О. В. Волошенко, завідувач кафедри

Скачати 116.62 Kb.

Назва	О. В. Волошенко, завідувач кафедри
Дата	29.04.2013
Розмір	116.62 Kb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Психологія > Документи

О.В. Волошенко, завідувач кафедри

психології та соціології освіти Черкаського

обласного інституту післядипломної

освіти педагогічних працівників,

кандидат педагогічних наук, доцент

Психологічні аспекти виховання у школі

Із безмежного океану різноманітних

сигналів наш мозок помічає лише те,

що ми очікуємо побачити.

В.Синельников

Одним із найбільш суперечливих процесів у сучасній школі є процес виховання. Основними протиріччями є такі:

Визначення цілей і змісту виховання. Запитання: навіщо? Для чого? Для кого? виховувати людину можна розглядати із філософської або психологічної точки зору. Якщо на нього відповідати не абстрактно, формально і безвідносно, більшість учасників освітніх процесів погодяться із тим, що виховувати людину потрібно для того, щоб вона була щасливою. А щастя – це повноцінне використання відведених життям можливостей. Свої можливості людина реалізує у трьох основних сферах: сім’я, робота, суспільство (соціум). Отже, визначаючи цілі виховання, варто визначити чіткі і конкретні цілі: виховання сім’янина, працівника і громадянина. А якщо ці цілі доповнити психологічним змістом, то зміст виховання має бути спрямований на формування тих рис характеру, особистісних якостей, які дозволять учням реалізовуватись і бути щасливими як у теперішньому, так і майбутньому. Виховання сім’янина передбачає формування тих особистісних якостей і рис характеру, які дозволять учням реалізуватись як чоловік-дружина, батько-мати, бабуся-дідусь. Виховання працівника – формування тих особистісних якостей і рис характеру, які дозволять учням реалізуватись у професійній діяльності. На жаль, профілізація освіти не завжди враховує наявні в учнів психофізіологічні особливості, риси характеру, особистісні якості. Виховання громадянина передбачає не лише формування поваги до держави і державних символів, а й тих особистісних якостей і рис характеру, які дозволять учням реалізуватись у соціумі, суспільстві.
Міра і тривалість виховних впливів. Педагог, як правило, вважає, що потрібно виховувати людину все життя, проте, сам дуже рідко погоджується з тим, щоб його хтось виховував. Найчастіше він згадує про процес самовиховання, а інколи уточнює хто саме, з якою метою і як довго його буде хтось виховувати?.. Учень у школі, як правило, такого вибору немає. Отже, величезна кількість освітян переконана у тому, що чим більше і довше виховуємо, тим кращий результат! Насправді, варто завжди пам’ятати про те, що кожна людина потребує певної міри виховних впливів. Якщо надмірно впливати на дитину з виховною метою, вона починає ігнорувати і не сприймати надмірну кількість виховних впливів. Якщо зовсім не впливати на процес виховання, він інколи заходить у глухий кут. Отже, у всьому має бути міра.
Розподіл відповідальності. В основі виховання завжди має бути відповідальність. Проте, у школі майже за все відповідальні дорослі. На рівні школи – адміністрація, на уроці – вчитель, у класі – класний керівник… За що ж відповідає учень? І чи кожен учень готовий взяти на себе відповідальність за себе? А якщо і готовий, чи дозволять йому дорослі проявити відповідальність, якщо вона не співпадає із баченням або позицією педагога?
Пошук балансу між слухняністю і самостійністю. Як відомо, багатьом педагогам легше працювати із слухняними учнями, проте життя потребує від людини самостійності, незалежності, автономності. Якщо ж учні починають виявляти свою самостійність, особливо у сфері виховання, ігноруючи або не погоджуючись із певними умовами або правилами виховання, їх, як правило, відправляють у розряд невихованих, важких, проблемних або складних. Майже всі учні, які потрапляють у розряд неслухняних, насправді є занадто самостійними…
Неузгодженість інтересів. Чий інтерес задовольняється у процесі виховання? І хто має «замовляти» результати виховання? Чи співпадають інтереси тих, хто виховує, і тих, кого виховують?
Протиріччя між «МИ» і «Я» у шкільному колективі. Як залишатись Я, знаходячись у МИ? Як об’єднатися у МИ, залишаючись Я?
Протиріччя між віковими потребами та змістом виховних впливів. Дуже часто, плануючи виховну роботу із класним колективом, педагог прагне до максимального урізноманітнення тем, видів, форм виховних заходів. Проте, завжди необхідно пам’ятати, що кожний віковий період у житті людини має свої домінантні потреби. Саме тому розглянемо деякі психологічні особливості учнів у контексті вікової періодизації:

Психологічними особливостями молодших школярів є:

Велика пізнавальна активність. Їм все цікаво до тих пір, поки не з’являються негативні оціночні судження про них, або дії потребують дуже великих вольових зусиль…
Надмірна залежність від думки оточуючих, насамперед від учителя. Навіть сприйняття однолітків залежить від того, як до них ставиться вчитель. Поняття і уявлення дітей зумовлені не моральними правилами і поведінкою, а тими оцінювальними реакціями, які будуть у дорослих. Негативні оцінки, (особливо, якщо вони дуже часто повторюються) формують у дітей почуття меншовартості (діти вважають себе поганими, невмілими, непотрібними). Діти, які мають більш розвинуту самооцінку, навпаки, вважають себе завжди правими. Вони вважають, що їм „не повезло” із оточенням. Як наслідок, у них спостерігається прагнення відстоювати своє „Я”, роздратованість, незадоволення тощо.
Синкретичність уявлень. Учню молодших класів важко відокремлювати свій конкретний вчинок від образу „Я” в цілому: „Якщо вчитель ставить мені двійки, значить я поганий!”, „Я правильно розв’язав задачу, значить я розумний”.
Нестійкість самооцінки. Самооцінка учня молодших класів базується на оцінці та думці оточуючих людей (вчителя, батьків, однолітків) й найчастіше сприймається без критичного аналізу.
Учні початкових класів мають синзетивний період для засвоєння етичних та естетичних категорій. Почуття міри, краси, гармонії, потворного найкраще формуються саме у початковій школі.
Велике значення для учня початкової школи мають тілесні відчуття. Якщо дитина відчуває тілесний дискомфорт (голодна, незручний стілець, щось болить) завчати і виховувати її практично неможливо.
Учню початкової школи необхідно роз’язати внутрішній конфлікт між працьовитістю та почуттям неповноцінності. Завдання, яке стоїть перед дорослими, - допомогти учню сформувати переконання про те, що «я можу досягти успіху у будь-якому виді діяльності за рахунок власної працелюбності».

Отже, для учнів початкової школи доцільно проводити такі виховні заходи, які будуть викликати та підсилювати їхню пізнавальну активність, які будуть наповнені яскравими гармонійними образами, що викликають почуття міри, краси, гармонії (як внутрішньої, так і зовнішньої).

Домінантною потребою учнів 5-6 класів є пошук себе у різноманітних сферах людської життєдіяльності та засвоєння певного комунікативного досвіду. Отже для них актуальною є сфера діяльності і взаємодії, тому виховну роботу необхідно спрямувати у русло знайомства із різними сферами життєдіяльності людини, та створенню такого середовища, у якому б учні могли випробувати себе у різних видах діяльності (мистецтво, спорт, наука, технічна творчість, журналістика тощо).

Для учнів 7-8 класів актуальним є переконання у тому, що обрані ними сфери діяльності (секції, гуртки тощо) дійсно допоможуть їм реалізуватись як особистість та апробувати засвоєні раніше комунікативні навички. Отже, актуальними у виховному значенні будуть будь-які види діяльності, пов’язані із комунікацією та спиранням на власний життєвий досвід учнів у різних сферах життєдіяльності.

Для старшокласників актуальною є сфера майбутнього. Тому виховний процес для учнів 9-12 класів необхідно орієнтувати на поглиблення самопізнання, саморозуміння, формування майбутніх життєвих цілей і планів, визначення перспектив, орієнтацію у світі професійної діяльності та взаємовідповідності обраної професії рисам характеру, особистісним якостям, психофізіологічним особливостям, інтересам самих учнів.

Перебуваючи у Черкасах, Шалва Амонашвілі сказав такі слова: «Ніхто мені не друг, ніхто мені не ворог. Кожен мені вчитель». Психологи додають: «У навколишньому середовищі у коло активної уваги людини потрапляє або те, що подібне до неї (подібне притягує подібне) або те, що людина не приймає, з чим не погоджується, чого собі не дозволяє». Отже, і педагог, і учень стають один для одного учителями. Проблема лише у тому, що за умови знаходження у крайнощах (слухняний – самостійний, ледачий – дуже працьовитий, справедливий – несправедливий, ввічливий – нахабний тощо) ми не бажаємо, а, інколи, і не можемо вчитися один у одного через те, що не можемо зрозуміти і прийняти позицію іншого (навіть, не робимо спроб). Саме тому набуває актуальності ідея збалансованості процесу виховання. Якщо я знаходжусь посередині зазначених крайнощів, я можу дозволити собі бути різною, відповідно до тієї ситуації, у якій я знаходжусь. Якщо ж я перебуваю в одному із протилежних полюсів, я і сама не можу бути іншою, і зрозуміти того, хто знаходиться у протилежному полюсі мені важко, ще важче прийняти таким, яким він є. Якщо ж ми почнемо вчити один одного і навчатися, ми допоможемо кожному учаснику виховного процесу збалансувати свої особистісні якості, зрозуміти один одного.

Ідея балансу є актуальною і у рівновазі між Я і МИ. Однією із найважливіших компетенцій сучасної людини є здатність працювати у команді. Саме у команді кожен може виявити свої найсильніші, найяскравіші риси, якості, здібності. Слабкі сторони, як правило, доповнюють інші члени команди. Таким чином, зберігаючи індивідуальність, ми рухаємось в одному напрямку, до спільної мети. Залишається лише сформулювати мету і обрати напрямок. Це означає, що сучасний виховний процес є неможливий без уміння його учасників домовлятися про все (цілі, правила гри, цінності, пріоритети, обов’язки, напрями). Саме так і формується відповідальність. У команді «на Еверест» піднімаються або всі, або ніхто. Таким чином кожен учасник команди залишається одночасно і самим собою, і у складі МИ.

Реалізація ідеї балансу необхідна для відновлення людської гармонії між такими актуальними здібностями як ввічливість і відвертість та любов і справедливість. Замислюючись над запитанням: що цінніше ввічливість чи відвертість, вчителі дуже часто відповідають – ввічливість. Звичайно, саме її вони хочуть бачити у своїх учнів, саме через власну ввічливість вчителі часто страждають. Отже, у педагогічному просторі часто не вистачає відвертості?! Ні, не вистачає балансу між ввічливістю і відвертістю, й сприйняття обох здібностей як рівноцінних і однаково важливих, і необхідних для людини.

Тепер поміркуємо про любов і справедливість. Якщо терези нахиляються у бік справедливості, і все справедливо, але без любові, як будуть почувати себе учні і вчителі? Якщо все в любові, але без справедливості (через любов)? І той, і інший варіанти будуть супроводжувати людські страждання. Отже, знову необхідно знаходити баланс!

Цікавим, для розуміння суті процесу виховання, видається підхід, запропонований Ш.Амонашвілі. Він пропонує шукати прихований зміст у відомих словах, наприклад, культ-у-ра (культ світла). Якщо проаналізувати деякі українські і російські поняття, можемо прийти до такого розуміння:

освіта, ос(ь)-віта – ось (вісь) життя;
образование - створення образів, які зміцнюють вісь життя. Образи, які оточують учня у процесі виховання мають бути безпечними (як на фізичному, так і на психологічному рівнях), цікавими, комфортними і корисними. Саме за таких умов виховання може бути найбільш гармонійним;
воспитание, в-ос(и) – питание – підживлення осі життя тими образами, які корисні, цікаві, безпечні, комфортні:;
ви-ховання. За-ховувати чи ви-ховувати призначення виховного процесу? Якщо дитині небезпечно, нецікаво, некорисно і некомфортно – вона заховується від педагога, від світу, а, інколи, і від себе. Якщо ж навпаки, вона відкривається, виховується і із задоволенням підживлюється образами, які з’являються в освітньому середовищі.

В епоху освітніх стандартів постає таке запитання: «Чи є реальний освітній виховний стандарт, який ми могли б запропонувати учневі? Чи варто його розробляти?» Насамперед, якщо і освітній виховний стандарт, то їх має бути декілька. Дитина має сама здійснювати вибір у світі стандартів і можливість змінювати той вибір, який виявився хибним. Отже, необхідно допомогти кожній дитині спочатку відкрити свої інтереси, можливості, а потім задати таку освітню (виховну) траєкторію, яка приведе дитину до реалізації, самореалізації і щастя у житті. Звичайно, що кожна така траєкторія є суто індивідуальна, але скрізь мають місце безпека, інтерес, корисність та комфортність. Вважаю, що суттєво збагатити виховний процес допоможе партнерська взаємодія на основі діалогічності. Перш, ніж будь-що планувати, необхідно провести опитування чи анкетування щодо актуальності, важливості виховного заходу. З’ясувати чи є в учнів інтерес до нього, чим цей захід може бути корисним? Які очікування учні від виховного заходу? Чи готові учні розподілити із педагогом відповідальність за підготовку і проведення виховного заходу тощо.

Спробуємо проаналізувати реальні можливості створення індивідуальних освітніх траєкторій виховання учня. Іншими словами, можливості створення такого освітнього середовища, яке б підживлювало життєву ось дитини. Є декілька сфер життєдіяльності, у яких можуть розкривати свої можливості, розвиватися і реалізовуватися учні. Першою є пізнавальна сфера, у ній реалізуються ті учні, які гарно навчаються, вони беруть участь у різноманітних інтелектуальних конкурсах і олімпіадах. Ті учні, які не можуть реалізуватись у цій («основній» з точки зору багатьох дорослих) сфері, важливо, щоб не зупинились, а продовжили пошук себе у соціальній, мистецькій або активній сфері. Соціальна сфера дозволяє розвивати соціальні компетенції (здатність організувати інших, виявити лідерські якості, проявити соціальну відповідальність тощо). Мистецька сфера дозволяє (розкрити у собі здатність проявляти любов засобами мистецтва, таким чином відкривається сутність багатьох дітей). Сфера активності передбачає розкриття учнями свої обдарувань у спорті, праці, туризмі або інших видах активної життєдіяльності. Вважаємо, що немає жодного учня, який не розкрив би свої можливості у жодній із чотирьох зазначених сфер. Проте не кожна школа має таке соціокультурне середовище, де б всі чотири сфери були представлені рівною мірою. Отже, не у кожній школі виховний процес передбачає індивідуальну траєкторію виховання, яка б дійсно підживлювала життєву ось дитини. Якщо поза школою у дитини є можливість знайти себе, процес виховання у школі така дитина сприймає як формальність, а справжнє підживлення життєвої осі відбувається у сім’ї або гуртках, секціях чи клубах. У гіршому випадку вулиця «підживлює» життєву ось тим, що є у наявності. Саме тому школу, яка, об’єднавши зусилля із батьківською громадою або зацікавленими у реальному вихованні людьми, створила власне багатогранне освітнє соціокультурне середовище люблять. До неї ідуть і повертаються із задоволенням. Саме така школа закладає фундамент щасливого життя. У такій школі відбувається задоволення реальних інтересів учнів.

К.Роджерс вважав, що головними завданнями вчителя є полегшення, стимулювання процесу навчання учня та допомога у повноцінному самоздійсненні. Учитель має бути фасилітатором для дитини. Отже, побудова гуманних відносин у системі “вчитель-учень” має здійснюватися за такими принципами: 1) повна довіра; 2) спільне цілепокладання учасників взаємодії; 3) мотивація; 4) учитель для учня має бути джерелом різноманітного досвіду, до якого завжди можна звернутися, якщо виникли життєві труднощі; 5) формувати простір для спільних переживань та емоцій. Готовність та здатність кожного відверто виражати свої почуття; 6) формувати в учнів здатність до емпатії та толерантності; увага як до власних переживань і переконань, так і до почуттів та переконань інших; 7) активність і відповідальність кожного у процесі взаємодії; 8) самопізнання.

Гуманістичні ідеї К. Роджерса щодо здоров’язберігаючих умов навчального процесу, звичайно, бажано реалізовувати у практику виховання сучасної школи:

В учнів має бути можливість вибору навчальної (виховної) діяльності.
Розподіл відповідальності між вчителем та учнем щодо вибору змісту, обсягу навчального навантаження та оцінювання роботи учнів.
“Проживання” реальних життєвих ситуацій “тут і тепер”, що викликає особистісну значущість навчання.
Прагнення поглибити розуміння світу, самого себе, інших, матеріалу.
Розвиток здатності навчатися.
Робота груп (творчих груп, тренінгових груп тощо) із метою самопізнання, самовдосконалення, самоактуалізації.
Учасники взаємодії у системі “вчитель-учень” мають бути самими собою (а не такими, якими їх хотіли б бачити інші), й відчувати не почуття неповноцінності та потребу у психологічних захистах, а почуття власної самодостатності, що дозволить їм більш адекватно сприймати навколишній світ.
Відсутність маніпулювання у стосунках між вчителем і учнем не залишає місця: брехні (фальші, шахрайству), коли розігруються ролі, де учасники намагаються справити певне враження; “тунельному баченню”, коли бачать і чують лише те, що хочуть чути; контролю, під час якого вчителі намагаються контролювати ситуацію лише через те, що їх теж хтось контролює.

Однією із причин, що не дозволяє будувати особистісно орієнтовану взаємодію у системі “вчитель-учень”, є відсутність можливості багатьом її учасникам задовольнити свою потребу у безпеці (за Маслоу). Як вчитель, так і учень досить часто почувають себе у стані небезпеки (непередбачувані ситуації, невиправдані очікування, очікування негативних наслідків, страх критики тощо). Все це, зрозуміло, впливає як на адекватність взаємодії, так і на ефективність контакту у системі “вчитель-учень”. Тому, з одного боку, необхідно зменшувати кількість “ситуацій небезпеки”, а з іншого, розвивати в учасників навчально-виховного процесу здатність почувати себе у “безпеці” у будь-яких непередбачуваних ситуаціях, що не є реальною загрозою їх життю та здоров’ю. Таким чином загострюється необхідність у формуванні творчого відношення до навколишньої дійсності, педагогічній творчості та розвитку творчого потенціалу усіх учасників взаємодії у системі “вчитель-учень”.

Використана література:

Подласый И.П. Педагогика начальной школы.- М., 2000.
Помиткін Е.О. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти.- К., 1996.
Роджерс К. Вигляд на психотерапію. Становление человека.- М., 1994.
Тюнников Ю.С., Мазниченко М.А. Диагностика и коррекция заблуждений школьников// Школьные технологи.- 2004.- №6.- С.215-227.

Схожі:

Проект Світового банку «Рівний доступ до якісної освіти в Україні» О. В. Волошенко – завідувач кафедри психології Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників, кандидат...	Кафедра менеджменту організацій МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК Рецензенти – завідувач кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності, професор Школьний О. О. та доцент кафедри економіки Бурляй...
Міністерство освіти і науки України РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ: к е н., професор, завідувач кафедри економічної теорії Сафронов Я. В.; к е н., доцент кафедри економічної теорії...	Міністерство освіти і науки України РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ: к е н., професор, завідувач кафедри економічної теорії Сафронов Я. В.; ст викладач кафедри економічної теорії...
ЗАТВЕРДЖУЮ РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ: к е н., професор, завідувач кафедри економічної теорії Сафронов Я. В.; к е н., доцент кафедри економічної теорії...	ЗАТВЕРДЖУЮ РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ: к е н., професор, завідувач кафедри економічної теорії Сафронов Я. В.; ст викладач кафедри економічної теорії...
ЗАТВЕРДЖУЮ РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ: к е н., професор, завідувач кафедри економічної теорії Сафронов Я. В.; ст викладач кафедри економічної теорії...	ЗАТВЕРДЖУЮ РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ: к е н., професор, завідувач кафедри економічної теорії Сафронов Я. В.; ст викладач кафедри економічної теорії...
ЗАТВЕРДЖУЮ РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ: к е н., професор, завідувач кафедри економічної теорії Сафронов Я. В.; ст викладач кафедри економічної теорії...	ЗАТВЕРДЖУЮ РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ: к е н., професор, завідувач кафедри економічної теорії Сафронов Я. В.; д т н., професор кафедри економічної...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання