|
|
Скачати 4.61 Mb.
|
|
http://zakon.at.ua/ Академія правових наук України Інститут державного будівництва та місцевого самоврядування Конституційно-правові засади становлення української державності За редакцією академіка НАН України В.Я. Тоція, академіка АпрН України Ю.М. Тодика Харків“Право” 2003 ББК 67.3 К65 Автори монографії: професор В. Я. Тацій — вступ, глави 1 (у співавт.), 13; професор Ю. М. Тодика — глави 1 (у співавт.), 8,14 (у співавт.); професор О. Г. Даншьян — глава 2; доцент /. В. Яковюк — глава 3; професор О. В. Петришин — глава 4; професор М. П. Рабінович — глава 5; професор М /. Панов — глава 6 (у співавт.); професор Л. М. Герасіна — глава 6 (у співавт); доцент В. П. Колісник — глава 7; доцент С. Г. Серьогіна — глава 9; професор Ю. П. Битяк — глави 10, 14 (у співавт.); професор Ю. М. Грошевий — глави 11, 14 (у співавт.); професор М. П. Воронов — глава 12; професор М. В. Цвік — глава 14 (у співавт.) К 65 Конституційно-правові засади становлення української державності / В. Я. Тацій, Ю. М. Тодика, О. Г. Данильян та ін.; За ред. акад. НАН України В. Я. Тація, акад. АПрН України Ю. М. То-дики. - X.: Право, 2003. - 328 с. I8ВN 966-7146-84-7 С У монографії з урахуванням сучасного етапу державотворення в Україні аналізуються актуальні проблеми становлення українського конституціоналізму, розвитку громадянського суспільства, прав і свобод людини і громадянина, розв'язання державно-правових конфліктів, конституційні засади і тенденції розвитку соціальної функції держави, роль Верховної Ради України, Президента України, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в становленні української державності, фактори, що впливають на цей процес. Аналізуються питання конституційно-правової реформи, положення проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України». Книга розрахована на викладачів, наукових працівників, аспірантів і студентів, працівників органів державної влади і місцевого самоврядування. ББК 67.3 © В. Я. Тацій, Ю. М. Тодика, О. Г. Данильян та ін., 2003 I8ВN 966-7146-84-7. © «Право», 2003 Вступ Проблема становлення і розвитку державності в Україні на основі норм Конституції України є однією з актуальніших проблем реформування політичної, економічної і духовної систем суспільства, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, входження України до європейського і світового співтовариства. Процес державотворення на демократичних засадах відбувається, але він проходить досить складно, що зумовлено перехідним етапом розвитку української держави і суспільства, низьким рівнем політичної і правової культури населення, відсутністю чіткої стратегії державотворення і право творення, жорсткою конфронтацією владних структур на загальнодержавному рівні, поширенням корупції і організованої злочинності, особливо в економічній сфері. В умовах світової глобалізації, європейської інтеграції набувають поширення ідеї про недоцільність державного суверенітету, ставиться під сумнів необхідність зміцнення державності, обґрунтовується можливість і необхідність посилення зовнішнього тиску на держави. Культивується право сили як спосіб вирішення міжнародних проблем. На початку третього тисячоліття виникає чимало внутрішніх і зовнішніх загроз для держав, які створилися на пострадянському просторі. Ці країни шукають свій шлях до демократії. Відповідно на сучасному етапі актуальною є проблема, з одного боку, врахувати кожній державі позитивний досвід державотворення, який уже пройшли країни з усталеними демократичними традиціями, а з другого — не втратити вітчизняний досвід. На гостроту проблеми становлення і розвитку сучасної державності в Україні, як і в інших пострадянських країнах, суттєво впливають процеси глобалізації, формування і реконструкції світового ринку, нового економічного простору, інформатизація суспільства. Специфіка сучасного періоду державотворення полягає в тому, що в суспільній думці посилюється розуміння необхідності демократизації суспільних відносин, оптимізації зв'язків держави і громадянина. Водночас інститути державної влади ще не готові до партнерських відносин з людиною і громадянином. Особа розглядається державою, як і раніше, в основному не як активний суб'єкт політико-правового процесу, а насамперед як об'єкт впливу на неї з боку влади. Це значною мірою характеризує виконавчу владу. Нові умови, високий ступінь комунікативності, інформатизації суспільства при реалізації ідеї демократизації державної влади, її децентралізації за вертикаллю посилюють корумпованість чиновників, державний рекет, бюрократизацію. Суттєво порушуються права та свободи людини і громадянина. На жаль, впровадження в життя конституційного принципу ідеологічної, економічної і політичної багатоманітності не супроводжується зміцненням законності і правопорядку, посиленням гарантування прав і свобод особи, зростанням економічного потенціалу держави, підвищенням авторитету державної влади. Негативні внутрішні і зовнішні чинники суттєво ускладнюють процес державотворення в Україні, як і в інших пострадянських республіках. Слід враховувати й те, що громадянське суспільство ще не розвинуте і перебуває лише на стадії свого формування. Це дає можливість державним інституціям при прийнятті своїх рішень не враховувати суспільну думку. Формування правової державності і становлення дієздатного громадянського суспільства — взаємопов'язаний процес, який йде складно, з чималими протиріччями. Державність — це не лише організація і функціонування інститутів державної влади на відповідному етапі розвитку суспільства. Автори монографії виходять з того, що державність — це більш широка категорія, ніж «держава», «політична система». Якщо держава складає основу політичної системи, є її головним елементом, то державність у широкому розумінні включає як державу, так і значну частину політичної системи і пануючих економічних відносин, а також елементи громадянського суспільства, що впливають на державу і політичну систему в цілому. Виходячи з цього, в монографії увага акцентується не лише на проблемах організації і функціонування державного механізму, а й на становленні громадянського суспільства, на розвитку сучасного українського конституціоналізму, на питаннях забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Розкриваються теоретико-методологічні проблеми становлення української державності в трансформаційний період, аналізуються конституційні засади соціальної функції української держави, національно-етнічні аспекти розвитку української державності, державно-правові конфлікти і способи їх розв'язання з урахуванням динаміки розвитку політико-правових процесів. Аналізуються роль і завдання Верховної Ради, Президента України, органів суду і прокуратури, виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в становленні і розвитку сучасної української державності, проблеми і труднощі, які виникають в організації і функціонуванні державних і недержавних інституцій. Розгляд проблеми становлення і розвитку державності через функціонування відповідних інституцій є досить важливим і плідним. Поєднуючи описові і аналітико-оцінюючі засоби аналізу стану державності, автори не лише ставлять актуальні теоретичні і методологічні проблеми розвитку державного будівництва на сучасному етапі, а й аналізують стан поточного законодавства, наявні проблеми правового регулювання. У роботі подаються екскурси в історію розвитку відповідних державних і недержавних структур. Автори розуміють складність розгляду проблеми становлення і розвитку державності в Україні на сучасному етапі, вважають, що в рамках одного монографічного дослідження цю проблему не вирішити хоча б тому, що процес державотворення, інституційних змін у механізмі влади, в структурах громадянського суспільства продовжується. Цей процес безперервний. Деякий екскурс у минуле, на наш погляд, є методологічно виваженим, тому що аналізувати стан і перспективи розвитку державності лише з часу досягнення Україною своєї незалежності, суверенітету неможливо, як неможливо країну вирвати із тканини живої історії її правотворення і державотворення. Зрозуміти сучасні проблеми державності можна тільки при врахуванні вітчизняного історичного досвіду, менталітету народу, інших чинників. Автори виходили з того, що в становленні державності основоположна роль належить законодавчій, виконавчій і судовій гілкам влади, Президенту України. Аналіз наявних в Україні реалій свідчить про суттєві недоліки в управлінні справами держави і суспільства. Тому при забезпеченні ефективного функціонування державного механізму, його умінні адаптуватися до сучасних політичних, економічних і соціальних реалій, системно впливати на весь спектр суспільних відносин може бути вирішено багато складних проблем становлення і розвитку сучасної української державності. Відповідно в монографії автори звернули увагу насамперед на проблеми організації і діяльності органів державної влади. Хоча управління справами суспільства реалізується всім механізмом публічної влади, та саме державному механізму в системі цього управління належить основоположна роль. Це підтверджує історична практика. Особливо значною є роль виконавчої влади, в системі і структурі якої відбуваються суттєві зміни. Неприпустимим є повторення помилок тоталітарного періоду, нехтування уроками власної історії. Для України це може призвести до нових тяжких випробувань. Тому так гостро стоїть питання про якість реалізації структурами державної влади своїх завдань і функцій. Розвиток влади як управлінської системи постійно потребує від неї адаптації до процесів, що відбуваються в суспільстві. На жаль, адаптаційні можливості державної влади під впливом різних чинників є невисокими. Так, реформа виконавчої влади йде складно. Відбувається перестановка і зміна керівників, перейменування органів виконавчої влади, ліквідація одних і посилення можливостей інших, збільшується перетік повноважень по рівнях управління при відсутності уваги до відповідальності органів і посадових осіб. Нерідко виникає почуття, що влада існує для самої себе, а людина полишена сама собі. У результаті громадянин втрачає навички соціальної колективістської психології, збільшується вітчуження людини від держави, знижуються морально-етичні засади суспільного життя. Тому людина починає пристосовуватися до тіньових методів існування, у суспільстві посилюється правовий нігілізм. Все це призводить до тяжких наслідків не лише для особи, а й для держави і суспільства. Автори монографічного дослідження переконані, що становлення сучасної української державності на демократичних засадах — це системний, складний політико-правовий процес, досить тривалий за часом розвитку, який охоплює реформування всіх сфер суспільного життя, вдосконалення державних і недержавних інституцій, підвищення рівня політико-правової культури населення, посадових і службових осіб державного апарату. Велика роль у становленні державності народу належить Конституції України. У ній знайшли закріплення як світові цінності конституціоналізму, так і вітчизняний досвід державотворення. Згідно з її приписами йде процес розвитку державного механізму, структур громадянського суспільства. Важливим аспектом проблем, що аналізуються в монографічному дослідженні, є втілення конституційних норм у практику сучасного державотворення, аналіз чинників, які знижують можливості більш активного впливу норм Конституції України на суспільні відносини. Глава І в Україні в конституціоналізму Процес становлення правової державності в Україні на демократичних засадах безпосередньо пов'язаний з втіленням в практику цінностей конституціоналізму, врахуванням у державотворчому процесі вітчизняного і зарубіжного досвіду конституційно-правового регулювання суспільних відносин. При цьому ми виходимо з того, що державність — це досить складний комплекс елементів, структур, інститутів публічної влади, а також компонентів неполітичного характеру, які обумовлені специфікою соціально-економічних, політичних, морально-духовних умов життєдіяльності конкретного народу на відповідному етапі його розвитку. Державність — це стан не лише держави, а й суспільства в конкретний історичний період, якісна характеристика його елементів. Вона включає в себе інституції як держави, так і громадянського суспільства, яке перебуває на стадії формування. Проблеми державотворення все більш грунтовно розглядаються в українській юридичній науці'. Разом з тим чимало питань державності, в тому числі в аспекті конституціоналізму, не аналізувалися. Актуальним є питання впливу Конституції України на державотворчий процес, враховуючи, що Конституція має особливу соціальну цінність у національній правовій системі. Конституція суттєво впливає на весь спектр економічних, політичних і соціальних відносин, регулює основи організації і функціонування державного механізму, політичних партій, професійних спілок, створює правові передумови для новелізації української політичної системи в напрямку її демократизації, гуманізації, орієнтації на забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Науковий аналіз становлення і розвитку української державності через вимір конституціоналізму є досить важливим, оскільки сьогодні в країні складається непроста ситуація. Йде жорстка конфронтація різних політичних сил щодо конституційної реформи, результатів виборів до Верховної Ради України в 2002 р. тощо. Досить складно проходить процес формування парламентської більшості, гальмується законодавчий процес. Знижується авторитет державних інституцій. Все це негативно впливає на процес державотворення. Незважаючи на всі ці негаразди, слід виходити з того, що держава є головною інституцією в політичній системі суспільства. Вона виступає об'єднуючим елементом відносно суспільства, різних аспектів життєдіяльності особи. Лише держава з усіх елементів політичної системи має найбільші можливості впливу на процеси, що відбуваються в суспільстві. Саме вона повинна відбивати загальний інтерес на відміну від корпоративних та інших інтересів, які втілюються через функціонування недержавних структур. Тому сьогодні конче важливо забезпечити авторитет влади, її функціонування на демократичних засадах, на основі злагоди, консенсусу, а не конфронтації. В літературі цілком слушно зазначається, що при значних конфліктах між структурними компонентами «можлива деградація системи, розрив зв'язків усередині і навіть повний розпад державності»'. Відповідно, актуальною є проблема забезпечення стабільності конституційного ладу України, ефективного функціонування державних інституцій, забезпечення національної безпеки України. В соціологічній літературі дається схема можливої зміни стадій, циклів розвитку державності: 1) стабільний розвиток — самопідтримання інститутів і елементів суспільного розвитку; 2) стабільний розвиток — здатність самої системи подолати порушення рівноваги за рахунок внутрішніх резервів, які в неї є, але система при цьому не розвивається; 3) кризовий стан — стан, що призводить до порушення рівноваги і появи ознак деградації; 4) стан катастрофи — стан, при якому йде розрив зв'язків між компонентами соціальної системи, що веде її до руйнування; 5) розпад — загибель системи із знищенням всіх або більшої частини її компонентів. Ця схема може бути застосована і щодо функ ціонування державності та її компонентів. Тому важливо забезпечити функціонування політичної системи країни, державних інституцій у режимі злагоди, консенсусу. Державна влада, елементи громадянського суспільства змінюються під впливом різних чинників. Отже, методологічно виваженим є розгляд державності насамперед в історичному аспекті, тобто з точки зору її становлення і розвитку. Державність українського народу в радянський період характеризувалася такими рисами: тоталітарність; однопартійність; радянська форма народовладдя; несприйняття доктрини правової держави, поділу влади, політичної та ідеологічної багатоманітності, верховенства права, пріоритету прав особи; одержавлен-ня економіки та інших сфер суспільного життя; суто класовий підхід до оцінки соціальної практики; відсутність змагальності і конкурент-ності в економічній і політичні сферах; залежність правової системи України від правової системи СРСР; марксистсько-ленінська ідеологія як єдина доктрина розвитку держави і суспільства. Така модель радянської української державності базувалася на відповідних конституціях України. Але немає підстав вважати, що, базуючись на таких засадах, держава і суспільство грунтувалися на цінностях конституціоналізму. Наявність конституції в країні ще не означає, що в ній існує конституціоналізм. Для сучасного етапу української державності характерними є: демократизація суспільних процесів; закріплення на конституційному рівні економічної, політичної і ідеологічної багатоманітності, її реалізація на практиці; встановлення як конституційних принципів поділу влади, верховенства права і закону, пріоритету прав особи. Це позитивні аспекти розвитку державності. Разом з тим сьогодні вона характеризується і такими процесами, як криза і послаблення регулятивних можливостей державної влади; зниження її авторитету; значна поляризація населення за рівнем прибутків, за ідеологічними і політичними уподобаннями; розвиток правового нігілізму, і не лише серед населення, а й у верхніх ешелонах державної влади; наявність конфронтації між законодавчою і виконавчою гілками влади; жорсткі конфлікти в самій Верховній Раді; корумпованість, зростання злочинності, зниження моральності, рівня культури; посилення егоїзму, індивідуалізму. Все це фактори, які дестабілізуюче впливають на становлення української державності. Процеси глобалізації збільшують загрозу національній безпеці. В Україні, як і в інших країнах СНД, суттєво порушуються права людини і громадянина. При такій ситуації виникає два можливих шляхи розвитку — або ж назад до тоталітаризму, або ж вперед — до цивілізованої системи відносин між державою і особою, державою і суспільством. Вважаємо, що український народ чітко визначив свій вектор суспільного розвитку — демократію, яка б базувалась на цінностях світового і вітчизняного конституціоналізму. Сучасну українську державність можна характеризувати як перехідну. Їй відповідає Конституція України 1996 р. Державність в Україні, в інших країнах СНД, утверджується на власній конституційній основі. Перехідний характер української державності, таких її компонентів, |
|
Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади,... Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки мають право подавати звернення, які не стосуються їх... |
Синельниківської міської ради Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», постановою Кабінету Міністрів України від 09. 03. 2006 №268 «Про... |
|
Процедура оскарження рішень Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів... |
Письмова довідка про звернення громадян, що надійшли до виконавчих... Указу Президента України від 7 лютого 2008 року №109/2008 "Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного... |
|
Пігач Я. М., Труфанова Л. М. Господарське законодавство: Навчальний посібник Участь держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в господарській діяльності |
ЗАТВЕРДЖЕНО Наказ Державного комітету України з питань регуляторної... У найменуванні юридичної особи зазначаються її організаційно-правова форма (крім органів державної влади, органів місцевого самоврядування,... |
|
ЗАТВЕРДЖЕНО Наказ Державного комітету України з питань регуляторної... У найменуванні юридичної особи зазначаються її організаційно-правова форма (крім органів державної влади, органів місцевого... |
2. Інституційне забезпечення проведення бюджетної політики Повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування в галузі бюджету |
|
РОЗПОРЯДЖЕННЯ голови районної державної адміністрації Закону України «Про звернення громадян», актів Президента України, Кабінету Міністрів України щодо забезпечення реалізації громадянами... |
Закону України Про Національний архівний фонд та архівні Затвердити Правила роботи архівних підрозділів органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ і |