“З А Т В Е Р Д Ж У Ю”
Начальник СДП Ч – 3
по охороні Заводського району
майор внутрішньої служби
О.І. Корчинський
“ 09 “ листопада 2003 року.
ПЛАН-КОНСПЕКТ
для проведення заняття з особовим складом СДПЧ-3
з соціально-гуманітарної підготовки.
ТЕМА: Державна символіка України.
МЕТА: вивчити з особовим складам чергових караулів Державні символи України, та їх походження.
ЧАС:4 години.
МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ: учбовий клас.
ЛІТЕРАТУРА: Газета “Іменем закону”.
Хід заняття.
1.Організаційний момент – 5 хвилин:
- перевірка присутніх;
оголошення теми і мети заняття, питань які вивчатимуться.
2.Контроль знань – 10 хвилин;
- перевірка засвоєння раніше пройденого матеріалу.
3.Викладення матеріалу теми – 220 хвилин.
3,1 Державний Прапор України.
3,2 Державний герб України.
3,3 Гімн України.
Короткий зміст
|
Методичні вказівки
|
Україна як суверенна держава має власні державні символи. Державні символи - це закріплені в законодавстві країни офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, що в короткій формі виражають одну чи кілька ідей політичного, національного, історичного характеру і символізують суверенітет держави.
Згідно з ст. 20 Конституції України державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.
Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Державний прапор шляхом добору певних кольорів символізує певні ідеї національно-політичного та історичного характеру. Відповідно до Закону України від 28 січня 1992р. Про Державний Прапор» Верховна Рада визначила співвідношення ширини прапора до його довжини як 2:3. Закон передбачає підняття прапора на будинках органів державної влади й управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних представництв України за кордоном, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань. Державний Прапор синьо-жовтого кольору є на морських суднах, та літаках міжнародних рейсів України.
Синьо-жовті кольори вперше згадуються близько 1410 р. на корогвах Галицько-Волинського князівства. На них ще на синьому полі був зображений золотий лев.
Новий етап у розвитку символіки України пов‘язаний з виникненням козацтва, Національною революцією та зародженням нової державності. Серед козацьких прапорів найчастіше зустрічаються прямокутні й трапецієвидні полотнища. Відзнаки дрібних підрозділів були переважно трикутними. На них превалювали різні відтінки червоного кольору. Державних прапорів у нинішньому значенні цього терміна в XVII ст. не було. Найвищим єдиним символом держави було червоне знамено із зображенням архангела Михаїла, доповнюване зовнішніми ознаками гетьманської гідності.
Протягом ХVIII ст. певною мірою тривала уніфікація кольорів і зображень на прапорах козацьких полків. У кожному полку зберігалася особлива колористика полотнищ, але у 30-х роках XVIII ст. число її варіантів скоротилося до шести. Зображалися за звичай державний герб (на полковому прапорі) і герб міста, ім'я якого носив полк, — на ротних знаменах. На українських козацьких прапорах була подібна система, але доповнена національним гербом.
Меншою мірою ця тенденція позначилася на прапорництві Січі, чиї знамена залишалися досить різноманітними, її велика корогва у XVIII ст. залишалася червоною із зображеннями, з одного боку, архангела Михаїла, а з другого - білого хреста із золотим сонцем, півмісяцем і зірками. Прапори куренів і паланок були переважно малиновими, а під час морських походів використовувалися особливі прапори - білий із зображенням св. Миколая і червоний із зображенням козацького корабля. Запорозькі козаки мали жовто-блакитний прапор; який використовували в мирний час, на відміну від бойового стягу малинового кольору. Сині і жовті кольори були і у гербах українських земель, міст і старшинських родів. З XVIII ст. ці кольори присутні на полкових прапорах Київського, Лубенського, Полтавського, Чернігівського, Ізюмського козацьких полків. Вони ж використовувалися при зображенні багатьох гербів українських гетьманів та козацької старшини (гетьманів Дорошенка, Брюховецького, Розумовського, кошового отамана Калнишевського, полковників Нечаїв, Богунів). Традиція поєднання жовтого і блакитного кольорів поширюється і на герби тогочасних міст України: Києва, Лубен, Миргорода, Прилук, Чернігова, Ніжина та ін. Але найбільшого поширення ці кольори набувають на західноукраїнських землях. Прапори, на яких домінувало поєднання жовто-блакитних фарб, було піднято над міськими ратушами у містах Самборі, Станіславі, Коломиї, Стрию, Сяноку. Блакитні жупани й жовті свити носили учасники гайдамацького руху в XVIII ст.
Із 70-х років XVIII ст. західноукраїнські землі перебували під владою Австрійської імперії. Прапором Австрії з 1786 р. було червоно-біло-червоне полотнище. Широко вживався також чорно-жовтий прапор правлячої династії Габсбургів. Існували й територіальні прапори. Так, для королівства Галіції і Лодомерії у різний час були прийняті блакитно-червоно-жовтий, блакитно-червоний і червоно-блакитний, а для Буковини - блакитно-червоний кольори.
Коли у Австрійській імперії вибухнула революція 1848-1849р.р., це викликало значне пожвавлення національно-визвольних рухів. У Львові 2 травня 1848 р. виникла Головна Руська Рада. Цей орган прагнув очолити український національний рух, пропагував ідею його національного відродження і особливу символіку. Колористика прийнятого Радою герба - старовинного символу галицьких князів - зумовила барви «народних знаків» або «руських національних красок» і відповідного прапора, який вперше було піднято у червні 1848 р. у Львові на ратуші у вигляді двох горизонтальних смуг, тобто приблизно як тепер. За геральдичними приписами, він мав бути жовто-блакитним: угорі - жовтий (золотий) колір знака лева, внизу - блакитний колір гербового щита.
Після того, як перервалася традиція своєрідної символіки козацького війська, тривалий час в Україні, що перебувала у складі Російської імперії, питання про національну символіку не порушувалося. Ця тема з'явилася на шпальтах газет лише після революції 1905—1907р.р. Уявлення про національну символіку України поширювалося головним чином завдяки зв'язкам з Галичиною. Розгорілася суперечка між прихильниками жовто-блакитного прапора й тими, хто хотів мати «за національну краску» червону або малинову. Представники перших нагадували, що з точки зору геральдики червоний і малиновий -один і той же колір, а червоний стяг вже має своє окреме інтернаціональне і соціально-революційне, значення, і тому робити його спеціально українським недоцільно і суперечливо. Оскільки традиції галицького герба багато в чому були вже призабутими, шукали інших, доступніших пояснень кольорів прапора. У газетах писали, що блакитна барва відбиває українське блакитне небо, а жовта – вигорілий від сонця степ чи золоті лани збіжжя або навіть саме сонце. Це призвело до того, що перевагу почали віддавати жовто-блакитному поєднанню. Такий чином, ідея, започаткована; Головною Руською Радою, була підхоплена спортивно-просвітницькими організаціями, які почали діяти на Галичині наприкінці XIX ст. (в першу чергу «Соколами»). Після з'їзду «Соколів» та «Січей» у 1911 р. починається широке використання жовто-блакитного прапора на різних масових заходах, зокрема під час відзначення 50-річчя з дня смерті Т.Г. Шевченка (1911р.), 100-річчя з дня його народження (1914 р.) та ін. З 1914 р. Січові стрільці під такими ж прапорами воювали на полях Першої світової війни. Жовто-блакитні прапори масово з'являються на маніфестаціях українців після перемоги Лютневої революції 1917 р., під ними формувалися й перші українські національні військові з'єднання. В цей час виникла точка зору, що необхідно об'єднати усі три кольори. Перша українська військова частина, створена у травні 1917 р. - полк ім. Богдана Хмельницького - одержала малинове знамено з портретом гетьмана. У березні 1918 р. Центральна Рада затвердила державний герб і державний прапор УНР, який за рішучим наполяганням М. Грушевського, що обстоював геральдичні правила, мав угорі жовту смугу. За гетьмана П.Скоропадського жовто-блакитний прапор був замінений на блакитно-жовтий. Такий порядок кольорів залишився і за Директорії. Військові формування цих державних утворень користувалися обома варіантами прапорів (деколи з малиновою навскісною смугою), мало місце наслідування козацьким стягам минулого. Блакитно-жовті прапори затвердили уряди Західноукраїнської Народної Республіки 13 листопада 1918 р. у Львові і Підкарпатської Русі як складової частини Чехословаччини. Перший сейм Карпатської України 15 березня 1939 р. в м.Хусті ухвалив блакитно-жовтий державний прапор.
Щодо символіки Організації українських націоналістів (ОУН), створеної 1929 р. у Відні, то її прапором^було блакитне полотнище з особливою відміткою тризуба - мечем замість середнього зуба. Після розколу цієї організації на початку 1940 р., цей прапор залишився за ОУН-мельниківцями, ОУН-бандері-вці на проведеному в квітні 1941 р. у Кракові II Великому зборі ОУН прийняли окрему постанову, де своїм окремим організаційним прапором визнали знамено чорної та червоної фарби.
Згідно з Конституцією України Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням Малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького. Головним елементом Великого Державного Герба України є знак княжої держави Володимира Великого.
Одне з перших зображень тризуба на нашій території зафіксоване на кам'яній застібці періоду трипільської культури (IV - III тис. до н.е.), знайденій біля дніпровського острова Шанця. Археологічні розкопки на Київщині та Полтавщині підтверджують, що на цих землях України тризуб був відомий як символ влади, знак родовий старійшин або племінних вождів ще у VI - VIII ст.
Перша літописна згадка про тризуб як князівський знак Київської Русі датована Х ст. Вона збереглася у болгарському рукописі «Хроніка Манасіі» (XIV ст.), де зображені воїни - дружинники князя Святослава, у руках яких прапори, увінчані тризубом. Тризуб зображувався на монетах великого князя Володимира Святосавовича, а згодом Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. Спочатку цей знак не був офіційним гербом, а виступав лише у ролі родового знака князів. Проте з часом він передається у спадок як символ влади та знак єднання східних слов'ян, тобто стає власне гербом.
Зараз існує понад 40 версій, які пояснюють походження та інтерпретують суть тризуба. Всі дотеперішні пояснення тризуба можна зібрати в 6 головних груп, що об'єднують однорідні гіпотези: 1) символ державної влади (верхня частина скіпетра або корони); 2) церковна християнська емблема (Трійця, голуб святого Духа);
3) військова емблема (франциска(спис з подвійною сокирою), якір, лук зі стрілою, шолом, сокира, спис з тризубчастими вістрями); 4)геральдично-нумізматична фігура (норманський крук чи сокіл, генуезько-литовський портал); 5) монограма (сплетіння кількох початкових літер у вигляді вензеля для позначення імені, слова або виразу), (схематичне зображення слова воля, символ влади над трьома (небесним, земним, підземним) світами, літери «Ш», яка означала цифру 3, символ поєднання минулого, сучасного та майбутнього); 6) геометричний орнамент (стилізована квітка (трисвічник), колос).
Після розпаду Київської Русі тризуб утратив значення державного символу, зберігаючись на гербах провінційних міст, українських магнатів, дворян та козацької старшини. Інший елемент Великого Державного Герба - козак з мушкетом і шаблею як герб Війська Запорізького - відомий з XVI ст., а з XVIII ст. такий герб стає символічним зображенням Гетьманщини. У 1918 р. після проголошення незалежності УНР золотий тризуб на синьому тлі був затверджений Державним Гербом України. Він залишався також гербом і за гетьмана П.Скоропадського й УНР часів Директорії.
Державним Гімном України є національний гімн на музику Михайла Вербиць-кого зі словами, затвердженими законом (над мелодією працювали й інші українські композитори, зокрема, Кирило Стеценко). Текст гімну вперше був надрукований у 1863 році. Після цього він надзвичайно швидко розійшовся у народі, особливо серед інтелігенції', студентів та гімназистів. Надзвичайна поширеність його тексту спричинила те, що авторство цього гімну певний час приписували Тарасу Шевченку. Однак гімн «Ще не вмерла Україна» до 1991 р. не був єдиним гімном України. Як національні гімни у різні часи і на різних землях України вважалися також «Заповіт» Т.Г. Шевченка, «Вічний революціонер» (слова І.Франка, музика М. Лисенка ), «Не пора» (слова (І.Франка, музика Д.Січинського). Поет В.Шурат і композитор С.Люткевич написали гімн «За тебе, Україно».
У Галичині певного поширення набув гімн «Не плакати нам» (слова Г. Гордого, музика Й.Кишакевича) та давній галицько-український гімн «Мир, вам, браття» (слова І.Гушалевича, музика Д.Січинського), а також церковний гімн «Боже великий єдиний, нам Україну храни» (слова О.Кониського, музика М.Лисенка). На Закарпатті найпоширенішим був гімн «Підкарпатськії русини» (слова О.Духновича). Організація українських націоналістів мала свій гімн - «Зродились ми великої години».
Мелодія гімну «Ще не вмерла Україна» затверджена Верховною Радою України 15 січня 1992 р. З метою уточнення тексту гімну відповідно до сучасних реалій було створено Державну комісію з підготовки і проведення конкурсу на кращий текст, гімну Украіни. 6 березня 2003року текст Державного Гімну був затверджений Верховною Радою України, перші рядки якого такі:
Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
|
Дати під запис
Під запис
Прочитати та пояснити
Під запис
Дати під запис
Прочитати та пояснити
Дати під запис
|
4. Закріплення вивченого матеріалу 15 хв.
Питання для закріплення:
4,1 Чому кольори прапору України саме жовто-блакитні?
4,2 Звідки узявся тризуб на прапорі України?
4,3 Як з’явився сучасний Гімн України?
5. Підбиття підсумків – 5 хв.:
- вказати на питання, які вимагають підвищеної уваги;
- оголосити оцінки;
- відповісти на запитання.
Конспект склав:
заступник начальника СДПЧ-3
ст. лейтенант вн. сл. Ю.О.Слющенко.
“ 09 ” жовтня 2003 року.
|