18. Господарсько-правове регулювання у сфері матеріального виробництва > Правове регулювання промислового виробництва


Назва18. Господарсько-правове регулювання у сфері матеріального виробництва > Правове регулювання промислового виробництва
Сторінка1/5
Дата16.03.2013
Розмір0.76 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
  1   2   3   4   5
Тема 18. Господарсько-правове регулювання у сфері матеріального виробництва

§1. Правове регулювання промислового виробництва.

§2. Особливості правового регулювання господарської діяльності в електроенергетиці.

§3. Господарсько-правове регулювання у сфері будівельної діяльності.

§4. Правове регулювання господарських відносин у сільськогосподарському виробництві.
§1. Правове регулювання промислового виробництва
1.1. Поняття матеріального виробництва та промисловості

Суспільне виробництво і зараз, і в попередні історичні періоди в основі своїй було та є матеріальним, що:

- по-перше, спричинене необхідністю першочергового задоволення базових потреб людини, скерованих на забезпечення її життєдіяльності як біологічної істоти;

- по-друге, виникає із необхідності підтримання специфічного способу життя кожної окремої людини, колективів людей та існування суспільства в цілому, змістом якого є присвоєння людьми природних ресурсів з метою створення із вироблених речей (предметів) штучного життєвого середовища, відмінного від наявних природних умов.

На перших етапах історії людства його існування залежало від присвоєння за допомогою примітивних знарядь дарів природи та їх незначного наступного обробітку для задоволення найнеобхідніших людських потреб, насамперед, у їжі та одязі. Пізніше, з розвитком відносин власності, поділом праці, наростанням обсягу товарообмінних процесів (в межах традиційного способу виробництва) процес здобування та переробки природних ресурсів удосконалився. Ремісники, селяни та інші товаровиробники знаходили нові рішення в технології видобування і переробки мінеральної та органічної сировини, у виробництві сільськогосподарської продукції, і цей процес поступово набував сталого вигляду.

Народи, що ступили на шлях послідовного розвитку сфери матеріального виробництва, змушені були захищати свою ресурсну базу (насамперед територію, на якій знаходилися сільськогосподарські угіддя, ліси, ріки, надра з корисними копалинами тощо, що слугували сировиною для продукції проміжного чи кінцевого споживання) через ведення війни із зовнішніми загарбниками, які приходили з територій, обділених природними ресурсами. З іншої сторони, потужніші держави прагнули до розширення своїх земель, захоплюючи економічно більш відсталі території. Древньогрецький філософ Платон зауважив: «…всі війни відбуваються через бажання нагромадження багатства…»1, маючи на увазі саме ресурсну (сировинну) базу, необхідну для матеріального виробництва, але не грошові цінності чи капітал.

У феодальні часи матеріальне виробництво було зосереджене у сфері сільського господарства та цехового ремісництва, в якому, проте, з часом почала розвиватися мануфактурна, а в наступному – фабрична та заводська промисловість.

З виникненням капіталізму, ринкової економіки процеси матеріального виробництва стрімко удосконалилися (як кількісно, так і якісно), що пояснюється збільшенням масштабів ринку та його новими потребами. На сьогоднішній день сфера матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво) є основою в структурі більшості ринкових економік. В економічній теорії ця левова частина економіки, що формує базу валового внутрішнього продукту розвинутих країн, отримала назву реального сектору економіки.

В економічній теорії та в мікроекономіці категорія виробництва характеризується достатньо широко. На думку А.О. Задоя виробництво – це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг. Разом з тим, виробництво можна охарактеризувати і як певну систему відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-економічний (бригадир - робітник, директор підприємства - начальник цеху, робітник - робітник тощо) або соціально-економічний (власник - невласник, акціонер - акціонер, кредитор - позичальник тощо) характер2.

Як вважається, матеріальне виробництво – це вирішальна сфера життєдіяльності людства. Воно забезпечує створення благ, які відіграють головну роль у задоволенні потреб людини і суспільства3.

Відповідно до ст. 261 ГК України до сфери матеріального виробництва належать галузі, які визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють або знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності. Усі інші види діяльності у своїй сукупності становлять сферу нематеріального виробництва (невиробничу сферу). До таких видів господарської діяльності можна віднести, зокрема, ті, що пов’язані із наданням послуг (фінансових, юридичних, торгівельних, логістичних тощо).

У галузях матеріального виробництва здійснюється виробництво матеріальних благ, призначених як для використання в якості засобів виробництва (продукція виробничо-технічного призначення), так і для використання у сфері особистого споживання (вироби народного споживання).

Обіг продукції виробничо-технічного призначення і обіг виробів народного споживання у сфері господарювання регулюється ГК України та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього, а в частині, не врегульованій цими актами, застосовуються відповідні положення ЦК України.

Промисловість, як основний сектор матеріального виробництва, є провідною галуззю будь-якої економіки. Як зазначав М. Вебер, в технічному сенсі під промисловістю спочатку розуміли переробку сирого матеріалу, в зв’язку з чим первинне видобування продуктів, в тому числі і гірнича справа, з поняття промисловості спочатку виключалися. Однак пізніше ці види економічної діяльності вже розглядалися як складова частина промисловості (а саме як добувна промисловість), що, на думку М.Вебера, пов’язане з неможливістю віднесення цих видів до сільського господарства, торгівлі чи транспорту4.

У практиці статистичного обліку України на сьогоднішній день у КВЕД5 містяться дві великі секції, за якими класифікуються види економічної (господарської) діяльності в промисловості (B і C), відповідно, секція B «Добувна промисловість і розроблення кар’єрів» та секція С. «Переробна промисловість». Звернемося до детальнішого розгляду цих двох основних частин промисловості.

1.2. Особливості правового регулювання організації та здійснення господарської діяльності в галузях добувної промисловості

В секції В. «Добувна промисловість і розроблення кар'єрів » КВЕД міститься перелік сфер економічної (господарської) діяльності по добуванню корисних копалин у вигляді твердих порід (вугілля, руда та інші корисні копалини у вигляді каменю, піску, глини тощо), в рідкому (нафта) та газоподібному стані (природний газ). Добування може здійснюватися підземним та відкритим способами розроблення родовищ або шляхом експлуатації свердловин, а класифікують добування виходячи із основних видів корисних копалин. Також Секція В. «Добувна промисловість і розроблення кар'єрів» КВЕД включає допоміжні послуги у сфері добувної промисловості та розроблення кар'єрів (уточнимо, що допоміжні види економічної діяльності визначаються як ті види діяльності, які виконують переважно у сфері послуг, а їх результати використовує сам суб'єкт задля обслуговування його основного та другорядних видів економічної діяльності (керування підприємством, бухгалтерський облік, транспортування, складування, закупівля, збут, ремонт, технічне обслуговування тощо).

1.2.1. Правове регулювання використання надр в гірничодобувній промисловості. Гірничі підприємства

Надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння (ст. 1 Кодексу України про надра). У ст. 13 Конституції України суб’єктом права власності на надра, поряд з землею та іншими природними ресурсами, визнається Український народ. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідні по змісту положення містяться також і у Кодексі України про надра (ст. 4), де вказано, що надра, будучи виключною власністю Українського народу, надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності Українського народу на надра, є недійсними. Український народ здійснює право власності на надра через ВР України, ВР АР Крим і місцеві Ради народних депутатів. Окремі повноваження щодо розпорядження надрами законодавством України можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.

Надра надаються у користування для:

- геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення;

- видобування корисних копалин;

- будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

- створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.);

- виконання робіт (здійснення діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції;

- задоволення інших потреб (ст. 14 Кодексу України про надра).

Надра надаються у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (до 50 років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено.

Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня, зазначеного в такій угоді. Спеціальні дозволи на користування надрами надаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, як правило, на конкурсних засадах в порядку, встановленому КМ України6.

Відповідно до п. 3 «Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення», яке затверджене постановою КМ України від 10 серпня 1992 р. № 459 дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів - це офіційний документ, який засвідчує право підприємств, установ, організацій, громадян на використання конкретних природних ресурсів у межах затверджених лімітів.

Спеціальні дозволи на користування надрами у межах конкретних ділянок надаються спеціалізованим підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами.

Надання спеціальних дозволів на користування надрами здійснюється після попереднього погодження з відповідною Радою народних депутатів питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби. У разі виконання окремих видів робіт, пов'язаних з користуванням надрами, особами, не зазначеними у спеціальному дозволі, відповідальність за виконання умов, передбачених спеціальними дозволами, несе суб'єкт, що отримав спеціальний дозвіл. Щодо окремих видів користування надрами чи окремих користувачів надр можуть встановлюватись певні обмеження, передбачені законодавством України. Спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених КМ України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр7 або РМ АР Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території АР Крим. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються КМ України (ст. 16 Кодексу України про надра).

Дозволи на користування надрами мають право отримати лише ті підприємства, які попередньо отримали ліцензію на здійснення певного виду господарської діяльності. Так, відповідно до п.п. 4, 34 абз. 3 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності як видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; діяльність, пов'язана з промисловим виловом риби, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств.

Гірниче підприємство – це цілісний технічно та організаційно відокремлений майновий комплекс засобів і ресурсів для видобутку корисних копалин, будівництва та експлуатації об'єктів із застосуванням гірничих технологій (шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики тощо) (абз.13 ст.1 Гірничого закону України від 6 жовтня 1999 р.)8.

Всі гірничі підприємства входять до гірничодобувної промисловості. В свою чергу, відповідно до абз 7. ст. 1 Гірничого закону України гірнича (гірничодобувна) промисловість – це комплекс галузей важкої промисловості з розвідування родовищ корисних копалин, їх видобутку з надр землі та збагачення.

Згідно зі ст. 6 Гірничого закону України підприємства гірничодобувної промисловості можуть перебувати у різних формах власності, якщо інше не передбачено законами України. Приватизація підприємств гірничодобувної промисловості здійснюється відповідно до законодавства про приватизацію. Перелік гірничих підприємств, що перебувають у державній власності та не підлягають приватизації, затверджується ВР України.

У разі приватизації підприємств гірничодобувної промисловості, крім тих, що приватизуються відповідно до Закону України «Про особливості приватизації вугледобувних підприємств», КМ України за поданням ФДМ України приймає рішення про закріплення в державній власності відповідного пакета акцій акціонерних товариств, створених на базі підприємств гірничодобувної промисловості. Не підлягає приватизації майно державних галузевих і регіональних гірничорятувальних служб, а також майно державних наукових установ із безпеки робіт гірничої промисловості.

Гірниче підприємство при проведенні гірничих робіт повинно мати:

- спеціальний дозвіл на користування надрами;

- акт про надання гірничого відводу;

- технічний проект, затверджений і погоджений у встановленому порядку;

- геолого-маркшейдерську, технічну та обліково-контрольну документацію (календарні плани розвитку гірничих робіт, проекти, паспорти, схеми).

Вся технічна документація повинна вестися відповідно до вимог правил безпеки, правил технічної експлуатації, єдиних правил безпеки при підривних роботах та інших нормативно-правових актів.

Припинення діяльності гірничих підприємств здійснюється у формі ліквідації, реорганізації або консервації гірничих підприємств. Відповідно до ст. 45 Гірничого закону України ліквідація або консервація гірничого підприємства здійснюється за проектом, затвердженим власником (керівником) гірничого підприємства, який включає соціально-економічне обгрунтування, технічне рішення, пропозиції про можливе відновлення гірничих робіт, використання гірничих виробок, будівель, споруд іншого призначення, заходи, спрямовані на запобігання небезпечному впливу на інші підприємства, довкілля та людей, та який пройшов екологічну, технічну та інші види експертиз, а також погоджений в установленому законодавством порядку з органами гірничого нагляду, органами місцевого самоврядування та іншими заінтересованими органами.

Проект ліквідації або консервації гірничого підприємства затверджується одночасно з комплексним планом соціального захисту працівників, які вивільняються, розвитку соціальної інфраструктури та з визначенням джерел фінансування цих заходів. Технічне рішення передбачає видалення (виймання) матеріальних цінностей підприємств, що ліквідуються або консервуються, з гірничих виробок (будівель, споруд) або передачу їх правонаступникам. Питання правонаступництва гірничих підприємств, що ліквідуються або консервуються, вирішуються КМ України відповідно до законодавства.

Більшість гірничих підприємств були засновані на державній власності та об’єднані у великі холдингові утворення, однак в процесі приватизації більшість гірничих гігантів була передана у приватну власність (наприклад, ДАХК «Павлоградвугілля», яка на сьогоднішній день приватизована і перетворена у акціонерне товариство).

1.2.2. Правове регулювання господарської діяльності по добуванню енергоносіїв

Господарська діяльність по добуванню енергоносіїв ділиться на добування вуглеводнів (нафти і газу), добування вугілля, лігніту та торфу. Звернемося до особливостей правового регулювання кожного із перелічених вище напрямків.

1.2.2.1. Правове регулювання діяльності по добуванню вуглеводнів (нафти та газу)

В державному класифікаторі КВЕД добування вуглеводнів складають добування сирої нафти та природного газу. Центральною ланкою діяльності з добування вуглеводнів є промислова розробка родовища нафти і газу, яка являє собою технологічний процес вилучення з родовища нафти, газу та супутніх їм корисних компонентів, що здійснюється на основі відповідних проектних документів після завершення геологічного вивчення родовища, геолого-економічної оцінки і затвердження у встановленому порядку запасів нафти, газу і супутніх компонентів (абз. 23 ст. 1 Закону України «Про нафту і газ» 9).

Галузь економіки України, яка разом з іншими галузями забезпечує пошук, розвідку та розробку родовищ нафти і газу, транспортування, переробку, зберігання і реалізацію нафти, газу та продуктів їх переробки іменується як нафтогазова галузь (абз. 2 ст. 1 Закону України «Про нафту і газ» від 12 липня 2001 р.).

Зважаючи на важливість добування вуглеводневих енергоносіїв для сучасної економіки України, у цій сфері реалізується активне державне управління. Зокрема, діяльність в нафтогазовій галузі регулюється шляхом встановлення загальних правил її ведення суб'єктами підприємницької діяльності, надання ліцензій на здійснення окремих видів діяльності і спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами, через формування тарифної політики, а також застосовуються інші засоби, що визначаються законами.

Основними завданнями державного регулювання нафтогазової галузі є: 

- сприяння конкуренції у нафтогазовому комплексі;

- забезпечення проведення цінової та тарифної політики в нафтогазовому комплексі;

- захист прав усіх суб'єктів відносин, що виникають у зв'язку з геологічним вивченням нафтогазоносності надр, розробкою родовищ нафти і газу, переробкою нафти і газу, зберіганням, транспортуванням та реалізацією нафти, газу та продуктів їх переробки, споживачів нафти і газу та працівників галузі (ст.7 Закону України «Про нафту і газ»).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про нафту і газ» суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють видобуток нафти і газу, транспортування нафти трубопроводами, транспортування і розподіл природного газу і визнані в установленому законодавством порядку монополістами на ринках нафти і газу, не можуть припиняти свою діяльність або зменшувати її обсяг з метою створення дефіциту нафти чи газу, якщо необхідність такого обмеження не встановлена чинним законодавством.

У разі виникнення спорів між сторонами угоди про транзит не допускається припинення або скорочення транзиту нафти, газу та продуктів їх переробки підприємством трубопровідного транспорту до вирішення спору в суді, якщо інше не передбачено відповідною угодою.

Спеціальне законодавство встановлює особливий правовий режим володіння і розпорядження геологічною інформацією щодо нафтогазоносності надр (ст. 33 Закону України «Про нафту і газ»). Так, геологічна інформація, одержана (придбана) за рахунок коштів Держбюджету, є державною власністю і використовується згідно з чинним законодавством України. Геологічна інформація, одержана (придбана) за власні кошти користувача нафтогазоносними надрами, є його власністю. Умови використання цієї інформації встановлюються чинним законодавством України. Порядок розпорядження геологічною інформацією щодо нафтогазоносних надр визначається КМ України.

Будь-яка юридична або фізична особа може звернутися із запитом щодо геологічної інформації в Державний інформаційний геологічний фонд України. Державний інформаційний геологічний фонд України надає інформацію щодо нафтогазоносності надр за запитом будь-якої юридичної або фізичної особи в установленому законодавством порядку.

Інформація, що є власністю користувача нафтогазоносними надрами, яка не підлягає передачі до Державного інформаційного геологічного фонду України, повинна зберігатися користувачем нафтогазоносними надрами або його правонаступниками згідно з законодавством.

1.2.2.2. Правове регулювання добування камяного вугілля, бурого вугілля та торфу

Діяльність з добування кам'яного вугілля, бурого вугілля та торфу включає у себе наступне:

- підземне та відкрите добування різних видів кам'яного вугілля;

- збагачення кам'яного вугілля;

- промивання, калібрування, сортування, подрібнення кам'яного вугілля;

- виробництво вугільних брикетів, окатишів;

- відкрите або підземне добування та збагачення бурого вугілля;

- промивання, дегідратацію, подрібнення бурого вугілля;

- добування, висушування торфу;

- виробництво торф'яних брикетів тощо. 

Добування вугілля та торфу здійснюється спеціалізованими гірничими підприємствами, заснованими найчастіше на державній формі власності. У цій галузі, рівно як і у добувній сфері економіки України в цілому, має місце тенденція до створення великих державних акціонерних компаній холдингового типу. Наприклад, на підставі постанови КМ України від 12 червня 1998 р. № 857 «Про удосконалення господарського механізму реалізації вугільної продукції в Україні» утворено Державну акціонерну компанію «Вугілля України», на яку покладені такі основні завдання:

- захист загальнодержавних економічних інтересів в умовах реформування та розвитку ринку вугільної продукції;

- забезпечення розрахунків за поставлену вугільну продукцію у повному обсязі;

- участь у формуванні паливного балансу держави на підставі вивчення попиту та наявної ресурсної бази;

сприяння:

- реалізації вугілля в основному на біржових засадах;

- виконанню міждержавних угод (договорів) щодо купівлі-продажу вугілля;

- реалізації ефективної цінової політики щодо імпорту та експорту вугільної продукції;

- захисту вітчизняних виробників вугілля на оптовому ринку електроенергії шляхом впливу на співвідношення між цінами на вугільну продукцію та електроенергію;

- розробленню, впровадженню та додержанню стандартів якості вугілля;

- раціональному формуванню вугільної шахти для коксохімічних заводів та постачанню якісного енергетичного вугілля тепловим електростанціям;

- створенню Державного лізингового фонду гірничо-шахтного обладнання;

- забезпечення центральних органів виконавчої влади інформацією про наявність та використання вугільних ресурсів на внутрішньому та світовому ринку вугілля.

1.3. Особливості правового регулювання організації та здійснення господарської діяльності в галузях переробної промисловості

До переробної промисловості у секції С. «Переробна промисловість» КВЕД віднесено наступні підсекції видів економічної (господарської) діяльності:

- виробництво харчових продуктів;

- виробництво напоїв;

- виробництво тютюнових виробів;

- текстильне виробництво;

- виробництво одягу;

- виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів;

- оброблення деревини та виготовлення виробів з деревини та корка, крім меблів; виготовлення виробів із соломки та рослинних матеріалів для плетіння;

- виробництво паперу та паперових виробів;

- поліграфічна діяльність, тиражування записаної інформації;

- виробництво коксу та продуктів нафто перероблення;

- виробництво хімічних речовин і хімічної продукції; 

- виробництво основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів;

- виробництво гумових і пластмасових виробів;

- виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції;

- металургійне виробництво;

- виробництво готових металевих виробів, крім машин і устаткування;

- виробництво комп'ютерів, електронної та оптичної продукції;

- виробництво електричного устаткування;

- виробництво машин і устаткування, не включених в інші угрупування;

- виробництво автотранспортних засобів, причепів і напівпричепів;

- виробництво інших транспортних засобів;

- виробництво меблів;

- виробництво іншої продукції;

- ремонт і монтаж машин і устаткування.

Переробну промисловість утворюють усі вказані вище види економічної діяльності. Як зазначається у КВЕД перероблення - це технологічний процес, виконання якого змінює форму, властивості чи склад сировини, напівфабрикатів або, в окремих випадках, готової продукції, задля отримання нової продукції. Зазначимо, що нова продукція може бути як готовою для використання та споживання, так і напівфабрикатом, призначеним для іншого виробництва. Наприклад, продукція глиноземного заводу є базовим матеріалом, що використовується в первинному виробництві алюмінію; первинний алюміній є основною сировиною для заводу, що виготовляє алюмінієвий дріт; а алюмінієвий дріт є основною сировиною для виготовлення промислових виробів з цього дроту і так далі.

У переробній промисловості, поряд із великими та середніми суб’єктами господарювання - підприємствами, в розпорядженні яких внаслідок значних капіталовкладень є високотехнологічні та високопродуктивні засоби машинного виробництва, знайшли свою рентабельну нішу також і суб’єкти господарювання - фізичні особи, які, працюючи на рівні кустарного (традиційного, часто на основі ручної праці) виробництва, спеціалізуються під потреби індивідуально зорієнтованого споживача. Як зазначається у КВЕД, до переробної промисловості належать і кустарно-ремісничі промисли, і серійне виробництво.

Слід відзначити, що межі між переробною промисловістю та іншими видами діяльності, зафіксовані у КВЕД з метою статистичного обліку, з юридичної точки зору є недостатньо обгрунтованими. Зокрема, відповідно до КВЕД переробна промисловість є виробництвом нового виду продукції, а продукція визначається як результат економічної діяльності, тобто це загальний термін, який використовують як для позначення товарів, так і послуг. В свою чергу:

- товари - це матеріальні об'єкти, на які є попит та щодо яких можна встановити права власності. Товари придатні для транспортування, їх долучають до обміну, тобто вони є предметом купівлі та продажу. Це може бути продукція серійного виробництва, унікальні витвори або матеріальні засоби для надання послуг (дискета з програмним забезпеченням). Виробництво товарів і обмін ними є різними видами економічної діяльності;

- послуги - це результат економічної діяльності, відносно якого не можна встановити права власності. Послуги не підлягають продажу окремо від процесу їх виробництва. Момент завершення виробництва послуги збігається з моментом надання її споживачеві.

Логічним наслідком застосування такої термінології може стати висновок про те, що переробна промисловість постачає на ринок як нові товари, так і нові послуги (тобто всю нову продукцію), хоча зміст підсекцій С. «Переробна промисловість» КВЕД вказує, що у переробній промисловості відбувається переробка саме матеріальних ресурсів. Застосоване у КВЕД розуміння понять «продукція», «товар» та «послуги», крім того, розходиться з прийнятим в економічній теорії підходом, відповідно до якого під поняттям «товар» об’єднуються всі результати господарської діяльності, включаючи продукцію, роботи та послуги, що реалізуються на ринку. Також ж і у ч. 1 ст. 3 ГК України виробництво та реалізація продукції, надання послуг та виконання робіт розрізняються як самостійні напрямки господарської діяльності

1.4. Правове регулювання господарської діяльності з переробки продовольчої сировини

Законодавчу базу для регулювання відносин у сфері харчової промисловості утворює ГК України, Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» 10, а також чисельні спеціальні законодавчі акти, як от Закон України «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них»11, Закон України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру»12, Закон України «Про дитяче харчування»13 тощо.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 23 грудня 1997 р. харчовий продукт (їжа) – це будь-яка речовина або продукт (сирий, включаючи сільськогосподарську продукцію, необроблений, напівоброблений або оброблений), призначений для споживання людиною. Харчовий продукт включає напій, жувальну гумку та будь-яку іншу речовину, включаючи воду, які навмисно включені до харчового продукту під час виробництва, підготовки або обробки.

Особливості правового регулювання здійснення господарської діяльності в сфері виробництва харчових продуктів полягають у встановленні чинним законодавством України жорстких вимог до виробництва, зберігання та введення в обіг харчових продуктів з метою захисту життя та здоров’я людини від неякісних та небезпечних продуктів споживання. Тому суб’єкт господарювання, який планує здійснювати чи здійснює свою господарську діяльність з переробки продовольчої сировини шляхом створення харчового продукту для споживання, повинен виконувати цілий ряд спеціальних вимог чинного законодавства. Зокрема, основні приписи законодавства у сфері харчової промисловості зосереджені навколо якості харчового продукту (це ступінь досконалості властивостей та характерних рис харчового продукту, які здатні задовольнити потреби (вимоги) та побажання тих, хто споживає або використовує цей харчовий продукт) та безпечності харчового продукту (стан харчового продукту, що є результатом діяльності з виробництва та обігу, яка здійснюється з дотриманням вимог, встановлених санітарними заходами та/або технічними регламентами, та забезпечує впевненість у тому, що харчовий продукт не завдає шкоди здоров'ю людини (споживача), якщо він спожитий за призначенням).

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» особам, які займаються діяльністю з виробництва або введення в обіг харчових продуктів, забороняється виробляти та/або вводити в обіг небезпечні, непридатні до споживання або неправильно марковані харчові продукти. Харчові продукти, вироблені в Україні, повинні бути безпечними, придатними до споживання, правильно маркованими та відповідати санітарним заходам і технічним регламентам. Для забезпечення їх безпечності забороняється:

1) використання харчових добавок, які не зареєстровані для використання в Україні;

2) використання ароматизаторів та допоміжних матеріалів для переробки, які не зареєстровані для використання в Україні;

3) використання дієтичних добавок, які не зареєстровані для використання в Україні;

4) використання допоміжних засобів і матеріалів для виробництва та обігу, які не дозволені для прямого контакту з харчовими продуктами;

5) використання допоміжних засобів і матеріалів для виробництва та обігу, які за своєю природою та складом можуть передавати забруднюючі речовини харчовим продуктам;

6) використання харчових продуктів як інгредієнтів для виробництва, включаючи сільськогосподарську продукцію, якщо вони містять небезпечні фактори на рівнях, що перевищують обов'язкові параметри безпечності.

Виробники, що здійснюють діяльність з виробництва харчових продуктів, підконтрольних санітарній службі, зобов'язані погодити технологію виробництва з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я (Міністерство охорони здоров’я України), а виробники, що здійснюють діяльність з виробництва харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі, зобов'язані погодити технологію виробництва з центральним органом виконавчої влади у сфері аграрної політики (Міністерство аграрної політики та продовольства України).

Чинне законодавство встановлює ряд вимог до обігу харчових продуктів - об'єктів санітарних заходів. Так, відповідно до ч.1 ст. 36 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» забороняється:

1) обіг харчових продуктів на потужностях (об'єктах), що не відповідають вимогам санітарних заходів;

2) продаж харчових продуктів домашнього виготовлення;

3) обіг необроблених харчових продуктів тваринного походження, у тому числі туш тварин, на яких безпосередньо та/або на упаковці відсутня позначка придатності (маркування у формі позначки придатності) за відсутності відповідних ветеринарних документів.

Також обіг об'єктів санітарних заходів забороняється, якщо ці об'єкти:

- небезпечні;

- непридатні до споживання;

- неправильно марковані;

- не зареєстровані або не затверджені відповідно до положень цього Закону або містять харчові добавки, ароматизатори, які не зареєстровані відповідно до цього Закону;

- не відповідають технічним регламентам;

- завезені на територію України контрабандно;

- дата споживання «Вжити до» яких минула.

Такі харчові продукти підлягають вилученню у порядку, встановленому чинним законодавством. Вилучені харчові продукти, які неможливо повернути в обіг, використовуються для інших, ніж споживання людьми, цілей або підлягають знищенню у порядку, встановленому законом. Знищення харчових продуктів, повернення їх в обіг для споживання людиною або для інших, ніж споживання людиною, цілей здійснюється виробником (власником) за його рахунок. Порядок знищення харчових продуктів або умови, які повинні виконуватися для повернення їх в обіг для споживання людиною або для інших, ніж споживання людиною, цілей, встановлюються відповідним головним санітарним лікарем або головним ветеринарним інспектором.

Новий харчовий продукт, який вміщує, складається або виробляється з генетично модифікованих організмів, регулюється положеннями спеціального законодавства (ст. 37 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів»).

Новий харчовий продукт не повинен:

1) становити загрозу для споживача;

2) вводити споживача в оману;

3) відрізнятися від харчових продуктів, які він призначений замінити, настільки, щоб його звичайне споживання було для споживача несприятливим з точки зору поживності.

Виробник, імпортер або продавець, який вводить новий харчовий продукт в обіг в Україні (заявник), подає заяву на проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи до центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.

Висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи видаються заявнику та повинні містити рішення про те, чи допускається новий харчовий продукт в обіг, умови дозволу та, якщо це необхідно:

- умови використання харчового продукту;

- призначення харчового продукту та його специфікацію;

- всі особливі вимоги до етикетування.

Згідно зі ст. 38 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» забороняється обіг харчових продуктів, етикетування яких не відповідає цьому закону та відповідним технічним регламентам. Усі харчові продукти, що знаходяться в обігу в Україні, етикетуються державною мовою України та містять у доступній для сприймання споживачем формі інформацію про:

1) назву харчового продукту;

2) назву та повну адресу і телефон виробника, адресу потужностей (об'єкта) виробництва, а для імпортованих харчових продуктів - назву, повну адресу і телефон імпортера;

3) кількість нетто харчового продукту у встановлених одиницях виміру (вага, об'єм або поштучно);

4) склад харчового продукту у порядку переваги складників, у тому числі харчових добавок та ароматизаторів, що використовувались у його виробництві;

5) калорійність та поживну цінність із вказівкою на кількість білка, вуглеводів та жирів у встановлених одиницях виміру на 100 грамів харчового продукту;

6) кінцеву дату споживання «Вжити до» або дату виробництва та строк придатності;

7) номер партії виробництва;

8) умови зберігання та використання, якщо харчовий продукт потребує певних умов зберігання та використання для забезпечення його безпечності та якості;

9) застереження щодо споживання харчового продукту певними категоріями населення (дітьми, вагітними жінками, літніми людьми, спортсменами та алергіками), якщо такий продукт може негативно впливати на їх здоров'я при його споживанні;

10) наявність чи відсутність у харчових продуктах генетично модифікованих організмів (ГМО), що відображається на етикетці харчового продукту написом «з ГМО» чи «без ГМО» відповідно.

Для деяких категорій харчових продуктів відповідними технічними регламентами можуть встановлюватися специфічні обов'язкові вимоги до етикетування, крім тих, що передбачені вище.

Етикетування нефасованих харчових продуктів здійснюється державною мовою України у порядку, встановленому технічними регламентами для певних харчових продуктів. Забороняється надавати на етикетці інформацію про дієтичні та функціональні властивості харчового продукту без дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.

Текст для етикетування харчових продуктів для спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктів та дієтичних добавок підлягає обов'язковому затвердженню центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я. Порядок затвердження тексту для етикетування харчових продуктів для спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктів та дієтичних добавок встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.

Етикетки харчових продуктів, на яких використовуються символи, повинні містити тільки такі символи, які були затверджені відповідними міжнародними та регіональними організаціями з питань стандартизації.

Написи на етикетці харчового продукту, що представляють інтерес для споживачів та призначені запобігати шахрайству або відрізняти один харчовий продукт від іншого, такі як «повністю натуральний», «органічний», «оригінальний», «без ГМО» (генетично модифікованих організмів) тощо, та інша інформація підлягає перевірці у порядку, встановленому відповідними нормативно-правовими актами.
  1   2   3   4   5

Схожі:

Тема 18. Господарсько-правове регулювання у сфері матеріального виробництва Метою
«сфера матеріального виробництва», «сфера нематеріального виробництва», «промисловість», «електроенергетика», «будівництво», «сільське...
Правове регулювання господарських відносин
Правове регулювання діяльності у сфері виробництва виробів із дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння
20. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту,...
Тема 20. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту, зв’язку та діяльності засобів масової інформації
1 Правове регулювання ощадної справи і лотерейної діяльності
При цьому держава, як публічна влада, стимулювала накопичення заощаджень в спеціалізованих установах, що було обумовлено низкою державних...
Скороход Оксана Вікторівна “Правове регулювання банківської діяльності в
Розділ 1 ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ
Тема 20. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту,...
Тема 20. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту, зв’язку та діяльності засобів масової інформації
Після Жовтневої революції 1917 р правове регулювання господарської...
ЦК РРФСР 1922 р. У той період з'явилися нормативні акти, які відносились до торгових товариств, договірних відносин. Проте надалі...
Охарактеризувати провідну роль технології в організації виробництва
«виготовлення», але в більш вузькій сфері промислового виробництва. У широкому розумінні «виробництво» — це цілеспрямована діяльність...
ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення заняття з гуманітарної підготовки з особовим...
Тема 3: “ЗАКОНОДАВЧЕ ТА НОРМАТИВНО ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННя ПОРЯДКУ ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИ В ОРГАНАХ І ПІДРОЗДІЛАХ МНС УКРАЇНИ
Конспект лекцій. Правове регулювання діяльності ТНК (ТРАНСНАЦ-Х КОРПОРАЦІЙ)
Міжн-пр регулювання д-сті ТНК сьогодні ще далеке від бажаного, хоча вже є міжн-правові документи, які використовуються
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка