|
|
Скачати 162.72 Kb.
|
|
Міністерство внутрішніх справ України Херсонський юридичний інститут ХНУВС Юридичний факультет Кафедра цивільного і екологічного права КОНТРОЛЬНА РОБОТАз цивільного процесу варіант № 4 Виконала: студентка 4 курсу 931-К групи Кудінова Анастасія Тимофіївна Домашня адреса: 74100 Херсонська обл. смт.В.Олександрівка пров.Підстанційний, 6/1 0961785105
Херсон 2010 ПЛАН
добровільне /договірне/ представництво у суді………………………4
Використана література…………………………………………………….17 Умови задач: Задача №1Стежко дав у позику своєму сусідові Шкурову 1300 грн. У зв'язку з тим, що Шкуров не сплатив боргу вчасно, Стежко звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованої суми. Ведення справи він доручив Кречету, давши йому доручення за таким змістом: “Я, Стежко І.І., доручаю Кречету А.П. ведення в суді справи про стягнення зі Шкурова С. М. 1300 грн.” У судовому засіданні відповідач заявив, що борг він повністю сплатив, на підтвердження чого подав розписку, видану Стежком. На цій підставі представник позивача Кречет відмовився від позову. Суд виніс ухвалу про прийняття відмови від позову І припинення провадження у справі. Чи законні дії суду? Визначте повноваження представника. Задача № 2При розгляді справи за позовом Тимошенка О.І. до Тимошенко С.А. про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням участь у процесі брав адвокат відповідача. Його повноваження підтверджувалися довіреністю, де було зазначено, що відповідач доручає ведення справи в суді адвокатові Юр’єву М.М. На рішення суду, яким було задоволено вимоги позивача, представник відповідача подав апеляційну скаргу. У судовому засіданні при розгляді справи судом апеляційної інстанції адвокат підтвердив свої повноваження на участь у процесі довіреністю, датованою днем розгляду справи апеляційним судом. Апеляційний суд розглянув справу, залишивши скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Чи мав адвокат відповідача підстави для участі в апеляційному провадженні? Чи належним чином оформлені його повноваження? Дайте висновок щодо законності дій суду першої та апеляційної інстанції. 1. Підстави та види судового представництва. Законне та добровільне /договірне/ представництво у суді Питання належного представництва в цивільній справі потребують перегляду не лише за процесуальними особливостями цього інституту, а й за тими матеріально-правовими аспектами, що зумовлюються матеріальними основами представництва. При цьому слід зазначити, що останнім часом з’явилося доволі багато матеріалів, присвячених окремим аспектам представництва, але вони не узагальнені в єдиному комплексному дослідженні всіх аспектів представництва. Крім того, багато публікацій в юридичній літературі висвітлюють представницькі функції, здійснювані адвокатом. Інші автори присвячують свої роботи представництву інтересів юридичних осіб в цивільному праві. Конституцією України особі гарантується право на захист в суді, при цьому юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. Одночасно за ст. 110 Цивільного процесуального кодексу України громадянам надане право вести свої справи в суді особисто або через своїх представників. Справи ж юридичних осіб у суді мають вести їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням. Але на цьому всі аспекти представництва для юридичних осіб не вичерпуються, оскільки повноважні представники юридичних осіб можуть передоручити ведення справи в суді іншим представникам. Цивільне процесуальне представництво - це такі юридичні відносини, за якими одна особа - представник виконує на підставі повноваження, наданого йому законом, статутом, положенням або договором, процесуальні дії в цивільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів. Цивільний процесуальний представник - це особа, яка здійснює процесуальні дії від імені та в інтересах довірителя. Згідно з чинним законодавством України представник віднесений до осіб, які є учасниками у справі, і, відповідно, наділений юридичною підготовкою. Він є самостійною процесуальною особою, хоча і представляє інтереси сторін та третіх осіб. Зрозуміло, не всі громадяни мають достатню юридичну підготовку та володіють достатніми знаннями у галузі права для того, щоб кваліфіковано вести свої справи в судах та інших органах. Саме для цього й існує інститут представництва. Існує два окремих види представництва - представництво в цивільному праві і процесуальне представництво, які суттєво відрізняються одне від одного і мають різну мету. Правове становище представника в цивільному праві цілком залежить від сторони у договорі доручення і визначається ст. 386 Цивільного кодексу України, тобто відносини між повіреним і довірителем, як правило, матеріального характеру. Цивільний договір застосовується у випадках, коли громадяни, що беруть участь у цивільних правовідносинах, не мають можливості діяти самостійно або ці дії бажано було б довірити іншим особам, які мають кращі можливості. Так, громадяни доручають один одному здійснення купівлі, продажу, отримання чи передачу грошей або речей, отримання заробітної платні тощо. У підприємництві за допомогою такого виду договору оформлюються відносини за участю брокерських організацій чи інших посередницьких структур. З юридичної точки зору договір доручення можна вважати договором про представництво, оскільки повірений зобов’язаний діяти від імені довірителя. В цьому сенсі можна виділити окремі відносини, які випливають із договору, що притаманні як цивільному представництву, так і цивільному процесуальному (судовому) представництву. Наприклад, норма про сумлінне виконання представником своїх обов’язків. Разом з тим і процесуальному представнику можуть надаватися довірителем деякі повноваження на вчинення процесуальних дій щодо розпорядження об’єктом матеріального спору. Так, процесуальний представник може користуватися правом на одержання присудженого майна або грошей за наявності у нього повноважень, які чітко вказані в його довіреності згідно зі ст. 115 Цивільного процесуального кодексу України. Правове ж становище процесуального представника як самостійного суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин у цивільному судочинстві визначається нормами статей 98, 112, 113, 117 Цивільного процесуального кодексу України. Ці функції також визначені статтями 1, 6 Закону України "Про адвокатуру". Мета процесуального представника допомогти особі, яку представляють у здійсненні її процесуальних прав, попередити їх порушення у цивільному процесі, домогтися для неї найбільш сприятливого рішення і надати суду допомогу у здійсненні правосуддя у цивільних справах. Засоби досягнення цієї мети також різні. Процесуальний представник для досягнення своєї мети може користуватися лише засобами, вказаними у законі (наприклад позов, зустрічний позов, заперечення, клопотання та ін.). В цивільному ж праві ці засоби визначає особа, яку представляють, або, за розсудом представника, у певних випадках і він сам. Необхідно звернути увагу і на те, що норми інституту представництва у цивільному праві не встановлюють, хто конкретно може бути представником, а хто ні. В цивільному процесі до рішення цього питання інший підхід. Тут чітко і повно встановлено, хто може виступати в суді представником (ст.112, 113 ЦПК України), а також, кому і за яких обставин це заборонено (ст.116 ЦПКУ). Доречно також звернути увагу на те, що підготовка документації, вся технічна робота забирають у юриста певну кількість зусиль та часу, що відволікає його від основної діяльності - роботи над законодавством, яке, до речі, в Україні дуже швидко змінюється. Останнім часом непоодинокі випадки участі у справі двох, трьох і більше представників. Але це можуть собі дозволити або достатньо заможні громадяни, або потужні фірми чи організації. Процесуальне представництво в судах в більшості випадків здійснюється саме адвокатами. Відповідно до ст. 1 Закону "Про адвокатуру" адвокатура є добровільним громадським об’єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян і юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу. Головним завданням адвокатури є служіння інтересам всього суспільства, боротьба в судах та інших органах за вірне розуміння та застосування права. Разом з тим в сучасних умовах, коли адвокатура втратила державну підтримку, адвокат вимушений вибирати між служінням державним інтересам та приватним інтересом свого клієнта. Адвокатура має переважно подвійний характер, коли жоден з цих інтересів належним чином не захищається, або ж один з них доводиться принести в жертву (як правило, від цього залежить матеріальне благополуччя самого адвоката). В цьому контексті слід відмітити демократичність законодавства України, яке має мінімум обмежень у виборі громадянами свого представника. Згідно з цивільним процесуальним законодавством представниками можуть бути досить широке коло дієздатних громадян відповідно до ст. 112 ЦПК. Тобто представником у цивільному процесі дійсно може бути будь-яка особа - від керівника до прибиральниці (обов’язкова наявність юридичної освіти у цивільного процесуального представника чинним законодавством України не передбачена) за виключеннями, вказаними у ст. 116 ЦПК. Говорячи про види цивільного процесуального представництва, варто зупинитися на класифікації за підставами залежно від юридичної значущості волевиявлення особи, яку представляють. Для виникнення цивільно-процесуального представництва слід розрізняти: а) представництво добровільне; б) представництво обов\’язкове . Добровільне представництво може бути, по-перше, договірним і, по-друге, представництвом, що ґрунтується на членстві в громадських організаціях, яке ще має назву "суспільне представництво". Договірне представництво підставою свого виникнення має або цивільний договір доручення, або трудовий договір, з яких випливають повноваження представника з ведення справи в суді. Договірними представниками в суді є адвокати, юрисконсульти та інші працівники підприємств, організацій та установ - у справах цих юридичних осіб; особи, допущені судом до представництва у справі. Серед договірних представників найбільш розповсюджена участь адвокатів, юрисконсультів, співробітників юридичних фірм. Однак в цивільному процесі України немає статті, яка б встановлювала так звану адвокатську монополію на ведення справ у судах інших осіб. Як вже зазначалося, будь-яка особа, крім тих, кому це прямо заборонено законом, має право прийняти доручення від сторони або третьої особи, а суд будь-якої інстанції зобов\’язаний допустити її до участі у справі після перевірки повноважень. Під громадським представництвом розуміється представництво, яке здійснюється уповноваженими особами громадських організацій у справах членів цих організацій, а також інших громадян, права та інтереси яких захищають ці організації. Підставою виникнення представництва є факт вступу до громадської організації, яка згідно з законом та відповідно до свого статуту зобов’язана надавати юридичну допомогу своїм членам. До таких організацій належать профспілки, а також спілки осіб творчих професій. Представництво обов’язкове, в свою чергу, поділяється на законне, в якому коло повноважень представника визначається законом, та статутне, за яким ці повноваження визначаються статутами та положеннями, які мають статус юридичної особи, яку представляють. Законне представництво передбачено для повністю недієздатних громадян, частково та обмежено дієздатних. Підставами виникнення законного представництва є: 1) факт походження дитини, встановлений та Cуттєві зміни в суспільних відносинах, які набули поширення з початку 90-х років, а також конституційне закріплення правових основ нової демократичної країни зумовили необхідність докорінного перегляду правового статусу осіб, які можуть здійснювати представництво інтересів осіб та держави та їх представницьких функцій зареєстрований належним чином; 2) факт усиновлення, зареєстрований належним чином; 3) адміністративний акт про призначення опіки чи піклування. Законне (необхідне, обов’язкове) процесуальне представництво виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акта за наявності таких юридичних фактів, як спорідненість, усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо. Законними представниками у справі є батьки, усиновителі, опікуни та піклувальники. Функції законних представників недієздатних осіб, які знаходяться на піклуванні в державних чи громадських закладах, покладені на адміністрацію цих закладів. Законним представником у суді в цьому випадку є або керівник відповідного закладу, або призначений ним працівник. Законні представники мають право доручати ведення справи в суді іншому представнику, якого вони обирають для кращого захисту прав та інтересів своїх підопічних осіб. Законне представництво визначено статтями 110 та 111 ЦПК. Слід зауважити, що види представництва чинним цивільним процесуальним кодексом чітко не визначені. Стаття 110 Цивільного процесуального кодексу України має назву "Види представництва", але чітко їх не визначає, хоча зі змісту можна зрозуміти, що йдеться про представництво фізичних та юридичних осіб. В першій частині цієї статті наведені лише деякі правила щодо представництва, а в другій та третій - йдеться не про представництво, а про участь в цивільному процесі органів юридичних осіб. У зв’язку з викладеним, в новому Цивільному процесуальному кодексі України необхідно врахувати цей недолік і чітко визначити два види цивільного процесуального представництва: 1. Добровільне представництво: - представництво фізичних осіб; - представництво юридичних осіб. 2. Законне представництво. Оформлення довіреності на ведення справи в суді визначено ст. 114 ЦПК. Письмові довіреності фізичних осіб (за Кодексом - громадян) необхідно посвідчувати нотаріально. Вживання в цьому випадку терміна "громадянин" є недоречним, або цей термін неточний і загальний. Громадянин України може бути приватним підприємцем без оформлення юридичної особи, або, навпаки, власником підприємства. Більше того, громадянин - це будь-яка особа, громадянин України, громадянин Росії та ін. Тому більш точним все ж таки є термін "фізична особа", що необхідно врахувати у новому Цивільному процесуальному кодексі України. Довіреність фізичної особи щодо цивільного процесуального представництва не обов’язково має бути посвідчена нотаріусом. Громадяни можуть також посвідчити довіреність на ведення справи в суді на підприємстві, в установі, організації, де вони працюють; в управлінні будинками, де вони проживають; військовослужбовці - у відповідній військовій частині; особи, які проживають у населених пунктах, де немає державних нотаріальних контор, - у виконавчому комітеті міської, селищної, сільської ради; особи, які перебувають на лікуванні, - у відповідному лікувальному закладі; особи, які перебувають у місцях позбавлення волі, - у місцях позбавлення волі. Перелік документів, що стверджують повноваження представників, наведений у ст. 113 Цивільного процесуального кодексу України. Відповідно до п.5 зазначеної вище статті Цивільного процесуального кодексу України існує так звана "протокольна участь" цивільного процесуального представника, тобто здійснення представництва у суді без посвідченої належним чином письмової довіреності. В судовому засіданні повноваження представника підтверджуються усною заявою довірителя, яка фіксується у протоколі судового засідання, але при цьому представник не має права брати участь у наступних судових засіданнях в разі відсутності самого довірителя. Безперечно, ця норма закону є цікавою і потрібною, але на мій погляд, законодавцю варто передбачити або постійну "протокольну участь" представника за усною заявою довірителя із занесенням у протокол судового засідання та зазначенням довірителем повноважень, які він надає своєму представнику, або посвідчення письмової заяви довірителя суддею. Також можлива критикa щодо цієї пропозиції у зв’язку з тим, що посвідчення довіреності - нотаріальна дія, але ж і посвідчення копій документів - теж нотаріальна дія. Якщо існує норма закону про те, що суддя має право посвідчувати копії документів, які подаються у суді до справи, то чому суддя не має права посвідчити довіреність у тій справі, яку він веде? Зрештою може викликати сумніви довіреність, яка посвідчена, наприклад, управлінням будинками чи деякими іншими особами, наведеними ст. 114 ЦПК та ст. 40 Закону "Про нотаріат", - посадовими особами, які не обтяжені відповідальністю за вчинення таких нотаріальних дій. До того ж це не входить до їх посадових обов’язків. При складанні тексту довіреності разом з наданням довірителем своєму представнику переліку необхідних повноважень відповідно до ст. 115 ЦПК завжди є доцільним одразу ж доручати представнику представляти інтереси довірителя як представника позивача, відповідача і третьої особи одночасно тому, що, наприклад, відповідач може пред’явити до суду зустрічний позов відповідно до ст. 140 ЦПК і представнику відповідача доведеться одночасно бути представником відповідача і позивача. Отже, представництво в суді, тобто процесуальне представництво, є самостійним процесуальним інститутом, а не різновидом загально цивільного, як іноді доводять в судовій практиці та в юридичній літературі. Діяльність представників в цивільному процесі має велике значення. Хоча об’єктивно розділити, де та межа, за якою можна сказати "представник виграв справу", а де - "він діяв несумлінно і програв справу", дуже важко. Тому важко навести цивільну справу, в якій лише завдяки діяльності представника відбулось захищення права громадянина або юридичної особи, і цим підкреслити роль представника. Це положення можна підкреслити й тим аспектом, що безпосередній захист прав суб\’єктів цивільних процесуальних правовідносин здійснює суд, а представник буквально лише представляє їх інтереси. Але слід зазначити, що без досвідчених та грамотних представників в сучасному змагальному цивільному процесі, для участі в якому необхідно мати великий обсяг правових знань, юридично непідготовлений громадянин має мало шансів виграти справу і захистити свої права в повній мірі. 2. Повноваження представника у суді Згідно ст. 44 ЦПК представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності [6.C.21]. Згідно з ЦПК 1963 р. повноваження представників підтверджувалися відповідно загальним або спеціальним дорученням. Якщо в суд представлено тільки загальне доручення, то представник від імені особи, яку він представляє, міг вчинити всі процесуальні дії, крім передачі справи до третейського суду, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову (матеріально-правової вимоги), укладення мирової угоди, передоручення, оскарження рішення суду, пред'явлення виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей. Якщо сторона, що представляється, або третя особа довіряли своєму представнику здійснення будь-яких з перелічених вище повноважень, вони повинні були видати представнику таке доручення, у якому це спеціально застережено. Тому таке доручення і прийнято було називати спеціальним [7.C.144]. Новий ЦПК навпаки визначає, що загальне доручення означає наявність у представника права вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти зазначена особа, тобто і відмовитись від позову, і визнати позов, і укласти мирову угоду і інше. А якщо особа, що представляється, не довіряє вчиняти певну або певні процесуальні дії представникові, вона повинна зробити відповідні застереження у довіреності[8]. Необхідність такої різкої зміни порядку підтвердження повноважень, як уявляється, сумнівна, оскільки для цього потрібен більш високий рівень правосвідомості осіб, що представляються, і, можливо, більш високий рівень відповідальності представників, аби уникнути можливих зловживань. Цивільний процесуальний кодекс України передбачає також можливість припинення договірного представництва, обмеження повноважень представника та відмову представника від повноважень. Підставами припинення представництва є такі ж підстави, що і для припинення загальноцивільного представництва: закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, що представляється; відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність або якій було видано довіреність; смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності; смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності[8]. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника відповідна особа повинна повідомити суд письмовою заявою або усною заявою у судовому засіданні. 3. Розв’язування задач Задача №1 Згідно ст. 44 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа відповідно до ст.27 ЦПК України. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності. Оскільки, в своїй довіреності Стежко не зазначив ніяких застережень своєму представникові Кречету, то дії суду можна вважати законними. Задача №2 Адвокат відповідача мав підстави для участі в апеляційному провадженні, відповідно до ст.42 ЦПК України, оскільки довіреність належним чином підтверджує його повноваження. Дії суду першої інстанції можна вважати законними. Дії апеляційного суду також можна вважати законними, оскільки враховуючи рішення суду першої інстанції, яким було задоволено вимоги позивача та при розгляді скарги адвокат не надав вагомих доказів по справі, які могли б задовольнити скаргу. Використана література 1. Т е р т ы ш н и к о в В.И. Гражданский процесс: Курс лекций. - Харьков, 2001. - С. 73. 2. Ш т е ф а н М.Й. Цивільний процес. Підруч: для юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. - К., - 1997. - С. 142, 146, 147. 3. Гражданский процесс: Учеб. Изд. третье, перераб. и доп. / Под ред. В.А.Мусина, Н.А.Чечиной, Д.М.Чечота. - М., 2001. - С. 96. 4. Ш т е ф а н М.Й. Сучасні системи адвокатури. - К., 1993. - С. 124-127. 5. Гражданский процесс: Учеб. для юрид. вузов / Под ред. проф. М.К. Треушникова. - 2-е изд., испр. и доп. - М., 1999. - С. 81. 6. Цивільний процесуальний кодекс України. – Харків: Консум, 2008. – 200 с. 7. Луць В.В. Цивільне право. – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 2003. – 122 с. 8. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України Тертишнікова В.І. [електронний ресурс] // http://apelyacia.org.ua/node/9654 |
| Тематична контрольна робота Тематична контрольна робота (за творчістю М. Коцюбинського, О. Кобилянської) І варіант І рівень(0,5 балів) |
КОМПЛЕКСНА КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни Комплексна контрольна робота охоплює навчальний матеріал з дисципліни в обсязі 54 години |
| МОДУЛЬ ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА Контрольна робота це важлива форма навчального... Контрольна робота – це важлива форма навчального процесу, покликана навчити студентів самостійному узагальненню і викладенню інформаційних... |
Контрольна робота №2 з теми |
| Контрольна робота №1 «Народна та літературна балада» Варіант 3 |
Контрольна робота №1 «Народна та літературна балада» Варіант 4 |
| Контрольна робота з теми «Пісні літературного походження. М. Вороний. Т. Шевченко» |
Контрольна робота з теми Чи є основним призначенням БД створення і редагування текстових документів? (1 бал) |
| УРОК 10 Тема. Контрольна робота Знайти моду, медіану і середнє значення вибірки: 13, 18, 12, 14, 15, 16, 16, 17, 14, 14 |
Контрольна робота з БЖД для студентів заочного відділення Миколаївського... |