|
|
Скачати 97.95 Kb.
|
|
УДК 376.32 Динь І. М., старший викладач кафедри менеджменту, податкової та бюджетної політики Волинського національного університету імені Лесі Українки Савчук Т. А., студентка 4-го курсу економічного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОГРАМ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ІНВАЛІДІВ В УКРАЇНІ У статті аналізуються програми соціального захисту інвалідів в Україні. На матеріалах вітчизняних досліджень розглядаються питання соціального забезпечення та соціальної допомоги людей з обмеженими фізичними можливостями. Ключові слова: соціальний захист, соціальна допомога, соціальне забезпечення, людина з обмеженими фізичними можливостями. Постановка проблеми. Рівень розвитку будь-якої держави визначається насамперед її ставленням до найменш захищених категорій населення, в першу чергу, до людей з обмеженими фізичними можливостями − інвалідів. Тому, державна політика стосовно цієї категорії населення повинна бути спрямована не лише на забезпечення гарантованого матеріального забезпечення, необхідного для нормальної життєдіяльності, а й на покращення процесів соціалізації та інтеграції їх для участі в економічному та соціальному житті суспільства. За даними Міністерства праці та соціальної політики України станом на 01.01.2009 р. в Україні налічувалося близько 2,6 млн. інвалідів, що становить понад 5 % загальної чисельності населення [6, с. 2]. Відтак, кожен 18-тий громадянин України є інвалідом, що потребує допомоги та підтримки від держави не лише у матеріальному забезпеченні, а й щодо особливого планування житла, облаштування під’їздів, громадського транспорту, забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, сприяння у здобутті освіти, професійних знань, працевлаштування, медичних і культурних послуг. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Правові основи соціального захисту інвалідів висвітлені в наукових працях В. Андрєєва, Є. Астрахана, Н. Болотіної, М. Захарова, П. Пилипенко та ін. Фінансовим аспектам дослідження цієї проблематики приділяють увагу такі вітчизняні вчені як Н. Власенко, С. Галашко, В. Онікієнко, Д. Табачник, Л. Ткаченко та ін. Такий інтерес зумовлений, в першу чергу, зростанням частки людей з обмеженими можливостями в загальній чисельності населення України Віддаючи належне науковим напрацюванням вказаних дослідників, зазначимо, що залишаються недостатньо з’ясованими питання підвищення ефективності програм соціального захисту інвалідів в Україні, що обумовлює актуальність обраної теми. Метою дослідження є аналіз програм соціального захисту людей з обмеженими фізичними можливостями в Україні та розробка практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності їх реалізації. Виклад основного матеріалу. Стаття 46 Конституції України визначає, що усі громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом [1]. В Україні гарантії соціального захисту людей з обмеженими фізичними можливостями визначені законами “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про реабілітацію політичних жертв в Україні”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про реабілітацію інвалідів в Україні”, іншими законодавчими та нормативно-правовими актами. Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” гарантує людям з обмеженими фізичними можливостями рівні з іншими громадянами права для участі в економічній, політичній та соціальній сферах життя суспільства, створює необхідні умови, які дають можливість інвалідам вести повноцінне життя відповідно до їхніх індивідуальних здібностей та інтересів [2]. Відповідно до цього закону інвалідам надана можливість працевлаштування на підприємствах (в установах та організаціях) зі звичайними умовами праці, а також у цехах і на дільницях, де використовується праця людей з обмеженими фізичними можливостями. З метою сприяння реалізації зазначених прав також прийнято положення “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”. Відмова в укладенні трудового договору, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення на іншу роботу без згоди інваліда з підстави інвалідності не допускається (крім випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню трудових обов’язків). Щорічно для всіх підприємств, установ, організацій (незалежно від форм власності та господарювання) визначаються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у розмірі не менше 4 % від загальної чисельності працюючих (якщо чисельність працюючих від 15 до 25 чоловік − встановлюється норматив у кількості одного робочого місця). Що ж стосується підприємств, в яких чисельність інвалідів менша понад встановленого нормативу, вони перераховують до відділень Фонду соціального захисту інвалідів України відповідні кошти на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Розмір цих коштів визначається середньорічною заробітною платою на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Варто зауважити, що попри те, що впродовж останніх років щорічно збільшується кількість робочих місць для інвалідів та чисельність працевлаштованих інвалідів, рівень працевлаштування інвалідів є незначним. Так, якщо у 2008 р. кількість вільних робочих місць для інвалідів збільшилася, у порівнянні з 2006 роком, більш як на третину і становила 13,8 тис. місць, разом з тим, понад 40 % їх залишилася незайнятими інвалідами [5, с. 5]. Таким чином, залишається невирішеним питання щодо працевлаштування людей з обмеженими фізичними можливостями. Це обумовлено невідповідністю напрямів підготовки потребам ринку праці, низькою конкурентоспроможністю інвалідів внаслідок слабкої професійної підготовки, відсутністю досвіду, медичними обмеженнями. На нашу думку, одним із механізмів удосконалення зайнятості інвалідів може бути заохочення роботодавців до створення додаткових (понад установлені нормативи) робочих місць шляхом надання дотацій та цільових позик для створення спеціальних робочих місць з метою працевлаштування інвалідів, покриття витрат на заробітну плату, навчання за рахунок альтернативних джерел їх фінансування. Головними суб’єктами державного управління програмами реабілітації інвалідів у системі центральних органів виконавчої влади є Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство охорони здоров’я України. У 2009 р. Рахунковою палатою встановлено, що неналежне виконання покладених на них функцій, негативно позначилося на адаптації інвалідів у суспільство. Зокрема, Міністерство праці та соціальної політики України і Міністерство охорони здоров’я України не володіли інформацією про чисельність осіб з числа інвалідів працездатного віку; характер та причини інвалідності; кількість інвалідів, що отримали від МСЕК рекомендації щодо професійної реабілітації; даними щодо потреби інвалідів у реабілітаційних послугах [6, с. 9]. Зазначене ускладнює аналіз та прогнозування розвитку програм реабілітації інвалідів та не сприяє обґрунтованому плануванню фінансових ресурсів для реалізації відповідних державних програм. Тому, для створення належних умов реабілітації інвалідів та ефективного використання бюджетних коштів, спрямованих на цю мету, перш за все, потребує удосконалення організаційної схеми управління системою реабілітації інвалідів. Отже, програми реабілітації та працевлаштування інвалідів у контексті проаналізованих вище законів розглядаються як основний засіб створення умов для гідного життя та забезпечення рівності їх прав. Разом з тим, забезпечення адекватного рівня соціальних гарантій особам з обмеженими фізичними можливостями у значній мірі визнаються можливостями фінансування програм соціального захисту інвалідів. На сьогодні в Україні реалізація програм соціального захисту інвалідів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, Фонду соціального захисту інвалідів України, місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування України на випадок безробіття [4, с. 185]. Зазначені кошти використовуються на забезпечення протезно-ортопедичними виробами та спеціальним автотранспортом, санаторно-курортне оздоровлення, виплату грошових компенсацій на бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування інвалідів, безкоштовне та пільгове встановлення інвалідам телефонів, надання матеріальної допомоги, соціальну, трудову та професійну реабілітацію інвалідів. Таким чином, до основних видів соціального захисту інвалідів в Україні можна віднести: – надання грошової допомоги (пенсій, допомог, одноразових виплат), – надання засобів пересування, включаючи автомобілі, крісла-коляски, протезно-ортопедичні вироби, – забезпечення протезування, орієнтації і сприйняття інформації, (друковані видання зі спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори), – забезпечення пристосованим житлом, – встановлення опіки або стороннього догляду, – пристосування забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв’язку до особливостей інвалідів. Пріоритетним напрямом фінансування соціальних потреб інвалідів в Україні залишається забезпечення інвалідів протезно-ортопедичними виробами та засобами реабілітації. Державна програма соціально-побутового та матеріального забезпечення інвалідів включає в себе оплату за виготовлені протезно-ортопедичні вироби, засоби пересування і реабілітації, придбання путівок на санаторно-курортне лікування, забезпечення виплати інвалідам грошових компенсацій та адресної соціальної допомоги, передбачених чинним законодавством. Здійснений С. Галашком аналіз фінансового забезпечення інвалідів санаторно-курортними путівками у 2004-2008 рр. свідчить про те, що динаміка планових асигнувань та фактичного фінансування за програмою КПКВ 2507050 “Санаторно-курортне оздоровлення інвалідів” мала тенденцію до зростання (більше, ніж у два рази) [3, с.27 ]. Згідно з офіційною статистикою, адресна державна підтримка малозабезпечених категорій охоплює 9,6 тис. малозабезпечених сімей. Із цієї кількості біля 12% складають сім’ї, що мають осіб з обмеженими фізичними можливостями. Складовою частиною адресної державної підтримки є Програма житлово-комунальних субсидій, яка з 2004 року спрямована на захист сімей з низькими доходами. В Україні, яка є соціальною державою, конституційно зазначено, що “пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом” [1]. Пенсійне забезпечення охоплює майже 14 млн. українських громадян, у тому числі й інвалідів. Наразі в Україні інваліди І групи одержують пенсію в середньому 892 грн., що на 60% більша, ніж у 2008 році; інваліди ІІ та ІІІ груп – 700 і 600 грн. відповідно. Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам залежно від групи інвалідності та права на надбавку на догляд становить від 544 до 874 гривень [4]. Однак існує ряд проблем і у пенсійному забезпеченні інвалідів. Це пов’язано, насамперед, з великою кількістю установ, які здійснюють виплату різноманітних видів соціальної допомоги, неузгодженістю їхніх функцій. Також виникає нагальна потреба у перегляді прожиткового мінімуму, оскільки специфічні послуги для цієї категорії населення через свою унікальність коштують дорожче, ніж для повносправних громадян. Висновки. Протягом останніх років у нашій державі зроблено значущі кроки щодо підвищення рівня соціального захисту інвалідів. Попри це, в основі соціального захисту інвалідів має бути не соціальне забезпечення, як пасивна функція соціального захисту, а захищеність інвалідів через створення для них у суспільстві відповідних умов та рівних можливостей для реалізації життєвих потреб, здібностей та творчого потенціалу. Вирішення цих проблем потребує, перш за все, переорієнтації державної політики щодо інвалідів у напрямку запровадження дієвого механізму підвищення ефективності реалізації програм соціального захисту. Тому перспективу подальших досліджень вбачаємо у вивченні механізмів удосконалення пенсійного забезпечення інвалідів, впровадження програм їх медичного страхування, а також реформування системи соціальної допомоги. Література
Дынь И.Н., Савчук Т.А. Пути повышения эффективности программ социальной защиты инвалидов в Украине В статье анализируются программы социальной защиты инвалидов в Украине. На материалах отечественных исследований рассматриваются вопросы социального обеспечения и социальной помощи людей с ограниченными физическими возможностями. Ключевые слова: социальная защита, социальная помощь, социальное обеспечение, человек с ограниченными физическими возможностями. Dyn I.M., Savchuk T.A. Effective programs of social protection of invalids in Ukraine The article examines the social protection of invalids in Ukraine. On the basis of national research examines the social security and social assistance to people with disabilities. Keywords: social protection, social assistance, social security, people with disabilities. |
| ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ Рецензенти: Гаврилюк С. В., доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри документознавства і музейної справи Волинського національного... |
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНТЕГРАЦІЇ СТУДЕНТІВ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ... Оксана Бартків – доцент Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, Оксана Дурманенко– аспірантка Східноєвропейського... |
| К. т. н., доцент, докторант Волинського національного університету... Роль Комп’ютерних технологій в системі професійної підготовки людей з порушеннями зору |
К. т. н., доцент, докторант Волинського національного університету... Роль Комп’ютерних технологій в системі професійної підготовки людей з порушеннями зору |
| Старший викладач кафедри філології та методики початкової освіти... Ключові слова: людина з інвалідністю, духовність, розвиток особистості, критерії духовності |
Формування духовності учнів з порушенням зору у навчально-виховному процесі Соціальна педагогіка” педагогічного інституту Волинського національного університету ім. Лесі Українки |
| Лагутін В. Д. Кредитування: теорія і практика: Навч посіб. 3-тє вид., перероб. і доп Рекомендовано до друку вченою радою Волинського державного університету імені Лесі Українки (протокол №2 від 27 вересня 2001 р.) |
Тема. Творчість Лесі Українки Мета Мета. Розширювати знання дітей про життєвий і творчий шлях Лесі Українки. Формувати вміння аналізувати віршовані твори, удосконалювати... |
| «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає (... Обладнання: портрет Лесі Українки, ілюстрації до твору, грамзапис, комп'ютерні технології |
Курс лекцій Львів 2013 Л 72 Рекомендовано до друку ... |