль одинокого існування без любові, без Нього. І як ми будем, як тепер ми будем? Такі вже рідні і такі чужі. [27, 53] Звертає на себе увагу виняткова вражальність фрази "І як ми будем, як тепер ми будем?" у якій розпачливість інтонації абсолютно згармонізована з розпачливістю змісту. Фраза " такі вже рідні і такі чужі" навдивовижу точно і ємко виражає почуттєвий стан двох людей, які переживають кохання у його "тлінній", згасаючій стадії: вони "вже рідні", бо любов зріднила їх, але в той же час , зі згасанням почуття, вони все більше відчувають у своїх почуттях холод відчуженості. І справді – дивовижна вона майстер слова, Ліна Костенко! Але якби поезія і завершилася цими двома рядками, то ми мали б ще одну, блискуче зроблену ліричну мініатюру на банальну тему "любов – прощання". Банальність ця муляла б, їй не можливо було б приховатися навіть за філігранною майстерністю Ліни Костенко. Третя строфа вносить в цю тему нетрадиційний мотив, який знімає відчуття банальності теми: Ця казка днів – вона була недовгою. Цей світлий сон пішов без вороття. Це тихе сяйво над моєю долею! - воно лишилось на усе життя. [27, 53] Поетична розповідь про згасання почуття перетворилася у світлий гімн любові. Любов, хай навіть така, що приносить біль (а чи можливе справжнє кохання, яке б не супроводжувалося душевним стражданням?!) – це все одно "казка днів"," світлий сон" у житті ліричної героїні. Вона облагороджує існування людини в цьому світі, стоячи "тихим сяйвом" над її долею. Якщо ж тексти окремих поезій Ліни Костенко не можна розгорнути в цілісній історії, то вони вирізняються іншою, не менш привабливою якістю, а саме: навіюють певний настроєвий смисл, який легко входить у свідомість, як, буває, входить, і залишається, і починає звучати в тобі прекрасна музична мелодія. Ось одна з таких ліричних мініатюр, що наділена сильною сугестивною здатністю: Осінній день березами почавсь. Різьбить печаль свої дереворити. Я думаю про тебе весь мій час. Але про це не треба говорити. [27, 54] Мініатюра досить складна за своєю поетичною технікою. Елементи пейзажу навіюють "осінній " настрій, надають творові відповідної емоційної тональності. Поезії оповита серпанком таємничості ,якоїсь недомовленості. Все це притягує до себе, зачаровує, збуджує увагу та почуття. Прекрасною мелодією звучать такі одверті, такі інтонаційно виразні слова:" Я Вас люблю, о як я Вас люблю!" Любов для Ліни Костенко – почуття світле. Недарма поезія, у якій йдеться про закоханість сiмнадцятирiчної дiвчини, названа "Свiтлим сонетом". Дівчина сумна, бо на її кохання хлопець не відповідає взаємністю. Так, вiрш "Свiтлий сонет" присвячений першому в життi сiмнадцятирiчної дiвчини коханню. Правда, кохання це нещасливе. Але це не страшно, бо: Це ще не сльози - це квiтуча вишенька, що на свiтанку струшує росу. [27, 49] Дiвчина лише вчиться печалi i вiрностi, любовним спогадам в справжньому коханню. Це не трагедiя, вона лише "зiткнулась з неприємнiстю..." Анiтрохи не сумно, що дiвчина печальна, бо ця печаль - вісник нового, справжнього, глибоко кохання. Це велике щастя. Неперевершено Лiна Костенко оспiвує безсмертне почуття - Любов. "Світлий сонет" [27, 49] починаємо аналізувати з назви : сонет – бо витонченість його форми відповідає поважній темі; світлий – бо він про юність , найщасливішу, найсвітлішу для кожного пору життя. У чому ж щастя сімнадцятирічної юнки, яка сумує-ридає над нерозділеним коханням? Щастя і печаль водночас . Чи не парадоксальне поєднання? Ні! Вона щаслива, ця "плакуча вишенька", бо пережила глибоке духовне очищення: покохавши, піднялася над власним ego, винищилася в людяності, стала незмірно багатшою, душевно щедрішою, навчилася дарувати своє тепло іншим. То ж – Ти не дивись, що дівчинка сумна ця. Вона ридає, але все як слід. [27, 49] Це перший екзамен у її житті. Вона його склала. Згодом, у зрілому віці, осяє спогад, відчуття, що те далеке минуле залишилося в серці " і сьогодні, і завтра, й навік". Такі міркування будуть містком до розгляду поезії "Розкажу тобі думку таємну" [40, 137]. У ній – велика мудрість життя: неприємності забуваються, а благотворна сила справжньої любові освячує душу назавжди і не дає їй змаліти, зміліти, замулитися. Цей наголос на всевладності облагороджу вального впливу кохання відлунює не в одному вірші Ліни Костенко і щоразу по-новому: якщо він лицар, – жінка кине квітку на все життя очима проведе. "Апологія лицарства" [40, 234] Ця казка днів , – вона була недовгою. Цей світлий сон, – пішов без вороття. Це тихе сяйво над моєю долею! – воно лишилось на усе життя. " Я дуже тяжко Вами відболіла." [40, 87] Акцентуємо увагу на двох останніх рядках поезії "Розкажу тобі думку таємну" [40, 137]: То все разом, а ти – окремо. І сьогодні, і завтра, й навік. Так, людська душа має право на свої таємниці, на сокровенне, надійно відмежоване від суєтності й метушні буденного світу. І про це мають пам'ятати всі, хто поруч. Найчистіше, найніжніше не терпить чужої цікавості та навіть зайвого слова: Я Вас люблю, о як я Вас люблю! Але про це не треба говорити. [40, 137] У цих рядках – відчуття межі, шляхетний самоконтроль: якщо десь є ті, кому при поєднанні двох доль заболить без вини, то честь диктує єдино можливий вихід – відступитися. Навіть тоді, коли з іншого боку зроблено протилежний вибір. Ще й ще раз вчитуємося в рядки, опромінені великою, внутрішньою силою. Прощай, прощай, чужа мені людино! Ще не було ріднішого, як ти. Оце і є той випадок єдиний, коли найбільша мужність - утекти. "Ти дивишся. А я вже – як на трапі" [40, 182] Лірична героїня вміє зберегти світле своє почуття в найскладніших ситуаціях і щаслива тим, що в коханні знає ціну найголовнішому – подарованому ним теплу, яке зігріває душу, пульсуючи десь на дні чистим, ніжним джерельцем. Захланні і прагматичні люди при вимушеній розлуці з коханим почувалися б нещасними, обділеними долею, бо вічно налаштовані на винагороду, і їм не під силу піднятися на висоту, звідки все так чітко видно: Краса – і тільки, трішечки краси, душі нічого більше не потрібно. "Я хочу знати, любиш ти мене" [40, 206] Непоступливість ліричної героїні суттю свого людського "я" не виключає турботи про духовний комфорт коханого, бажання захистити його від неусвідомлюваної небезпеки. |
|
Ліни Костенко «Тихе сяйво над моєю долею» Почуття любові,можливо,як жодне інше,прагне висловлення. Ось чому саме воно дає поштовх до творчості,самовираження |
«З’єднаймося серцями доброти…» Мета: познайомити учнів з творчим доробком Любові Борової, розкрити перед учнями залюбленість поетеси в рідну землю. Виховувати інтерес... |
|
Лексика на позначення музичних понять у поетичних творах Ліни Костенко Багато "лінгвістів" критиків-літературознавців дослідників мови творів художньої літератури неодноразово звертали увагу на тісний... |
Пам ’ ять ПК Найважливішими характеристиками пам'яті є її обсяг та швидкодія. Для роботи сучасних операційних систем та додатків потрібно не менше... |
|
ЦЕРКВА РІЗДВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ СИХІВСЬКА РАЙОННА АДМІНІСТРАЦІЯ... Спасителю наш, на доказ твоєї безмежної любові до нас і наше спасіння, Ти зволив прийняти пониження, погорду, несправедливий засуд... |
«Я вибрала долю собі сама…» (Життєвими шляхами Ліни Костенко) Звучить вірш «Доля» В. 1 Вкрай малослівна щодо себе самої, Ліна Костенко залишає нам право побачити у віршах відблиск свого життя, високих почуттів, тяжкої... |
|
1 Подання (кодування) даних в пам’яті комп’ютера Структура внутрішньої пам’яті комп’ютера. Біт, байт, машинне слово. Кодування символьних даних в пам’яті комп’ютера. Подання числових... |
УРОК №44 ТЕМА. Ліна Костенко МЕТА: познайомити учнів із життєвим та творчим шляхом Ліни Костенко, допомогти учням осмислити її поезію; розвивати вміння висловлювати... |
|
ПОЗАКЛАСНИЙ ЗАХІД З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ УЧНІВ 10-11 КЛАСІВ Ліни Костенко, відкрити її світосприймання та уподобання; розвивати дослідницькі вміння і навички, творчу уяву; вчити робити висновки... |
Чарівний світ природи у творчості Катерини Білокур та Олександра Довженка Розвиток зв Катерини Білокур та Олександра Довженка, сприяє активізації навчального процесу, пізнавальної діяльності і активності студентів,... |