ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з особовим складом СДПЧ-3 з соціально-гуманітарної підготовки


Скачати 152.21 Kb.
НазваПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з особовим складом СДПЧ-3 з соціально-гуманітарної підготовки
Дата23.03.2013
Розмір152.21 Kb.
ТипПлан-конспект
bibl.com.ua > Культура > План-конспект


З А Т В Е Р Д Ж У Ю”

Начальник СДП Ч – 3

по охороні Заводського району

майор внутрішньої служби

О.І. Корчинський

19 березня 2004 року.

ПЛАН-КОНСПЕКТ

для проведення заняття з особовим складом СДПЧ-3

з соціально-гуманітарної підготовки.
ТЕМА: Закон України “Про мови” та мовна культура працівників МНС.
МЕТА: ознайомити особовий склад чергових караулів з основними положеннями ЗУ “Про мови”, історією розвитку державної мови.
ЧАС: 4 години.
МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ: учбовий клас.
ЛІТЕРАТУРА: Газета “Іменем закону”.

Хід заняття.
1.Організаційний момент – 5 хвилин:

- перевірка присутніх;

- оголошення теми і мети заняття, питань які вивчатимуться.
2.Контроль знань – 10 хвилин;

- перевірка засвоєння раніше пройденого матеріалу.
3.Викладення матеріалу теми – 220 хвилин.

1. Основні відомості про Закон України “Про мову“.

2. Наука в Україні: досягнення та проблеми.

3. Культурне відродження.


СДПЧ-3

2004 рік


Короткий зміст

Методичні вказівки

Чинний Закон України «Про мови» було прийнято 28 жовтня 1989 року після перших демократичних виборів до Верховної Ради УРСР. Прийняття цього Закону стало вагомою перемогою державно-патріотичних сил республіки, оскільки згідно з ним українська мова набувала статусу державної, а український народ повертав собі найголовнішу ознаку держа­вотворчої нації - національну мову єдину для всіх сфер громадського і політичного життя. Такий законодавчий крок був обумовлений багатовіковою політикою деукраїнізації, що про­водилася в українських землях. Наслідком цієї політики було фактичне вилучення української мови зі сфери науки, освіти, громадського і культурного життя. Значною частиною населенню українська мова почала сприйматися як провінційна, «селянська», нерозвинена і взагалі непрестижна, що створювало небезпеку втрати народом основної національноідентифікаційної ознаки і ставило під загрозу збереження його культурних та історичних цінностей і відповідно здобуття державної незалежності.

Сучасна наука визначає націю як історично сформовану стійку людську спільноту, яка виникла на основі спільності мови, території, економічного життя і психічного складу, що виявляється у спільності культури. Національна мова формується разом з утворенням нації'. Вона є передумовою виникнення і водночас - умовою і результатом існування нації. Повно­цінне формування національної мови можливе не тільки за умов використання її в індивіду­альних актах мовлення (на рівні міжособового спілкування), а передусім у суспільно-типізованих

писемних формах функціонування (на рівні обслуговування суспільних потреб у законодав­стві, діловодстві, політиці, економіці тощо).

За умов недостатнього розвитку національних мов у добу середньовіччя більшість народів Західної Європи для державних потреб користувалася давніми книжними мовами, зокре­ма латинською. У Київській Русі ці функції виконувала національна (давньоруська) мова, яка із створенням держави посіла місце єдиної держави посіла місце єдиної державної мови. У Великому князівстві ЛитМНСькому функції державної мови виконувала літературна українсько-білоруська мова, що сформувалася на давньоруській основі під впливом живої розмовної мови XIII-VI ст. Вона функціо­нувала в законодавстві, судочинстві, великокнязівській та князівських канцеляріях, держав­ному і приватному листуванні. Як розвинена літературна мова, що мала назву «мова руська», вона впродовж ХІV-ХVІ ст. використовувалася як державна в МолдМНСькому князівстві й у Польщі. Політика насильницької полонізації та окатоличення українців, що проводилася у наших землях після укладання в Любліні унії Литви та Польщі (1569 р.), призвела до повного викорінення державних функцій національної мови. Ця політика стала однією з основних причин національно-визвольного руху під проводом Богдана Хмельницького і приєднання Лівобережної України до Росії (1654 р.). До початку 1780-х років національна мова функціо­нувала в усіх державних установах Гетьманщини: у генеральній, полкових, сотенних канцеля­ріях, у судах, ратушах, в офіційному листуванні. Після скасування залишків національної автономії українська мова в Російській імперії зазнавала невпинних переслідувань і заборон (Валуєвський циркуляр 1863 р., Емський акт 1876 р. та ін.). Тільки в січні 1919р. законом Директорії Української Народної Республіки українська мова була проголошена державною із забезпеченням прав мов національних меншин. Такий статус української мови був підтвер­джений і урядом УРСР, однак з 1930-х рогів унаслідок послідовної політики русифікації усіх сфер громадсько-політичного життя в Україні національна мова була майже повністю вилу­чена зі сфери політики, освіти, науки, техніки, культури.

Існування мови лише на рівні побутового спілкування гальмувало її природний розвиток, призводило до «відставання» від поступу соціального життя, що і дотепер лишається однією з причин повільного виконання вимог Закону України «Про мови» та втілення в соціальну практику положень Конституції України, що затверджують державний статус української мови. Російська мова, що у своєму розвитку не зазнавала утисків та обмежень, і дотепер сприймається певною частиною суспільства як більш зручна для вирішення професійних, наукових, технічних і громадсько-політичних проблем. Часто це стає причиною чергового сплеску обговорення проблеми про надання статусу офіційної російській мові. А оскільки слово «офіційний» має те ж лексичне і юридичне значення, що і термін «державний», факти­чно йдеться про надання російській мові статут державна'. З урахуванням реального розви­тку й поширення української мови в нашій державі та, особливо, в окремих ії регіонах, у цьому разі можна говорити лише про заміну української мови російською, тобто про потурання наслідкам тієї несправедливої імперської політики, що впродовж століть проводилась на історичних землях України.

Варто уваги, що Закон України «Про мови» не обмежує використання будь-яких інших національних мов. У преамбулі Закону сказано: «Україна визнає життєдайність та суспільну цінність усіх національних мов і беззастережно гарантує своїм громадянам національно-культурні та мовні права, виходячи з того, що тільки вільний розвиток і рівноправність національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння, культурного взаємозбагачення та зміцнення дружби народів».

Дбаючи про розвиток усіх національних мов, якими користується населення держави, законодавець водночас приділяє першочергову увагу розвиткові мови титульної нації. І це цілком природно, адже саме на конкретній території, саме за неповторних умов трагічної і водночас героїчної історії кожного окремого народу виникла, розвивалась і тільки тут може зберегтися для подальших поколінь національна мова, культура і сама нація. Зберегти непо­вторну національну культуру свого народу прагне будь-яка держава, тому Закон України приділяє першочергову увагу саме національній мові й культурі: «Українська мова є одним із визначальних чинників національної самобутності українського народу, - йдеться далі у преамбулі.- Україна забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державної самобутності».

Водночас Закон, прийнятий у 1989 р., визнавав і значення російської мови «як мови міжнаціонального спілкування народів Союзу РСР», проголошував толерантну політику що­до інших національних мов, якими користуються громадяни республіки. У статті 1 - «Зав­дання законодавства про мови в Україні» - було зазначено: «Законодавство Україні про мови має своїм завданням регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і вживання української та інших мов, якими користується населення республіки, в державному, економі­чному, політичному і громадському житті, охорону конституційних прав громадян у цій сфері, виховання шанобливого ставлення до національної гідності людини, її культури і мови дальшого зміцнення дружби і співробітництва народів Союзу РСР».

Фактично, проголошуючи статус української мови як державної в Україні (ст. 2), законо­давець лише пропонував її як одну із можливих робочих мов державного апарату, але навіть не наполягав на обов'язковому її використанні як другої, «паралельної» мови. У статті З записано:

«Україна створює необхідні умови для розвитку і використання мов інших національностей в республіці.

В роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організм цій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей (міста, райони, сільські і селищні Ради, сільські населені пункти, їх сукупність), поряд з українською можуть використовуватись і 'їхні національні мови.

У разі, коли громадяни іншої національності, що становлять більшість населення зазна­чених адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів, не володіють в належ­ному обсязі національною мовою або коли в межах цих адміністративно-територіальних одиниць компактно проживає кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, в роботі вищезгаданих органів і організацій може використовуватись українська мова або мова, прийнята для всього населення».

Виділений нами розділовий сполучник або в контексті вказана статті не поєднував державну й інші національні мови, а залишав можливість використовувати як офіційну будь-яку з мов, уникаючи мови української. Така можливість підтверджувалася статтею 11:

«В Україні мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова.

У випадках, передбачених частиною другою статті 3 цього Закону, мовою роботи, діловодства і документації поряд з українською мовою може бути і національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості, а у випадках, передбачених у частині третій цієї статті, - мова, прийнятна для населення даної місцевості».

Такі ж можливості уникнути використання державної мови були передбачені статтями Закону, що регламентували мовний режим з'їздів, конференцій та інших форум», судочин­ства, нотаріального діловодства, провадження у справах про адміністративні правопору­шення, оформлення документів про вибори народних депутатів тощо. Суворого дотримання державної мови Закон вимагав лише від органів прокуратури України та арбітражних судів, які розглядали справи за участю сторін, котрі перебувають на території республіки.

Таким чином, Закон України «Про мови» за своїм змістом і характером фактично упере­джав «Європейську хартію регіональних мов або мов меншин», прийняту у Страсбурзі 5 листопада 1992 року і ратифіковану нашою державою у 2003 році; На відміну від деяких держав—колишніх республік СРСР, мовна політика в Україні в цілому була підпорядкована розв'язанню актуальних соціальнім проблем країни, які залишила історія, і захисту прав людини - громадянина республіки, що позначилося на темпах виконання Закону щодо утвердження української мови як державної і викликало справедливі зауваження громадськості стосовно повільних темпів удержавлення українська мови.

Слід визнати, що державні органи не завжди плідно використовували ті важелі впливу на мовну ситуацію в країні, що були їм надані Законом України «Про мови», Конституцією

Таким чином, Закон України «Про мови» за своїм змістом і характером фактично упере­джав «Європейську хартію регіональних мов або мов меншин», прийняту у Страсбурзі 5 листопада 1992 року і ратифіковану нашою державою у 2003 році. На відміну від деяких держав — колишніх республік СРСР, мовна політика в Україні в цілому була підпорядкова­на розв'язанню актуальних соціальних проблем країни, які залишила історія, і захисту прав людини - громадянина республіки, що позначилося на темпах виконання Закону щодо утвердження української мови як державної і викликало справедливі зауваження громадськості стосовно повільних темпів удержавлення українська мови.

Слід визнати, що державні ограни не завжди плідно використовували ті важелі впливу на мовну ситуацію в країні, що були їм надані Законом України «Про мови», Конституцією України, Постановою Кабінету Міністрів України «Комплексні заходи щодо всебічного розви­тку і функціонування української мови» (1997 р.). В першу чергу це стосується заходе щодо мовної політики ЗМІ, ситуації на ринку друкованої продукції, контролю кількості і якості україномовної інформації, що оприлюднюється через електронні засоби комунікації. Суттєвого позитивного впливу мовна ситуація в Україні зазнала лише після прийняття Конституції, яка остаточно затвердила статус українська мови як єдиної державної мови, та завдяки пере­ходу до користування національною мовою вищою державною і політичною елітою країни. Особистий приклад керівників вищого рангу красномовно доводив широким верствам насе­лення виразні можливості української мови, вкорінював у громадській свідомості уявлення про українську мову як про необхідний елемент державного, політичного і правового мислен­ня, створював необхідний соціально-психологічний клімат, за якого українська мова сприймалася населенням як мова престижна, знання якої є необхідною запорукою життєвого успіху.

Пожвавлення процесів удержавлення національної мови, що розпочалося у другій поло­вині 1990-х років, висунуло на порядок денний низку нових соціолінгвістичних проблем, що торкаються стану української мови в суспільстві, який викликає тривогу і занепокоєння фахівців- мовознавців. Ширшає коло тих, хто користується українською мовою як засобом денного побутового і виробничо-ділового спілкування. Це спричиняє появу чималої кількості помилок в усному й писемному мовленні, суттєво знижує його культуру в загальнонаціональному вимірі. Нині, крім державної підтримки, українська мова потребує цілеспрямованої роботи щодо ознайомлення широких мас населення з нормами української літературної мови, засобами її виразності, з довідковою літературою, яка містить у собі відомості з культури мови.

З особливою гостротою ці проблеми постають перед працівниками МНС. Так, згідно із Законом України «Про мови» працівник міліції має користуватися у своїй діяльності як державною мовою, так і мовами національних меншин, які проживають на території, де він працює. У статті 6 Закону України «Про мови» зазначено:

«Службові особи державних, партійних, громадських органів, установ і організацій по­винні володіти українською і російською мовами, а в разі необхідності - і іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків.

Незнання громадянином українська або російської мови не є підставою для відмови йому у прийнятті на роботу. Після прийняття на роботу службова особа повинна оволодіти мовою роботи органу чи організації в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків».

Мовою адміністративного і кримінального провадження згідно із ст. 18,

193аконуУкраїни “Про мови” є державна мова або мова, прийнятна для населення даної місцевості. Часто-густо такою мовою стає російська, а мовою службової документації – державна мова. За цих обставин, коли вибір мови залежить не від бажання співробітника, а від особливостей розв'я­зуваної проблеми, він має працювати і навіть мислити у двомовному режимі, що майже неминуче спричиняє лінгвістичну інтерференцію.

Інтерференція-взаємодія мовних систем при двомовності. Вона стає причиною відхи­лення від норм і системи однієї мови під впливом іншої. Типовим прикладом цього явища в Україні є інтерференція між українською та російською мовами, що полягає в перенесенні особливостей російської мови в українську на різних її рівнях (так званий суржик - «мішани­на», «суміш») і, навпаки, українських особливостей у російську. Суржик слід розглядати як істотне порушення норм літературної мови, досконале володіння якою завжди сприймається суспільством як найбільш виразний показник рівня загальної і професійної культури людини.

Норми літературної мови суворо регламентують практику ії усного і писемного викорис­тання. Так, наприклад, кінцевий в, на від російської мови, в українській вимовляється наближено до у (в російській перетворюється на ф); приголосні в українській перед е не пом'якшуються (день - рос. день); по-різному вимовляються українські та російські ч, щ, схожі за вимовою слова розрізняються за наголосом (один-а-дцять) і под. Унаслідок інтерференції нерідко трапляються й граматичні помилки (неправильне застосування відмінкових закінчень - по своїм місцям, замість по своїх місцях, дякую вам, замість дякую вас тощо). Помилково вживаються слова, що надає їм невластивого значення (я рахую, замість я вважаю тощо). Замість українських слів часто використовуються невластиві національній мові російські форми (завідуючий, замість завідувач, виконуючий обов'язки, замість виконувач обов'я­зків тощо). Літературна мова засмічується і невиправданим уживанням слів іншомовного походження. Так, голів державних адміністрацій часто називають губернаторами, мерами, що суперечить не тільки законам мови, а й чинному законодавству.

Літературна мова становить культурне надбання нації, виступає важливим чинником єдності національного простору, духовного й інтелектуального розвитку держави, політичної консолідації ії суспільства. Завдяки стабільності норм літературної мови збільшуються здобутки нації в галузі економічного, суспільно-політичного, культурного, художньо-естетичного життя, уможливлюється накопичення і поширення в часі та просторі життєвого і професійно­го досвіду мільйонів людей. Саме тому будь-яка нація дбає про захист і розвиток своєї літературної» мови. Тож не випадково Закон України «Про мови» містить статтю 8 - «Захист мов»,- у якій проголошено:

«Будь-які привілеї чи обмеження прав особи за мовною ознакою, мовна дискримінація неприпустимі.

Публічне приниження чи зневажання, навмисне спотворення української або інших мов в офіційних документах 1 текстах, створення перешкод і обмежень у користуванні ними, про­повідь ворожнечі на мовному ґрунті спричиняють відповідальність, встановлену законом».

Вимога дотримуватись норм української літературної мови у текстах офіційних документів особливо актуальна для працівників МНС. Для правоохоронця мова є не тільки одним в основних знарядь професійної діяльності. Письмовий документ (протокол, обвинувальний висновок тощо) стає матеріальним втіленням результатів фахової діяльності правоохоронця.

Від рівня мовної підготовки працівника МНС (філологічних знань, умінь і навичок), залежить оперативність, загальна і професійна грамотність та ефективність виконання покладає нього державою обов'язку щодо захисту законних прав і свобод громадян. Досконале воло­діння працівниками МНС державною мовою є важливим чинником зміцнення авторитету державна влади і її органів серед населення, зростання довіри громадян до міліції та, зреш­тою, запорукою зміцнення особистого авторитету працівника серед громадян та товаришів по службі.

Вивченню української мови приділяється увага на всю рівнях системи навчальних закла­дів МВС України. Однак подальше вдосконалення умінь і навичок у галузі рідної мови ( яку, за слушною думкою Вольтера, слід вивчати все життя) потребує систематичних занять, постійної самостійної роботи з довідковою літературою, словниками різного типу. Серед джерел, які можуть бути використані під час самонавчання, крім словників, можна рекомендувати такі посібники:

— Антисуржик /За ред, О.Сербенської. - Львів, 1994.

— Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо. - К., 1994.

— ГоловащукС.І. Українське літературне слововживання: Словник-довідник. - К., 1995.

— Пономарів О. Культура слова. - К., 1999.

  • Український правопис / АН України .-К.,1993.

  • Чак Е.Д. Складні випадки правопису та слововживання. –К.,1998

  • Ющик І.П. Практичний довідок з української мови.-К., 2000

  • Ющик І.П. Практикум з правописом української мови.-К.,2000

Докладні відомості про правопис і офіційне вживання власних імен і прізвищ в українській мові можна отримати у книзі:

Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. власні імена людей: Словник-довідник/ За ред. Русанівського В.М. - К., 1996.

Про загальні вимоги державних стандартів щодо мови діловодства й оформлення документів різних містять такі книги:

Прочитати


Прочитати та пояснити


Прочитати та пояснити

Дати під запис
Прочитати

Дати під запис

Прочитати та пояснити


Прочитати та пояснити

Прочитати пояснити та вибірково дати під запис


Під запис


Прочитати

Прочитати та пояснити


Дати під запис

Прочитати та пояснити


Дати під запис та пояснити

Прочитати та пояснити
Прочитати





4. Закріплення вивченого матеріалу 15 хв.

Питання для закріплення:

4,1 Основні положення Закону України “Про мову”?

4,2 Історія становлення державної мови на Україні?
5. Підбиття підсумків – 5 хв.:

- вказати на питання, які вимагають підвищеної уваги;

- оголосити оцінки;

- відповісти на запитання.
Конспект склав:

заступник начальника СДПЧ-3

ст. лейтенант вн. сл. Ю.О.Слющенко.

19 березня 2004 року.


Схожі:

ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з особовим складом СДПЧ-3 з...
МЕТА: вивчити з особовим складам чергових караулів Державні символи України, та їх походження
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з особовим складом СДПЧ-3 з...
МЕТА: довести до особового складу чергових караулів відомості щодо економічного стану в країні
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з особовим складом СДПЧ-3 з...
ТЕМА: Президент України гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з особовим складом СДПЧ-3 з...
ТЕМА: Правові основи діяльності політичних партій України. Особливості формування багатопартійної системи на сучасному етапі
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з особовим складом СДПЧ-3 з...
МЕТА: ознайомити особовий склад чергових караулів з основними напрямками діяльності та станом речей в освіті та культурі України
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з особовим складом СДПЧ-3 з...
ТЕМА: Закон України “Про звернення громадян“. Робота МНС за зверненнями громадян. Їх реєстрація та розгляд
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з особовим складом СДПЧ-3 з...
ТЕМА: Організація та правове забезпечення президентських виборів. Закон України “Про вибори Президента України”
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з особовим складом СДПЧ-3 з...
ТЕМА: Політична реформа в Україні, її мета. Проект Закону України “Про внесення змін до Конституції України від 06. 03. 2003р.”
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з особовим складом СДПЧ-3 з...
ТЕМА: Проголошення незалежності України. АКТ проголошення незалежності. Всеукраїнський референдум І грудня та вибори Президента
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з особовим складом 1-го караулу...
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка