З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про державну службу
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 52, ст.490 )
{ Вводиться в дію Постановою ВР
N 3724-XII ( 3724-12 ) від 16.12.93, ВВР, 1993, N 52, ст.491 }
{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 282/95-ВР від 11.07.95, ВВР, 1995, N 29, ст. 216
N 358/95-ВР від 05.10.95, ВВР, 1995, N 34, ст. 268
N 96/96-ВР від 22.03.96, ВВР, 1996, N 16, ст. 71 }
{ Про поширення дії Закону додатково див. Закон
N 280/97-ВР від 21.05.97, ВВР, 1997, N 24, ст.170 }
{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 647-XIV ( 647-14 ) від 13.05.99, ВВР, 1999, N 24, ст.208
N 2493-III ( 2493-14 ) від 07.06.2001, ВВР, 2001, N 33, ст.175 }
{ Про поширення дії Закону додатково див. Закон
N 2493-III ( 2493-14 ) від 07.06.2001, ВВР, 2001, N 33, ст.175 }
{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 432-IV ( 432-15 ) від 16.01.2003, ВВР, 2003, N 14, ст.97
N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247 }
{ Офіційне тлумачення до Закону див. в Рішенні
Конституційного Суду
N 21-рп/2003 ( v021p710-03 ) від 25.12.2003 }
{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 2105-IV ( 2105-15 ) від 21.10.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.32
N 2374-IV ( 2374-15 ) від 20.01.2005, ВВР, 2005, N 10, ст.193
N 2593-IV ( 2593-15 ) від 31.05.2005, ВВР, 2005, N 26, ст.346
N 3108-IV ( 3108-15 ) від 17.11.2005, ВВР, 2006, N 1, ст.18
N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005, ВВР, 2006, N 9, N 10-11,
ст.96
N 432-V ( 432-16 ) від 12.12.2006, ВВР, 2007, N 9, ст.69
N 489-V ( 489-16 ) від 19.12.2006, ВВР, 2007, N 7-8, ст.66 }
{ Додатково див. Рішення Конституційного Суду
N 4-рп/2007 ( v004p710-07 ) від 18.06.2007
N 6-рп/2007 ( v0a6p710-07 ) від 09.07.2007 }
{ Щодо визнання конституційними окремих положень див.
Рішення Конституційного Суду
N 8-рп/2007 ( v008p710-07 ) від 16.10.2007 }
{ Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007, ВВР, 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78
- зміни діють по 31 грудня 2008 року }
{ Додатково див. Рішення Конституційного Суду
N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 }
{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 2592-VI ( 2592-17 ) від 07.10.2010, ВВР, 2011, N 10, ст.63
N 2756-VI ( 2756-17 ) від 02.12.2010, ВВР, 2011, N 23, ст.160
N 3207-VI ( 3207-17 ) від 07.04.2011 }
{ Дію Закону поширено на посадових осіб місцевого
самоврядування згідно із Законом N 280/97-ВР від 21.05.97;
поширення втратило чинність у зв'язку з втратою чинності
пункту 5 розділу V Закону N 280/97-ВР від 21.05.97 на
підставі Закону N 2493-III ( 2493-14 ) від 07.06.2001 }
{ Дія Закону поширюється на органи і посадових осіб місцевого
самоврядування в частині, що не суперечить Закону України
"Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ),
Закону "Про службу в органах місцевого самоврядування" та
іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого
самоврядування згідно із Законом N 2493-III ( 2493-14 ) від
07.06.2001 }
Цей Закон регулює суспільні відносини, які охоплюють
діяльність держави щодо створення правових, організаційних,
економічних та соціальних умов реалізації громадянами України
права на державну службу.
Він визначає загальні засади діяльності, а також статус
державних службовців, які працюють в державних органах та їх
апараті.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Державна служба і державні службовці
Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб,
які займають посади в державних органах та їх апараті щодо
практичного виконання завдань і функцій держави та одержують
заробітну плату за рахунок державних коштів.
Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові
повноваження.
Стаття 2. Посада і посадова особа
Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна
структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку
покладено встановлене нормативними актами коло службових
повноважень.
Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються
керівники та заступники керівників державних органів та їх
апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими
нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих
та консультативно-дорадчих функцій.
Стаття 3. Основні принципи державної служби
Державна служба грунтується на таких основних принципах:
служіння народу України;
демократизму і законності;
гуманізму і соціальної справедливості;
пріоритету прав людини і громадянина;
професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності,
відданості справі;
персональної відповідальності за виконання службових
обов'язків і дисципліни;
дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і
регіонального самоврядування;
дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань
громадян.
Стаття 4. Право на державну службу
Право на державну службу мають громадяни України незалежно
від походження, соціального і майнового стану, расової і
національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних
переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і
професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку
конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом
Міністрів України ( 169-2002-п ).
Стаття 5. Етика поведінки державного службовця
Державний службовець повинен:
сумлінно виконувати свої службові обов'язки;
шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників,
дотримуватися високої культури спілкування;
не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам
державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного
службовця.
( Частину другу статті 5 виключено на підставі Закону
N 358/95-ВР від 05.10.95 )
Розділ II
ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
Стаття 6. Основні напрями державної політики у
сфері державної служби
Державна політика у сфері державної служби визначається
Верховною Радою України.
Основними напрямами державної політики у сфері державної
служби є визначення основних цілей, завдань та принципів
функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективної
роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції.
Проведення єдиної державної політики та функціональне
управління державною службою здійснюється спеціально уповноваженим
центральним органом виконавчої влади з питань реалізації державної
політики у сфері державної служби.
{ Частина третя статті 6 в редакції Закону N 2592-VI ( 2592-17 )
від 07.10.2010 }
Питання функціонування державної служби в інших державних
органах, правове становище яких регулюється спеціальними законами
України, вирішуються цими органами.
Стаття 7. Орган управління державною службою
Органом управління державною службою в державних органах та
їх апараті є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої
влади з питань реалізації державної політики у сфері державної
служби.
{ Частина перша статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2592-VI ( 2592-17 ) від 07.10.2010 }
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з
питань реалізації державної політики у сфері державної служби:
{ Абзац перший частини другої статті 7 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 2592-VI ( 2592-17 ) від 07.10.2010 }
прогнозує і планує потребу державних органів та їх апарату в
кадрах;
забезпечує разом з іншими державними органами реалізацію
загальних напрямів політики у сфері державної служби в державних
органах та їх апараті;
розробляє і вносить на розгляд Кабінету Міністрів України
проекти нормативних актів з питань державної служби в державних
органах та їх апараті;
розробляє, координує і контролює здійснення заходів щодо
підвищення ефективності державної служби в державних органах та їх
апараті;
здійснює методичне керівництво проведенням конкурсного
відбору державних службовців в державних органах та їх апараті;
організує навчання і професійну підготовку державних
службовців державних органів та їх апарату;
контролює дотримання визначених цим Законом умов реалізації
громадянами права на державну службу;
організує, координує та забезпечує умови для розвитку
наукових досліджень з питань державної служби.
{ Статтю 8 виключено на підставі Закону N 2592-VI ( 2592-17 )
від 07.10.2010 }
Розділ III
ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ДЕРЖАВНИХ
ОРГАНІВ ТА ЇХ АПАРАТУ
Стаття 9. Особливості правового регулювання
статусу державних службовців державних
органів та їх апарату
Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради
України та його заступників, голів постійних комісій Верховної
Ради України та їх заступників, народних депутатів України,
Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України,
Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів
Верховного Суду України, Голови та суддів вищого спеціалізованого
суду України, Генерального прокурора України та його заступників
регулюється Конституцією ( 254к/96-ВР ) та спеціальними законами
України. ( Частина перша статті 9 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )
Регулювання правового становища державних службовців, що
працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної
служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та
інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не
передбачено законами України.
Стаття 10. Основні обов'язки державних службовців
Основними обов'язками державних службовців є:
додержання Конституції України та інших актів законодавства
України;
забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних
органів відповідно до їх компетенції;
недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;
безпосереднє виконання покладених на них службових
обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів
чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;
збереження державної таємниці, інформації про громадян, що
стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а
також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає
розголошенню;
постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення
професійної кваліфікації;
сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і
творчість в роботі.
Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень.
У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству,
державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі
доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі
наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.
Стаття 11. Основні права державних службовців
Державні службовці мають право:
користуватися правами і свободами, які гарантуються
громадянам України Конституцією і законами України;
брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх
повноважень рішень;
одержувати від державних органів, підприємств, установ і
організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування
необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;
на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе
ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;
вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу
службових повноважень за посадою службовця;
на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу,
який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;
безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються
проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати
особисті пояснення;
на просування по службі з урахуванням кваліфікації та
здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків,
участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;
вимагати службового розслідування з метою зняття
безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;
на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи
умови праці;
на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;
захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих
державних органах та у судовому порядку.
Конкретні обов'язки та права державних службовців
визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і
відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що
затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах
закону та їх компетенції.
|