Конспект лекцій


НазваКонспект лекцій
Сторінка9/12
Дата14.03.2013
Розмір1.45 Mb.
ТипКонспект
bibl.com.ua > Історія > Конспект
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

4. Етнополітика української держави.

Царський режим і радянська влада залишила важкий спадок

етнонаціональних проблем в Україні. По-перше, українська етнічна нація

зазнала істотної руйнації свого генофонду (зловісну роль відіграли

голодомори, війни, репресії) та культури (витіснення української мови з

провідних сфер суспільного життя і тотальна русифікація східних та південних

регіонів, великих міст, в т. ч. столиці - м. Києва, руйнація церков,

переслідування давніх традицій і насадження шаблонної, т. з. «пролетарської

культури»). Слід згадати про фальсифікацію української історії, блокування

національної самосвідомості і пам'яті, насильницьке насадження т. з.

«пролетарського інтернаціоналізму», за яким приховався великодержавний

російський шовінізм, про переселення значної кількості українців в інші

регіони СРСР, а представників інших національностей, особливо росіян, - в

Україну. Якщо у 1926р. в УРСР проживало 2,7 млн. росіян (9,22%), то у

1989р. 11,4 млн (22,1%).

По-друге, борці за свободу і незалежність України, національна полі-

тична еліта опинилась у політичних тюрмах, а владна еліта перебувала під

пильним оком спецслужб. Ті, хто виявляв інтерес до історії і культури України,

звинувачувалися у буржуазному націоналізмі. На передодні 50-річчя СРСР

(1971-1972 рр.) були проведенні численні репресійні заходи по «виявленню

націоналістів», в т. ч. серед студентської молоді та їх ізоляції на довгі роки в

тюрмах.

По-третє, руйнації зазнали й етнічні меншини. Були закриті національні

школи, заклади культури, засоби масової інформації. Ряд національностей

75

(німці, кримські татари та ін.) були депортовані у Середню Азію та Сибір.

Вони та їх нащадки прагнуть повернутися в Україну.

По-четверте, перекоси у демографічній політиці створили умови, за яких

самі автохтони (корінне населення) - українці - опинилися у ситуації етнічної

меншини, що пришвидшувало їх російськомовну акультурацію. Багато

українців набрали ознак етнічних маргіналів та етнічних категорій. В

умовах уже суверенної України це проявилося у тенденціях сепаратизму,

вимогах федералізації держави тощо.

Ці та інші проблеми покликана розв'язати етнополітика української

держави. її об'єктами виступають українська етнічна нація, корінні

малочисельні народи та національні меншини, українська діаспора,

депортовані народи, які повертаються в Україну, а також біженці із «гарячих

точок» планети (грузини, чеченці, афганці та інші). Правову основу

етнополітики складають Конституція України (в першу чергу ст. 10-12), Закон

«Про національні меншини в Україні» (1992), Закон «Про мови в Українській

РСР» (1989), Закон «Про біженців» (1993) та ін. У Верховній Раді України діє

Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних

відносин. Проблемами міжнаціональних відносин та біженців займається

один з департаментів Міністерства юстиції України, діє Рада представників

національних громадських організацій України. В державі реалізується

програма відродження й розвитку освіти етнічних груп та програма

«Українська діаспора», збільшується фінансування з державного бюджету для

друку підручників, періодичних видань національними мовами. Це дозволило

створити умови для міжетнічного миру та злагоди, динамічного розвитку

культури національних меншин. Все ж гострими етнополітичними проблемами

залишаються питання облаштування депортованих народів, які повертаються

на традиційне місце проживання (особливо кримських татар), утвердження

української мови як державної, забезпечення етнічних українців дошкільними

дитячими закладами у Східній та Південній Україні, належна допомога

76

національно-культурним об'єднанням етнічних меншин та українській

діаспорі.

Лекція 8.

Особистість і політика. Політичне лідерство

План лекції:

1.Політичне лідерство: сутність, функції, типи.

2.Політичні еліти та політичне лідерство в Україні.

1. Політичне лідерство: сутність, функції, типи.

Лідерство - важливий механізм об'єднання та мобілізації людей у будь-

якій сфері суспільної діяльності. Лідер (від англійського «Іiаdег» - ведучий) - це

член групи, за яким визнається право приймати відповідальні рішення для

задоволення інтересів спільноти. Лідерство має неформальний та формальний

аспекти. Неформальний аспект пов'язаний з індивідуальними якостями

людини (лідерськими якостями) та визнанням права особи на лідерство з боку

громади. Формальний бік лідерства - це статус, посада індивіда, його

узаконене місце у суспільній ієрархії. Які мотиви політичного лідерства,

тобто спонука включення людей у боротьбу за владу? В одних випадках вони

егоїстичні (задоволення інтересів особи), в інших - соціоцентричні

(піклування про інтереси громадян, соціуму). Ставлення лідера до влади

також може стати двояким: автономним, коли цінністю є влада сама по собі,

та інструментальним, коли, індивід, маючи владу, буде виборювати блага для

себе чи колективу. З точки зору суспільних інтересів добре, коли поєднуються

соціоцентричний мотив з інструментальністю, бо тоді влада в руках лідера

проявляється як служіння суспільству. При поєднанні егоцентричності та

автономності влада сприймається як гра чи як панування над іншими, а

егоцентричності й інструментальності - як джерело багатства, слави,

престижу . Політичний лідер повинен володіти низкою характерних рис чи

77

якостей, серед яких здатність приймати рішення, які відповідають інтересам

великих суспільних груп; популярність, уміння подобатись людям, завойову-

вати їх симпатії; міцна воля, готовність брати на себе відповідальність; гострий

розум і політична інтуїція; організаторський талант; ораторські здібності. Ці

якості рідко притаманні одній особі, тому у кожному колективі є люди, які

мають ті чи інші риси. У колективному лідерстві представлені лі-дери-

аналітики, лідери-ідеологи, лідери-організатори, лідери-оратори тощо.

Американський дослідник М.Херманн виділив такі чотири типи політичного

лідерства: лідер-прапороносець» (той, хто визначає мету і завойовує при-

хильників); лідер-комівояжер» (володіє талантом організовувати сили й за-

соби для реалізації програм); лідер-«маріонетка» (виразник інтересів групи, діє

від її імені); лідер - «пожежник» (здатний швидко реагувати на зміну полі-

тичної ситуації).

Найбільш поширеною класифікацією політичного лідерства є типологія

Макса Вебера, яка базується на способах легітимізації влади. Це - традиційне,

раціонально-легальне і харизматичне лідерство. В основі традиційного

лідерства є віра в те, що влада правителя пов'язана з традиціями народу.

Харизматичне лідерство засновується на вірі підданих у винятковий талант,

здібності лідера, який покликаний виконати певну місію. Раціонально -

легальне лідерство базується на демократичних процедурах та існуючому

законодавстві.

У діяльності лідерів виділяють три фази-функції: 1) функція оціню-

вання __________ситуації; 2) функція формування політики; 3) мобілізаційна функція.

Якості та функції загальнонаціонального лідерства.

2. Політичні еліти та політичне лідерство в Україні.

Історія політичної еліти та політичного лідерства в Україні є вельми

складною і драматичною. Тривалі періоди бездержавності спричинили ці-

леспрямовану руйнацію вітчизняної провідної верстви. Фактом є те, що укра-

їнське «народне тіло» неодноразово було позбавлене «голови» - своїх націо-

нальних лідерів, елітного прошарку. Наприклад, більшість українських ге-

78

тьманів у ХУІІ-ХУІП ст. пішли з життя від рук польських, московських і

турецьких насильників: Б.Хмельницький (отруєний), І.Виговський,

Ю.Хмельницький, І.Самойлович, П.Полуботок та інші (вбиті або згинули в

тюрмах). Крім фізичного нищення еліти, використовувалось виселення її за

межі Батьківщини, насильницьке навернення в іншу віру, підкуп тощо. Але з

міцного і живучого «народного туловища» знову й знову відростала «голова»:

козацькі лідери (ХVІ-ХVІІІ ст.), національна інтелігенція (ХІХ-ХХ ст.),

громадські політики (кінець XX ст.). Соціальними джерелами формування

сучасної політичної еліти України є: 1) колишня комуністична «номенк-

латура» (партійна, радянська, військова, господарська); 2) колишня політична

контреліта «дисиденти», які здебільшого пройшли радянські політичні тюрми

та заслання); 3) опозиційна до колишньої влади і заангажована у політику з

часів перебудови творча інтелігенція; 4) особи, професійна діяльність яких

близька до політичної сфери - економісти, юристи, соціологи,політологи.

Сучасний стан української еліти та політичного лідерства відображає осо-

бливості перехідного періоду від авторитаризму до демократії. Якщо представ-

ників влади за часів президентства Л. Кучми, які здебільшого переслідували

егоїстичні інтереси, слід назвати квазіелітою, то сучасних політичних лідерів

можна кваліфікувати як протоеліту, тобто таких, що через брак політичного

досвіду ще не можуть ефективно діяти. Однак поява на владному Олімпі хари-

зматичних і патріотичних лідерів обнадіює, що влада швидко набиратиме ознак

відданої народу та ефективної національної еліти.

79

ЛЕКЦІЯ 9.

Політична культура

План лекції:

1. Поняття політичної свідомості. її структура, рівні, типи. Ідеологія, її

співвідношення з політикою та наукою.

2. Поняття, структура та функції політичної культури. Політична культура нації,

суспільної групи, особи. Типологія політичних культур.

3. Політична соціалізація: суб'єкти, фази, форми.

4. Стан та особливості української політичної культури.

1. Поняття політичної свідомості. її структура, рівні, типи.

Політичні явища і процеси відображаються у свідомості громадян, в

наслідок чого формується політична складова суспільної свідомості - полі-

тична свідомість. Суб'єктивний образ політичного життя країни існує як

сукупність поглядів, ідей, концепцій, почуттів, настроїв тощо, які представ-

ляють собою світоглядну підсистему політичної системи суспільства. Усві-

домивши політичні реалії, суб'єкти політики приймають рішення, діють,

демонструють ту чи іншу поведінку.

Політична свідомість як складне поліструктурне явище має різні аспекти та

рівні. Це свідомість теоретична і буденна, наукова й ідеологічна, спеціалізована і

масова, ідеологія і психологія. В залежності від способу духовного освоєння

людиною суспільних реалій, політичну свідомість поділяють на теоретичну й

емпіричну Емпірична свідомість базується на безпосередньому політичному

досвіді громадян. Теоретична свідомість, яка заглиблюється у сутність

політичних явищ і процесів, є результатом професійної інтелектуальної діяль-

ності вчених, політиків та ідеологів. Близьким за змістом до поняття «емпірична

політична свідомість» є термін «буденна (повсякденна) політична свідомість».

Додатково він включає елементи теоретичної свідомості як результат певного

80

осмислення та узагальнення буденних стосунків політичних суб'єктів, хоч вони

(ці елементи) не є визначальними. Теоретична свідомість поділяється на наукову

та ідеологічну.

В залежності від суб'єкта, політичну свідомість поділяють на свідомість

суспільства, нації, класу, особи, спеціалізовану і масову свідомість, а також

громадську думку. Спеціалізованою політичною свідомістю володіють партії та

суспільно-політичні рухи. Масова політична свідомість є надбанням

широкого народного загалу. Вона відображає рівень політичних знань та

орієнтації народу. Окремий індивід також має певні політичні уявлення та

настрої. Індивідуальна політична свідомість формується впродовж усього

життя людини, особливо у молодому віці, і несе у собі сутнісні риси соціа-

льного та етнічного оточення.

Політична свідомість має психологічний, ідеологічний та дійовий

(поведінковий) аспекти.. Вона виконує в політичній системі важливі

функції: пізнавальну, оцінну, нормативну, регулятивну, інтегративну та

прогностичну. Типологію політичної свідомості можна здійснити за різними

ознаками. За відношенням до типу влади вона демократична, авторитарна чи

тоталітарна, за ідеологічною основою - ліберальна, консервативна,

комуністична, соціал-демократична тощо.

Ідеологія, її співвідношення з політикою та наукою. Політична

ідеологія представляє собою систему концептуально оформлених уявлень, ідей,

поглядів на політичне життя, які відображають інтереси класів, націй та інших

великих суспільних груп. Вона орієнтує на розбудову певного суспільного ладу:

капіталістичного, комуністичного чи іншого. Особливо слід підкреслити, що

ідеологія як така виникає внаслідок дії «призми» суспільних інтересів, яка дає

різне бачення стану країни та бажаних напрямків її розвитку. Ідеологія має три

рівні реалізації: теоретико-концептуальний (формування системи ідей, в основі

яких певні суспільні цінності), програмно-політичний (розробка програм, які

випливають з ідеології) та практичний (дії по втіленню в життя ідей та

програм).

81

Політична ідеологія за своїм змістом може не відповідати даним полі-

тичної науки. Це пов'язано з тим, що ідеологія, на відміну від науки, включає

політичні оцінки, цілі, мрії і навіть міфи. Але ідеологія прогресивних

суспільних сил дає наближене до реального тлумачення світу та визначає

історично прогресивний шлях розвитку країни.

Ідеологія і політика нерозривні, адже перша пропонує систему цінно-

стей, орієнтирів, на базі яких приймаються політичні рішення. Тому обме-

ження простору політичної ідеології створює ідеологічний вакуум, що має

негативні наслідки. З іншого боку, ідеологічний догматизм (заідеологізова-

ність) обумовлює неадекватне реагування політиків на суспільні процеси,

утопізм у поглядах та діях. Запобіжним заходом від цієї «хвороби» є принцип

ідеологічного плюралізму, тобто створення умов для вільної конкурентної

боротьби ідеологічних систем. Саме цю ідею відображає стаття 15

Конституції України, в якій застережено, що жодна ідеологія не може бути

визнана державою як обов'язкова і, що суспільне життя будується на засадах

ідеологічної та політичної багатоманітності. Як показує світова практика,

ефективні політичні програми розробляються на основі раціонального зерна

ряду ідеологій, комбінуючи ліберальні, консервативні, соціал-демократичні та

комуністичні ідеї.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Схожі:

Конспект лекцій У двох частинах Частина 2 Суми
Затверджено на засіданні кафедри фінансів як конспект лекцій з дисципліни «Банківський менеджмент»
Конспект лекцій Частина II Суми
Стратегічний маркетинг : конспект лекцій / укладачі: В. В. Божкова, Ю. М. Мельник, Л. Ю. Сагер. – Суми : Сумський державний університет,...
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів економічних спеціальностей усіх форм навчання
Проектний аналіз : конспект лекцій / укладачі: О. І. Карпіщенко, О. О. Карпіщенко. – Суми : Сумський державний університет, 2012....
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ
Ч – 46 Чередник Г. Ю. Конспект лекцій з курсу «Соціальна психологія» [Текст] / Г. Ю. Чередник, О. О. Лоза. – Д.: РВВ ДНУ, 2009. –...
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ЧАСТИНА 2 ПЛАНОВІ ГЕОДЕЗИЧНІ МЕРЕЖІ
Лісевич М. П., Ільків Є. Ю Геодезія. Планові геодезичні мережі.: Конспект лекцій.Івано-Франківськ: ІФНТУНГ, 2010. 131с
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ «ПСИХОЛОГІЯ»
Конспект лекцій з курсу «Психологія» (для студентів 2 курсу денної форми навчання спец.: 092100 – «Промислове та цивільне будівництво»,...
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей
України. / Г. Ю. Каніщев, Ю.І. Кисіль, В. О. Малишев, Г. Г. Півень, О. А. Яцина. – Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей....
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів освітнього рівня «бакалавр»
Конспект лекцій»: Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво», напрямів підготовки...
Конспект лекцій з курсу “ Системно-структурне моделювання технологічних...
Конспект лекцій з курсу “Системно-структурне моделювання технологічних процесів” / Укладач П. В. Кушніров. – Суми: Вид-во СумДУ,...
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів всіх спеціальностей і форм навчання Затверджено
Васійчук В. О., Гончарук В.Є., Дацько О. С., Качан С.І., Козій О.І., Ляхов В. В., Мохняк С. М., Петрук М. П., Романів А. С., Скіра...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка