Підручник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України


Скачати 8.54 Mb.
Назва Підручник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
Сторінка 3/48
Дата 06.04.2013
Розмір 8.54 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   48
§ 2. Засоби державного регулювання господарської діяльності

Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економіч­ного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.

Перелік основних засобів регулюючого впливу держави на діяль­ність суб'єктів господарювання визначено в ч. 2 ст. 12 ГК. До нього входять:

  • державне замовлення, державне завдання;

  • ліцензування, патентування і квотування;

  • сертифікація та стандартизація;

  • застосування нормативів та лімітів;

  • регулювання цін і тарифів;

  • надання інвестиційних, податкових та інших пільг;


- 24 -

- 25 -

- надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та суб­сидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності ви­значаються Господарським кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального роз­витку. Встановлення та скасування пільг і переваг у госпо­дарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарю­вання здійснюються відповідно до ГК та інших законів.

1. Відповідно до ст. 13 ГК державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарю­вання, незалежно від їх форми власності.

Державний контракт — це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання — виконавцем державного замовлення, в якому визначаються еко­номічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх гос­подарські відносини.

Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього, в порядку, визначе­ному законом.

Детально відносини щодо формування, розміщення і вико­нання на договірній (контрактній) основі замовлень держави на поставку (закупівлю) товарів, виконання робіт, надання послуг (далі — продукція) для задоволення державних потреб у суб'єктів господарської діяльності України всіх форм влас­ності регулюються Законом України від 22 грудня 1995 р. «Про поставки продукції для державних потреб»1.

Згідно з ч. 1 ст. 1 цього Закону державні потреби — це потреби України в продукції, необхідній для розв'язання со­ціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонуван­ня органів державної влади, що утримуються за рахунок Дер­жавного бюджету України.

Державними замовниками є Верховна Рада України та інші центральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севасто­польська міські державні адміністрації, державні організації та установи, визначені законом про Державний бюджет України, а також державні організації та установи, уповноважені Кабі­нетом Міністрів України укладати державні контракти з вико­навцями державного замовлення.

Виконавці державного замовлення — це суб'єкти господарської діяльності України всіх форм власності, які виготовляють і поставляють продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту.

У випадках, передбачених Господарським кодексом та іншими законами, Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади можуть встановлювати державні завдання, що є обов'яз­ковими для суб'єктів господарювання.

Особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставка­ми (закупівлею) для державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння та військової техніки, а також інших спеціально визначених (специфічних) товарів, регулюються відповідно до Закону.

2. Ліцензування, патентування певних видів господарської діяіьності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єди­ної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих спожи­вачів.

Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходя­чи з конституційного права кожного на здійснення підприєм­ницької діяльності, не забороненої законом, а також прин­ципів господарювання, встановлених у ст. 6 ГК.

Ліцензія — це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання — ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарсь­кої діяльності, регулюються Законом України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяль­ності»1, без спеціального дозволу (ліцензії). Цей закон визна-


1 Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 3. — Ст. 9.

- 26 -

Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 36. — Ст. 299.

- 27 -



чає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуван­ню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарю­вання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Дія закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання, проте ліцензування банківської діяльності, діяльності з надан­ня фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцен­зування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенер­гетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері освіти, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, вироб­ництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, у сфері те-лекомунікацій здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах (ст. 2 Закону).

Відповідно до ст. 9 Закону ліцензуванню підлягають, зок­рема, такі види господарської діяльності:

  • пошук (розвідка) корисних копалин;

  • виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до
    неї, холодної зброї, певної пневматичної зброї, а також торгів­
    ля зазначеними видами зброї та боєприпасами до неї;

  • виробництво вибухових речовин і матеріалів (за пере­
    ліком, який визначається Кабінетом Міністрів України);

  • видобування уранових руд;

  • видобування дорогоцінних металів і дорогоцінного камі­
    ння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдо-
    рогоцінного каміння тощо (всього стаття налічує понад 60 най­
    менувань видів господарської діяльності, що підлягають ліцен­
    зуванню).

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити пев­ний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані: 1) відомості про суб'єкта господарювання-заявника:

  • найменування, місцезнаходження, банківські реквізити,
    ідентифікаційний код — для юридичної особи;

  • прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер
    паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифі­
    каційний номер фізичної особи—платника податків та інших
    обов'язкових платежів — для фізичної особи;

2) вид господарської діяльності, вказаний згідно зі ст. 9 За­кону (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезна­ходження.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, посвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі приймається органом ліцензування у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціаль­ним законом, що регулює відносини у певних сферах госпо­дарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду якщо:

- заява подана (підписана) особою, яка не має на це повно­
важень:

- документи подані з порушенням встановлених вимог.
Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскарже­
но у судовому порядку.

За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встанов­люється Кабінетом Міністрів України'. Плата за видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії.

У ліцензії зазначаються:

  • найменування органу ліцензування, що видав ліцензію;

  • вид господарської діяльності, вказаний згідно зі ст. 9
    Закону (в повному обсязі або частково), на право проваджен­
    ня якої видається ліцензія;

  • найменування юридичної особи, або прізвище, ім'я, по
    батькові фізичної особи—суб'єкта підприємницької діяльності;

  • ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікацій­
    ний номер фізичної особи—суб'єкта підприємницької діяльності;

'Див.: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2000 р. S° 1755 «Про термін дії ліцензії на провадження певних видів госпо­дарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу» // Офіційний вісник України. — 2000. — № 48. — Ст. 2093.


- 28 -

- 29 -



  • місцезнаходження юридичної особи або місце проживан­
    ня фізичної особи—суб'єкта підприємницької діяльності;

  • дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії;

  • строк дії ліцензії;

  • посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію;

  • дата видачі ліцензії.

Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарсь­кої діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцен­зування, але не може бути меншим ніж три роки.

Ліцензія може бути анульована. Анулювання ліцензії — це позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на про­вадження певного виду господарської діяльності.

Підставами для анулювання ліцензії є:

  • заява ліцензіата про анулювання ліцензії;

  • акт про повторне порушення ліценціатом ліцензійних умов;

  • рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта гос­
    подарювання;

  • нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізич­
    ної особи—суб'єкта підприємницької діяльності;

  • акт про виявлення недостовірних відомостей у докумен­
    тах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії;

  • акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії
    іншій юридичній або фізичній особі для провадження госпо­
    дарської діяльності;

  • акт про встановлення факту неподання в установлений
    строк повідомлення про зміну даних, зазначених у докумен­
    тах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії;

  • акт про невиконання розпорядження про усунення пору­
    шень ліцензійних умов;

  • неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних
    умов, встановлених для певного виду господарської діяльності.

Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через десять днів з дня його прийняття.

Якщо ліцензіат протягом цього часу подає скаргу до екс­пертно-апеляційної ради, дія даного рішення органу ліцензу­вання зупиняється до прийняття відповідного рішення спе­ціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.

У сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти (готів­ку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та

платіжних карток на території України), обміном готівкових валютних цінностей (у тому числі операції з готівковими пла­тіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з пла­тіжними картками), у сфері грального бізнесу та побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснюва­тися патентування підприємницької діяльності суб'єктів госпо­дарювання.

Торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку. Спеціальний торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання на особливий поря­док оподаткування відповідно до закону. Порядок патентуван­ня певних видів підприємницької діяльності встановлюється Законом України від 23 березня 1996 р. «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»1, а більш детально — Положенням про виготовлення, зберігання і реалізацію торго­вих патентів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 р. № 10772.

Торговий патент придбавається:

а) на здійснення операцій з роздрібної торгівлі — для кожно­го пункту роздрібного продажу товарів (магазину, кіоску, па­латки, автомагазину, лотка тощо).

Під роздрібною торгівлею розуміється торгівля товарами, а також виконання при цьому супутніх робіт (послуг) за готів­кові кошти, а також за інші готівкові платіжні засоби, включа­ючи кредитні картки.

Під пунктами роздрібного продажу товарів у вищезгадано­му Законі розуміють:

  • магазини, які займають окремі приміщення або будівлі та
    мають торговельний зал для покупців, площа якого не пере­
    вищує 20 квадратних метрів;

  • кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які зай­
    мають окремі приміщення, але не мають вбудованого торго­
    вельного залу для покупців;

  • автомагазини, розвозки та інші види пересувної торго­
    вельної мережі;

  • лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведе­
    них для роздрібної торгівлі місцях, крім тих, що надаються в

Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 20. — Ст. 82. : Офіційний вісник України. — 1998. — № 28. — Ст. 1049.


- ЗО -

- 31 -





оренду суб'єктам підприємницької діяльності—фізичним осо­бам та знаходяться на території ринків, створених за рішенням органів місцевого самоврядування;

- стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції,
заправні пункти, які здійснюють роздрібну торгівлю нафто­
продуктами;

б) на здійснення операцій з торгівлі готівковими валютними цінностями — для кожного пункту обміну іноземної валюти, за винятком операцій з торгівлі готівковими валютними цінно­стями, що здійснюються банківськими установами у власних операційних залах.

Вартість торгового патенту на здійснення торговельної діяль­ності встановлюється органами місцевого самоврядування за­лежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асор­тиментного переліку товарів.

Вартість торгового патенту за календарний місяць встанов­люється у межах таких граничних рівнів:

  • на території міста Києва, обласних центрів — від 60 до
    320 гривень;

  • на території міста Севастополя, міст обласного підпоряд­
    кування (крім обласних центрів) і районних центрів — від ЗО
    до 160 гривень;

  • на території інших населених пунктів — до 80 гривень.

У разі коли пункти продажу товарів розташовані в курорт­них місцевостях або на територіях, прилеглих до митниць, інших пунктів переміщень через митний кордон, органи місце­вого самоврядування, до бюджетів яких спрямовується плата за торговий патент, можуть прийняти рішення щодо збільшення плати за торговий патент, але не більше 320 гривень за кален­дарний місяць. Додаткові доходи, отримувані внаслідок прий­няття зазначених рішень, повністю спрямовуються до відпо­відних місцевих бюджетів.

Підставою для придбання торгового патенту на право здійснення відповідного виду підприємницької діяльності є заявка суб'єкта підприємницької діяльності за встановленою формою, яка подається до органу державної податкової служ­би, що контролює сплату податку на прибуток суб'єкта підприєм­ницької діяльності—юридичної особи (або структурного підроз­ділу цього суб'єкта).

Торговий патент видається суб'єкту підприємницької діяль­ності під розписку у триденний термін з дня подачі заявки. Датою придбання торгового патенту є зазначена в ньому дата.

Термін дії торгового патенту на здійснення роздрібної торгівлі становить 12 календарних місяців, а операцій з торгівлі готів­ковими валютними цінностями — 36 календарних місяців.

У необхідних випадках держава застосовує квотування, вста­новлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу пев­них товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та/або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

3. Стандартизація та сертифікація у сфері господарювання.

Згідно зч. 1 ст. 15 ГК у сфері господарювання застосову­ються:

  • державні стандарти України;

  • кодекси усталеної практики;

  • класифікатори;

  • технічні умови;

  • міжнародні, регіональні і національні стандарти інших
    країн (застосовуються в Україні відповідно до чинних міжна­
    родних договорів України).

Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'яз­ковим для:

  • суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилан­
    ня в нормативно-правових актах;

  • учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготов­
    лення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є поси­
    лання на певні стандарти;

  • виробника чи постачальника продукції, якщо він склав
    декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи
    застосував позначення цих стандартів у її маркуванні;

  • виробника чи постачальника, якщо його продукцію сер-
    тифіковано щодо вимог стандартів.

У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлено нормативно-правовими актами України, дозволяється застосу­вання положень угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України у частині вимог до процесу виготов­лення продукції, її зберігання та транспортування на території України.

Сертифікація, тобто підтвердження відповідності якості про­дукції та послуг вимогам стандартів здійснюється з метою за­побігання наданню послуг та реалізації продукції, небезпеч­них для життя, здоров'я та майна громадян і довкілля, спри-


- 32 -

З _ 4-2636

- 33 -





яння споживачеві у виборі продукції, створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, нау­ково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.

Види та порядок сертифікації продукції та послуг встанов­люються законом. На сьогодні це Декрет Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. «Про стандартизацію і серти­фікацію»1.

4. Дотації та інші засоби державної підтримки суб'єктів
господарювання регулюються, передусім, ст. 16 ГК, згідно з
якою держава може надавати дотації суб'єктам господарюван­
ня: на підтримку виробництва життєво важливих продуктів
харчування, на виробництво життєво важливих лікарських
препаратів та засобів реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі
окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соці­
ально важливі перевезення, а також суб'єктам господарюван­
ня, що опинилися у критичній соціально-економічній або еко­
логічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень
на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності, на цілі
технічного розвитку, що дають значний економічний ефект, а
також в інших випадках, передбачених законом.

Держава може здійснювати компенсації або доплати сільськогосподарським товаровиробникам за сільськогосподарсь­ку продукцію, що реалізується ними державі.

Підстави та порядок застосування засобів державної підтрим­ки суб'єктів господарювання визначаються законом. Як при­клади, можна назвати закони України від 21 вересня 2000 р. «Про державну підтримку підприємств, науково-дослідних інститутів і організацій, які розробляють та виготовляють боє­припаси, їх елементи та вироби спецхімії»2, від 23 грудня 1997 р. «Про державну підтримку суднобудівної промисловості Ук­раїни»3, від 12 липня 2001 р. «Про державну підтримку літако­будівної промисловості України»4.

5. Особливе місце в механізмі державного регулювання госпо­
дарської діяльності посідають податки. Відповідно до ст. 17
ГК система оподаткування в Україні, податки і збори встанов­
люються виключно законами України. Система оподаткування
будується за принципами економічної доцільності, соціальної

1 Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 27. — Ст. 289.

2 Там само. — 2000. — № 48. - Ст. 406.

3 Там само. - 1998. - № 18. - Ст. 90.

4 Там само. — 2001. — № 50. — Ст. 261.

справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, те­риторіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян.

З метою вирішення найважливіших економічних і соціаль­них завдань держави закони, якими регулюється оподаткуван­ня суб'єктів господарювання, повинні передбачати:

  • оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій
    оподаткування;

  • стабільність (незмінність) протягом кількох років загаль­
    них правил оподаткування;

  • усунення подвійного оподаткування;

- узгодженість з податковими системами інших країн.
Ставки податків мають нормативний характер і не можуть

встановлюватись індивідуально для окремого суб'єкта госпо­дарювання.

Система оподаткування в Україні повинна передбачати гра­ничні розміри податків і зборів, які можуть справлятися з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обо-в"язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від резуль­татів їх господарської діяльності.

Господарську компетенцію мають не лише органи держави, а й органи місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 23 ГК органи місцевого самоврядування здійснюють свої повнова­ження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, ви­значених Конституцією України, законами про місцеве само­врядування та іншими законами, що передбачають особли­вості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самовряду­вання можуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання та­кож окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом.

Відносини органів місцевого самоврядування з суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть Здійснюватися також на договірних засадах.

Правові акти органів та посадових осіб місцевого самовря­дування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими хтя виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території.

Незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб'єктів господа-


- 34 -

- 35 -

рювання забороняється. Не допускається видання правових актів органів місцевого самоврядування, якими встановлюються не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на території відповідних адміністративно-тери­торіальних одиниць.

Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання недійсними актів підприємств, інших суб'єктів господарювання, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів місцевого самоврядування.

Органи, посадові та службові особи місцевого самовряду­вання несуть відповідальність за свою діяльність перед суб'єк­тами господарювання, підстави, види і порядок якої визнача­ються Конституцією України та законом.

Спори про поновлення порушених прав суб'єктів господа­рювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повно­важень вирішуються в судовому порядку.

Правові форми державного регулювання економіки реалі­зуються за допомогою певних способів впливу на поведінку суб'єктів господарювання. Такі, передбачені законодавством, способи впливу держави на поведінку суб'єктів господарсько­го життя з метою отримання необхідного суспільству резуль­тату можна іменувати методами державного регулювання еко­номіки.

Традиційно в науці господарського права виділяють дві гру­пи методів впливу держави на економіку, на поведінку суб'єктів господарювання — адміністративні й економічні.

Адміністративні методи — це такі способи впливу держа­ви, при яких необхідний суспільству результат досягається шляхом прямого наказу (обов'язкового припису) компетент­ного органу, що підлягає виконанню суб'єктом господарюван­ня, незалежно від того, чи вигідно це виконання йому еконо­мічно, чи ні.

Економічні методи — це такі способи впливу держави на економіку, на суб'єктів господарювання, при яких необхідний суспільству результат досягається шляхом стимулювання сус­пільного виробництва, через економічний інтерес виконавців (як за допомогою матеріального заохочення, так і за допомо­гою майнової відповідальності за результати господарської діяльності).

- 36 -

Адміністративні й економічні методи застосовуються в ме­жах чинного господарського законодавства залежно від конк­ретних економічних, політичних та інших умов, а також вихо­дячи з мети і завдань, що стоять перед державою і суспіль­ством на певному історичному проміжку часу.

З часом елемент державного регулювання зменшуватиметь­ся, норми господарського права України будуть «комерціалізу­ватися». Воно перетворюватиметься на комерційне право, яке діятиме паралельно з цивільним.

У країнах ринкової економіки правові системи традиційно включають комерційне (не господарське, як у нас) право. Це системи норм права, що регулюють комерційну діяльність у широкому розумінні, тобто виробництво і купівлю-продаж то­варів, робіт, послуг (а не в розумінні «правил торгівлі»). У таких країнах, як Німеччина, Франція, Сполучені Штати Аме­рики, комерційне право кодифіковане в формі комерційних кодексів (у Японії — Господарського кодексу), які діють пара­лельно з цивільними кодексами.

§ 3. Особливості управління

господарською діяльністю у державному

та комунальному секторах економіки

Як встановлено ст. 22 ГК, держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутріш­ньої і зовнішньої політики.

Особливість державного сектору економіки полягає в тому, що суб'єктами господарювання в ньому є:

  • суб'єкти, що діють на основі лише державної власності',

  • суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких пере­
    вищує п ятдесят відсотків;

  • суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких стано­
    вить величину, яка забезпечує державі право вирішального
    впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Суб'єктами управління у державному секторі економіки є Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи влади та організації. їх повноваження щодо суб'єктів господарювання (господарська компетенція) визначаються законом.

Законом можуть бути визначені види господарської діяль­ності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.

- 37 -

Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у дер­жавному секторі економіки визначається уповноваженими орга­нами управління відповідно до вимог ГК та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами госпо­дарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійсню­ватися на договірних засадах.

Держава застосовує до суб'єктів господарювання у держав­ному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені ГК, враховуючи особ­ливості правового статусу даних суб'єктів.

Законом встановлюються особливості здійснення антимо-нопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм.

Процедура визнання банкрутом застосовується щодо держав­них підприємств з урахуванням вимог, зазначених у Главі 23 ГК.

Органам управління, які здійснюють організаційно-госпо­дарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання дер­жавного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною влас­ністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, включаючи управління корпоративними пра­вами держави, за винятком делегування названих повнова­жень відповідно до закону органам місцевого самоврядування.

Особливості управління господарською діяльністю у кому­нальному секторі економіки визначені ст. 24 ГК.

Управління господарською діяльністю у комунальному сек­торі економіки здійснюється через систему організаційно-гос­подарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у ко­мунальному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог ГК та інших за-

- 38 -

конів. Відносини органів управління між зазначеними суб'єк­тами у випадках, передбачених законом, можуть здійснювати­ся на договірних засадах.

Суб'єктами господарювання комунального сектора еконо­міки є:

  • суб'єкти, що діють на основі лише комунальної власності;

  • суб'єкти, у статутному фонді яких частка комунальної
    власності перевищує п'ятдесят відсотків;

  • суб'єкти, у статутному фонді яких частка комунальної
    «.шсності становить величину, яка забезпечує органам місце­
    вого самоврядування право вирішального впливу на господарсь­
    ку діяльність цих суб'єктів.

Законом можуть бути встановлені особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики щодо комунального сектора економіки, а також додаткові вимоги та гарантії права власності Українського народу і права комунальної власності при реалізації процедури банкрутства щодо суб'єктів господа­рювання комунального сектора економіки.

Органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб'єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом.

г

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   48

Схожі:

Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України. Підручник...
Підручник підготовлений викладачами кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
БЕХРУЗ ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО ПІДРУЧНИК Рекомендовано Міністерством...
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів
ІСТОРІЯ, ЗАВДАННЯ І РОЗВИТОК ПСИХОФІЗІОЛОГІЇ
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
...
А. М. Колодія Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
За редакцією \В. В. Копєйчикова\ А. М. Колодія Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
Навчально-методичний посібник Рекомендовано
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (Лист №1/11-186 від 20 січня 2004 р.)
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано...
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
М. Тодики доктора юридичних і політичних наук, професора В. С. Журавського...
Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів
Малиновський А. С., Рибак М. Ф. Т 19 Метрологія, стандартизація і...
Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів
ПРАВО
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-1251 від 11 жовтня 2003р.)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка