1. Принципи та рівні розвитку міжнародних економічних відносин

Скачати 2.37 Mb.

Назва	1. Принципи та рівні розвитку міжнародних економічних відносин
Сторінка	2/17
Дата	12.03.2013
Розмір	2.37 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Економіка > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 17

Промислово розвинені країни — 24 високорозвинені країни. Найпотужнішу групу серед цих країн складають країни так званої “Великої сімки”. Великобританія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія, які виробляють найбільші обсяги ВВП у всьому світі і зосереджують у своїх руках значну частину міжнародної торгівлі.

Країни з перехідною економікою — 28 країн Центральної та Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, що здійснюють перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки: Азербайджан, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Узбекистан, Україна та інші. У цій групі є підгрупа, яка має суттєві досягнення у реформуванні національних господарств. До цієї підгрупи належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія.

Країни, що розвиваються — більше 150 країн Азії, Африки, Латинської Америки. Через їх велику кількість і особливості соціально-економічного розвитку національних економік ці країни здебільшого систематизують за регіонами з урахуванням їх географічного положення.

У процесі розвитку міжнародної економічної системи відбувається розширення й поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, підприємствами і організаціями, які знаходяться в різних державах. Однак механізм взаємодії країн має складну динамічну структуру та неоднозначну суперечливу природу. Ядро співробітництва національних економік становить міжнародна економічна діяльність економічних суб'єктів, насамперед мікрорівня, тобто корпорацій, їх об'єднань й альянсів. Тому прагнення держав до економічної незалежності та зміцнення національної економіки відкритого типу обумовлює зрештою все більш активну інтернаціоналізацію економічного життя - поширення й зміцнення мезо- та мегарівня міжнародної економіки.

Ускладнення міжнародного співробітництва країн закономірно зумовлює об'єктивну необхідність регулювання міжнародних економічних відносин на всіх рівнях. Головними суб'єктами такого регулювання стають держава, між- та наддержавні установи й організації а також різноманітні утворення громадянського суспільства

10.Сутність міжнародної економічної діяльності, її суб’єкти та форми.

Міжнародна економічна діяльність – це цілісна система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними суб’єктами господарського життя, а також міжнародними організаціями, яка має характерні лише для себе взаємозв’язки, закономірності та реалізує ті специфічні інтереси, які пов'язані з використанням переваг міжнародного співробітництва, поділу праці та факторного розміщення.

Форми міжнародної економічної діяльності: 1)міжнародна торгівля товарами; 2)надання міжнародних послуг; 3) транскордонний рух капіталів; 4)міжнародний кредит; 5)міжнародні валютно-фінансові відносини; 6)міжнародна міграція робочої сили; 7)участь в діяльності міжнародних економічних організацій; 8)міжнародне співробітництво у виробничих, науково-технічних сферах; 9)спільне розв`язання економічними засобами глобальних проблем розвитку.

Суб’єкти: учасники, які здатні відносно незалежно і активно діяти з метою реалізації своїх переважно економічних інтересів. Належать:

1. фіз. особи (наділені правоздатністю та дієздатністю, переважно виступають як комерсанти або підприємці);

2. юридичні особи— це об’єднання, які наділенні відокремленим майном, діють від свого імені і в межах свого майна, мають права та обов’язки і від свого імені виступають як сторона громадських відносин; тобто це фірми та організації, які займаються зовн-ек діяльністю). Специфічними суб’єктами МЕВ є міжнародні підприємства: багатонаціональні корпорації та міжнародні спільні підприємства;

3. держава —суверенне утворення, яке володіє верховною владою на своїй території та незалежністю відносно до інших держав. Інститути: Міністерство іноземних справ, Міністерство зовнішньої торгівлі, Центральний банк країни.

4. міжнародні організації — формування та об’єднання, які приймають участь в МЕВ залежно від цілей, завдань та напрямків їх діяльності. Міжнародні організації, які систематизують за: юридичною природою (міжурядові, позаурядові); складом учасників (універсальні, регіональні); масштабами діяльності (загального характеру, спеціальної компетенції) тощо.
11. Форми міжнародної економічної діяльності підприємств, їх характеристика.

Ядром сучасних МЕВ виступає міжнародна економічна діяльність економічних суб’єктів, насамперед, підприємств. Діяльність останніх спрямована на отримання певних економічних результатів, передусім прибутку.

Діяльність підприємств на міжнародному ринку здійснюється в таких формах:

Експорт та імпорт товарів та послуг.

Контрактні, коопераційні угоди (ліцензування, франчайзинг).

Господарська діяльність за кордоном (науково-дослідницькі роботі, банківські операції, страхування, підрядне виробництво, оренда).

МЕД підприємств:

Портфельне і пряме інвестування за кордоном. Інвестиційна діяльність за кордоном може бути пов’язана зі створенням підприємством власної виробничої філії; вкладанням коштів в акції існуючої зарубіжної фірми; інвестуванням у нерухомість, державні цінні папери.

На різних етапах розвитку МЕВ одна із форм міжнародної економічної діяльності переважає. На сучасному етапі для багатьох розвинутих країн провідною формою є транснаціональна виробнича діяльність, в основі якої знаходиться закордонна інвестиційна діяльність підприємств.

12.Класичні та сучасні теорії міжнародної торгівлі.

Першою спробою теоретичного обґрунтування причин, напрямів, ефективності міжнародної торгівлі та розробки рекомендацій щодо зовнішньоторговельної політики була концепція меркантилізму. Ранній меркантилізм, виник наприкінці ХУ ст. та ґрунтувався на доктрині “грошового балансу.Прихильники цієї концепції дотримувались поглядів, згідно з якими державі слід продавати на зовнішньому ринку якомога більше будь-яких товарів, а купувати — якомога менше. При цьому в країні повинно накопичуватися золото, яке за тих часів ототожнювалось із багатством нації.

Теорія пізнього меркантилізму розвивалась з другої половини ХУІ ст. Основним змістом цього напряму є доктрина “активного торговельного балансу”, який можна було забезпечити шляхом активізації зовнішньої торгівлі при перевищенні доходів від експорту порівняно із витратами на імпорт. З цією метою держава повинна була обмежувати ввезення іноземних товарів шляхом підвищення ставок мита, а також сформулювати правила вивезення вітчизняних товарів, використовуючи переважно фінансові методи заохочення експорту.

Розвиток міжнародної торгівлі після Великих географічних відкриттів зумовив появу теорії абсолютних переваг. Її автором став Адам Сміт, який, використовуючи трудову теорію вартості, у відомій праці “Дослідження про природу та причини багатства народів” (1776 р.) піддав критиці меркантилізм. Учений стверджував, що для держави можуть бути вигідними не тільки продаж, а й купівля товарів на зовнішньому ринку. Необхідною умовою застосування теорії абсолютних переваг є вільна торгівля.

Однак А.Сміт не розглядав ситуацію, за якої яка-небудь країна має абсолютну перевагу з усіх товарів. Давід Рікардо, у праці “Початки політичної економії та оподаткування” (1817 р.) сформулював принцип взаємовигідної торгівлі та міжнародної спеціалізації.

Д.Рікардо створив модель міжнародної торгівлі, в якій показав, що недотримання принципу А.Сміта не є перешкодою для взаємовигідної переваги: країна повинна спеціалізуватися на експорті товарів, у виробництві яких вона має найбільшу абсолютну перевагу або найменшу абсолютну неперевагу.

Теорію факторів виробництва обґрунтував у ХІХ ст. Жан-Батист Сей, включаючи до таких чинників працю, капітал і землю, які в сукупності визначають витрати виробництва. Шведські економісти Елі Хекшер та Бертіль Олін у 20 — 30-х роках ХХ ст. застосували цю теорію для пояснення причин міжнародної торгівлі. Основні положення їхньої концепції можна подати таким чином: найважливішою умовою раціонального обміну товарами між країнами є різниця у співвідношенні в них факторів виробництва (наявність більших за розмірами та продуктивніших земельних ресурсів, значних або дешевших ресурсів робочої сили, функціонування порівняно більшого за обсягом і продуктивнішого за структурою капіталу).

Хекшер та Олін започаткували теорію факторонаділеності

У 1954 р. американський економіст Василій Леонтьєв застосував теорію Хекшера-Оліна до аналізу зовнішньої торгівлі США, а саме: розрахунку повних витрат праці і капіталу на експорт й імпорт. Згідно з робочою гіпотезою, США повинні були експортувати капіталомісткі товари, а імпортувати — трудомісткі. Однак результат виявився зворотним і дістав назву “парадокс Леонтьєва”. Було встановлено, що відносний надлишок капіталу в США не впливає на зовнішню торгівлю. Леонтьєв пояснює цей парадокс за рахунок поділу праці на більш і менш кваліфіковану.

Повоєнний бурхливий розвиток зумовив появу низки теорій неотехнологічного напряму. До теорій і моделей неотехнічного напряму належать: модель наукомісткої спеціалізації, теорія технологічного розриву, теорія життєвого циклу продукту на світовому ринку, модель економії на масштабах виробництва, концепція внутрішньогалузевої торгівлі.

Теорія конкурентних переваг розроблена та обґрунтована Майклом Портером у 1991 р. У цій теорії запропоновано принципово новий підхід до проблем міжнародної торгівлі, який базується на твердженні, що на міжнародному ринку конкурують фірмі, а не країни. Тому, на думку М.Портера, необхідно усвідомити, як фірма створює та утримує конкурентну перевагу, для того щоб з’ясувати роль країни у цьому процесі.

Основною одиницею конкуренції, за М.Портером, є галузь як група конкурентів, що виробляють товари або надають послуги та безпосередньо змагаються між собою. Успіх як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках залежить від правильно визначеної конкурентної стратегії. На вибір останньої стосовно певної галузі впливають два головні чинники: структура галузі, тобто особливості конкуренції, та позиція, яку посідає фірма в галузі.

Особливості конкуренції в галузі залежать від п’яти факторів (або сил, за М.Портером):

-можливість появи нових конкурентів;

-вірогідність появи або ступінь впливу товарів-замінників;

-поведінка постачальників;

-поведінка споживачів;

-суперництво існуючих конкурентів між собою.

Особливості міжнародної конкуренції, за М.Портером, виокремлюють два типи галузей залежно від особливостей конкуренції:

-множинно-національні галузі, для яких характерна докорінна різниця у конкретному середовищі в окремих країнах

-глобальні галузі, де існує світове конкурентне поле й фірма може застосувати уніфіковану конкурентну стратегію.

13.Модель конкурентних переваг М.Портера

Теорія конкурентних переваг розроблена та обґрунтована американським економістом Майклом Портером у 1991 р. У цій теорії запропоновано принципово новий підхід до проблем міжнародної торгівлі, який базується на твердженні, що на міжнародному ринку конкурують фірмі, а не країни. Тому, на думку М.Портера, необхідно усвідомити, як фірма створює та утримує конкурентну перевагу, для того щоб з’ясувати роль країни у цьому процесі.

Основною одиницею конкуренції, за М.Портером, є галузь як група конкурентів, що виробляють товари або надають послуги та безпосередньо змагаються між собою. Успіх як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках залежить від правильно визначеної конкурентної стратегії. На вибір останньої стосовно певної галузі впливають два головні чинники: структура галузі, тобто особливості конкуренції, та позиція, яку посідає фірма в галузі.

Особливості конкуренції в галузі залежать від п’яти факторів (або сил, за М.Портером):

-можливість появи нових конкурентів;

-вірогідність появи або ступінь впливу товарів-замінників;

-поведінка постачальників;

-поведінка споживачів;

-суперництво існуючих конкурентів між собою.

Особливості міжнародної конкуренції, за М.Портером, виокремлюють два типи галузей залежно від особливостей конкуренції:

-множинно-національні галузі, для яких характерна докорінна різниця у конкретному середовищі в окремих країнах, що не дозволяє здійснювати єдину конкурентну стратегію фірми на зовнішньому ринку;

-глобальні галузі, де існує світове конкурентне поле й фірма може застосувати уніфіковану конкурентну стратегію. Тут фірма може використовувати: 1) конфігурацію діяльності, тобто розміщення окремих її видів (наприклад, виробничі чи збутові підрозділи відповідно до рівня їх національного оподаткування) в різних країнах; 2) координацію діяльності філіалів (обмін загальною інформацією, ноу-хау, узгодження виробничої або торговельної політики) з метою спільної економії на витратах у межах усієї фірми.

Складовою теорії М.Портера виступають детермінанти конкурентних переваг країни, у межах яких відокремлено чотири параметри країни, що формують конкурентне середовище для місцевих фірм і впливають на її успіх у міжнародній діяльності:

-параметри факторів виробництва (наявність факторів, ієрархія факторів і механізми та динаміка їх створення);

-рівень попиту на внутрішньому ринку країни базування фірми, високі параметри якого виступають як підтримуючий і страховий фактор у разі операцій на зовнішньому ринку;

-наявність у країні базування галузей-постачальників або інших галузей, що конкурентоспроможні на світовому ринку;

-близькість національних моделей стратегії та структури фірми до глобальних параметрів;

-рівень внутрішньої конкуренції, яка впливає на діяльність фірми на зовнішньому ринку.

14.Сутність та показники конкурентоспроможності національних економік

конкурентоспроможність національної економіки – це система поєднання наявних умов та конкурентного потенціалу для задоволення потреб сучасного економічного розвитку суспільства в рамках глобалізаційних процесівз акцентом на актуальні імперативи сучасного розвитку.

Конкурентоспроможність нац. ек-ки — це вирішальний критерій її розвитку. Його слід враховувати при вирішенні проблем лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків і рівня відкритості ек-ки. Без справжньої конкуренції на внутрішньому ринку не можна забезпечити ефективний вихід на міжнародну арену.

Для оцінки конкурентоспроможності нац. ек-ки можуть застосовуватися кількісні та якісні методи. Кількісні базуються на використанні математичних і статистичних методів аналізу для показників. Це здебільшого стосується обсягів ринку в грошовому чи натуральному виразі, цін, витрат і чинників, які на них впливають. Кількісний аналіз доповнюється якісним, оскільки не всі чинники та механізми зростання конкурентних переваг накопичення потенціалу конкурентоспроможності можна виміряти.

Найпопулярнішими дослідженнями з питань конкурентоспроможності національних економік є Щорічник світової конкурентоспроможності Інституту менеджменту і розвитку та Доповідь про глобальну конкурентоспроможність Всесвітнього економічного форуму. Рейтинг конкурентоспроможності для країн світу визначається згідно з GCI та Business Competitiveness Index(ВСІ).Розрахунок ВСІ відповідає методиці мікроек індексу, для розрахунку якого виділяють такі чинники: технології, суспільні інституції та макроекономічне середовище, бо саме вони впливають на економічне зростання будь-якої країни світу. При визначенні індексу ОСІ розраховують, у свою чергу, три індекси, за кількістю чинників, що на нього впливають. Це технологічний, громадських інститутів та макроекономічного середовища. На основі індексу ОСІ оцінюють спроможність національних економік досягати сталого розвитку у середньостатистичному періоді.

Крім того, усі країни згруповані як ключові інноватори та не інноватори. Для першої групи країн загальний індекс конкурентоспроможності (ІК) розраховується таким чином:

Для неключових інноваторів

Для неключових інноваторів

Технологічний індекс також розраховується окремо для двох груп країн. Так, для першої групи:

Для країн другої групи:

де ТТ — технологічний трансфер.

15. Показники результатів та динаміки міжнародної торгівлі

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 17

Схожі:

1. Сфера діяльності МПрП його роль в організації міжнародних економічних,... МПрП – це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладнаних відносин з “іноземним елементом”	“Україна в системі сучасних міжнародних відносин” Жодна сучасна держава, яка прагне відноситися до цивілізованої, не може відокремитися від інших країн і відсторонитися від міжнародних...
Питання Специфіка сучасних кредитних відносин На міждержавному рівні проблема в кредитуванні пов’язана із необхідністю покриття від’ємного сальдо міжнародних розрахунків	Регламентація міжнародних розрахунків Світова валютно-фінансова система як форма організації міжнародних валютно-фінансових відносин. Поняття валютних відносин та валютної...
ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ З КУРСУ «МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА» ДЛЯ СТУДЕНТІВ СПЕЦ. 6508 3 КУРС Характеристика політико-правового та соціально-культурного середовища міжнародних економічних відносин	Кафедра фінансів Гроші та кредит Рецензент: доцент кафедри міжнародних економічних відносин Одеського державного економічного університету к е н., доцент Сотніков...
Кандидат економічних наук, доцент Інституту міжнародних відносин... РОЛЬ ЗОЛОТА В ПОДОЛАННІ ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ ДИСБАЛАНСІВ СУЧАСНОЇ ФІНАНСОВОЇ АРХІТЕКТУРИ	Тема: Поняття міжнародних економічних відносин і міжнародного економічного права Свобода вибору економічної і соціальної системи, суверенні права держав щодо їх природних ресурсів
3. Світовий ринок товарів і послуг ...	КУРСОВАРОБОТА України, переважають централізовані засади встановлення умов праці. В трудовому праві зарубіжних країн лише основні принципи правового...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання