20. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту, зв’язку та діяльності засобів масової інформації > Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту


Назва20. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту, зв’язку та діяльності засобів масової інформації > Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту
Сторінка1/4
Дата04.04.2013
Розмір0.52 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Спорт > Документи
  1   2   3   4
Тема 20. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту, зв’язку та діяльності засобів масової інформації
§1. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту.

§2. Правове регулювання господарської діяльності у галузі зв’язку.

§3. Особливості господарсько-правового регулювання діяльності телебачення, радіомовлення та засобів масової інформації у мережі «Інтернет».

§4. Специфіка господарсько-правового регулювання діяльності друкованих засобів масової інформації
§1. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту
1.1. Поняття та види транспортної діяльності, транспорту, транспортної системи

Транспортна діяльність – це один із видів господарської діяльності, її змістом є надання послуг з перевезення вантажу, перевезення пасажирів та багажу. При цьому:

- відповідно до ч. 6 ст. 306 ГК України відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються ЦК України та іншими нормативно-правовими актами;

- ГК України регулюється лише діяльність, пов’язана з перевезенням вантажу.

Для позначення транспортної діяльності як галузі економіки використовується поняття транспорту. Зокрема, згідно зі ст. 1 Закону України «Про транспорт» транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях.

Структура транспорту як галузі характеризується через поняття транспортної системи. Згідно із положеннями ст. 21 Закону України «Про транспорт» єдину транспортну систему України становлять:

- транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен);

- промисловий залізничний транспорт;

- відомчий транспорт;

- трубопровідний транспорт;

- шляхи сполучення загального користування.

У зазначеній вище статті Закону України «Про транспорт» вказується, що єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.

Перевезенням вантажів у ГК України визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами (відповідно до ч. 1 ст. 306 ГК України).

Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Визначення господарської діяльності з перевезення пасажирів та багажу у ГК України чи у інших законах України законодавець не наводить.

1.2. Законодавче регулювання господарської діяльності з перевезення вантажу

Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються ГК України і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, це такі законодавчі акти, як Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р., Закон України «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період» від 20 жовтня 1998 р., Повітряний кодекс України від 19 травня 2011 р., Закон України «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 р., Водний кодекс України від 6 червня 1995 р., Кодекс торговельного мореплавства від 23 травня 1995 р., Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою РМ СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801, Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р., Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 травня 2001 р., Статут автомобільного транспорту УРСР, затверджений постановою РМ УРСР від 27 червня 1969 р. № 401, Закон України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р., Статут залізниць України, затверджений постановою КМУ від 6 квітня 1998 р. № 457.

Крім цього, поряд зі спеціальними законами та транспортними статутами питання перевезення вантажів регулюються чисельними підзаконними нормативно-правовими актами в кожній із галузей транспорту, що затверджені ще Міністерством шляхів сполучення СРСР або Міністерством транспорту України. Наприклад, стосовно перевезення вантажів залізничним транспортом діють «Правила приймання вантажів до перевезення», затверджені Міністерством шляхів сполучення СРСР 18 вересня 1965 р., «Правила оформлення перевізних документів (ст. 6, 23, 24 Статуту)», «Правила зберігання вантажів (статті 12, 46 Статуту)», «Правила видачі вантажів (ст. 35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту)», «Правила розрахунків за перевезення вантажів» (ст. 62 Статуту)», «Правила перевезення вантажів з оголошеною вартістю (ст. 28, 115 Статуту)», затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. № 644 тощо, «Правила переадресування вантажів (статті 44, 45 Статуту)», затверджені наказом Міністерства транспорту України від 20 серпня 2001 р. № 542, «Правила перевезення вантажів у вагонах відкритого типу (ст. 32 Статуту)», «Правила перевезення вантажів дрібними відправками (ст. 39 Статуту)», затверджені наказом Міністерства транспорту України 20 серпня 2001 р. № 542, «Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги. Тарифне керівництво № 1», затверджене наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26 березня 2009 р. № 317 тощо.

1.3. Договірне оформлення перевезення вантажу

Транспортна діяльність здійснюється суб’єктами господарювання на підставі відповідних господарських договорів, до котрих слід віднести договір перевезення вантажу, договір перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, а також пов’язаний із ними договір транспортного експедирування.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник – зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

У ГК України передбачається можливість укладення специфічного виду договору перевезення вантажу, а саме, договору перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні. Відповідно до ч. 1 ст. 312 ГК України за договором перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні перевезення здійснюється від вантажовідправника до вантажоодержувача двома або більше перевізниками різних видів транспорту за єдиним перевізним документом.

До даних договорів застосовуються ті самі правила, що застосовують до звичайних договорів перевезення вантажу, про що йшлося вище, якщо інше не передбачено транспортними кодексами чи статутами.

Договором, пов’язаним із договором транспортного перевезення, є договір транспортного експедирування. Згідно зі ст. 314 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, виконувати інші зобов'язання, пов'язані із перевезенням. Також договором транспортного експедирування може бути передбачене надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

1.4. Відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу

Відповідно до ст. 313 ГК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. За прострочення доставки вантажу перевізник сплачує штраф, розмір якого визначається законом.

Поряд з тим, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу, пошкодження вантажу. Відповідно до ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає наступним чином:

- у разі втрати або нестачі вантажу – в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

- у разі пошкодження вантажу – в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

- у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, – у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.

У разі якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, одержувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу, повернувши одержане за його втрату чи нестачу відшкодування.

1.5. Порядок вирішення спорів щодо перевезень вантажу

У ст. 315 ГК України законодавець врегулював порядок вирішення спорів щодо перевезень. Зокрема, до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів.

Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні – протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений вище, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Як видно із викладеного вище, точка відрахування строку позовної давності у ситуації реалізації досудового (претензійного) механізму вирішення спору, що випливає з договору перевезення, прив’язана до отримання відповіді на претензію від перевізника чи спливу відповідного строку розгляду претензії.

Стосовно ж пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк, а можливість претензійного порядку не передбачена. При цьому, згідно із п. 28 Інформаційного листа ВГС України від 7 квітня 2008 р. № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» при розгляді категорії справ, пов'язаних з перевезенням вантажів», актуальною є проблема суперечливості правових норм, що містяться в ЦК України і в ГК України. Так, у п. 3 ст. 925 ЦК України передбачається, що до вимог, які випливають із договору перевезення вантажу, пошти застосовується позовна давність в один рік. Одночасно, у ч. 5 ст. 315 ГК України зафіксовано, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправника та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Правова позиція ВГС У стосовно вищевказаної колізії є наступною. У ч. 1 ст. 223 ГК України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом. Згідно з ч. 5 ст. 315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Такої ж тривалості установлено строк для подання позовів залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають зі Статуту залізниць.

З погляду ВГС України між нормами ч. 3 ст. 925 ЦК України та ч. 5 ст. 315 ГК України немає суперечності, бо вони співвідносяться як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, то порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано ВРУ. Наприклад, в «Угоді про міжнародне залізничне вантажне сполучення» від 1 листопада 1951 р. (ст. 29, 30) та у «Конвенції про міжнародні залізничні перевезення» від 9 травня 1980 р. передбачається обов’язковий досудовий претензійний порядок врегулювання спору. Ці міжнародні договори є чинними для України.

1.6. Правове регулювання господарської діяльності щодо перевезення пасажирів та багажу

Пасажиром є фізична особа, яка має (чи набуває) право на перевезення відповідним видом транспорту на підставі проїзного документа чи на іншій підставі, передбаченій законодавством. Статус пасажира, який користується конкретним видом транспорту, уточнюється у законодавстві, що регулює відповідні галузеві транспортні правовідносини. Наприклад, відповідно до п. 1.7. розділу І «Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України», які затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27 грудня 2006 р. № 1196, пасажиром визнається фізична особа, яка перевозиться залізничним транспортом на підставі проїзного документа, у тому числі електронного, або є членом організованої групи осіб, яка проїздить на підставі групового проїзного документа. Ці особи вважаються пасажирами з моменту прибуття на вокзал для здійснення поїздки (чи пересадки на інший поїзд) до моменту завершення поїздки. Термін пасажир(и) застосовується також до осіб, що перебувають у пунктах продажу проїзних документів, пунктах обслуговування з метою скористатися послугами цих пунктів щодо проїзду залізничним транспортом, перевезення ручної поклажі, багажу, вантажобагажу, отримання довідки тощо.

Багаж – це майно пасажира, що перевозиться, як правило, разом з ним на відповідному виді транспорту. Наприклад, відповідно до розділ ІІ «Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу», які затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 23 квітня 2010 р. № 216, багаж визначається як предмети, майно та інша особиста власність пасажира, які перевозять на повітряному судні. При цьому несупроводжуваний багаж – це той багаж, який прийнято до перевезення окремо від пасажира і оформлено за вантажною накладною.

Перевезення пасажирів та багажу може відбуватися транспортом загального користування (залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним, міським електротранспортом, у тому числі метрополітеном), а також відомчим транспортом.

Стосовно особливостей правового регулювання перевезень пасажирів та багажу транспортом загального користування належить вказати таке:

- перевезення пасажирів та багажу транспортом загального користування відбувається як господарська діяльність у правовій оболонці публічних зобов’язань, підставою виникнення яких є відповідні публічні договори перевезення. Укладення таких договорів в силу їх масовості в абсолютній більшості випадків відбувається в усній формі, однак із обов’язковою видачею споживачу проїзного документа, який засвідчує право на отримання послуги (наприклад, квиток) та/чи документа, що засвідчує споживання послуги з перевезення (наприклад, чек у таксі);

- права та обов’язки сторін договору перевезення (перевізника та пасажира) регулюються не стільки укладеним між ними договором, скільки законами України та спеціальними підзаконними нормативно-правовими актами (зокрема, транспортними статутами, або ж правилами користування відповідним видом транспорту, що затверджені Міністерством транспорту та зв’язку України чи іншим уповноваженим органом). Наприклад, правовий режим метрополітену визначається Законом України «Про транспорт», Законом України «Про міський електричний транспорт», а також правилами користування метрополітеном, що окремо затверджені Міністерством транспорту та зв’язку України для метрополітенів міст Харкова та Дніпропетровська, а для міста Києва – затвердженими Київською міською радою 20 січня 1995 р.;

- зважаючи на те, що транспортна діяльність суміщена із підвищеною небезпекою, по відповідальності перевізника перед пасажирами законодавчим чином впроваджене обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, а також у певних випадках – також і цивільної відповідальності перевізника за шкоду, що може бути спричинена багажу. Наприклад, відповідно до ч. 3 ст. 118 Повітряного кодексу України авіаперевізник зобов'язаний страхувати свою відповідальність за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, вантажу і пошті1.

Перевезення відомчим транспортом не є видом господарської діяльності та забезпечує власні потреби власника автотранспортного засобу, навіть якщо таким власником є господарська організація (оскільки відомче перевезення не виступає в якості товару та присвоюється приватно, а не на ринку)

1.6. Договірне оформлення перевезення пасажирів та багажу

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено ЦК України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.

Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).
  1   2   3   4

Схожі:

Тема 20. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту,...
Тема 20. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту, зв’язку та діяльності засобів масової інформації
Правове регулювання господарських відносин
Правове регулювання діяльності у сфері виробництва виробів із дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння
Після Жовтневої революції 1917 р правове регулювання господарської...
ЦК РРФСР 1922 р. У той період з'явилися нормативні акти, які відносились до торгових товариств, договірних відносин. Проте надалі...
ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ
Воронов Віктор Романович, головний спеціаліст Департаменту регулювання діяльності у сфері ТЗІ Адміністрації Держспецзв’язку, кандидат...
РОЗПОРЯДЖЕНН Я
Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, „Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”...
Діяльність дозвільного центру Ульяновської районної державної адміністрації
Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи...
1 Правове регулювання ощадної справи і лотерейної діяльності
При цьому держава, як публічна влада, стимулювала накопичення заощаджень в спеціалізованих установах, що було обумовлено низкою державних...
18. Господарсько-правове регулювання у сфері матеріального виробництва...
Суспільне виробництво і зараз, і в попередні історичні періоди в основі своїй було та є матеріальним, що
ПЛАН Вступ Основи міжнародно-правового регулювання залізничного транспорту...
Економічні відносини між державами та їх юридичними й фізичними особами без застосування транспорту неможливі. Конвенції та інші...
25 червня 2011 року в м. Синельникове було відкрито міськрайонний...
Тему у сфері господарської діяльності. Відтепер юридичні особи та фізичні особи – підприємці міста та району саме тут можуть отримати...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка