Конспект лекцій


НазваКонспект лекцій
Сторінка2/12
Дата14.03.2013
Розмір1.45 Mb.
ТипКонспект
bibl.com.ua > Історія > Конспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

2. Закономірності структури та функціонування політичної влади.

Для з'ясування закономірностей політичної влади слід проаналізувати її

основні ознаки (атрибути) та аксіоми. Крім названих вище сутнісних проявів

політичної влади - суверенності, всезагальності та авторитарності, важливими

закономірностями її побудови і функціонування є моноцентричність,

ієрархічність та функціональна розмежованість. Політична влада представляє

собою систему, яка не допускає паралельного існування іншого суверена. Однак,

для того, щоб забезпечити у суспільстві політичні свободи і не допустити узур-

пації влади однією людиною, владу слід функціонально та інституційно розме-

жувати на три групи органів - законодавчі, виконавчі і судові, які будуть викону-

вати відповідні владні повноваження, контролювати і стримувати один одного.

Цю закономірність влади обґрунтував французький мислитель Ш.Л. Монтеск'є у

13

праці «Про дух законів» (1748 р.). Життя підтвердило доцільність та важливість

цього політичного принципу, а факти нехтування ним (наприклад, злиття

законодавчої та виконавчої влади в СРСР) неминуче породжували тиранію. Саме

тому у Конституції України зафіксовано принцип поділу державної влади (стаття

6). Владні органи, що діють на різних адміністративно-територіальних рівнях

держави, підпорядковані, як правило, вищестоячим органам (ієрархічність

влади).

Типологія політичної влади. Особливості владних відносин в

Україні.

Системи влади, які існують у світі, можна типологізувати за різними

критеріями. Головним із них є суб'єкт влади. За цією ознакою політичну

владу поділяють на державну та громадсько-політичну. Остання функціонує

в системі добровільних політичних об'єднань (партій, громадсько-політичних

організацій та рухів) і на відміну від державної влади є морально-

ідеологічною, ідейною (не допускає фізичного примусу), корпоративно об-

меженою, екстериторіальною. Державну владу за первинними суб'єктами

поділяють на монархічну, олігархічну, аристократичну, теократичну,

партократичну, демократичну та охлократичну. За засобами, які

використовують суб'єкти влади, виділяють такі різновиди влади:

демократична, авторитарна, тоталітарна, деспотична. За способом

легітимації влада буває традиційною, харизматичною та легальною.

Арістотель використовував для типології влади принцип доцільності. До

числа доцільних він відносив монархію, аристократію і політію (владу

середнього класу), а до недоцільних -тиранію, олігархію і демократію (владу

простолюду).

Політична влада в Україні за своїми конституційними ознаками є демок-

ратичною. Однак за президентства Л. Кучми вона набула авторитарності. Влада

була відчуженою від народу, корумпованою, малоефективною, з низьким рівнем

легітимності. З приходом до влади В. Ющенка почалося наповнення владних

відносин реальним змістом демократичних принципів і норм, зростає її

14

легітимність, державні службовці дійсно виконують роль слуг народу. Однак для

суттєвого зміцнення демократії в Україні слід сформувати розвинену економіку,

потужний середній клас та відповідну політичну культуру.

3. Поняття політичної діяльності, її мотиви, цілі, засоби.

Конституція України гарантує громадянам свободу політичної діяльності не

забороненої законом (стаття 15). Серед основних конституційних політичних

прав і свобод слід відзначити право на участь в управлінні державними та

суспільними справами (стаття 38), виборче право (стаття 38), право на свободу

асоціацій (стаття 36), право на мирні збори (стаття 39), право на свободу думки та

слова (стаття 34), петиційне право (стаття 40). Політична діяльність є спе-

цифічною формою активного ставлення людей до свого суспільного середовища,

яка має на меті його перетворення за допомогою чинника влади для задоволення

своїх потреб та інтересів. Суб'єкти політичної діяльності можуть бути

неінституційними (особа, група людей, народ) та інституційними (партії, дер-

жавні органи тощо). Крім цього можна говорити про первинні, вторинні та без-

посередні суб'єкти політики. Життєві потреби та інтереси є головним

мотивом включення індивідів та їх асоціацій у політичну діяльність.

Використовуючи надані державою права і свободи, громадяни задовольняють

свої економічні, соціальні та духовні потреби. Важливими мотивами політичної

діяльності є також політичні цінності та ідеали, знання політичної ситуації,

настрої і почуття громадян. Головною політичною потребою народу є розбудова

власної національної держави. Усвідомлення цієї потреби мобілізує народ на

політичну боротьбу за свободу та суверенне існування. Мета політичної діяль-

ності та її завдання формуються на основі політичних мотивів. Наприклад,

мета розбудови суверенної національної держави вимагає реалізації таких за-

вдань як формування власних органів влади, війська, облаштування кордонів,

формування самодостатньої економіки, системи освітніх та культурних закладів

тощо. Політична діяльність здійснюється за допомогою таких засобів як

організація, координація, переконання, заохочення, компроміс, примус та інші, які

15

реалізуються у різних організаційних формах (дебати, мітинги, референдуми,

голосування, пікетування.

Аспекти, рівні та види політичної діяльності.

Той чи інший вид або форма політичної діяльності має два нерозривно

пов'язані аспекти - теоретичний та практичний. Теоретичний аспект полягає

у формуванні у суб'єктів політики свідомості, певних цінностей, орієнтацій,

знань. Практична політична діяльність проявляється як формування

політичних інститутів, керівництво й управління суспільством, організація

людей, координація їх діяльності та контроль. З точки зору підготовленості

до політичної діяльності та складності її реалізації можна говорити про два

рівні: нижчий - політичну участь (участь громадян у масових політичних

акціях - зборах, мітингах, страйках, голосуванні тощо, які не вимагають

спеціальної освіти і кваліфікації) та вищий - політичне функціонування.

Воно стосується професійної політичної діяльності членів уряду, депутатів,

партійних функціонерів тощо. Види політичної діяльності можна визначати за

їх суб'єктом, об'єктом і специфічним змістом. Тут йдеться про законодавчу,

виконавчу і судову діяльність, політичне керівництво й управління, державну

та партійну діяльність, політичний менеджмент і політичний маркетинг.

Особливим видом політичної діяльності є політичне управління, в якому

держава, її органи, органи місцевого самоврядування, партії, громадські

__дRП_ўж__організації та рухи виробляють та реалізують політичні рішення, спрямовані

на досягнення мети, яка передбачає оптимізацію певної сфери суспільного

життя, визначення перспектив її розвитку.

4. Політична взаємодія та політичні відносини. Характер взає-

мин політичних сил сучасного українського суспільства.

Суб'єкти політики можуть мати об'єктом чи партнером своєї діяльності

інші політичні сили. У цих випадках спостерігається явище політичної вза-

ємодії, яке реалізується в таких формах як взаємодопомога, співробітництво

(кооперація), керівництво, конкуренція та конфронтація. У процесі діяльності

та взаємодії політичних суб'єктів між ними виникають сталі зв'язки, які

16

прийнято називати політичними відносинами. Сторонами цих відносин є

індивіди, суспільні групи, громадські організації, партії, державні органи та

міжнародні спільноти. Політичні відносини об'єднують інституційних та не

інституційних суб'єктів у єдину політичну систему суспільства. Вони є

необхідними каналами, через які циркулює політична інформація, рухаються

кадри, фінансові та матеріальні цінності. Політичні відносини за змістом

аналогічні названим вище видам політичної взаємодії.

В сучасному українському суспільстві політичні сили, які переслідують

протилежні цілі (орієнтація на ЄС чи на ЄЕП, приватизація чи репреватизація,

перехід до парламентсько-президентської форми державного правління чи

відстоювання іншої моделі держави тощо) - конфліктують між собою. Однак,

центристські та праві партії і рухи консолідуються, утворюючи стратегічні

блоки чи короткотермінові союзи. Виборчі компанії загострюють

конкурентну взаємодію партій, а поствиборчий період характеризується

більш толерантними формами взаємин. Політичні процеси у Верховній Раді

України можуть бути своєрідною моделлю тих макрополітичних взаємодій,

які переживає у той чи інший момент суспільство.

Політичний процес. Його етапи, види, форми.

Політичний процес - сукупність видів і форм діяльності політичних

суб'єктів, що ђ_________прагнуть реалізувати свої цілі у політичній сфері. Наприклад, у

виборчому процесі беруть участь політичні сили (партії, громадські

організації), які висувають своїх кандидатів на ті чи інші посади; самі

претендента та їх команди; дільничні і вищестоячі виборчі комісії; ЗМІ та

громадяни з правом голосу. Виборчий процес проходить ряд стадій,

завершується підрахунком голосів й оголошенням результатів виборів.

Політичний процес також можна уявити як функціонування політичної

системи у часовому вимірі та зміну її станів.

Формами та видами політичного процесу є прийняття та реалізація

політичних рішень, політичне управління, проведення виборчих та інших

кампаній, політична реформа і революція, зародження, розвиток та розв'я-

17

зання політичних конфліктів тощо. За своїм характером політичні процеси

бувають трьох видів: функціонування, розвиток, занепад. З точки зору змісту,

масштабу, тривалості, спрямованості та послідовності політичні процеси

можуть бути прогресивними і регресивними, законодавчими і виконавчими,

конфронтаційними і консенсусними, еволюційними і революційними,

внутрішньо- та зовнішньополітичними, місцевими, регіональними,

національними та глобальними, лінійними, циклічними і спіралевидними.

Політичні процеси у своєму розвитку проходять етапи постановки цілей

і завдань, вироблення стратегії і тактики політичної діяльності, формування

чи реформування політичних інститутів, які реалізовуватимуть цілі, прийняття

та виконання управлінських рішень, контролю за діяльністю суб'єктів

політичного процесу. Крайніми уявленнями про політичний процес є

консерватизм, коли вважається, що у суспільстві недопустимі радикальні

зміни, і революціонаризм, прихильники якого сповідують ідеї про рішучі

зміни у суспільстві («шокова терапія», переворот, революція тощо).

Політичні процеси часто супроводжуються зародженням, розвитком і

розв'язанням конфліктів. Політичні конфлікти, з одного боку, сприяють

оновленню суспільства, а з іншого - можуть спричинити дестабілізацію

політичної системи. Мистецтво і мудрість політиків полягає у тому, щоб

вчасно виявляти конфлікти і сприяти їх розв'язанню.

18

Лекція 3.

Історія світової політичної думки: основні етапи

План лекції.

1. Витоки на основні етапи розвитку зарубіжної політичної думки. По-

літичні погляди Стародавнього Сходу.

2. Політична думка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.

3. Політико-релігійні доктрини Середньовіччя.

4. Політичні вчення епохиВідродження та Реформації. Н.Макіавеллі -

фундатор світської політичної науки.

5. Політична думкаНового часу (XVII - перша половинаXIX ст.).

1. Витоки на основні етапи розвитку зарубіжної політичної думки.

Політичні погляди Стародавнього Сходу.

Людство за свою історію (починаючи з ІV-ІІІ тисячоліття до н. є.) нагро-

мадило великий арсенал знань про сферу державного життя та політичні

відносини. Спочатку виникає пораполітологічна думка (від грец. рага -

префікс, що означає відхилення, зміну), яка давала міфологічне тлумачення

політичних явищ і процесів, а згодом, починаючи з середини І тисячоліття до

н. є., - раціонально-логічне, теоретичне (Конфуцій, Лао-цзи, Платон,

Арістотель, Цицерон та ін.). У Середньовіччі осмисленням політичної сфери

суспільного життя займаються переважно богослови. На межі І і II тисячоліть

н. є. з'являються перші політичні доктрини і на українських землях. Істотний

поштовх для розвитку політичної думки дали епохи Відродження та

Реформації, перші буржуазні революції XVII-XVIII ст. Нагромадження

політологічних знань створило передумови для формування самостійної

науки про політику наприкінці XIX- початку XX ст.

Періодизація В основному вони співпадають з періодикою історії

людства в цілому: Стародавній Світ - Середньовіччя - епоха Відродження -

Реформація - Новий час - Новітня доба. Своєрідним є означення етапів

19

політичної думки англійськими політичними істориками Дж.Сибайном і

Т.Торсоном. Вони виділяють на першому щаблі історії теорію міста-держави,

на другому - теорію світової спільноти (імперії) і на третьому - теорію

__________національної держави.

Для характеристики найдавніших зразків політичної думки розглянемо

політичні вчення стародавніх країн Єгипту, Іудеї та Китаю.

У стародавніх єгиптян, починаючи з таких пам'яток письма як «По-

вчання Птахотепа» (III тис. до н. є.) та «Книга мертвих» (II тис. до н. є.),

суспільство показане у вигляді піраміди, вершиною якої є боги і фараони, а

підніжжям - простий люд; між ними - жреці, знать, чиновники. Тут панує ідея

божественності державної влади (фараони - сини бога Ра).

У Стародавній Іудеї погляди на суспільство і державу знайшли відо-

браження у таких творах як Яхвіст (X - IX ст. до н. є.), Елохіст (VIII-VII ст. до

н. є.), Второзаконня (VII ст. до н. є.), П'ятикнижжя Мойсея (VI ст. до н. є.) та ін.

Стародавні пророки започаткували ідею про договірне походження держави:

Бог перебуває в особливій угоді з єврейським народом, є його провідником і

царем, законодавцем і суддею. Засади нового суспільного ладу сформульовані

у Заповідях Божих (Кодексі Мойсея).

Давньокитайські мислителі першими в історії політичної думки почали

відходити від міфічного світорозуміння до раціональних політичних доктрин на

земній (людській) основі. У першому тисячолітті до н. є. в Китаї сформувались

такі течії політичної думки: конфуціанство, моїзм, легізм і даосизм. Конфуцій,

базуючись на моральних засадах, розробив концепцію правильного державного

правління. Мо-цзи сформулював ідеї про необхідність жорсткої адмі-

ністративної структури у суспільному організмі. Шан-Ян стверджував, що закон

- найефективніший засіб досягнення злагоди і щастя людей. Лао-цзи закликав

до «мудрості простоти» - створення умов для природного розвитку суспільства

без втручання держави у цей процес. Найбільший вплив на історію Китаю мало

конфуціанство, яке було офіційним вченням імператорів цієї країни аж до

Синхайської революції 1911-1913 рр.

20
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Конспект лекцій У двох частинах Частина 2 Суми
Затверджено на засіданні кафедри фінансів як конспект лекцій з дисципліни «Банківський менеджмент»
Конспект лекцій Частина II Суми
Стратегічний маркетинг : конспект лекцій / укладачі: В. В. Божкова, Ю. М. Мельник, Л. Ю. Сагер. – Суми : Сумський державний університет,...
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів економічних спеціальностей усіх форм навчання
Проектний аналіз : конспект лекцій / укладачі: О. І. Карпіщенко, О. О. Карпіщенко. – Суми : Сумський державний університет, 2012....
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ
Ч – 46 Чередник Г. Ю. Конспект лекцій з курсу «Соціальна психологія» [Текст] / Г. Ю. Чередник, О. О. Лоза. – Д.: РВВ ДНУ, 2009. –...
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ЧАСТИНА 2 ПЛАНОВІ ГЕОДЕЗИЧНІ МЕРЕЖІ
Лісевич М. П., Ільків Є. Ю Геодезія. Планові геодезичні мережі.: Конспект лекцій.Івано-Франківськ: ІФНТУНГ, 2010. 131с
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ «ПСИХОЛОГІЯ»
Конспект лекцій з курсу «Психологія» (для студентів 2 курсу денної форми навчання спец.: 092100 – «Промислове та цивільне будівництво»,...
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей
України. / Г. Ю. Каніщев, Ю.І. Кисіль, В. О. Малишев, Г. Г. Півень, О. А. Яцина. – Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей....
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів освітнього рівня «бакалавр»
Конспект лекцій»: Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво», напрямів підготовки...
Конспект лекцій з курсу “ Системно-структурне моделювання технологічних...
Конспект лекцій з курсу “Системно-структурне моделювання технологічних процесів” / Укладач П. В. Кушніров. – Суми: Вид-во СумДУ,...
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів всіх спеціальностей і форм навчання Затверджено
Васійчук В. О., Гончарук В.Є., Дацько О. С., Качан С.І., Козій О.І., Ляхов В. В., Мохняк С. М., Петрук М. П., Романів А. С., Скіра...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка