|
|
Скачати 451.13 Kb.
|
2. ДЕРЖАВНА ТЕРИТОРІЯ І ДЕРЖАВНИЙ КОРДОНДержавна територія – це частина земної кулі, що знаходиться під суверенітетом держави і включає суходіл, водні території (акваторії), надра під ними і повітряний простір над ними. Державна територія – це простір здійснення виключної територіальної юрисдикції держави. Своєрідною «корисною юридичною фікцією» є поняття «штучна територія держави»: об’єкти за межами держави, підпорядковані публічному праву держави, її екстериторіальній юрисдикції. Такі об’єкти обов’язково є державною власністю, уособлюють державу в міжнародних просторах чи на території іншої держави, носять державний герб, прапор та інші знаки держави. За міжнародним звичаєм і міжнародними договорами на ці об’єкти поширюється абсолютна юрисдикція держави, а на територіях інших держав вони наділені повним імунітетом. Це дипломатичні представництва держави в інших країнах; державні морські та повітряні судна; космічні кораблі; морські платформи та інші споруди державної приналежності, підводні кабелі та трубопроводи держави за її межами. Як геометрична абстракція державна територія являє собою неправильний (перевернутий) конус, вершина якого впирається в центр Землі, а основа є площиною, що відділяє повітряний простір держави від космічного простору (за звичаєвою нормою ця площина проходить на висоті 100 -110 км над рівнем моря). 2.1. Складові державної території Державна територія складається з просторів кількох категорій: 1. Сухопутна територія Сухопутна територія – це увесь суходіл, що знаходиться в межах кордонів держави. Статус сухопутної території охоплює окремі частини її суходолу, зокрема, острови і оточені територією інших держав анклави. Анклав – це частина сухопутної території держави, відділена від основної її території і з усіх боків оточена територією іншої (інших) держав. Анклав як частина території однієї держави, що повністю оточена сухопутною територією іншої держави, тим не менше виступає як невід’ємна частини території відповідної держави. Сухопутна територія Швейцарії оточує анклав ФРН Бюзінген та італійський анклав Кампіоне-д’Італія, іспанське місто Плівія повністю оточене французькою територією, бельгійські анклави Барле-Насау і Барле-Хорте – нідерландською територією тощо. Право доступу держави до свого анклаву здійснюється на підставі спеціальної угоди з державою, на території якої цей анклав знаходиться. Якщо ця частина території має вихід до відкритого моря, то вона є напіванклавом. Калінінградська область Росії, що межує з Польщею та Литвою, як і іспанські території Мелілья та Сеута, оточені територією Марокко, анклавами в повному сенсі не вважаються. Вони мають вихід до відкритого моря, а тому зберігають можливість підтримувати зв’язок з рештою території, обминаючи території інших держав.
Вона поділяється на різні категорії і зазвичай включає: 2.1.Внутрішні (національні) води, тобто власні води держави (національні ріки, озера, канали, внутрішні морські води), а у випадку держави-архіпелагу – її архіпелажні води;
2.1. Внутрішні води охоплюють внутрішні А. Води суходолу й Б. Внутрішні морські води. А. Води суходолу включають як поверхневі, так і підземні води. А.1. Поверхневі води наповнюють різноманітні водойми – ріки, озера, штучні водойми, болота, льодовики тощо. Безліч з них (ріки й озера) омивають береги більш ніж однієї держави. Тоді на їх статус впливає, чи є вони судноплавними. Водойми, що в частині, доступній для судноплавства, омивають береги більш ніж однієї держави є міжнародними і на них поширюється принцип свободи судноплавства, відкоригований зазвичай конкретною міжнародною угодою з судноплавства по цій ріці. Несудноплавні ріки, що протікають по території кількох держав, є прикордонними і знаходяться під роздільною юрисдикцією прибережних держав. Правовий режим прикордонних річок встановлюється разом з іншими питаннями кордону угодами між сусідніми держав. Національні водойми – це ріки, що знаходяться в межах однієї держави від самого витоку до гирла. А2.Підземні води розглядаються як корисні копалини з особливим статусом і регулюються законодавством про надра. Б. Внутрішні морські води держави – це морська акваторія держави, що розташована в бік суходолу від вихідної лінії2 – середньостатистичної узагальненої межі між морем і суходолом. До внутрішніх морських вод відносять води портів, бухт і заток. До внутрішніх морських вод також відносять «історичні затоки» (Ла-Плата, Гудзонова, Петра Великого та ін.). Прибережна держава здійснює у своїх внутрішніх водах всю повноту адміністративної, цивільної й кримінальної юрисдикції стосовно усіх суден під будь-яким прапором, що перебувають у їх межах. Прибережна держава в межах своїх внутрішніх вод самостійно встановлює умови судноплавства. У внутрішні води держави іноземні судна заходять лише з дозволу цієї держави (зазвичай держави публікують перелік портів, відкритих для заходу іноземних суден). Військові кораблі іноземних держав можуть заходити у внутрішні води лише на основі обміну дипломатичними нотами з дозволу чи за запрошенням прибережної держави. Іноземні судна, що знаходяться у внутрішніх водах іншої держави, зобов’язані дотримуватись правил судноплавства, законів і звичаїв прибережної держави. 3) Територіальні морські води. Територія держави в морі поширюється за межі її внутрішніх вод (тобто за вихідну лінію) на певну ширину3, яка конвенцією ООН 1982 року встановлена в 12 морських миль. По зовнішньому краю територіальних вод і проходить морський кордон держави. Прилегла морська зона. Прибережна держава «на підходах» до її морського кордону, може здійснювати контроль в зоні, прилеглій до її територіального моря, що називається прилеглою зоною. Прилегла зона не може поширюватися за межі двадцяти чотирьох морських миль від вихідної ліній, від яких відміряється ширина територіального моря. Метою контролю може бути необхідність запобігання порушенням митних, фіскальних, імміграційних чи санітарних законів і правил в межах її території, тобто коли судна перетнуть кордон. Здійснення юрисдикції в прилеглій зоні поширюється лише на справи в сфері митних, фіскальних, імміграційних та санітарних правил. Отже прилегла зона перебуває за межами державної території і відноситься формально до виключної морської економічної зони. Але держава здійснює в прилеглій зоні свою обмежену юрисдикцію. Це обумовлене Конвенцією 1982 р., як і ще більш обмежена юрисдикція прибережних держав у виключній морській економічній зоні і на континентальному шельфі. Держава може здійснювати свою юрисдикцію в таких районах, де вона не має територіального верховенства. Мирний прохід в територіальному морі. Юридична природа права мирного проходу – міжнародний сервітут: прибережна держава дозволяє без спеціальної угоди пройти через її територіальне море. Для розуміння цієї звичаєвої за своїм походженням практики, зазначимо, що перетнути повітряний простір держави чи перетнути її сухопутний кордон можливо тільки за спеціальною згодою держави, а вчинити це без нього – означає серйозний інтендант і злочин проти цієї держави. Мирний прохід – це плавання через територіальне море з метою:
Згідно положень міжнародного права будь-який прохід через державну територію повинен бути безперервним та швидким, підводні човни та інші підводні транспортні засоби повинні слідувати на поверхні та піднімати свій прапор. Прохід може включати зупинку і стоянку на якорі, але наскільки це необхідно для умов плавання, внаслідок непереборної сили чи нещастя, або з метою надання допомоги особам, суднам чи літальним апаратам, що знаходяться в небезпеці або які терплять біду (ст. 18 Конвенції 1982 р.). Прохід є мирним, якщо тільки через нього не порушується мир, добрий порядок чи безпека прибережної держави. В міжнародному праві передбачені види діяльності, здійснення яких дозволяє вважати прохід іноземного судна таким, що порушує мир, добрий порядок чи безпеку держави4. Крім мирного проходу в конвенції ООН 1982 р. виділяють також транзитний прохід в міжнародних каналах і архіпелажний прохід (через архіпелажні води) 3. Повітряний простір Державний повітряний простір є простором над сухопутною та водною поверхнею (включаючи територіальні води) держави, що знаходиться в межах її кордонів. Повітряні кордони держави це вертикальна двомірна замкнута полоса шириною в 100-110 км, нижній край якої проходить через державний кордон, а верхній «упирається» в космічний простір (на висоті 100-110 км). Повітряний кордон держави не може бути перетнутий будь-який літальним пристроєм без її дозволу. Це відрізняє повітряний кордон від морського, через який в територіальні води держави за правом мирного проходу судна можуть заходити без отримання її дозволу. 4. Земні надра Важливою частиною державної території, джерелом природних багатств є надра, що знаходяться під сухопутною та водною територією, а також надра континентального шельфу. Глибина надр необмежена і теоретично простягається до центру Землі. Надра землі на технічно доступній глибині в межах сухопутних і водних просторів державної території знаходяться під виключним суверенітетом відповідної держави. Держава сама визначає умови розвідки і експлуатації природних багатств її земних надр. Генеральна Асамблея ООН 14 грудня 1962 р. прийняла спеціальну резолюцію «Невід’ємний суверенітет над природними ресурсами». Спільна експлуатація надр компаніями різних держав не призводить до зміни юрисдикції над цими надрами. 2.2. Державний кордон Питання про територію держави – це насамперед питання про кордони. Державні кордони являють собою не лише лінії, позначені на картах (а за найменшої можливості і на місцевості), а вертикальні двомірні поверхні, що проходять через лінії до межі повітряного простору з космосом, з одного боку, і до центру Землі вглиб її надр – з іншого. В ст. 1 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р. міститься відповідне визначення державного кордону України, під яким розуміється лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору. Типи кордонів. Розрізняють сухопутні, водні та повітряні кордони державної території. При необхідності виділяють і кордони надр. Повітряні кордони і кордони надр похідні від сухопутних та водних кордонів. Сухопутні та водні кордони встановлюються за угодою між державами, морські кордони – законодавчим актом прибережної держави у відповідності з нормами міжнародного права. Сухопутні кордони вважають за краще проводити по характерним точкам, лініям рельєфу чи ясно видимим орієнтирам. Ними можуть бути ріки, гори тощо. Такі кордони ясно розрізнювані і викликають менше непорозумінь. Їх називають природними кордонами. В багатьох випадках кордони доводиться проводити між умовними точками без природних орієнтирів. При цьому повинні враховуватися інтереси місцевого населення. Відомі також так звані географічні кордони, які співпадають з меридіанами та паралелями географічної сітки. Водні кордони на ріках встановлюються наступним чином: якщо ріка судноплавна, то посередині головного фарватеру (судноплавна, найглибша частина ріки); якщо ж річка несудноплавна чи це потік, – то по тальвегу (лінія найбільших глибин) чи посередині; у випадку, якщо у ріки є декілька рукавів, посередині головного рукава. Однак за угодою між державами кордон може бути встановлений по-іншому. На озерах та інших водоймах – по прямій лінії, що з’єднує виходи кордону до берегів водойми. Кордон, що проходить по річці, озеру чи іншій водоймі, довільно не переміщується при природних змінах контуру берегів чи рівня води та при відхиленні русла ріки, зазвичай істотні зміни вимагають нових домовленостей і демаркаційних робіт. Після створення водосховища чи іншої штучної водойми кордон залишається на тому ж місці, де він проходив до затоплення. Він лише перетворюється з сухопутного у водний. По мостам та греблям кордон проходить через середину цих споруд, незалежно від водного кордону (але паралельно йому). Морські кордони співпадають з зовнішніми кордонами територіальних вод. У відповідності з міжнародним правом Україна встановила 12-мильну ширину цих вод. Прикордонний режим. Для забезпечення непорушності державних кордонів виділяється певна територія поблизу них, де встановлюються спеціальні умови, покликані слугувати своєрідним фільтром, який підвищує ефективність захисту інтересів держави на кордоні. Перетин кордону дозволяється при наявності відповідних документів і лише в пунктах пропуску, що визначаються внутрішньодержавним правом та міжнародними договорами. Режим державного кордону України – порядок перетину державного кордону України, плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальному морі та внутрішніх водах України, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України та перебування в них, утримання державного кордону України, провадження різних робіт, промислової та іншої діяльності на державному кордоні України – визначається цим Законом, іншими актами законодавства України і міжнародними договорами України (ст. 8 Закону України «Про державний кордон України»). Порядок облаштування та охорони кордонів. Режим державного кордону передбачає відповідність кільком умовам, а саме:
Найголовніше завдання кордонів – встановлення меж держави, а отже і її територіальної юрисдикції. Міжнародно визнаними державними кордонами називають лінії розмежування державних територій чи лінії відмежування території держави від територій з іншим правовим режимом, проходження яких узгоджено суміжними державами. Міжнародне визнання кордонів може здійснюватися шляхом укладання двосторонніх чи багатосторонніх міждержавних угод. Лінія проходження кордону та її режим закріплюються договорами прикордонних держав. Відомі також випадки, коли традиційний кордон визнається без договірного оформлення, спирається на норми звичаєвого права. У спорах з традиційних кордонів міжнародні судові органи, як правило, виносять рішення, що підтверджують такі кордони. Міжнародне встановлення кордонів передбачає певну правову процедуру, яка складається з двох актів, що доповнюють один одного. Кордони повинні бути делімітовані і демарковані. Делімітація державного кордону означає детальний опис в договорі чи максимально точне безпосереднє позначення лінії її проходження на спеціальних картах, що складають невід’ємну частину міждержавного договору про делімітацію. Демаркація кордону є процесом проведення та позначення лінії кордону на місцевості. Вона здійснюється на підставі акта про делімітацію, шляхом проведення необхідних геодезичних робіт і встановлення прикордонних знаків. З метою проведення демаркації створюються змішані комісії на паритетних засадах. Про всі дії по демаркації складаються спеціальні документи: протокол-опис проходження кордону, карта з нанесенням на неї лінії кордону, а також протоколи на кожний прикордонний знак. Іноді виникає необхідність в редемаркації державного кордону, тобто перевірці, відновленні, заміні чи встановленні нових прикордонних знаків. Редемаркація здійснюється на підставі спеціальних угод. Редемаркація може бути пов’язана з природними катаклізмами, обміном ділянками, приведенням кордону у відповідність до норм міжнародного права. При делімітації державою свого кордону з територією, що має інший правовий статус (відкритим морем, територією з перехідним правовим режимом), цей кордон вважається міжнародно визнаним та встановленим, якщо лінія його проходження явно чи хоча б мовчазно визнається іншими державами. Між процедурами делімітації та демаркації достатньо часто трапляються істотні часові розриви, коли підтверджені правовим шляхом кордони на місцевості тривалий час не позначаються. Питання про кордон України з новими незалежними державами, утвореними на території колишнього СРСР вирішується відповідно до положень Конвенції про правонаступництво відносно міжнародних договорів 1978 року: він співпадає з попередніми кордонами адміністративно-територіального поділу СРСР. Проте проблеми демаркації кордонів що мают вирішуватися двосторонніми угодами ще не закрто. |
| 5. Загальна характеристика міжнародних перевезень у міжнародному приватному праві Економічні, соціальні і культурні права та свободи людини і громадянина в Україні |
5. Загальна характеристика міжнародних перевезень у міжнародному приватному праві Економічні, соціальні і культурні права та свободи людини і громадянина в Україні |
| 5. Загальна характеристика міжнародних перевезень у міжнародному приватному праві Економічні, соціальні і культурні права та свободи людини і громадянина в Україні |
Юридико-технічні методи регулювання відносин у міжнародному приватному праві У міжнародному приватному праві це питання чи не найменш вивчене. Для міжнародного приватного права характерним є цивільно-правовий... |
| КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН Принцип nullum crimen sine lege та інститут аналогії в кримінальному праві країн – порівняльна характеристика |
Тематика курсових робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів... Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права в сучасному міжнародному праві |
| ПРИНЦИПИ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА ТА ЇХ СИСТЕМА Характеристика принципів цивільного процесуального права як основних засад має суттєве значення, оскільки принципи є вихідними положеннями,... |
Юридичні особи в міжнародному комерційному праві Як правило, юридичні особи (Juristische Person, Personne civille, personne morale, corporation, legal person) це різноманітні підприємницькі... |
| Тема Лекція №1 „Міграційне право як наука та навчальна дисципліна”(тези) Наука міграційного права має подвійний предмет вивчення. По-перше, це загальні принципи, інститути і норми регулювання міграційних... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ... Поява людини на території України та її розвиток у палеоліті, мезоліті, неоліти та енеоліті |