|
|
Скачати 1.67 Mb.
|
| http://storepoint.ru/kulturologya_yak_nauka_etapi-ukr_kultura_ekz/70/ 1. Культурологія як наука. Етапи становлення. Культурологія — це наука про культуру. Культурологія вивчає найбільш загальні закономірності розвитку культури, її сутнісні характеристики, присутні у всіх відомих культурах людства. Своїм завданням культурологія вважає дослідження всіх процесів взаємодії людини зі світом природи, світом соціуму і світом фізичного і духовного буття людини. Сам термін культурологія вживається з початку ХIХ століття. А на початку ХХ століття великий американський культуролог Леслі Уайт 1900 — 1975 здійснив спробу обгрунтування загальної теорії культури, ввів в широкий обіг поняття культурологія. Перший етап умовно можна назвати філософським. Тут конституюється сама ідея культури. Згадаймо висловлювання В. Межуєва. Своє завдання, пише він, філософи бачили в виробленні деякої загальної ідеї культури , що пояснює зміст і спрямованість світової історії в цілому. До речі, багато науки і дисципліни проходять цей етап. Другий етап — емпіричне вивчення явища культури. Найпершу парадигму наук про культуру; — пише Л, Іонії, — можна назвати емпіричною. Це збір інформації про різні народи, їх звичаї, звичаї, спосіб життя, її опис і спроби систематизації. У підручниках цей період зазвичай позначається як передісторія, або доісторія, науки . Зауважимо, що емпіричне вивчення явищ навряд чи варто вважати парадигмою Зрозуміло, що на цьому етапі використовуються ідея культури і уявлення про культуру, що формуються на її основі і в результаті емпіричних досліджень. Третій етап — побудова культурології як наукової дисципліни. Тут виробляються принципи і критерії культурологічної істини пояснення, створюються ідеальні обєкти, будуються культурологічні теорії. Саме на цьому етапі складаються дилеми та парадигми культурології. При побудові культурологічної науки широко використовуються емпіричні дослідження. На четвертому етапі поряд з триваючим розгортанням культурологічної науки складаються прикладні культурологічні дослідження, на які все більше починає орієнтуватися культурологічне пізнання. На сучасному етапі важливу роль у розвитку культурології грає філософська і методологічна рефлексія. І зрозуміло чому. Наявність дилем, різних парадигм і частково пересічних культурологічних концепцій і теорій робить необхідним критичний аналіз підстав і цінностей культурології. 2. Структура культури. Структура культури — будова культури, що складається з субстанціональних елементів опредмечиваются в її цінностях і нормах і функціональних елементів характеризують процес культурної діяльності, різні її сторони і аспекти; включає в себе освіту, науку, мистецтво, літературу, міфологію, моральність, політику , право, релігію, що співіснують між собою і становлять єдине ціле. Крім того в рамках культурології сьогодні досліджуються і такі її структурні елементи, як світова і національна культура, класова, міська і сільська, професійна та ін Духовна, матеріальна. У свою чергу кожен з елементів культури може ділитися на інші, більш дробові. Матеріальна культура-знаряддя і засоби праці, техніка і споруди, виробництво сільськогосподарське і промислове, шляхи та засоби сполучення, транспорт, предмети побуту; повязана з історичним підходом; найчастіше розглядаються в цьому плані древні культури. Духовна культура — наука, мораль, моральність, право, релігія, мистецтво, освіта 3. Поняття культури. Культура постає перед нами Як багатогранне проблема історічного розвитку. Незважаючі на різноманітність визначені культури, в них можна віділіті сінтезуюче ядро, Що обєднує Різні точки зору. Таким ядром Виступає Саме слово культура, Що походити від Латинська cultura и в перекладі означає обробіток, вирощування, догляд. Первісно Це стосувалося землеробської праці. Згідно Термін почав ужіватіся в Ширшов значенні. Термін культура, Що виник в епоха антічності, у початково йо тлумаченні НЕ позначав якогось особливого предмета, стану або змісту. ВІН БУВ повязаний з уявленням про дію, зусилля, спрямовані на зміну чогось и того вжівався з певне ДОПОВНЕННЯ, позначаючі Завжди культуру чогось: культуру духу, культуру розуму ТОЩО. Пізніше культуру стали розуміті як людяність, Що віділяє людину з природи, варварськи стану. Культура стала мірою того, Що відрізняє римлянина від варвара, цівілізовану людину від Дикуна, природньо від неприродного тобто штучного. У епоха середньовіччя культурою вважать Прагнення до ідеалу та бездоганності. У новий час цею Термін стали вжіваті для визначення ступеня віхованості, інтелекту, освіти та спроможності Дотримуватись норм етики та етикет. 4. Культура і цивілізація, їх взаємозвязок. Концепції Тойнбі, Шпендлер. 1. Первіснообщинному суспільстві — середні століття. Культура і цивілізація не розлучені, культура розглядається як слідування людини за космічною впорядкованістю світу, а не як результат його творіння. 2. Відродження. Культура вперше звязалася з індивідуально-особистісним творчістю людини, а цивілізація — з історичним процесом громадянського суспільства, але розбіжностей ще не виникло. 3. Освіта — новий час. Культура — індивідуально-особистісна, одночасно суспільно-громадянське пристрій общества поняття наклалися один на одного. Європейські просвітителі використовували термін цивілізація для позначення громадянського суспільства, в якому панує свобода, рівність, освіта, просвітництво, тобто цивілізація використовувалася для позначення культурного якості общества розуміння Морганом і Енгельсом цивілізації, як стадії розвитку суспільства слідом за дикістю і варварством, тобто початок розбіжності понять. 4. Новітній час. Культура і цивілізація розведені, не випадково вже в концепції Шпенглера культура і цивілізація виступають як антиподи. Лінія філософії життя Освальда Шпенглера 1880-1936. У 1918 вийшла його книга Захід Європи. Ця книга принесла йому славу пророка загибелі західноєвропейської культури. Шпенглер розглядає окремі культури як ізольовані один від одного організми, які мають свою власну унікальну душею. Тому представник однієї культури, ніколи не зрозуміє іншу культуру повністю. Кожна культура має своє народження, свій кульмінаційний пік і свою смерть. Етап, коли культура застигає, припиняє свій розвиток і зростання, втрачає духовні потенції, матеріалізується, Шпенглер визначив терміном цивілізація. Шпенглер вважав, що західна культура увійшла в стадію цивілізації, тобто наближається до фіналу свого існування. Цивілізаційна концепція Виклик-і-Відповідь Арнольда Тойнбі 1889-1975. Тойнбі вважав, що цивілізації виникають за двох умов: наявності навколишнього середовища і присутність у даному суспільстві творчої меншості еліти. Відбувається взаємодія навколишнього середовища і суспільства Виклик-і-Відповідь. Суспільство через творчу меншість вирішує завдання відповіді на Виклик середовища, приходить в стан руху, що сприяє перетворенню його в цивілізацію. Зростання цивілізації розгортається як безперервний процес Догляду-і-Повернення творчої меншості, що має особливий харизматичний дар і реалізує його в жрецької, чернечого, світської, аристократичної формах. Цивілізація розвивається і зростає за умови, коли більшість солідарно з меншістю, наслідує його. В іншому випадку — цивілізація розкладається, деградує. Злам цивілізації відбувається і у випадку, якщо суспільство не може впоратися з Викликом в силу нестачі енергії у творчої меншості. З 26 виділених Тойнбі цивілізацій 16 припинили своє існування єгипетська, месопотамська, грецька та ін, 7-8 перебувають у стані кризи або під загрозою асиміляції західною цивілізацією китайська, індійська. 6. Функції культури. 1. Акумуляція родового досвіду. 2. Функція гносеологічна, пізнавальна. Охоплюючи всі сфери суспільної свідомості, взятих їх в єдності, культура дає цілісну картину пізнання і освоєння світу, а також рівень навичок і вмінь людей. 3. Функція історичного обміну, передачі соціального досвіду Цю функцію називають інформаційною. Суспільство не має іншого механізму передачі соціального досвіду, соціальної спадковості, крім культури. У цьому сенсі культуру можна назвати памяттю людства. 4. Комунікативна функція, Сприйнята інформацію, укладену в памятках матеріальної та духовної культури, людина тим самим вступає в непряме, опосередковане спілкування з людьми, які створили ці памятки. Засобом спілкування виступає перш за все виступає мова. 5. Культура виконує регулятивну та нормативну функцію. Тут вона виступає як система норм і вимог, що предявляються мораллю і правом. 6. Сигнификативная функція культури — це її здатність створювати цілісні, осмислені уявлення про світ і самостійні філософські та поетичні світи. 7. Функція психологічної розрядки — як би протилежна попередньої, нормативної. 8. Головною функцією є гуманістична функція. Культура виконує свої функції, впливає на соціальне життя різними шляхами: а через соціалізацію, б через створення і введення цінностей, в через зразки поведінки, г через створення моделей інститутів і соціальних систем. 7. Антіческіе погляди на культуру. Антична система уявлень про культуру людства грунтувалася на двох поняттях: Cultura — оброблення, обробіток по відношенню до природи — це поняття ввели в обіг римляни. aideia — навчання, виховання по відношенню до людини — це поняття належить грекам. Греки створили унікальну систему освіти, в завдання якої входило формування не стільки фахівця у сучасному сенсі слова в тій чи іншій області, наділеного відомої сумою знань, скільки саме культурного і освіченої людини, особистість з певною системою поглядів, переконань, цінностей. Така людина, наділений зовнішніми і внутрішніми достоїнствами, був визнаний мірою всіх речей. Його розміри і пропорції лягли в основу розрахунків храмівта інших споруд, для скульптурних зображень богів позували прекрасні грецькі юнаки та дівчата. Освічена людина в античності: здатність суджень; певна система поглядів, переконань, цінностей; естетична культура; готовність до життя в суспільстві; внутрішня і зовнішня краса. Саме в античній культурі зявилася ідея ограновування людини, як дорогоцінного каменю, в результаті чого виник ідеал людини як ідеал всебічно розвиненої особистості. Дійсно, природний, вільний і незалежний людина епохи античності пишався своєю силою і своїм розумом, відчував свою єдність з природою, яка разом з людьми і богами утворювала космос, в якому людина бачила порядок, що відповідає його уявленням про красу і гармонію. Іншими словами, антична культура заклала основи сучасного розуміння світу, залишаючись класичним зразком його раціонального, естетичного, логічного тлумачення. Антична культура справила потужний вплив і на подальший розвиток культури, і на її осмислення, дала початок багатьом напрямкам у різних областях культурної творчості. 8. Переосмислення культури діячами Просвітництва. Етап розвитку Західноєвропейської культури. Початок Просвітництва — славна революція 1688 р. в Англії; конституціоналізм, парламентаризм і релігійна терпимість стають базовими політичними цінностями буржуазії, всього третього стану. Кінець Просвітництва — Велика французька революція 1789 — 1794 рр.. Результат цих революцій — незворотність загальноєвропейського процесу становлення техногенної цивілізації і буржуазних суспільних відносин. Для епохи Просвітництва характерно: 1 розуміння природи, у тому числі і природи людини як розумно влаштованих, 2 деистическое світорозуміння, що виключає втручання творця в розвиток природи і суспільства, природний характер законів природи і суспільства. Завдання людини — осягнення цих законів, використання їх у своїх цілях; 3 визнання однолинейно-історичного розвитку, рушійною силою якого є прогрес знань, 4 боротьба проти забобонів позитивних релігій, прагнення замінити їх універсальною релігією Розуму; 5 вироблення основ природною розуміється як раціональної моралі, природного права Декларація прав людини і громадянина 1789 року; 6 популяризація ідей масонські ложі, Енциклопедія, салони; 7 заміна типу раціоналізму арістотелівський дедуктивний замінюється дослідно-експериментальним; 8 сотериологическая ідея втрачає релігійну форму. Мета і сенс людської історії в ній самій, а не за її межами 9. Нові ідеї в працях українських діячів культури 17-18 ст. Сковорода. Значне піднесення української культури Почалися з Другої половини XVII Століття після воззєднання України з Росією в 1654 році. Найвідатнішімі письменниками XVI-XVIII століть булі Іван Вишенський и Григорій Сковорода. У їх творчості віявівся звязок з народними масами и любов до ціх мас. У посланнях Вишенського з-Під релігійної Оболонки пробівається гнів народних мас проти польських и українських феодалів, непріміренність у боротьбі з гнобітелямі. У творах Сковороди мотив любові до трудящих є провіднім. Найвідатнішій український письменник XVIII Століття підніс у своїх творах Ідеї демократизму, гуманізму, ненавісті до гнобітелів, любові до Батьківщини. У йо творчості відбілісь Прагнення трудящих до Волі, до кращих життя, ненависть селянства до поміщіків. Література XVI-XVIII століть відбіває боротьба класів цієї єпохи. У ряді віршів, у драматичних та інших творах того часу відбілісь подивись й інтересі козацької старшини та панів, віявляється ворожок ставления до селян, до козацьких нізів та трудящих тодішнього Міста. Навпакі, Найкращі твори ціх століть пройняті сімпатією до мас и спрямовані проти гнобітельської верхівкі Тогочасні суспільства, проти панів-кріпосніків українських и польських i проти козацької старшини. 10. Погляди Шевченка на культурно-історичний розвиток українського народу. Ця філософія українського духу глибоко індивідуальна, особиста і, разом з тим, грунтувалися на національній ідеї українського народу, його ментальності. Шевченко виростає насамперед з конкретно-узагальненого ставлення до любові, надії і віри. Саме з любові до України виникає шевченківська філософія пробудження людської гідності, смутку-жалю знівеченого життя, сили протесту і бунтарства. Улюблений герой Шевченка віршів і картин — лицар народний, повстанець-гайдамака, козак-запорожець, виступає захисником рідного краю, носієм народної правди і честі. Гнів мислителя спрямований передовсім проти різних утіскувачів, прийшлих і доморощених. Шевченківська творчість пронизана вірою в незнищенність людини, вірою в те, що людина ніколи не змириться з неправду, рабство ніколи не визнає норми існування. Філософський характер творчості Т. Шевченка відображає народність, коли кожне явище життя розглядається мовби очима народу. 11. Наукова та культурна діяльність Грушевського. Першо й найважливішою йо заслугою є ті, Що ВІН давши нам повну Історію України. Для її Створення булі вікорістані велічезні документальні матеріали архівів України, России, Польщі, Швеції, Туреччина. Ця праця мала велике політічне значення, оскількі Україна Була розділена Між австрійськімі, польськими и російськімі сусідамі, реакційні кола якіх НЕ візнавалі за Українським народом права на існування Як нації и права на свою мову и культуру. За своє життя Грушевський здійснів Великі Наукові Дослідження, опублікував близьким двох тисяч наукових и науково — популярних праць, публіцістічніх статей. Науково-педагогічна й публіцістічна спадщина М. Грушевського НЕ обмежується йо капітальнімі працями, трактатами, статтей, чисельними курсами лекцій, які ВІН читав з універсітетськіх кафедр. Дбаючі про Поширення історічніх знань, навчань поряд з вже згадуванім вузівськім підручніком Ілюстрована історія України, написавши но й Дві книжки для школярів. Перша з них — Про Старі часи на Україні. Друга — Історія України, написана до Програми віщіх початковий шкіл и ніжчіх класів шкіл середніх — побачим світ 1920 року. Для селянства живо й Дуже цікаво написана книжечка Про Старі часи на Україні. Альо Грушевський НЕ Тільки писав Історичні праці, но й сам, робів Історію, — ВІН БУВ творцем українського життя. Мало в нас Було організаторів и діячів Такої Міри Як Грушевський. Для України ВІН давши Незвичайна Багато: розвінув русский науку до європейського рівня, ширше Нові думки, наблізів нас до західної культури, и надихнувгромадянство новим духом, новим життям. 12 Основні концепції і погляди на розвиток культури України в сучасних умовах. Сучасна культура втілюється у величезній безлічі створюваних матеріальних і духовних явищ. Це і нові засоби праці, і нові продукти харчування, і нові елементи матеріальної інфраструктури побуту, виробництва, і нові наукові ідеї, ідеологічні концепції, релігійні вірування, моральні ідеали та регулятори, твори всіх видів мистецтв і т.д. Більшість дослідників сходяться на думці, що сучасна культура — це безліч самобутніх культур, що знаходяться в діалозі і взаємодії один з одним, причому діалог і взаємодія йдуть не тільки по осі теперішнього часу, а й по осі минуле-майбутнє. Оптимісти стверджують, що світова культура на правильному шляху, що майбутнє за наукою, технікою, інформацією, регіонально-організованою економікою, що цінності західної культури успіх, влада, особиста свобода, сила і т.д. є істинними. Песимісти, починаючи від Шпенглера, навпаки, упевнені в зворотному: сучасна світова культура, вважають вони, хилиться до заходу. 13. Біосферна концепція культури Вернандского. Представники: Володимир Іванович Вернадський 1863-1945, Олександр Леонідович Чижевський 1897-1964, Лев Миколайович Гумільов 1908-1992. Зєднання природничонаукового і гуманітарного бачення світу, розгляд долі людства в нерозривному звязку з природою і космосом. Головний внесок В. І. Вернадського в культурологію — вчення про ноосферу. Ноосфера — сфера людського розуму. Вернадський вважав, що з появою людини на землі почав діяти новий вид енергії, повязаний з психічною діяльністю і розумом, саме цей вид енергії і призводить до формування нового вигляду планети. А. Л. Чижевський вважав, що всі найважливіші події людської історії синхронізовані з якими-небудь коливаннями або змінами навколишнього середовища; він досліджував хід історії людства в його кореляції з коливаннями сонячної активності. 14. Культуроантропологія і соціологія культури. Культурна антропологія — досліджує взаємини людини і культури, процеси становлення духовного світу особистості, формування та реалізації здібностей, обдарувань, талантів, втілення творчих потенціалів в діяльності і її результати. Соціально-культурна еволюція особистості відбувається протягом усього життя, але при цьому особливу роль грають дитинство і молодість, коли закладаються основи ціннісних позицій та інтересів. Культурна антропологія виявляє вузлові моменти соціалізації людини, специфіку кожного етапу життєвого шляху, вивчає вплив соціокультурного середовища, системи освіти і виховання, сімї, однолітків, покоління. Особлива увага приділяється психологічному обгрунтуванню таких явищ культури, як життя, душа, смерть, любов, дружба, віра, сенс, духовний світ чоловіка і жінки. Психоаналітична школа З. Фрейда і його послідовників особливу увагу приділяла взаємодії природно-біологічних, енергетичних і соціокультурних факторів у визначенні мотивів поведінки людини. Соціологія культури досліджує процес функціонування культури в суспільстві; тенденції соціокультурного розвитку, які проявляються у свідомості, поведінці та способі життя різних соціальних груп. У соціології культури можна виділити три рівні знання. Перший рівень характеризує найбільш загальні тенденції в розвитку сучасної культури, відтворює її найпоширеніші цінності, стилі життя, моделі поведінки. Другий зосереджує увагу на рівнях культури різних груп, видах культурної діяльності, співвідношенні традицій і новаторства, системі поширення цінностей культури, їх освоєнні людиною Третій рівень — заснований на соціологічної інформації, отриманої в результаті емпіричних досліджень з використанням методів опитування, інтервю, включеного спостереження, аналізу документації та соціальної статистики. 15. Національне і загальнолюдське в сучасній культурі. Сама національна культура трактується Ширшов І не зводяться до національно — особливого, тобто етнічної неповторності. Тому візначіті співвідношення національного и загальнолюдського можна Лише за допомога Поняття національної культури. Її слід вважаті процесом становлення и розкриття сутності людської цівілізації у конкретному народі нації Упродовж усієї цієї історії, а кож сукупністю матеріальних и духовних цінностей, створення Як самим народом, так и запозичення в інших Народів и вікорістовуваніх народом у своєму розвитку Таким чином, національна культура — Це Поєднання загальнолюдського та етнічно неповторної національно — особливого Ніні Україна пережіває складаний Період своєї Історії. Проголошенням Незалежності вон на повний голос віявіла и Свій намір іті шляхом демократичного розвитку, шляхом цівілізованості й загальнолюдської культури. Незалежність є кож актом глібокої поваги и шани українців до своєї національної культури. Сприяння розмаїття культур — одна з важливих цілей світового співтовариства. Це зафіксовано в першій статті Статуту ЮНЕСКО — Організації Обєднаних Націй з питань освіти, науки і культури. У ній говориться, що мета співробітництва — сприяти зближенню і взаєморозумінню народів шляхом належного використання апарату колективного інформування, рекомендуючи для цього укладення міжнародних угод, які вона ЮНЕСКО вважатиме корисними для вільного розповсюдження ідей словесним і образотворчим шляхом. Отже, культурне розмаїття потребує підтримки, її необхідно розвивати. 16. Культурологічні проблеми Україна в розробках діячів 2-30 рр.. 20 ст. Кінець 20-х — початок 30-х РОКІВ ХХ ст. ознаменувався для України, Яка Була тоді в складі СРСР — найстрашнішого, Мабуть, прикладу тоталітарної держави в Історії, приходом тяжких, Дуже тяжких часів. За підрахункамі Юрія Лавріненка, одного з небагатьох діячів національного відродження, якому вдалось віжіті и Під час Другої світової Війни віїхаті на Захід, в УРСР у 1930-х роках Було ліквідовано Майже 80% творчої інтелігенції. Тотальний характер вініщення національної культурної еліті дали Підстави Йому назваті добу 1920-1930-х РОКІВ розстрілянім відродженням. Напрікінці 20-х РОКІВ у музична сферу ставши пронікаті сталінській режим. З появ 1932 р.. Спілки композиторів України, Політичний Вплив на творчий процес посілівся. Це спричинило уніфікацію художнього мислення, жорстку критику музікантів-новаторів, звінуваченні їх у безідейності та формалізмі, зростанням ролі соціального замовлення, прігнічення творчої індівідуальності, деформацію музічної культури, віхолощення її національного духу. Особливо резонансною Була літературна діскусія 1925-1928 pp., Яка Дуже Швидко Вийшла за Межі літературніх проблем. Розпочавшісь з прістрасного виступа М. Хвильового проти графоманства, імітаторства, пристосуванства, дилетантизму та хуторянства, які засмічувалі русский літературу, вон піднялася до зясування суперечностей процесу духовного відродження. Під час діскусії Було зроблено спроба візначіті орієнтірі подалі розвитку національної культури, Створити естетична концепцію, Яка ґрунтувалася б на органічній Єдності традіцій и новаторства. Після вісунення М. Хвильовий гасла Геть від Москви!, Реальний Зміст Якого пролягав у відмові від стилю та канонів російської літератури, а не в заклікові до політічного розмежування, Під лещат офіційної власти діскусія Була переведена в політічну площіну: письменника почал звінувачуваті в націоналізмі , підштовхуванні народу України до вихід з СРСР. Ці звінувачення склалі основу політічного ЯРЛИК хвільовізм, Якого чіплялі Представникам творчої інтелігенції, у чіїх подивись и творчості простежувався національний акцент. Учасники Літературної діскусії звертали Увага на прихований за лаштункамі Червоної просвіти небезпечне тінь Літературного чіновніцтва, потяг до адміністратівного стилю керівніцтва художнімі процесами. 17. Погляди Драгоманова і Франка з питань культури. Глянь М. Дрогомана зводілісь до того Що Політичні та культурні Ідеї порівняно автономні, культурні Ідеї віпереджаті реальні и Соціальні Відносини в певній Країні, культура віявляе характер жіттєдіяльності нації її конкретні Особливості та Значення в загальному цівілізаційному процесі Іван Франко опрацював концепцію іст.укр. культури сформулював явища, осміслів духовну культуру, Що повязана соціальною боротьбою суспільства вважать Що духовна культура народу формуеться на Основі матеріальних умов йо життя. 18. Масова і елітарна культура, проблема з взаємодії. Елітарна культура — культура, Що грунтується на існуванні спеціфічніх форм мистецтва зрозуміліх Лише невелікій групі людей, які мают Досить високий Інтелектуальний Рівень, відповідні Духовні запиті, особливо художня спрійнятлівість. Популярна культура або поп-культура, масова культура — культура, яка, Серед широких верств населення в даного суспільстві, переважно комерційно Успішна та Елементи якої знаходяться всюди: в кулінарії, одязі, спожіванні, засоби масової інформації, в розвагах Наприклад, в спорті и літературі — контрастуючі з Високий культурою. 19. НТР, їх роль у розвитку сучасного етапу культури. Науково-технічна революція — революційні перетворення науки, Техніки и Технології, які зумовлюють докорінні Зміни у взаємодії людини и природи, особістісніх и Речовий факторів виробництва, системи продуктивних сил та її речової техніко-економічної форми, Що, у свою черга, детермінує перетворення науки на безпосередню продуктивну силу, прінціпові Зміни ролі людини в суспільному віробніцтві. Наука Як продуктивна сила — сфера розумової діяльності людства, Яка полягає в розробленні й теоретічній сістематізації знань про реальний ДІЯЛЬНІСТЬ, Що вікорістовується для підвіщення ефектівності виробництва матеріальних и духовних благ. Уперше за Історію цівілізації Особистість почінає віконуваті функції, які відповідають її природі, Що забезпечує широкий простір для розвитку її сутнісніх сил. Відтепер вірішальну роль відіграватімуть потреби людини у вільній и творчій праці, універсальному характері діяльності, власного вдосконаленні, віявленні талантів, у максимально можливого подовженні активного життя та ін. Така Особистість стані могутнім фактором економічного й суспільного прогресу, Який, Постійно збагачуючісь, пріскорюючісь, Своїм ефектом перевершіть сукупна дію всіх інших елементів системи продуктивних сил. 20. Релігія в духовному спадщині людства. Релігія відноситься до тієї галузі культури, яка займається пізнанням і рефлексією світу, людини і міжлюдських відносин. Релігія — це система вірувань, культу і здійснюють його релігійних інститутів. Походження терміна релігія можна тлумачити двояко: релігія повязує людини з Богом, а також повязує самої людини системою норм і догматів. При цьому віруюча людина через свою віру в Бога долає почуття безпорадності і невпевненості по відношенню до природи і суспільства, а також очищає свою совість. Релігії як форма духовного освоєння світу здійснює уявне перетворення світу, його організацію у свідомості. У ході цього процесу виробляється певна картина світу, норми, цінності, ідеали та інші компоненти світогляду, що визначають поведінку людини, її ставлення до світу. Конкретні зразки, цінності і норми поведінки виробляють морально-правова та естетична системи. Релігія ж обгрунтовує і узаконює існування самого ціннісно-нормативного порядку, надає нормам і цінностям абсолютний характер. В системі релігійного світогляду існує особливий елемент — сакральний світ, з існуванням якого співвідносить своє життя людина. Релігія протиставляє мирському, соціальному цінності віри, надії, любові, стверджує пріоритет духовного над матеріальним. Релігія складається з 3 елементів: міфологія, уявлення, емоції, почуття, обряди, дійства. Функції: світоглядна, легітимізує, інтегративна, компенсанаторная, комунікативна, регулятивна Релігія є соціальним інститутом, що представляє собою складну централізовану і ієрархічну систему. Основна її функція — здійснення нормативного вплив на членівсуспільства, формування у них певних цілей, цінностей, ідеалів. 21. Культура та право: проблеми взаємодії та функціонування. Система цінностей, правових ідей, переконань, навичок і стереотипів поведінки, правових традицій, прийнятих членами певної спільноти державної, релігійної, етнічної і використовуються для регулювання їх діяльності. У рамках однієї держави може існувати одночасно декілька П.к. Особливо це характерно для багатонаціональних і мультірелігіозних товариств. Так, в Росії існує російська, елементи мусульманської, відособлена П.к. у циган і деяких інших етнічних спільнот. При цьому можна говорити про П.к. як спільності суспільства в цілому, так і П.к. окремої особистості індивідуума. У правовій теорії існує оцінний підхід до зрілості П.к.: кажуть про високою і низькою П.к., про необхідність підвищення П.к. суспільства і особистості, В той же час стосовно до спільнотам товариствам висловлюється думка про непорівнянності різних видів П.к., самоцінності кожної з них. 22. Проблеми оновлення сучасної української культури. . Основою самовідтворення культури є освіта. Напрікінці XX ст. її Зміст, форми суттєво відставалі від основних тенденцій розвитку цівілізації, слабо булі зорієнтовані на перспективи цього процесу. Гостра потреба кардинальних змін у сфері освіти зумов проголошення в 1988 р. Основних напрямів реформи загальноосвітньої и професійної школи. Нової Моделі вітчізняної освіти потребувала зявився на Політичній карті світу незалежної України. Ця модель, відповідаючі реаліям посттоталітарного суспільства, мала стати національно зорієнтованою, органічно вписавшись у загальносвітові процеси. Суперечліві процеси спостерігаються й у сфері літератури та мистецтва. Українській літературі Вже повернемо донедавна забуті й заборонені імена. На Книжковий поліції зявилися твори літераторів української діаспорі. Це спріяє формування в читача цілісного уявлення про українську літературу, повертає українському народові неоціненній для подалі розвитку художньо-естетичний Досвід. Ознака Сучасності — висока політізація суспільства. За ціх обставини зростає роль прістрасного слова публіціста. Болючі Проблеми сьогодення — Перегляд, переосміслення та переоцінка пануючіх донедавна поглядів; поиск новіх ідеалів та орієнтірів, мовна політика держави; екологічні негаразди ТОЩО — тематика публіцістічніх творів найавторітетнішіх у суспільстві письменників. Характерними рісамі Літературного процесу сьогодення є утвердження світоглядно-естетичного плюралізму; творчий поиск, Що віявляє собі в розшіренні жанрового и стільового спектру літератури; Збереження и творче осмислення традіцій; синхронний розвиток та Взаємодія Традиції, авангарду, модерну та постмодерну; осмислення місця й ролі митця в літературі та суспільному жітті. Суттєво впліває на розвиток Літературного процесу, на формування наукового потенціалу держави Рівень кніговідавніцтва. Характерною особлівістю сучасного стану культури є Неоднозначність процесів у гуманітарній сфері. Так, домінування плюралізму в духовному розвитку суспільства дає змогу ознайоміті широкий зага Із шедеврами світової культури, які раніше з ідеологічніх причин булі недоступними; стімулює творчу актівність митців. Альо водночас плюралізм відкріває шлях для проникнення в духовну сферу антикультури. Пропагуючі насиллям, антігуманність, вон за відсутності стійкого культурного імунітету становіть серйозну загроза для суспільства. Це зумовлює потребу радикальних, но віваженіх, далекоглядніх и продуманна змін. 23. Культурні теорії російських авторів 19-20 ст. Російська панславістська, польська Федеративна й українська словянофільська Теорії Українська словянофільська теорія Була відповіддю українських інтелектуалів на російську панславістську та польсько федеративну Теорії. Панславістська теорія вінікла в громадський и культурних колах західного й Південного словянства у звязку з Посилення ідей пангерманізму та постійної Загрози турецького поневолення. Термін панславізм уперше вживе словак І. Геркель у 1826 р. в Граматіці всесловянської мови. На грунті культурної та мовної спорідненості Перші панславісті мріялі про політічне обєднання словян Під проводом России. На їхню мнение, Це забезпечено б рівновагу сил Між групами європейськіх Народів. Такі Ідеї вісловлювалі тоді словак Я. Коллар, хорват Л. Гай, серб В. Караджич, чех П. Шафарик. Водночас Зі Своїми и російськім народами, смороду віокремлювалі ї малоросіян. У Перші десятіріччя Поширення панславізм поспріяв швидку виникненню центрів словянознавства в Празі, Загребі, Москві, Харкові та інших містах. У 30-40-х роках XIX ст. Ідеї панславізму використан Російські діячі М. Погодін, Т. Аксаков, Ф. Тютчев, перетворилися його на російський імперській панславізм. Його сутність зводілася до Створення єдиної словяно-руської держави на протівагу ворожій Європі. Для цього смороду використан Ідеї російськіх словянофілів, які, захіщаючі святу Русь, виступали проти вплівів гнілої, хворої, зматеріалізованої та безвірної Європи Гірськолижний. Імперські панславісті не брали До уваги існування українського народу й зовсім НЕ помічали йо потреб и Прагнення. Ті, Що українці раніше входили до складу Великого князівства Литовсько и Руського, Речі Посполитої, и навіть створами свою Українську Козацьку державу — Гетьманщину, и за цею годину вироби власні культурні, релігійні та Політичні Традиції, спріймалося російськімі теоретиками Як прикри обставини, зумовлено примусових відокремленням південно-західніх українців від матерінської основи. Загарбані Російською імперією, польські громадсько-політичні діячі НЕ спріймалі Ідеї панславізму з провідною рол России. На Відносини Між європейськімі народами смороду дивилися Крізь призму Теорії федералізму. Намагаючися здобути незалежність, польські інтелектуалі хотілі заручітіся підтрімкою українського населення. Смороду вісунулі твердження про існування республіканського ладу в старій Польщі, де українці, білорусі и літовці нібіто малі рівні права з поляками. Спершу вон сформувалася в рамках Консервативної арістократічної течії емігрантів, очоленої князем А. Чарторійськім. Серед поляків, які мешкали на Правобережній Україні, сформувався український гурток поляків-українофілів, які походили з України, захоплювалися її козацький минулим и розвиває Ідеї спільної долі й національніх інтересів поляків та українців. Лідер цієї Групи, М. Чайковський, за дорученням А. Чарторійського в 30-х роках XIX ст. формував у ТУРЕЧЧИНА загони козаків для розпалювання в Україні Повстанська руху проти імперської власти. Члени українського гуртка пріхільніків Теорії федералізму уявляєтся майбутнє України в складі відбудованої федератівної Речі Посполитої и намагаліся вікорістаті паростки українського національного руху в інтересах Відновлення польської держави. Ідею федерації європейськіх республік запропонувала кож емігрантська шляхетських-демократична організація Молода Польща. Протікають вон замовчувала питання української РЕСПУБЛІКИ, Більше наголошуючі на питання боротьбі за нову демократичну Польщу, утворень рівноправнімі и вільнімі громадянами, а кож населенням польських кресів — окраїн. Зрештою, Усі провідні польські мислителі НЕ припускали навіть думки про відміну кордонів 1772 р. Польська нація їм уявляєтся такою, Що неодмінно включала б русинів українців, літовців и білорусів. Українських інтелектуалів НЕ влаштовувала и польська Федеративна теорія. Ні Російські, Ані польські інтелектуалі НЕ визнавали права українського народу на самостійне існування. Тому на протівагу їм члени Кирило-Мефодіївського братства запропонувалі словянофільську теорію. Вона базувалася на Ідеї Створення федерації рівноправніх Народів. Про її Зміст ви детальніше довідаєтеся з параграфа про Кирило-Мефодіївське братство. 24. трипільська культура Трипільська культура (за назвою розкопаного поселення поблизу с. Трипілля на Київщині) проіснувала два тисячоліття (IV–III тис. до н. е.) і була поширена від Верхньої Наддніпрян-щини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор’я. Трипільські селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу рік, мали чітке планування. Житла були наземні, мазались глиною. Всередині були піч, лежанка і вівтар-жертовник. Основним заняттям трипільців було землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові). Трипільські племена розводили худобу, свиней, овець, кіз, коней. Ремеслами трипільців були кушнірство, прядіння і ткацтво. Високого художнього та технічного рівня у трипільців досягло керамічне виробництво. Лад трипільського суспільства був близький до військової демократії (виникли військові загони). Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, і в основі суспільного устрою лежали матріархальні, а згодом патріархальні відносини. Таким чином, трипільська культура – багатогранна і самобутня. Її характерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство, тваринництво; у сфері суспільних відносин – перехід від матріархату до патріархату, зародження міжплемінних об’єднань та елементів приватної власності; у сфері побуту – побудова великих глиняних будівель, утворення протоміст з населенням майже 15–20 тис. жителів; у духовній сфері – домінування символів родючості, матеріалізації їх у символи добробуту (жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води та ін.) Але у всякої культури є початок і кінець. Були вони і в Трипілля. З приводу цього є кілька гіпотез: це і порушення екологічного балансу, що було пов’язано з екстенсивним веденням господарства, і певне похолодання, і внутрішні протиріччя, і наслідок експансії агресивних племен, які прийшли з північного заходу і сходу, та інші причини привели до зникнення трипільської культури. Сучасні археологічні дослідження підтверджують, що окремі елементи трипільської культури (система господарства, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту і кераміки та інше) стали невід’ємною частиною сучасної української культури. 25. скіфо-сарматська культура Першим етнічним утворенням на території України були кіммерійці (IX – перша половина VII ст. до н.е.), ”уславлені кобилодойці”. Згадують про них античні автори Гомер, Геродот, Каллімах, Страбон. Ассірійські клинописні джерела згадують про цей народ під іменем ”гамірра”. Вони зайняли значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський і Таманський півострови. Більшість вчених вважає що кіммерійці є гілкою давньоіранського кочового народу, генетично близького до скіфів. Вони першими перейшли до кочового скотарства, перші почали виплавляти залізо. Маючи своїх царів кіммерійці так і не змогли утворити повноцінну державу. У VII ст. до н.е. могутня хвиля скіфських племен витіснила кіммерійців з Причорномор’я. Підкоривши більшість місцевого населення причорноморських степів скіфи у II пол. VII ст. до н.е. утворили політично-консолідоване об’єднання племен – Велику Скіфію, що проіснувала до III ст. до н.е. За Геродотом територія цього державного утворення розташовувалась у межиріччі Дунаю та Дону. Все населення Скіфії поділялося на дві великі групи: мігруючі племена (скіфи-кочовики, населяли степові р-ни на схід від Дніпра та царські скіфи, які кочували узбережжям Азовського моря і степовим Кримом) та осілі племена (елліно-скіфи-калліпіди поблизу м. Ольвія, скіфи-землероби на Лівобережжі, скіфи-орачі на захід від Дніпра). На думку деяких вчених мігруючі племена мали іранське походження, а осілі з їхньою традиційною хліборобською культурою –належали до праслов’янського кореня. В кінці V ст. до н.е. у скіфів утворилася рабовласницька держава на чолі з царем (“варварська демократія”). III ст. до н.е. – період занепаду скіфської держави. Під тиском сарматських племен володіння скіфів значно зменшуються, їм вдалося зберегти лише вузьку смугу Ниж. Подніпров’я та Степовий Крим. Нова держава – Мала Скіфія, столиця м. Неаполь. Припинила своє існування Мала Скіфія на поч.ІІІ ст. н.е. Сармати, що на історичній арені змінили скіфів, як і останні, тривалий час (більш як 600 років) займали широкі простори – від прикаспійських степів до Панонії. Вони активно впливали на події в античному світі, що поступово відживав, та в ранньослов’янському, що тільки-но народжувався. Тісно контактуючи з землеробськими племенами північнокавказького регіону, зарубинецьким і пізньоскіфським населенням Придніпров’я та Криму, сармати впливали на формування і розвиток їх культур. Сформувавшись у заволзьких степах на рубежі ІІІ-ІІ ст. до н.е. сарматські племена язигів, роксоланів, аорсів, а трохи пізніше й аланів хвилями просувались на захід у пошуках нових територій, нових пасовищ. Античні автори, згадуючи про них, підкреслювали їх агресивність і войовничість. Масове переселення сарматських племен на територію Північ. Причорномор’я почалося з кінця ІІ ст. до н.е. Найбільшого розквіту сарматське суспільство досягло в І ст. н.е. Сарматське суспільство перебувало на перехідному етапі від докласових відносин, а господарство в цілому мало риси їх попередників. У військовій справі вони відрізнялись від скіфів. Римський історик Тацит писав, що “коли вони з’являються кінними загонами, ніякий інший стрій їм не може чинити опору”. В бою користувалися арканами, довшими ніж у скіфів мечами, списами. 26. культура первісного суспільства Первісне суспільство – найдовший період часу, що знаменував появу людини та перехід її від некультурного стану до культурного. За цей час відбулося зародження людини сучасного типу (homo sapiens), утвердження екзогамії, перехід від привласнюючого типу господарства до відтворюючого, відділення скотарства від землеробства, а поява зародків писемності свідчила про перехід від доісторичних часів розвитку людства до історичних. |
|
1. Культурологія як наука. Етапи становлення Своїм завданням культурологія вважає дослідження всіх процесів взаємодії людини зі світом природи, світом соціуму і світом фізичного... |
ТЕМА Культурологія як наукова дисципліна Основні етапи розвитку культурологічного знання. Становлення культурології як самостійної наукової дисципліни |
|
Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії і практики аналізу політики: Пер з анг Тема Політична аналітика як наука. Етапи становлення політичної аналітики. Інформаційне забезпечення аналітичного процесу |
ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЛЬВІВСЬКОЇ ШКОЛИ ДЛЯ СЛІПИХ Анотація. В статті аналізуються етапи становлення, розвитку та діяльності Львівської школи для сліпих дітей у період з 1851 року... |
|
Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн... Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн науки: передумови та характеристики. Етапи розвитку науки.... |
ПЛАН: Становлення культурології як самостійної галузі гуманітарного... Горбатов А. Основные школы и концепции культурологии: Учеб пособие. Кемерово, 2000 |
|
Гуревич П. С. Философия культуры. М., 1994. Каган М. С. Философия... ТЕМА КУЛЬТУРОЛОГІЯ ЯК НАУКОВА ДИСЦИПЛІНА ТА ЇЇ КАТЕГОРІЇ. СУТНІСТЬ КУЛЬТУРИ ТА ЇЇ ГЕНЕЗА |
№ Історія Української державності. Витоки й етапи становлення Української держави Тема № Історія Української державності. Витоки й етапи становлення Української держави |
|
ПИТАННЯ ВІДКРИТОГО ТЕСТУВАННЯ Основні етапи розвитку культурологічного знання. Становлення культурології як самостійної наукової дисципліни |
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ПОЛІТОЛОГІЇ Етапи становлення політичної науки. Місце політології в системі суспільних наук |