|
|
Скачати 451.13 Kb.
|
|
3. ТЕРИТОРІЇ З МІЖНАРОДНИМ ПРАВОВИМ РЕЖИМОМ Міжнародна територія – це простір, на який не поширюється суверенітет жодної держави, тобто територія з міжнародним режимом. Територій з міжнародним режимом можна виділити шість:
З-поміж цих територій є певні відмінності. Ознаками просторів спільного користування наділені передовсім відкрите море та відкритий космос. Виділяються принаймні дві території, які отримали статус спільної спадщини людства (далі ССЛ): це Місяць та інші небесні тіла (ССЛ відповідно до ст. 11 Угоди про принципи діяльності держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 р.) та глибоководний район океанічного ложа (Район, ССЛ відповідно до ст. 136 конвенції ООН з морського права 1982 р). Територією з особливим міжнародним режимом стала також Антарктика, яка має унікальне значення для планети і на яку (в силу договору про Антарктику 1959 р. та Протоколу до нього 1991 р.) безстроково припинені будь-які спроби поширити суверенітет будь-якої держави. Міжнародним режимом характеризується також повітряний простір за межами державних територій: тобто над відкритим морем, виключними морськими економічними зонами всіх морських держав, Антарктикою і міжнародними протоками. Особливий його статус, по-перше, обумовлений тим, що цей простір є атмосферою – вмістилищем ресурсу, без якого людство не проживе і кількох хвилин, і який нажаль до сих пір належним чином не захищений на рівні міжнародного права (єдина Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані від 13.11.79 р.), по-друге в якості саме простору міжнародного користування він не врегульований на міжнародному рівні спеціальною угодою і регулюється «за аналогією» разом морськими просторами і Антарктикою. За усієї важливості відмінностей в правовому режимі розглядуваних вище видів території можна виділити загальні типові риси міжнародної території:
Нижче наведено більш детальні характеристики: Відкритого моря і повітряного простору над ним; Району океанічного ложа; Космічного простору включаючи Місяць та інші небесні тіла; Антарктики. 3.1. Відкрите море й повітряний простір над ним Відкрите море – це частина Світового океану, розташована за межами дії національної юрисдикції будь-якої держави. Тобто це частина моря за межами виключної морської економічної зони. Принцип свободи відкритого моря – як звичаєвий принцип загального права, закріплений Женевською конвенцією про відкрите море 1958 року – встановлює, що ніяка держава не в праві поширювати свій суверенітет на відкрите море та повітряний простір над ним. Відкрите море знаходиться у спільному користуванні всіх держав і є спільним надбанням всього людства. Відкрите море відкрите для усіх держав, як прибережних, так і тих держав, що не мають виходу до моря. Користування водами відкритого моря здійснюється на основі загальновизнаних в міжнародному праві «свобод відкритого моря». Конвенція 1982 р. кодифікувала найбільш повний перелік свобод, зазначивши що він не є вичерпним. Свободи відкритого моря, як для прибережних держав, так і для держав, що не мають виходу до моря це:
Усі держави здійснюють ці свободи, враховуючи інтереси інших держав у користуванні свободою відкритого моря, а також права стосовно діяльності в Районі. Кожна держава, незалежно від того, є вона прибережною чи такою, що не має виходу до моря, має право на те, щоб судна під її прапором плавали у відкритому морі. Судно повинно плавати під прапором лише однієї держави і, крім виняткових випадків, підпадає під юрисдикцію цієї держави у відкритому морі. Кожна держава стосовно суден, що ходять під її прапором, веде їх реєстр, вживає необхідних заходів для забезпечення безпеки на морі тощо. Судно не може змінити свій прапор під час плавання чи стоянки при заході в порт, крім випадків дійсного переходу права власності та відповідних змін в реєстрації. Будь-яке судно у відкритому морі підпорядковане владі тільки держави, під прапором якої воно ходить. Винятком з цього правила є право іноземного військового корабля при обґрунтованій підозрі у протиправній діяльності невійськового судна зупинити його і піддати огляду, а при пересвідченні у наявності складу злочину на борту зупиненого судна й заарештувати його. Переслідування у відкритому морі «по гарячих слідах» іноземного судна судном прибережної держави може здійснюватися, якщо іноземне судно підозрюється у скоєнні протиправних дій в межах вод під юрисдикцією цієї держави, тобто якщо при порушенні права прибережної держави іноземне судно чи одна з його шлюпок знаходилася у внутрішніх водах, в архіпелажних водах, в територіальному морі чи у виключній морській економічній зоні держави. Переслідування може тривати у відкритому морі за умови, що воно почалося у водах під юрисдикцією держави і не переривалося до виходу у відкрите море. Зазначене право переслідування припиняється, щойно переслідуване судно входить в територіальне море своєї держави чи в територіальне море будь-якої третьої держави. Правомірним вважається використання відкритого моря виключно в мирних цілях. 3.2. Дно морів та океанів за межами національної юрисдикції Проголошено Конвенцією ООН з морського права 1982 р. спільною спадщиною людства (ст. 136). Територія дна морів та океанів за межами континентального шельфу, що отримала назву міжнародного району морського дна, не підлягає національному привласненню. Жодна держава не може претендувати на суверенітет чи суверенні права чи здійснювати їх по відношенню до будь-якої частини району чи його ресурсів і жодна держава, фізична чи юридична особа не може привласнювати будь-яку їх частину (ст. 137 Конвенції). Статус Району досить детально визначено:
Умови видобутку корисний копалин в Районі стали причиною тривалого не набуття чинності всієї Конвенцією ООН з морского права 1982 року. Лише після прийняття у 1994 році «Положення про застосування частини ХІ Конвенції ООН з міжнародного права 1982 року», де були істотно враховані інтереси розвинених держав, що тільки й мали можливості розробляти ресурси Району, останні почали ратифікувати Конвенцію, і вона в той же 1994 рік набула чинності. 3.3. Космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла Виходячи з того, що міжнародне співробітництво у дослідженні та використанні космічного простору сприятиме розвитку взаємопорозуміння та зміцненню дружніх відносин між державами і народами, Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла від 27 січня 1967 р. (Договір про Космос 1967 року) наділив статусом міжнародної території космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла. Цей простір відкритий для дослідження та використання усіма державами без жодної дискримінації на основі рівності і у відповідності до міжнародного права, при вільному доступі у всі райони небесних тіл (ст. І Договору про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла від 27 січня 1967 р.). Космічний простір не підлягає національному привласненню. На Місяці та інших небесних тілах забороняється створення військових баз, споруд та укріплень, випробовування будь-яких типів зброї та проведення військових маневрів, але при цьому допускається використання військового персоналу в наукових чи інших мирних цілях, а також не забороняється використання будь-якого устаткування чи засобів, необхідних для мирного дослідження Місяця та інших небесних тіл (ст. IV). Як зазначалося окрема Угода про принципи діяльності держав на Місяці нта інших небесних тілах, підтвердивши ці положення Договору про Космос визначила Місяць та інші небесні тіла їх ресурси спільною спадщиною людства (ст. 11). Держави-учасниці Договору несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність в космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, незалежно від того, чи здійснюється вона урядовими органами чи неурядовими юридичними особами (ст. VI). Кожна держава, яка здійснює чи організує запуск об’єкту на міжнародну територію цього типу, а також держава, з території чи установок якої здійснюється запуск об’єкту, несе міжнародну відповідальність за шкоду, завдану такими об’єктами чи їх складовими частинами на Землі, у повітряному чи космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, іншій державі, її фізичним чи юридичним особам (ст. VII). Держава, до регістру якої занесений об’єкт, запущений в космічний простір, зберігає юрисдикцію і контроль над таким об’єктом і над будь-яким екіпажем цього об’єкту під час їх знаходження в космічному просторі, в тому числі і на небесному тілі. Держави, що здійснюють діяльність в космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, взяли на себе зобов’язання інформувати Генерального секретаря ООН, громадськість та міжнародне наукове співтовариство про характер, хід, місця та результати такої діяльності (ст. ХІ). Міжнародно-правове регулювання дослідження та використання космічного простору стосується всього Космосу, хоча фактично мова йде головним чином про простір Сонячної системи (ближній космос). Національні законодавці та міжнародне право на сьогодні не проводять правового розмежування між «ближнім» і «дальнім» космосом. Проте в межах «найближчого» космосу існує унікальна його складова Геостаціонарна орбіта (далі ГСО)5. ГСО – це траєкторія руху супутників прямо над екватором Землі на висоті 36 тис. км. Правовий статус ГСО визначено як «спільне надбання людства, на яке мають право всі нації», і, в той же час, як «обмежений ресурс», на користування яким Міжнародний союз електрозв’язку видає спеціальні квоти. 3.3. Антарктика Води арктичних морів омивають береги Росії, США, Канади, Норвегії та Данії (о. Гренландія). Антарктика займає площу біля 52,5 млн. кв. км., включаючи незаселений материк Антарктиду (площа 13 975 тис. кв. км, в тому числі 1582 тис. кв. км – шельфові льодовики та острови, приєднані до Антарктиди льодовиками), прилеглі до нього острови (в тому числі Південні Оркнейські, Південні Сандвичеві, Південні Шетландські), а також частини Атлантичного, Тихого та Індійського океанів, що називаються нерідко Південним чи Антарктичним океаном. Міжнародно-правовий режим Антарктики регулюється Договором про Антарктику від 1 грудня 1959 р., учасниками якого є більше 30 держав (набув чинності в 1961 р., Україна є учасником цього Договору). Режим Договору 1959 р. про Антарктику поширюється на район південніше 60-ї паралелі південної широти (ст. VI). Цим Договором закріплено статус Антарктики як міжнародної території. Антарктика стала історично першою частиною земного шару, перетвореною в зону миру та мирної сумісної діяльності різних держав. Ця міжнародна територія не може бути мілітаризованою в мирний час та в період війни. В Антарктиці не застосовується секторальний поділ. Хоча ст. IV Договору і не розглядає територіальні претензії держав як відмову від таких, однак і не легалізує ці претензії. Таким чином, претензії ряду держав на територіальний суверенітет в Антарктиці нібито виявилися законсервованими. Зазначений Договір не відкинув раніше заявлених прав та претензій на територіальний суверенітет в Антарктиці з боку Австралії, Аргентини, Великобританії, Норвегії, Франції та ряду інших держав (п. 1 ст. IV). Він лише зафіксував, що «ніяка нова претензія чи розширення існуючої претензії на територіальний суверенітет в Антарктиці не заявляється, поки чинний Договір знаходиться в силі» (п. 2 ст. IV). Правовий режим Антарктики як міжнародної території передбачає:
Однак Договір про Антарктику не забороняє використання військового персоналу чи оснащення для наукових досліджень або для будь-яких інших мирних цілей (п. 2 ст. І). Згідно положень Договору Антарктика є не лише демілітаризованою, а й нейтралізованою територією, на якій забороняється військова діяльність. В Договорі передбачений спеціальний механізм його реалізації – Консультативні наради держав-учасниць (ст. ІХ). В рамках зазначеного Договору були підписані Конвенція про збереження антарктичних тюленів 1980 р., Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1988 р. та ін. Важливим актом, що безстроково заморозив територіальні претензії на Антарктику окремих держав6 став Протокол про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику (Мадридський протокол) від 4 жовтня 1991 року. Відповідно до нього, Антарктику оголошено природним заповідником, призначеним для миру і науки (ст. 2 Протоколу). |
| 5. Загальна характеристика міжнародних перевезень у міжнародному приватному праві Економічні, соціальні і культурні права та свободи людини і громадянина в Україні |
5. Загальна характеристика міжнародних перевезень у міжнародному приватному праві Економічні, соціальні і культурні права та свободи людини і громадянина в Україні |
| 5. Загальна характеристика міжнародних перевезень у міжнародному приватному праві Економічні, соціальні і культурні права та свободи людини і громадянина в Україні |
Юридико-технічні методи регулювання відносин у міжнародному приватному праві У міжнародному приватному праві це питання чи не найменш вивчене. Для міжнародного приватного права характерним є цивільно-правовий... |
| КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН Принцип nullum crimen sine lege та інститут аналогії в кримінальному праві країн – порівняльна характеристика |
Тематика курсових робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів... Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права в сучасному міжнародному праві |
| ПРИНЦИПИ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА ТА ЇХ СИСТЕМА Характеристика принципів цивільного процесуального права як основних засад має суттєве значення, оскільки принципи є вихідними положеннями,... |
Юридичні особи в міжнародному комерційному праві Як правило, юридичні особи (Juristische Person, Personne civille, personne morale, corporation, legal person) це різноманітні підприємницькі... |
| Тема Лекція №1 „Міграційне право як наука та навчальна дисципліна”(тези) Наука міграційного права має подвійний предмет вивчення. По-перше, це загальні принципи, інститути і норми регулювання міграційних... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ... Поява людини на території України та її розвиток у палеоліті, мезоліті, неоліти та енеоліті |