13. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


Скачати 448.4 Kb.
Назва13. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Сторінка1/4
Дата10.04.2013
Розмір448.4 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Економіка > Документи
  1   2   3   4
ТЕМА 13. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
1. Поняття і правове забезпечення зовнішньоекономічної діяль­ності (ЗЕД).

2. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності.

3. Форма та зміст зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Правила ІНКОТЕРМС.

4. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Ліцензування та квотування.
1. Поняття і правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД)
Здобуття незалежності Україною породило процеси ринкових реформ і її інтеграцію у світовий економічний простір. Поступово розширюється сфера зовнішньоекономічних відносин, як у сфері імпорту товарів і послуг іноземного походження на територію України, так і в сфері експорту вітчизняної продукції на іноземні ринки.

В юридичній літературі зовнішньоекономічна діяльність розгляда­ється як діяльність щодо розвитку співробітництва з іншими державами у галузі торгівлі, економіки, техніки, культури, туризму. Узагальнюючи погляди спеціалістів, які висловлюють свою думку про характеристику зовнішньоекономічної діяльності, можливо говорити про те, що зовнішньоекономічна діяльність - це особлива форма здійснення суспільно-виробничих зв'язків між окремими державами, між державами і міжнародними організа­ціями, між міжнародними організаціями у сфері міжнародного еконо­мічного співробітництва, яка є предметом вивчення міжнародного еко­номічного права як самостійної галузі міжнародного публічного права.

Офіційне поняття зовнішньоекономічної діяльності надане в ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяль­ність» де, зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб'єктів госпо­дарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяль­ності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Істотним доповненням визначен­ня поняття зовнішньоекономічної діяльності є вказівка ч. 1 ст. 377 ГК на таку її ознаку, як перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою.

Оскільки мова йде про діяльність суб'єктів господарської діяльнос­ті, то цілком логічним є висновок про те, що зовнішньоекономічна ді­яльність є одним з видів господарської діяльності, під якою Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» розуміє будь-яку діяльність, в тому числі підприємницьку, пов'язану з виробництвом і обміном мате­ріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару. Відтак і законодавство про зовнішньоекономічну діяльність є одним з інститутів господарського законодавства України.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює зовнішньое­кономічну діяльність, є Закон України від 16 квітня 1991 р. «Про зовніш­ньоекономічну діяльність», який визначає принципи зовнішньоеконо­мічної діяльності, окреслює коло її суб'єктів, називає види зовнішньо­економічної діяльності, закріплює основи її регулювання, передбачає встановлення спеціальних правових режимів зовнішньоекономічної ді­яльності, містить норми щодо відповідальності учасників зовнішньоеко­номічної діяльності та захисту їх прав і інтересів.

Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б че­рез один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлює Закон Украї­ни від 23 червня 2005 р. «Про міжнародне приватне право».

Важливе значення для регулювання окремих видів зовнішньо­економічної діяльності мають також Цивільний кодекс України; Зако­ни України «Про міжнародний комерційний ар­бітраж», «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоеконо­мічних відносинах», «Про режим іноземного ін­вестування», «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»; Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютно­го регулювання і валютного контролю»; Укази Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпрета­ції комерційних термінів», «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні»; постано­ви Кабінету Міністрів (спільно з Національним банком України) «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних дого­ворів (контрактів) та типові форми захисних застережень до зовнішньо­економічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іно­земній валюті», «Про затвердження Порядку ве­дення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльнос­ті», а також нормативно-правові акти Міністерства економіки України.

2. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності..
Господарський кодекс України визнає суб'єктами зовнішньоеконо­мічної діяльності:

а) суб'єктів господарювання, зазначених в пп. 1, 2 ч. 2 ст. 55 ГК:

- господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприєм­ства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні осо­би, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установ­леному законом порядку;

- громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здій­снюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

б) у зовнішньоекономічній діяльності можуть брати участь також зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні відповідно до закону органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 378 ГК).

При цьому всі зазначені суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які прямо не заборонені законами України її види незалежно від форми власності та інших ознак.

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну ді­яльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно із зако­нами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно із законодавством України, а фізичні особи, які не ма­ють постійного місця проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постій­не місце проживання або громадянами якої вони є. Юридичні особи ма­ють право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їхніх установчих документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають пра­во відкривати свої представництва на території інших держав згідно із законами цих держав. Іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, ма­ють право на відкриття своїх представництв на території України.

Господарська, в тому числі зовнішньоекономічна діяльність іно­земних суб'єктів господарської діяльності на території України, регулю­ється законами України щодо порядку здійснення іноземними особами господарської діяльності на території України. У разі якщо зазначена ді­яльність пов'язана з іноземними інвестиціями, вона регулюється відпо­відними законами України.

Представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності підлягають реєстрації в порядку, встановленому ст..5 Закону України «Про зовніш­ньоекономічну діяльність» і Інструкцією «Про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні», затвердженою наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України від 18.01.96 р. №30 (у цей час реєстрацію представництв здійснює Міністерство економіки України).

Вирішальним для рішення питання про необхідність реєстрації іноземного представництва в Україні є здійснення таким представництвом операцій у внутрішньогосподарському обороті України. Тому, наприклад, якщо іноземний представник займається винятково тим, що укладає на території України експортно – імпортні контракти від імені іноземного суб’єкта господарювання із суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України, при цьому діє без відкриття рахунку, без залучення найманих робітників, то таке представництво не є «постійним» і його реєстрація в Міністерстві економіки України не потрібна.

Крім того, структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності реєструється в податкових і митних органах як так звані «постійні представництва нерезидентів», через які нерезиденти здійснюють в Україні господарську діяльність. Така реєстрація здійснюється з метою оподаткування доходів нерезидентів в Україні й робить їх «постійні представництва нерезидентів» суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України.

Суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України (резидентів) варто відрізняти від іноземних суб’єктів господарювання (нерезидентів). Останні не підпорядковуються юрисдикції України і при здійсненні своєї діяльності керуються законодавством країни реєстрації, а не законами України про зовнішньоекономічну діяльність.


3. Форма та зміст зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Правила ІНКОТЕРМС.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) — матеріально оформ­лена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і їхніх іноземних контр­агентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав і обов'язків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Основними актами законодавства України, що регулюють форму, порядок укладання і виконання зовнішньоторговельних договорів (контрактів), є: ГК України, ЦК України, закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоеконо­мічних відносинах» у редакції від 04.10.2001 р., «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.98 р., Положення про форму зовнішньоеконо­мічних договорів (контрактів) від 06.09.2001р. №201; Інструкція про порядок заповнення інформаційної картки реєстрації зовнішньоеко­номічного договору (контракту), затверджена Наказом Міністерства економіки «Про порядок реєстрації (обліку) зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з метало­брухтом» від 15.12.2005 р.

Серед основних міжнародних джерел, що регулюють питання укладання й виконання зовнішньоекономічних договорів (контр­актів), можна виділити Віденську конвенцію 1980 року про між­народну купівлю-продаж товарів, Нью-Йоркську конвенцію про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, а також Європейську конвенцію про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 року тощо.

Практика міжнародної торгівлі передбачає чимало видів зовніш­ньоекономічних контрактів. Серед них основними є:

— контракти купівлі-продажу товарів;

— зовнішньоторговельні агентські угоди і їхні підвиди (контр­акти комісії й доручення);

— контракти, що оформляють операції зустрічної торгівлі:

— операції натурального обміну (бартеру);

— операції, що передбачають участь продавця в реалізації това­ру, запропонованого покупцем (зустрічні закупівлі, авансові закупівлі, угоди типу «свитч», рамкові угоди, угоди типу «офсет», угоди позитивної зустрічної торгівлі й ін.);

— операції промислового співробітництва (виробниче кооперу­вання, співробітництво на компенсаційній основі, операції з давальницькою сировиною);

— контракти міжнародного перевезення вантажів (пасажирів) та інші види.

Уся зовнішньоекономічна діяльність опосередковується зовніш­ньоекономічними договора- ми (контрактами).

Стаття 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлює порядок їх укладання. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом.

Міжнародні акти про зовнішньоекономічні договори не перед­бачають обов'язкові вимоги щодо письмової форми укладання до­говорів. Так, ст.11 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. закріплює загальний принцип, відповідно до якого не потрібно, щоб договір купівлі-продажу був укладений або підтверджений у писемній формі. Однак Україна при ратифікації Віденської конвенції зробила застереження, відповідно до якого для угод, підписаних суб'єктами підприємницької діяль­ності з місцем розташування в Україні, обов'язковою є письмова форма незалежно від місця їхнього здійснення.

На відміну від колишньої редакції ст. 6 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» (яка була предметом тлумачення Конституційним Судом України) нова редакція цієї статті передбачає, що підписувати договір від імені суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України — юридичної особи (замість двох осіб, як це було передбачено раніше) тепер може одна особа, повноваження якої на укладання договору повинні виходити з доручення, статутних документів, договорів і інших підстав, які не суперечать Закону.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам за­конів України або міжнародних договорів України.

Право, що підлягає застосуванню до контракту в сфері зовнішньоекономічної діяльності, ви­значається за згодою сторін контракту. При відсутності в контракті умови про застосовне право, сторони можуть погодити вибір права надалі. Якщо така домовленість не досягнута, компетентне право договору визначається на підставі колізійних норм, передбачених Законом України «Про міжнародне приватне право».

Зміст зовнішньоекономічного договору визначається відповідно до вимог ГК України про істотні умови договорів. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене наказом Міністерства економіки України та з питань європейської інтеграції від 06.09.2001 р. № 201, є свого роду примірним догово­ром, тому що визначає обов'язкові для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України умови зовнішньоекономічної діяльності договорів — сторони можуть передбачити інші умови, якщо тільки така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта та інших істотних умов.

Це Положення застосовується при укладанні договорів купівлі - продажу товарів (наданні послуг, виконанні робіт) і товарообмінних договорів, але не застосовується до концесійних та деяких інших договорів.

До примірних умов зовнішньоекономічного договору належать:

1. Назва, номер договору, дата й місце його укладання.

2. Преамбула.

3. Предмет договору. У додатку до договору на переробку даваль­ницької сировини вказується, крім того, відповідна технологічна схема переробки.

4. Кількість і якість товару.

5. Базисні умови поставки товарів (відповідно до правил «Інкотермс») або порядок прийому-передачі виконаних робіт або зробле­них послуг.

6. Ціна й загальна вартість договору (контракту).

Цінові показники можуть бути також зазначені в додатках (спе­цифікації), на які робиться посилання в тексті договору.

У договорі на переробку давальницької сировини визначається також його заставна вартість. У бартерному (товарообмінному) до­говорі заставна вартість експортованих товарів виражається в іно­земній валюті, яка віднесена НБУ до І групи Класифікатора валют.

7. Умови платежу, що вказують на спосіб, порядок і строки фі­нансових розрахунків і гарантій виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань.

8. Умови здачі (прийому) товарів (робіт, послуг), що передбача­ють строки й місце фактичної передачі товарів, перелік товаросупроводжувальних документів.

9. Умови про упакування й маркування товару.

10. Форс-мажорні обставини.

11. Порядок застосування санкцій, відшкодування збитків і пред'явлення рекламацій (претензій) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань.

12. Урегулювання спорів у судовому порядку. Тут визначаються умови й порядок розгляду спорів щодо тлумачення договору (кон­тракту) з визначенням назви суду, а також матеріального й проце­суального права, що буде застосовуватися цим судом.

У договорах міжнародної купівлі-продажу товарів, бартерних і інших контрактах, що укладаються українськими суб'єктами госпо­дарювання, найчастіше обмовляється, що суперечки, які виникають за даним контрактом або в зв'язку з ним, підлягають передачі на розгляд і остаточне рішення в Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України (відповідно до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.94 р., Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України, за­твердженого рішенням Президії ТПП України від 25.08.94 р.)1.

13. Місцезнаходження й платіжні реквізити сторін.

14. Додаткові умови: страхування, гарантії якості, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, порядок сплати податків, митних зборів, можливість і порядок внесення змін до договору.

З метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічного до­говору законодавству України окремі види зовнішньоекономічних контрактів підлягають обов'язковій реєстрації згідно зі ст. 383 ГК України. Реєстрації підлягають зовнішньоекономічні контракти на здійснення експортних операцій з металобрухтом на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 р.; товари, які ввозяться на митну територію України відповідно до Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20.11.2003 р.

Світовою економічною системою, у яку інтегрується наша держава, вироблені норми й правила, що регулюють міжнародні торговельні відносини.

При укладанні й виконанні зовнішньоторговельних договорів купівлі-продажу значну роль грає особливий вид звичаїв, що скла­лися в міжнародній торгівлі, — так звані базисні умови поставки.

Базисними умовами в експортно-імпортному контракті на­зивають спеціальні умови, які визначають обов'язки продавця й покупця щодо доставки товару й встановлюють момент переходу ризику випадкової загибелі або ушкодження товару із продавця на покупця. Це сформований комплекс типових звичаїв, найбільшою мірою відповідних до характеру даного виду угод. Базисні умови визначають, хто несе витрати, пов'язані із транспортуванням товару від продавця-експортера до покупця-імпортера.

С метою уникнути розбіжностей і спорів щодо тлумачення ба­зисних умов поставки вони були позначені певними торговельними термінами, що найбільш часто зустрічаються і які згодом були си­стематизовані в уніфікованому документі — Міжнародних правилах інтерпретації комерційних термінів (скорочена назва ІНКОТЕРМС) Міжнародною торговельною палатою в 1936 р.

Розвиток міжнародної торгівлі, поява нових видів товарів і способів їхнього упакування, транспортування, нових видів страхування вантажів, обміну даними, проведення фінансових розрахунків привели до необхідності внесення доповнень і змін у правила ІНКОТЕРМС. Нові редакції правил були прийняті в 1953, 1967, 1976, 1980,1990 і 2000 роках.

У світовій торгівлі правила ІНКОТЕРМС мають рекомендацій­ний характер. Однак деякі країни, у тому числі й Україна, своїм внутрішнім законодавством встановлюють обов'язкове викорис­тання правил ІНКОТЕРМС національними суб'єктами в їхніх зовнішньоторговельних операціях. Так, відповідно до Указу Пре­зидента від 04.10.94 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» при укладанні суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, базисні умови поставки визначаються відповідно до правил ІНКОТЕРМС. Ці правила діють у редакції 2000 року, оскільки відповідно до Указу Президента від 04.10.94 р. № 567/94 опубліковані ІНКОТЕРМС-2000 у газеті «Урядовий кур'єр» № 63 від 03.04.2002 р. і № 68 від 10.04.2002 р.

Прийнявши тлумачення термінів ІНКОТЕРМС за основу контр­акту, сторонам доцільно не відтворювати текст ІНКОТЕРМС, а зро­бити відсилання до нього в усьому, що не передбачено контрактом. Разом з тим вони можуть внести до нього зміни або доповнення, що відповідають умовам, які є прийнятими у даній галузі торгівлі, або обставинам, що склалися при укладанні контракту. Зміст цих змін повинен бути детально обговорений у контракті, оскільки вони можуть істотно вплинути на рівень ціни товару.

В ІНКОТЕРМС-2000 є 13 торговельних термінів, розділених на чотири групи, розташованих у міру нарощування контрактних зобов'язань продавця стосовно покупця. Перша група починається з терміна, відповідно до якого продавець несе один лише обов'язок: надати товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві («Е»- термін — ЕХW). Далі йде друга група, відповідно до якої про­давець зобов'язаний поставити товар перевізникові, призначеному покупцем («F» - терміни — FСА, FАS і FОВ). Третю групу станов­лять «С» -терміни, відповідно до яких продавець повинен укласти контракт на перевезення, але не приймає на себе ризик втрати або ушкодження товару або додаткові витрати, що виникли після від­правлення товару (СFК, СІF, СРТ і СІР). Нарешті, у четверту групу входять «D» -терміни, при яких продавець несе всі витрати й ризики, необхідні для доставки товару в певне місце в країну призначення (DАF, DЕS, DЕQ, DDUІ і DDР).
  1   2   3   4

Схожі:

Правове регулювання господарських відносин
Правове регулювання діяльності у сфері виробництва виробів із дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння
20. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту,...
Тема 20. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту, зв’язку та діяльності засобів масової інформації
Після Жовтневої революції 1917 р правове регулювання господарської...
ЦК РРФСР 1922 р. У той період з'явилися нормативні акти, які відносились до торгових товариств, договірних відносин. Проте надалі...
Скороход Оксана Вікторівна “Правове регулювання банківської діяльності в
Розділ 1 ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ
18. Господарсько-правове регулювання у сфері матеріального виробництва...
Суспільне виробництво і зараз, і в попередні історичні періоди в основі своїй було та є матеріальним, що
Тема 20. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту,...
Тема 20. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту, зв’язку та діяльності засобів масової інформації
Законодавчо-правове регулювання біржової діяльності
Формування ринку сільськогосподарської продукції як умова діяльності аграрних бірж
Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського
Мета курсу «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності» формування сучасного управлінського мислення, системи знань і практичних...
1 Правове регулювання ощадної справи і лотерейної діяльності
При цьому держава, як публічна влада, стимулювала накопичення заощаджень в спеціалізованих установах, що було обумовлено низкою державних...
Конспект лекцій. Правове регулювання діяльності ТНК (ТРАНСНАЦ-Х КОРПОРАЦІЙ)
Міжн-пр регулювання д-сті ТНК сьогодні ще далеке від бажаного, хоча вже є міжн-правові документи, які використовуються
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка