ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з професійно-психологічної підготовки з особовим та начальницьким складом СДПЧ-2


Скачати 239.45 Kb.
НазваПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з професійно-психологічної підготовки з особовим та начальницьким складом СДПЧ-2
Дата28.03.2013
Розмір239.45 Kb.
ТипПлан-конспект
bibl.com.ua > Психологія > План-конспект


“З А Т В Е Р Д Ж У Ю”

В.о. начальника УПБ та АРР МНС України

в Миколаївській області

полковник внутрішньої служби

М.І.Поступальський

2003 року.

ПЛАН-КОНСПЕКТ

для проведення заняття з професійно-психологічної підготовки

з особовим та начальницьким складом СДПЧ-2.
ТЕМА № 1: Цілі та задачі професійно-психологічної підготовки. Предмет і методи психологічної науки, місце психологічних знань у професійній діяльності працівників. Загальна, спеціальна та цільова професійно-психологічна підготовка. Організація, форми і методи проведення професійно-психологічної підготовки працівників. Порядок застосування спеціальних психологічних знань при аналізі та оцінюванні діяльності працівників, профілактика надзвичайних подій..
МЕТА: розглянути з особовим та начальницьким складам СДПЧ-2 основні положення теми.
ЧАС:1година.
МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ: учбовий клас.
ЛІТЕРАТУРА: Психологія / За ред. Ю.Л.Трофімова. – К., 1999., Психологія і педагогіка / Укладач А.А.Радуги. – М., 1996., Реан А.А., Бордовська Н.В., Розум С.И. Психологія і педагогіка. – СПБ., 2000.

.

Хід заняття.

1.Організаційний момент – 5 хвилин:

- перевірка присутніх;

оголошення теми і мети заняття, питань які вивчатимуться.

2.Контроль знань – 5 хвилин;

- перевірка засвоєння раніше пройденого матеріалу.

3.Викладення матеріалу теми – 40 хвилин.

  1. Навіщо пожежному оволодівати науковими психологічними знаннями?

  2. Що таке донаукові психологічні знання?

  3. Етапи розвитку психології як науки.

  4. Значення терміна «методи дослідження психології» та назвіть основні з них.

  5. Характеристика психології діяльності в особливих умовах.

  6. Інформаційні психологічні ознаки, які слід враховувати пожежнику при професійному спілкуванні.

  7. Основні правила спілкування.

  8. Особливості ділового спілкування.

  9. Важливість знання способів візуальної психодіагностики.

  10. Характер механізмам ідентифікації та рефлексії. Їхня роль у спілкуванні, взаємодії людей в групах груп.

  11. Навіювання, наслідування як механізм впливу на діяльність, поведінку людини.










Психологія – (від грец. псюхе – душа i логос – вчення) наука про психiку живих iстот, про психiчнi процеси i властивостi, психiчну дiяльнiсть людини. Вона розглядає цю дiяльнiсть як функцiю мозку, що полягає у вiдображеннi ним об’єктивної дiйсностi i регуляцiї стосункiв живої істоти із середовищем. Це наука про душу, свiдомiсть, поведiнку та об’єктивнi закономiрностi прояву i механiзми психiки.

● З давніх-давен потреба суспільного життя змушувала людину розрізняти і враховувати особливості психічного складу людей. Ще філософи Давньої Греції: Демокріт, Платон, Арістотель – заклали перші камені у фундамент багатьох дисциплін. Грецькі філософи загалом розглядали душу, як щось оживлююче (подих, життя) і вважали, що вона є не лише в людини. Так, Фалес із Мілета, який жив на межі VII й VI століть до Різдва Христова, вважав, що душа є в магніту, оскільки він приводить у рух залізо. Душа в розумінні Фалеса є щось вище, що керує іншими формами існування. Демокріт (460–360 рр. до Христа) сприймали душу, як матерію, лише тоншу від тої, з якої збудоване тіло. Платон (427–347 рр. до Христа) на противагу філософам-натуралістам стверджував, що душа, як безмежно досконаліша від тіла субстанція, незалежна від тіла. “Людина – це душа, яка володіє тілом, як стерновий, який керує кораблем, чи вершник – конем”. [26, 70]

Великий Арістотель, який жив у 384–322 роках до Христа написав трактат “Про душу”, його часто називають першим підручником з психології. Він прийняв твердження свого вчителя, що душа – це джерело руху для тіла, вона оживляє його, але не є субстанцією, відірваною від тіла, як вважав Платон, не є вона і тілом, як стверджував Демокріт. За Арістотелем, душа не може існувати без тіла, а тіло не може виконувати свої функції без души, яка його оживляє.

Таким чином, перший етап розвитку психологічної науки, можна визначити як науку про душу, коли існуванням душі пояснювали всі явища в житті людини.

Другий етап розвитку психології починається в XVII ст., у зв’язку з розвитком природничих наук. Здатність мислити, відчувати, бажати назвали свідомістю. Основним методом вивчення вважалося спостереження людиною за собою і опис фактів. Тому психологію у цей період можна назвати наукою про свідомість.

Третій етап починається у XX ст. Завданням психології було спостереження за тим, що можна безпосередньо побачити, а саме: поведінкою, вчинками, реакцією людини. Мотиви, що викликають вчинки, не враховувались – це була психологія як наука про поведінку людини.

Четвертий етап характеризується закономірним осмисленням теорії відображення, а психологія визначається як наука, яка вивчає факти закономірності та механізми психіки.

● Знання у психології складалися і розширювалися завдяки зв’язкам її з іншими науками – природничими, соціальними, психологічними.

Великий вплив на становлення психології, як науки мали еволюційні ідеї великого дослідника Ч. Дарвіна, саме вони дозволили з’ясувати роль психіки у процесі пристосування живих істот до умов середовища, що змінюються, зрозуміти виникнення вищих форм психічної діяльності з нижчих. Еволюційне вчення дало можливість зрозуміти, що психіка – це складний світ психічних явищ, відіграє велику роль у поведінці людини.

Після виходу книги І. Сєченова “Рефлекси головного мозку”, у якій було доведено, що психічні явища такі ж природні, як і всі інші функції людського організму, вони не безпричинні, а є результатом рефлекторної діяльності нервової системи. Рефлекторна теорія отримала подальший розвиток у вченні І. Павлова, працях О. Ухтомського, М. Бернштейна та ін. Таким чином, психологія як самостійна наука у своєму розвитку має міцну природничонаукову основу.

Психологічна наука дуже давня і дуже молода одночасно. З одного боку, вік її біля 2400 років. Перший систематичний виклад психологічних явищ був зроблений давньогрецьким ученим Арістотелем. Його і вважають фундатором психології. З іншого боку, власне наукове експериментальне дослідження психічних явищ та їх закономірностей почалося, по суті, із середини XIX ст., а власне наукова психологія почала складатися значно пізніше – на рубежі XIX і XX ст.

Предметом психологiї є об’єктивнi закони психiчної дiяльностi, її виникнення i розвитку, формування психічних властивостей людини. У дослідженнях Л.С. Виготського, Б.Г. Ананьєва, С.Л. Рубінштейна, Б.Ф. Ломова, О.М. Леонтьєва, Г.С. Костюка, М.Г. Ярошевського були закладені методологічні основи сучасної наукової психології. Основними принципами психологічної науки є:

принцип детермінізму, що розкриває причини виникнення психіки, закономірну зумовленість психічних явищ психічної діяльності та психічних властивостей;

принцип єдності психіки та діяльності, який розкриває об’єктивні закономірності внутрішніх психічних явищ (єдність, яку утворюють психіка та діяльність);

принцип відображення, за яким усі психічні функції за своєю природою є відображувальними;

принцип розвитку психіки;

системно-структурний принцип.

Завдання психологiї – розкрити об’єктивнi закони психiчної дiяльностi людини, з’ясувати природу i сутнiсть психiки, її структуру. Сучасна психологія являє собою розгалужену систему наукових дисциплін, які перебувають на різних стадіях розвитку і пов’язані з різноманітними сферами практики.

Галузi психологiї – історія психології, загальна психофiзiологiя, диференцiйна, вiкова, педагогiчна, спортивна, соцiальна психології; зоопсихологiя, психологія аномальних людей, медична психологія, психопатологiя, психологія працi, iнженерна, вiйськова, космiчна, юридична психології, психологiя мистецтва, етнопсихологiя та ін.

Загальна психологія – галузь психологічної науки, яка вивчає психіку людини, її загальні закономірності, розробляє систему психологічних знань, виявляє її логічний осередок, з’ясовує методологічні основи психологічної дисципліни, відповідно, тлумачить психологічні феномени. Основнi роздiли загальної психології – психологiя пiзнавальних процесiв, психологiя особистостi, психологiя людського спiлкування.

Психологія діяльності в особливих умовах – галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні закономірності поведінки людей в організаційних та антропотехнічних системах в умовах підвищеної відповідальності за людські життя і збереження техніки спеціального призначення [17; 70]:

а) космічна психологія вивчає психологічні особливості праці космонавта: залежність цих особливостей від певних факторів (невагомості, гіподинаміки, відносної сенсорної деривації та ін.), а також способи й методи цілеспрямованої організації психічної діяльності космонавта в процесі підготовки і проведення космічних польотів. Галузь включає в себе окремі розділи інженерної, соціальної та педагогічної психології – психологічний добір космонавтів, з урахуванням їхніх індивідуальних властивостей у період професійної підготовки; психологічні аспекти вироблення спеціальних операторських навичок та психологічної підготовки до дії факторів космосу; психологічна реадаптація космонавтів до земних умов; структурно-функціональний та інформаційний аналіз діяльності в особливих умовах; соціально-психологічні особливості процесів управління; психологічні та психофізіологічні помилки персоналу;

б) авіаційна психологія, яка вивчає психологічні закономірності трудової діяльності авіаційних спеціалістів – психіку людини, що керує складними авіаційними системами;

в) військова психологія вивчає психологічні особливості різних видів військової діяльності залежно від суспільно-історичних умов, рівня військової техніки, характеристик особистості війсь­ковослужбовців і т. ін., удосконалення теорії та практики вивчення, добору, навчання, виховання військовослужбовців, психологічної підготовки солдатів, керівництво особовим складом; психофізіологічну оцінку діяльності в особливих умовах; психологічні проблеми добору й підготовки до діяльності в особливих умовах; психологічні та психофізіологічні помилки персоналу та ефективність систем різного призначення; розробка психологічних і технічних засобів забезпечення надійності діяльності операторів; моделювання інди­відуальної та групової діяльності в особливих умовах;

г) пожежна психологія (молода галузь) вивчає психологічні особливості різних видів, удосконалення теорії та практики вивчення, добору, навчання, виховання, психологічної підготовки бійців, керівництва особовим складом, психофізіологічний стан діяльності в особливих умовах, психологічні та психофізіологічні помилки персоналу, моделювання індивідуальної та групової діяльності в особливих умовах. Галузь психології, яка вивчає об’єктивні закони діяльності психіки пожежників, має такі завдання:

  1. виявити психологічні аспекти діяльності працівників пожежної охорони та підрозділів. З цією метою вивчаються служба, навчання, відпочинок, колективні дії та вчинки, характерні для служби, а також дії пожежників та пожежних підрозділів під час виконання бойового завдання;

  2. виявити психологічні особливості особистості пожежників під час гасіння пожеж, в екстремальних умовах;

  3. вивчити психологію колективів пожежної охорони з метою їх керівництва;

  4. вивчити якості психологічних процесів, станів, властивостей пожежників при виконанні бойових завдань;

  5. вивчати вплив особливих умов діяльності, стрес-факторів на психологію пожежників та колективів;

  6. розробляти психологічні основи навчання та виховання пожежників;

  7. досліджувати закономірності психологічної підготовки особового складу, окремого пожежника в умовах бойової діяльності;

  8. виявити закономірності функціональних виявів психіки в небезпечних ситуаціях;

  9. визначити умови та засоби боротьби зі страхом, панікою;

  10. здійснити аналіз психологічних ускладнень представників різних пожежних спеціальностей під час раптового виникнення бойових обставин;

  11. визначити шляхи подолання небажаних психологічних явищ (розгубленості, неорганізованості);

  12. розробити спеціальні рекомендації, заходи щодо усунення психологічних та психофізіологічних ускладнень, які виникають у пожежників та їх психологічного загартування.


Психологія праці – галузь науки, що вивчає психологічні особливості трудової діяльності людини, психологічні аспекти наукової організації праці.

Психологiя iнженерна галузь психологiї, яка вивчає процеси iнформацiйної взаємодiї мiж людиною (колективом людей) i технiчними засобами за певних умов природного i соцiального середовища. Практична мета інженерної психології – пiдвищення ефективностi проектування й експлуатації системи “людина-машина”.

У цій психології можуть бути видiленi такi напрямки:

  1. методичний,

  2. психофiзiологiчний,

  3. системотехнiчний,

4) експлуатацiйний,

5) педагогiчний.

Психологiя юридична – галузь психологiчної науки, завданням якої є розробка психологiчних аспектiв юридичної теорiї та практики.

● Залежно від періоду, в якому розвивалася психологія, а також антропологічних концепцій можна виділити різноманітні напрями. Найбільш фундаментальними вважаються:

Структуралiзм – напрямок у психологiї, започаткований нiмецьким фiзiологом i психологом В. Вундтом у 1879 р. Основною iдеєю його є виявлення та опис простих структур психiки.

Функцiоналiзм – напрямок у психологiї, започаткований американським вченим У. Джеймсом у 1881 р. Функцiоналiсти вважають головним вивчення зовнiшнiх сторiн психiки, функцiй свiдомостi та її ролi у виживаннi iндивiда.

Бiхевiоризм (вiд англ. bihavior – поведiнка) – напрямок у психологiї, започаткований американським психологом Д. Уотсоном у 1913 р., основним завданням якого є вивчення поведiнки людини, щоб наперед визначити її реакцiю на ситуацiю. Для кожної ситуацiї є вiдповiдна поведiнка, або реакцiя. (Бiхевiористи: Д. Уотсон, Б. Скіннер, Е. Торндайк.)

Бiологiчний пiдхiд виявляється у ствердженнi, що в основi бiльшостi форм поведiнки лежать вроджені задатки. На ґрунті цих ідей виникли соцiобiологiя, психофiзiологiя, етологія.

Когнiтивний підхід (вiд лат. – “знати”). Психологи цього напрямку

(Ж. Піаже, Л. Виготський та ін.) стверджують, що у поведiнцi суб’єкта вирiшальну роль відіграє знання.

Цей напрямок досліджує різні форми пізнавальних процесів та способи одержання знань.

Гештальтпсихологiя (вiд нiмецького “гештальт” – форма, образ) – напрямок, що виник у Германiї на початку ХХ ст., представниками якого були М. Вертгеймер, В. Келер. Вони висунули iдеї вивчення психiки з погляду цiлiсних структур. Предметом напрямку стали закономірності формування структурування, трансформація психічного образу.

Психоаналiз. Цей напрямок називають фрейдизмом, який був заснований австрiйським психiатром З. Фрейдом (1856–1939). Вiн запропонував свою систему аналiзу душевного життя людини, згiдно з якою психiка людини складається з трьох компонентiв: «ВОНО», «Я», «НАД-Я». В наш час його представляють аналітична психологія К.Г. Юнга, індивідуальна психологія А.Адлера, психодинамічна психологія К.Хорні, Г.С.Саллівена. основними категоріями його є: потреба, мотив, свідоме, несвідоме, «Я», «Над-Я», захисні механізми.

Гуманiстичний напрямок (екзистенцiальна психологiя). Г. Мерфi,

К. Роджерс, А. Маслоу предметом психологiї вважають здорову творчу особистiсть. Стрижнева iдея – оптимiстичний погляд на природу людини.
Соціальна психологія – напрямок, який виник на стику соціології і психології, акцентує свою увагу на психологічних феноменах, які виникають у групах, на ролі впливу оточуючих, на становлення, розвиток психіки особистості.

Сучасна психологія має у своєму розпорядженні широкий арсенал методів дослідження задля одержання фактів, їх обробки та пояснення.

Усі методи, які застосовуються в психологічному дослідженні поділяють на:

  1. організаційні;

  2. емпіричні;

  3. методи обробки даних;

4) інтерпретаційні.

До організаційних методів відносять:

■ порівняльний (метод являє собою співставлення різних груп людей за віком, освітою, діяльністю, спілкуванням;

■ лонгітюлний (метод обстеження одних і тих же об'єктів протягом тривалого часу);

■ комплексний (метод вивчення, в якому беруть участь представники різних наук).

До емпіричних методів відносять:

◙ спостереження (зовнішнє) – період від опису факту, явища (проявів психіки) до пояснення його внутрішньої суті;

◙ самоспостереження (інтроспекція) – безпосередній аналіз спостережень людини за особистими проявами психіки;

◙ експериментальні методи.

Лабораторний експеримент здійснюється у лабораторних умовах, із застосуванням спеціальної апаратури.

Природній експеримент – непомітне включення в діяльність, спілкування людини, яку вивчають.

Формуючий експеримент – метод дослідження та формування психічного процесу, стану, якості особистості.

Психодіагностичні методи:

Метод тестів складається із завдань або запитань, за допомогою тестів перевіряються здібності, навички, уміння, риси характеру і т.і. з метою відбору, контролю, прогнозу тощо.

Анкета – метод, за допомогою якого збирається фактичний матеріал, що стосується характеру, думок, настроїв, оцінок людей.

Соціометрія – метод психологічного дослідження між особистісних відносин у групі.

Інтерв'ю, бесіда – методи збору інформації, одержаної у вигляду відповідей на заздалегідь сформульовані запитання.

Біографічний метод – використання матеріалів, що стосуються особливостей життя людини, її розвитку як особистості, це аналіз фактів, дат і подій життя.

До методів обробки даних відносять: кількісні методи (математичні, статистичні), якісний метод передбачає аналіз і синтез даних, систематизацію і порівняння з результатами інших досліджень.

До інтерпретаційних методів належать: генетичний, структурний, системний методи.

Таким чином, у науковій психології одержання знань відбувається за допомогою наукових методів, які являють собою частину загальнонаукових методів, і частину специфічних методів. До специфічних методів психологічного дослідження Ю.Л.Трофімов додає методи активного впливу на особистість:

- психологічна консультація;

- психологічна корекція;

- психологічний тренінг;

- психологічна терапія та реабілітація.
● До психологічних компонентів професійного спілкування належать ті, які характеризують співробітника органів внутрішніх справ у взаємодії з колегами, керівництвом підрозділів, представниками різних організацій, підприємств та закладів та з різними категоріями населення. Важливою умовою професіонального спілкування є пізнання тих, з ким доводиться взаємодіяти під час службової та бойової діяльності. Ця справа нелегка, тому що людина – це складний об’єкт сприйняття і пізнання, їй властиві ознаки, які не піддаються безпосередньому спостереженню, також людина може «грати певну роль», маскувати свої почуття і переживання з корисливих мотивів, видавати себе за іншого.

● Спробуємо визначити інформаційні психологічні ознаки, які слід враховувати пожежнику при професійному спілкуванні. Це мова, стиль, стиль мови, логіка, тембр, експресія, емоційність, темп, інтонація тощо. Позитивні стосунки з іншими можна налагодити, лише коли між тими, хто спілкується, встановлюється доброзичлива атмосфера.

● Визначимо основні правила професійного спілкування: уважно слухати співбесідника, дати людині можливість викласти свою точку зору, бути ввічливим і не ображати словом, частіше посміхатися, користуватися відкритими жестами, слідкувати за інтонацією голосу, менше критикувати та засуджувати людину. За умов користування такими правилами можна виявити такі якості співбесідника: за змістом його висловлювань визначити суть його поглядів та переконань, потреб, мети, планів; за викладом думок, відповідей, побудовою речень та словниковим запасом можна визначити інтелектуальні здібності, рівень освіти; за темпом мовлення, інтонацією можна визначити темперамент, рівень емоційної стійкості, рівень культури тощо. Знання особливостей професійного спілкування слід добре засвоїти працівникам пожежного нагляду.

● Психологи А.А. Бодальов, В.М. Панфьоров спеціально вивчали в експериментальних умовах, що робить найбільше сильне враження при знайомстві. Виявилося, перше, що впадає в око і запам’ятовується людині, – це зачіска, що може змінювати обличчя до невпізнанності. Тому важливе значення слід приділяти своїй зачісці та зовнішньому вигляду. [12] Після зачіски ми звертаємо увагу на очі людини, які, як відомо, є дзеркалом душі. Очі можуть бути добрими, холодними, променистими, хитрими, злими, колючими. Вони надають людині певного вигляду: довірчого, настороженого, агресивного. Посмішка людини нас дуже приваблює, особливо якщо вона добра і привітна, а не зла, натягнута. Не даремно відомий американський фахівець зі спілкування Дейл Карнегі як першу заповідь гарного спілкування проголосив: якщо хочете сподобатися людині - посміхайтеся, вчіться посміхатися. У цілому вираз обличчя формується мімікою, що в одних людей дуже динамічна, різноманітна, а в інших – бідна, від чого складається враження похмурості, непривітності, скритності. Людей вирізняють також манера поведінки, жести, хода, рухи тіла. Цікаво, що, коли люди довго не бачаться, вони впізнають один одного найчастіше не по обличчю, а по окремих жестах і манері рухів. Коли ми починаємо з людиною говорити, то в мовленні виділяються дві сторони: сам текст (слова) – що говориться – та підтекст – як говориться, з якою інтонацією. Ті самі слова «так», «добрий день» можна вимовити привітно, шанобливо, а можна – зло і сердито. Інтонація є могутнім виражальним засобом. Молоді спеціалісти не завжди розуміють значення цього засобу. «Адже я ніяких образливих слів не сказав», - скаржаться вони. Але образити можна і без слів, не текстом, а підтекстом. Слідкуйте за своїми інтонаціями, і ви побачите, як відразу зміниться ставлення людей до вас. Можна додати, що від одягу також залежить враження про неї.

● Не менш важливу роль у спілкуванні відіграють сформовані соціальні стереотипи, установки й еталони сприйняття, життєві уявлення, сформовані в кожної людини, і, звичайно, рівень психологічної культури в частині вміння сприймати й оцінювати іншого.

Зустрічаючи нову людину, ми відразу відносимо її до певної категорії та будуємо свою поведінку згідно зі сформованим стереотипом. Зовнішні ознаки: велике чоло – розумне, квадратне підборіддя – сильна воля, повні люди – добродушні, худі – сердиті й замкнуті.

Психологи розрізняють три типи установок на сприйняття іншої людини: позитивна, негативна й адекватна. При позитивній установці ми переоцінюємо позитивні якості і даємо людині великий аванс, що виявляється в неусвідомлюваній довірливості. Негативна установка призводить до того, що сприймаються в основному негативні якості іншої людини, що виражається в недовірливості, підозрілості. Найкраща, звичайно, адекватна установка на те, що в кожного є як позитивні, так і негативні якості.

М.К. Тутушкіна наводить приклад типових перекручувань уявлення про іншу людину. [55]

Ефект ореола – вплив загального враження про людину на сприйняття й оцінку окремих властивостей її особистості. Якщо в групі склалася думка про людину, що вона дуже гарна, то її поганий учинок розцінюється як випадковість. І навпаки, якщо всі вважають людину поганою, то гарний учинок цієї людини також оцінюється як випадковість. Цей ефект дуже часто заважає адекватно сприймати людей і створює умови, за яких здібні та яскраві індивідуальності зовсім не можуть працювати в даній групі, тому що гарне не помічається, а погане перебільшується.

Ефект послідовності. На судження про людину найбільший вплив робить інформація, подана про неї в першу чергу. Звичайно той, хто хоче нашкодити людині, довідавшись про щось неприємне щодо неї і навіть не перевіривши інформацію, біжить розповісти начальнику і його найближчому оточенню. Виправдовуватися і доводити, що все було не так, безперспективно.

Дуже розповсюдженим є ефект авансування, коли людині приписують неіснуючі позитивні якості, а зіштовхуючись з її неадекватною поведінкою, розчаровуються, засмучуються.

Ефект проектування на інших людей особистих властивостей викликає чекання відповідної поведінки по нашій моделі. Цей ефект дуже часто зустрічається і виявляється в невмінні людей прийняти точку зору іншої людини.

● Вивчення різних аспектів процесу спілкування показує, що зміст кожного з них включає в себе певні способи впливу індивідів один на одного. Тільки з метою аналізу можливе ізольоване, поза контекстом професійної діяльності, вивчення способів впливу. Насправді ж і вплив за допомогою знаків, і механізми ідентифікації, і рефлексії реалізуються в ході діяльності та визначаються у змістовному плані її характеристиками.

Ідентифікація (з лат. «ототожнення») – процес емоціонального та іншого самоототожнення особистості з іншою людиною, образом, групою, який виражається в готовності відчувати, переживати, діяти по відношенню до іншої людини так, якби цією іншою була вона сама .

Рефлексія (з лат. «відображення») – самоаналіз, усвідомлення, оцінка умов і перебігу особистісної діяльності та внутрішнього життя. Рефлексувати означає звертати свідомість на самого себе, аналізувати свій психічний стан.

Якщо мета впливу – зміна поведінки та діяльності партнера по спілкуванню, то напрямок цієї зміни визначається цілями спільної діяльності. Професійне спілкування працівників пожежних підрозділів різноманітне за формами, воно виникає не тільки в усталених групах, а й у випадкових стихійних групах, які не пов’язані спільною діяльністю у виконанні службових обов’язків. Традиційним для соціальної психології є виокремлення таких способів впливу: зараження, навіювання, наслідування, мода і чутки. Українські психологи М.М. Корнєв, А.Б. Коваленко [27] детально характеризують ці явища.

Зараження – це неусвідомлювана, мимовільна схильність індивіда до певних психічних станів. Воно здійснюється не через пасивне споглядання і більш-менш усвідомлене прийняття зовні очевидних зразків поведінки (як у наслідуванні), а через передачу психічного настрою, який має великий емоційний заряд, через загострення почуттів та пристрастей. Ефект заразливості зовнішнього впливу визначається не тільки силою його емоційного заряду, а й самим фактом безпосереднього психічного контакту між тими, хто спілкується. Механізм зараження переважно зводиться до ефекту багаторазового взаємного підсилення емоційного впливу партнерів по спілкуванню. Вивчення цієї проблеми в соціальній психології вважається недостатнім.

Паніка належить до таких явищ, які важко піддаються вивченню. Її не можна безпосередньо фіксувати, оскільки, по-перше, ніколи наперед не відомий час її виникнення; по-друге, в ситуації паніки важко залишатися спостерігачем: у тому й полягає її грізна сила, що будь-яка людина, потрапивши в ситуацію паніки, тією чи іншою мірою піддається їй. Під час паніки починають одночасно діяти кілька соціально-психологічних механізмів впливу на поведінку людини. Спрацьовують механізми комунікативного, перцептивного та інтерактивного впливу. Дуже часто паніка ініціюється чутками, засобами масової інформації, соціальними, політичними подіями. Український психолог В.О. Моляко, розглядаючи психологічні наслідки Чорнобильської катастрофи, вказує на умови виникнення будь-якої паніки: наявність шокуючого стимулу та дефіцит інформації про подію, особливо інформації вірогідної, водночас надлишок інформації неперевіреної з неофіційних (здебільшого чуток) джерел. Люди, які були охоплені панікою, виявляли такі особливості поведінки:

1) неадекватну оцінку ситуації, перебільшення небезпеки, прагнення врятуватися втечею;

2) підвищену метушливість, хаотизм поведінки або її загальмованість;

3) зниження дисципліни, працездатності;

4) пошук заспокійливих засобів (ліків, алкоголю);

5) прагнення одержати інформацію, а отже, підвищений інтерес до всіх повідомлень, чуток, новин.

Об’єктом спеціального соціально-психологічного дослідження навіювання стало порівняно недавно. В.М. Бехтерев одним із перших здійснив спробу спеціально розглянути це явище стосовно суспільного життя, хоч опис цього феномену можна знайти і в інших авторів того часу (Г. Лебон, Г. Тард, М.К. Михайловський). Навіювання – це процес психічного впливу на людину чи групу при послабленому усвідомленому контролі, некритичній оцінці змісту повідомлень, які сприймаються.

На відміну від зараження як способу одночасного співпереживання людьми спільного психічного стану, навіювання виключає однаковість переживання ідентичних емоцій та уявлень об’єктом навіювання, індуктором та реципієнтом. Воно є пізнішою формою соціально-психологічного впливу і зумовлене розвитком вербальної активності людини, її індивідуальності. Зараження має неперсоніфікований характер.

Найповніше навіювання вивчалося і використовувалося у зв’язку з медичною практикою, психотерапією, навчанням. У соціальній психології навіювання, або сугестія (з лат. – навчати, навіювати, радити), розглядається у двох аспектах: як стихійний компонент повсякденного спілкування; як спеціально організований різновид комунікативного впливу (використовується в засобах масової інформації, рекламі, моді, психологічній війні, релігії, політиці). За методами реалізації навіювання може бути прямим і опосередкованим, спрямованим і стихійним. Навіювання може здійснюватися за допомогою вербальних (слова, інтонація) і невербальних (жести, міміка, оточуюча обстановка, дії іншої людини) засобів.

До механізмів, способів впливу людей один на одного за умов переважно негрупової поведінки належить і наслідування, роль якого в житті особистості та групи досить важлива. Наслідування спрямоване на відтворення індивідом певних зовнішніх рис і зразків поведінки, манер, дій, вчинків, які характеризують об’єкт пізнання, і позначене при цьому певною емоційною й раціональною спрямованістю. За допомогою наслідування Г. Тард намагався пояснити найважливіші явища суспільного життя: відтворення, поширення й уніфікацію винаходів та відкриттів, які забезпечують, з одного боку, прогрес, а з іншого – стабільність соціальних відносин. Г. Зіммель вбачав у наслідуванні засіб залучення індивіда до системи групових цінностей, який дає змогу уникнути персональної відповідальності й необхідності вибору за рахунок надання переваги тій чи іншій моделі поведінки, вважав його одним із суттєвих засобів взаєморозуміння.

Наслідування відіграє значну роль у поведінці людей. Під його впливом формуються не тільки найпростіші навички діяльності, а й духовні цінності – ідеї, смаки, нахили, манери поведінки. Особливо велике позитивне значення наслідування має на ранніх етапах становлення і розвитку людини.

Мода (з лат. – норма, правило, міра) – це форма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом настроїв, смаків, захоплень, які домінують у суспільстві. Мода поєднує багато суперечливих тенденцій та механізмів соціально-психологічного спілкування: ідентифікацію та негативізм, уніфікацію та персоналізацію, наслідування та протиставлення. До її особливостей належить те, що вона виявляється в усіх сферах суспільного життя: економіці, політиці, мистецтві, побуті, спорті тощо. Мода дуже тісно пов’язана зі смаками та звичаями людей. З першими її зближують змінність та рухливість, з другими – повторюваність та усталеність.

Чутка – це повідомлення, що надходить від однієї або більше осіб, про нічим не підтверджені події. Як правило, вони стосуються важливих для певної соціальної групи чи людини явищ, зачіпають актуальні для них потреби та інтереси. Очікування одержати задоволення в інформації є головним мотивом сприймання та відтворення почутого (чутки). Як специфічний різновид міжособистісного спілкування чутки відображають загальну інформаційну ситуацію в суспільстві або великій соціальній групі. Вони пов’язані не тільки з певною актуальною подією, а з пануючими в суспільстві масовими настроями та громадською думкою, відтворюють існуючі стереотипи й установки людей.

Не знаючи, звідки йде чутка, люди часто схильні вірити тому, що повідомлення – з надійного джерела. Це надає чутці несправжньої вірогідності, тобто її можна вважати формою престижного навіювання. У подібних випадках відбувається явище емоційного зараження, яке звужує поле свідомості та зменшує критичне ставлення до повідомлення.

Найкращий спосіб припинення чи принаймні зменшення чуток – широка, ґрунтовна і послідовна подача дійсних фактів, взагалі без посилання на чутки. Важливим при цьому є авторитет та престиж джерела інформації, комунікатора, який для більшості аудиторії має образ незалежного експерта чи спеціаліста.


Дати під запис

Дати під запис

Дати під запис

Дати під запис

Дати під запис назви

Дати під запис

Дати під запис

Дати під запис

Пояснити

Дати під запис

Дати під запис

Дати під запис
Дати під запис




4. Закріплення вивченого матеріалу 5 хв.

Питання для закріплення:

  1. Навіщо пожежному оволодівати науковими психологічними знаннями?

  2. Що таке донаукові психологічні знання?

  3. Назвіть етапи розвитку психології як науки?

  4. Охарактеризуйте психологію діяльності в особливих умовах.

  5. Інформаційні психологічні ознаки, які слід враховувати пожежнику при професійному спілкуванні.

  6. Назвіть основні правила спілкування?


5. Підбиття підсумків – 5 хв.:

- вказати на питання, які вимагають підвищеної уваги;

- оголосити оцінки;

- відповісти на запитання.


Конспект склав:

Начальник СДПЧ-2

Підполковник вн.сл. С.В.Коновалов

05 ” жовтня 2003 року.


Схожі:

ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з професійно-психологічної підготовки...
Загальна, спеціальна та цільова професійно-психологічна підготовка. Організація, форми і методи проведення професійно-психологічної...
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з професійно-психологічної підготовки...
Основні емоційні стани і процеси їх впливу на ефективність вирішення професійних завдань. Практичний розвиток навичок саморегуляції:...
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з професійно-психологічної підготовки...
Основні емоційні стани і процеси їх впливу на ефективність вирішення професійних завдань. Практичний розвиток навичок саморегуляції:...
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з професійно-психологічної підготовки...
Психологічна структура професійного спостереження, його систематичність та інтенсивність. Фактори, які впливають на ефективність...
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з професійно-психологічної підготовки...
Психологічна структура професійного спостереження, його систематичність та інтенсивність. Фактори, які впливають на ефективність...
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з професійно-психологічної підготовки...
Основні поняття екстремальної психології. Професійна діяльність в екстремальних умовах. Психологічна характеристика фактору ризику...
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з професійно-психологічної підготовки...
ТЕМА №2: Психологія особистості працівників МНС України. Поняття особистості в психології. Психологічна структура особистості. Психологія...
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з професійно-психологічної підготовки...
ТЕМА №2: Психологія особистості працівників МНС України. Поняття особистості в психології. Психологічна структура особистості. Психологія...
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з особовим складом чергових...
МЕТА: розглянути дану тему з начальницьким складом для подальшого застосування в службовій діяльності
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з професійно-психологічної підготовки...
Тактико-психологічні особливості дій працівників ДПО при виконанні службових завдань. Психологічні особливості взаємодії особового...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка