ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення заняття з психологічної підготовки з особовим складом 1-го караулу ПДПЧ-36. Тема №3. 7 «Індивідуально-психологічні властивості. Темперамент, характер»

Місце проведення: учбовий клас.

1. 
   Організаційний момент - 2 хв.
   

• 
  перевірка присутніх ;
  
• 
  оголошення теми і мети заняття, питання, які вивчатимуся.
  

• 
  перевірка засвоєння раніше пройденого матеріалу.
  

К о р о т к и й з м і с т

Методичні вказівки

Зміст понять темперамент, холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік, лекстраверт, лінтроверт, невротизм характер, лсензитивність, реактивність. Темперамент. Якості темпераменту (сензитивність, реактивність, темп реакції, екстраверсія, інтроверсія, невротизм). Темперамент у професійний діяльності пожежників. Характер, його визначення, основні риси. Психологічні типи акцентованих характерів. Формування характеру. Термін темперамент входить до наукових знань про природу індивідуально-психологічних відмінностей. Давньогрецька медицина в особі найвідомішого її представника Гіппократа (V ст. до н.е. вважала, що стан організму залежить головним чином від кількісного співвідношення рідин, що є в організмі (кров, лімфа, жовч). Пропорція в змішанні цих соків називалася грецьким словом лкрасис. Римські лікарі, що працювали декількома сторіччями пізніше, визначили це поняття латинським словом "temperamentum", що означає належне співвідношення частин, від якого і утворився термін темперамент. Римський анатом і лікар Гален, який жив у II ст. до н. е., дав уперше розгорнену класифікацію темпераментів: вона включала 13 типів. Згодом представниками античної медицини число типів темпераменту було зведене до чотирьох. Протягом багатьох сторіч, що пройшли з часів античної науки, висувалися різні нові гіпотези, що мали на меті пояснити причину відмінностей за динамічними виявами психіки. Про вплив учення давніх лікарів можна судити по тому, яке значення і надалі надавалося гуморальним (від лат. "humor" - волога, сік) системам організму. Так, німецький філософ І. Кант (кінець XVIII ст.) вважав, що природною основою темпераменту є індивідуальні особливості крові. Близька до такої точки зору ідея російського педагога, анатома та лікаря П. Ф. Лесгафта, який писав (у кінці XIX - на початку XX ст.) про те, що в основі темпераменту лежать властивості кровообігу (зокрема, товщина і пружність стінок кровоносних судин, діаметр їх просвіту, форма серця і т. інше). Згідно з цією теорією, від швидкості та сили кровотоку залежать індивідуальні характеристики, збудливість організму і тривалість реакцій у відповідь на різну стимули. Німецький психіатр Е. Кречмер обґрунтував (20-ті роки нашого століття) уявлення про те, що психічний склад індивіда відповідає статурі, загальний тілесний конституції. Зв'язок між типом статури і деякими психічними властивостями, за Е. Кречмером, слід пояснювати тим, що як тип будови тіла, так і психічні особливості зумовлені хімічним складом крові, гормонами, що виділяються залозами внутрішньої секреції. Американський учений У. Шелдон (40-ві роки нашого століття) також ставив у пряму залежність індивідуально-психологічні межі відрегульованих гормональною системою тілесних особливостей (співвідношення різних тканин організму). Темперамент (від лат. "temperаmentum" - змішую в належному співвідношенні) - біологічний фундамент особистості; сукупність індивідуальних особливостей, що характеризують динамічну та емоційну сторону поведінки людини, її діяльність і спілкування. У науку міцно увійшов термін "темперамент" і до наших днів зберегло значення розподілу людей залежно від їх темпераменту на чотири групи: холеричний, сангвінічний, флегматичний, меланхолічний. Холеричний тип - сильний, неврівноважений тип темпераменту, що виявляється у загальній рухомості та здатності віддаватися справі з особливою пристрастю, в емоційності, зміні настрою тощо. Сангвінічний тип - сильний, врівноважений, рухливий тип, характеризується високою психічною активністю, багатою мімікою, чуйністю, товариськістю. Флегматичний тип - сильний, врівноважений, інертний тип, характеризується повільністю, слабким зовнішнім вираженням емоцій, низьким рівнем психічної активності. Меланхолічний тип - слабкий, гальмівний тип темпераменту, якому притаманні уповільненість рухів, стриманість моторики і мовлення, легка ранимість, схильність глибоко переживати незначні події, сензитивність. Якості темпераменту: сензитивність - особливість людини, що виявляється у виникненні чутливості на зовнішній подразник найменшої сили; реактивність - особливість людини, що пов'язана із силою емоційної реакції на зовнішні та внутрішні подразники; активність - здатність людини подолати зовнішні та внутрішні перешкоди; темп реакції - швидкість протікання психічних процесів, деякою мірою психічних станів; ригідність - особливості людини, що виявляються у здатності її пристосування до нових умов; екстраверсія - виявляється в активній спрямованості особистості на світ об’єктів, людей, подій, предметів; інтроверсія - виявляється у активній спрямованості особистості на явища власного суб’єктивного світу, на свої переживання. Справді поворотним пунктом в історії природничо-наукового вивчення темпераментів стало вчення І.П. Павлова про типи нервової системи, або, що те ж саме, про типи вищої нервової діяльності (загальні для людини і вищих тварин-ссавців). Це вчення було сформульоване великим фізіологом на заключному етапі його наукової діяльності ( в 20-30-ті рр.). У лабораторіях І.П. Павлова, поряд із закономірностями роботи кори великих півкуль головного мозку (досліди проводилися на собаках), були відкриті та вивчені відмінності в нервовій діяльності, пов’язані з індивідуальністю тварини. Було помічено, що своєрідності поведінки собаки (наприклад, жвавість або повільність, сміливість або лякливість) закономірно відповідали деякі особливості основних нервових процесів збудження і гальмування. Внаслідок багаторічних досліджень було встановлено, що в основі індивідуальних відмінностей, якi вивчалися, лежать такі фізіологічні властивості: сила збудження і гальмування, їх рухливість, тобто здатність швидко змінювати одне одну, врівноваженість між збудженням і гальмуванням. Те чи інше поєднання цих властивостей і становить тип вищої нервової діяльності. І.П. Павловим була створена класифікація основних типів вищої нервової діяльності: 1) сильний урівноважений швидкий (живий), 2) сильний урівноважений повільний (спокійний), 3) сильний неврівноважений (нестримний) і 4) слабий тип. У працях психологів Б.М. Теплова, В.Д. Heбиліцина уточнювалися і доповнювалися дослідження про властивості типу вищої нервової діяльності людини. Були відкриті нові властивості нервової системи. Одне з них динамічність (від цієї властивості залежить легкість, швидкість утворення тимчасових зв’язків у корі мозку). Інше -лабільність (від цієї властивості залежить швидкість виникнення і припинення нервового процесу, на відміну від рухливості, що характеризує швидкість зміни одного процесу іншим). З'ясувалося, що властивості типу вищої нервової діяльності можуть бути більш загальними, що виявляються в динамічній стороні психіки, і більш конкретними, з більш обмеженою сферою дії. Було показано, що психічна активність як межа темпераменту безпосередньо залежить від особливої властивості типу нервової системи (відомості О.А. Голубєвої). Кожна з властивостей нервової системи впливає на різні сторони темпераменту, а кожна з динамічних особливостей активності, емоційності та моторики залежить не просто від тієї чи іншої властивості нервової системи, а й від типу нервової системи загалом (дослідження В.С. Мерліна). Разом з тим у деяких видах діяльності від властивостей темпераменту може залежати не тільки хід їх виконання, а певною мірою і результат. У тих галузях праці, тих видах занять, де висуваються досить жорсткі вимоги до темпу або інтенсивності дій, індивідуальні особливості динамічних виявів психіки можуть стати чинником, що впливає на придатність до діяльності. У деяких професіях вимоги до динамічних властивостей настільки високі, що виникає потреба в попередньому відборі людей за такими властивостями. Наприклад, тим, хто хоче стати льотчиком-випробувачем, диспетчером на деяких виробництвах рятівником, пожежником або оволодіти деякими видами циркового мистецтва, треба мати жвавий і сильний тип нервової системи. Емоційна збудливість як сторона темпераменту необхідна в діяльності актора і музиканта. Але в більшості професій властивості темпераменту, позначаючись на динаміці процесу діяльності, не впливають на її кінцеву продуктивність. Недоліки темпераменту можуть компенсуватися за рахунок захопленості, підготовки, вольових зусиль. У перекладі з грецької характер - це карбування, прикмета. Дійсно, характер ї прикмети, яких набуває людина, живучи в суспільстві. Подібно тому як індивідуальність особистості виявляється в особливостях проходження психічних процесів (хороша пам'ять, багата уява, кмітливість і темперамент), вона виявляє себе і в рисах характеру. Характер - це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що виявляється в діяльності та спілкуванні, зумовлюючи типові для індивіда способи поведінки. Характери поділяються на сильні та слабкі, діяльні та бездіяльні, суспільно спрямовані та егоїстичні, цілісні та суперечливі. У структурі характеру виділяють: інтелектуальні риси (глибоке мислення, кмітливість, винахідливість тощо), моральні риси (переконаність, принциповість, почуття обов'язку, патріотизм), вольові риси (самостійність, наполегливість, мужність, цілеспрямованість), емоційні риси (врівноваженість, пристрасність, вразливість, поривчастість). Дослідник в галузі пожежної психології О.П. Самонов виді­ляє в структурі характеру пожежного чотири групи рис. Перша група - ставлення до оточуючого середовища, якi виявляються у спрямованості особистості, діях, вчинках, поведінці пожежного і визначається його потребами, світоглядом. Друга група рис - ставлення до діяльності, службових обов’язків. Позитивні риси: любов до праці, рішучість, хоробрість, енергійність, стриманість, охайність тощо. Негативні риси: нерішучість, недисциплінованість, неорганізованість, лінь і т.і. Третя група рис - ставлення пожежних до інших людей, до товаришів по службі, до начальників, що виявляється у повазі до співробітників, відвертості, вихованості або ж у грубості, недовірливості, замкненості. Четверта група - ставлення пожежного до самого себе. До цієї гру­пи рис характеру відносяться: самокритичність, почуття особистої гідності, скромність, а також негативні риси: егоїзм, зверхність. Акцентуація - це ті індивідуальні риси, якi мають тенденцію до переходу в патологічний стан. За більшого прояву вони накладають відбиток на особистість. Класифікація типів акцентуації характеру ї доволі складною і не співпадає за номенклатурою найменувань у різних авторів (К. Леонгард, А Лічко). Однак опис акцентуйованих меж значною мірою виявляється ідентичним. Це дає змогу дати перелік акцентуацій, запо­зичуючи найбільш вдалі терміни з обох класифікаційних схем. ( Основні напрямки розвитку темпераменту: комплектування підроз­ділів з урахуванням психологічної сумісності; згуртованість колективів, розвиток оптимізму, створення життєрадісних, бадьорих обставин; формування твердого характеру, професійної спрямованості; виховання вміння оволодіти собою, навиків та зви­чок правильної поведінки; постійне спонукання до самовдосконален­ня свого темпераменту. Шляхи виховання характеру: систематичне та цілеспрямоване роз­криття значення плідної праці для підвищення бойової готовності; формування та активізація позитивних мотивів поведінки; цілеспрямоване накопичення досвіду моральної поведінки у процесі навчання та служби; вміле використання виховних можливостей колективу; регулярні зустрічі з ветеранами; використання позитивних прикладів історичної, художньої літератури, кінофільмів, телебачення та радіопередач; самовиховання характеру.

4. 
   Закріплення вивченого матеріалу - 5 хв.
   

0. 
   1. Дайте загальну характеристику темпераменту.
   
1. 
   2. Які основні типи вищої нервової діяльності ви знаєте.
   
2. 
   3. Які шляхи виховання характеру ви знаєте.
   
3. 
   4. Які ви знаєте риси характеру?
   

• 
  вказати на питання, які вимагають підвищеної уваги ;
  
• 
  оголосити оцінки ;
  
• 
  відповісти на запитання.