Конспект лекцій


НазваКонспект лекцій
Сторінка6/12
Дата14.03.2013
Розмір1.45 Mb.
ТипКонспект
bibl.com.ua > Історія > Конспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

4. Українська політична думка після національної революції 1917-

1921 рр.

На початку XX століття в Україні з'явилася нова генерація політиків та

дослідників політичного процесу - О.БОЧКОВСЬКИЙ (1885-1939),

В.Винниченко (1880-1951), Д.Донцов (1883-1973), Д.Дністрянський (1870-

1939), В.Кучабський (1895-1945), В.Липинський (1882-1931), Р.Лащенко

(1872-1929), М.Міхновський (1873-1924), С.Петлюра (1879-1926),

В.Старосольський (1878-1942), С.Томашівський (1875-1930), М. Хвильовий

(1893-1933) та ін. Політична думка в цей час відображала перехід українського

національно-визвольного руху із стадії культурного українофільства до

політичної роботи в масах, безпосередньої боротьби за політичну владу та

розбудову української державності. Однак українська народна революція

1917-1921 р.р. потерпіла поразку. У радянській Україні певна свобода полі-

тичного мислення існувала лише в 20-х роках. Більш сприятливі умови у

цьому плані були в Галичині та на Волині. Велика група українських вчених та

громадсько-політичних діячів виїхала за кордон, де створила емігрантські

політичні організації та науково-освітні заклади. Вся українська гро-

мадськість глибоко переживала трагедію програної боротьби за створення

власної держави. Це підштовхнуло політиків і вчених до переоцінки подій

української революції.

Помітний вклад у розвиток української політології XX століття зробив

В'ячеслав Липинський - випускник філософського факультету Ягелонського

університету в Кракові (1905) і Вищої школи політичних наук у Женеві (1906),

один з організаторів Української демократично-хліборобської партії (1917),

посол гетьмана Скоропадського та УНР у Відні( 1918-1919). Він скептично

49

оцінював політику Центральної Ради і активно підтримував гетьманство, в

якому вбачав здорові зародки реальної української держави. В.Липинський

став одним із засновників консервативного напряму української політології і

творцем концепції т.з. «трудової монархії». Він вважав, що парламентаризм

характерний для буржуазної демократії і не підходить до хліборобського

класу та загалом до такої хліборобської країни як Україна. Крім того,

В.Липинський підкреслював, що жодна нація не розпочала і не може

розпочати свого існування від демократії і що демократичні нації можуть

існувати тільки там, де була чи є своя власна національна держава, або там, де

вже були і правили свої власні аристократії. Отже українська держава, на

думку вченого, повинна бути спадкоємною монархією, яку б очолював

гетьман і в якій би була міцна централізована влада, здатна організувати націю

на захист власних інтересів. Рушійною силою національного відродження

В.Липинський вважав національно-державницьку ідеологію. Коли відродження

нації, писав він, відбувається без національного ідеалізму, без любові до цілої

нації в усіх її класах і групах, без того ідейного національного пафосу, того

романтичного захоплення образом нової волі й незалежності нації, що йде в

парі з відродженням усіх європейських народів, то внаслідок того з самого

поняття нації викидається весь його живий творчий зміст. Українську

державницьку ідеологію В.Липинський будував на давніх народних традиціях,

зокрема, на державному досвіді гетьманської України ХVII-ХVIII ст. і давній

культурі української хліборобської спільноти.

Важливою у концепції В.Липинського є теза про те, що державу можна

збудувати лише за ініціативою провідної верстви нації - аристократії; саме

вона здатна повести за собою пасивну більшість. «Без національної аристо-

кратії, підкреслював В.Липинський, - без сильних і авторитетних провідників

та організаторів нації в її тяжкій боротьбі за існування немає і не може бути

нації». Але передумовою провідної ролі аристократії є її прагнення до влади,

готовність боротьби за цю владу. Ці стани душі і розуму слід цілеспрямовано

формувати.

50

Великий вплив на багатьох українських політичних діячів з 20-х років XX

століття мав Дмитро Донцов - політик, публіцист, ідеолог. Передумовою

створення власної держави він вбачав формування української нації як

самосвідомої суспільної, культурної і політичної одиниці. Зміст своєї кон-

цепції «чистого» або «інтегрального націоналізму» Д.Донцов виклав у праці

«Націоналізм», яка вийшла в світ у 1926 р. і стала настільною книгою членів

ОУН. Ідейно-теоретичними засадами інтегрального націоналізму були фі-

лософський волюнтаризм, політичний і соціальний ієрархізм, ідеї «правлячої

касти», «ініціативної меншості» та «творчого насильства». В житті, вважав

Донцов, панує закон соціального дарвінізму: сильніші нації перемагають слабші

і нав'язують їм свій спосіб життя. Сила нації - у націоналізмі як певному

світогляді. Щоб поширити і зміцнити його в українському народі потрібно, на

думку Д.Донцова, перетворити українця в людину, яка б горіла майже

фанатичною любов'ю до своєї нації й визнавала б моральним і етичним тільки

те, що зміцнює силу нації та забезпечує її зростання. Д.Донцов відкрито

пориває з принципом визнання права на самовизначення інших націй, які

живуть в Україні, відкидає всі доктрини, що обмежують вплив національної

волі українців. Саме у волі до життя й до влади він бачив початок усіх здорових

людських поривань, «вічний невсипущий гін», який перетворює людину та

ідеї. Поняття волі, на противагу інтелектові, є центральною тезою ідеології

інтегрального націоналізму. «Ініціативна меншість», - за словами Д. Донцова,

- «група, яка формує неясну для неусвідомленої маси ідею, що робить її

доступною цій масі і, нарешті, мобілізує «народ» на боротьбу за цю ідею».

Щоб забезпечити перемогу національної ідеї, ініціативна меншість повинна

застосувати «творче насильство». «Мусимо зняти з дороги, - говорив Донцов, -

всі декадентські доктрини, що заважають консолідувати націю навколо

одного ідеалу, всі ці лібералізми, демократизми, соціалізму пацифізми».

Криза інтегрального націоналізму розпочалася на початку 40-х років, а зго-

дом, в 1943 р. відбулася ґрунтовна ревізія ідейно-програмних засад цієї кон-

цепції і повернення до тих націоналістичних позицій, що їх накреслив до першої

51

світової війни Микола Міхновський. Йшлося про звільнення націоналізму

Д.Донцова від елементів авторитарно-елітарного мислення, тоталітарної прак-

тики і перехід на позиції демократизму. Сьогодні демократичний націоналізм є

однією з провідних політичних сил українського суспільства.

Крім монархічних і націоналістичних підходів до обґрунтування шляхів

політичного розвитку України, цікавим є певний досвід національно-

державницької трансформації в рамках комуністичної ідеології і практики. В

зв'язку з цим показовими є ідеї Миколи Хвильового - комуніста, українського

радянського публіциста і письменника.

«Впродовж століть політичної неволі в українців, - твердив М. Хвильовий,

- виробився комплекс рабства. Україна стала простим географічним поняттям.

Для зміни такого стану речей слід переродити українця так, щоб він став

самосвідомою одиницею: рішуче викоренити рабську психологію і змінити

плаксиву «хохляцьку» розхлябаність і сахаринність, що породжували до цього

часу тільки безвольних людей , знову на вольовий і мужній народ. Тільки це

може відкрити перед Україною нову величну сторінку історії». Українська

нація, вважав Хвильовий, йдучи шляхом духовно-культурного відродження,

повинна втілити в собі кращі риси цивілізованої європейської людини.

Хвильовий також підкреслював, що прийшов кінець не лише «малоросійщині,

українофільству і просвітництву, але й задрипаному москвофільству». На його

думку, українське суспільство, яке створює реальні передумови для

самостійного економічного та інтелектуального розвитку не може погодитись на

панівне становище російської культури на українській землі. Послідовно

проводячи національну ідею у сфері культури й поширюючи її на економіку і

культуру, М.Хвильовий дійшов висновку про необхідність зміцнення

політичної незалежності України: «Ми під впливом своєї економіки

прикладемо до нашої літератури не «слов'янську теорію самобутності», а

теорію комуністичної самостійності. Росія не самостійна держава? Само-

стійна! Ну, так і ми самостійні».

52

У 20-3 0-ті роки XX століття значних успіхів досягла зарубіжна українська

політологія. В емігрантських колах діяло багато досвідчених політиків і

науковців, які, озброївшись досягненнями світової політології, історіософії,

соціології та інших суспільних наук, всебічно аналізували історію і сучасне

життя України. В українському зарубіжному державознавстві в післявоєнний

період розвивалися три основні наукові напрями: народницький (ново-

народницький), консервативний і національно-державницький (див.:

Потульницький В.А. Теорія української політології.: Курс лекцій. - К., 1993).

їх відрізняють критерії історичної оцінки та методологічні підходи, політичні

моделі подальшого розвитку України.

Ідеологія новонародників (М.Грушевський після його повернення в

Україну, РЛащенко, С.Шелухін) відрізняється від поглядів народників XIX -

початку XX століття, перш за все, більшим інтересом до історії української

державності, форм українського державного будівництва. Представники цієї

наукової школи досліджували історію українського народу як окремої

культурно-етнічної одиниці, можливі федеративні союзи України з іншими

народами, демократичні традиції в українському краї. У відсутності україн-

ської державності новонародники звинувачували сусідні країни, в основному

Росію та Польщу. За найвищий критерій історичного прогресу вважали

народний добробут і народоправство. В силу історичних особливостей і тра-

дицій, психологічних характеристик та орієнтацій українського народу, Україна,

на їхню думку, повинна бути республікою.

Представники консервативного напрямку в українській політології -

С.Томашівський, В.Кучабський, ВЛипинський - обґрунтовували необхідність

монархічного ладу для України. Основною причиною втрати Україною своєї

державності вони вважали внутрішню слабкість українського народу і,

особливо, відсутність національної еліти. На їх думку, вирішення всіх державо-

творчих питань для України можливе лише за умови створення суверенної не-

залежної держави, де єдиною спільною ознакою для людей різних національ-

ностей, релігій і мов стане громадянство української держави.

53

Учені національно-державницького напряму в українській політичній

науці - С.Дністрянський, С.Рудницький, О.Ейхельман,

В.Старосольський, О.Бочковськиий вимагали беззастережного визнання

права кожної нації як історичної спільноти на власну державність. Основними

критеріями історичної доцільності тієї чи іншої форми державного будівництва

вони вважали інтереси нації, а національну ідею і національну психологію

визначали як сутність нації, що скеровує народ на боротьбу за свої інтереси.

В ідеях демократії і республікансько-демократичної державності представники

цього напрямку політологічної думки бачили основу життя українського

народу.

54

Лекція 5-6.

Політична система суспільства

План лекції

1. Сутність, структура та функції політичної системи суспільства.

2.Політичні інститути: види, взаємодія та роль у політичній системі.

3.Типи політичних систем. Особливості політичної системи України.

1. Сутність, структура та функції політичної системи суспільства.

Світ, що оточує людину, як і сама людина, має системний характер. Си-

стема - це певним чином впорядкована сукупність взаємодіючих елементів,

яка виникає і функціонує для досягнення певної мети. Вона має головний

системоутворюючий компонент та володіє особливими якостями, які не вла-

стиві її структурним складовим. Система взаємодіє із середовищем, у процесі

чого поповнюється речовиною, енергією та інформацією і виконує стосовно

нього певні функції.

Використання політологами США (Д.Істоном, Г.Алмондом, К.Дойчем та

ін.) положень загальної теорії систем до аналізу політики спричинило появу

ряду концепцій політичної системи суспільства та формування на їх основі

системних уявлень про політичну владу та політичні процеси .

Головним системоутворюючим компонентом політичної системи є

політична влада. її виникнення та функціонування вимагає політичних

інститутів. У процесі боротьби за владу та її використання формуються по-

літичні відносини. Регулюють ці відносини політичні принципи та норми.

Процес функціонування політичної влади відображається в політичній сві-

домості і вимагає відповідної політичної культури. Політична система як

цілісне утворення взаємодіє з оточуючим її соціальним середовищем, в про-

цесі чого проявляються її організаційні та регулятивні функції, соціальне

призначення. Структурно-функціональний підхід до характеристики полі-

тичної системи виявляє її інституційну, комунікативну, нормативну, світо-"

глядну та культурну підсистеми й політичну владу як ядро цієї системи.

55

Межі політичної системи визначаються простором, на якому діють владні

відносини.

Політична система виконує низку життєво важливих для суспільства

соціальних функцій: владну, стратегічну, управлінську, представницьку,

мобілізаційну, інтеграційну, розподільчу, стабілізаційну, модернізаційну та

правову Перша з них полягає в тому, що політична система є механізмом

формування, використання і підтримки політичної влади відповідно до потреб

суспільства. Стратегічна та управлінська функції виражають головне

соціальне призначення політичної системи: керівництво та управління еко-

номічною, соціальною, правовою та духовною сферами. Інші названі функції

можна розглядати як такі, що розкривають зміст і доповнюють базові функції

політичної системи. Функції політичної системи вказують на верховенство

цієї системи у соціальному організмі. Але слід мати на увазі і той вплив, який

чинять на політику економічні, соціальні та духовні процеси.

Узагальнюючи сказане, політичну систему суспільства можна визначити як

сукупність взаємозв'язаних та взаємодіючих органів держави, інших політичних

інститутів, а також політичних принципів, норм, політичних відносин,

політичної свідомості і культури, що забезпечують ефективне функціонування

політичної влади, керівництво суспільством, усіма його сферами.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Конспект лекцій У двох частинах Частина 2 Суми
Затверджено на засіданні кафедри фінансів як конспект лекцій з дисципліни «Банківський менеджмент»
Конспект лекцій Частина II Суми
Стратегічний маркетинг : конспект лекцій / укладачі: В. В. Божкова, Ю. М. Мельник, Л. Ю. Сагер. – Суми : Сумський державний університет,...
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів економічних спеціальностей усіх форм навчання
Проектний аналіз : конспект лекцій / укладачі: О. І. Карпіщенко, О. О. Карпіщенко. – Суми : Сумський державний університет, 2012....
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ
Ч – 46 Чередник Г. Ю. Конспект лекцій з курсу «Соціальна психологія» [Текст] / Г. Ю. Чередник, О. О. Лоза. – Д.: РВВ ДНУ, 2009. –...
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ЧАСТИНА 2 ПЛАНОВІ ГЕОДЕЗИЧНІ МЕРЕЖІ
Лісевич М. П., Ільків Є. Ю Геодезія. Планові геодезичні мережі.: Конспект лекцій.Івано-Франківськ: ІФНТУНГ, 2010. 131с
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ «ПСИХОЛОГІЯ»
Конспект лекцій з курсу «Психологія» (для студентів 2 курсу денної форми навчання спец.: 092100 – «Промислове та цивільне будівництво»,...
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей
України. / Г. Ю. Каніщев, Ю.І. Кисіль, В. О. Малишев, Г. Г. Півень, О. А. Яцина. – Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей....
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів освітнього рівня «бакалавр»
Конспект лекцій»: Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво», напрямів підготовки...
Конспект лекцій з курсу “ Системно-структурне моделювання технологічних...
Конспект лекцій з курсу “Системно-структурне моделювання технологічних процесів” / Укладач П. В. Кушніров. – Суми: Вид-во СумДУ,...
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів всіх спеціальностей і форм навчання Затверджено
Васійчук В. О., Гончарук В.Є., Дацько О. С., Качан С.І., Козій О.І., Ляхов В. В., Мохняк С. М., Петрук М. П., Романів А. С., Скіра...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка