|
|
Скачати 3.3 Mb.
|
|
Д.Д. Романовська, завідувач НМЦППіСР Рекомендації працівникам психологічної служби, педагогам навчальних закладів для стимулювання і виховання креативності в школі Висока цінність і важливість креативності для кожного індивіда, як і для людства в цілому, ніким не піддається сумніву. З однієї сторони, це універсальний історичний еволюційний фактор, з іншої – індивідуальний потенціал, який дає людині можливість не тільки вирішувати проблеми і орієнтуватися в нових ситуаціях, але і активно змінювати навколишнє середовище, своє життя, своє майбутнє. Не дивлячись на те, що така думка більшості, креативності не надавалося і не надається належне значення в багатьох сферах життя, особливо в освіті, на якій лежить відповідальність за те, щоб сьогоднішні діти досягли успіху будучи дорослими. Термін «креативність» можна зустріти в передмовах до учбових програм, проте набагато рідше – конкретних предметних розробках, ще рідше можна найти реалізацію ідеї розвитку креативності в практичній діяльності вчителя чи в реальних учбових ситуаціях. На основі вищеозначеного наша увага буде зосереджена на школі, оскільки креативність у більш пізньому віці, наприклад при роботі за спеціальностю, у вищій мірі залежить від можливостей і рівня творчого мислення, набутого і досягнутого при отримані освіти, зокрема, в школі. Можна покращити специфічні навики дивергентного мислення, використовуючи спеціальні креатині методики уже в дорослому віці, але це буде поверхневим, технологічним і дорогим удосконаленням, яке сильно поступається самоочевидному, спонтанному творчому відношенню, внутрішньо мотивованому креативному мисленню і образу дій, вихованого і заохоченого з дитинства. Навіть найбільш творчий вчитель не може добитися реальних висот в рамках жорстокої статичної системи, яка відкидає відкритість та інновації. «Когнітивна гнучкість мислення залежить від нормативної гнучкості соціальної системи», що надає адекватні умови для розвитку всіх тих здібностей та вмінь, які необхідні не тільки для виживання, але і вдосконалення світу. Дана концепція вимагає змін і збагачення ролі вчителя, який стає не просто адміністратором і викладачем, що ставить оцінку, але і посередником, помічником, який стимулює творчість іншого, партнером, інструктором, організатором, експертом і моделлю. Ці рекомендації, хоч і сформульовані для шкільних вчителів, в принципі справедливі для будь-якої освітньої установи, інституту або місця роботи, де є мета або потреба в творчій продуктивності або інноваціях.
А.В. Драпака, психолог-методист НМЦППіСР Організація психологічної роботи щодо запобігання самогубств у шкільному середовищі Спеціалісти визначають суїцид (suizid – з лат. «себе вбивати»), тобто самогубство, як усвідомлювані, навмисні дії, спрямовані на добровільне позбавлення себе життя, що призводить до смерті. Науковці-психологи, крім факту самогубства розглядають і більш ширший контекст суїцидальної поведінки – численні факти свідомого чи несвідомого нехтування життям як вищою цінністю людини (акти хоробрості, ризиковані вчинки, гра зі смертю, надмірне виснаження себе працею, легковажне нехтування небезпекою). Розрізняють наступні види самогубств:
Особливості підліткового суїциду За даними західноєвропейської статистики, за період з 1990 по 2000 р. кількість самогубств серед 10-15-річних підлітків виросла майже вдвічі. При цьому хлопчики здійснюють самогубство в 4 рази частіше, ніж дівчатка. До 14 років різко зростає кількість завершених суїцидів, оскільки в такому віці підлітки вже здатні ретельно планувати свої дії і використовують досить «жорсткі» методи: повішання, стрибок з великої висоти чи й комбінацію способів. При цьому хлопчики використовують частіше саме «жорсткі» методи, тоді як дівчатка використовують різні лікарські препарати. Частота повторних спроб вкрай висока: до 50% підлітків, одного разу здійснивши суїцидальну спробу, повторюють її; 4-10% цих спроб закінчуються смертю. Педагогічним працівникам навчального закладу слід звернути особливу увагу на наявність наступних факторів ризику, що можуть стати причиною дитячого і підліткового суїциду:
Родини підлітків із суїцидальною поведінкою відрізняються підвищеною частотою психічних відхилень, нерозумінням дітей, байдужністю до них і частими покараннями. Нерідко підлітки із суїцидальними проявами почувають себе перевантаженими через завищені очікування батьків. Виявлений достовірний взаємозв'язок між суїцидальною поведінкою і фізичним або сексуальним насильством у родині. Власна ж родина підлітків, тобто ранні шлюби (у віці 15-19 років), також не рятує від зменшення ризику суїциду – за даними американських авторів, серед одружених юнаків на 1,5%, а серед одружених дівчат на 1,7% самогубств більше, ніж у їхніх несімейних однолітків. Це пов'язано, насамперед, з тим, що «молоді» шлюби найчастіше є спробою, і не завжди вдалою, розв'язати якісь інші, які не стосуються шлюбу, проблеми. Шкільні проблеми підлітків, зазвичай, пов'язані з неуспішністю або поганими стосунками з учителями й адміністрацією школи, рідше – із взаєминами у класі. Ці проблеми, як правило, не стають безпосередньою причиною самогубств, але призводять до зниження загальної самооцінки учнів, появи відчуття незначимості своєї особистості, до різкого зниження опору стресам і незахищеності перед негативним впливом навколишнього оточення. Такі проблеми часто виникають у підлітків з невисоким рівнем інтелекту і вираженою сенситивністю (чутливістю). Одним з основних психологічних пояснень проблем підлітків, пов'язаних із взаємостосунками з протилежною статтю, є надмірна залежність від іншої людини, що виникає, зазвичай як компенсація поганих стосунків зі своїми батьками. У цьому випадку часто буває так, що стосунки з другом чи подругою стають настільки значимими й емоційно необхідними, що будь-яке охолодження прихильності, а тим більше зрада, сприймається як непоправна втрата, яка позбавляє сенсу подальше життя. При цьому іноді, за відсутності підтримки близьких і оточуючих, відбуваються «ситуативні самогубства» – імпульсивні, непідготовлені і, власне, непов'язані з усвідомленим наміром позбавити себе життя. Серед мотивів, які пояснюють спроби самогубства, самі підлітки й експерти-психологи вказують на різні спонуки в такий спосіб вплинути на інших людей:
За даними О.Є.Лічко, значення різного роду «проблем» неоднакові в залежності від типу суїцидальної поведінки. «Сімейні» проблеми частіше виступають причиною демонстративної й афективної суїцидальної поведінки в 51-52% і тільки в 13% – при істинних замахах на самогубство. «Сексуальні» проблеми виявляються в основі істинної суїцидальної поведінки в 61%, а при афективній – у 28% і при демонстративній – у 24%. При істинній суїцидальній поведінці мова йде, як правило, зовсім не про невдалу любов, а про переживання своєї сексуальної неповноцінності. «Шкільні» проблеми займають порівняно невелике місце: 29% афективної, 26% демонстративної і лише 12% істинної суїцидальної поведінки. Погроза покарання за деліквентність штовхає на демонстративні дії в 12%, на афективну суїцидальну поведінку – у 4% і, як правило, зовсім не спонукає до істинних замахів. Підлітки, які проявили небажання жити, мають вищий інтелектуальний рівень розвитку. Щодо успішності в навчанні, серед усіх представників «групи ризику» – «нещасливі», «самотні», «ті, що втрачають бажання жити» – більше підлітків, які навчаються на «задовільно», ніж у групі «благополучних». У підгрупі «депресивних» більше тих, хто вчиться на «добре» і «відмінно». Для випадків завершеного суїциду характерна сімейна обтяженість. Соціальна дезадаптація у підлітковому віці – фактор суїцидального ризику: Практично всі представники «групи ризику» мають більшу потребу у спілкуванні з батьками, братами/сестрами, вчителями, ровесниками, ніж «благополучні» респонденти. Але ця потреба фрустрована (незадоволена). У попередженні розвитку суїцидальних тенденцій особливо важливою є роль матері. Найсерйознішою причиною у цьому віці стає розбіжність ставлень. Розбіжність ставлень – це особистісне новоутворення, сутність якого полягає у розбіжності уявлень про свої відносини в домінуючих сферах (ставлення до себе, до інших, до діяльності) з реальним змістом та проявами цих відносин. Діагностичною ознакою даного новоутворення є неадекватна реакція підлітка на невдачу в значущих для нього сферах життєдіяльності. Якщо дитина не має досвіду позитивних емоційних переживань у зв'язку з досягненням успіху в значущій для неї і для суспільства діяльності, то в підлітковому віці це стає серйозною проблемою. Вже маючи звичку виконувати щось корисне тільки з примусу, підліток не знає, за що взятися, його пригнічує нудьга, буденність. У подальшому неможливість задовольнити потребу в персоналізації штовхає неповнолітнього на пошуки зовнішніх, часто штучних засобів зміни психічного стану або призводить до асоціальної поведінки. Тому у підлітків часто визріває феномен схильності до адиктивної поведінки (зловживання психотропними речовинами), який включає в себе цілий комплекс особистісних особливостей, а також ряд складових іншого роду (спадковість, соціальний контекст, характерологічні особливості тощо). Симптоми дезадаптації у підлітків «групи ризику» (за Щербановою): небажання жити; самотність; нещасливість; спонтанність поведінки; депресія; неадекватна самооцінка; відсутність близької людини. У суїцидальній поведінці підлітків можна умовно виділити 3 фази:
Науковець-психолог В. Силяхіна вказує, що більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковує і здійснює суїцид упродовж 1-2 тижнів. Але підлітковому віку властива імпульсивність дій, тому інколи тривалість усіх трьох фаз може бути дуже короткою, не більше 1 години. Якщо суїцидальна спроба не завершилася загибеллю, у людини наступає етап постсуїцидальної кризи, який триває аж до повного зникнення суїцидальних тенденцій. |