|
|
Скачати 1.73 Mb.
|
|
7. Дата видачі завдання - 22.02. 2014 КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН
Студент ________________________ Аль Ю.Є. ( підпис ) (прізвище та ініціали) Керівник проекту (роботи) _____ Колот С.О. ( підпис ) (прізвище та ініціали) Завдання на розробку розділу «Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях» у дипломній(ому) роботі (проекті) спеціаліста студента Аль Юлії Євгенівни (прізвище, ім’я, по-батькові) Групи ЗІС - 081 інституту (факультету) довузівської і заочної освіти Дата отримання завдання 27.02. 2014 р. Консультації_______________________________________________________________ Дата закінчення розробки « 25 » травня 2014 р. Тема дипломної(го) роботи (проекту) Соціальна робота з агресивними підлітками Розділ розробляється на основі методичних вказівок до виконання розділу «Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях» у дипломних роботах (проектах) для студентів усіх напрямів (спеціальностей) із використанням рекомендованих літературних джерел. Розділ «Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях», залежно від профілю дипломного(ї) роботи (проекту), повинен включати такі підрозділи: 1. Аналіз можливих небезпечних і шкідливих виробничих факторів, створених об’єктом, що розглядається, а також пожежну небезпеку цього об’єкта. 2. Розробка заходів, спрямованих на усунення або зниження шкідливого впливу виявлених факторів та забезпечення пожежної і вибухопожежної безпеки, що засновані на нормативних документах (ГОСТ ССБТ, ДНАОП, НПАОП, ДСТУ, ДСН, ДСанПІН, СНиП, ДБН, НАПБ, РД та інші, в першу чергу ГОСТ 12.4.011-75). 3. Розрахунок штучного освітлення на робочому місці соціального працівника. 4. Література, що рекомендується: 4.1. СНиП 11-4-79 «Естественное и искусственное освещение». http://www.budlic.com.ua/ 4.2. Айзенберг Ю.Б. Справочная книга по светотехнике [Текст] / Ю.Б. Айзенберг – М.: Энергоатомиздат, 1983. – 474 с. Розділ «Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях» оформлюється окремою главою із зазначенням назви підрозділів відповідно до п. 1, 2, 3. Керівник роботи (проекту): Консультант з охорони праці: Колот С.О. Ярова І.А. (підпис ) (прізвище та ініціали) (підпис ) (прізвище та ініціали) «_____»_______________2014 р. «_____»______________2014 р. ЗМІСТ ВСТУП …………………………………………………………………………….….7 РОЗДІЛ 1. Теоретико - методологічні основи дослідження агресивної поведінки та ціннісних орієнтацій особистості……..………...10 1.1. Аналіз підходів до дослідження агресії ……………………………......10 1.2. Теоретичні підходи до вивчення орієнтації особистості на життєві цінності………..........................................................................30 1.3. Агресія як один із засобів досягнення життєвих цінностей................46 Висновки до першого розділу……………………………………………………...51 РОЗДІЛ 2. Загальна характеристика діяльності молодіжного центра «Дон Боско»……………………………………………………………………..…..54 2.1. Організаційна та функціональна структури молодіжного центра.…………54 2.2. SWOT–аналіз діяльності молодіжного центра.……………...………….……58 Висновки до другого розділу…………………………………………………...……61 РОЗДІЛ 3. Результати емпіричного дослідження агресивної поведінки та ціннісних орієнтацій особистості ……………………………….….63 3.1. Організація і методи дослідження агресивної поведінки та ціннісних орієнтацій особистості ………..…………………………………..…63 3.2. Результати дослідження агресивної поведінки підлітків……….…………..64 3.3. Результати дослідження ціннісних орієнтацій особистості ………………..68 3.4. Програма профілактики і корекції агресивної поведінки особистості на основі ціннісних орієнтацій .…………….…………………..…………….…....73 Висновки до третього розділу……………………………………………………..80 РОЗДІЛ 4. Економічна частина……………………………………….......…….....82 Висновки до четвертого розділу…………………………………………………...88 РОЗДІЛ 5. Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях……………..….89 Висновки до п’ятого розділу……………………………………………………….99 ВИСНОВКИ ………………………………………………………….…….……....100 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………..……..103 ДОДАТКИ……………………………………………………………………….…109 ВСТУП Актуальність дослідження агресивної поведінки у підлітків і виявлення форм соціальної роботи з її подолання зумовлена низкою проблем, що існують на сучасному етапі становлення українського суспільства. На сьогоднішній день відмічається значний зріст агресії у різноманітних сферах життєдіяльності, зростають стимули до агресивної поведінки в масовій культурі, активно пропагується використання агресивних проявів для досягнення певних цілей у засобах масової інформації. Сучасне суспільство пред'являє до людини, зокрема, до її духовності, цінностей та уявлень щодо свого майбутнього та майбутнього суспільства все більші і більші вимоги. Проблемою є те, що агресія стає одним з найефективніших способів досягнення та утримання цін-ностей. Особливо це стосується раннього юнацького віку, коли виникає потреба у самоствердженні, а наявна система цінностей ще недостатньо сформована або деформована під впливом негативного середовища. Тому однією з актуальних форм соціальної роботи у зазначеному напрямку стає профілактична та корекційна робота з проблеми подолання агресії та її проявів, зокрема, на основі вивчення співвідношення між агресивною поведінкою та ціннісними орієнтаціями особистості підлітків. Різноманітні погляди на людську природу дають можливість зустріти у психологічній літературі різні визначення поняття агресії, хоча більшість дос-лідників сходяться у визнанні необхідності розглядати його диференційовано - як ситуативне явище і як особистісну характеристику. В існуючих на сьогод-нішній день психологічних дослідженнях аналізуються особливості впливу певних ситуацій на агресивність людини (А. Г. Амбрумова, О. Г. Антонова-Турченко, Н. М. Ануфрієва, О. І. Донцов, О.А. Донченко, О. Б. Елькінбард, А. В. Калуєв, А. Б. Коваленко, Т. М. Титаренко, О. М. Цільмак, О. Я. Чебикін, А. І. Чоботарь, Л. М. Юр'єва, Г. Кауфман, Р. Лазарус, Г. Сельє, С. Розенцвейг та інші). Ряд дослідників доводять, що різноманітні прояви агресії людини є реакцією на певні провокації (Л. Берковіц, Р. Берон, Д. Річардсон, Д. Майерс). Про функціональне призначення агресивних проявів особистості йдеться у працях як вітчизняних, так і зарубіжних науковців (Н. Ф. Каліна, М. Д. Левітов, Н. Ю. Максимова, К. Л. Милютіна, А. О. Реан, О. П. Саннікова, Е. Аронсон, Л. Берковец, А. Бандура, А. Басс, Дж. Доллард, К. Лоренц, С. Фешбах, З. Фрейд, Е. Фромм та багато інших). Спільним для психологічних пояснень агресії є те, що агресивної пове-дінки можна уникнути. Імовірність її появи залежить від безлічі сприятливих і перешкоджаючих агресії факторів, що пов'язані як з самою особистістю, так і з навколишнім середовищем. Одним з факторів, що пов'язаний з проявами агресії, є цінності. Особливості формування духовності особистості на сучасному етапі поля-гають в тому, що цей процес відбувається в умовах соціально-економічної кризи суспільства, розширення соціальної самостійності та ініціативи молоді. Це при-водить до критичного переосмислення досвіду попередніх поколінь, формує нові уявлення щодо свого майбутнього та майбутнього суспільства, спричиняє переоцінку системи цінностей. На сьогоднішній день існує багато досліджень з проблем як агресії, агресивної поведінки, так і ціннісних орієнтації особистості. Проблема станов-лення ціннісних орієнтацій докладно розглянута у працях К. А. Абульханової-Славської, О. Х. Асмолова, І. Д. Беха, Б. С. Братуся, М. Й. Боришевського, Т. В. Бутківської, Л. С. Виготського, О. Г. Дробницького, А. Г. Здравомис-лова, О. М. Леонтьєва, С. Д. Максименка, С. Л. Рубінштейна, Н. В. Скотної, Л. М. Смірнова, Н. В. Чепелєвої, В. Франкла, Н. В. Фролової, В. О. Ядова та інших дослідників. У той же час ряд дослідників відмічають, що існує мало досліджень, де йдеться про зв'язок агресивної поведінки з ціннісними орієнта-ціями особистості. Це все визначило актуальність теми дослідження «Соці- альна робота з агресивними підлітками». Розробка теми реалізовувалася у двох напрямках: пошук показників агресивної поведінки та схильності до неї і вивчення проблеми ціннісних орієнтацій особистості та особливостей їх прояву. На перетині цих двох напрямків зосередилась проблема нашого дослідження. Мета дослідження полягає у розкритті особливостей прояву агресивної поведінки у її співвідношенні з ціннісними орієнтаціями особистості та виявленні відповідних форм соціальної роботи. Для досягнення поставленої мети були поставлені такі завдання:
Об'єкт дослідження - психологічні особливості особистості з різними проявами агресивної поведінки. Предмет дослідження - показники агресивної поведінки, ціннісних орієнтацій та їх співвідношення. Гіпотеза дослідження: міра значимості цінностей, що представлені в житті кожної особистості, пов'язана з певними показниками агресивної поведінки, за допомогою яких особистість реалізує свої бажання та прагнення.
Структура роботи: Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків. РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ АГРЕСИВНОЇ П0ВЕДІНКІ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ОСОБИСТОСТІ 1.1. Аналіз підходів до дослідження агресії Задача визначення людської агресії надзвичайно складна. Агресивна поведінка - одне з центральних питань розуміння людської природи, тому вимагає детального вивчення як з боку спеціалістів різних галузей психології, так і соціологів, філософів, педагогів. Кількість фактів про довгу історію людської агресії досить велика. Останні п'ять тисяч шістсот років писемної історії людства включають 14600 воєн, тобто, середній показник складає більше ніж 2,6 воєн щороку [42, с.152]. Багатовіковий досвід навчив людей за допомогою агресивної поведінки отримувати матеріальні блага, землю, багатство, можливість захистити власну сім'ю, досягнути влади, завоювати престиж. Різноманітні погляди на людську природу дають можливість зустріти у психологічній літературі різні визначення поняття агресії, хоча більшість дослідників сходяться у визнанні необхідності розглядати його диференційовано - як ситуативне явище і як особистісну характеристику із врахуванням перехідного стану і його динаміки. По своїй суті будь-яка агресія є проявом активного діяльнісного незадо-волення людиною умовами навколишнього середовища, оточуючими чи собою самою. Поняття "аggгеssіоn" (лат.) означає напад, атаку. Психологічно агресивна поведінка виступає одним з основних способів вирішення проблем, пов'язаних зі збереженням індивідуальності та тотожності, із захистом і зростанням почуття власної цінності, самооцінки, рівня домагань, а також збереження та посилення контролю над істотним для суб'єкта оточенням [18]. Агресивні дії можуть вис-тупати як засіб досягнення якої-небудь значимої мети; як спосіб психічної роз-рядки, заміщення задоволення блокованої потребами і переключення діяльності; як спосіб задоволення потреби в самоствердженні та самореалізації [20]. В науковому контексті поняття «агресії» перебували як біологічні, так і соціальні мотиваційні чинники. У зарубіжних та вітчизняних психологічних дос-лідженнях аналізуються особливості впливу певних ситуацій на агресивність людини (А. Г. Амбрумова, Н. М. Ануфрієва, О. Г. Антонова-Турчеико, О. І. Дон-цов, Т. А. Полозова, О. А. Донченко, Т. М. Титаренко, А. В. Калуєв, А. Б. Кова-ленко, Е. Л. Косенко, О. М. Цільмак, А. І. Чоботарь, О. Б. Елькінбард, Г. Сельє, В. О. Шатенко, Л. М. Юр'єва, Р. С. Лазарус, С. Фешбах, Х. Кауфманн, Х. Вербік та інші) [7; 13; 17; 20; 21; 36; 53]. Підкреслюється, що імпульсивні (чи експресивні) прояви агресії людини часто є реакцією на певні ситуації (Л. Бер-ковіц) [5]. Результати експериментів зарубіжних та вітчизняних психологів свідчать про сильний вплив прямої провокації, вербальної чи фізичної, на актуалізацію агресії (Р. Берон, Д. Річардсон, Д. Майерс) [16; 36]. Значна увага приділяється розгляду функціонального призначення агре-сивних проявів особистості (Е. Аронсон, А. Бандура, Н. Ф. Каліна, М. Д. Леві-тов, К. Лоренц, Н. Ю.Максимова, К. Л. Милютіна, А. О. Реан, О. П. Саннікова, З. Фрейд, Е. Фромм, З. Шасварі, Л. Берковиц, Дж. Борджиа, А. Басс, Дж. Доллард, Л. Дооб, Н. Міллер, О. Маурер, Р. Сирс, С. Фешбах та багато інших) [6; 8; 16; 24; 28; 32; 36; 40; 44; 45; 51; 52; 56; 62]. На сьогоднішній день існує декілька різноспрямованих концептуальних підходів до вивчення проблеми агресії, які умовно можна поділити на біологічні, соціальні та психологічні. Проаналізуємо основні теоретичні підходи до пояснень феномену агресії. Представники психоаналітичного напрямку вважають, що люди по своїй природі завжди схильні до реалізації агресивних потягів. З. Фрейд розглядав агресію як поєднання Еросу (лібідо) і Танатосу (мортідо, деструктивне начало) із переважанням останнього, тобто як злиття сексуального інстинкту та інстинкту смерті з домінуванням останнього [51]. Він зазначав, що людина є енергетичною системою і підпорядковується всім законам збереження і перетворення енергії: з народження у людини нако-пичується енергія, яка повинна розсіюватися або розряджатися, перш ніж досягне небезпечного рівня. Ця концепція отримала назву гідравлічної моделі по аналогії зі замкнутим балоном, в якому наростаючий тиск повітря може призвести до вибуху. Якщо тиск в резервуарі - людській психіці - зростає і зростає, може статися «вибух», спалах гніву і - як наслідок - здійснюється акт насилля [5, с.154]. Більше того, люди, схильні до бурхливих проявів гніву, «вибухають» від надмір-ного тиску агресивної енергії. Згідно фрейдистській концепції, людина збуджу-ється сексуальними і агресивними інстинктами чи потягами. Поняття Едіпового комплексу, на думку дослідника, є першопочатково навантаженим агресивною тенденцією, яка спричиняється полярністю між любов'ю (ніжністю) до батьків (чи одного з них) та ненавистю (агресивністю) по відношенні до них, що одночасно притаманні суб'єкту. З. Фрейд зазначав, що інстинкт самозбереження потребує агресивності, а сумління - не що інше, як переорієнтація агресії всередину самого суб'єкта. Тому у будь-якої людини існує потенційна готовність до агресії. Ця думка знаходить підтвердження у багатьох життєвих ситуаціях: наприклад, у стосунках між дітьми вибух агресії може припинити напади з боку однолітків і, таким чином, сприяти закріпленню агресії як необхідної умови виживання та збереження поваги до себе. Інстинкт агресії, як стійка характеристика індивіда, лежить в основі всіх емоційних та любовних відносин між людьми [55]. З. Фрейд підкреслював, що насилля у всіх його формах є результатом розрядки цієї агресивної енергії. Внутрішня енергія акумулюється до небез-печного рівня, якщо людина не в змозі адекватно її розрядити шляхом катарсису. Метод катарсису може здійснюватися шляхом реальної поведінки (наприклад, гра волейбол) чи опосередковано (спостерігаючи за грою волейболістів). При-хильники фрейдистського психоаналітичного підходу прогнозують, що діти, які беруть участь в шкільних спортивних змаганнях чи з азартом спостерігають за ними, будуть менш агресивними у порівнянні з тими дітьми, що не беруть участі в них і не є азартними спостерігачами [55, с.154]. Наступники З. Фрейда обстоювали думку, що люди схильні до скоєння насильницьких злочинів (ворожої агресії), не мали достатньої можливості «випустити пар» і втримати свою агресивну енергію на контрольованому рівні. Згідно психоаналітичної точки зору, для того, щоб мати можливість контролю-вати насильницьку злочинність, необхідно забезпечити людей багаточислен-ними, але адекватними каналами для катарсису (наприклад, адекватні умови для розваг). Таким чином діти і дорослі навчаться розряджати агресію соціально прийнятними, адекватними способами. М. Кляйн висловила припущення, що у чистому вигляді агресивності не існує, обов'язково є взаємодія між агресивними та лібідозними тенденціями, вона (агресія) лише виявляється у кожного суб'єкта і в будь-якій ситуації у різних пропорціях. У своїх роботах, присвячених агресивним тенденціям у нормальних дітей, вона вперше використовує терміни З. Фрейда «потяг до життя» і «потяг до смерті», описуючи полярність почуттів дітей між любов'ю і агресією. М. Кляйн довела, що агресія маленьких дітей пов'язана із почуттям провини і страху, що виникають з агресії - тут і замикається коло. Окрім того, З. Фрейд і М. Кляйн пов'язують глибиннопсихологічні витоки агресії з Едіповим комплексом: «...очевидно, біль і дискомфорт, які переживає народжене немовля, так само як і втрата внутрішньоутрубного стану, сприймаються ним як напад ворожої сили» [43]. Дослідниця підкреслювала, що боротьба між інстинктом життя і інстинктом смерті є складовою частиною хворобливого переживання народження і тому збільшує тривогу. Проте свобода від голоду і напруги є оптимальним станом рівноваги між лібідними і агресивними імпульсами. Ця рівновага порушується агресивними імпульсами, а переживання задоволення і фрустрації є могутнім стимулом для лібідних і деструктивних імпульсів, для любові і ненависті. Психоаналітики А. Адлер та С. Шпильрейн вказували на наявність потягу до деструктивності, а дослідник В. Штекель зазначав, що ненависть, як різновид агресії, є більш первинною, аніж любов [5; 9]. К. Хорні визначила серед типів особистості агресивний тип, що вороже налаштований до інших людей, які вважаються потенційними ворогами, а оточуючий світ сприймається як арена боротьби всіх проти всіх [58]. А. Адлер ввів поняття агресивного стимулу як загального основного інс-тинкту, якому підпорядковуються всі примітивні потяги. Якщо агресивний і сексуальний інстинкт проявляються одночасно, то домінує завжди перший. Пізніше А. Адлер прийшов до висновку, що агресивний інстинкт є засобом подолання перешкод, які виникають на шляху до поставленої мети, способом адаптації [5]. На думку Г. Паренса, людина народжується з певним рівнем агресивності, але він ідентифікує агресію з активністю, вважаючи, що за нормального розвитку ця агресивність трансформується в активність. Агресія може проявлятися в різних формах, проте всі ці форми об'єднуються однією загальною рисою - вони є спробою суб'єктів контролювати, впливати на себе та на оточення [40]. Е. Фромм пропонував визначення агресії як будь-якої дії, що завдає або має намір завдати шкоду іншій людині, групі людей, тварині або неживому об'єкту. Він виділяв два види агресії. Перший вид є загальним для людини і тварини - біологічно адаптивна агресія - це філогенетично закладений імпульс до атаки або до втечі, залежно від ситуації, в якій виникає загроза життю. Ця захисна «доброякісна» агресія служить для виживання індивіда чи роду; вона має біологічні форми прояву і зникає, як тільки минає небезпека. Інший вид агресивності - біологічно неадаптивна, «злоякісна» агресія, що характеризується деструктивністю або жорстокістю. Такий вид агресії властивий лише людині і завдає біологічної шкоди та приносить соціальну розруху. Головні прояви «злоякісної» агресії - вбивство і жорстокі тортури - не мають ніякої іншої мети, окрім отримання задоволення. Причому, ці дії наносять шкоду не лише жертві, а й самому агресору. В основі злоякісної агресивності не інстинкт, а певний людський потенціал, корені якого виходять зі самої суті існування людини. Відношення доброякісної - оборонної агресії до злоякісної – деструктивної Е. Фромм розглядає як відношення інстинкту до характеру. Тому постає необ-хідність у розмежуванні природних потягів, що кореняться у фізіологічних потребах, і специфічно людських пристрастей, джерело яких криється в люд-ському характері [22]. Окремо Е. Фромм розглядав власне агресивний, деструктивний тип агресії. Деструктивна агресія завжди асоціювалась з таким філософсько-моральним поняттям, як зло. Ще в найдавнішій філософії присутні полярні точки зору з приводу цього питання. Китайський філософ Сюн-цзи вважав, що людина має «злу природу». Інший китайський філософ, Мен-цзи, проголосив ідею, що всі люди народжу-ються добрими або щонайменше морально нейтральними, а потім вплив хибних суспільних чинників може призвести до того, що людина стає злою. Філософ був переконаний, що якщо людина за своєю природою добра, то примушувати її до вчинення зла означає примушувати до вчинення протиприродного. Подібну ідею висловив і продовжив через 19 сторіч Жан-Жак Руссо. Філософ, намагаючись пояснити агресивність, вбачав причиною зла та деструктивності суспільство та його устрій, а не людську природу. Згідно його концепції, людина народжується доброю та розумною, і якщо у ній розвиваються деструктивні нахили, то їх причиною є негативні обставини та неадекватне виховання. Т. Гоббс вказував на необхідність дотримання соціальних норм та обмежень, щоб контролювати деструктивну людську природу, оскільки агресивні імпульси є вродженими і вони важко піддаються переорієнтації [13]. Представники психоаналітичної теорії причинами виникнення вважали: З. Фрейд - перешкоди на шляху до реалізації лібідо; А. Адлер - прагнення до влади, до переваги над іншими; Е. Фромм - потяг до знищення. Очевидно, що при такому поясненні агресії, вона неминуче повинна виникнути в будь-якої людини з вродженими неусвідомленими потягами, які далеко не завжди можуть бути безпосередньо реалізовані в житті і тому знаходять свій вихід у деструктив-ній, нищівній поведінці [35]. Агресія в класичному психоаналізі розглядається як поведінка, що має на меті заподіяння шкоди будь-якому об'єкту. Імовірність її появи пов'язані з неможливістю реалізувати неусвідомлені вроджені потяги. Схильність до агресивних дій намагалися пояснювати по-різному. Однією з перших виникла точка зору, згідно якої у людей і у тварин існує вроджений «інстинкт агресивності». Такої точки зору притримувався К. Лоренц; його теорія отримала назву етологічного підходу (етологія - наука, що вивчає поведінку тварин в природних умовах і порівнює її з поведінкою людини). На думку К. Лоренца, агресія - це психологічна стратегія захисту суб'єктивної реальності особистості, що діє на основі інстинкту. Головне її призначення - захищати «обгороджену» територію, яка забезпечує достатньо їжі, пиття і простору для рухової активності та відтворення. Якщо в цей простір проникає порушник, вважає К. Лоренц, інстинктивною чи генетично запрограмованою реакцією є атака порушника, виражена агресивна поведінка, що запобігає подальшому вторгненню ворога. К. Лоренц стверджує, що це - вроджена риса, результат тривалого, складного процесу еволюції. Внутрішньовидова агресія - агресивна поведінка по відношенню до свого виду тварин запобігає перенаселенню тери-торії і дає можливість спарюватися найсильнішим і найкращим представникам одного виду для отримання потомства [34]. Прояви агресії залежать, по-перше від кількості накопиченої агресивної енергії, по-друге, від наявності та сили особливих стимулів, які полегшують розрядку агресії. Однак, на нашу думку, теорії агресії як інстинкту не враховують вплив соціальних факторів на формування агресивної поведінки, а все зводять до біологічних, генетичних та біохімічних впливів. Етологічний підхід викликає цікавість, але не отримав підтвердження в дослідженнях людської агресивності (А.Бандура, 1983) [8]. Зоологи, біологи і психологи робили спроби застосувати ідеї Лоренца до розуміння поведінки людини, але намарно. Однією з проблем є те, що етологічна позиція базується на аналогії між людиною і твариною. На теперішній час, існує небагато доказів, що підтримують погляд на людину як істоту, яка є природжено небезпечною і жорстокою чи керованою інстинктами. Представники соціальної психології вважають, що агресія зумовлюється зовнішніми причинами, мотивами завдати шкоду іншому. Найбільш поширеною з них є фрустраційна теорія, запропонована Дж. Доллардом та ін. [9; 16; 35]. Агресивна поведінка розглядається не як еволюційний, а як ситуативний процес. Згідно даної теорії, агресія завжди є наслідком фрустрації, а фрустрація завжди тягне за собою агресію, тобто, в індивіда, який зазнав фрустрації, виникає моти-вація до агресії. Представники даної теорії визначили, що імовірність появи агресивної поведінки пов'язана із очікуваним задоволенням від досягнення мети в майбутньому, сили перешкод, що з'являються на шляху досягнення цієї мети та кількості послідовних фрустрацій [36; 42]. Чим більшого задоволення очікує суб'єкт, чим сильніша перешкода і чим більша кількість реакцій блокується, тим сильнішим буде поштовх до агресивної поведінки. Інтенсивність агресивних реакцій залежить від кількості фрустрацій [9]. Хоча не будь-яка агресія виникає внаслідок фрустрації, однак фрустрація завжди супроводжує агресією. На думку Х. Хекхаузена, агресія інструмент-тального рівня поведінки не є наслідком фрустрації, а знання того, що агресія направлена на суб'єкта, була ненавмисною, знижує рівень фрустрації та праг-нення до агресії у відповідь [36]. Дж. Корнанд вважає, що мотивом агресії є таке нанесення шкоди іншим, їх інтересам, яке нівелює витоки фрустрації, що полегшує емоційний стан суб'єкта. Саме досягнення розрядки напруги може бути метою мотивованої агресивної поведінки [19]. Якщо розглядати припущення, що вплив фруструючих подій зберігається протягом певного часу, то можна ствердно сказати, що індивід не завжди реагує агресією на фрустрацію. Існують фактори, що сповільнюють відкриту демон-страцію агресивної поведінки, наприклад, погроза покарання або спрямування агресивних дій проти іншої людини, напад на яку асоціюється з меншим ступенем покарання. Так як особа не завжди реагує агресією на фрустрацію, Д. Міллер запропонував модель, яка пояснює явище зміщуваної агресії - коли людина виявляє агресію не до фрустратора, а стосовно абсолютно іншої людини - у цьому випадку відбувається «зсув». Міллер виділив наступні основні фактори вибору жертви: сила мотивації до агресії; сила факторів, що гальмують агресивну поведінку; схожість потенційної жертви з фруструючим фактором [19]. Значні уточнення до фрустраціїйної теорії з проблеми агресії та особ-ливостей її прояву вніс Л. Берковіц. Його теорія отримала назву когнітивного неоасоціанізму. Л. Берковіц стверджував, що фрустрація - це один з багатьох стимулів, які провокують агресивні реакції, але не призводять до агресивної поведінки, формуючи лише готовність до агресивних дій. Це можливо тільки тоді, коли є посилання агресії - зовнішні стимули навколишнього середовища. Між фрустрацією та агресивною поведінкою автор теорії виділяє дві змінні: гнів, як спонукальний компонент і пускові подразники, які зумовлюють агресивну реакцію [9]. Гнів виникає тоді, коли суб'єкт не може досягти своєї мети, однак, гнів сам по собі ще не призводить до агресивної поведінки. Для її появи необхідні відповідні пускові подразники, які суб'єкт може зв'язати з джерелом гніву, тобто причиною фрустрації. У своєму подальшому дослідженні Л. Берковіц зміщує акцент з агресивних стимулів на емоційні і когнітивні процеси, що лежать в основі взаємозв'язку фрустрації та агресії. Відповідно до цих положень він розглядає модель утворення нових когнітивних зв'язків, де фрустрація чи інші агресивні стимули (біль, неприємні запахи, спека, холод) провокують агресивні реакції через формування негативного афекту. Фрустрація спонукатиме до агресії лише тоді, коли вона сприймається суб'єктом як неприємна подія [9]. Д. Зільманн запропонував теорію, що пояснює процес генералізації фізі-ологічного збудження з однієї ситуації на іншу. Отримавши назву «теорія переносу збудження», ця концепція ґрунтується на припущенні, що фізіологічне збудження, чим би воно не було викликане, не зникає миттєво, а лише поступово згасає [45]. Автор даної теорії вказував на особливу роль розумових процесів у посиленні чи послабленні емоційних агресивних реакцій. Збудження має вагомий вплив на процес пізнання. Зільманн вважав, що високий рівень збудження знижує пізнавальні можливості і може призводити до імпульсивної (агресивної) поведінки [37]. Наприклад, у людини, розгніваної через негативну оцінку виконаної нею роботи, зберігається певне остаточне збудження ще і тоді, коли ввечері вона прийшла додому. Якщо вдома коїться щось неприємне, така людина здатна «вийти з себе» і зірватися через дрібний домашній інцидент. Таким чином, комбінація попереднього збудження і гніву, викликаного домашнім інцидентом, може збільшити імовірність агресивної поведінки. Перенесення збудження з однієї ситуації на іншу здається найбільш імовірною, коли індивід не усвідомлює, що у нього зберігається певне збудження від попередньої ситуації в новій ситуації, яка не пов'язана з першою. А. Басс визначив агресію як поведінку, що викликає роздратування і зав- дає шкоду іншим організмам. Дослідник не включив у визначення агресії такий важливий елемент, як мотив, так як, агресією є цілеспрямована дія, направлена на досягнення мети, що суперечить традиціям класичного біхевіоризму. Вчені-біхевіористи вважали, що агресивна поведінка більшою мірою залежить від стимулів, бо саме вони визначають виникнення й інтенсивність агресивних реакцій. Завдання науковців, вважав А. Басс, - визначити, які види стимулів викликають агресивну поведінку [58]. Р. Берон і Д. Річардсон визначають агресію як будь-яку форму поведінки, що спрямована на образу або заподіяння шкоди Іншій живій істоті, яка не бажає подібного із собою поводження [16]. Наведене комплексне визначення містить у собі такі положення: - агресія обов'язково передбачає навмисне, цілеспрямоване заподіяння шкоди жертві; - агресією можна вважати лише ту поведінку, яка має на меті заподіяння шкоди живим організмам; - жертви повинні мати мотивацію для уникнення такого поводження відносно себе [58]. У теоріях соціального научіння агресія розглядається як соціальне явище, як форма поведінки, що засвоюється в процесі соціалізації. Запропонована А. Бандурою теорія передбачає аналіз агресивної поведінки у таких напрямках: розуміння засобів засвоєння агресивних дій; визначення факторів, що провокують їх появу; вивчення умов, які сприяють закріпленню даної моделі поведінки [8]. У даній теорії зазначено, що засвоєння агресивної поведінки відбувається здебільшого на основі спостереження та власного досвіду, але роль біологічних факторів повністю не заперечується, а лише обмежується їх вплив. Агресію викликають біологічні фактори (гормони, фрустрація) та научіння (спостере-ження, досвід). Провокатором агресії є негативне поводження (нападки, фрус- трація), активізуючи мотиви (конкуренція), інструкції (накази), ексцентричні переконання (паранояльні ідеї). Після засвоєння агресивних реакцій на перший план виступають фактори, які відповідають за їх регуляцію. Такими факторами є матеріальні заохочення, покарання, суспільне схвалення чи осуд. Агресія може також регулюватися вікарним досвідом, тобто, спостереженням за тим, як винагороджують або карають інших та процесами саморегуляції (людина може сама для себе визначити заохочення та покарання). Причиною агресії є спот-ворений процес соціалізації, зокрема, зловживання батьками покараннями, їх жорстоке ставлення до дітей [7]. Згідно соціально-когнітивної теорії, індивіди різняться своїми паттернами поведінки в різноманітних ситуаціях, тобто, індивіди формують очікування типу «якщо... то». В результаті у індивідів виробляються стійкі паттерни ситуативно-поведінкових зв'язків [23; 58]. Дослідження, проведені Мішелем і його колегами підтвердили факти значних розходжень у поведінці залежно від ситуації. Спостерігаючи за поведінкою хлопців і дівчат в різноманітних умовах табору, вимірювалась частота, з якою в кожному типі ситуацій проявлявся один з видів агресії. В кінцевому результаті зафіксовані відмінності у прояві агресії в залежності від ситуації, і, звичайно, спостерігались індивідуальні відмінності у вираженні кожного з спостережуваного типів поведінки [45]. Нещодавно розроблені когнітивні моделі научіння агресії передбачають, що хоча обсерваційне научіння відіграє важливу роль у формуванні агресивної поведінки, та не менш важливими є також когнітивні здібності індивіда і засвоєні ним стратегії переробки інформації. Дві основні когнітивні моделі були роз-роблені за останні десятиріччя. Одна з них запропонована Р. Хезманном та його колегами і отримала назву «модель когнітивних сценаріїв» (cognitive scripts model). Друга модель, розроблена К. Доджем, позначається як модель ворожої атрибуції (hostile attributions model) [9]. За Хезманном, соціальна поведінка загалом і агресивна в тому числі регулюються в основному когнітивним сценарієм, засвоєним в процесі накопичення щоденного та минулого досвіду. Сценарій відображає передбачувані події, які можуть виникнути в оточуючому середовищі, і «приписує», як слід реагувати на ці події, а також передбачає імовірні результати наших дій [9]. Кожен сценарій відрізняється від будь-якого іншого і є унікальним для кожного індивіда, але, одного разу сформувавшись, сценарії стають стійкими до змін і можуть зберігатися до зрілого віку. Для того, щоб сценарій зберігся, його необхідно час від часу повторювати. Під час практичного використання сценарій не лише кодується, закріплюється в пам'яті, а і все з більшою легкістю використовується, коли людина стикається з реальною проблемою [9]. Виконання того чи іншого сценарію залежить від міри конгруентності чи неконгруентності з внутрішніми стандартами саморегуляції індивіда. Сценарії, які не конгруентні чи порушують наші внутрішні стандарти, не будуть зберігатися в пам'яті та використовуватися. Індивід, протидіючи агресії, внутрішні стандарти якого інтегровані слабо, чи людина, впевнена в тому, що агресивність - це нормальний спосіб дій, з більшою імовірністю буде інкор-порувати сценарій агресивної поведінки [23]. Агресивна дитина, наприклад, здатна провокувати агресивні реакції інших людей, підтверджуючи його чи її уявлення про агресивність людської природи, в результаті чого починається циркулярний процес взаємодії причини і наслідку. К. Додж та колеги виявили, що для надто агресивних дітей характерна схильність до ворожо-упереджених атрибуцій. Тобто, діти, схильні до насиль-ницьких дій, частіше інтерпретують неоднозначні дії як ворожі і погрожуючі, у порівнянні з менш агресивними однолітками [9; 23]. Вони часто вбачають агресію та насилля там, де насправді нічого подібного не відбувається. Дослідження постійно показують, що схильні до насильницьких дій підлітки, як правило, виз-начають соціальні проблеми ворожим чином, засвоюють ворожі цілі, знаходять небагато додаткових фактів і мало генерують альтернативних рішень. Аналогічно Р. Серін і Н. Престон стверджують, що для агресивних підлітків характерні дефіцитарнісгь навичок вирішення соціальних проблем і численні переконання на користь агресивності. Особливо виділяється їхня схильність визначати проблеми ворожим чином, засвоювати ворожі цілі, не прагнути знайти більш надійної ін-формації, менше генерувати альтернативні рішення, менше передбачати наслідки агресивних рішень і вибирати менш ефективні рішення [11]. Р. Блекберн також повідомляє дані дослідження, на основі яких можна передбачати, що повторювані правопорушення, які здійснюють дорослі, є спробами контролювати соціальне оточення, що сприймається як вороже. Він передбачає, що вагомі кримінальні правопорушники вирізняються різко вира-женим вороже-домінуючим стилем взаємодії з оточуючим світом [20]. Тобто, кримінальна поведінка даного індивіда, що часто повторюється, відображає не стільки дефіцитарність свідомості чи самоконтролю, скільки постійне прагнення контролювати і домінувати над іншими в соціальному оточенні. Згідно Блек-берну, хронічна кримінальність може пояснюватися як прагнення зберегти статус і контроль над соціальним оточенням, від якого людина почуває себе відчуженою [20]. Добре відпрацьований когнітивний сценарій наполегливого, пожиттєвого правопорушника, відображає прагнення індивіда домінувати, як правило вороже, над соціальним оточенням, яке сприймається ним як вороже. Агресія є простим, прямим способом вирішення конфліктів. Якщо щось відбувається не так, як хотілося б, вплив на соціальне оточення за допомогою погроз та ворожих дій може бути використаний як прямий (хоча і не обов'язково найбільш ефективний в кінцевому результаті) спосіб конфронтації з кривдни-ками. З іншого боку, просоціальні рішення і альтернативні неагресивні сценарії є менш прямими і більш складними у порівнянні з агресивними рішеннями. Теоретично когнітивно більш «простий» індивід буде більше схильним до вибору спрощених і прямих рішень проблем. Крім того, оскільки просоціальні рішення більш легкі і їх не так легко здійснити, вони вимагають ефективних соціальних навиків [25; 39]. Агресивна поведінка часто забезпечує агресору миттєве під-кріпленняі, відповідно, з більшою імовірністю закріплюється і зберігається в його арсеналі стратегій безпосередніх вирішень конфліктних ситуацій. На основі результатів двадцятидвохрічного лонгігюдного дослідження Хезман дійшов висновку, що низький рівень інтелектуальності, компетентності та слабкі соціальні навички підвищують імовірність того, що дитина, в основному, буде засвоювати більш агресивні способи вирішення конфліктів. Наприклад, дані досліджень неодноразово підтверджували той факт, що підлітки, які здійснювали вагомі сексуальні злочини, вирізняються значним дефіцитом соціальної ком-петентності, наприклад, неадекватними соціальними навичками, а також слаб-кими зв'язками та ізоляцією від однолітків [8]. Крім того, наявні дані, що сформований агресивний стиль поведінки є стійким, проявляється в різнома-нітних ситуаціях і в різні проміжки часу та буде домінуючим стилем даного індивіда протягом дорослого періоду його життя. Але зв'язок між обмеженою інтелектуальною компетентністю і агресивною поведінкою не є простим і однонаправленим. Цей зв'язок скоріше носить інтерактивний характер. Агресивна поведінка може інтерферувати з позитивними соціальними інтеракціями, ство-рюючи неперервну послідовність подій, що впливають одна на одну: агресивна поведінка впливає на соціальне оточення, а соціальне оточення, в свою чергу, - на агресивну поведінку. Питання про те, чи є схильність до агресії неминучою властивістю особистості, дослідники, які є прихильниками визначального впливу генетичних факторів, іноді тлумачать детерміністськи і песимістично - якщо у індивіда є агресивні гени, то він виростає агресивним, схильним до насильства. Однак подібну точку зору заперечують фахівці в галузі генетики поведінки. Вони підкреслюють, що генетична конституція індивіда (генотип) може налаштувати його на прояви агресії, але вирішальну роль у тому, чи буде вона явною чи нейтральною, відіграють фактори зовнішнього середовища [10; 24]. Аналіз розглянутих теорії дає підстави до наступних висновків:
Боротьбу шкіл, які розглядають людину виключно з біологічної чи пси-хосоціальної точки зору, можна вважати неконструктивною та недоцільною. Недоліком таких підходів є відсутність хорошої теоретичної моделі і надлишкова орієнтація на єдину першопричину агресивної поведінки без врахування взаємодії різноманітних детермінант. Біологічні моделі пояснюють агресію генетичним та еволюційним принципом; соціобіологічиі розглядають агресію як адаптивну форму соціальної поведінки у процесі еволюції; етологічний підхід трактує відкриті прояви агресії як функцію внутрішньої агресивної енергії, що вивіль-няється зовнішніми сигналами, пов'язаними з агресією. Дослідження з генетики свідчать, що схильність до агресивних вчинків визначається генетичними фак-торами [11; 34; 46]. Основні теоретичні підходи до вивчення детермінант та механізмів агресії наведені у таблиці 1.1. Таблиця 1.1 Детермінанти та механізми агресії, що виділяються різними теоретичними підходами
Одним із перших вітчизняних психологів, хто цікавився проблемою агресії, був Н. Д. Левітов [7]. Він наголошував на необхідності знання феноменології психічного стану агресії, виділяючи традиційно його пізнавальний, емоційний і вольовий компоненти. Підхід вітчизняних науковців до вивчення агресії є багатоаспектний, так як він враховує різноманітні фактори, що зумовлюють її виникнення. Деякі науковці висувають теорію, згідно якої ступінь складності агресивного поведінкового акту залежить від відносного внеску вроджених І набутих факторів. Наприклад, при переважанні перших агресія має більш просту структуру; при цьому взаємовплив і інтеграція складових агресії простежується протягом всього онтогенезу [18]. Низка досліджень визначили агресію як специфічний механізм регуляції, який будується на основі первинних емоційних реакцій і за певних умов може досягнути ступеня потреби в деструкції [42]. З часом, в процесі психосоціального розвитку, емоційно-поведінкова реакція агресії соціалізується, отримує особистісний контроль, який реалізується через соціальні норми [45]. Невирішеною між представниками (як зарубіжними, так і вітчизняними) різних концепцій є роль спадковості у природі агресивної поведінки. Одні з них вважають, що деліквентність, агресивність прямо не успадковується (І. В. Равіч-Щербо, Н. П. Дубінін, І. І. Карпец, В. Н. Кудрявцев) [37]. Інші вказують, що деякі біологічно зумовлені особливості (низька гальмівна функція кори головного мозку) роблять людей вразливими в стосунках, що сприяє розвитку асоціальної спрямованості, агресивної поведінки (Л. М. Барденштейн, Ю. Б. Можгинський, С. В. Тіунов, Я. М. Славгородський) [42]. На доказ того, що останні ближчі до істини, виступають результати сучасних досліджень, згідно яких активна форма реагування на стрес, фізіологічними проявами якої є підвищений кров'яний тиск, пришвидшене серцебиття, звуження судин; психологічними - емоції гніву; поведінковими - готовність до нападу чи активного захисту, визначається гене-тично [40]. Дослідження Г. М. Рожнова свідчать, що у дітей, чиї батьки хворіли алкоголізмом, спостерігається широкий спектр психопатологічних порушень, серед яких, підвищена агресивність, синдром гіперактивності і психопатоподібні стани з асоціальною поведінкою. Окрім того, вплив соціального оточення (те, наскільки особистість засвоюватиме ззовні агресивні типи реагувань) також залежить від біологічних та психологічних особливостей людини [27]. В останній час більшість представників західної психології та частина вітчизняних психологів пропонують розглядати агресію лише як один із мож-ливих виходів із фруструючої ситуації. Такий підхід можна вважати більш доцільним. Разом з тим, ціла низка дослідників залишаються прихильниками теорії соціального научіння, згідно якої, агресивна поведінка засвоюється в процесі соціалізації [8; 24; 37]. На сьогоднішній день дещо змінилося ставлення до агресивної поведінки. Дедалі частіше йдеться не лише про негативний характер агресії, але й про позитивну агресивну поведінку. Загальним для психологічних пояснень агресії є положення про те, що агресивної поведінки можна уникнути: імовірність її виникнення залежить від впливу безлічі сприятливих і перешкоджаючих агресії факторів, пов'язаних як із самою особистістю, так і із зовнішнім середовищем [11]. Вітчизняні дослідники вказують, що між поняттями агресії та агресивності існує суттєва різниця. З одного боку, не за всякими агресивними діями суб'єкта криється агресивність особистості. З іншого - агресивність не завжди проявля-ється в агресивних діях. У вітчизняній літературі агресія розглядається як одна зі стратегій поведінки [12]. Неоднозначність і складність агресії пов'язані із бага-товаріантністю її складових. Агресивний поведінковий акт - результат біоло-гічних, формально-динамічних, психологічних і соціально-психологічних влас-тивостей особистості [51]. Під агресивністю розуміють реакцію особистості на фрустрацію потреб і конфлікт. Агресивність виражається у суб'єктивній тенденції до ворожої поведінки, яка спрямована на повне чи часткове пригнічення іншої людини, їхнє обмеження, керування ними, заподіяння їм збитків чи страждань [9]. Агресивність - це властивість особистості, яка виражається у готовності до аг-ресивних дій по відношенні до іншого. Агресивність забезпечує готовність осо-бистості сприймати та інтерпретувати поведінку іншого відповідним чином [23]. Таким чином, аналіз та узагальнення наведених вище поглядів стосовно поняття «агресія» дозволяють розуміти її як: - психічний стан, що на певний час обумовлює ставлення до самої людини та до інших об'єктів та характеризується пізнавальним, емоційним та вольовим компонентами; - властивість особистості, що відображає відносно стабільну готовність до агресивних дій в різноманітних ситуаціях;
Дати єдине вичерпне визначення поняттю «агресія» важко, з огляду на те, що дослідники приходять до висновку, що існують різні форми, види та типи прояву людської агресії. Так, Д. Кенерік, С. Нейберг, Р. Чалдіні виділили чотири види агресії, залежно від форми прояву та засобу агресивної поведінки особистості: це непряма агресія, пряма, емоційна та інструментальна агресія [45]. А. Басс і А. Дарки описали такі види агресивної поведінки людини та розробили опитувальник для їх діагностики: фізична агресія, непряма агресія (цілеспрямована і нецілеспрямована агресія), роздратування (готовність при найменшому збудженні до прояву запальності, різкості, брутальності), негативізм (опозиційна форма поведінки), образа (заздрість та ненависть до оточуючих), підозрілість, вербальна агресія, почуття провини (аутоагресія). Окрім того, вони запропонували визначати індекс агресивності та ворожості, тобто, схильність особи до активних і непрямих форм агресивної поведінки, до агресивних та ворожих реакцій, шляхом підсумовування показників агресивної поведінки [40]. Доцільність виділення та самостійного вивчення означених видів агресії підтверджуються тим, що, по-перше, вони мають різний ступінь прояву (або схильності до прояву): непряма вербальна агресія виражена вдвічі більше, ніж непряма фізична агресія; по-друге, показники непрямої вербальної агресії, як правило, виявляють достовірні зв'язки з показниками інших видів агресії (прямої вербальної і прямої фізичної). Про те, що агресивна поведінка є комплексним психологічним феноменом, свідчать дослідження, в яких вказано про наявність значимих взаємозалежностей між сумарними показниками вербальної і фізичної агресії, з одного боку, і сумарними показниками прямої і непрямої агресії - з іншого. Однак не слід плутати агресивну поведінку зі схильністю до неї (агресією як інтегральною особистісною властивістю) і з іншими особистісними характеристиками, що сприяють чи ускладнюють формування мотиву агресивної поведінки (конфліктністю) [45]. Агресія поділяється по механізму виникнення (свідома, несвідома, афек-тивна, індукційована), по відношенню до об'єкту впливу (пасивна, активна), по спрямованості (соціально-, гетеро-, ауто- орієнтована), по масовості суб'єкту (індивідуальна, групова, масова) та по правовій орієнтації («законна», «незаконна») [57]. Компенсаторна агресія, породжена нездатністю людини застосовувати свою силу для досягнення певної мети. Це форма помсти життю за те, що воно її чимось образило. Людина, яка не може досягнути поставлених цілей конструктивно, прагне обирати деструктивні форми для досягнення бажаного чи збереження існуючого [10; 32]. Агресія за спрямованістю може бути направлена на інших та на себе (аутоагресія); за методом вираження є фізична та вербальна; за ступенем виразності - пряма та непряма; за наявністю ініціативи - ініціативна й оборонна [45]. Л. Берковіц [9] виділяє два види агресії: емоційну й інструментальну. Р. Берон та Д. Річардсон [16] розглядають фізичну, вербальну, сексуальну, ворожу, інструментальну агресію. Додж і Койї [45] запропонували терміни «реактивна» агресія, що допускає розплату у відповідь на загрозу, та «проактивна» - як пове-дінка, що спрямована на отримання певного позитивного результату. На думку А. Басса, агресивні дії можна описати на основі 3-х шкал: фізична-вербальна, активна-пасивна, пряма-непряма [44]. Проблема детермінації агресивної поведінки посідає чільне місце в пси-хології та володіє глибоким загальнопсихологічним змістом. Детермінантою є фактор, який обумовлює явище. В психології детермінізм розуміється як зако-номірна, необхідна залежність психічних проявів від причин чи факторів, що їх породжують [20]. Психологічними детермінантами виникнення агресії є вплив відповідних провокуючих об'єктивних та суб'єктивних чинників і факторів, серед яких можна виділити: психофізичні, психофізіологічні, індивідуально-психоло-гічні, психолого-педагогічні, соціально-психологічні фактори. Нас будуть цікавити лише індивідуально-психологічні чинники виникнення агресивної поведінки, до яких варто віднести:
Таким чином, проведений вище аналіз поглядів стосовно поняття «агресія» дозволяє розуміти її як поведінку, яка виявляється відкрито або приховано, активно чи реактивно, може бути виправданою, правомірною, або суперечити нормам і правилам поведінки людей в суспільстві; як таку, що завдає шкоду живим і неживим об'єктам нападу; спричиняє страждання або, принаймні, пси-хологічний дискомфорт. Встановлено, що під агресивною поведінкою розумі-ється поведінка особистості, яка може проявлятися у вигляді: реакції індивіда на загрозу його вітальним інтересам; захисту суб'єктивної реальності особис-тості; проявлення індивідом власних негативних почуттів у відповідь на різ-номанітні несприятливі, у фізичному і психічному відношенні, життєві ситуації; цілеспрямованої дії, направленої на задоволення значимих цінностей та сфер людського існування. Психологічними чинниками виникнення агресії є вплив провокуючих об'єктивних та суб'єктивних факторів, серед яких варта виділити: негативні властивості особистості, деструкція особистості, патологія рис характеру; особистісні негативні установки (ціннісні орієнтації особистості, знецінення моральних, правових, естетичних і етичних норм); інтенсивний негативний настрій з невідреагованими емоціями (гніву, люті, образи, злості тощо). |
|
Дипломного проектУ спеціаліста Типове завдання на дипломну практику за спеціальністю 18010013 «Управління проектами» 2 |
До дипломного проекту висувається ряд вимог В посібнику розроблена послідовність та методика виконання дипломного проекту з дисципліни “Технічний сервіс сільськогосподарської... |
|
ДИПЛОМНОГО ПРОЕКТУ Направляється студентка Шевченко М. О Направляється студентка Шевченко М. О. до захисту дипломного проекту за напрямом підготовки 050101 «Комп’ютерні науки» |
ПРОГРАМА ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ Програма та методичні вказівки до виконання дипломного проекту спеціаліста за фахом “Розробка родовищ корисних копалин” (спеціалізація... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Метод рекомендації до викон розділу «Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях» дипломного проекту (роботи) для студ економічних... |
ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Заключним етапом вищої освіти є виконання дипломного проекту. В ході дипломного проектування студент вирішує комплекс інженерних,... |
|
Наукової роботи «Волонтерство як ресурс соціальної роботи в контексті збройного конфлікту в Україні» |
ЗАТВЕРДЖУЮ Повна або базова вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст або бакалавр); для спеціаліста — без вимог до стажу роботи;... |
|
Про удосконалення професійної підготовки педагогічних працівників... Один із важливих напрямків роботи НМЦ управління освітою і методичною роботою ІППО КМПУ імені Б. Д. Грінченка організація роботи... |
УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЦЕНТР ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ... Головною ланкою в процесі освоєння знань молодшими школярами є рівень розвитку їх пізнавальної сфери, і особливо таких психічних... |