Тишкевич И. С. Условия и пределы необходимой обороны


НазваТишкевич И. С. Условия и пределы необходимой обороны
Сторінка6/6
Дата08.04.2013
Розмір0.89 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6

(на жаль, через стресові обставини не завжди адекватної).

Право на необхідну оборону є абсолютним: кожна особа має право застосувати

заходи оборони від суспільно-небезпечного посягання незалежно від того, чи має вона

можливість уникнути посягання (втекти, забарикадувати двері тощо) або звернутись за

допомогою до представників влади чи інших осіб [3]. Правила про необхідну оборону,

встановлені ст. 36 ККУ, поширюються не тільки на звичайних громадян, але з певними

особливостями, що стосуються правил застосування вогнепальної зброї, спеціальних

засобів і фізичної сили, і на працівників правоохоронних, розвідувальних органів,

військовослужбовців.

При цьому для певних осіб необхідна оборона є обов'язком, ухилення від якого

тягне відповідальність. Так, працівник міліції зобов'язаний захищати осіб, на яких ско-

єний напад, а також і самого себе, суспільні і державні інтереси згідно з Законом Укра-

їни «Про міліцію» [4] та прийнятою ним Присягою.

Відповідно до п. 11 ст. 13 Закону України «Про участь громадян в охороні громадсь-

кого порядку і державного кордону» члени громадських формувань з охорони громадсько-

го порядку і державного кордону мають право застосовувати в установленому порядку за-

ходи фізичного впливу, спеціальні засоби індивідуального захисту та самооборони [5].

Працівники міліції, інших правоохоронних органів, воєнізованої охорони, які у зв'язку з

виконанням службових обов'язків заподіяли шкоду нападаючому чи затриманому, не не-

суть за це кримінальної відповідальності, якщо діяли з дотриманням закону.

Дії громадян, які при виконанні громадського обов'язку щодо підтримання право-

порядку заподіяли шкоду особі у зв'язку із застосуванням заходів для припинення її су-

спільно небезпечного посягання, затримання з метою передачі чи доставки у відповідні

органи, повинні розглядатися як вчинені у стані необхідної оборони, якщо ними не бу-

ло допущено явної невідповідності засобів затримання характерові і ступеню суспіль-

ної небезпечності скоєного та обставинам затримання [6].

Отже, необхідна оборона є вимушеним заподіянням шкоди тому, хто посягає, при

правомірному захисті охоронюваних правом інтересів особи, суспільства чи державиВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ, СЕР. В: ЕКОНОМІКА І ПРАВО, ВИП.1, 2007

550

від суспільно небезпечного посягання.

Необхідна оборона є діянням, яке позбавлене ознак протиправності та оцінюється

як суспільно корисне, адже завдання посягаючому шкоди компенсується запобіганням

подальшій злочинній поведінці особи, а отже, відверненням шкоди, яку могло спричи-

нити суспільно небезпечне діяння. Також слід сказати, що особа не підлягає криміна-

льній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно

небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди небез-

печності посягання чи обставинам захисту [7].

Необхідна оборона і в інших країнах є однією з найбільш важливих обставин, що

виключають злочинність діяння, регламентованих вітчизняним кримінальним законо-

давством. У правозастосовчій практиці саме необхідна оборона найчастіше є чинником

кримінально-правової реабілітації суб'єкта дій або бездіяльності, які формально містять

ознаки злочину.

Необхідна оборона у кримінальному законі Російської Федерації визначається

майже ідентично: «Не є злочином заподіяння шкоди особі, яка посягає у стані необхід-

ної оборони, тобто при захисті особистості та прав того, хто обороняється або інших

осіб, інтересів суспільства або держави, які охороняються законом, від суспільно небе-

зпечного посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної

оборони» (ч. 1 ст. 37 Кримінального кодексу РФ) [8].

За Кримінальним кодексом Ізраїлю «ніяка особа не понесе відповідальності за

свій вчинок, абсолютно необхідний з метою запобігання або припинення незаконного

зазіхання, що створює реальну загрозу життю, здоров'ю, волі, тілесній недоторканності

або власності того, хто захищається, чи будь-якої третьої особи, за умови, що дії, що

складають самозахист, не є надмірними, тобто такими, що заподіюють тому, хто зазі-

хає, більшу шкоду, ніж це необхідно для самозахисту». Своїми основними характерис-

тиками ізраїльський кримінально-правовий інститут «самозахисту», незважаючи на пе-

вну оригінальність текстуальної форми виразу, цілком відповідає категорії “необхідна

оборона”, регламентованій ст. 36 ККУ [9].

Як відомо, спосіб дії (що акумулює весь фактичний матеріал, який складає злочинне

посягання) є одним з основних елементів суспільної небезпеки діяння, а нормативно обу-

мовлена об'єктивна сторона злочину, що описує цей спосіб дії у якості своєї ключової зміс-

товної ланки, у розряд факультативних кваліфікуючих ознак об'єктивної сторони може

зводити обстановку здійснення злочину, що, у випадку її юридичної значимості для кримі-

нально-правового аналізу, однакова як для нападу, так і для захисту [10]. Отже, у форма-

льно-юридичному розумінні, така ознака виявлення домірності необхідної оборони, як

«обстановка захисту», є системотворчим елементом більш загальної категорії «суспільна

небезпека діяння» (яка юридично виражається в кримінальній протиправності відповідно-

го діяння, що визначається нормативною фіксацією визначеного складу злочину), що охо-

плює такі правові поняття, як цінність блага, на яке зазіхає злочин, вага наслідків злочину,

спосіб дії, мотиви вчиненого, форма і ступінь вини [11].

Взагалі, скоєння дій у стані необхідної оборони виключає наявність складу

злочину. Це не тільки бажана, але і правомірна поведінка особи.

При необхідній обороні шкода не завжди може бути спричинена особі

нападаючого. Шкода може бути заподіяною і його майновим інтересам. Захист при

здійсненні акту необхідної оборони може втілюватися у різноманітних формах

заподіяння шкоди нападаючому: у позбавленні життя, заподіянні тяжких або легких

тілесних ушкоджень, нанесенні ударів, у позбавленні волі, у знищенні, пошкодженні

майна, за допомогою якого відбувається злочинне посягання на потерпілого, в

ушкодженні майна, що було пов'язано із заподіянням шкоди особі нападаючого. ВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ, СЕР. В: ЕКОНОМІКА І ПРАВО, ВИП.1, 2007

551

Зазвичай здійснення необхідної оборони безпосередньо пов'язано із заподіянням тієї

або іншої шкоди особі нападаючого.

Особливістю захисту при необхідній обороні є його активний характер, що

виражається в заподіянні шкоди нападаючому. Тому лише пасивний захист,

відвернення нападу не можна розглядати у якості реалізації права необхідної оборони.

Заподіяння шкоди третій особі виключає в діях особи, що обороняється, необхідну

оборону і мова може йти, наприклад, про крайню необхідність.

Разом з тим, суспільну небезпеку посягання, від якого можлива необхідна оборона,

характеризує також активність протиправних дій правопорушника. На нашу думку,

оборона неприпустима проти посягань, які відбуваються шляхом пасивної поведінки. Вона

навряд чи буде можлива проти діянь, які відразу не ведуть до настання фізичної,

матеріальної або іншої шкоди, тому що діяння і настання наслідків віддалені один від

одного у часі і заподіянню шкоди можна запобігти іншими способами. До таких діянь

відносяться контрабанда, обман споживачів тощо. Підставою необхідної оборони є такі

посягання, що негайно і неминуче можуть спричинити заподіяння шкоди суспільним

відносинам: замах на убивство, зґвалтування, розбій, хуліганство тощо.

Таким чином, за змістом права на необхідну оборону особа, яка реалізує своє

право на самозахист, не завжди являється особою, на яку здійснюється напад, тобто

здійснення дій, повязаних з необхідною обороною, можливе з боку третіх осіб, які є

свідками протиправного посягання.

Українське кримінальне законодавство визнає право оборони не тільки за тим, хто

піддається нападу, але і за будь-якою третьою особою, що є свідком злочинного

посягання на інтереси влади, особи і майнові інтереси. У деяких випадках «суди

неправильно вважають, що громадяни вправі здійснювати необхідну оборону лише при

посяганні на них самих, тоді як законодавство про необхідну оборону поширюється і на

випадки захисту інтересів держави, державної власності, суспільного порядку, життя,

честі і гідності інших громадян»; також слід підкреслити той факт, що встановлювати

згоду потерпілого на такий захист третіми особами не потрібно.

Мета запобігання або припинення посягання виступає як необхідний елемент

захисту правових інтересів. У противному випадку, якщо заподіяння шкоди тим, хто

обороняється, здійснюється не з метою захисту державних, суспільних інтересів,

інтересів і прав людини, то буде мати місце неправомірне заподіяння шкоди.

Питання про те, чи була дійсна необхідність використовувати для оборони

застосований засіб, вирішується судом або органом розслідування та прокуратури на

базі оцінки всіх обставин у сукупності. При цьому суд не може не враховувати і

характеру інтересів, що захищаються, тобто ступеня небезпеки самого посягання.

Однак, при необхідній обороні не можна говорити про обов’язкову пропорційність

зусиль, що застосовуються при нападі, зусиллям при здійсненні захисту від злочинного

посягання. І законодавець у даній ситуації повинен поставити останнього у свідомо

вигідне положення, щоб збільшити його шанси у боротьбі зі злочинністю. Неправильне

розуміння і застосування права на необхідну оборону, що призводить до судових помилок,

обмежує право громадян на законний захист і сприяє створенню обстановки безкарності

хуліганів, грабіжників і інших антигромадських елементів, що викликає справедливе

невдоволення громадян і ускладнює боротьбу зі злочинністю.

Дії щодо припинення суспільно небезпечного посягання будуть правомірними,

якщо вони зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання. Ная-

вність суспільно небезпечного посягання означає, що воно є дійсним, реальним, існує

об’єктивно, а не лише в уяві особи, яка здійснює захист, тобто посягання вже реально

розпочалось і ще не закінчилось. ВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ, СЕР. В: ЕКОНОМІКА І ПРАВО, ВИП.1, 2007

552

Закон вимагає, щоб посягання, щодо якого допускається необхідна оборона, по-

винна бути об’єктивно суспільно небезпечним. Об’єктивність суспільно небезпечного

посягання означає, що воно має існувати реально, а е в уяві особи, яка здійснює захист.

При цьому необхідно, щоб посягання дійсно розпочалось і ще не закінчилось. Треба

зазначити, що реальність посягання і його оцінка особою, яка захищається, можуть не

співпадати. Найчастіше це має місце тоді, коли посягання вже закінчене, а особа, яка

захищається, не усвідомлює цього факту і спричиняє шкоду нападаючому.

Слід зазначити, що діюча Постанова Пленуму Верховного суду України «Про су-

дову практику у справах про необхідну оборону» від 26 квітня 2002 р. теж позбавлена

роз’яснень з приводу поняття суспільно небезпечного діяння. Разом з тим, в ній зазна-

чено, що суспільно небезпечне посягання на законні права, інтереси, життя і здоров’я

людини, суспільні інтереси чи інтереси держави може викликати в особи, яка захища-

ється, сильне душевне хвилювання. Якщо в такому стані вона не могла оцінювати від-

повідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту, її дії

слід розцінювати як необхідну оборону [12].

Право на захист не може існувати необмежений час. Спізнілий захист, як і

передчасний, не виключає кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди тому,

хто нападав. Право на оборону не виключається, якщо суспільно небезпечне посягання

припинене лише на невеликий час, і воно може поновитися негайно і зненацька, у будь-

який момент. Наразі той, хто обороняється, вправі продовжувати захист, якщо він не

знає, закінчився напад або ні, тобто якщо обстановка посягання не виключає

можливості його подовження[13].

Таким чином, необхідною обороною у кримінальному праві слід визнавати будь-

які дії по відношенню до особи, яка скоїла небезпечне посягання на охоронювані

правом інтереси, що здійснюються для припинення цього посягання, тобто сутність

необхідної оборони полягає у заподіянні шкоди особі, яка посягає, для захисту

правоохоронних благ. Усі громадяни мають абсолютно рівні права на законодавчий

захист, саме тому правовій охороні підлягає як той, хто порушує закон, коли скоює

протиправні діяння, так і той, хто правомірно захищається. Тому заподіяння шкоди

правопорушникові теж детально регламентовано.

РЕЗЮМЕ

Статья посвящена исследованию понятия необходимой обороны и его правовой

природы. Автор проанализировал следственную и судебную практику по вопросам

применения необходимой обороны. Результаты ее обобщения были использованы при

обосновании выводов о сущности института необходимой обороны.

SUMMARY

The article is devoted to research of concept of necessary defensive and his legal nature.

An author analysed investigation and judicial practice on the questions of application of necessary defensive. Were drawn on results of its generalization at the ground of conclusions

about essence of institute of necessary defensive.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради Украї-

ни. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.

2. Про судову практику у справах про необхідну оборону: Постанова Пленуму Верховного суду України від 26 квітня 2002 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2002.

–№ 3. – С. 16-19. ВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ, СЕР. В: ЕКОНОМІКА І ПРАВО, ВИП.1, 2007

553

3. Тишкевич И.С. Условия и пределы необходимой обороны. – М.: Юрид. лит., 1969. – 192 с.

4. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради

УРСР. – 1991. – №4. – Cт. 20.

5. Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22.06.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №40. – Ст. 338.

6. Петрухин И.Л. Задержание и арест: охрана интересов личности // Советское государство и право. – 1989. – № 8. – С. 73-82.

7. Житнігор Б.С. Юридичний критерій оборони від злочинного зазіхання в криміналь

них законодавствах України, Росії і держави Ізраїль. – Криминогенная ситуация на

юге Украины: особенности и проблемы сдерживания / Сборник научных статей. –

Одесса, 2003. – С. 88-97.

8. Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С.Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – С. 201.

11. Михайленко П.П. Уголовное право Украины. Общая часть. – К., 1995. – С. 108.

12. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. вузіві фак. / За ред. П.С. Матишевського. – С. 201.

13. Козак В.Н. Право граждан на необходимую оборону. – Саратов, 1972. – 46 с.

14. В.Ю.Поляков ПРАВОВА ПРИРОДА ПОНЯТТЯ «НЕОБХІДНА ОБОРОНА» ВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ, СЕР. В: ЕКОНОМІКА І ПРАВО, ВИП.1, 2007

1   2   3   4   5   6

Схожі:

Основы наследственного права
Объяснять кто такие наследодатель и наследник, что такое завещание и называть условия его действительности
ЛИТЕРАТУРА. Баранов В. М. Александров А. С. Пределы судебного следствия...
У цьому значенні поєднання правознавства та лінгвістики видається найоптимальнішим та необхідним для вирішення цієї задачі. А таким...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка