|
|
Скачати 0.61 Mb.
|
| УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ ДРАМА З СІЛЬСЬКОГО ЖИТТЯ В 5 ДІЯХ ДІЙОВІ ОСОБИ Микола Задорожний, чоловік, літ 45, невеликого росту, похилий, рухи повільні. Анна, його жінка, молодиця, літ 25. Михайло Гурман, Жандарм , високий, здоровий мужчина, літ З0. Олекса Бабич, селянин, літ 40, сусіда Миколи. Настя, його жінка, літ 35. Війт, селянин, літ 50. Шльома, орендар. Селяни, селянки, парубки і дівчата, музи к и і т. і. Діється коло 1870 року в підгірськім селі Незваничах. ДІЯ ПЕРША Нутро сільської хати. Ніч. Надворі чути шум вітру, сніг б'є об вікна. В печі горить огонь, при нім горшки. Анна і Настя пораються коло печі. На лаві, на ослоні, на припічку і на печі дівчата і парубки, одні прядуть, другі мотають пряжу на мотовилах; насеред хати при стільці один парубок плете рукавиці, Другий на коливороті крутить шнур. ЯВА ПЕРША Парубки, дівчата, Анна і Настя. Парубки і дівчата (співають): Ой там за горою та за кремінною Не по правді жиє чоловік з жоною. Вона йому стелить білу постеленьку, А він їй готує дротяну нагайку. Біла постеленька порохом припала, Дротяна нагайка біле тіло рвала. Біла постеленька порохом присіла, Дротяна нагайка кров'ю обкипіла. Настя (перериває, махаючи стиркою). Та тьфу на вас! Що се ви вигадали такої плаксивої! Мов по покійнику голосять. 1 парубок (регочеться). Ага, а у вас мурашки по шкірі забігали. Настя. Тю на тебе та на твою голову! Ти гадаєш, що я твого тата жінка, що небіжка ніколи з синців не виходила. 1 парубок. Го-го, мій тато небіжчик усе говорив: «Як чоловік жінки не б'є, то в ній утроба гниє». 2 парубок. О, твій тато добрий цирулик був. Він і хлопам умів кров пускати. 1 парубок. І задармо! То также щось варто! Настя. Та повинні-сте стидатися хоть тут, у тій хаті таке говорити та співати. Пек, осина! То так якби, не при хаті кажучи, злого духа при малій дитині згадав. Тут ангели божі літають, одна хата в цілім селі, де святий супокій, та згода, та лад, та любов — а ви якесь таке завели, що гидко і в губу брати. 1 дівчина. Та не бійтеся, тітко, ми своєю співанкою святих ангелів із хати не виполошимо. Настя. А ти відки се знаєш? А може, якраз виполошите? Знаєш, як старі люди кажуть: не викликай вовка з лісу. А то буває таке, що як у злу годину скажеш кому лихе слово, то воно зараз сповниться. Мої небіжка мамуня розповідали, що раз один такий... 1 парубок. Та пипоть вам на язик! Ідіть до печі та глядіть, чи швидко ті вареники будуть, бо далі Микола з міста приїде та нас понаганяє додому. Настя. Ади, який швидкий! Не бійся, вареники будуть. Гляди тілько, щоб ти свою рукавицю доплів. (Іде до печі.) 1 дівчина. Ну, кінчім, сестрички, тоту співанку. Вона дуже красна. А така жалісна, аж плакати хочеться. Анна (від печі). Почекайте-но, як замуж повиходите та на своїх плечах того добра зазнаєте, то вам ще й не так плакати захочеться. Дівчата. От тобі й на! А ви се відки знаєте? Хіба ви сього зазнали? Анна. Ну, я не про себе говорю. А втім, що зазнала, то досить мені знати та богу. Дівчата (хвилю мовчать, потім починають співати): Ой мужу ж мій, мужу, не бий мене дуже, В мене тіло біле, болить мене дуже. Пусти ж мене, мужу, в вишневий садочок, Най я собі урву рожевий квіточок, Урву рожу-квітку та й пущу на воду: Плини, плини, роже-квітко, аж до мого роду. Плини, плини, квітко, плини по Дунаю, Як побачиш мою неньку, приплини до краю. Настя (тим часом повиймала вареники, відцідила їх, полила їх олієм, посолила і ставить на столі). Ну, годі вам співати! Кидайте роботу! Вареники на столі! (Парубки і дівчата покидають роботу і з веселим гамором сідають за стіл і їдять. Настя з Анною коло печі; вона відсипала собі також вареників і сідає на припічку, обернена до столу плечима.) Ну, кумо, помагай і ти! Анна (глядить до вікна). Господи, яка там шаругаї Коли б тілько наші де з дороги не збилися! , - Настя. Не бійся, їм не першина. Анна. Не знаю, але мені так чогось лячно, так чогось сумно, як коли б якесь велике нещастя надо мною зависло. Настя. Та я то, небого, виджу. Цілий день як сама не своя ходиш. Та й уже сама собі міркую, чого би тобі журитися? Живеш, як у бога за дверми... Анна. Я? Настя. Чоловіка маєш доброго, тихого, роботящого, що трохи не молиться до тебе. Анна (зітхає). Та що то з того! Настя (тихіше). Ага, ти про те, що дітей не маєш. Не бійся, бог ласкав, будуть іще. Анна (махає рукою). Ей, я не проте! Настя. А про що ж? Чого тобі ще треба? Що брати тебе на посагу скривдили? Тьфу! Наплюй ти на їх посаг! Тм твоя кривда боком вилізе. Анна (кидається мов ужалена). Йой, кумо! Та хіба я про посаг? І пощо ви мені згадуєте моїх братів? Адже знаєте, що вони мої найтяжчі вороги. Настя. Знаю, небого, знаю! Наслухалась я про твоє керваве дівування. Анна (живо). Що? Про моє дівування? Що ви про нього знаєте? Настя (добродушно). Все знаю, небого моя, все знаю. Як тебе брати побивали, за наймичку мали, між людей не пускали і вкінці за наймита замуж випхали, ще й на посагу покривдили. Ой, та чи тілько те!.. Анна. Як то? Ще й більше щось знаєте? Настя (сміється). Та ти, кумо, мене не бійся! Кажу тобі, що знаю все, хоч то від нас не близька сторона, аж у другім повіті, а братів твоїх я й на очі не бачила. Анна. А відки ж ви все те знаєте? Настя (сміється). Через сороки-ворони, любонько! Були вже такі люди, що мені доповіли. Навіть би-сь ніколи не вгадала,хто. Анна. Певне-сте, десь якусь мою посестру на ярмарку бачили? Настя. Ой, кумонько! Чи то я так на тих ярмарках часто буваю! Ні, таки до моєї хати сама звістка прийшла, та й то не коли, а вчора. Анна. Ну, то я вже ніяк не вгадаю, хто то міг бути. Парубки і дівчата (встають від їди). Спасибіг вам, тітко Анно, і вам, тітко Насте, за вечерю! 1 парубок. Господи тобі слава, що ся душа напхала! Настя (б'є його стиркою). Іди, іди ти, негосподарська дитино! Дівчата. Ну, пора нам додому, а то позамітає дорогу, то не докопаємося вулицею. 2 парубок. Не бійтеся, мої ластівочки! Нас тут хлопців досить, кождий по дві вас на плечі візьме та й додому занесе. 1 дівчина. Овва, які мені силачі. Ще подвигаєтеся та болячки постручуєте! Збираються, забирають куделі та пряжу і виходять. Ну, добраніч вам! Цілуються з Анною, вона світить їм скіпкою до сіней. Анна. Добраніч, дівчата, добраніч! Та приходіть і завтра, будьте ласкаві! (Зачиняє за ними двері.) ЯВА ДРУГА Анна і Настя. Настя. Та було хіба і мені йти. Анна (спрятує зо стола). Ой, посидьте ще троха. У вас хата не сама, а як ваш чоловік буде їхати, то й так попри нашу хату, то почуєте. А мені веселіше буде ждати. Настя (помагає прятати). Та воно то так. А все-таки хата рук потребує. Ну, та вже для тебе се зроблю... (Зупиняється серед хати перед Анною, з мискою в руках.) Ну, а ти не цікава, від кого я дізналася про твоє дівування? Анна. Та що мені! Я не вдатна загадки розгадувати. Настя (лукаво). А твоє серце нічого тобі не говорить? Анна. Серце? А вам що таке? Що воно мені має говорити? Настя. Ага, а на лиці мінишся! Бліднеш, то знов червонієш! Ну, ну, не лякайся! Я знаю все, від нього самого. Анна. Схаменіться! Що ви говорите? Від якого нього? Настя. Від Михайла, а від кого ж би? Анна. Від якого Михайла? Настя. Ей, кумо, та не прикидайся, що нічого не розумієш. Адже ми обі не діти! Михайла Гурмана знаєш, а? Анна (відступає крок взад і хреститься). Свят, свят, свят! Ви що се, кумо, говорите? Михайло Гурман — так, я зналася з ним, але його давно на світі нема. Він у Боснії згиб. Настя. Хто се тобі сказав? Анна. Я ее знаю, брати говорили. Настя. Еге, то-то й є, що брати! Анна. його мати сама лист мені показувала, плакала. Настя. Ну, то мусив бути лист фальшивий, бо Михайло живісінький. Анна. Кумо, бійтеся бога, не говоріть сього! Може, вам приснився? Може, дух його вам об'явився? Настя. Ні, кумо Анно, я тобі кажу: він живісінький. У Жандарм ах служить уже три роки. Десь був у іншій стороні, а тепер його до нас перенесли. Вчора до нас у хату заходив, про тебе розпитувався. Анна. Господи, що се таке? Що зо мною діється? Кумо, голубонько! Кажіть, що се вам привиділося, приснилося! Адже ж сс... сс такс, що здуріти можна! Адже ж я тому Михайлові клялася, присягала, що радше в могилу піду, ніж з ким іншим до шлюбу стану. А тепер!.. Він по мою душу прийшов. Та ні, ні, ви жартуєте, ви тілько так говорите! Настя. Хрестися, кумо! Чого ти так перелякалась? Тут видима річ, що брати ошукали тебе. Значить, на тобі нема ніякої вини. Він і сам се казав. Він зовсім не винуватив тебе. О, якби ти знала, як він гарно та щиро говорив про тебе! Анна. Ні, ні, ні! Не говоріть мені нічого! Не хочу чути про нього, не хочу бачити його. (Ходить по хаті, ламаючи руки.) Ой господи! Ой боже мій, та невже сьому правда? Невже і тут мене одурили, ошукали, мов кота в мішку продали? Настя. Та вспокійся, кумо! Що вже про те говорити, що пропало! Най їм за се бог заплатить. Анна (все ще в нетямі ходить по хаті). І за що? Пощо? А, знаю, знаю! Вони Михайла боялися, щоб не відібрав від них моєї батьківщини. О, так, так! А сей покірливий, наймит, ще й рад, що що-небудь дістав. Господи, рятуй мене! Не дай одуріти! Настя (бере її за плече). Та отямся-бо, кумо! Що ти торочиш? Чи не гріх тобі? Ти тепер замужня жінка, треба про се все забути. Анна (вдавлюється в неї, по хвилі). А так, правда ваша! Правда ваша! Забути треба. Хоч би мало серце розірватися, а забути треба. Ой господи! І як воно досі не трісло? Кілько я намучилася за ті роки! А тепер гадала, що от-от давні рани перестануть боліти. А тут на тобі! Маєш! Той, що досі був для мене помершим, являється наново. Кумонько, матінко моя! Порадь мені, що маю робити? Дай мені якого зілля, щоби тут, отут перестало боліти! Настя. Де вже мені, небого, до зілля? Не пораджу я тобі нічого, хіба одно: молися богу, чень він відверне від тебе се лихо. Анна. Молилась, кумо, молилась! Товкла чолом о кам'яні сходи при церкві, слізьми плити вмивала — нічого не помагає. Настя (надслухує). Га, чуєш? Мабуть, дзвінок теленькає. Певно, наші їдуть. Анна (при вікні). Теленькає! Ледво чути за свистом вітру, а теленькає. Господи тобі слава, що їдуть! Ходімо зустрічати! Обидві сквапно одягаються і виходять. ЯВА ТРЕТЯ По хвилі входять Анна, Настя і Бабич, увесь у снігу, з батогом у руках. Бабич. Дай боже вечір добрий! Анна. Дай боже здоровля! Так, кажете, мій з вами не їхав? Бабич. Ні, кумо. Я його ще на соляній жупі лишив. Ще докладав своєї купи дров і щось там почав з війтом перемовлятися, та я не дочікував до кінця та й поїхав за іншими. Анна. Бійтеся бога! Як же ж ви могли його самого лишити в таку страшну негоду? Бабич. Е, не бійтеся, сам він не буде. Певно, поїхав на Купіння з передільничанами. А наші всі на Радловичі гостинцем їхали. Але він швидко приїде, не бійтеся. Конята у нього добрі. Анна. Ой, я чогось боюся. Кажуть, у лісі вовки появилися. Ще не дай боже якого нещастя! Бабич. Та вспокійтеся, кумо! Ще бог ласкав, відверне від нас лиху пригоду. А Микола не дитина. Він за худобу дбає. Ну, стара, ходімо їхати додому, там десь конята перемерзли. Настя. Ну, добраніч тобі, кумо. Молися, небого, богу, все добре буде! Бабич. Добраніч! Анна. Оставайтеся з богом! Бабич і Настя виходять. ЯВА ЧЕТВЕРТА Анна (сама, одягнена в кожу і хустині, сідає коло вікна і надслухує). Не чути! Тілько вітер свище і виє. (Заламує руки.) А він жиє, жиє, жиє! Одурили мене, отуманили, загукали, обдерли з усього, з усього! Ні, не хочу про се думати. В мене є чоловік, шлюбний. Я йому присягала і йому додержу віри. (Надслухує.) Ах! Ось він їде! Ну, прецінь! Господи тобі слава! (Виходить.) ЯВА П'ЯТА Микола і Анна. За сценою чути брязкіт нашийників. По хвилі входить Микола, весь присипаний снігом, в гуні, надітій поверх кожуха, в баранячій кучмі, в рукавицях і з батогом. Він стає насеред хати, виймає батіг із-за ременя і починає обтріпувати сніг, стукаючи при тім об землю чобітьми. Відтак охаючи починає роздягатися. Микола. Ось тобі і заробок! Ось тобі жий та будь! Ой господи, і як се я душі не згубив по дорозі, то й сам уже не знаю! Ох, та й утепенився ж я! Та й промерз до самої кості! (Відсуває вікно і кричить.) Анно, а коням треба пити дати! Думав напоїти на Купінні, та не мож було! Анна (за сценою). Добре, добре! Я вже й воду зладила. Микола (засуває вікно, знімає гуню, потім кожух і вішає їх на жердці). Ну, заробок, нема що казати! За вісім шісток головою наложи — оплатиться. Цілісінький день роби, двигай, волочися, худобу збавляй, мерзни і мокни, як остатня собака, — і за все те вісім шісток. А прийдеться платити, то й того їм, людоїдам, жаль. І тото би зажерли. Як дають чоловікові той кровавий крейцар, то так і видиш, що їх і за тим колька коче. А бодай вас уже раз людська праця розсадила та розперла, щоби-сте лиш очі повивалювали, нелюди погані! (Сідає кінець стола і починає стягати чоботи.) От іще бідонька моя! (Кричить.) Жінко, гей, жінко! Анно! Де ти там? Анна (входить). Ти мене кликав? Микола. Таже кликав. Ну що, коні пили? Анна. Ще й як. Так, біднята, перемерзли, мов риби тряслися. Бідна худібка! Я їм трохи сировиці до води долила, випили по дві коновці. Микола. А їсти мають там що? Анна. Ну, та вже я не спустилась на тебе, поки ти їм даси. Мають по гарцеві вівса, та й січки я нарізала у заступника на машині, ну, та й сіна поза драбину понапихала. Ба, та чого ти так запізнився? Микола. Ет, волиш не питати. От ходи та поможи мені чоботи стягнути. Ади, позамерзали як костомахи, та боюсь, щоб ноги не повідморожувати. Анна. Пек-запек! Що ти говориш? Ще би нам лиш того бракувало! (Бере за чобіт, тягне, та, заглянувши Миколі в лице, опускає ногу, відступає на крок узад і хреститься.) Свят, свят, свят! Миколо! А тобі що такого? Ти весь у крові! Микола. Я? Анна. Бійся бога! А се що таке? Чи бійка де була? Чи, може, ти скалічився де? Микола. Та ні, ні, не бійся! Анна (кидається до нього і розпинає лейбик). Та почекай лишень! Господи, сорочку покровавив! Ну, що се таке з тобою сталося, Миколо? |
| Урок з теми «Бароко. Із літератури європейського бароко. П. Кальдерон. Драма «Життя- це сон» Тема: Узагальнюючий урок з теми «Бароко. Із літератури європейського бароко. П. Кальдерон. Драма «Життя- це сон» |
Розвиток та розміщення сільського господарства світу Мета: встановити структурні та територіальні особливості сільського, і зокрема зернового, господарства світу у зв’язку із ресурсами... |
| ПЕРЕЛІК платних послуг, що можуть надаватися Державною інспекцією... Державною інспекцією сільського господарства України, а також державними інспекціями сільського господарства Автономної Республіки... |
Урок української літератури. 10 клас Тема уроку. Драматургічна творчість... Тема уроку. Драматургічна творчість І. Я. Франка. Соціально-психологічна драма „Украдене щастя” |
| Слов’янському аграрному технікуму – 80 років За цей час він дав путівку в життя десяткам тисяч висококваліфікованих кадрів для сільського господарства нашої країни. Готуючи обізнаних... |
Рятування потерпілих на льоду Надання допомоги людині, яка провалилася під лід, надзвичайно небезпечне заняття, потребує зібраності та виваженості в діях |
| НОМЕНКЛАТУРА службових, спеціальних (спеціалізованих) автомобілів,... Автомобілі, прилади діагностики, обладнання та інструмент закріплюються персонально за посадовими особами Державної інспекції сільського... |
Тема. Драматична творчість Івана Франка. Драма «Украдене щастя» найвизначніший... Тема. Драматична творчість Івана Франка. Драма «Украдене щастя» найвизначніший сценічний твір І. Франка |
| ДПТНЗ «Роменське ВПУ» Випускник навчального закладу має набути наступних характеристик: творчий підхід до будь-якої справи; креативність у мисленні; мобільність... |
ПЛАН Вступ Поняття припинення трудового договору, підстави його припинення, їх класифікація Розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця за підставами, що не грунтуються на винних діях працівника |