МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ФОЛЬКЛОРИСТИКИ
Курсова робота на тему:
Мотиви пам’яті, любові, природи у творчості Ліни Костенко
Виконав студент:
_____________
3 курс, група Б
спеціальність
„Українська мова та література”
Науковий керівник:
______________
м. Донецк
2011 рік
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………….…3
Розділ І. Загальний огляд аналізованих поезій……………………………….....5
Роль творчості Ліни Костенко в сучасній українській літературі………5
Аналіз художніх засобів у аналізованих поезіях Ліни Костенко…….…6
Розділ ІІ. Провідні мотиви лірики Ліни Костенко……………………….……12
2.1. Мотив пам’яті …………………………………………………………....12
2.2. Мотив любові……………………………………………………………..16
2.3. Мотив природи………………………………………………………...…23
Висновки………………………………………………………………………....26
Список використаної літератури…………………………………………….…29
Вступ
Ліна Костенко – визначна постать в українській культурі. Великий творчий набуток поетеси важко переоцінити. В курсовій роботі ми будемо розглядати тільки три провідні мотиви з неї. Адже в творах Ліни Костенко дуже багато мотивів, які варті уваги дослідників.
Творчість Ліни Костенко впливає на читача, формує свідомість, потяг до прекрасного. В ній майстерно переплітається історизм та сучасність, любов та цивілізація. В її творах ми бачимо звертання безпосередньо до читача, яке іноді буває закликом до дій, наданням плану та направленням вірним шляхом.
Об’єктом дослідження були твори Ліни Костенко, сгруповані за трьома темами або мотивами, які досліджуються в даній курсовій роботі. З усього творчого набутку авторки були виділені певні твори, в яких простежується мотив пам’яті, в інших – любові, в інших – природи. Загальна кількість досліджених творів – близько 30.
Предмет дослідження – мотиви та художні засоби, використані Ліною Костенко в досліджуваних творах.
Мета курсової роботи – дослідити мотиви пам’яті, любові та природи у творчості Ліни Костенко, дати відповіді на питання: як творчість поетеси вплинула на розвиток української літератури та як впливає сьогодні на розвиток української нації.
Наукова новизна даної курсової роботи полягає в тому, що Ліна Костенко як особистість – дуже впливова людина в Україні в культурному просторі зокрема. Її творчість веде за собою людей, впливає на процеси, які відбуваються у державі сьогодні, відображає сутність нашої нації, її дух. Досліджувані мотиви допоможуть нам продемонструвати новизну художніх засобів та стилю письменниці.
Практичне значення цієї курсової роботи є дуже великим. Ми хочемо зробити великий акцент на тому, що творчість ліни Костенко потрібно ширше вивчати в школах, починаючи з 5 класу і закінчуючи 11-м. Ліна Костенко повинна також бути повноцінно представлена на книжковому ринку України – треба видати її повноцінні збірки, сприяти зацікавленню молоді її творчістю, адже, як ми побачимо далі в роботі, творчість Ліни Костенко є дуже впливовою.
Методи, які були використані при написанні курсової роботи: аналітичний, порівняльний, вивчення монографічних публікацій та статей, метод узагальнення.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списка використаної літератури, обсяг роботи складає 36 сторінок, в списку літератури міститься 61 позиція.
Розділ І. Загальний огляд аналізованих поезій
Роль творчості Ліни Костенко в сучасній українській літературі
Ліна Костенко сьогодні – провідний автор української літератури. Її вклад в українську літературу переоцінити неможливо,, її вплив на культуру взагалі – дуже великий. Але творчість цієї великої письменниці не розповсюджується країною так, як творчість багатьох інших авторів. Її творчість дуже скупо представлена і в шкільній програмі. 3 якоїсь причини не враховано ні великої популярності цієї авторки, ні цілющої дії духовності, яка може виховати Людину, Патріота, Гуманіста. Серед обов'язкових для студіювання віршів є такі, які вчитель легко пояснить, а учні сприймуть і самі. Наприклад, це стосується "Пасторалі XX сторіччя" [27, 27]. Варто лише взяти до уваги, що досить засовганий в післявоєнній ліриці сюжет про загибель дітей від залишеної по війні вибухівки під пером генія набирає національного колориту. Це добре передано рядком "Гарні діти були. Козацького доброго крою" та новелістичною несподіваною подвійною розв'язкою про торжество життя над смертю і зазіхання смерті на життя:
А одна розродилась, і стала ушосте - мати.
А один був живий. Він умер наступного дня. [27, 27]
Не можна не константувати, що в бібліотеках ніколи не було й зараз нема достатньої кількості примірників творів Ліни Костенко. Раніше – зрозуміло. М.Слабошпицький про це пише відверто: "...Як Андрій Сахаров, вона протистояла потужній хвилі загального "одобрямсу", що дев'ятим валом котилася нашою країною, змиваючи всіх інакомислячих. У роки застою і стагнації вона пішла у внутрішню еміграцію. Понад півтора десятиліття не публікувалися її твори, а ім'я поетеси не згадувалося в жодних літературних оглядах і статтях. Офіційно літературне життя створювало враження нібито Ліни Костенко немає і взагалі ніколи на світі не було. Лише в студентських гуртожитках і серед справжніх шанувальників літератури ходили по руках її вірші. Власне, для мого покоління Ліна Костенко й почалася з тих самвидавівських аркушів, бо всіх трьох її ранніх книжок "Проміння землі", "Вітрила" і "Мандрівки серця" в бібліотеках ми не знаходили. Чиясь владна рука поховала їх за сімома замками. Мабуть, розраховувалося поховати в такий спосіб і саму Ліну Костенко" [25, 6].
В цій курсовій роботі при аналізі текстів творів Ліни Костенко хотілося б подати якомога більше творів авторки – для того, щоб наочно проілюструвати всі грані майстерності великої поетеси. Саме в повних цитатах творів можна буде розглядати той аспект вивчення, який досліджується в цій роботі.
Аналіз художніх засобів у аналізованих поезіях Ліни Костенко
Почати варто з думки про те, що в Ліни Костенко нема плакатних патріотичних віршів, нема гасел, не часто вживається навіть слово "Україна". І в той же час у підтексті майже кожна поезія цієї авторки є високодуховною і патріотичною. В.Базилевський з цього приводу підкреслює: "Ліна Костенко з тих поетів, які здатні крізь вселюдське бачити національне, а крізь національне прозирати вселюдське, її сюжети завжди мають другий вимір і вже цим рішуче спростовують погляд на історію як на іконостас" [39, 6]. Це стосується і віршів про відомих митців, історичних осіб, і поезій, де яскраво проявляється громадянська позиція Ліни Костенко як виразника опозиції існуючому тоталітарному режимові. Щоб проілюструвати перше, пропонуємо уривок з "Циганської музи", де йдеться про страждання поетеси Папуші, яку зневажає табір, бо серед циганів не може бути поеток, це ганьба для роду. Ніби вірш про трагедію окремого митця і окремого народу, - а виявляється, не тільки циганки і не тільки її одноплемінників стосуються слова:
І що їм всім до того, що ти корчишся з болю?
Щоб так страждать за нього, чи вартий цей народ?!
Але ж, але ж, але ж!.. Народ не вибирають.
І сам ти - тільки брунька у нього на гіллі. [40, 61]
Для ілюстрації другого досить прочитати уривок з вірша "Біль єдиної зброї":
…Як ти зжилася з тугою чаїною!
Як часто лицемірив твій Парнас!..
Шматок землі, ти звешся Україною.
Ти був до нас. Ти будеш після нас.
Мій предковічний,
мій умитий росами,
космічний,
вічний,
зоряний, барвінковий...
Коли ти навіть звався - Малоросія,
твоя поетеса була Українкою! [27, 43]
Проблема мови у творчості Ліни Костенко звучить на особливих регістрах. Нема набридливих штампів про красу слів, про милозвучність, є обгрунтована й добре зведена оборона святині, є чітка вимога:
Я вам цей борг ніколи не залишу.
Ви й так уже, як прокляті, в боргах.
Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу.
Віддайте мені ліс і річечку в лугах. [27, 43]
Як для Тараса Шевченка й Лесі Українки, для Ліни Костенко надзвичайно важливою і актуальною стає проблема служіння митця народові. Афористичні рядки багатьох віршів підкреслюють, що поет зобов'язаний бути свідомим не тільки свого призначення, а й своєї страдницької долі й навіть невдячності суспільства, в якому живе, сучасників, для яких сусідство з генієм дуже клопітне й не особливо для них бажане, бо небезпечне через протистояння співця владі. Подаємо лише окремі рядки:
Ллє пост природний, як природа.
Од фальші в нього слово заболить.
("Навіщо ж декламація? Все значно...") [40, 25]
З такого болю і з такої муки
душа не створить бутафорський плід.
("Настане день, обтяжений плодами") [40, 152]
Та самих висмиканих з контексту афоризмів мало. Перейдемо до аналізу художніх текстів підібраних поезій:
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу. [40, 348]
Слово "коректура" означає "правка". Поетеса підкреслює, що людське життя пишеться без чернетки, що у минулому вже неможиво щось змінити.
Ліна Костенко на власному досвіді пересвідчилась у існувані багатьох пасток, які накладала на душу й совість поета тоталітарна система. Ця авторка вистояла там, де інші не змогли. М.Слабошпицький пише: "Читач, далекий од видавничого процесу і не втаємничений у магічну силу циркулярів із маланчуківсько-шамотинських канцелярій, навіть і уявити собі не може, крізь які побільшувані лінзи розглядалося у видавництвах кожне слово поетеси, як немилосердно перетрушувалися і цей, і два наступних рукописи, і викидалося з них усе, де проглядав бодай неясний натяк на якусь крамолу. Інструкції згори були вичерпно однозначні, як вартовим державного кордону: пильнувати, пильнувати, пильнувати! І наші доблесні видавничі чиновники з самовідданістю стражів державних кордонів пильнували і пильнували. Звичайно, були з-поміж них і люди без церберських синдромів, люди, щиро зацікавлені, аби книги Ліни Костенко не калічилися, а прийшли до читача такими, як вони написалися, але що вони могли вдіяти – система завжди сильніша за людину." [37, 152] Вірш "Мимовільний парафраз" написаний від імені тоталітарної системи:
…Пиши про честь і совість, а при етом
Вмочи своє перо у каламуть.
Ну, словом, так. Поет, не будь поетом.
Тобі за ето ордена дадуть. [40, 23]
Ліна Костенко з доброю дозою іронії обігрує крилату в радянські часи фразу про те, що комуністична партія – "розум, честь і совість нашої епохи". [58, 15]
Поетів ніколи не був мільйон.
Не кожен з них був засновником.
Розбійником був Франсуа Війон,
А Гете, Вольфґанґ, сановником. [40, 84]
У багатьох творах Ліни Костенко прослідковується гімн красі планети й осуд людині, яка зазіхає на вічне, руйнує, бездумно нищить те, що якраз і тримає її на світі. Без особливих красивостей, але дивовижно чудовою постає наша голуба планета, наприклад, у такій мініатюрі:
Ніч одягне на груди свій старий медальйон.
Місто спить, як строфи Верхарна.
Скільки років Землі, - і мільярд, і мільйон, -
А яка вона й досі ще гарна! [40, 65]
На жаль, земна цивілізація не завжди достойна такої краси і такого щедрого, сприятливого підсоння. Найчіткіше ця думка виражена в поезії "Мабуть, ще людство дуже молоде" [40, 64], хоч цьому "молодому людству" поетеса й докоряє інфантильністю, невмінням реалізувати свої кращі пориви:
Мабуть, ще людство дуже молоде.
Бо скільки б ми не загинали пальці, -
XX вік! - а й досі де-не-де
трапляються іще неандертальці. [40, 61]
Якщо, за визначенням В.Панченка, ріка у творах Ліни Костенко є символом стоїцизму, то ліси, сади, взагалі дерева – символом торжества життя. Природа для Ліни Костенко така ж одухотворена, як людська душа. Рідкість із зеленим світом – це спорідненість з духовним космосом нашої планети, гостре відчуття неподільності всього живого. У вірші "Послухаю цей дощ" [27, 57] про це сказано дуже чуйно і водночас відверто:
Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
То, може, це і є моя найвища сутність. [27, 57]
А ось чудовий образ ще не знищеного радіацією лісу, який після вибуху на ЧАЕС назвуть Рудим і про який одинадцятикласники ще прочитають у "Чорнобильській мадонні" І Драча:
Сосновий ліс перебирає струни.
Рокоче тиша на глухих басах.
Бринять берези. І блукають луни,
Людьми забуті звечора в лісах… [44, 152]
Якщо П.Тичина був поетом весни, Ліна Костенко, як і Василь Стус, жриця осені. Й не просто падолисту, а пори втрат, пори глибокого суму й серйозних висновків. Неупередженому й уважному читачеві є що відкривати у вірші "Виходжу в сад, він чорний і худий":
Виходжу в сад, він чорний і худий,
йому вже ані яблучко не сниться.
Шовковий шум танечної ходи
йому на згадку залишає осінь. [27, 63]
У певних строфах нема римування. Але саме цим прийомом створюється враження тихого шепоту безлистого саду, коли окремі звуки пропадають взагалі.
Природа, особливо дика, вільна й свавільна, для Ліни Костенко щось значно більше, ніж просто група дерев чи стихія. Це окремий світ у світі, до речі, завжди набагато щедріший і чистіший від людського:
Гіркі черешні
Де шлях летючими штрихами
за обрій віддалі несе -
гіркі черешні над шляхами –
Спасибі вам за все, за все! [40, 334]
Дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська з сумом пише: "Немає тих лісів, які мама так любила. Єдине місце її відпочинку... А зараз там - ні грибів, ні їжаків, ні зими. А зона і смерть. І чи не про не говорила мама в "Древлянському триптиху" – так задовго до Чорнобильської трагедії: "Моя печаль – ріка без переправи..." Що бачила, коли писала: "А вже земля древлянська рве на собі вогненні коси..."? А, власне, оті наші ображені, сплюндровані, здичавілі й на себе вже давно не схожі ліси – це також і нація..." [57, 4] Тема Чорнобиля в ліриці Ліни Костенко особливо терпка. У "Інкрустаціях" [40; 534] зустрічаємо вражаючі мініатюри:
Стоять озера в пригорщах долин.
Луги цвітуть у придорожній смузі.
І царственний цибатий чорногуз
поважно ходить в ранній кукурудзі. [40, 544]
Ці рядки й пояснювати чи аналізувати не треба: вони промовляють самі за себе високим болем. Космічною пусткою тягне від поезії "Дзвенять у відрах крижані кружальця" [40, 536]. Самотність природи, її мало не дитинна туга за людиною, за господарем, видає, що подія відбувається у зоні, в покинутому селі, біля порожньої і давно не зігрітої теплом людського щастя чи нещастя, чи й просто буденного життя, оселі:
Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
їй, певно, сняться повні жмені груш…
Найцікавішою є інтимна лірика Ліни Костенко. В цієї поетеси йдеться про шляхетні, високі почуття, які треба мати щастя пережити. Не кожному дано. Не до кожного приходить справжнє кохання. Не завжди маємо достойний об'єкт для любові. Ці проблеми Ліна Костенко вирішує дуже оригінально. Наприклад, скільки вже сказано, що нерозділене кохання – нещасливе. А тим часом ця думка в корені хибна, бо закохана людина переживає час свого цвітіння, незалежно від того, чи їі люблять, чи й не відповідають на почуття. Мабуть, вперше в усій українській літературі в "Світлому сонеті" Ліна Костенко змістила спектр дійсно у світлу сторону [52, 5]:
Як пощастило дівчинці в сімнадцять,
в сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід. [27, 49 ]
У віршах Ліни Костенко про любов передано весь діапазон цього найвищого і найсвятішого людського почуття; від потаємного спалаху душі, виокремлення коханої людини з тисячі інших людей, появи довір'я до обранця, наснаги й вершини почуттів до розумного усвідомлення кохання як щастя і як випробування. [55, 25]
Як холодно! Акація цвіте.
Стоїть, як шостра, над сирки асфальтом.
Сумної зірки око золоте,
І електричка скрикнула контральто,
Я тихо йду. Так ходять скрипалі,
не сколихнувши музику словами.
Єдина мить - під небом на землі
отак побути наодинці з Вами! [40, 223]
Ліна Костенко віртуозно описує не тільки передчуття любові, а й апофеоз щастя. Лавина почуттів у цьому випадку могутня і сильна:
Спини мене отямся і отям —
така любов буває раз в ніколи.
Вона промчить над зламаним життям,
за нею будуть бігти видноколи... [27, 53]
У інтимній ліриці Ліни Костенко жінка виступає шляхетною, інтелектуальною і високодуховною особистістю. Дуже часто вона наділена рисами середньовічної прекрасної дами.
Доба емансипації і фемінізму все-таки завдає відчутного удару по жіночності, по ставленні до жінки як до істоти тендітної, делікатної. У багатьох віршах Ліни Костенко відчувається туга за тим історичним часом, коли жінка була насамперед Жінкою [57, 4]:
Пелюстки старовинного романсу
Той клавесин і плакав, і плекав
чужу печаль. Свічки горіли кволо. [27, 50]
|