|
|
Скачати 1.67 Mb.
|
50. пам’ятки та діячі культури Вашого краю 51.Діяльність майстрів мистецтва 50-80 рр.. 20 ст. Після війни було відновлене переслідування та ідеологічний тиск, нова хвиля боротьби з "українським буржуазним націоналізмом" припадає на 50-і роки. Це відбилося, зокрема, в таких документах ЦК КП(б) України, як "Об искажении и ошибках в освещении истории украинской литературы в “Очерке истории украинской литературы”, про журнали "Вiтчизна" і "Перець". У 1947 р. на пленумі Спілки письменників України огульній, кон'юнктурній критиці були піддані романи Ю.Яновського "Жива вода", І.Сенченка "Його покоління", повість П.Панча "Блакитні ешелони". У 1951 р. була розгорнута бучна кампанія проти вірша В.Сосюри "Любіть Україну", в якому нібито повністю був відсутній класовий підхід. Критики зазнавала з цих же позицій творчість М.Рильського, а С.Голованівського звинувачували в "безрідному буржуазному космополітизмі". Були проведені кампанії по розвінчуванню кібернетики і генетики як буржуазних наук, що зумовило відставання вітчизняних вчених від світового рівня. Протиріччя культурного процесу 60-80-х рр. 60-80-і роки зовні виглядають найбільш стабільним часом радянської історії, але і вони пронизані глибокими внутрішніми протиріччями. З приходом до влади М.Хрущова політична обстановка в країні поступово змінюється, настає “відлига - десталінізація суспільного життя, певна демократизація, реабілітація засуджених, повернення багатьох імен, певна свобода творчості, що породило безліч надій. Однак реформи до кінця доведені не були, корінних змін політичного устрою не сталося, дуже швидко почався відкат перетворень, що призвів до “застою”. Проте для культури хронологічно короткий період “відлиги” мав величезне значення і далекосяжні наслідки. Атмосфера кінця 50-х років привела до формування цілого покоління так званих “шестидесятників” - вчених, письменників, художників, які відзначалися непримиренністю до ідеологічного диктату, повагою до особистості, прихильністю до національних культурних цінностей, ідеалів свободи. По-різному складалися їх стосунки з владою, але загалом творчість цього покоління визначила шляхи всього подальшого розвитку української культури. У кінці 50-х років на державному рівні було усвідомлене і визнане відставання Радянського Союзу від провідних західних країн, що вступили до того часу в етап науково-технічної революції. В державній політиці стали приділяти особливої уваги розвитку науки, створювалася безліч нових галузевих науково-дослідних, проектно-конструкторських інститутів, збільшилася кількість періодичних видань, у великих економічних центрах - Харкові, Львові, Донецьку відкрилися відділення Академії наук УРСР. Розвивалася система освіти. У 1959 р. обов'язковою стала 8-річна освіта, в 1977 р. - середня. Всесвітньовідомим став Інститут електрозварювання ім. Є.Б.Патона. Тут було запатентовано понад 400 винаходів, розроблені методи зварювання і різання електронним променем, лазерної обробки. Крім того, в Києві створена перша в історії людства “Енциклопедія кібернетики” (видана 1973 р. українською мовою). З початком космічної ери кращі машинобудівні підприємства України стають частиною ракетно-космічного комплексу. Величезний внесок зробив у конструктори космічних апаратів С.Корольов (генеральний конструктор. Однак дуже часто виходило, що винаходи, зроблені в нашій країні, за кордоном знаходили більш широке застосування. Один з характерних прикладів - технологія безперервної розливки сталі в металургії. Перша така установка була запущена на Донецькому металургійному заводі. До середини 80-х років частка такої технології в Україні складала близько 10%, в той час як Японія, Франція, Німеччина перейшли на неї майже повністю. В освіті кількісний ріст не супроводжувався такою ж якістю. Скорочувалася сфера застосування української мови. Кращі наукові сили, величезні кошти, передові технології концентрувалися у військово-промисловому комплексі. Обмеженим був доступ до зарубіжної інформації. Науково-технічне відставання України, як і в цілому СРСР, з середини 70-х років перетворилося на стадіальне, оскільки у розвиткові найбільших капіталістичних країн, передусім США, почалася нова ера, для визначення якої використовують різні терміни - постіндустріальна, інформаційна, комп'ютерна. Поступально, але суперечливо розвивалися всі сфери художньої творчості. Найбільш повно характерні риси епохи відобразила література. Насамперед це стосується творчості О.Гончара, П.Загребельного, Ю.Збанацького, В.Козаченка. 60-70-і роки, за оцінкою авторів “Історії української літератури ХХ століття”, були періодом “плідним, хоч і суперечливим, періодом поглиблення її гуманістичних основ, посилення аналітичного й синтезуючого начал, утвердження нових форм, стилів, засобів”. На повний голос заявили про себе І.Драч, Л.Костенко, В.Симоненко, М.Вінграновський. У той же час творчість продовжувала жорстко регламентуватися, зазнавати цензури, новаторство часто діставало негативну оцінку у офіційній критиці. Українські читачі, як і раніше, були відлучені від творчості письменників, які емігрували з України і продовжували писати за кордоном. Саме в колах інтеліґенції виникає опозиційний рух, названий дисидентським, члени якого головним своїм завданням вважали відстоювання прав людини: свободу слова, свободу совісті. У 1976 р. була створена Українська Гельсінська група. На Донбасі пройшла молодість поета В.Стуса, чия доля набула символічного значення. Активна громадянська позиція привела В.Стуса у ряди "дисидентської" інтеліґенції Києва. У 1972 р. він був арештований "за антирадянську агітацію" і "наклепницькі мотиви в творчості", відсидів 5 років і в 1980 р. отримав другий строк - 15 років. Правдиве відображення життя колгоспників, протест проти політичних репресій - цього вистачило, щоб знищити поета. Він трагічно загинув у таборі для політв'язнів на Уралі в 1985 р., не доживши до радикальних змін. У 1990 р. посмертно В.Стус був реабілітований. Негативні тенденції характеризували розвиток українського живопису, де насаджувався народницький академічний стиль XIX ст., Крім того, відповідно до гасла про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим "широким масам трудящих", на творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена заборона. У той же час продовжували свою творчість такі видатні художники, як О.Шовкуненко, Т.Яблонська, М.Дерегус, В.Касьян. Традиційно значними є досягнення української музики. З'явилися нові опери, балети, симфонії (Г.Майборода, К.Данькевич, Б.Лятошинський, інші). Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва. Яскраві імена української оперної сцени - А.Солов'яненко, Д.Гнатюк, Б.Руденко, Є.Мірошниченко. Особливого розвитку в ці роки досяг український кінематограф. Його вершини - фільми С.Параджанова “Тіні забутих предків”, Л.Осики “Захар Беркут”, Ю.Ільєнка “Білий птах з чорною ознакою”, Л.Бикова “В бій ідуть одні старики”, І.Миколайчука “Вавілон ХХ”. У той же час на екран не допускалися неприйнятні для режиму фільми, майстрам нав'язувалася тематика. Протягом останніх 50 років швидко зростали міста, вони набували нового вигляду, йшло масове будівництво. Однак, за невеликими винятками, переважало панування типової забудови, втрата багатьох народних традицій, відсутність сучасних будівельних технологій, бідність дизайну характеризували стан архітектури. Таким чином, при значних досягненнях України до середини 80-х років в культурі, як і в інших сферах життя, стала очевидною глибока системна криза. Шістдесятники Першими речниками шістдесятників в Україні були Ліна Костенко й автор гостропубліцистичних поезій, спрямованих проти русифікації й національного поневолення України, Василь Симоненко. Слідом за ними з'явилася ціла плеяда поетів: Іван Драч, Микола Вінграновський, Микола Холодний, Г. Кириченко, Василь Голобородько, Ігор Калинець, Іван Сокульський Б. Мамайсур та інші. У прозі найвизначнішими шістдесятниками були Валерій Шевчук, Григір Тютюнник, Володимир Дрозд, Євген Гуцало, Я. Ступак; у критиці — Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Іван Бойчак; у публіцистиці — Степан Кожум'яка. З появою шістдесятників гостро постала проблема «батьків і дітей» у літературі. Молода генерація закидала «літературним батькам» відповідальність за сталінські злочини, пристосуванство до деспотичного режиму, творчу імпотенцію («Ода чесному боягузові» Івана Драча). Коли поети лідери шістдесятництва після перших арештів у 1965р. відійшли у тінь, у "внутрішню еміграцію", М.Холодний не припиняв війну словом з режимом до свого арешту у 1972р. Зі свого боку, дехто зі старших письменників (Павло Тичина, Платон Воронько, М. Шеремет, М. Чабанівський) вороже поставився до експерименту й новаторства шістдесятників. Для поезії шістдесятників характеристичне було оновлення заштампованої соцреалістичною догматикою поетики, інтелектуалізм, урізноманітнення ритміки тощо; у прозі — звільнене від соцреалістичного фальшу реалістичне зображення дійсності, часто з дотепним гумором (оповідання Григорія Тютюнника), а то й у гостро сатиричному плані («Катастрофа», «Маслини» Володимира Дрозда), витончені мотивації поведінки героїв, зацікавлення історичною тематикою (Валерій Шевчук). Рух «шістдесятників» було розгромлено або загнано у внутрішнє «духовне підпілля» арештами 1965—72 pp. У цьому процесі частина шістдесятників без особливого опору перейшла на офіційні позиції (В. Коротич, І. Драч, В. Дрозд, Є. Гуцало та ін.), декого на довгий час (Л. Костенко), а інших взагалі перестали друкувати (Б. Мамайсур, В. Голобородько, Я. Ступак), так що їх подальша доля зовсім не відома. Ще інших, що не припиняли опору національній дискримінації й русифікації, заарештовано й покарано довголітнім ув'язненням (І. Світличний, Є. Сверстюк, В. Стус, І. Калинець, В. Марченко та ін.), в якому вони або загинули (В. Стус, В. Марченко), або після звільнення їм цілковито заборонена участь у літературному процесі. З цих останніх, що були заарештовані, єдиний Іван Дзюба офіційно капітулював і був звільнений з ув'язнення та допущений до літературної праці, але вже цілковито в річищі соцреалізму. У висліді цих процесів на початку 1970-х літературний рух шістдесятників цілковито зник, лише в творчості кількох поетів і прозаїків (Ліна Костенко, Валерій Шевчук) збереглися прикмети літературного оновлення, ними започаткованого. 52.Стан української культури на рубежі 20-21 ст. перспективи розвитку. Після початку проведення політики перебудови, гласності и демократизації в Україні відбувається Широке національно-демократичне піднесення. З середини 80-х РОКІВ в умів піднесення національної самосвідомості, становлення демократії Багато українських літераторів активно включилися у громадсько-політічне життя. У 1989 р.. Було засноване Товариство української мови імені Т. Шевченка, Метою Якого стало утвердження української мови у всіх сферах суспільного життя, її всебічного розвитку, охорона чистоти и самобутності мови. Відбувається Справжній газетно-журнальний бум. Народ наново відкріває свою Історію, проходять шірокі діскусії про гетьмана І. Мазепу, про ДІЯЛЬНІСТЬ Центральної Ради, радянсько-Німецький Договір 1939, уперше публікуються матеріали про голод 1932-1933 рр.. Друкуються раніше заборонені книги, віходять на екрані фільмі. Встановлюються Перші контакти з діаспорою. Творчаінтелігенція взяла активну участь у створенні Народного Руху України. Після здобуття Україною незалежності в 1991 р. почався новий етап розвитку українського суспільства. Україна стала суверенною державою демократично, почали радікальні реформи. Головною особлівістю сучасного періоду можна вважаті йо перехідній характер. Ми можемо Говорити про ті, Що в суспільстві склалася нова соціокультурна сітуація, Яка характерізується іншімі соціально-економічнімі Умова, формами власності, характером стосунків Між людьми, соціальною структурою, системою цінностей. Принципово новий статус в Наші Дні ОТРИМАНО національна культура. У тієї ж годину серйозно впліває на ВСІ сфери суспільного життя економічна криза, Яку пережіває наша Україна в кінці ХХ століття Одним з найважлівішіх для розвитку культури є питання про національну мову. У 1989 р.. Верховною Радою БУВ ухваленій Закон про мови в Українській РСР. Статус української мови Як державної закріпіла Конституція України. З Прийняття нового законодавства почався процес переходу на українську мову державних органів, засобів масової інформації, установ культури, освіти. Життя вже віявіло Багато труднощів, які стоятимуть на цьому шляху. За переписом 1989 р. українці становили 72% населення РЕСПУБЛІКИ, середа них рідною українську мову назвали 67%, Російська мова переважає на сході України, в Криму. Альо Дуже показовім є уявлення росіян в Україні до української освіти своїх ДІТЕЙ — за данімі американського соціолога І. Бремера 1994, 54% росіян у Львові и 65% у Кієві згодні з тім, щоб їхні діти навчаюсь в українських школах и Майже ВСІ Росіяни у Львові та Кієві Відповідно 96 та 91% візнають, Що їхні діти повінні вільно володіті русски мовою. У Сімферополі так думають 54% росіян. Це по суті говорити про підтрімку процесу еволюційної українізації неетнічнімі українцямі. Фінансові Проблеми перешкоджають збільшенню тіражів українських книг, комерційна література в основному привозитись з России. Тобто очевидно, Що для успішного розвязання проблема не Досить адміністратівніх заходів, а Потрібна культурно-просвітницька робота, державна економічна Підтримка. Скорочуються тіражі книг. Оптимальним Показники вважається, коли на душу населення друкується 12-14 книг на Рік. ЯКЩО в 1991 р. в Україні цею Показники станови 3,6, то в кінці 90-х — 0,99. Населення значне мірою позбавлений можлівості читать періодіку зараз в Україні Тільки близьким 8% сімей передплачують газети або журнали. У 1999 р.. в більш Ніж 60% середніх навчальний закладів викладання здійснювалося державною мовою, за вінятком декількох регіонів. У сістемі середньої освіти зниклого одноманітність. Зявляються авторські школи. Особливий розвиток ОТРИМАНО Нові види середніх навчальний закладів з раннього профілізацією — гімназії, ліцеї. Діє програма державної підтрімкі обдарованих ДІТЕЙ. У 2000 р. почато Перехід на 12-річну середню освіту. Однак соціальне розшарування населення все частіше додає сістемі освіти по суті становий характер. Державні школи зазнають фінансовіх труднощів, вчителям нерегулярно віплачується зарплата. Практично зниклого система професійного навчання, оскількі промисловість неспроможності фінансуваті ПТУ. Масово закрилися Дитячі садки. Реформується система віщої освіти. Для підвіщення її рівня введена система акредітації. Найбільші Навчальні заклади отримуються статус Національніх. Наприклад, Національний Київський університет імені Тараса Шевченка, Національний університет Києво-Могилянська академія. Крім державних, зявляється велика кількість комерційніх вузів. Внаслідок цього кількість різного роду інстітутів, академій, УНІВЕРСИТЕТІВ зросла Майже вдвічі. За роки Незалежності розшіріліся культурні контакти з різнімі країнамі. Це сталося завдякі роботі різніх міжнародніх фондів, можлівості поїздок, спільнім проектам. Були відані твори письменників, які працювала в еміграції, зявилася перекладних література провідніх ЗАКОРДОННИХ історіків-українознавців у 1993 р. Українознавство вікладалося у 28 універсітетах и коледжу США и в 12 універсітетах Канади. Попро Фінансові та Інші труднощі розвівається українська наука. Україна бере участь у найбільшіх міжнародніх програмах Століття, Наприклад, космічніх програмах Морський старт, Глобалстар. А кож у космічніх програмах Спектр, Марс-96, Шатл-97, Океан, Природа. Вперше запрацювала національна українська станція в Антарктіді. У тій же година на науковому потенціалі Дуже серйозно відбіліся економічні проблеми. Реструктурізація Управління економікою, Перехід одних підпріємств у приватну власність, збітковість інших негативно позначені на галузевих наукових и проектних інстітутах. Державне фінансування науки скороти в Чотири рази. В Україну широко завозиться електронна техніка, власна її розробка и виробництво НЕ налагоджуються. Погіршення умов життя и роботи стало головним причиною того, Що в 1992-1996 рр.. за кордон віїхалі тісячі наукових співробітніків. |
|
1. Культурологія як наука. Етапи становлення Своїм завданням культурологія вважає дослідження всіх процесів взаємодії людини зі світом природи, світом соціуму і світом фізичного... |
ТЕМА Культурологія як наукова дисципліна Основні етапи розвитку культурологічного знання. Становлення культурології як самостійної наукової дисципліни |
|
Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії і практики аналізу політики: Пер з анг Тема Політична аналітика як наука. Етапи становлення політичної аналітики. Інформаційне забезпечення аналітичного процесу |
ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЛЬВІВСЬКОЇ ШКОЛИ ДЛЯ СЛІПИХ Анотація. В статті аналізуються етапи становлення, розвитку та діяльності Львівської школи для сліпих дітей у період з 1851 року... |
|
Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн... Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн науки: передумови та характеристики. Етапи розвитку науки.... |
ПЛАН: Становлення культурології як самостійної галузі гуманітарного... Горбатов А. Основные школы и концепции культурологии: Учеб пособие. Кемерово, 2000 |
|
Гуревич П. С. Философия культуры. М., 1994. Каган М. С. Философия... ТЕМА КУЛЬТУРОЛОГІЯ ЯК НАУКОВА ДИСЦИПЛІНА ТА ЇЇ КАТЕГОРІЇ. СУТНІСТЬ КУЛЬТУРИ ТА ЇЇ ГЕНЕЗА |
№ Історія Української державності. Витоки й етапи становлення Української держави Тема № Історія Української державності. Витоки й етапи становлення Української держави |
|
ПИТАННЯ ВІДКРИТОГО ТЕСТУВАННЯ Основні етапи розвитку культурологічного знання. Становлення культурології як самостійної наукової дисципліни |
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ПОЛІТОЛОГІЇ Етапи становлення політичної науки. Місце політології в системі суспільних наук |