ПЕРЕДМОВА
Навчальна дисципліна «Національна економіка» займає важливе місце серед дисциплін, які викладаються студентам галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво». Це обумовлює необхідність підготовки відповідної навчальної літератури.
У даному навчальному посібнику, підготовленому відповідно до навчальної програми, зроблена спроба викласти у формі опорного конспекту лекцій, цілісний погляд на економіку як систему знань. Він враховує як специфіку нормативних знань з навчальних дисциплін загальноекономічного циклу, так і особливості знань практичного характеру.
Реальне життя окремої країни багатше за стандартний опис ходу економічних процесів. Курс «Національна економіка» показує, яким чином має здійснюватися підключення теоретичних підходів до економічного розвитку з реальними процесами функціонування її як живого організму. Пошук шляхів процвітання конкретної національної економіки можливий лише на базі вивчення єдності одиничного, особливого і загального в господарському розвитку.
Курс «Національна економіка» входить до блоку конкретно-економічних наук. Вона розглядає ті ж проблеми, що і дисципліни загальнотеоретичного циклу, враховуючи специфіку господарського життя окремо взятої країни у динаміці її історичного, економічного, соціокультурного розвитку та у діалектичній єдності загальнонаукової теорії і реальних процесів її прояву чи відхилення від неї. Національна економіка відображає загальні підходи до визначення стратегічних напрямків сталого розвитку держави, досліджує конкретні особливості, недоліки та переваги її економічного стану, а з урахуванням інтеграційних та глобалізаційних процесів - також можливості та місце національної економіки у структурі світогосподарських зв'язків.
У представленому курсі національна економіка розглядається через призму розвитку економічного ладу України, взаємодії виробництва, розподілу, обміну та споживання.
Навчальний посібник складається з 16 тем, які логічно між собою пов’язані. По завершенні кожної теми, для закріплення матеріалу, наводяться основні поняття та питання для обговорення та самоконтролю. При написанні навчального посібника були використані сучасні вітчизняні та закордонні підручники.
Тема 1. Національна економіка: загальне і особливе
1. Національна економіка як наука
2. Сутність національної економіки, її об’єкти та суб’єкти
3. Предмет, задачі, методи та функції курсу «Національна економіка»
4. Прояви загального та особливого в Україні
1. Національна економіка як наука
Формування національних економік почалось іще за часів формування націй у структурі суспільства, а свого розквіту набуло з початком промислових революцій, на базі яких виникло масове виробництво з притаманною йому глибокою спеціалізацією і кооперацією праці. Саме ці процеси зробили більш залежними між собою окремих суб'єктів господарювання, регіони, галузі, призвели до появи феномену «національна економіка» у його сучасному вигляді.
Так ще у трактатах та нормативних актах мислителів давнини можна зустріти ідеї щодо обґрунтування та пояснення сутності економічних відносин між людьми («Кодекси царя Хаммурапі», Вавилон), шляхів формування багатства держави («Архашастра», Індія) та його справедливого розподілу між членами суспільства (Вчення Конфуція, Китай), механізмів врегулювання господарських процесів («Зведення», Китай), процесів та причин поділу праці у суспільстві (Вчення Аристотеля і Платона, Греція).
Меркантилізм дещо відійшов від основних засад функціонування національної економіки як єдиної економічної макросистеми і зосередив увагу на питаннях зовнішніх взаємодій між економічними системами держав.
Класична політична економія надала економічним теоріям та гіпотезам дійсно науковий характер. Французька школа (фізіократи) перемістили дослідження зі сфери зовнішнього обігу у сферу внутрішніх економічних проблем, явищ і процесів в державі. Так, наприклад, Ф.Кене розробив першу «Економічну таблицю», яка становила собою спробу кількісного макроекономічного аналізу натуральних та вартісних потоків матеріальних цінностей у національному господарстві країни. Проте у дослідженнях французької школи були значні недоліки: вони визнавали основним джерелом збагачення нації земельні ресурси і залишали поза увагою ефект від взаємодії та постійного розвитку всього комплексу економічних ресурсів нації, шляхів пошуку оптимізації їх використання.
Англійська політична економія дала поштовх до більш комплексного аналізу засад функціонування національного господарства. Вони дали перше науково обґрунтоване визначення процесу функціонування капіталістичної системи господарства на стадії вільної конкуренції, що в той час була притаманна більшості європейських держав; обґрунтувала принципи її розвитку - обмежене втручання держави в економічні процеси, що протікають у державі.
Історична школа в економіці сформувалась у XIX ст. в Німеччині. Саме вона ознаменувала зародження національної економіки як галузі знань та наукового напрямку у системі економічних наук. Вперше поняття національна економіка зустрічається у праці Деніела Фрідріха Ліста «Національна система політичної економії». (1841 р.), де надається перша цілісна теоретична концепція національної економіки.
Ліст визнавав політичну економію наукою про складові державної політики, в основу якої покладено доктрину економічного розвитку окремої нації. Також він акцентував увагу на необхідності застосування мобілізаційної моделі розвитку економіки, яка передбачає на першому етапі закритість економіки (автарктичність, самодостатність).
Ліст виводить основний об’єктивний закон розвитку суспільства: «…численні покоління, що настають одне за одним, поєднують свої сили, щоб досягти єдиної мети, і розподіляють у певному розумінні між собою зусилля, котрих потребує досягнення цієї мети».
Окремий напрям національної політичної економії – учення про народне господарство Німеччини – був об’єктом дослідження представників німецької історичної школи. Так само, як і Ліст, вони виходили з того, що ідеологія суспільного розвитку є первинною, визначає економічну політику, і отже, спрямовує розвиток економіки. Вони намагалися поєднати принцип державного регулювання і принцип економічної свободи.
Представники історичної школи досить критично ставились до суто теоретичних, абстрактних теорій та моделей класичної політичної економії. У дослідження економічних явищ і процесів, що протікають у суспільстві вони внесли конкретизацію, динамічність аналізу, людський фактор поєднання загального і особливого у становленні та розвитку окремих економік, а також методологію комплексного дослідження суспільної життєдіяльності. Послідовниками і представниками нової історичної школи, що зробили значний внесок у дослідження теорії національної економіки стали Вернер Зомбарт, Макс Вебер, Вальтер Ойкен та інші.
Зомбарт присвячував свої праці проблемам соціальної психології нації, дослідженню її впливу на економічну поведінку суб’єктів народного господарства. Обґрунтовуючи тезу про визначальну роль суспільної, національної за сутністю, психології, він стверджував, що нації зі свідомо сформованою психологією є сильнішими за ті, мораль яких формується стихійно, а тому вони мають право насильницьким способом насаджувати свою мораль, завойовуючи собі «життєвий простір».
Макс Вебер також присвячує свої праці (найвідоміша з яких «Протестантська етика і дух капіталізму») дослідженню морально-етичної природи суспільно-історичних процесів. Економічна діяльність розглядається як одна з багатьох форм виконання людиною своїх обов’язків перед Богом і суспільством. Тому необхідно виховувати в нації працьовитість, бережливість і прагнення збагачення.
Формування нової історичної школи було покликане необхідністю теоретичного обґрунтування способів розв’язання соціальних проблем. Тому проблема соціальної рівноваги розглядалась цією школою як необхідна умова економічного розвитку, а гарантом такої рівноваги мала бути держава (адже інтереси суспільства за національною методологією є пріоритетними).
Першим комплексним вченням про національну економіку вважається марксизм. К. Маркс та його послідовники розглядали суть економічної системи суспільства у діалектичному розвиткові продуктивних сил і виробничих відносин, а економічну формацію як спосіб їх вираження і постійної боротьби з метою подальшого поступального розвитку, що й до цього часу залишається об'єктивною істиною суспільного розвитку. Проте у працях марксистів щодо аналізу національних економічних систем є значна прогалина. К.Маркс аналізував вище вказані процеси та формування соціалістичної системи господарювання скоріше з позицій розвитку окремих суспільно-економічних формацій, ані ж з погляду розвитку окремих держав чи їх груп. У його дослідженні економічних систем в одне ціле злились загальне та специфічне.
Неокласичний напрям економічної науки, що виник у 70-ті роки XX ст. зосередив увагу на таких фундаментальних проблемах, як: забезпечення макроекономічної стабільності держави без надмірного втручання останньої в господарське життя суспільства та активний розвиток підприємницької діяльності як гарантії конкурентоспроможності держави та її виробників.
Монетаризм відійшов від проблем мікроекономіки і зосередив увагу переважно на проблемах макроекономічного розвитку національного господарства, що на думку представників цього напрямку, першочергово залежать від грошового обігу. Саме грошовий обіг за даною теорією є основою зростання ВНП, а його порушення - головною причиною інфляційних процесів та виникнення значних диспропорцій в економіці держави.
Кейнсіанство вважається матір'ю вчення про національну економіку. Предметом його безпосереднього дослідження на противагу більшості економічних напрямків є безпосередньо механізм функціонування національної економіки - вплив конкретних методів і форм регулювання економіки на її стан. Недоліком праць Дж. Кейнса є те, що він не надто широко акцентував увагу на причинно-наслідкових зв'язках, що присутні в національний господарській системі, а занадто надмірно простежував механізми її функціонування.
Найбільший внесок у розвиток національної економіки як наукового знання дали неокласичний синтез та теорія інститутів. Саме вони зорієнтували економічну науку на розмежування загальних закономірностей і принципів розвитку економічних систем та виокремлення тих сутнісних рис, що відрізняють крани між собою за рівнем економічного розвитку.
Неокласичний синтез став своєрідним апогеєм розвитку класичної економічної теорії та сучасних напрямів економічної науки. Його основними методологічними принципами стали наступні: прагнення досягати максимальної корисності від економічної діяльності з урахуванням особливостей розвитку економіки на мікро-, мезо- і макрорівнях в умовах обмеженості економічних ресурсів, пошук оптимального поєднання ринкового та державного регулювання економічних відносин з урахуванням національних особливостей розвитку.
У 1939 році вийшла в світ найвідоміша праця представника ордолібералізма Вальтера Ойкена «Основи національної економії», яка й до цього часу вважається теорією та методологією дослідження засад функціонування національної економіки.
Вихідними положеннями автора виступають не економічна система чи принципи ринку, а економічний досвід та економічна політика, межі економічної свободи та економічного порядку, що й визначають особливості та рівень розвитку національної економіки у ретроспективі та перспективі. Автор відзначає, що «економіці внутрішньо притаманна рівновага. Небезпечні та довготривалі негаразди найчастіше є справою невдалих політиків. Потрібне не лише «тонке» настроювання економічної системи, оскільки вона сама прагне до стабільності, а й опікування тим, щоб політичні дії не наносили прямої шкоди. Функція економічної політики не повинна виходити за межі «пристосування».
Тобто дослідження національної економіки повинно виходити першочергово з таких факторів, як: об'єктивне прагнення до самозбереження та саморозвитку, суб'єктивний фактор в протіканні економічних процесів, раціональне поєднання об'єктивного та суб'єктивного начал як пошук шляхів взаємодоповнення ринкового саморегулювання та державного і громадського втручання в господарські процеси.
Концепція історичної школи стала теоретичною та методологічною базою для становлення інституційного напрямку економічної науки, що не лише підтримав положення історичної школи, а й системно доповнив та уточнив їх з позицій сучасного розуміння засад розвитку економічних систем та окремих національних економік.
Теорія інститутів становить собою комплексне економічне вчення, об'єктами дослідження якого є такі інститути, як корпорація, держава, профспілки, ринок, психологічні, моральні та етичні (звичаї, норми, навички, інстинкти тощо) чинники розвитку сучасної цивілізації та окремо взятих національних господарських систем.
Якщо звернутись до представників вітчизняної економічної думки, то слід відзначити, що майже до кінця ХІХст. українська економічна школа перебувала під впливом західних вчень і рухалась за ними в одному напрямку.
Найбільший внесок у дослідження засад розвитку національної економіки зробили видатні українські економісти інституціонального, історичного та неокласичного напрямків - М.І.Туган-Барановський, О.М.Миклашевський, І.В.Вернадський, А.Я.Антонович, І.І.Янжула, В.Ф.Левитський, Є.Є.Слуцький, В.Я.Железнов, Д.І.Піхно та ін. Їх дослідження та дискусії точились над питаннями, тісно пов'язаними з дослідженням природи національної економіки, її сутності, місця і ролі кожної з її підсистем, взаємозв'язків з іншими елементами суспільного буття, визначенням особливостей розгортання господарського механізму національної економіки, аналізу господарських комплексів та пропорцій між ними.
2. Сутність національної економіки, її об’єкти та суб’єкти
В радянській економічній літературі термін «національна економіка» не використовували. Він активно поширився завдяки науковцям західного регіону.
Національна економіка – це сукупність домогосподарств, підприємств, відповідних державних інституцій і установ, інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища та державної території.
У сучасному визначенні змісту «національної економіки» синтезуються погляди трьох альтернативних підходів:
класики ототожнювали національну економіку з національним ринком;
марксизм національну економіку розглядав як систему виробничих відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання результатів діяльності людей, а також ефективного використання ресурсів її з властивими їй цілями розвитку виробництва, формами його організації та господарювання;
ордолібералісти національну економіку розглядали як народне господарство країни.
Історично національна економіка формується з утворенням централізованих держав та витісненням натуральної форми виробництва товарною. Основним інтеграційним чинником в процесі національного державотворення є етнічний чинник (виняток – Швейцарія, Бельгія тощо).
За даними ЮНЕСКО, в світі існує від 4000 до 6000 етносів і лише 800 з них вважаються націями та нараховується 252 держави.
У тріаді «етнос - нація - народ»:
етнос – продукт соціокультурного, етнодемографічного розвитку. Не кожна етнічна група є національною, хоча кожна національна група є етнічною;
нація – явище політичне. Етнос стає нацією лише тоді, коли в нього виникає стійка потреба в політичному, культурному, економічному, психологічному самовизначенні.
народ – правовий феномен. Він є результатом трансформації у націю різних етнічних елементів у процесі їхнього соціального, економічного, політичного та культурного розвитку. Саме йому належить роль державоутворювальної основи.
За оцінками науковців в світі виділяють 45 держав є єдиною нацією-групою, де одна етнічна група нараховує понад 95% населення (ФРН, Японія, Норвегія, Польща тощо) та 62 держави з однією нацією-групою. Це ті, де етнічна нація нараховує від 60 до 90% населення (Китай, Фінляндія, Великобританія, Україна тощо). Особливістю національного складу населення України є його багатонаціональність. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року (http://www.ukrcensus.gov.ua/), на території країни проживали представники понад 130 національностей і народностей (українці – 77,8%, росіяни – 17,3%).
Розрізняють внутрішні та зовнішні чинники державотворення.
До внутрішніх чинників формування державних утворень відносять:
етнічна самобутність та неповторність: неповторна мова, культура, міфи, легенди, національні традиції, звичаї, ментальність, власна неповторна історія, власний час життя та його етапи;
природна заданість – необхідність як окремої людини, так і кожного етносу самореалізувати та самоствердити себе;
природне середовище;
генетично - культурно - історичний код.
До зовнішніх чинників формування державних утворень відносять:
географічну ізольованість (Японія, Непал, Австралія тощо);
рівень розвитку сусідніх країн, який буде сприятливим в тому випадку, коли вони ще не набрали сили та міцності для зовнішніх експансій, та не створюють загроз для національно-державного суверенітету;
послаблення домінуючої ролі країни - метрополії;
геополітичний компроміс країн-переможців у великих війнах, коли країна отримує незалежність в результаті узгодження інтересів країн-переможниць для збереження певної рівноваги (Ізраїль).
Існують також внутрішні та зовнішні чинники розпаду державних утворень, переважно імперій.
До зовнішніх чинників в цьому контексті можна віднести різку зміну природного середовища (клімату).
До внутрішнього чинника відносять дію людського фактору, зокрема відсутність національної гідності та свідомості. Країна-колонізатор по відношення до державності потенційного конкурента в сучасному світі спрямовує руйнівні зусилля мирним шляхом на основне - етнічно-державну складову: мову, культуру, звичаї, традиції, історичну пам'ять, використовуючи різні тактичні засоби.
В сучасних умовах національна економіка розглядається здебільшого як змішана економічна система з властивою їй взаємодією механізмів саморегулювання, державного та громадянського регулювання.
Національна економіка має ряд загальних ознак: єдина мета, ієрархічність структури національної економіки, організаційно-функціональна взаємозалежність елементів системи, наявність механізмів самозбереження та саморозвитку (ринкове саморегулювання, державне та корпоративне регулювання економіки), керованість, динамічність, відкритість, цілісність.
Об’єктом національної економіки як науки є економіка країни в цілому, а не тієї чи іншої національності, що має ознаки економічної системи (загальне) та власні особливості і принципи розвитку (особливе), що проявляються в наступних формах:
економічний потенціал;
структура господарського комплексу та галузей господарства;
внутрішні чинники соціально-економічного розвитку;
господарський механізм регулювання та координації;
особливості програмування та прогнозування соціально-економічних процесів;
особливості забезпечення економічної безпеки держави в умовах поглиблення тенденцій до інтеграції і глобалізації світогосподарських зв'язків.
Кордони національної економіки не збігаються з державними, їх прийнято визначати межами діяльності національних ділових одиниць у країні та поза її межами.
Суб’єктами національної економіки є сукупність інституційних одиниць, що є резидентами України.
Інституційні одиниці поділяються на дві великі групи (Рис. 1.1):
юридичні особи (корпорації (квазікорпорації), некомерційні організації (ринкові та неринкові), органи державного управління);
фізичні особи або групи осіб у формі домашніх господарств.
Відповідно до своїх функцій та структури економіки України інституційні одиниці - резиденти групуються в п'ять інституційних секторів економіки: нефінансові корпорації, фінансові корпорації, сектор загального державного управління, домашні господарства, некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства (політичні партії та інші громадські організації; благодійні організації і фонди; соціально-культурні підрозділи нефінансових і фінансових корпорацій).
Крім того, у відкритій економіці виділяють ще сектор зовнішньоекономічних зв'язків (інший світ).
Рис. 1.1 Інституційні одиниці як складові національної економіки
3. Предмет, задачі, методи та функції курсу «Національна економіка»
Національна економіка як самостійна наука є порівняно молодою, проте її передумови формуються протягом багатьох століть:
процес накопичення загальних ідей та концепцій з основ функціонування та розвитку економіки країни;
поєднання загальних законів і закономірностей економічного розвитку та національної специфіки економіки країни;
врахування впливу неекономічних сфер (соціальної, політичної, екологічної, духовної) на економічний розвиток країни.
В дисципліні «Політична економія» класична і марксистська економічна теорія вивчає основи економіки країни, її суб’єктів, продуктивні сили, виробничі відносини, закони й закономірності розвитку.
В дисципліні «Макроекономіка» в традиціях «main stream» здійснювався аналіз «чистої» економіки, абстрагування від національної специфіки, соціального контексту та концентрація уваги, перш за все, на дії ринкових сил.
Актуальність дослідження проблем національної економіки значно зростає в умовах становлення або докорінної трансформації економіки конкретної країни.
Метою національної економіки як науки є вивчення законів і закономірностей функціонування й розвитку економіки країни у взаємодії з іншими країнами та виявлення ситуації, що склалась у соціально-економічному розвитку країни на основі використання показників, що об'єктивно відображають процес відтворення.
Предметом національної економіки як науки є: економічні процеси національного відтворення, їхні закони і закономірності, умови, фактори та результати; економічний розвиток економічної системи України з позицій виділення загальних тенденцій еволюції економічних систем та особливостей власне вітчизняної практики господарювання.
Задачами курсу «Національна економіка» є дослідження національного господарського механізму та вироблення на його основі рекомендацій для органів влади, суб’єктів економіки з метою його раціоналізації та оптимізації, забезпечення сталого розвитку.
Методологічне підґрунтя національної економіки. До загальнонаукових методів можна віднести: системний метод, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, наукової абстракції, поєднання логічного та історичного. До спеціальних методів – економіко-математичне моделювання, соціально-економічний експеримент, анкетування, позитивний і нормативний економічний аналіз.
Функції національної економіки як науки:
пізнавальна функція полягає у вивченні реальних процесів та явищ економіки країни в суспільно-природному середовищі.
ідеологічна функція «відповідальна» за формування економічного мислення й певної ідеології людини.
методологічна функція національної економіки як складової економічної теорії передбачає застосування певних прийомів і правил дослідження та обґрунтування шляхів і методів їх ефективного використання для здобуття нових знань, пояснення нових економічних явищ і процесів.
практична функція національної економіки є сукупністю уявлень про її «еталонний», оптимальний стан (нормативна наука). Найбільш концентрованого вигляду нормативна наука набуває у розробці економічної політики, перш за все, її економічних цілей та інструментів.
4. Прояви загального та особливого в Україні
Загальне і особливе взагалі і в національній економіці, зокрема, знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності.
При цьому слід зауважити, що загального без особливого не буває. Спочатку з'являється щось особливе, або новоутворення. В той же час особливе з іншими «особливостями» в загальному набувають синергетичного ефекту - загальне «важить», «грає більшу роль» ніж проста сума цих окремих особливостей. Також треба мати на увазі, що все в цьому світі ієрархічне і плинне.
Між системою (загальним) і новоутворенням (особливим) виникає боротьба на знищення. Але в подальшому розвитку новоутворення «розривають» стару систему і стають центром кристалізації нової системи, яку новоутворення намагаються створити за власним зразком, зі старими елементами.
Прояви загального та особливого можна проілюструвати прикладами:
в первісній історії людства було поширене збиральництво - людина збирала і споживала дари природи.
потім, як окремий елемент (особливість), з'являється новоутворення у вигляді першої спроби посадити рослину і виростити її. Через деякий час це новоутворення переростає в систему орного землеробства, а збиральництво стає допоміжним.
орне землеробство потребує особливого елементу - знарядь праці. З часом виробництво знарядь праці стає домінуючим - індустріальне суспільство.
інформація на всіх етапах розвитку людства відігравала вирішальну роль. Особливе значення інформація набуває в XXI столітті - процес становлення постіндустріального, а потім власне інформаційного суспільства.
Щодо прояву загального та особливого в економіці України, то яскравим прикладом є становлення сектору підприємництва.
Багато науковців демократичного спрямування вважали, що Україну врятує приватна власність на чолі з підприємцем. Саме підприємницький сектор, зокрема сектор малого підприємництва в економічно розвинених країнах є генератором ідей, продуцентом ВВП, основним наповнювачем доходної частини державного бюджету, основою середнього класу.
Проте труднощі у створенні сприятливої підприємницької атмосфери, крім всього іншого, пояснюються ще наступними обставинами: етнічна своєрідність; ринкове середовище, підприємництво, капіталізм формувались протестантським «силовим полем»; суспільна думка не сприяли формуванню в української нації схильності до підприємництва і ринкової поведінки; смислова деформація деяких головних понять і значень слів іноземного походження, притаманних демократії і вільному підприємництву («спекулянт»); початкові етапи реформ нерідко характеризуються народжуванням непродуктивного або навіть деструктивного підприємництва.
|