Конспект лекцій


НазваКонспект лекцій
Сторінка5/12
Дата14.03.2013
Розмір1.45 Mb.
ТипКонспект
bibl.com.ua > Історія > Конспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

1. Формування політичної думки в княжу добу історії України.

Український народ є автохтонним, тобто таким, що проживає на власній

території з давніх-давен. Його духовною основою є Трипільська культура -

одна з найдавніших світових культур. Політична форма організації життя на

території нинішньої України зародилася декілька тисячоліть тому. Історія

пам'ятає державні утворення кіммерійців (XV-VII ст. до н.е.), скіфів (VII-III ст.

до н.е.) і сарматів (III ст. до н.е.-VІІ ст. н.е.). В VI ст. н.е. заявили про себе як

про політично організований народ східнослов'янські племена під іменем

Антів. Однак вершини політичного розвитку давній український народ сягнув

у державі Київська Русь, яка була одним з наймогутніших державних

утворень того часу. Період Київської Русі (з 882 р. до середини XIII ст.) разом

з добою Галицько-Волинської (до середини XIV ст.) і Литовсько-Руської ( з

середини XIV - до кінця XV ст.) держав становить перший етап розвитку

української політичної думки.

Основними політичними проблемами, що знайшли відображення в лі-

тературі цього періоду, є осмислення сутності та походження держави і влади,

закону та законності, обгрунтування кращих форм державного правління, рис,

якими повинен володіти правитель, проблеми єдності держави, союзу руських

князівств перед загрозою ворожого нашестя.

38

Першим у вітчизняній історії політичним трактом, який дійшов до наших

часів є «Слово про закон і благодать» митрополита Ілларіона. «Слово»

формувало політичну свідомість багатьох поколінь нашого народу і не втратило

свого значення в новітній історії. Прийняття Руссю християнства було

прилученням її до християнської родини народів. Однак, Ілларіон рішуче

заперечує домінуючу в той час політико-церковну концепцію, згідно з якою

правителі усіх середньовічних держав розглядалися як члени родини мона-

рхів, очолюваної Візантійським імператором. У автора «Слова» Київська

Русь, її правителі, й, насамперед, князь Володимир - члени рівноправної

спілки народів, що з'єднані християнською вірою. Митрополит Ілларіон

акцентує увагу на основоположному для візантійської політичної ідеології

пункті - про походження влади від Бога.

Ідеальному правителю держави (князю) притаманні передусім, мудрість і

знання. Митрополит називає Володимира вчителем і наставником, який

владарює і живе розумінням: «воссиял разум в сердце его». Перехід Володи-

мира до Христової віри автор пояснює тільки «благим пониманием и остротой

ума». Ілларіон одним з перших вітчизняних мислителів заговорив і про

моральні якості, якими повинен володіти глава держави, про його відпові-

дальність перед підданими.

Суспільно-політичними ідеями пройняті стародавні літописи, особливо

«Повість минулих літ» літописця Нестора. Центральне місце тут займає

розповідь про родовід Київських князів. Згідно з літописом, він йде від ва-

рязького князя Рюрика, якого ніби-то слов'яни запросили для встановлення

«порядку» в їх землях. Політичне значення цієї легенди полягало в тому, що, по-

перше, так обґрунтовувалася теза про те, що княжий рід іде від іноземця і

тому безпредметною є суперечка про те, який із місцевих родів є старшим,

головнішим; і, по-друге, підкреслювалось значення київських князів, бо саме від

них починається «порядок», держава на Русі.

У своєму «Повчанні дітям» київський князь Володимир Мономах за-

стерігає синів не тільки не чинити самим, а й заборонити «служивим» творити

39

беззаконня. Сила князівської влади саме в слідуванні законам. Князь для своїх

підлеглих повинен бути не лише справедливим, але й милосердним. «Ухилися

од зла, вчини добро, шукай миру, йди за ним і живи вовіки віків»,- писав

Мономах.

Найважливішою пам'яткою, що зберегла давні норми звичаєвого права,

була «Руська правда» («правда» означає закон). Тут також зібрані «княжі

устави». Ці документи можна поділити на міжнародні угоди, договори князів

між собою та народом. «Руська правда», її політико-правові ідеї знайшли

продовження у наступні періоди життя України. Зокрема, цей документ був

покладений в основу т.з. Литовських статутів, які регулювали життя в добу

Литовсько-Руської держави.

Цінні політичні думки та традиції породила політична діяльність Данила

Галицького. Модель державного правління Галицько-Волинського

князівства не поступалася кращим тогочасним європейским зразкам. Між-

народні контракти Данила Галицького, його внутрішня політика базувалась на

переконанні в тому, що руський народ історично і геополітично належить до

європейської культури і що розвиток співробітництва з Заходом є важливою

умовою прогресу краю.

2. Політичні ідеї періоду Козаччини та Гетьманської держави.

Руйнація української державності та територіальне розчленування України

істотно вплинули на стан і зміст політичної свідомості народу. Основними

проблемами, які знайшли відображення в політичних ідеях України в ХVI-

ХVIII ст. є питання влади, походження та суті держави, розбудови української

державності, прав і свобод членів суспільства. Серед багатьох імен

українських мислителів та політичних діячів, у творчості яких знайшли ві-

дображення політичні погляди цього періоду, можна назвати С.Оріховського, І.

Вишенського, П.Могилу, професорів Києво-Могилянської академії

І.Кононовича-Горбацького, С.Яворського, Ф.Прокоповича, гетьманів

Б.Хмельницького, І.Виговського, І.Мазепу, П.Орлика та ін.

40

Найбільш розповсюдженою в XVI ст. була монархічна концепція влади.

Вважалося, що люди поділяються на особливі соціальні групи - селянство,

дворян, шляхетство, духовенство, правителів держави, які різняться за роллю

в суспільстві. Монарх, який стоїть на вершині цієї соціальної піраміди, є не

лише єдиним джерелом влади, але й єдиним джерелом справедливості.

Опираючись на скарбницю античної думки, філософ і полеміст Станіслав

Оріховський (Роксолян) (1513-1566) одним з перших мислителів епохи

Відродження почав творчу розробку ідей природного права. На його погляд,

основна умова реалізації прав і свобод людини - закон, законопослушність.

Керівництво державою повинно здійснюватись методами переконання з

використанням традицій і досвіду народу. У ранніх творах робив спробу ві-

докремити політичну науку від теології, релігійну владу від світської. Пізніше

зайняв компромісну позицію, поставивши на вершину трикутника влади Бога, а

в інших кутах - церковну і світську влади.

Важливе місце в суспільно-політичній думці України кінця XVI - початку

XVII ст. посідав також Іван Вишенський - визначний мислитель, гуманіст і

демократ. Він дійшов визнання основоположності первісно-демократичних

засад раннього християнства як для церковного, так і світського життя.

Християнська віра, твердив І.Вишенський, у своїй духовній чистоті містить

демократичні засади рівності, братерства, свободи і справедливості, а

несправедливість і насильство походять від абсолютизації принад світського

життя, від жадоби багатства й розкоші, необмеженої влади.

Значною фігурою в історії української політичної думки першої половини

XVII ст. був митрополит і засновник Києво-Могилянської академії Петро

Могила (1596-1647). Могила ставив церковну владу вище світської. Майбутнє

української держави пов'язував з національно-визвольною боротьбою

українського народу. На чолі цієї держави повинен стояти сильний

православний володар, вірний Богові, від якого одержав владу, гуманний у

стосунках з підданими.

41

Помітний внесок в історію політичної думки зробили також випускники і

викладачі Києво-Могилянської академії Стефан Яворський (1656-1722) та Феофан

Прокопович (1681-1736). Магістр філософії та вільних наук, просвітитель і поет С.

Яворський, звертаючись до біблійних прикладів, обґрунтовував думку про те,

що церква підноситься над державою і повинна володіти не лише релігійною, але

й світською владою, «Церковь святая, - зазначав він, -... имеет два меча: духовний

и вещественньїй друг другу пособственньїй. Когда мечь духовний мало успевает,

мечь вещественньїй пособствует».

Ф. Прокопович навчався в Києві і Римі. У Київській академії викладав

філософію, богослів'я, риторику та інші предмети, виконував обов'язки ре-

ктора. У 1716 р. за наказом Петра І прибув до Петербурга, де став ідеологом

політичних і церковних реформ у Росії. Він гостро засуджував думку про

верховенство духовної влади над світською та про непідпорядкованість ду-

ховенства і монашества державі. Вперше в умовах російської держави

розробив концепцію освіченого абсолютизму, базуючись на теорії природного

права й суспільного договору. Освіта і розвиток наук розглядалися Ф.

Прокоповичем як основа історичного прогресу, сили держави і добробуту

громадян. Верховним носієм державної влади визнавався лише високоосвіче-

ний володар - «філософ на троні».

Український народ та його еліта мріяли про відродження власної дер-

жави. Широку програму становлення української державності мав гетьман

Б.Хмельницький. Зборівська угода 1649 р. Війська Запорозького з польським

королем заклала фундамент української автономії у складі польської держави.

Після смерті Б.Хмельницького І.Виговський продовжив державницьку

політику щодо відновлення Великого князівства Руського. Початок такої

діяльності покладено Корсунським трактатом зі Швецією, а згодом

закріплено в Гадяцьких угодах. Одним з теоретиків даного договору був

Ю.Немирович. Він обґрунтував ідею союзу трьох держав - Королівства

Польського, Великого королівства Литовського та Війська Запорозького.

Гетьман як великий князь Русі повинен був стати володарем України. Але

42

дана програма не була реалізована через «революцію черні», стимульовану

Москвою. Однак самостійницька ідея не залишала українських державних

діячів. Особливо це стосується П.Дорошенка, І.Мазепи та П. Орлика.

Інший напрям української політичної думки має яскравий республікан-

ський ідеал політичного устрою. Цей ідеал знайшов практичне втілення в

Запорозькій Січі як специфічному утворенні (Козацька Християнська Рес-

публіка) та в Гетьманській державі, яка постала після переможної націона-

льно-визвольної боротьби українського народу під проводом

Б.Хмельницького і проіснувала більше ста років.

І.Мазепою та К.Гордієнком у 1709 р. розроблена Конституція, в якій

проголошувалося створення Української Козацької Республіки. Правити нею

повинен був гетьман, обраний народом, і Генеральна Рада, яка складалася з

«генеральних радників», «виборних полкових постів» та послів Запорозької

Січі. Після смерті І.Мазепи новий гетьман П.Орлик доповнює цей документ,

розширює його і створює нову конституцію - «Пакти й Конституції законів та

вольностей Війська Запорозького», прийняті 5 квітня 1710 р. в м.Бендерах

публічною ухвалою козацького зібрання. Цей рідкісний історичний документ

є не лише цінною політико-правовою пам'яткою, але й яскравим свідченням

сподівань і намагань українського суспільства того часу. Фактично це була

перша європейська конституція в сучасному її розумінні.

«Пакти й Конституції» містять такі основні положення: необхідність вста-

новлення народного суверенітету і забезпечення демократичних прав людини;

розмежування та взаємодія законодавчої (виборна Генеральна Рада, що мала

скликатися тричі на рік), виконавчої (гетьман, обмежений законом у своїх діях,

генеральна старшина і обрані представники від кожного полку) і судової влади;

виборність усіх державних посад знизу догори; принципи внутрішньої і зовні-

шньої політики; соціальне забезпечення знедолених. Конституція П.Орлика діяла

на Правобережній Україні лише до 1714 р., але її світоглядне, політологічне та

юридичне значення важко переоцінити.

43

Актуальними й сьогодні є політичні ідеї українського філософа XVIII ст.

Григорія Сковороди. Стоячи на засадах розробленої ним концепції «сродності»

(«природовідповідності»), він гостро виступав проти неефективної та злочинної

влади. Вона постає тоді, коли люди без поклику своєї природи прагнуть різних

посад. Особливу увагу мислитель приділив проблемам духовності: на його

погляд для вдосконалення суспільного життя необхідне духовне відродження

людини.

3. Національне відродження і розвиток української політичної

думки в XIX - початку XX ст.

Новітній етап розвитку української політичної думки пов'язаний з лі-

бералізацією суспільних відносин і підняттям могутньої хвилі українського

національного відродження на початку XIX ст. Вагомий вклад у розвиток

політичних поглядів у цьому сторіччі внесли представники різних сфер інте-

лектуальної діяльності: історики М.Костомаров, М.Драгоманов,

М.Грушевський, юристи О.Терлецький, М. Володимирський-Буданов, пись-

менники Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка та інші.

Після вбивства у 1801 р. імператора Павла І і на початку царювання

Олександра І, в Росії розпочався період певної політичної лібералізації. В

1804 р. у Харкові засновано перший в Україні університет, який став головним

центром українського культурно-наукового життя. Дворянство, в т. ч. й

українське, почало утворювати таємні гуртки (масонські ложі), в яких об-

говорювалися шляхи політичного розвитку Російської імперії та народів, які її

населяли. Новгород-Сіверський-Полтавський гурток у 1818 р. видав «Історію

Русів». Полтавська ложа «Любовь к истине», членами якої були

І.Котляревський, українські дворяни, що були вихідцями із старовинних

козацько-старшинських родів - С.Кочубей, В. Тарнавський, В. Лукашевич та

ін., на чільне місце ставили питання відродження української державності. У

катехізмі товариства говорилося про те, що реалізація національної ідеї може

бути досягнута лише шляхом відокремлення України від Росії.

44

Першим українським політологом слід вважати Миколу Костомарова

(1817-1885). Він досконало знав історію України, інших слов'янських народів,

у своїх дослідженнях опирався на досягнення світової філософської,

історичної і соціологічної думки. Рушійною силою-української історії вчений

вважав народні маси, самосвідомість; чим свідоміший народ, підкреслював

Костомаров, тим швидше він знайде самого себе і самовизволиться.

Політична концепція М.Костомарова обґрунтована в «Книзі буття українського

народу», працях «Думки про федеративні начала у давній Русі», «Дві руські

народності», «Риси народної південно-руської історії» та ін.

М.Костомаров був не лише вченим, але й громадсько-політичним діячем,

одним з ідеологів Кирило-Мефодіївського товариства поруч з такими видатними

представниками української нації як Т.Шевченко, М.Гулак, О.Навроцький,

П.Куліш. Основні завдання кирило-мефодіївців були такі: 1) побудова слов'янської

спілки християнських республік; 2) знищення кріпацтва та абсолютної царської влади

в Російській імперії як необхідної умови зашуганих \\к\ стаж»; 3) поширення

християнського суспільного ладу на весь світ через здійснення християнського

заповіту слов'янами. Члени товариства закликали всіх слов'ян об'єднатися, але за

умови, що кожний народ зможе утворити свою суверенну державу, збудовану на

демократичних засадах. Братчики прагнули досягти ідеалу не тільки шляхом

державної реформи, але й поширенням освіти, проповідуванням християнських ідей,

моральним удосконаленням людей.

У 30-40 х роках XIX ст. центр українського культурного життя переміщається із

Харкова до Києва і Галичини (в 1834 р. засновано Київський університет, а у 1848 р.

відкрита перша українознавча кафедра на філософському факультеті Львівського

університету). Досліджували політичну історію України такі визначні вчені та

громадські діячі як В.Антонович і М.Драгоманов.

Володимир Антонович (1834-1909) на відміну від М.Костомарова- не

реаолюціонер-романтик, а народник і демократ, культурник-поступовець,

політичний реаліст. У своїй праці «Про козацькі часи на Україні» В.Антонович

виклав власне розуміння політичної науки, яка вимагає засобів аналізу більше

45

математичних, ніж гуманітарних: політик мусить добре знати розклад суспільних

сил і наперед знати, за що і коли слід боротися у тій чи іншій ситуації. Український

національний тип В.Антонович характеризував як свого роду бездержавний,

відзначаючи в ньому відсутність будь-яких намагань витворити власну державність.

Учений підкреслював, що росіяни розвинули у своєму історичному типі принцип

авторитету і монархічної влади, поляки - принцип аристократизму, а українці -

громадської правди і рівності. Підтримуючи ідею слов'янського федералізму, В.

Антонович водночас не раз висловлював думку про шкідливість для України зв'язків

з Росією, насамперед у культурному відношенні.

Поруч з М.Костомаровим, одним із засновників української політології, є

видатний учений, політичний та громадський діяч Михайло Драгоманов (1841-1895).

ЯкщоКостомаров був більше істориком, ніжполітологом, тоДрагоманов більшість своїх

праць присвятив політичній тематиці. Основними його політологічними

дослідженнями є такі: «Рай і поступ», «Старі хартії вольностей»,

«Чудацькі думки про українську справу», «Східна політика Німеччини і

обрусіння» та ін. Політичний світогляд М.Драгоманова побудований на таких

засадах: визнання за державою можливості координації соціально-економічного

життя; ідея еволюції політичної системи Росії як засобу проведення широких

політичних реформ; ідея культурництва, тобто переконання в тому, що визвольна

боротьба має вестися лише просвітницькими засобами і що культура має стати

основою для функціонування майбутньої республіканської держави; пе-

реконання в тому, що політична діяльність і боротьба мають базуватися на мо-

ральному грунті, оскільки «чисте діло вимагає чистих засобів»; ідея європеїзму:

зв'язок України з Західною Європою є джерелом прогресу першої; переконання в

тому, що історичний процес у Росії і Україні повинен пройти, як і в країнах

Західної Європи, парламентсько-земський етап; ідеї федерації і «громадівського

соціалізму» як вирішальних умов перебудови Російської імперії на автономних

засадах.

Наприкінці XIX на початку XX ст. центром українського національного

відродження, своєрідним українським П'ємонтом, стали Західні терени України

46

і, особливо, Галичина. Значний вклад у політичне пробудження українців-

русинів внесла «Руська Трійця» (засновники М.Шашкевич, Я.Головацький,

І.Вагилевич, 1830р.), перша українська політична організація «Головна Руська

Рада» (1848р.), видання «народовцями» політичних часописів «Батьківщина» і

«Діло», заснування в 1885 р. «Народної ради», а згодом і масових політичних

партій. У Галичинні жили і творили переслідувані царським режимом

М.Драгоманов, М.Грушевський, інші видатні літературні, наукові та політичні

постаті Великої України. Серед місцевої інтелігенції слід відзначити І.Франка,

М.Павлика, К.Левицького, Є. Левицького, О.Барвінського, М.Ганкевича та ін.

Івана Франка (1856-1916) як філософа, письменника, громадсько-по-

літичного діяча глибоко хвилювали теоретичні й практичні проблеми полі-

тичного розвитку української нації. Він прагнув проаналізувати сам істори-

чний факт виникнення держави, її еволюцію, стан і роль у майбутньому со-

ціалістичному суспільстві (Франка певний час полонили соціалістичні ідеї),

зв'язок проблем українського відродження і побудови в Україні власної дер-

жави. Проаналізувавши погляди на суспільство, державу і політичну владу

соціалістів, комуністів, анархістів та ін., І.Франко дійшов твердого висновку,

що їх заклики «повороту до природи, до селянського стану, до бездержавності,

заведення повної спільності - все це такі панацеї, яких не зварить і не

приготує ніякий аптекар». Дослідивши сутність ідеї т.з. «народної держави»,

виробленої теоретиками німецької соціал-демократії, І.Франко показав всю

утопічність і політичну шкідливість такої ідеологічної конструкції. «Люди

виростали б і жили б в такій залежності і під таким доглядом держави, - писав

він, - про який тепер у найабсолютніших поліцейських державах нема й

мови. Народна держава сталася би величезною народною тюрмою». У своїй

праці «Поза межами можливого» І.Франко чітко сформулював ідеал

політичної самостійності України. «Ідеал національної самостійності у

всякому погляді, - підкреслював Каменяр, - культурнім і політичнім, лежить для

нас поки що поза межами можливого. Нехай і так. Та не забуваймо ж, що тисячі

стежин, які ведуть до його здійснення, лежать просто таки під нашими ногами

47

і тільки від нашої свідомості цього ідеалу, від нашої згоди на нього буде

залежати, чи підемо тими стежинами в напрямі до нього, чи може звернемо на

зовсім інші стежки».

Ключовою фігурою у розробці ідеології українського самостійності став

Микола Міхновський (1873-1924) - автор відомої промови «Самостійна

Україна», виголошеної у 1899 р. на шевченківському святі. На його погляд,

головною умовою відродження української нації є державна самостійність

України. Російське самодержавство порушило угоди українських гетьманів з

московським царем, що дає політичні та правові підстави для розриву союзу

України та Російської імперії. «Ми, - говорив Міхновський, - візьмем силою

те, що нам справедливо належить». Ідеї українського самостійництва стали

предтечею українського націоналізму (див.стор.219).

Михайло Грушевський (1866-1934) як політик був засновником Націона-

льно-демократичної партії Галичини, Товариства українських поступовців у

Києві, творцем засад української незалежної держави, першим президентом УНР.

Але політична діяльність була лише доповненням до його титанічної наукової

праці. Обізнаність М. Грушевського в сфері історії, літератури, мистецтва дали

змогу виробити власне розуміння політичного процесу, його наукове пояснення.

Головне місце в його суспільно-політичних поглядах посідали три категорії:

«народ», «держава», «герой в історії». Як і українські народники, М.Грушевський

під «народом» розумів «село, українське селянство». Саме «маса народна» є у

нього справжнім творцем історії; її інтереси стоять вище інтересів держави.

Народ проносить крізь віки, різні історичні обставини ідею «національної са-

мооборони». М.Грушевський твердив, що вся історія українського народу - це

розбудження енергії національної самоохорони перед небезпекою видимої на-

ціональної смерті. На такій історичній основі виростають ідеали українського

народу: ідеал справедливості, свободи, рівності та ін. По суті, поняття народу вМ.

Грушевського тотожне поняттю нації.

М.Грушевський був федералістом. Він сподівався на чесну і справедливу

державну федерацію з Росією і тільки сувора політична дійсність переконала

48

його в необхідності проголошення повного суверенітету УНР. Великий вклад

вніс М.Грушевський у дослідження історії української державності,

переконливо довівши, що Київська Русь у своїй етнічній суті була державою

українців-русинів, а московське князівство, яке сформувалося після падіння

Київської держави, мало окрему національну основу.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Конспект лекцій У двох частинах Частина 2 Суми
Затверджено на засіданні кафедри фінансів як конспект лекцій з дисципліни «Банківський менеджмент»
Конспект лекцій Частина II Суми
Стратегічний маркетинг : конспект лекцій / укладачі: В. В. Божкова, Ю. М. Мельник, Л. Ю. Сагер. – Суми : Сумський державний університет,...
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів економічних спеціальностей усіх форм навчання
Проектний аналіз : конспект лекцій / укладачі: О. І. Карпіщенко, О. О. Карпіщенко. – Суми : Сумський державний університет, 2012....
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ
Ч – 46 Чередник Г. Ю. Конспект лекцій з курсу «Соціальна психологія» [Текст] / Г. Ю. Чередник, О. О. Лоза. – Д.: РВВ ДНУ, 2009. –...
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ЧАСТИНА 2 ПЛАНОВІ ГЕОДЕЗИЧНІ МЕРЕЖІ
Лісевич М. П., Ільків Є. Ю Геодезія. Планові геодезичні мережі.: Конспект лекцій.Івано-Франківськ: ІФНТУНГ, 2010. 131с
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ «ПСИХОЛОГІЯ»
Конспект лекцій з курсу «Психологія» (для студентів 2 курсу денної форми навчання спец.: 092100 – «Промислове та цивільне будівництво»,...
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей
України. / Г. Ю. Каніщев, Ю.І. Кисіль, В. О. Малишев, Г. Г. Півень, О. А. Яцина. – Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей....
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів освітнього рівня «бакалавр»
Конспект лекцій»: Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво», напрямів підготовки...
Конспект лекцій з курсу “ Системно-структурне моделювання технологічних...
Конспект лекцій з курсу “Системно-структурне моделювання технологічних процесів” / Укладач П. В. Кушніров. – Суми: Вид-во СумДУ,...
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів всіх спеціальностей і форм навчання Затверджено
Васійчук В. О., Гончарук В.Є., Дацько О. С., Качан С.І., Козій О.І., Ляхов В. В., Мохняк С. М., Петрук М. П., Романів А. С., Скіра...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка