|
|
Скачати 153.5 Kb.
|
|
МАЙБУТНЄ РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ В УКРАЇНІ 1. ГЕОГРАФІЯ РЕЛІГІЙ В УКРАЇНІ Історія змін конфесійної карти України Релігійна карта України ніколи не була моноконфесійною. Навіть у часи давньої України-Русі, окрім богів, яким поклонявся весь східнослов’янський світ (наприклад, дателю буття Дажбогу), серед деяких племен побутувало поклоніння ще й місцевим богам. Спроба Володимира Великого створити єдиний пантеон богів для всієї Русі-України врешті залишилася нереалізованою, оскільки ця штучна релігія не мала відповідного суспільного підґрунтя для свого поширення, не виконувала тих суспільних функцій, потреба в яких у країні назріла. Звернувшись як правитель країни з метою реалізації цих суспільних завдань до християнства і ввівши його державницькими засобами шляхом "хрещення Русі", Володимир відтак ще більше ускладнив картину релігійного життя, хоча й прагнув здолати поліконфесійність. Протягом двох-трьох століть нижчі верстви населення, насамперед село, залишалися переважно язичниками. Верхи швидко охристиянилися. З часом своєрідну уніфікацію релігійного світу в Україні провели самі українці, поєднавши в двовір'ї язичництво і християнство. В такій синкретичній формі християнізоване язичництво практично й донині виявляє релігійність більшості українців, хоча вони це часто не усвідомлюють і заявляють про свою приналежність до певної традиційної християнської конфесії. Нові зміни в релігійну конфігурацію України вносили постійні перерозподіли або відторгнення її земель недружними державами-сусідами, активна місіонерська діяльність католицької церкви та різних протестантських течій країн Європи. Так, католицизм в Україну (переважно в Галичину, на Волинь і Поділля) принесли поляки, а протестантські віровизнання, зокрема лютеранство, баптизм і адвентизм, на її південь — німці-колоністи. Разом з міграцією із Західної Європи в Україну євреїв сюди прийшов іудаїзм. Саме тут виникла така його містична течія, як хасидизм. Мусульманські громади появилися на українських теренах в часи татарських завоювань. Проте найбільш помітну зміну в релігійну карту України внесла Берестейська унія 1596 р.: вона конфесійно розділила українців на православних і греко-католиків, що згодом привело до регіоналізації країни на Схід і Захід. Строкату релігійну карту здавна має Крим. Якщо християнство сюди принесли у свої міста ще давні* греки, а іслам прийшов разом з появою татарського улусу (XIII ст.), то корінні кримчаки та караїми мали тут свій автохтонний культ. Толерантність українців до інших релігій дала можливість знаходити на їхніх теренах притулок послідовникам різних гнаних у сусідніх країнах, переважно в Росії, конфесій. Відтак ми зустрічаємо в себе старообрядців різних толків, духоборів, молокан. З Польщі на Волинь ще в XVII ст. прийшли соцініани. За часів колоніального поневолення України Росією, коли в духовному житті домінувало своєрідне поєднання в ідеї "православної Русі" царизму і православ'я, закони держави не лише всіляко протистояли поширенню нових вірувань, а й обмежували діяльність усіх інших конфесій, окрім православної, яка мала статус державної. Визнаними в країні були католики, лютерани, реформати та вірмено-григоріани, а також іслам, ламаїзм та іудаїзм. Дозволялася діяльність без будь-якої підтримки держави (із певними обмеженнями в правах) баптизму, менонітству, старообрядництву. Забороненими в Росії були опозиційні до православ'я течії, зокрема духобори, молокани, старообрядці-безпопівці, хлисти, скопці та ін. На українських землях, які перебували у володінні Австро-Угорщини й Польщі, відносно успішно в XIX — на початку XX ст. розвивалася мережа православних і греко-католицьких парафій. Поглинувши в 20-х роках XX ст. Північну Буковину, Румунія ліквідувала тут самостійну православну митрополію і включила її до складу своєї православної церкви. На Закарпатті в цей час діяли Мукачівські православна та греко-католицька єпархії. Особливу підтримку з боку мадярських властей одержувала реформатська церква. В останній чверті XIX ст. почалася еміграція українців (переважно із західних земель) до різних країн світу, але в основному до Північної і Південної Америки. Еміграція була спричинена важкими політичними, соціальними й матеріальними умовами життя в умовах колоніальної залежності і пошуками чогось кращого. Відтак у країнах українського розселення появляються українські православні й греко-католицькі парафії, баптистські й адвентистські громади, а з часом — і церковні структури цих конфесій. Своєрідний бум конфесійної диференціації в Україні, як і в усьому Радянському Союзі, до якого вона 70 років належала, спостерігався у 20—ЗО-ті роки XX ст. В цей час на ґрунті православ'я тут виникають обновленські течії, іоаннти, федорівці, істинно-православна церква, апокаліпсисти, єговісти-ільїнці, підгорнівці та ін. У першій половині XX ст. на українських теренах виникає ряд кеносистичних сект, зокрема інокентіївці (Одещина), леонтіївці (Волинь), мальованці (Київщина), митрофанівці (Кіровоградщина), мурашківці (Полісся). Особливістю їх є віра в "живого Бога", ім'я якого звучить у самій назві течії. Політика "релігійних скорочень" У повоєнну добу, хоча Конституція УРСР формально і гарантувала свободу совісті, релігійна діяльність в Україні всіляко обмежувалася. Офіційно зареєстрованих налічувалося майже 10 релігійних течій. Якщо на початку 20-х років в Україні храми були в кожному селі, навіть на більшості хуторів, то наприкінці 40-х років їх залишилося втричі менше. Державна політика войовничого атеїзму, здійснювана з 1954 р. і до середини 80-х років, призвела до значного скорочення релігійної мережі. Так, якщо в 1958 р. в Україні закрили 64 церкви, або в 6,4 раза більше, ніж попереднього року, то в 1960 р. їх закрили уже 747, а це в 12,1 раза більше, ніж в 1958 р. Новий закон про релігійні культи значно ускладнював можливості реєстрації чи відкриття нових парафій або громад і водночас спрощував процедуру закриття їх. Україна завзято виконувала вказівку союзних урядових структур про зняття з реєстрації релігійних громад. На початок 1961 р. кількість діючих тут церков і молитовних будинків зменшилася до 7192. Хоча тотальне скорочення й мало загальноукраїнський характер, та найбільше воно зачепило Вінницьку, Дніпропетровську, Івано-Франківську, Львівську, Одеську, Полтавську, Хмельницьку, Черкаську й Чернігівську області. Лише в 1962 р. в Україні було знято з реєстрації 1144 релігійні громади. Скорочення мережі відбувалося переважно за рахунок сільських парафій. Із знятих з реєстрації громад в 1959—1964 роках 81% — сільські. Посилений опір віруючих політиці "релігійних скорочень" привів до того, що в період "відлиги" темпи закриття церков і молитовних будинків дещо уповільнилися. Так, у 1963 р. було знято з реєстрації 526 культових об'єктів, а в наступному році — лише 257. У 1965 р. релігійна мережа навіть зросла на 4 одиниці і налічувала вже 4540 церков і молитовних будинків. Однак на цей рік у повоєнні два десятиліття було знято з державної реєстрації 4847 церковних приміщень православної церкви Московського патріархату з урахуванням при цьому того, що вона в 1946 р. одержала частину храмів від поглиненої нею після сумнозвісного Львівського собору греко-католицької церкви. Паралельно йшов процес скорочення мережі громад інших конфесій. Стало не вистачати служителів культу. В Україні залишився лише єдиний духовний заклад — православна семінарія в Одесі. Закрилися семінарії в Києві і Луцьку. Інші конфесії в повоєнний час взагалі не мали своїх навчальних установ. З монастирів залишилося лише 7 в Російській православній церкві. У 1960 р. закрили навіть Києво-Печерську лавру. Виходив тільки один духовний журнал — "Православний вісник", надсилалися в Україну "Журнал Московской Патриархии" та "Братский вестник" (Церква ЄХБ). Закрито було в Україні всі фабрики з виробництва церковної утварі й атрибутики. Усе це завозилося з Росії. Зняті з реєстрації культові споруди або передавалися якійсь світській організації, і вона їх перебудовувала для своєї мети, або залишалися закритими і через недогляд поступово руйнувалися (таких було більше тисячі двохсот), або ж розбиралися через "неможливість використання їх " чи "аварійність" (таких було близько тисячі). Партійно-державний наступ на релігію тривав до середини 80-х років {Панченко П. Релігійні конфесії в Україні (40-і — початок 90-х рр.). — К., 1993). Зростання релігійної мережі в роки перебудови Пожвавлення релігійної діяльності різних конфесій в Україні настало тільки з початком перебудовчих процесів. Воно захопило переважно західні й центральні області. На Півдні й Сході республіки це пожвавлення було незначним. Основною передумовою активізації церковно-релігійного життя в Україні стало розгортання демократичних процесів. Цьому сприяло, певною мірою, також відзначення в 1988 р. тисячолітнього ювілею прийняття християнства. Фактично в усіх населених пунктах, в яких збереглися культові споруди, відновлювалася діяльність відповідних релігійних громад. Через брак служителів культу відправляти службу стали місцеві проповідники-ентузіасти або наїжджі священнослужителі. Спостерігається посилення місіонерської діяльності прибулих із-за кордону проповідників, зокрема протестантських церков. Зарубіж почав наповнювати Україну релігійною літературою. І не лише видрукованою різними мовами Біблією чи окремо Новим Заповітом, а й іншими духовними виданнями. Започатковуються релігійні передачі по радіо й телебаченню. Поліетнічність України сприяла розвитку в ній і багатоконфесійності. Різні культурні об'єднання національних меншин починають сприяти розвитку у нас специфічно їхніх конфесій. Активізувалися німецьке лютеранство, корейський і бурятський буддизм, кримо-татарське мусульманство, караїмство та ін. У 1988 р. виходить з підпілля Українська греко-католицька церква. В лютому 1989 р. заявила про себе Українська автокефальна православна церква. Настав період не лише повернення культових споруд різним конфесіям, а й розгорнулося будівництво ними близько двох тисяч нових. У 1991 р. в Україні вже діяло 12962 релігійні громади, які володіли 9449 культовими будівлями. Найбільше громад мала церква Московського патріархату — 5469. Українська автокефальна православна церква на цей рік нараховувала вже 1489 громад, греко-католицька — 2643, римо-католицька — 452. Активізація діяльності протестантських об'єднань сприяла зростанню кількості їхніх громад. У 1991 р. Церква євангельських християн-баптистів мала їх 1127, інші баптистські течії — 78, Союз християн віри євангельської — 565, інші євангельські течії — 160, реформатська церква — 91, Церква Адвентистів сьомого дня — 276, Об'єднання "Свідки Єгови" — 366. Почалося зростання ^чисельності громад іудейського й мусульманського віровизнань. їх було в означеному році відповідно 40 і 31. На цей час в Україні почали свою діяльність і нові, як для неї та її історії, течії. Так, Товариство свідомості Крішни мало 17 громад, буддисти —7, Велике Біле Братство —4, РУНВіра, Церква повного Євангелія і бахаї — по 3, Церква Ісуса Христа святих останніх днів і караїми — по 2, вірмено-католики, пресвітеріани, інокентіївці, ШЦ і даосисти — по 1. У 1991 році в Україні було 58 громад старообрядців різних толків, 24 громади харизматичного напряму, 18 — адвентистів-реформістів, 8 — Російської вільної православної церкви, 5 — німецьких лютеран, 4 — молокан, 3 — методистів. Сьогоденна релігійна карта України Останнє п'ятиріччя — це період інтенсивного розвитку релігійної мережі в Україні. При цьому зростає не лише кількість релігійних громад (на січень 1999 р. їх було 21134), служителів культу (19312), монастирів (232), навчальних закладів (94), релігійних періодичних видань (173), чисельність послідовників різних конфесій, а й сама кількість конфесій. Якщо в 1991 р. у нас на реєстрації було 42 релігійних об'єднання (з них 33 християнського коріння, по одному іудейських, мусульманських і неоязичницьких, 4 орієнталістських і 2 синкретичних), то в 1999 р. їх нараховувалося 82 (з них 55 християнського коріння, по 4 іудейських та мусульманських, три неоязичницьких, 11 орієнталістських і 5 автохтонних чи синкретичних). Найважливішою складовою релігійного життя в Україні є православ'я. Загалом воно об'єднує 11503 організацій. Домінуючою в православ'ї є Українська православна церква, що перебуває в юрисдикції Московського патріархату. На сьогодні вона має 35 єпархій, в яких діють біля 8 тис. громад віруючих, налічує 105 монастирів , 14 духовних навчальних закладів, 37 періодичних видань, 2108 недільних шкіл та 16 братств. Церковну службу здійснюють більше як 6,5 тис. священиків. Предстоятелем церкви є Митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан). Найбільша концентрація громад УПЦ у Вінницькій (688), Хмельницькій (721), Закарпатській (527), Рівненській (497), Волинській (463) і Житомирській (461) областях. Українська православна церква Київського патріархату налічує 28 єпархій, близько 2,3 тис. організацій. Вона має 17 монастирів, 1743 священнослужителя, 13 духовних навчальних закладів, 19 періодичних видань та 507 недільних шкіл. УПЦ КП очолює Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (Денисенко). Найбільше громад УПЦ-КП в Івано-Франківській (270), у Тернопільській (177), Волинській (187), Львівській (365), Рівненській (237) та в Київській (208) областях. Українська автокефальна православна церква має більше тисячі парафій, 78% яких — в галичанських областях України. Глава церкви — патріарх Київський і всієї України Димитрій (Ярема). Церковну службу в УАПЦ здійснюють 543 священики. У п'яти семінаріях церкви навчалося 203 слухачі. Вона мала 94 недільних школи. В 1997 р. в УАПЦ відбулися розколи. В Україні, окрім названих, в 1999 р. діяло ряд інших православних церков. Так, Російська вільна (закордонна) православна церква мала 9 громад (4 з них у Криму), Апокаліптична ПЦ — 4 (всі на Вінниччині). Діяло дві греко-православні громади, три — православні незалежні. В Україні поширені також різні об'єднання православного коріння. Так, старообрядницька церква Білокриницької згоди мала 53 громад, з яких 10 — на Вінниччині, 15 — на Одещині, 7 — на Буковині. До Руської православної старообрядницької церкви без попівської згоди належало 12 громад, 7 з яких — на Житомирщині. Істинно-православна церква об'єднувала в 1999 р. 27 громад (8 з них — на Одещині), Богородична церква — Церква Матері Божої Преображенної — 6 громад (3 з них — на Донеччині). На Одещині діяла одна громада інокентіївців. Незмінною залишається кількість громад молокан (5). Характерно, що ці течії не мають в Україні своїх навчальних закладів, видань, братств, у них обмежена чисельність служителів культу. Останніми роками досить активно проходить відродження Української греко-католицької церкви. За кількістю громад (3212) вона практично вийшла на довоєнний рівень (3237) і посідає на сьогодні друге місце в Україні. Церковну службу в УГКЦ здійснює більше як 2 тис. священнослужителів. Переважна більшість парафій церкви — у Львівській (1424), Тернопільській (732), Івано-Франківській (647) та Закарпатській (289) областях. Очолює УГКЦ Патріарх Мирослав Іван кардинал Любачівський. Останнім часом помітне поширення греко-католицизму в інших регіонах України, але тут діє лише 2% її громад. У 9 областях України діяло 2—3 громади УГКЦ, у 6 —п'ять—сім, удвох —8—9, утрьох —13—15. У Києві є 8 громад греко-католиків. З моменту легалізації (1989) УГКЦ відновила свою структуру, створила 15 єпархій, відкрила 73 монастирі, 10 духовних навчальних закладів, 997 недільних шкіл, 27 періодичних видань. До цієї церкви належать також більше як 2 тисячі греко-католицьких парафій української діаспори. Серед церков, що динамічно розвиваються останніми роками, постає римсько-католицька церква. Утворено Львівську архідієцезію як її духовний центр, яку очолює архієпископ Мар'ян Яворський, а також Житомирську, Луцьку і Кам'янець-Подільську дієцезії. У підпорядкуванні нунція (посла) Апостольської столиці в Україні автономно діє структура РКЦ у Закарпатті. Відкрито шість духовних навчальних закладів, зокрема Український римсько-католицький університет. На сьогодні більше як 750 католицьких громад є в усіх областях України. РКЦ має 33 монастирі,307 недільних шкіл, 12 періодичних видань та більше 400 служителів культу, серед яких 274 — іноземці. Широко представлені в Україні церкви протестантського напряму. Вони мають 4712 релігійних організацій, в тому числі: християни-баптисти — 1871, християни віри євангельської (п'ятидесятники) — 1282, "Свідки Єгови" — 514, адвентисти сьомого дня — 676, реформати — 100, лютерани — 45. Різні незалежні протестантські течії об'єднують більше двохсот громад. Громади Союзу об'єднань християн-баптистів найбільш поширені в Чернівецькій (134), Київській (131), Вінницькій (108), Хмельницькій (124), Черкаській (122) областях. Всеукраїнський Союз християн віри євангельської (п'ятидесятники) більше всього має громад у Рівненській (190), Волинській (129) та Тернопільській (76) областях. Єговістські громади діють переважно в Закарпатській (136), Львівській (88) та Івано-Франківській (22) областях. Громади Церкви Адвентистів сьомого дня відносно рівномірно розміщені по Україні. Вирізняються за їхньою кількістю лише Чернівецька (83), Вінницька (65), Закарпатська (42), Київська (39) і Черкаська (48) області. Адвентисти-реформісти, які мають 45 громад, діють переважно в Закарпатті. Громади реформатської церкви (100) є лише в Закарпатті. Три лютеранські церкви — німецька, українська і шведська мають відповідно 36, 8 і 1 громаду. Пресвітеріани мають в Україні 25 громад, методисти — 9, послідовники Ради Церков ЄХБ і незалежні баптисти — відповідно 48 і 74, всілякі незалежні християно-протестантські напрямки — близько 600 громад. В усіх протестантських церквах є необхідні управлінські структури, в тому числі й республіканські духовні центри. Останнім часом зміцнюється матеріальна база їхньої релігійної діяльності, ведеться релігійно-просвітницька, морально-виховна, місіонерська та благодійницька робота. Зростає мережа протестантських духовних навчальних закладів. Баптисти їх мають 20 (3357 слухачів), п’ятидесятники — 11 (1363), адвентисти — лише один (130). Якщо православні й католицькі об'єднання відчувають потребу в кадрах священнослужителів, то в протестантських їх в два-три рази більше, ніж потребують громади. Налагоджується видавнича діяльність у протестантських церквах. Так, баптисти мають 11 періодичних видань, п'ятидесятники — 9, адвентисти — 6. Водночас вони завозять значну кількість всілякої літератури із-за кордону. Значно зросла в Україні чисельність мусульманських громад (281). Проте єдиної інституалізованої структури ця конфесія не набула. На сьогодні офіційно діють три зареєстрованих самостійних її центри — в Києві (Духовне управління мусульман України), в Донецьку (Незалежне духовне управління мусульман) та в Сімферополі. Послідовниками ісламу в Україні є переважно представники меншин тих національних етносів, на автохтонних територіях котрих ця релігія є домінуючою. Це — татари волзькі, дагестанці, азербайджанці, узбеки, абхазці та ін. Але більшість мусульманських громад (228) об'єднують ^кримських татар. Усі вони підпорядковані Духовному управлінню мусульман Криму. Три центри керують діяльністю 102 іудейських громад — Об'єднання іудейських релігійних організацій та Об'єднання релігійних громад прогресивного іудаїзму та Всеукраїнський конгрес іудейських релігійних громад. Іудейські громади розміщені по Україні рівномірно. Вирізняються хіба що Закарпатська (9), Черкаська (9), Чернівецька і Вінницька (по 7) області. Функціонує один іудейський навчальний заклад, друкується тринадцять періодичних видань. Останніми роками в Україні особливого поширення набули новітні релігійні течії й напрями. Серед них активними є громади харизматичного напряму (113). Вони діють переважно в Криму (13), в Запорізькій області (18). Появилися також громади Церкви повного Євангелія (191), Новоапостольської церкви (53), Церкви Ісуса Христа святих останніх днів — мормонів (47), а також Товариства свідомості Крішни (32), буддистів (ЗО), бахаїв (9). Функціонують громади всіляких рідновірських напрямів, зокрема РУНВіри (42), "Рідної Віри" , "Великого вогню" та ін. Цікава географія неорелігій. Так, Церква повного Євангелія із 190 своїх громад 53 має в Донецькій області, а Церква Ісуса Христа Святих останніх днів 16 з 47 — в Києві. Громади новоапостольців, рідновірів, крішнаїтів, бахаїв рівномірно розміщені по всіх областях України. Буддисти також розмістилися порівняно рівномірно, але мають по 5 громад в Донецькій і Луганській областях, а також у Києві. Крім уже названих, в Україні діють ще більше як 200 не-чисельних громад віруючих 46 різних релігійних напрямів, течій і напрямів. З них варто назвати порівняно нову течію єврейської меншини. Це — іудео-християнство, 16 громад яких діють у чотирьох областях і в Києві. Назвемо також даоські громади (3). З 15 громад Вірменської апостольської церкви 6 діють у Криму. Центр церкви, очолюваний єпископом Натаном, — у Львові. Тенденції конфесійних змін Порівняльний аналіз цифрового матеріалу про зміни релігійної мережі за 1986 — 1999 роки засвідчує, що екстенсивний етап розвитку релігійного життя в Україні вже закінчується і переходить в інтенсивний. Його бум припав на 1988—1990 роки, коли кількість громад збільшувалася щороку в середньому на 32%. Але в 1991 році це зростання вже становило 30%, у 1992 — менше 8%, а в 1993 — 1999 роках — 5 — 6%. Не однаковими є також цифрові показники змін релігійної мережі в різних регіонах України. Так, за час демократичних перемін у Чернівецькій області зареєстровано в 2,5 раза більше релігійних громад, ніж у найчисельнішій за населенням Донецькій області. Маючи десь 20% всього населення України, в семи західно-українських областях зосереджується біля половини кількості її релігійних громад (9487 з 21128). За кількістю громад тут вирізняються Львівщина (2567), Тернополя (1503) і Закарпаття (1361) (Бондаренко В., Єленський В., Журавський В. Релігійне життя в Україні. — К.,1996.) Які загальні тенденції характеризували зміну релігійної мережі за останнє п'ятиріччя?
Порівняно швидке зростання кількості православних і католицьких громад при незначній чисельності активних їхніх членів і при порівняно бідній духовній освіченості парафіян.
8. Висунення в церковно-релігійному житті ідеї традиційної канонічної території, що характерне зокрема для відносин православ'я, греко-католицизму і римо-католицизму, веде до певної регіоналізації України за релігійними чинниками, а відтак і до міжконфесійної напруженості. 9. У намаганні заповнити той духовний вакуум, який утворився після занепаду марксистсько-ленінської ідеологічної монополії і втрати свого авторитету церквами, котрі діяли в умовах пристосування до тоталітарних політичних порядків, певний успіх мають нові релігійні течії, які приносяться в Україну переважно західними християнськими місіонерами. 10. Розвиток національної самосвідомості у представників багатьох етнічних меншин України одним із каналів свого вияву має появу різних національних релігійних течій і об'єднань. |
| Про вивчення курсів духовно-морального спрямування у 2008-2009 навчальному році України надає батькам право вибору вивчення дітьми курсів духовно-морального спрямування. Серед них: „Етика”, “Християнська етика”,... |
Урок №1 Тема. Що вивчає курс “Географія материків та океанів. Джерела... Мета: сформувати в учнів загальні уявлення про предмет та завдання курсу “Географія материків та океанів”; поглибити систему знань... |
| Факультативний курс «Географія населення з основами демографії» (... Географія населення як наука Географія населення та демографія – науки про народонаселення. Геодемографія – напрямок наукових досліджень... |
Посилання на використані ресурси Інтернету Гілецький Йосип. Географія: Економічна і соціальна географія України: Підруч для 9 класу ЗНЗ. – Тернопіль: Підручники і посібники,... |
| 1. ОПИС ПРЕДМЕТА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ ... |
ПРОГРАМА для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України Авторські права на текст програми «Історія України. Всесвітня історія, 5–12 кл.» належать Міністерству освіти і науки України та... |
| 01 Бібліографія і бібліографічні посібники. Каталоги 11 Географія. Географічні дослідження Землі й окремих країн. Подорожі. Регіональна Географія 126 |
Про внесення змін до рішення міської ради від 10. 02. 2012 №301-18/УІ... України «Про місцеве самоврядування в Україні»,Земельним кодексом України, Законами України «Про землеустрій», «Про державну експертизу... |
| Формування стійкої мотивації до знань з географії запорука успіху України " носить практичну спрямованість, а його основні поняття базуються на знаннях курсів «Географія материків і океанів», "Загальна... |
ПЛАН ВСТУП Розділ I. ПОНЯТТЯ НОТАРІАТУ. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ НОТАРІАТУ... Розділ II. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ПОРЯДОК УСТАНОВИ ПОСАДИ НОТАРІУСА |