Регламентація міжнародних розрахунків

Скачати 284.48 Kb.

Назва	Регламентація міжнародних розрахунків
Сторінка	1/3
Дата	20.04.2013
Розмір	284.48 Kb.
Тип	Регламент

bibl.com.ua > Право > Регламент

1 2 3

ТЕМА 2
ВАЛЮТНІ ВІДНОСИНИ ТА ВАЛЮТНА СИСТЕМА

Світова валютно-фінансова система як форма організації міжнародних валютно-фінансових відносин. Поняття валютних відносин та валютної системи.

Види валютних систем та їх елементи. Валюта та валютні цінності. Класифікація валют. Валютний курс та його види. Чинники, що впливають на валютний курс. Класифікація режимів валютного курсу.

Валютна інтеграція і оптимальні валютні зони. Валютна зона, її сутність та критерії оптимальності. Політичні та інституційні аспекти оптимальності валютної зони. Переваги і недоліки участі у валютній зоні. Глобальна перспектива валютної інтеграції.

Еволюція світової валютної системи. Паризька валютна система. Генуезька валютна система. Бреттон-Вудська валютна система. Ямайська валютна система. Європейська валютна система.

Роль іноземної валюти в національній економіці. Поняття та проблеми офіційної доларизації. Державне регулювання валютних відносин.

2.1. Основні риси валютних відносин та валютних систем. Види валютних систем
Валютні відносини пов'язані з функціонуванням валюти при здійсненні зовнішньої торгівлі, наданні економічної і технічної допомоги, наданні і отримання за кордоном різного роду кредитів і позик, укладення угод з купівлі валюти тощо. Учасниками валютних відносин є: держави, міжнародні організації, юридичні і фізичні особи. Правовою основою для виникнення, зміни чи припинення валютних відносин служать міжнародні угоди та внутрішньодержавні акти.

Розрізняють національну та світову (міжнародну) валютні системи.

Національна валютна система – це сукупність економічних відносин, які пов’язані з використанням іноземної валюти і за допомогою яких відбувається валютний оборот у даній країні.

Елементами національної валютної системи є:

національна валюта;
умови конвертування національної валюти;
режим курсу національної валюти;
валютні обмеження;
регламентація міжнародних розрахунків;
умови функціонування національних ринків валют і золота;
національні органи, що регулюють валютні відносини в країні.

Міжнародна (світова) валютна система – це організація валютно-економічних відносин між країнами, закріплена комплексом міждержавних угод.

Основними елементами міжнародної валютної системи є:

міжнародні платіжні засоби (долар, SDR, євро);
режим взаємної конвертованості валют;
регламентація режимів валютних курсів;
міждержавне регулювання валютних обмежень;
уніфікація форм міжнародних розрахунків та правил використання міжнародних платіжних засобів;
режим світових ринків валют і золота;
інститути, що здійснюють міждержавне валютне регулювання (МВФ і Світовий банк).

Якщо національна валютна система базується на національній валюті – грошовій одиниці країни, то світова валютна система – на одній чи декількох резервних валютах.
2.2. Еволюція валютно-фінансових систем. Етапи розвитку валютної системи
Міжнародна валютна система має низку особливостей свого розвитку, який включає 4 основних етапи.

Перша світова валютна система стихійно сформувалася в другій половині ХІХ століття на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції у 1867 році, яка визнала золото єдиною формою світових грошей. Система золотого стандарту мала істотні обмеження. Вона була занадто жорсткою, не досить еластичною, дорогою, залежною від рівня видобутку монетарного металу. Найбільшою її вадою було те, що умови функціонування золотого стандарту повністю виключали можливість проведення окремими державами власної валютно-грошової політики.

Ці обмеження спричинили зміну першої світової валютної системи золотого стандарту золотодевізним (Генуезька валютна конференція 1922 року). Суть його зводиться до того, що, поряд із золотом, функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе і деякі валюти провідних країн світу. Головна причина відмови від обміну паперових грошей на золото – загальна трансформація економічної структури господарювання, що базувалася на ринкових саморегуляторах, у державно регульовану економічну систему. Отже, процес демонетизації золота у внутрішньому обігу та відхід від золотого стандарту мають глибоку об’єктивну основу, яка визначається структурними змінами всієї системи.

У 1944 р. у Бреттон-Вуді (США) відбулася міжнародна валютна-фінансова конференція, на якій утворено міжурядову установу при ООН для регулювання валютних відносин – Міжнародний валютний фонд (МВФ). У цей період започатковано третій етап розвитку світової валютної системи. На відміну від золотого стандарту, Бреттон-Вудська система стала системою золотовалютного, а у дальшому розвитку – золотодоларового стандарту.

Основні принципи функціонування Бреттон-Вудської валютної системи такі:

у новій системі збереглася роль золота як платіжного засобу та розрахункової одиниці у міжнародному обігу. Серед країн, що входили до МВФ, лише долар США зберігав зовнішню конвертованість у золото. Інші валюти такої конвертованості не мали. Тому, їхній зв'язок з монетарним товаром здійснювався за схемою: «Золото – долар – національні валюти»;
Бреттон-Вудська валютна система, як і система золотого стандарту, дотримувалась принципу фіксованих валютних курсів, що мало істотне значення для розвитку зовнішньої торгівлі. Офіційні курси валют встановлювалися шляхом визначення їх золотого змісту (масштабу цін) відповідно до цього твердо фіксувалися щодо долара США. Вони не могли відхилятися більше як на 1% в обидва боки без відповідної згоди МВФ;
долар прирівнювався до золота за визначеним паритетом на основі фіксації ринкової ціни на золото: вміст долара дорівнював 0,888 г золота; ціна однієї унції золота – 35 доларів.
важливою нормою Бреттон-Вудської системи була заборона вільної (приватної) купівлі-продажу золота.

Сам хід подій в економічному житті країн вимагав заміни Бреттон-Вудського етапу новою системою функціонування. Контури такої валютної системи були визначені на нараді представників країн - членів МВФ у Кінгстоні на Ямайці у січні 1976 р. Кінгстонгська угода поклала початок утворенню Ямайської валютної системи, що почала функціонувати після відповідних ратифікацій держав - учасниць з квітня 1978 р.

Зміст основних принципів Ямайської валютної системи такий:

Кінгстонською угодою проголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин. Скасовано офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць, знято будь-які обмеження його приватного використання;
Кінгстонська угода поставила за мету перетворити утворену МВФ ще у 1968 р. колективну міжнародну одиницю «Спеціальні права запозичення» – СДР у головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежу. Тобто трансформувалася у нову структуру «СДР – національна валюта»;
особливо важливою ознакою механізму Ямайської системи є запровадження плаваючих курсів національних валют;
Ямайська валютна система розвивається за принципом поліцентризму: вона, з одного боку, підпорядкована централізованим регулюючим діям (відповідно до статуту) МВФ, з іншого – має досить розвинуту мережу автономних (регіональних) валютних структур (угрупувань).

2.3. Європейська валютна система. Валютний союз країн Європи
Найбільш високорозвиненою і досконалою формою розвитку регіональних валютних угрупувань є Валютний союз країн ЄС (ВС).

На початку 70-х років, за умов зростання амплітуди коливань курсу американського долара, розпочалися активні пошуки виходу зі своєрідного критичного стану передусім країн-членів Європейського економічного співтовариства («Спільного ринку»), спрямовані на створення власної регіональної валютної системи. Щоб протистояти гегемонії долара у світовій валютній системі, у березні 1979 р., тобто через рік після набрання чинності Кінгстонської угоди, було створено міжнародну (регіональну) валютну систему – Європейську валютну систему (ЄВС). У ній беруть участь країни-члени Європейського економічного співтовариства (ЄЕС).

Європейська валютна система – специфічна організаційно-економічна форма відносин країн ЄЕС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливань курсів національних валют та їх взаємну прив'язку.

Європейська валютна система функціонувала за принципом «валютного кошика», в якому курси національних грошових одиниць змішані залежно від котирування тієї чи іншої валюти. Її ще називають «валютна змія», перевага якої полягає в тому, що сама «змія» в цілому більш стійка, ніж кожна з її складових. Саме на цій основі будується паритетна сітка двосторонніх курсів валют та визначається фіксована межа їх відхилення. Так, остання становила спочатку для всіх країн ±2,25 %, за винятком Італії та Іспанії, для яких межа була більш широка (для Італії, наприклад, ±6 % ). Пізніше ця межа була розширена до ±15 %, а згодом – до ±30 %. Метою створення ЄВС були досягнення валютної стабільності та створення єдиної валюти, яка б оберталася в ЄЕС, вирівнювання основних економічних показників та уніфікація економічної політики, розробка та впровадження засобів колективного регулювання валютної сфери, стабілізація економічного становища країн-членів Європейської валютної системи. У зовнішньому плані – створення західноєвропейського валютного полюсу в поліцентричній валютній системі.

Створення ЄВС продиктовано насамперед прагненням Західної Європи до більшої фінансової самостійності й стабільності за рахунок ослаблення прив'язки європейських валют до долара, що дало б змогу не тільки уникнути втрат за рахунок періодичних криз цієї валюти, а й більш успішно протистояти заокеанській конкуренції.

Європейська валютна система включала три складові:

зобов’язання щодо узгодженої зміни ринкових валютних курсів у взаємозумовлених кількісних межах за допомогою валютного втручання центральних банків, у тому числі шляхом підтримки коливань ринкового курсу валют у звужених кордонах;
механізм кредитної допомоги урядам, які натрапляють на фінансові труднощі при підтримці ринкового валютного курсу на двосторонній основі за рахунок коштів спеціального Європейського фонду валютного співробітництва (ЄФВС), який згодом було реорганізовано у Європейський валютний фонд (ЄВФ). Ці кошти використовували для короткотермінового (від 3 до 6 місяців) і середньострокового (від 2 до 5 років) кредитування;
спеціальну європейську розрахункову одиницю – ЕКЮ (англ. European Currency Unit, ECU), яка була колективною міжнародною валютою і мала визначений валютний курс, розрахований на базі «валютного кошика» національних валют країн-членів ЄВС з урахуванням їх частки в сукупному валовому національному продукті.

Успішне функціонування ЄВС створило необхідні передумови для формування ЄС. Стратегічною метою союзу визначалося запровадження єдиної валюти і єдиного центрального банку.

Перший етап розпочався з 1 червня 1990 р., коли в більшості країн «Спільного ринку» були зняті обмеження на рух капіталів у межах єдиного внутрішнього ринку.

Другий етап розпочався 1 січня 1994 р. При цьому було запроваджено жорсткий обмінний курс європейських валют і створено Європейську систему центральних банків.

Третій етап (з 1 січня 1997 р.) завершився введенням єдиної валюти – євро, чому передувало заснування єдиного центрального банку, зовсім незалежного від урядів, свого роду «наднаціонального координатора» валютно-фінансової політики всього Співтовариства (згідно з Маастрихтською угодою).

Після створення Європейської валютної системи ЕКЮ слугувало, головним чином, засобом міжнародних розрахунків та існувало тільки у вигляді записів на рахунках центральних банків країн-членів ЄВС у Європейському фонді валютного співробітництва.

Усередині грудня 1996 р. лідери Європейського Союзу в Мадриді прийняли рішення про перехід з 1 січня 1999 р. на єдину валюту країн ЄС – «євро» (колишня ЕКЮ) шляхом заміни в обігу 15 національних грошових одиниць однією.

За підрахунками фахівців, впровадження євро дало змогу щорічно заощаджувати приблизно 100 млрд. французьких франків – суму, в яку обходиться країнам і громадянам ЄС різниця у валютних курсах при розрахунках. Єдина валюта надає імпульс розвитку взаємної торгівлі в межах ЄС, зміцнює його економічну стабільність, знижує інфляцію і робить євро конкурентоспроможною валютою на міжнародних валютних ринках. Впровадження євро і створення Центрального банку ЄС стало найбільшим досягненням Валютного союзу країн ЄС.

У Мадриді був розроблений новий перспективний план переходу до Валютного союзу країн ЄС шляхом поетапного введення євро і паралельного створення структур Європейського центрального банку:

1. Початок 1998 p. (підготовка):

а) кваліфікація країн за економічними результатами 1996-1997 pp. і прийняття рішення за кожною країною окремо про входження в Європейський Союз;

б) заснування Європейського центрального банку і мережі національних центральних банків.

2. 1 січня 1999 р. (початок):

а) встановлення «незмінного» обмінного курсу національних валют щодо євро;

б) початок використання євро Центральним банком, міжнародними банками і валютними біржами;

в) опублікування «нового» державного боргу кожної країни-члена ЄС у європейській валюті.

3. 1 січня 2002 р. (завершення):

а) випуск банкнот і монет у євро;

б) переведення системи роздрібних платежів у євро.

4. 1 липня 2002 p.:

а) відміна попередніх валют держав – членів ЄС;

б) євро стає єдиним законним платіжним засобом.

Дбаючи про надійність спільної валюти, країни-члени Європейського Союзу поставили жорсткі вимоги щодо фінансово-економічних показників країн, які бажають користуватися євро (Маастрихтські критерії):

дефіцит державного бюджету не може перевищувати 3% від ВВП;
сукупний державний борг має становити не більш як 60 % від ВВП;
річна інфляція не може бути вищою середнього рівня інфляції у трьох країнах ЄС із найнижчим рівнем інфляції більш як на 1,5 %;
середнє номінальне значення довгострокових відсоткових ставок не повинно перевищувати 2% від середнього рівня цих ставок трьох країн ЄС із найнижчими показниками;
країни, що переходять на нову європейську валюту, мають дотримуватися встановлених меж коливань валютних курсів у діючому механізмі європейських валютних систем.

Економічними перевагами переходу країн ЄС до єдиної валюти є такі:

По-перше, за різними оцінками країни ЄС втрачали від 15 до 30 млрд. ЕКЮ щорічно з причини циркуляції багатьох валют на досить тісному економічному просторі. Суб’єкти ринку ЄС, страхуючись від можливих коливань валютних курсів, втрачають значну частину своїх активів.

По-друге, завдяки різниці масштабів цін досить важко зіставляти ціни на однорідні товари різних країн-виробників. Введення єдиного засобу платежу дає змогу зіставляти ці вартості, що посилює конкуренцію між постачальниками товарів та послуг, особливо за умови широкого використання систем електронної оплати. Це сприяє зростанню мобільності платежів і безперешкодному доступу до товару виробника у будь-якій точці Європи.

По-третє, відбувається певне зниження відсоткової ставки за кредит, іпотеку тощо, однак і зменшення депозитних відсоткових ставок.

По-четверте, утворення міцної валюти на економічному просторі Європи привело до виходу цієї валюти на міжнародні фінансові ринки і утвердження її в статусі резервної. Ця валюта за могутністю конкурує із доларом США і водночас є його противагою.

По-п'яте, кожний громадянин ЄС, виїжджаючи за межі своєї країни, зустрічається з тим же масштабом цін і тією ж валютою, що й у його державі. Подібність основних економічних показників країн ЄС поступово усуває перешкоди пересуванню громадян у межах економічного простору об’єднаної Європи.

1 2 3

Схожі:

2. Валютні рахунки в системі міжнародних розрахунків Формування кореспондентських... Зв’язок міжнародних розрахунків з валютними операціями в банківській діяльності. (СРС №1)	Питання Специфіка сучасних кредитних відносин На міждержавному рівні проблема в кредитуванні пов’язана із необхідністю покриття від’ємного сальдо міжнародних розрахунків
7 ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ Право міжнародних договорів (далі МД) це система норм і принципів, що регулюють відносини між державами й іншими суб’єктами МП з...	План-конспект уроку Тема: Аналітичний облік розрахунків з працівниками Мета: навчити вести облік розрахунків з працівниками в програмі «1С: Бухгалтерия»
“Україна в системі сучасних міжнародних відносин” Жодна сучасна держава, яка прагне відноситися до цивілізованої, не може відокремитися від інших країн і відсторонитися від міжнародних...	ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ Національний банк України, поіменований в подальшому «БАНК», в особі директора Центру міждержавних розрахунків Національного банку...
1. Принципи та рівні розвитку міжнародних економічних відносин Міжнародні економічні відносини (МЕВ) — одна із форм міжнародних відносин. МЕВ опосередковують здійснення інших форм міжнародних...	1. Сфера діяльності МПрП його роль в організації міжнародних економічних,... МПрП – це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладнаних відносин з “іноземним елементом”
Регламентація вимог щодо утримання, ремонту, реконструкції і реставрації... Сфера впливу: власники, орендарі, керівники підприємств, установ, організацій, а також юридичні та фізичні особи	Міжнародні проекти для учнів та вчителів іноземних мов Рада наглядає за британськими школами, що працюють на міжнародному рівні спільно з такими організаціями як Рада британських міжнародних...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання