|
|
Скачати 3.13 Mb.
|
| Інститут соціальної та політичної психології НАПН України Всеукраїнська громадська організація «Культи і суспільство» Міжнародний круглий стіл «Інформаційно-психологічна безпека людини, суспільства, держави: стан, проблеми та шляхи їх розв'язання» Дата проведення: 27–28 вересня 2010 р. Місце проведення: Україна, м. Київ, Клуб Кабінету Міністрів, вул. Інститутська, 7. Учасники Агеєнкова Катерина Кузьмівна, кандидат психологічних наук, доцент Білоруського державного університету, експерт Комітету в справах релігій та національностей Республіки Білорусь (Білорусь). Анналіза Ошгер (Annelise Oeschger), голова робочої групи «Культи і порушення прав людини» Конференції INGO Ради Європи (Німеччина). Болдирєв Юрій Олександрович, депутат Верховної Ради України. Бойко Олександр Дмитрович, ректор Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, доктор політичних наук, професор. Борозенець Тарас Анатолійович, кандидат філософських наук, релігієзнавець, доцент. Васильева Ганна Юріївна – кандидат мед. наук., Український науково дослідницький інститут соціальної та судової психіатрії МОЗ України. Васютинський Вадим Олександрович, доктор психологічних наук, професор, завідувач лабораторії психології мас і спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. Вербицький Костянтин Олександрович - Головне наукове експертне управління Апарату ВР України. Волков Євгеній Новомирович, кандидат філософських наук, доцент кафедри загального і стратегічного менеджменту Державного університету «Вища школа економіки» (Нижегородський філіал) (Росія). Гаюк Володимир Васильович – заступник директора департаменту Держкомнацрелігій. Гирик Юрій Миколайович, завідувач секретаріату Комітету з питань свободи слова та інформації. Горецька Ірина Леонідівна, головний консультант Комітету з питань свободи слова та інформації. Гриневич Марія Сергіївна, провідний спеціаліст відділу патріотичного виховання та підтримки творчих ініціатив молоді департаменту молодіжної політики Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту. Грушко Наталія Іванівна, помічник Народного депутата. Дубина Микола Іванович - заступник директора Українського науково дослідницького інституту соціальної та судової психіатрії МОЗ України. Е Люхуа (Ye Luhua), співробітник Інституту релігій Шанхайської академії суспільних наук (КНР). Жуковіна Лідія Олександрівна, головний спеціаліст відділу з питань законодавства про інформацію Департаменту соціального, трудового та гуманітарного законодавства Міністерства юстиції України. Ірхін Юрій Борисович, кандидат психологічних наук, начальник наукової лабораторії психологічного супроводу оперативно-службової діяльності Органів Внутрішніх Справ Київського національного університету Внутрішніх Справ України. Канафоцький Михайло Омелянович, начальник Управління організаційно-аналітичного забезпечення Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі. Компанцева Лариса Феліксівна, доктор філологічних наук, доцент, завідувач кафедри Національної академії Служби безпеки України. Костицький Василь Васильович, доктор юридичних наук, професор, голова Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі,. Ліщинська Олена Альбертівна, доктор психологічних наук, доцент, завідувач кафедри психології управління факультету психології Львівського державного університету Міністерства Внутрішніх Справ України. Манойло Андрій Вікторович, доктор політичних наук, професор, заступник генерального директора експертної організації ТЕхСІ (Росія). Найдьонова Любов Антонівна, кандидат психологічних наук, заступник директора Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. Нещерет Тетяна Вікторівна, головний психолог відділу психологічного забезпечення управління соціально-гуманітарної та психологічної роботи Департаменту кадрового забезпечення МВС України. Остроухов Володимир Васильович, доктор філософських наук, професор кафедри національної безпеки Національної академії Служби безпеки України. Петрик Валентин Михайлович, кандидат наук з державного управління, доцент кафедри Навчально-наукового інституту інформаційної безпеки Національної академії СБ України. Петрунько Ольга Володимирівна, доктор психологічних наук, старший науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. Пєтухов Володимир Едуардович, психолог вищої кваліфікаційної категорії, голова правління Всеукраїнської громадської організації «Спілка захисту сім’ї і особистості. Поліщук Дмитро Степанович, завідувач секретаріату Комітету з питань національної безпеки і оборони. Прокопішин Ростислав Олександрович, науковий співробітник Центру екстремальної психології Психологічного інституту Російської академії освіти (Росія). Сєдова Ольга – чиновник програми Ради ЄС європейського проекту «Сприяння європейським стандартам в українському середовищу ЗМІ». Скрябін Віктор Валерійович - Департамент інформації та масових комунікацій Секретаріату Кабінету Міністрів України. Скулиш Євген Деонізійович, ректор Національної академії Служби безпеки України, доктор юридичних наук, доцент. Слюсаревський Микола Миколайович, директор Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, кандидат психологічних наук, член-кореспондент НАПН України. Спірідонов Віктор Кирилович, кандидат медичних наук, лікар-психіатр вищої кваліфікаційної категорії Українського медичного та моніторингового центру МОЗ України. Табачников Станіслав Ісакович – директор Українського науково дослідницького інституту соціальної та судової психіатрії МОЗ України. Усенко Василь Сергійович, кандидат медичних наук. Цибулькін Володимир Володимирович, кандидат філологічних наук, доцент. Чебаненко Валерій Іванович, голова правління Всеукраїнської громадської організації «Культи і суспільство». Чебаненко Максим Валерійович, адміністратор сайту «Культі і суспільство в демократичніх странах». Червак Богдан Остапович, директор департаменту інформаційної політики Державного комітету телебачення та радіомовлення України. Штоквиш Олександр Анатолійович, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник, головний науковий співробітник наукової лабораторії Навчально-наукового центру Національної академії Служби безпеки України. Щекатуров Ян Миколайович, голова правління Дніпропетровського міського центру «Діалог». Резолюція Міжнародного круглого столу «Інформаційно-психологічна безпека людини, суспільства, держави: стан, проблеми та шляхи їх розв'язання» Організатори круглого столу – Інститут соціальної та політичної психології НАПН України, Всеукраїнська громадська організація "Культи і суспільство" – та учасники – представники державних і наукових організацій із п’яти держав, беручи до уваги і обстоюючи принципи демократії, на основі поданих до розгляду висновків фахівців, порівняльних характеристик та оцінок Обговорили: системи інформаційної безпеки держави по забезпеченню протидії негативним інформаційно-психологічним впливам; Розглянули: факти, що свідчать про використання методів інформаційно-психологічного впливу з метою маніпулювання свідомістю людей, зокрема через поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації; Підтримали іноземних фахівців у тому, що обстоюючи принципи демократично-правової держави, не порушуючи прав людини на свободу слова, необхідно запровадити механізм моніторингу і контролю щодо забезпечення інформаційно-психологічної безпеки людини, суспільства, держави; Прийшли до висновку, що інформаційно-психологічна безпека – це турбота не окремої держави, а проблема планетарного масштабу. У ході обговорення інформаційно-психологічної безпеки людини, суспільства, держави учасники заходу висловили стурбованість з приводу того, що: Держава сьогодні не приділяє належної уваги захисту у сфері інформаційно-психологічної безпеки особи та суспільства зокрема; На рівні державного управління і соціальної взаємодії бракує превентивних заходів, спрямованих на формування культури інформаційно-психологічної безпеки; У сфері освіти України ще й досі не реалізуються програми «Медіа-освіта» та «Інформаційна безпека»; На всіх рівнях державного управління не здійснюється регулятивна політика і належний фаховий контроль за дотриманням прав людини у сфері інформаційної діяльності; У державі не визначено роль і місце засобів масової комунікації неурядових організацій у захисті національних моральних цінностей; Не налагоджено дієвий державний контроль за діяльністю численних культових організацій, їхніх засобів масової комунікації, не розроблено дієвий правовий механізм притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності в разі правового порушення, що призводить до безперешкодного зловживання довірою адептів та маніпулювання їхньою свідомістю, зокрема через поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації. За підсумками Міжнародного круглого столу «Інформаційно-психологічна безпека людини, суспільства, держави: стан, проблеми та шляхи їх розв'язання» учасники заходу дійшли спільної думки, що проблеми, пов’язані з інформаційно-психологічною безпекою, потребують подальшого поглибленого вивчення, за умови проведення цих досліджень на державному рівні; схвалюють Концепцію впровадження медіа-освіти в Україні, прийняту на Президії Національної академії педагогічних наук України в травні 2010 р. і розраховану до 2020 р.; звертаються з пропозицією до Міністерства освіти та науки України щодо впровадження в загальноосвітній школі медіа-освітнього курсу «Медіа-культура» для старшокласників; звертаються з пропозицією до Міністерства освіти та науки України щодо впровадження у вищих навчальних закладах навчального курсу «Інформаційна безпека (соціально-правові аспекти)»; наполягають на тому, щоб при Державному комітеті телебачення та радіомовлення України було створено експертну комісію для забезпечення інформаційно-психологічної безпеки людини, суспільства, держави; звертаються з проханням до Кабінету Міністрів щодо створення при Державному Комітеті національностей та релігії експертної комісії з вивчення фактів порушення прав людини в діяльності культових організацій; рекомендують ВГО «Культи і суспільство» як ініціаторові проведення експертних оцінок діяльності міжнародного руху Фалунь Дафа передати експертні оцінки в Міністерство юстиції для аналізу та в Прокуратуру України для правового реагування; закликають під час проведення профілактичних заходів та наукових досліджень у сфері інформаційно-психологічної безпеки активно співпрацювати з міжнародними організаціями; звертаються до громадських організацій, що діють у сфері медіа, медіа-профспілок, журналістів, до всієї спільноти медіа-виробників враховувати в редакційній політиці ймовірність довготривалих наслідків ненавмисних медіа-впливів, здатних зменшувати рівень інформаційно-психологічної безпеки особистості, суспільства, держави; постійно підвищувати рівень компетентності щодо цих питань, у своїй фаховій діяльності повсякчас дбати про інформаційно-психологічну безпеку громадян; висловлюють упевненість у тому, що унеможливити інформаційно-психологічну небезпеку людини, суспільства, держави можна лише за умови утвердження прогресивної національної програми, проголошення та реалізації єдиної державної інформаційної політики, яка ефективно і повною мірою захищала б права людини, суспільства, держави. Оргкомітет: Заступник директора Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, кандидата психологічних наук Найдьонова Любов Антонівна Професор, професор кафедри національної безпеки Національної академії Служби безпеки України, доктор філософських наук Остроухов Володимир Васильович Голова правління Всеукраїнської громадської організації «Культи і суспільство» Чебаненко Валерій Іванович Частина – I ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА: ВІД РЕАГУВАННЯ НА ОКРЕМІ ЗАГРОЗИ ДО ЦІЛІСНОГО БАЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ Микола Миколайович Слюсаревський, директор Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, кандидат психологічних наук, член-кореспондент НАПН України У сучасному глобалізованому світі, переповненому інформаційними потоками, що підривають суспільну мораль, розхитують світоглядні орієнтири і становлять реальну загрозу психічному здоров’ю людини, питання інформаційно-психологічної безпеки набувають дедалі більшої актуальності. Тому проведення міжнародного круглого столу, присвяченого цим питанням, є винятково своєчасним. До цього заходу українські вчені, зокрема науковці Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, підійшли не з порожніми руками. В інституті розробляється широке коло науково-дослідних тем, які безпосередньо стосуються проблематики інформаційно-психологічної безпеки або є дотичними до неї. Так, уже понад 15 років здійснюються численні моніторингові дослідження стану суспільної свідомості, відстежуються характеристики вітчизняного інформаційного простору, розроблено методики, за допомогою яких систематично вимірюється рівень медіа-культури населення. Причому йдеться не про окремі локальні, а про всеукраїнські дослідження, що охоплюють мешканців усіх регіонів України і є репрезентативними за ознаками типу поселення, віку та статі, освітнього рівня респондентів. Паралельно ми відстежуємо та узагальнюємо результати досліджень, які проводяться за цією тематикою у світі, зіставляємо їх з нашими даними. Як наслідок, нагромаджено обширну базу даних, що дає змогу робити обґрунтовані висновки, виявляти відповідні тенденції. Інститут має також значний досвід організації та проведення наукових конференцій, семінарів та інших масових заходів з питань інформаційно-психологічної безпеки, захисту психічного здоров’я людини і суспільства. Так, ще у 2004 р. спільно з Громадською організацією “Спілка захисту сім’ї та особистості”, іншими установами та організаціями було проведено масштабну міжнародну науково-практичну конференцію “Профілактика психологічного насильства та маніпулювання свідомістю і розвиток критичного мислення у молодіжному середовищі”, що мала значний резонанс в Україні та за її межами. А в подальшому разом із Всеукраїнською громадською організацією “Культи і суспільство” інститут виступив ініціатором серії круглих столів, логічним продовженням якої є нинішній міжнародний. При цьому цікаво простежити, як еволюціонувала тематика згаданих круглих столів. Якщо в попередні роки на них розглядалися такі теми, як інформаційний екстремізм (на прикладі руху Фалуньгун), практики “зцілення” та “оздоровлення” в неорелігійних культах тощо, то сьогодні питання ставиться значно ширше. Йдеться про інформаційно-психологічну безпеку – людини, суспільства, держави – у всіх її вимірах. Тобто за ці роки пройдено шлях від реагування науковою спільнотою і громадськістю на окремі інформаційні загрози до цілісного бачення проблеми. Таке бачення має на меті створення безпечних умов функціонування інформаційної сфери, за яких ця сфера буде несприйнятливою до можливих негативних впливів як усередині держави, так і ззовні. Тим самим виходимо на сучасне розуміння поняття інформаційно-психологічної безпеки. Узагальнюючи дефініції, що містяться в працях низки українських і російських авторів, її можна визначити як стан захищеності громадян, окремих соціальних верств і населення в цілому від негативних інформаційно-психологічних впливів; як стан захищеності індивідуальної, групової й суспільної свідомості від впливу інформаційних чинників, що викликають дисфункціональні соціальні процеси; як такий стан, котрий дає змогу людині сформувати і, відповідно, належним чином використовувати систему адекватного сприйняття реальності та ставлення до оточуючого світу і самої себе, що, у свою чергу, стає основою для безпечної соціальної поведінки; як стан, котрий забезпечує цілісність людини як активного соціального суб’єкта і надає можливості для її інтелектуального і духовного розвитку в умовах інформаційної взаємодії з оточуючим світом [1; 2; 3; 5; 7]. Природно, за такої постановки проблема інформаційно-психологічної безпеки не може ефективно вирішуватися лише правовими, державно-адміністративними засобами. Я ні в якому разі не хотів би, щоб це сприйнялося як недооцінка правових аспектів обговорюваної проблеми. Більше того, вважаю за потрібне наголосити на їх винятковій важливості, особливо з огляду на те, що в українському законодавстві питання захисту психічного здоров’я громадян фактично не врегульовані. Потребує вдосконалення також законодавство з питань захисту суспільної моралі, інформаційної діяльності в цілому. Однак, за всієї важливості правових аспектів проблеми, в окресленому вище просторі визначень інформаційно-психологічної безпеки акцент виразно зміщується – як у теоретичному, так і в практичному плані – на вироблення в людей імунітету до негативних інформаційних впливів і ширше – на формування інформаційної культури, зокрема мадіа-культури, особи і суспільства. Слід чітко усвідомлювати, що лише обмеженнями та заборонами тут справі не зарадиш. Головні завдання полягають у тому, аби домогтися, щоб громадяни самі були здатні свідомо і вибірково споживати інформацію, критично її оцінювати, відмітаючи соціально шкідливий інформаційний непотріб. Як доводить світовий досвід, дієвим інструментом розв’язання цих завдань є медіа-освіта населення, і насамперед дітей та молоді. У багатьох країнах вона вже функціонує як система, що стала невід’ємною складовою, з одного боку, загальноосвітньої підготовки юнацтва, з другого – масових інформаційних процесів [8]. На жаль, в Україні медіа-освіта досі залишається фрагментарною і здійснюється переважно стихійно, з ініціативи окремих ентузіастів, педагогів-новаторів, за очевидного браку інтеграції їхніх зусиль. Тож зрозуміло, що треба невідкладно виправляти становище, надолужувати згаяне. У відповідь на цю суспільну потребу у нас в інституті розроблено психологічно обґрунтовану Концепцію впровадження медіа-освіти в Україні. У червні цього року її затверджено Президією НАПН України, опубліковано в пресі [4], і нині вона проходить широке громадське обговорення. Ми розглядаємо медіа-освіту як ланку, за допомогою якої можна витягнути якщо не весь ланцюг проблем інформаційно-психологічної безпеки, то принаймні значну його частину. Сподіваємося, що в разі належної громадської підтримки реалізація запропонованої Концепції сприятиме розгортанню в Україні медіа-освітнього руху, дасть змогу налагодити всебічну підготовку дітей і молоді до безпечної та ефективної взаємодії із сучасними медіа, активізує міжнародну співпрацю в цій царині. Докладніше теоретичні засади Концепції, її основні принципи, етапи та форми впровадження схарактеризує моя колега – заступник директора інституту з наукової роботи Л. А. Найдьонова, яка теж бере участь у круглому столі. Я ж хотів би виокремити ще декілька проблем, обговорення яких видається актуальним з погляду визначення стратегічних орієнтирів і конкретних напрямів розбудови в країні системи забезпечення інформаційно-психологічної безпеки. Проблема перша – відстроченість у часі ефектів інформаційного впливу, змін в інформаційному просторі. Ці довготривалі ефекти часто-густо можна виявити лише через роки. Так, за даними досліджень, проведених у США й Канаді, масове поширення телебачення у 1950-х роках проявилося в динаміці криміногенної ситуації через 8 років. А з досліджень, які проводилися серед американських та канадських індіанців у 1970-х роках, випливає, що норми взаємодії в підлітковому середовищі (бійки, копіювання банд) змінюються під впливом телебачення із часовим інтервалом приблизно в чотири роки [9]. Отже, система забезпечення інформаційно-психологічної безпеки з необхідністю має включати лонгітюдні дослідження стану інформаційного простору. Йдеться, зрозуміло, не про суто комерційні замірювання уподобань глядацької аудиторії, на основі яких формуються рейтинги телевізійних каналів. Мають розроблятись і впроваджуватися довготривалі державні програми моніторингу інформаційного простору, рівня медіа-культури населення, які давали б змогу отримувати достовірні об’єктивні дані для прийняття науково обґрунтованих рішень, спрямованих на гарантування інформаційно-психологічної безпеки особистості, спільнот, суспільства. Проблема друга – опосередкованість негативного інформаційного впливу внутрішніми, психологічними механізмами. Медіа-психологічні дослідження довели, що бар’єром на шляху доступу інформації до масової та індивідуальної свідомості і психіки в цілому, включаючи її несвідомі рівні, є механізм довіри/недовіри [6, с. 127–129]. Якщо людина вважає, що телебачення адекватно відображує дійсність, якщо довіряє інформації, отриманій із певного джерела, лише тоді спрацьовує механізм моделювання телевізійною інформацією образу реальності. Тобто підтверджується та добре відома психологічній науці стара істина, що зовнішнє впливає на людину через внутрішні умови. А відтак дослідження ефектів негативного інформаційного впливу не повинне зводитись, як це нерідко буває, до примітивних зіставлень обсягу певного ґатунку інформації, яку споживає генеральний масив населення, з його відповідною поведінкою – аморальною чи протиправною. При таких зіставленнях кореляцій може й не спостерігатися, і часто справді не спостерігається. Але це означає тільки те, що дослідження проведене недостатньо коректно і з поля зору дослідника випали якраз ті респонденти, які є вразливими до негативного впливу. Отже, експертиза потенційних інформаційних загроз має спиратися на ґрунтовний психологічний аналіз, що враховує й такі змінні, як рівень популярності певних джерел інформації, ступінь і динаміка довіри до них тих чи інших категорій населення. Необхідно брати до уваги й те, що зусилля виробників інформації завжди спрямовані на подолання бар’єрів недовіри. Тому закономірно, що, як свідчать наші дослідження, довіра громадян України до вітчизняних ЗМК, попри певні коливання, зростає. Сьогодні їм тією чи іншою мірою довіряють майже 45% населення, не довіряють – близько 39%. Як бачимо, баланс довіри/недовіри до них уже є відчутно позитивним, становить +6%. А коли так, то збільшуються й можливості впливу ЗМК – не тільки позитивного, а й негативного. І це, підкреслюю, закономірний процес: довіра громадян до мас-медіа зростатиме й надалі, бо не можна заборонити журналістам працювати якомога краще, приваблювати якомога більшу аудиторію. Однак можна і потрібно ставити питання підвищення їх соціальної відповідальності. А для цього держава і громадськість, котра опікується проблемами інформаційно-психологічної безпеки, мають виходити на постійний і конструктивний діалог з виробниками інформації. Потреба в такому діалозі давно назріла. І починати його слід, напевно, з тими, хто готує журналістські кадри, з викладачами медійних дисциплін та науковцями, що працюють у галузі теорії і практики масової комунікації, журналістської творчості. Належить домагатися запровадження у ВНЗ, де навчають журналістів, курсів з питань медіа-культури населення, її формування, інформаційної та інформаційно-психологічної безпеки. Проблема третя – підвищена вразливість людини посттоталітарного суспільства до негативних інформаційно-психологічних впливів, зокрема, з боку деструктивних культів. Це зумовлено різкою зміною соціально схвалюваних орієнтацій стосовно релігії і церкви на тлі вкрай низького рівня компетентності населення в цих питаннях, що успадкований з радянського минулого. Радянський Союз позиціонував себе як країна масового атеїзму, проте насправді був не країною атеїзму, котрий, як відомо, є науковою доктриною і, отже, передбачає глибоку релігієзнавчу обізнаність, а країною масового безбожництва, що ґрунтувалося на кричущому невігластві, фактично цілковитому незнанні засад будь-якого релігійного світогляду, його духовних імперативів. Тому коли держава різко змінила негативне ставлення до релігії і церкви на позитивне, мільйони громадян потяглися до них, не маючи того запасу морально-психологічної міцності, який потрібен для свідомої реалізації права свободи совісті, і цим не забарилися скористатись адепти неорелігійних культів. Нині, за даними останнього опитування, церкві тією чи іншою мірою довіряють 63% дорослого населення України, не довіряють – лише 18 %, тобто баланс довіри/недовіри до неї становить +45 %. Аби переконатися, наскільки це вагомий показник, варто зіставити його з показниками таких суспільних інститутів, як, наприклад, Національний банк (–18%), Конституційний Суд (–25%), Кабінет Міністрів (–30%). На цьому тлі церква виглядає найвищим моральним авторитетом. Але біда в тому, що значна частина громадян довіряє не конкретній церкві, а такому собі абстрактному інститутові із цією назвою, що потенційно дає змогу підвести під довіру до нього яку завгодно доктрину. Не можна пройти, скажімо, повз той факт, що 34% опитаних вважають себе православними, котрі не належать до жодної з кофесій, а 18% – віруючими, які не належать до жодної з релігій. Зрозуміло, ці категорії населення, особливо остання, є сприятливим живильним середовищем для поширення неорелігійних віровчень. Через те, в ситуації, що склалася, розв’язання завдань інформаційно-психологічної безпеки потребує широкої просвітницької роботи з питань релігієзнавства, богослов’я. У цій роботі мали б об’єднати зусилля як державні органи та громадські організації, так і традиційні церкви, але не на засадах навернення людей до якоїсь із конфесій, а саме просвітництва. Перед лицем викликів, породжених експансією антигуманних, бузувірських вірувань, загальносуспільні інтереси, думається, слід ставити вище конфесійних. І четверта проблема – соціально-психологічна неоднорідність носіїв негативних інформаційно-психологічних впливів. Ми звикли поділяти, наприклад, учасників неорелігійних рухів тільки на шахраїв від релігії і одурманених жертв. Але це надто грубий поділ. Між цими крайніми полюсами є певні проміжні типи, що так чи інакше зберігають здатність до рефлексії, критичного мислення та просоціальної поведінки, щиро вірять у доброчинність взятої на себе місії. Тому не можна діяти лише в парадигмі непримиренної боротьби або порятунку, з порога відкидаючи ймовірність внутрішньої трансформації цих рухів. Потрібна науково виважена типологія їх учасників, реконструкція їхніх соціально-психологічних профілів і, відповідно, диференційоване ставлення до них. З кимось треба справді боротися, а з кимось, можливо, й шукати точки порозуміння. Адже йдеться про громадян країни, котрі, як і всі інші, мають право на власні погляди, якщо вони не суперечать суспільній моралі й не завдають шкоди оточуючим. Порушені проблеми, звісно, жодною мірою не претендують на вичерпне висвітлення проблемного поля інформаційно-психологічної безпеки. Водночас гадаю, їх постановка істотно його доповнює та актуалізує в тих вимірах, які вимагають до себе значно більшої уваги, ніж досі. Тож сподіваюся на дальше плідне обговорення цих та інших актуальних проблем забезпечення захищеного, а отже, й успішного функціонування та розвитку людини і суспільства, вирішенню яких може прислужитися психологічна наука. Література Баранов А. Информационный суверенитет или информационная безопасность? // Національна безпека та оборона. – 2001. – № 1. – С. 70–76. Грачев Г. В. Информационно-психологическая безопасность личности: М. – Изд-во РАГС. – 1998. – 125 с. Иванов О. В. Информационная составляющая современных войн // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 18. Социология и политология. – 2004. – № 4. – С. 64–70. Концепція впровадження медіа-освіти в Україні // Освіта. – 2010. –7–14 липня. Кормич Б. А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – Х., 2004. – 44 с. Медіа-культура особистості: Соціально-психологічний підхід / За ред. Л. А. Найдьонової, О. Т. Баришпольця. – К.: Міленіум, 2010. – 440 с. Проблемы информационно-психологической безопасности / Под. ред. А. В. Брушлинского и В. Е. Лепского. – М.: Ин-т психологии РАН, 1996. – 100 с. Федоров А.В., Новикова А.А. Медиаобразование в ведущих странах Запада. – Таганрог, 2005. – 270 c. Research on the Effects of Media Violence [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.media-awareness.ca/english/issues/violence/effects_ media_violence.cfm |
|
Фролов П. Д., Інститут соціальної та політичної психології АПН України Серед них досить важливу роль мають відігравати заходи по створенню та підтриманню привабливого іміджу організації. У зв’язку з цим... |
Українська взаємодопомога” всеукра ї нськагромадськаорган і з а ц і я Всеукраїнська громадська організація «Українська Взаємодопомога» та Міжнародна громадська організація українців «Четверта Хвиля»... |
|
Інститут педагогіки НАПН України Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини Запрошуємо взяти участь у науково-практичному семінарі, який відбудеться 10 червня 2013 р за адресою: м. Київ 04053, вул. Артема... |
ЗВИЧКИ ШКІДЛИВІ. А ТАКІ ЗВИЧНІ… С. Хаїрова, науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології АПН України |
|
Державний центр соціальних служб для молоді Інститут соціальної та... Внутрішні та зовнішні чинники вибору наркозалежною молоддю подальшої життєвої орієнтації. Роль ВІЛ-інфікування у життєвому виборі... |
1 Громадська Молодіжна організація «Дніпрова Чайка» (надалі Громадська... Громадська Молодіжна організація «Дніпрова Чайка» (надалі – Громадська організація) створена відповідно до Конституції України та... |
|
Міністерством юстиції України Установчими зборами Всеукраїнська громадська організація “Українська ліга зі зв’язків із громадськістю” є всеукраїнською громадською організацією, яка... |
Чому існує AIESEC? Всеукраїнська молодіжна громадська організація "АЙСЕК в Україні" (AIESEC в Україні) |
|
УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЦЕНТР ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ... Головною ланкою в процесі освоєння знань молодшими школярами є рівень розвитку їх пізнавальної сфери, і особливо таких психічних... |
1. Профспілка працівників освіти і науки України (далі в тексті Статуту... України «Про об’єднання громадян», Кодексу законів про працю України, законодавства про освіту та прийнятих відповідно до них інших... |