|
|
Скачати 3.3 Mb.
|
|
Заступникам директора з виховної роботи та педагогам-організаторам:
Д.Д.Романовська, завідувач НМЦППіСР Т.А.Коміссарова, методист з соціальної педагогіки Методичні рекомендації щодо вивчення курсу морально-етичного спрямування «Етика» Процес відродження незалежної демократичної України з її прагненням увійти повноправним членом у світову цивілізацію передбачає всебічне втілення в суспільне та індивідуальне життя цивілізаційних основ життєустрою на основі загальнолюдських цінностей та духовних, моральних і культурних засад життя українського народу. Тому метою освітнього процесу повинно бути не тільки надання основ знань з різних предметів, але й формування всебічно розвиненої, духовно і морально зрілої особистості, готової зустрітися з викликами сучасного життя. Предмет «Етика» та інші варіативні курси морально-етичного спрямування є дисципліною навчально-виховного та культурологічного спрямування, яка вибудовується як спосіб допомоги учню в закладенні фундаменту власних життєвих цінностей. Програми курсів, за якими вивчаються цей предмет, укладаються відповідно до вимог до програм для загальноосвітньої школи. Метою вивчення предметів духовно-морального спрямування в загальноосвітній школі є:
Головними завданнями предмета духовно-морального спрямування є:
Методологічною основою вивчення цих курсів є державна орієнтація на виховання в українській школі різнобічно й гармонійно розвинених особистостей з патріотичною громадянською позицією, широким духовно-культурним світоглядом, підготовлених до активного творчого життя, самореалізації. Методологічним підґрунтям є системно-діяльнісний та особистісно орієнтований підходи до побудови навчального курсу духовно-морального спрямування. Під діяльнісним підходом мається на увазі активне, дієве засвоєння учнями знань з реальним формуванням власного свідомого ставлення до життя, високого рівня саморозвитку, моральної, соціальної та психічної зрілості. Особистісно орієнтований підхід визнає дитину як найвищу цінність навчально-виховного процесу, яка користується своїми громадянськими правами і свідомо приймає суспільні обов'язки. У педагогічному сенсі цей підхід передбачає розуміння, прийняття, визнання дитини як вільної та відповідальної особистості. Згідно із Законом України про «Загальну середню освіту», предмет духовно-морального спрямування може викладатися вчителями загальноосвітніх навчальних закладів, які пройшли відповідну педагогічну підготовку у вищих навчальних закладах або перепідготовку у обласному інституті післядипломної педагогічної освіти. При підборі кадрів для викладання предмета враховується думка педагогічного колективу та батьківського комітету ЗНЗ. Основними принципами вивчення курсів духовно-морального спрямування є:
Навчальний курс «Етика» розрахований на 2 роки, викладається у 5-6 класах загальноосвітніх навчальних закладів. У п’ятому класі викладання проводиться за двома основними підручниками: О. Данилевська, О. Пометун. Етика: Підруч. Для 5 кл. загальноосвіт. навч. закл. – К.: Ґенеза, 2005. – 192 с.; В.І. Фесенко, О.В. Фесенко, Т.С. Бакіна. Етика: Підруч. для 5-го класу загальноосвітніх навч. закл. – К.: Навч. книга, 2005. – 239 с. У шостому класі підручник «Етика», 6 клас авторів О. Данилевської, О. Пометун та авторів А. Мовчун, Л. Хорунжої. До підручників авторами створені робочі зошити. На допомогу учителю у 2006 році вийшла методика викладання етики (Пометун О. І., Пилипчатина Л. М. Методика викладання етики: 5 кл. Метод. посіб. – К.: А.С.К., 2006. – 144 с.). Цінними у підручниках є рубрика «Самодослідження», яка спонукає учнів перевірити засвоєний матеріал на власних почуттях та оцінювати особистісні якості. Саме вона відповідає особливостям предмету «Етика». До наведених проблем для самодослідження автори подають конкретні запитання, міркуючи над якими, учні заглиблюються у свій внутрішній світ, вчаться робити самооцінку своїх вчинків, свого характеру. Ці запитання допомагають дитині пізнати самого себе. Рубрика «Цікавить ваша думка» дає змогу учителеві здійснювати особистісно-орієнтований підхід у навчанні, адже учні цього віку мають підвищену увагу до свого внутрішнього «Я». Рубрика «Цікавить ваша думка» вже самою назвою містить повагу до «Я» дитини. Поставлена в рубриці проблема дасть змогу кожному учневі висловити оте своє внутрішнє «Я». Рекомендується також використовувати методичні посібники, затверджені обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти. Курс «Етика» є логічним продовженням суспільствознавчої частини курсу «Я і Україна», який вивчався учнями в початковій школі, та пропедевтикою суспільствознавчих курсів «Основи правознавства», «Основи філософії», «Людина і світ», які будуть вивчатись у старшій школі. Зміст предмета побудовано таким чином, щоб сприяти не тільки й не стільки засвоєнню інформації про етику як науку та її основні категорії, а насамперед формуванню в учнів емоційно-ціннісних орієнтацій у відповідності до етичних цінностей людства й українського народу. Завданнями курсу є: навчити дітей висловлювати свої думки й почуття в усній і письмовій формі, давати оцінку певним подіям, учинкам. Надзвичайно важливим є й формування в учнів таких якостей особистості, як почуття власної гідності, порядності, певного кодексу честі людини, формування відповідних моделей поведінки. Надзавданням курсу етика є формування в учнів творчих і поведінкових умінь і навичок (демонструвати дотримання етичних норм взаємної поваги, допомоги, довіри, чуйності, застосовувати на практиці). Але в 6-му класі вони відпрацьовуються та застосовуються на більш складному матеріалі. Етичні категорії та поняття мають обговорюватись на найбільш зрозумілих і близьких учням етичних прикладах і ситуаціях життя, найближчого оточення, зокрема пропонованих у підручнику. Під час навчання особливе значення надається розвитку вмінь учня робити моральний вибір, формулювати, пояснювати й обґрунтовувати власну позицію та поведінку й позицію інших людей. Тому всі важливі питання й поняття курсу обов’язково обговорюватимуться учнями у вільній і відкритій інтерактивній комунікації, в якій беруть участь усі учні класу, які мають можливість порівнювати власну точку зору не тільки з думкою вчителя, а й з точкою зору інших дітей. Уроки етики доречно будувати у формі подорожей, екскурсій, етичних гостьових кімнат, дискусійних клубів, свят тощо. Уроки етики відкривають перспективу спілкування в позашкільний час. Цьому сприяють такі форми роботи, як листування («Пошта добрих справ» або «Пошта порад»), створення класної книги афоризмів, літературного альманаху тощо. Ці форми можуть мати характер і вправ, і колективних проектів, утім не варто вибирати теми, що вимагають великих за обсягом творчих робіт, рефератів тощо. Учителям етики та адміністрації шкіл варто звернути увагу на те, що школа як установа, що здійснює процес спрямованої соціалізації учня, також певною мірою відповідає за моральний і соціальний розвиток учня. Найпродуктивнішою формою проведення уроків етики можуть бути етичні практикуми, на яких учні розв'язують педагогічні ситуації, виконують вправи, тести, ділові та рольові ігри. Педагогічні ситуації створюють умови для здійснення дитиною певного морального вибору, прийняття нею відповідного морального рішення. Як різновид активної моделі навчання мають обов'язково застосовуватися інтерактивні технології навчання, суть яких полягає в тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто навчається. Учитель має використовувати демократичні стратегії в навчанні: взаємодіяти з учнем на рівних; підтримувати його ініціативу; довіряти учневі, спиратися на його досвід, на почуття гідності та самоповаги; висувати творчі конструктивні завдання, частіше залучати учня до самооцінки; розвивати аналітичні та порівнювальні вміння тощо. Зміст уроку слід активно наповнювати матеріалом країнознавчого, загальнонаціонального, регіонального та місцевого характеру, а також широко використовувати досвід учня та його найближчого оточення, залучати й використовувати матеріали з життя. Важлива роль у структурі уроку належить мотивації навчальної діяльності учнів, мета якої – сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до теми, що обговорюється. З метою мотивації можуть використовуватися прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають у підлітків здивування, подив, інтерес до змісту знань і процесу їх отримання, підкреслюють парадоксальність явищ і подій. Доцільно, на нашу думку, використовувати уривки з художньої літератури, малюнки, ілюстрації, прислів'я, крилаті вирази. Для успішного навчання учнів формулювання результатів уроку повинно відповідати таким вимогам - чітко відображати рівень навчальних досягнень, який очікується в результаті засвоєння учнями знань, обсяг і рівень розвитку навичок і умінь, розвиток емоційно-ціннісної сфери учнів (формування переконань, характеру, вплив на поведінку тощо); визначення, формування емоційно-наповненого ставлення учнів до тих явищ, подій, процесів, що є предметом вивчення на уроці. Після отримання необхідної інформації, учні виконують інтерактивні вправи: «Обговорення проблеми в загальному колі», «Уявний мікрофон», «Робота в парах», «Робота в малих групах», «Коло ідей», «Робимо позначки» (технологія критичного читання тексту), «Мозковий штурм», «Два – чотири – всі разом». Після кожної інтерактивної вправи здійснюється рефлексія, тобто аналіз своїх дій, вчинків, мотивів і зіставлення їх з суспільно значущими цінностями, а також діями та вчинками інших людей. Рефлексія дає можливість учням і вчителю усвідомити, чого вони навчились, пригадати деталі свого досвіду й отримати реальні життєві уявлення про те, що вони думали і що відчували, коли вперше зіткнулись з тією чи іншою навчальною технологією. Це допомагає їм: чітко планувати свою подальшу діяльність вже на рівні застосування технологій у своїй подальшій пізнавальній діяльності та житті; оцінити власний рівень розуміння та засвоєння навчального матеріалу; спланувати чіткі реальні кроки його подальшого опрацювання; порівняти своє сприйняття з думками, поглядами, почуттями інших, скорегувати певні позиції; як постійний елемент навчання, привчати людину рефлексувати в реальному житті, усвідомлюючи свої дії та прогнозуючи подальші кроки. Рефлексія не повинна бути лише вербальною, доцільно використовувати короткі твори-роздуми, малюнки, схеми, графіки, листки з самооцінювання, рецензії. В кінці уроку вчителю необхідно обговорювати з учнями не тільки, про що вони дізналися, але і те, що сподобалось і чому, що хотілось би виконати ще раз, а що – зробити по іншому. Отже, ефективна організація пізнавальної діяльності учнів на уроках етики можлива за таки умов:
У результаті вивчення етики в учнів мають сформуватися такі творчі вміння: розв’язувати ситуативні завдання, оперуючи набутими знаннями й уміннями, оцінювати приклади власної та чужої поведінки відповідно до моральних правил чи норм етикету, висловлювати власні судження про вчинки та поведінку, моделювати ситуації морально-етичного змісту й визначати шляхи їх розв’язання. Д.Д. Романовська, завідувач НМЦППіСР Методичні рекомендації щодо роботи з дітьми з особливими потребами Індивідуальне навчання дітей з особливими освітніми потребами Вивчення світового досвіду реабілітації дітей з вадами фізичного чи розумового розвитку доводить, що реалізація їхнього права на освіту та максимальний розвиток здібностей набуває особливого значення для повноцінної життєдіяльності таких дітей і благополуччя суспільства. Найактуальнішою проблемою в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами є проблема навчання таких дітей. Це проблема педагогічної науки й практики, особлива складність якої полягає в тому, що вона стосується суміжних галузей: педагогіки, педагогічної та вікової психології, дефектології, а відтак двох систем шкіл – масової і спеціальної. Для вирішення цієї проблеми потрібні неупереджені підходи. Реформується освіта, яка стає дедалі мобільнішою, відкритішою до світового досвіду й переосмислення власного. Тому все більш нагальною на сьогоднішній день стає проблема правильного вибору форми навчання дітей з особливими освітніми потребами (спеціальна школа-інтернат, інтегрована, інклюзивна, індивідуальна форми) і підвищення рівня професійної компетентності педагога щодо роботи з дітьми даної категорії. Останнім часом у зв’язку з інтеграцією дітей з особливими освітніми потребами в єдиний освітній простір з’явилась практика індивідуального навчання дітей з вадами психофізичного розвитку. Тим самим створюється можливість дітям даної категорії навчатись за місцем проживання, не відриваючись від родини для навчання у спеціальній школі-інтернаті згідно п. 1.7 «Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах». Серед дітей, що навчаються індивідуально, є учні з легкою розумовою відсталістю, які опановують програму допоміжної школи в умовах загальноосвітнього навчального закладу. Знання особливостей психічної діяльності розумово відсталих дітей – одна з передумов успішного їх навчання. Результат діяльності педагога загальноосвітньої школи, який навчає розумово відсталу дитину, значною мірою залежить від ступеню його обізнаності про форму психічного недорозвинення у дітей, можливості розвитку, особливості пізнавальної діяльності, здатності до соціальної взаємодії їхніх вихованців і усвідомлення найбільш адекватних і продуктивних засобів розвитку цієї категорії дітей. Знання про своєрідність розвитку цих дітей необхідні всім учасникам навчально-виховного процесу для того, щоб краще розрізняти і оцінювати глибину відставання у психічному розвитку дитини, яку вони виховують і відповідають перед суспільством за правильність і рівень її психосоціальної реабілітації. Розумова відсталість – це особлива форма психічного недорозвинення, яке зумовлене органічним ураженням головного мозку. На відміну від дітей із затримкою психічного розвитку, у яких органічне ураження мозку є незначним, частковим, у розумово відсталих дітей воно є дифузним, тобто поширеним. Це означає, що при цьому ушкодженим або недорозвиненим виявляється весь мозок чи його більша частина. Оскільки ж психічна діяльність є функцією мозку, то закономірно, що органічне його ушкодження негативно позначається на розвитку психіки дитини, ускладнює чи спотворює його відображу вальну здатність. Всім, хто причетний до виховання і опіки дітей з розумовою відсталістю, необхідно усвідомлювати, що ці діти можуть ефективно розвиватися, якщо навчально-виховна робота з ними здійснюється з урахуванням їхніх специфічних особливостей і труднощів когнітивного функціонування, з опорою на компенсаційні процеси та використання збережених чи менше ушкоджених функцій. Особливості когнітивної діяльності у розумово відсталих дітей виявляються в характеристиках перебігу всіх пізнавальних процесів:
Має істотні особливості у розумово відсталих дітей і швидкість сприймання, вона у них набагато нижча, ніж у однолітків, які розвиваються нормально. Для того, щоб розумово відстала дитина зрозуміла нескладний наочний матеріал, їй потрібно значно більше часу. У зв’язку з цим будь-який показ, демонстрація наочного матеріалу мають тривати довше, ніж у нормі, з тим, щоб дитина встигла повніше і детальніше усе роздивитися. Ця особливість стає ще помітнішою, коли вона повинна сприйняти складне завдання: проаналізувати зміст математичної задачі чи навчального тексту. Звичайний темп читання учителя в класі для них є надто швидкий, особливо, коли читається новий текст, в якому йдеться про незнайомі дитині речі. Причиною такої уповільненості сприймання при розумовій відсталості є властива їм патологічно низька рухливість коркових процесів.
Розумово відсталим дітям надзвичайно важко запам’ятовувати той матеріал, що пов’язаний з логічним запам’ятовуванням. Не вміючи виділяти головну думку у тому, що потрібно вивчити, відокремити її від другорядної, неістотної інформації, вони найчастіше запам’ятовують текст механічно заучуючи все підряд. Продуктивність такого запам’ятовування дуже низька. На відміну від дітей з збереженим інтелектом, у розумово відсталих дітей немає суттєвих відмінностей в функціонуванні довільного і мимовільного запам’ятовування, оскільки заучуючи, вони не користуються засобами довільного запам’ятовування, зокрема довільним відтворенням, тобто переказуванням самому собі. У нормальних дітей довільне відтворення є самоконтролем. Переказуючи щось своїми словами, вони в такий спосіб активізують запам’ятовування і з’ясовують для себе те, що ще треба довчити. У розумово відсталих же відтворення зводиться фактично до механічного копіювання матеріалу, який заучується.
Аналізуючи сюжетний малюнок, ці діти називають багато предметів, їх частини, але при цьому не розуміють головних, істотних – тих, що мають значення для аналізу сюжету. У інтелектуально повноцінних дітей уже в молодшому шкільному віці досить добре розвинуте логічне мислення. Вони легко розв’язують завдання на встановлення причинно-наслідкових зв’язків у матеріалі, доступному для них за складністю. Без будь-яких труднощів нормальні діти розділяють на дві групи зображені овочі й фрукти, диких і свійських тварин, різний вид посуду. Розумово відсталі ж діти, якщо вони спеціально не підготовлені до цього, роблять багато помилок. Аналіз таких помилок показує, що вони пов’язані з конкретністю мислення, властивою зазначеним дітям. Класифікуючи овочі і фрукти, вони часто ґрунтуються на зовнішніх ознаках, тому червоне яблуко і помідор кладуть разом. До свійських тварин відносять мишу, бо вона живе у будинку. На питання, чи буде тигр свійським, якщо його тримати вдома відповідають, ствердно. Слабкість узагальнення у розумово відсталих виразно виявляється у тому, що вони механічно вивчають правила напам’ять, а застосовувати їх на практиці не вміють. Добре знаючи, наприклад, що нове речення пишеться з великої літери, вони його пишуть з маленької, так само вони пишуть і власні імена; вивчивши правило, вони не можуть навести до нього приклад. У зв’язку із конкретністю мислення розумово відсталі діти своєрідно розуміють метафори, прислів’я. На запитання, які руки називають золотими, відповідають: «На яких золота обручка». П’ятнадцятирічна розумово відстала дівчинка так пояснила прислів’я: «Сім раз відмір, а один раз відріж», – «Коли треба один раз відрізати папір, то спочатку треба сім разів поміряти, щоб рівно було». Конкретність мислення олігофренів ускладнює процес засвоєння ними абстрактних знань. Ця особливість дуже позначається на засвоєнні арифметичних знань, формуванні обчислювальних операцій з переходом через десяток, розв’язуванні задач. Насамперед, їм важко дається розуміння самого питання, на яке необхідно відповісти: усвідомлення умови, співвіднесення даних. Не розуміючи умови, розумово відсталі діти роблять лише найбільш знайомі їм операції з числами. Недосконалість мислення виявляється у розумово відсталих дітей в стереотипності образів, в обмеженій здатності придумати щось нове. Якщо на уроці письма одна дитина придумала, наприклад, речення «Мама пішла на роботу», то наступна після цього може придумати тільки дуже подібне, змінивши у даному випадку лише персонаж, який теж піде на роботу. Своєрідним у розумово відсталих дітей є розуміння тексту. Сприймаючи оповідання, розумово відстала дитина не орієнтується на головну думку, вона часто нездатна її самостійно встановити. Їй важко встановити приховані внутрішні змістові лінії, певні колізії, усвідомити конфліктні переживання, тонкі моральні почуття. Характерною особливістю розумово відсталих дітей є некритичність мислення. Виконавши завдання, вони не вміють його оцінити, перевірити правильність своїх дій, самостійно знайти помилку, найчастіше залишаються дуже задоволеними своєю роботою, не співвідносять одержаний результат із вимогами. Особливості пізнавальної діяльності розумово відсталих дітей поєднуються з особливостями їхньої емоційно-вольової сфери. Почуття цих дітей відзначаються бідністю і недиференційованістю. Найчастіше вони переживають задоволення або незадоволення, різні тонкі почуття їм мало доступні. У них також можна спостерігати прояви почуттів, неадекватних за своєю силою тій причині, яка їх викликала. Тому маленька образа може викликати афектний стан: дитина сильно кричить від того, що хтось зламав її олівця, і, водночас, не переживає, що мама захворіла. Настрій у розумово відсталих дітей дуже нестійкий і часто залежить від випадкових причин. Моральні ж, духовні та естетичні почуття розвиваються у них значно пізніше, ніж у дітей з нормальним інтелектом. Недостатній розвиток мислення, його критичності обмежує можливості олігофренів аналізувати свою поведінку. На цьому фоні у них найчастіше формується неправильна – завищена самооцінка. Як бачимо, психічний розвиток дітей з легкою розумовою відсталістю є дуже своєрідним. Організовуючи індивідуальне навчання з цією категорією дітей, вчитель повинен:
Під час навчання слід враховувати особливості психофізичного розвитку дітей даної нозології:
М.В.Захарова, консультант-олігофренопедагог ЧОПМПК Додаток |