Галицько-Волинські землі в XII-XIV ст


Скачати 212.7 Kb.
Назва Галицько-Волинські землі в XII-XIV ст
Дата 11.04.2013
Розмір 212.7 Kb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи


Тема: Галицько-Волинські землі в XII-XIV ст.

Зміст

1. Особливості політичного становища Галицьких і Волинських земель. Відокремлення від давньоруської держави 4

2. Держава Данила Галицького 10

3. Місце та роль Галицько-Волинського князівства в історії української державності 17


Вступ


Наприкінці XII — у першій половині XIII ст. князівства Середнього Подніпров´я — Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське через низку обставин (нескінченні князівські міжусобиці, певну зміну світових торговельних шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік населення з південних районів тощо) економічно та політично занепадають. Монгольська навала посилила та поглибила руйнівні процеси в цьому регіоні.

Іншою була ситуація в південно-західній частині Русі, де 1199 р. з´явилося нове державне об´єднання — Галицько-Волинське князівство. Майже впродовж півтора сторіччя воно відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов´ян.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників:

1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів);

2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга;

3) енергійна об´єднавча політика князів Романа Мстилавича (1199—1205) та Данила Романовича Галицького (1238-1264);

4) існування на території князівства багатих родовищ, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

1. Особливості політичного становища Галицьких і Волинських земель. Відокремлення від давньоруської держави


Одним із найсильніших князівств південно-західної групи було Галицьке, розташоване на території, що межувала з Польщею і Угорщиною на заході, литовськими племенами — на півночі, Волинським, Київським князівствами — на півночі і сході, а на півдні межі Галицької землі доходили до Чорного моря і Дунаю. Західна частина князівства між головним хребтом Карпат і річками Сяном та Дністром — гориста (Погорина), східна — низовина (в основному по середньому Дністру) — Пониззя (з XIV ст. — Поділля). Цю землю з давніх часів заселяли племена дулібів, уличів, тиверців, білих хорватів.

Найбільшими містами князівства були Перемишль, Галич, Звенигород, Тєребовль, Текуч, Малий Галич (Галац) на нижньому Дунаї і Білгород біля гирла Дністра.

Географічне положення Галичини, розташованої на крайньому заході Русі, було вигідним, отже, вона не зазнавала нападів кочових племен. Незначними були й князівські усобиці. Тому сюди переселялася багато людей з місць, що були під загрозою нападів кочівників, особливо з Подніпров´я. Сприяло розвитку цього краю і перенесення торгових шляхів з європейських країн у Візантію та країни Сходу у зв´язку із занепадом торгових зв´язків по Дніпру («із варяг у греки»). Тепер велика кількість товарів транспортувалася із західної та південної Європи до Галича, а звідти по Дністру у Візантію та інші країни. Визначну роль у швидкому піднесенні економіки відігравала торгівля сіллю, великі поклади якої знаходилися поблизу Коломиї. Сіль продавалася у всі руські землі та за кордон.

Торгівлю, особливо зовнішню, вели в основному бояри, які на цьому швидко збагачувалися. Поряд з цим у долинах рік мешкало сільське населення, яке займалося орним землеробством (сіяли жито, овес, ячмінь, пшеницю), тваринництвом, рибальством, мисливством та бджільництвом. Значного розвитку досягли обробка хутра і шкіри, гончарство, ливарне та ювелірне виробництво.

Соціальні протиріччя між ремісниками, смердами та боярами були гострі і часто виливалися у повстання (1144, 1230 pp. та ін.). Були й інші форми соціального протесту: убивства ненависних утискувачів, втечі на вільні землі Пониззя.

У 1097 р. Галицька земля відокремилася від Києва. Першими у незалежній Галичині правили нащадки онука Ярослава Мудрого Ростиславичі — Василько, Володар і Рюрик. Після їх смерті син Володаря — розумний, талановитий і енергійний Володимирко (1145-1152 pp.) об´єднав усі галицькі землі і переніс свою столицю до Галича. Він розгорнув жорстоку боротьбу проти місцевих бояр, які були найбільш могутніми, багатими і свавільними серед соціальних груп майже всіх руських земель.

На думку багатьох учених, винятково сильна влада галицьких бояр значною мірою пояснюється їх походженням. Свої маєтки вони дістали не від князя, а узурпувавши частину общинних земель. Перші Рюрикович!, прийшовши сюди, наштовхнулися на аристократію, яка вже глибоко вкорінилась і могла відстоювати власні інтереси. 1 ще більше вони зміцнилися у період стабільного князювання чотирьох поколінь Ростиславичів. Багато бояр мали свої дружини з дрібніших феодалів. До того ж сусідство з Польщею і Угорщиною не лише давало приклад панування аристократії, але й можливість звертатися по допомогу до чужинців в боротьбі проти князів, і боярські «коромоли», постійні інтриги, заколоти стають болячкою галицького життя. Вони вимагали розширення своєї влади і обмеження повноважень князя. Та Володимирко зумів придушити на деякий час боярську опозицію.

У галузі зовнішньої політики Володимирко домігся значних успіхів, хоча доводилось боротися на три фронти — проти Угорщини, Польщі та київських князів. Особливість його зовнішньої політики полягала у тому, що Володимирко уміло використовував суперечності між сусідніми державами, спирався на союз з Візантією та Суздальським князівством. Завдяки цьому він не лише зберіг галицькі землі, а й розширив їх, найбільше на південь — по Дністру, Пруту, Серету до Чорного моря. Визначним політичним діячем був його син Ярослав, прозваний Осмомислом (1152-1187 pp.). Літопис характеризує його як «князя мудрого і красномовного, богобоязненого, поважаного по чужих землях і славного своїми полками». Надзвичайно високу оцінку йому дає автор «Слова о полку Ігоревім», підкреслюючи його могутність та силу в боротьбі з іноземними загарбниками.

У перші роки свого князювання Ярослав мусив боронити свою державу від київських князів та інших претендентів на княжий престол силою зброї. Але поступово він розширює дипломатичні зв´язки і встановлює союзницькі відносини з візантійським імператором, угорським королем, німецьким імператором Фрідріхом Барбаросою та суздальським князем Юрієм Долгоруким, з дочкою якого був одружений.

Держава Ярослава розширювалася за рахунок земель Причорномор’я. Галицькі кораблі випливали Дністром у Чорне море, вели торгівлю з приморськими містами, займалися рибальством, що посилювало економічну могутність Галичини. Галич перетворився на великий економічний і культурний центр, де перехрещувалися впливи Візантії і Західної Європи.

За часів Ярослава Галицьке князівство досягло найбільшої могутності у XII ст. Але поряд з цим посилювався вплив бояр, які все більше втручалися у справи князя, навіть родинні, намагались підпорядкувати його своїй волі. Однак Ярослав зумів вистояти, і група невдоволених бояр покинула Галичину.

Син Ярослава Володимир також не хотів піддаватися боярам, однак він не мав хисту батька і вже на початку свого князювання змушений був залишити князівство. Все ж після тривалої боротьби він повернувся і утвердився на Галицькому престолі, однак невдовзі помер. На ньому скінчилася династія Ростиславичів. Століття її князювання утвердили і зміцнили князівство, розвинули господарство і торгівлю. Галичина посіла визначне місце серед українських земель, суперничаючи навіть з Києвом. Вона відігравала значну роль у європейській політиці, створила своє політичне обличчя і утвердила основи подальшого історичного розвитку, тепер уже в союзі з Волинським князівством.

Волинське князівство — одне із найстаріших на Русі. З середини XII ст. воно стало незалежним, швидко зміцнювалося і зростало. Воно знаходилося на важливому торговому шляху, що пролягав з Києва в Західну Європу. На заході межувало з Польщею, на півночі — з литовськими племенами ятвягів, на сході — з Турово-Пінським і Київським князівствами, на півдні — з Галичиною. Найбільшими містами були: Белз, Берестя (Брест), Володимир, Дорогочин (Дрогочин), Ізяславль, Луцьк, Пересопниця та ін. Волинь була густо заселена. Населення зростало значною мірою за рахунок мігрантів з Придніпров´я, які переселялися під тиском кочівників.

Велику роль у суспільно-політичному житті відігравала дружинно-боярська верхівка, яка мала великі земельні володіння, отримані від князів за свою службу. Значний вплив мало також міське населення, яке традиційно підтримувало централізовану князівську владу. Тому політичний клімат Волинського князівства був відмінний від Галицького.

На чолі князівства стояли потомки Володимира Мономаха — князі Мстиславичі. У 1170 р. на престол зійшов син Мстислава Роман (1170-1205 pp.), який зміцнив володіння. Скориставшись тим, що останній галицький князь династії Ростиславичів Володимир помер, Роман, маючи підтримку галицьких дружинників, середніх і дрібних бояр, міщан, незадоволених свавіллям великого боярства, у 1199 р. оволодів Галичем і об´єднав Волинське і Галицьке князівства, між якими давно вже існували тісні економічні зв´язки. Перед ними стояли спільні завдання — боротьба з агресивними зазіханнями Польщі та Угорщини. Об´єднання мало прогресивний характер і могло стати початком реставрації Київської Русі.

Невдовзі Роман приєднав і Київ. Тепер у державі були об´єднані землі Київської Русі від Карпат до Дніпра. У внутрішній політиці князь повів жорстоку боротьбу проти великих галицьких бояр. Він винищував їх цілими родами, виганяв з країни і нарешті зламав боярську опозицію. Поряд з цим він активізує зовнішню політику: здійснює успішні походи на половців, а також проти польських і угорських феодалів. Були приєднані землі досить агресивного литовського племені ятвягів. У 1205 р. в битві з поляками Роман загинув.

Роман Мстиславич був найвидатнішим князем Русі кінця XII ст. За його коротке володіння об´єднаним Галицько-Волинським князівством воно досягло небувалої могутності. Навіть Папа Римський намагався навернути князя і боярство у католицтво, користуючись авторитетом і впливом Романа. Однак князь рішуче відкинув ці пропозиції. У давньоруських літописах міститься ряд яскравих позитивних характеристик князя Романа. Один із літописців, відзначаючи зосередження в його руках великої влади, твердість і рішучість у користуванні нею, називає «царем і самодержавцем всієї Русі». Його смерть була трагічним ударом не лише по Галицько-Волинському князівству, а й по об´єднанню руських князівств.

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів.

І етап (1199—1205) — утворення та становлення. Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і об´єднує Галичину й Волинь. Сміливий воїн, талановитий політик, жорстокий володар, князь веде активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. Вже 1202 р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем. Літописець називає його «самодержцем всея Русі».

Оволодівши значною частиною київської спадщини, Галицько-Волинське князівство на зламі XII—XIII ст. за розмірами своїх володінь не поступалося Священній Римській імперії. Його зміцнення на тлі прогресуючого занепаду князівств Середнього Подніпров´я свідчило про те, що центр політичного та економічного життя поступово пересувається в західному напрямку. Центром своєї держави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ, а близький до кордонів західних держав Галич. Потужна торговельна артерія Буг — Дністер витісняє занепадаючий шлях «із варяг у греки».

Роман стає помітною фігурою на європейській історичній сцені, про що свідчить пропозиція Папи Римського 1204 р. в обмін на прийняття князем католицизму коронувати його. Галицько-Волинський князь втягується в жорстоку боротьбу між Гогенштауфенами і Вельфами, яка загострилася в тодішній католицькій Європі. Проте не тільки мечем здобував собі славу Роман. В останні роки життя він запропонував модель підтримки «доброго порядку» на Русі. Планувалися припинення князівських міжусобиць, консолідація сил для відпору зовнішнім ворогам, запровадження майорату (передачі князівського столу й усіх земель старшому сину, з метою зупинити процес роздрібненості) та вибори київського князя (у разі смерті) шістьма найбільшими на Русі князями.

Проте галицько-волинському князю не вдалося об´єднати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув поблизу польського містечка Завихоста під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого.

II етап (1205—1238) — тимчасовий розпад єдиної держави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характерними ознаками державного життя у цей час були:

— прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпрецедентного порушення норм феодального права — оголошення князем боярина Владислава Кормильчича (1213— 1214);

— безперервне втручання у внутрішні справи західно-руських земель сусідніх держав — Угорщини та Польщі, проявом якого було проголошення «королем Галичини та Володимири» п´ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана), одруженого з дворічною польською княжною Саломеєю (розпочата після цього воєнна окупація тривала від 1214 р. до 1219 p.);

— зростаюча монгольська загроза, що вперше заявила про себе 1223 р. на березі ріки Калки (галицькі та волинські формування входили до коаліції руських князів);

— енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася 1238 р.

III етап (1238—1264) — об´єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом. Відновивши єдність, Галицько-Волинське князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином. Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра.

2. Держава Данила Галицького


У 1214 р. Угорщина і Польща домовилися про свою політику щодо Галицько-Волинського князівства. За цією домовленістю Угорщина загарбала Галичину, а Перемишль був переданий краківському князю Лешку. У 1215 р. за згодою Лешка Данило і Василько одержали батькову вотчину — Волинь і за кілька років об´єднали всі її землі.

У 1219 р. галичани повстали і вигнали угрів. Боярство запросило на князювання у Галич Мстислава Удатного, який князював до 1228 р. Після його смерті Данило розпочинає боротьбу за Галич, заручившись підтримкою населення Волині та церкви. Головним противником були чернігівські князі, яких підтримували галицькі та угорські бояри. Провідною силою цієї коаліції були мадяри, яких підтримували Литва, Польща, Угорщина, Австрія та Орден хрестоносців. Нарешті у 1238 р. галицьке міщанство — «мужі градські» відкрили браму міста перед Данилом. Однак боротьба продовжувалася. Лише рішуча перемога Данила у 1245 р. під Ярославом, де були повністю розгромлені угорські війська, дружини бояр і чернігівського князя, поклала кінець 40-літній війні Романовичів за спадщину і звільнення Галичини та Волині від іноземних загарбників та засилля галицьких бояр.

У кінці 30-40-х роках Данило дотримувався досить гнучкої внутрішньої політики. Багатьох «коромольних» бояр стратив, конфіскував їхні землі і роздав служилому боярству. Для противаги боярам він намагався заручитися підтримкою селян та міщан, яких вони жорстоко гнобили і принижували. Ці соціальні групи, у свою чергу, шукали підтримки і захисту у князя. Князь неодноразово розслідував факти знущання бояр над селянами і карав винних. Селяни залучалися до державних справ: з них і міщан утворювалися нові війська — важко озброєна піхота, що замінила боярські дружини. Це військо, залежне від князя, мужньо воювало проти боярської анархії та протидіяло чужоземним наїздам.

Особливо Данило сприяв будівництву і зростанню міст. Він заложив Львів, Холм та інші міста, які незабаром стали центрами торгівлі та ремісництва. Міста і міське населення були князям опорою в боротьбі з боярством. Для зміцнення і збільшення міського населення Данило будував нові храми, замки, башти, розширював і зміцнював старі міста, заселяючи їх ремісниками, у тому числі й іноземцями.

До Галицько-Волинського князівства переселяється багато німців, яким було надано право будувати життя за своїми звичаями, і вони почали запроваджувати німецьке самоврядування, організацію купців та ремісників. У той же час сам галицький князь та удільні князі й бояри мали великі земельні наділи, міста, села, експлуатували їх, збираючи податки (ренту) продуктами. Весь соціальний прошарок феодалів жив за рахунок експлуатації селян і міської бідноти. Експлуатовані низи час від часу повставали, протестуючи проти гноблення. Так, у літописах є згадки про повстання селян на Пониззі (по Дністру) та у Перемишльському Підгір´ї в 1241 р. Князь Данило послав проти повсталих дружину, яка жорстоко придушила повстання. Все це свідчить про суперечності у політиці князя.

Зовнішня політика Данила була спрямована на розгром зовнішніх ворогів, які робили напади на князівство і були загрозою для його існуванню. У 30-х роках XIII ст. виникає і посилюється німецька феодально-католицька агресія. У 1237 р. Тевтонський орден почав агресію проти народів Прибалтики і Русі. Загарбники захопили місто Дорогочин і намагалися перетворити його на базу для подальшого просування на Галицько-Волинське князівство. У 1238 р. військо Данила розгромило хрестоносців і звільнило місто. Цим на довгі роки Південно-Західна Русь була врятована від спроб німецьких загарбників поневолити її.

Значно змінилися стосунки князя з Польщею. Його політика відносно поляків відзначалася обережністю, намаганням перетворити їх на союзників. У кінці 20-х років у Польщі йшла внутрішня боротьба за престол. Данило підтримав Конрада Мозовецького і зробив його своїм союзником, ходив разом з ним у далекі походи у Центральну та інші землі Польщі. У цей же час він уклав союз з Литвою.

Данило продовжував започатковану батьком, князем Романом, політику об´єднання земель Русі і в 1240 р. приєднав Київ, де посадив свого тисяцького Дмитра. Формувалася держава, спроможна відродити єдність Русі. Однак у цей час татарська орда наносить смертельний удар ідеї єдності руських князівств.

Відчуваючи реальність постійної загрози із заходу і сходу, зводить низку міст-замків (Данилів, Кременець, Угровеськ та ін.).

На початку монгольського нашестя Данила Галицького не було в князівстві: він перебував в Угорщині та Польщі, де намагався схилити феодальну верхівку цих держав до утворення антимонгольського воєнного союзу.

Коли полчища Батия рушили в Угорщину, Данило повернувся на рідні землі. Тут його чекали не тільки значні демографічні втрати, руїни та згарища, а й чергове зіткнення зі свавіллям галицьких бояр, які запросили на престол маріонеткового чернігівського княжича Ростислава. Одержавши 1245 р. у битві під галицьким містом Ярославом перемогу над військами Ростислава, Данило знову відновлює єдність Галицько-Волинського князівства. У тому ж 1245 р. князь змушений їхати до Золотої Орди, щоб держати ярлик на управління землями. Формально визнавши залежність від хана, Данило намагався тим самим виграти час для збирання сил та підготовки вирішального удару по золотоординцях. Географічна віддаленість від Орди створювала для цього сприятливі умови: сюди майже не навідувалися ханські баскаки, тут не проводилися тотальні переписи населення з метою обкладення даниною; головний обов´язок князя полягав лише в наданні хану допоміжних збройних формувань під час його походів на Польщу та Литву.

За цих обставин Данило мав змогу сконцентрувати увагу на посиленні боєздатності, внутрішньому зміцненні та централізації князівства. Активно укріплювалися старі міста та зводилися фортеці нового типу, розташовані на горбах і з кам´яними стінами; відбулася реорганізація війська: було сформовано піхоту, переозброєно кінноту (особливу увагу зосереджено на важкоозброєній кінноті, ударів якої, як правило, не витримували татари).

Водночас з політикою внутрішнього зміцнення князівства Данило Галицький у зовнішньополітичній сфері намагається створити антиординську коаліцію. Князь не тільки примирюється, а й налагоджує союзницькі відносини зі своїми колишніми ворогами — Польщею, Угорщиною та Литвою. Шлюб дочки Данила та володимиро-суздальського князя Андрія Ярославича, молодшого брата Олександра Невського, скріпив воєнний союз двох найвпливовіших руських князів. Ці зовнішньополітичні кроки галицько-волинського князя не привели до утворення антиординської коаліції. По-перше, основні інтереси західних сусідів Данила були зосереджені на заході, а не на сході. По-друге, у 1252 р. Золота Орда завдала спустошливого превентивного (запобіжного) удару по Володимиро-Суздальському князівству, внаслідок якого князь Андрій втратив свій стіл і втік до Швеції.

Скориставшись скрутним становищем Данила Галицького, римський папа Інокентій IV пообіцяв галицько-волинському князю реальну допомогу в боротьбі з золотоординцями та королівську корону за умови укладення унії Руської православної церкви з католицькою під покровительством папи. Намагаючись використати всі сили для боротьби проти іга, Данило погоджується на ці умови. У 1253 р. в місті Дорогочині відбувається його коронація. У цьому ж році Папа Римський оголошує Хрестовий похід проти татар, до участі в якому закликав Польщу, Чехію, Померанію та Сербію. Проте через низку причин (більшість названих країн були втягнуті в боротьбу за австрійську спадщину, їх роздирали внутрішньополітичні негаразди, не могли вони забезпечити й кількісної переваги над військовими формуваннями монголів) плани ще одного Хрестового походу так і залишилися нездійсненими. Не відчувши реальної допомоги з боку папської курії, Данило розриває угоду з Ватиканом і вступає у відкриту збройну боротьбу із Золотою Ордою.

Наприкінці 1254 р. Данило Галицький перейшов у наступ проти військ Куремси, який намагався окупувати Галицьке пониззя. Внаслідок вдалих та рішучих дій князю вдалося відвоювати в кочівників землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева. До його планів входило визволення Києва, але саме в цей час литовський князь Міндовг розриває укладений 1254 р. військовий союз, який було скріплено заручинами сина Данила — Шварно та дочки Міндовга. Це різко змінює ситуацію — протягом 1255— 1256 pp. безперервно триває протистояння з Литвою.

Змінивши слабкого Куремсу на досвідченого Бурундая, якого літописець називає «безбожним, лихим, окаянним», Орда розпочинає 1258 р. новий масований наступ. Не маючи сил для протидії, Данило Галицький під тиском вимог Бурундая був змушений віддати наказ про знищення укріплень Володимира, Луцька, Львова, Кременця, Данилова та інших міст. Збереглися лише оборонні споруди неприступного Холму. Саме в цьому місті після тяжкої хвороби 1264 р. помирає князь Данило.

IV етап (1264—1323) — стабільність і піднесення. Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі поділено між трьома нащадками князя — Левом, Мстиславом і Шварно. Прагнучи стабільності, Шварно укладає союз Галицького князівства з Литвою, але це об´єднання не було тривалим. Найпослідовніше продовжував державницьку політику батька Лев Данилович (1264—1301). Хоча він і був змушений визнати залежність від улусу Ногая, все ж саме цей князь приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки цьому територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію.

На зламі XIII—XIV ст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави під владою наступника Лева — князя Юрія І (1301—1315). Це був період, коли Золота Орда, яку роздирали внутрішні міжусобиці та чвари, поступово втрачала владу над підкореними територіями. Юрію вдалося скористатися цією сприятливою обставиною для зміцнення власних позицій. Він, як і Данило, прийняв королівський титул і назвав себе «королем Русі та князем Володимирії». За період правління Юрія І стабілізувався суспільний розвиток, розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут. І хоча миролюбний, схильний до компромісів князь змушений був повернути зміцнілій Польській державі люблінську землю, його міжнародний авторитет і вплив зростали. Про це свідчить встановлення 1303 р. окремої Галицької митрополії, яка безпосередньо підпорядковувалася Вселенському патріархові в Константинополі. За словами польського середньовічного історика Яна Длугоша, Юрій І був «людиною спритною і шляхетною, щедрою до духовних осіб. Під час його правління Русь користувалася благами миру і величезного добробуту».

Наступниками Юрія І стали його сини — Андрій та Лев II (1315—1323). Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, дуумвіратом, і тому розпаду єдиної держави не відбулося. Романовичі проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі відносини з Польською державою та Тевтонським орденом. Ці союзи мали антилитовську та антиординську спрямованість. Однак братам не вдалося ефективно протидіяти експансії Литви — Дорогочинську та Берестейську землі було втрачено. Трагічно для них закінчилася і боротьба з Ордою: 1323 р. у битві з військами хана Узбека молоді князі загинули.

V етап (1323—1340) — поступовий занепад. Загибель Андрія та Лева II, які не мали дітей, увірвала пряму лінію династії Романовичів, що призвело до посилення політичного впливу галицького боярства, зростання чвар та міжусобиць у феодальній верхівці, втручання іноземних держав у внутрішні справи галицько-волинських земель. Майже два роки галицько-волинський трон залишався без правителя. Лише 1325 p., внаслідок компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви, главою держави було обрано 14-річного мазовецького князя Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки Юрія І Львовича. Юний князь, який прийняв православ´я та ім´я Юрія II Болеслава, не став маріонеткою в руках бояр, а проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. Проте апогей свого розвитку Галицько-Волинська Держава вже пройшла. Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства: Посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму.

Масове невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу боярам не тільки для антикнязівської агітації, а й для активних насильницьких дій. Внаслідок боярської змови у квітні 1340 р. Юрія II Болеслава було отруєно. Після цієї події зберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося. Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.

3. Місце та роль Галицько-Волинського князівства в історії української державності


Спадщину Данила бере у свої руки його старший син Лев І (1264-1301 pp.). Спадкоємці Данила і Василька і ті, хто їх наслідував, продовжували управляти Галицько-Волинською державою у незмінному вигляді. Цьому сприяли не лише традиції, утверджені Данилом і Васильком, а й зовнішні умови: Польща і Золота Орда були зайняті внутрішніми феодальними усобицями, Угорщина, навчена гірким досвідом, боялася йти на Русь. Завдяки цьому галицько-волинські князі не лише нічого не втратили зі своїх земель, а й дещо їх розширили. Талановитий і енергійний Лев І успішно справлявся зі своїми боярами. І хоча він визнавав владу Золотої Орди, однак звів свою залежність від монголів до виділення невеликих загонів, які брали участь у окремих походах Орди. Більше того, татари надавали йому значну допомогу, особливо у боротьбі з Литвою, яка намагалася захопити північні області князівства. Скориставшись роздробленістю Польщі, Лев І приєднав Люблін. Тепер державний кордон князівства проходив по Віслі. Була також приєднана частина Закарпатської Русі. Він багато зробив для розвитку міста, названого його ім´ям, — Львів, яке він розбудував і щедро прикрасив.

Князь Василько не набагато пережив свого брата. Його наступник, Володимир Василькович (1270-1289 pp.), неохоче брав участь у війнах, віддавався письменницькій праці, мистецтву, будував укріплення, закладав нові міста. Він збудував також велику кількість церков, щедро обдарувавши їх. Сам займався переписуванням книг і підтримував цю справу по всій Волині.

Після смерті Володимира Васильковича закінчується галицько-волинський літопис, і нам що відомо про Галицько-Волинське князівство у XIV ст. Становище його ускладнилося тим, що у Польщі та Литві виникають сильні, агресивно налаштовані проти нього державні об´єднання. Посилилася також і Угорщина. Загострюються внутрішні суперечності між боярами та великими князями, і вже на початку XIV ст. поляки загарбали Люблінську землю.

Син Льва І Юрій (1301-1315 pp.) у зовнішній політиці в основному вдавався до переговорів та дипломатії. Однак держава мала великий міжнародний авторитет. Юрій прийняв титул короля Русі, і це було позитивно сприйнято у тогочасній Європі. У 1303 р. він створив власну митрополію, що дозволялося Константинопольським патріархатом лише великим країнам із сильним правителем.

Князювання Юрія оцінюється сучасниками як період економічного розквіту і спокою. Сини Юрія Андрій і Лев (1315-1323 pp.) відомі тим, що спільно і дружно управляли Галицько-Волинським князівством, сприяли розвитку зовнішньої торгівлі, ремісництва та міст. У зовнішній політиці брати спиралися на союз з німецьким орденом у боротьбі з Литвою та Золотою Ордою, мали широкі дипломатичні зв´язки із західноєвропейськими країнами. Вони були останніми нащадками роду Романа. Після них Галицько-Волинські землі перейшли до Болеслава, сина мазовецького князя Тройдена (Польща) і Марії, доньки Юрія, який прийняв православну віру (1323-1340 pp.).

Юрій Тройденович продовжував політику Юрійовичів, дотримуючись союзу з Тевтонським орденом, сприяв зв´язкам з Литвою, однак вороже ставився до Польщі, незважаючи на своє польське походження. Він підтримував торгівлю, міста, надавав їм німецьке (магдебурзьке) право, запрошував іноземців, особливо німців, яким протегував. Це викликало невдоволення, як і його політика протистояння боярам. Проте князь насаджував латинську мову, тим самим гальмуючи розвиток української культури. У 1340 р. у Володимирі, бояри, змовившись, отруїли його.

Після смерті Юрія галицькі бояри при допомозі татар певний час утримували владу в своїх руках (1340-1349 pp.). У другій половині XIV ст. Волинь відійшла до Литви, а Галичина — до Польщі.

Після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство більше сторіччя було політичним центром всієї України і захищало українську державність.

Будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії українського народу:

— зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов´янства, сприяло їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності;

— стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного життя;

— модернізувало давньоруську державну організацію;

— розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню однобічного візантійського впливу;

— продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга представляло східнослов´янську державність на міжнародній арені.

Роль Галицько-Волинського князівства як основного політичного центру всієї України після занепаду Києва була дуже значною. Саме воно формувало ідею державності на українських землях, оберігаючи їх від поневолення сусідніми державами. Продовжуючи кращі традиції української національної культури, Галицько-Волинське князівство разом із тим забезпечило плідний вплив на культуру західноєвропейських цивілізацій.


Висновки


В особі Данила зійшов з політичної арени один із найвидатніших політичних діячів Русі. Він вів свою діяльність у надзвичайно тяжких умовах зумів досягти того, чого жоден до нього не зробив: у важкій боротьбі зі свавільним, сильним боярством, Польщею, Угорщиною об´єднав всі землі, що ними володів Роман, нічого не втративши з батьківської спадщини, і розширив межі князівства на півночі та півдні. За допомогою брата Василька, вірного свого однодумця, він створив могутню державу, з якою рахувалися сусіди, поважав Папа Римський та європейські країни. Майже все українське населення було під його владою.

Його діяльність не позбавлена недоліків: він не зумів організувати широкого союзу руських князів проти татар, дозволив кочівникам себе дурити. Він завжди був відважним, безстрашним і в той же час великодушним та гуманним, людиною високої культури та енергії.

Своєю діяльністю Данило Галицький заклав основи наступного майже столітнього існування Галицько-Волинської держави.

Таким чином, Галицько-Волинське князівство, яке об´єднало основну частину етнічних українських земель, у середині XIV ст. було розшматоване більш сильними і агресивними сусідами. Але півтора століття її існування не пройшли безслідно: ця держава довгий час рятувала український народ від загарбання та асиміляційних впливів Володимиро-Суздальщини. Широкі зв´язки з країнами Європи, особливо німецькими князівствами, сприяли розвитку західноєвропейської орієнтації, що нейтралізувала однобічність візантійського впливу на Україну.

Список використаної літератури


1. Алексєєв Ю. Історія України: Навчальний посібник/ Юрій Алексєєв, Андрій Вертегел, Віктор Дани-ленко,. - К.: Каравела, 2007. - 254 с.

2. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 535 с.

3. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. - 3-тє вид., випр., доп.. - К.: Академвидав, 2004. - 687 с.

4. Губарев В. Історія України: Довідник школяра і студента/ Віктор Губарев,. - Донецьк: БАО, 2005. - 622 с.

5. Історія України: Навчальний посібник/ М. О. Скрипник, Л. Ф. Домбровська, В. М. Красовський та ін.; Під ред. М. О. Скрипника; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 366 с.

6. Кормич Л. Історія України: Підручник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і нау-ки України. - 2-ге вид., доп. і перероб.. - К.: Алерта, 2006. - 412 с.

7. Котова Н. Історія України: Навчальний посібник/ Наталія Котова,. - Харків: Одіссей, 2005. - 413 с.

8. Лановик Б. Історія України: Навчальний посібник/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Знання-Прес, 2006. - 598 с.

9. Олійник М. Історія України: Навчальний посібник для судентів дистанційної та заочної форм навчання/ Микола Олійник, Іван Ткачук,. - 3- вид., виправлене та доповнене. - Львів: Новий Світ-2000, 2007. - 262 с.

10. Чуткий А. Історія України: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів/ Андрій Чуткий,; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 345 с.

11. Шабала Я. Історія України: Для випускників шкіл та абітурієнтів/ Ярослав Шабала,. - К.: Кондор, 2005. - 265 с.

12. Шокалюк О. Історія України: учбовий посібник/ Олексій Шокалюк,; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 274 с.

13. Юрій М. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних факультетів всіх рівнів освіти/ Михайло Юрій,. - К.: Кондор, 2007. - 249 с.


Схожі:

ЗАКОН УКРАЇНИ
ВР, від 24 березня 1998 року N 208/98-ВР, від 6 жовтня 1998 року N 163-XIV, від 20 листопада 1998 року N 277-XIV, від 1 грудня 1998...
2 млн років тому — поява первісних людей на Землі
Романом Мстиславовичем Галицької і Волинської земель і утворення Галицько-Волинського князівства
Урок вивчення нового матеріалу. Основні дати: 1199 р утворення Галицько-Волинської...
Мстиславича та його синів у процесі становлення Галицько-­Волинської держави; розвивати уміння зіставляти та порівнювати інформацію...
Тема. КУЛЬТУРА ГАЛИЦЬКО –ВОЛИНСЬКОІ ДЕРЖАВИ
Мета. Розглянути культуру Галицько-Волинської держави на основі фактичного матеріалу і додаткових джерел; розкрити особливості розвитку...
Сергій Панишко Поїздка волинського князя Володимира Васильковича до Ногая у 1286 р
Орду до своїх зверхників. Для розуміння положення Галицько-Волинських земель у політичній структурі Золотої Орди у складний для неї...
Історія маятникового годинника
З XII століття механічний годинник почав встановлювати на баштах церков і монастирів, а з XIV століття повсюдно почав використовуватися...
Історія маятникового годинника
З XII століття механічний годинник почав встановлювати на баштах церков і монастирів, а з  XIV століття повсюдно почав використовуватися...
Галицько-Волинська держава за наступників Данила Галицького
Данила Галицького. Розкрити основні напрямки діяльності нащадків Данила Романовича та причини занепаду Галицько-Волинського князівства....
Законами N 3582-XII 3582-12
Вводиться в дію Постановою ВР N 2461-XII ( 2461-12 ) від 16. 06. 92, ВВР, 1992, N 34, ст. 505 }
Відстань до Землі 149597890 км або 1 а е
Сонце – найближча до нас зірка. Сонце величезне як по розмірах, так і по масі. Його діаметр в 109 разів перевершує діаметр Землі,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка