Тишкевич И. С. Условия и пределы необходимой обороны


НазваТишкевич И. С. Условия и пределы необходимой обороны
Сторінка5/6
Дата08.04.2013
Розмір0.89 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 


П О С Т А Н О В А
 


N 1 від 26.04.2002


Про судову практику у справах про необхідну оборону

 


     Закріплене ст. 36 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (далі - КК) право кожного на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання є важливою гарантією реалізації конституційних положень про непорушність прав та свобод людини і громадянина, про невід'ємне право кожної людини на життя, недоторканність її житла й майна, а також забезпечує умови для захисту суспільних інтересів та інтересів держави.

     З метою правильного й однакового застосування законодавства про необхідну оборону Пленум Верховного Суду УкраїниП О С Т А Н О В Л Я Є:
 

     1. При розгляді справ даної категорії судам необхідно беззастережно додержувати вимог ч. 3 ст. 27 Конституції України (254к/96-ВР ) і ст. 36 КК ( 2341-14 ), враховуючи те, що відповідно до закону кожна особа має право на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання незалежно від можливості уникнути його або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
 

     2. Згідно з ч. 1 ст. 36 КК ( 2341-14 ) необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

     Слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.

     При розгляді справ даної категорії суди повинні з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
 

     3. Суспільно небезпечне посягання на законні права, інтереси, життя і здоров'я людини, суспільні інтереси чи інтереси держави може викликати в особи, яка захищається, сильне душевне хвилювання. Якщо в такому стані вона не могла оцінювати відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту, її дії слід розцінювати як необхідну оборону.

     Правомірним слід вважати застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів незалежно від того, якої тяжкості шкода заподіяна тому, хто посягає, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи або групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.

     Якщо при необхідній обороні випадково заподіяно шкоду не причетній до нападу особі, відповідальність може настати залежно від наслідків за заподіяння шкоди через необережність.

     За змістом ст. 38 КК ( 2341-14 ) до необхідної оборони прирівнюються дії, вчинені під час правомірного затримання та доставлення відповідним органам влади особи, яка вчинила злочин.
 

     4. Згідно з ч. 3 ст. 36 КК ( 2341-14 ) перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту, а згідно з ч. 2 ст. 38 КК перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, - умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. У зв'язку з цим кримінальна відповідальність за такі дії настає лише у випадках, спеціально передбачених статтями 118 та 124 КК.

     Коли при перевищенні меж необхідної оборони чи заходів, необхідних для затримання злочинця, заподіяно тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть, дії винного за відсутності умислу на позбавлення потерпілого життя належить кваліфікувати за ст. 124 КК ( 2341-14 ).
 

     5. Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини. Якщо суд визнає, що в діях особи є перевищення меж необхідної оборони, у вироку слід зазначити, в чому саме воно полягає.
 

     6. Потрібно мати на увазі, що представники влади, працівники правоохоронних органів, члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовці не підлягають кримінальній відповідальності за шкоду, заподіяну при виконанні службових обов'язків по запобіганню суспільно небезпечним посяганням і затриманню правопорушників, якщо вони не допустили перевищення заходів, необхідних для правомірного затримання злочинця.
 

     7. Слід відрізняти необхідну оборону від уявної, під якою розуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, але особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, помилково припускала наявність такого посягання.

     При уявній обороні кримінальна відповідальність за заподіяну шкоду виключається лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала й не могла усвідомлювати помилковість свого припущення. Питання про те, чи дійсно в особи були підстави для помилкового висновку про наявність суспільно небезпечного посягання, вирішується з урахуванням конкретних обставин справи.

     Якщо ж особа в обстановці, що склалася, не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковість свого припущення щодо реальності суспільно небезпечного посягання, але перевищила межі захисту, який потрібно було застосувати, її дії мають розцінюватись як перевищення меж необхідної оборони. У такому разі кримінальна відповідальність можлива лише за статтями 118 і 124 КК ( 2341-14 ). Коли ж особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального посягання, її дії кваліфікуються як заподіяння шкоди через необережність.
 

     8. Призначаючи покарання за дії, пов'язані з перевищенням меж необхідної оборони, судам слід суворо додержувати вимог статей 50, 65 КК ( 2341-14 ).
 

     9. Питання про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок перевищення меж необхідної оборони, має вирішуватись у відповідності з вимогами статей 440, 454 ЦК ( 1540-06 ). Враховуючи конкретні обставини справи, ступінь винності того, хто оборонявся, і того, хто нападав, суд може зменшити розмір майнового стягнення. Шкода, заподіяна в стані необхідної оборони без перевищення меж останньої, відшкодуванню не підлягає.
 

     10. Оскільки відповідно до ст. 11 КК ( 2341-14 ) злочином є суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), не утворюють стану необхідної оборони дії, спрямовані на припинення правопорушення та заподіяння шкоди, яке хоча формально й містить ознаки злочину, але через малозначність не становить суспільної небезпеки.
 

     11. Судовій палаті з кримінальних справ, Військовій судовій колегії Верховного Суду України, апеляційним судам з метою забезпечення суворого додержання законодавства, яке гарантує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань, належить періодично вивчати й узагальнювати практику розгляду судами кримінальних справ про злочини проти життя і здоров'я громадян та вживати заходів до усунення виявлених недоліків.
 

     12. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. N 4 ( v0004700-91 ) "Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань".
 

Голова Верховного Суду України В.Ф.Бойко

Секретар Пленуму, суддя
Верховного Суду України М.П.Селіванов

ВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ, СЕР. В: ЕКОНОМІКА І ПРАВО, ВИП.1, 2007

548

УДК 343.228



ПРАВОВА ПРИРОДА ПОНЯТТЯ «НЕОБХІДНА ОБОРОНА»

В.Ю.Поляков, юридична фірма «Таліон»

Конституцією України передбачено, що кожна людина має право захищати своє

життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань, при цьому

гарантується непорушність права приватної власності, якого ніхто не може бути проти-

правно позбавлений. Однією з найважливіших гарантій реалізації громадянами гаран-

тованого права на захист від протиправних посягань є інститут необхідної оборони.

Ст. 36 Кримінального кодексу України (надалі – ККУ) встановлює, що кожна особа має

право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або зверну-

тися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Необхідна оборона – важливий і дієвий засіб у боротьбі зі злочинністю. Його ви-

користання може бути успішним лише тоді, коли кожна людина буде усвідомлювати

зміст права на необхідну оборону. Боротьба зі злочинністю – одна з найважливіших за-

дач держави. Це не тільки обов'язок міліції, прокуратури, суду та інших державних ор-

ганів і посадових осіб, але і справа всієї громадськості, всіх громадян. Тільки в резуль-

таті спільних зусиль всіх вказаних суб’єктів можуть бути досягнуті гарантовані успіхи

у вирішенні цієї важливої задачі.

Закріплене у законі право на необхідну оборону від суспільно-небезпечних пося-

гань дає можливість людям активно брати участь у боротьбі зі злочинними елементами,

злісними порушниками суспільного порядку. Саме тому актуальність теми цієї статті

обумовлена, насамперед, найважливішими функціями необхідної оборони в умовах

становлення в Україні громадянського суспільства і правової демократичної держави.

Вказана проблема була предметом багатьох досліджень у вітчизняній правовій

науці. Слід відзначити роботи таких вчених як Таганцев М.С., Сергеєвський М.Д., Ко-

ні О.Ф., Піонтковський А.А., Ткаченко В.И., Кириченко В.Ф., Якубович М.Й., Звеча-

ровський І.Є., Побєгайло Е.Ф., Баулін Ю.В., Тишкевич І.С. та інших. Однак, у зв’язку з

прийняттям нової Конституції України, яка проголосила пріоритетними засадами

діяльності держави забезпечення прав та свобод людини, зокрема, права людину на

необхідну оборону та на затримання злочинця, виникла нагальна потреба переглянути

деякі підходи до вказаної проблеми.

Безпосередньо інститут необхідної оборони знайшов своє втілення у ч. 3 ст. 27 і

ч.5 ст. 55 Конституції, ст.ст. 36, 37 ККУ, ст. 19 КпАП України, ст.ст. 444 Цивільного

кодексу України та у роз’яснюючих положеннях Постанови Пленуму Верховного суду

України «Про судову практику у справах про необхідну оборону» від 26 квітня 2002 р.

Весь нормативний матеріал, що регулює право необхідної оборони, характеризується

значною взаємообумовленістю та певною єдністю.

Об’єктом дослідження є відносини, що виникають у сфері забезпечення природ-

них прав людини (таких, як право на життя, на свободу пересування та на захист від

протиправних посягань на ці та інші права). Предметом дослідження є система право-

вих норм, що надають особі право на захист своїх законних інтересів за допомогою за-

стосування необхідної оборони.

Метою даної статті є визначення правової природи та недоліків інституту

необхідної оборони у чинному законодавстві.

© Поляков В.Ю., 2007 ВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ, СЕР. В: ЕКОНОМІКА І ПРАВО, ВИП.1, 2007

549

Для досягнення даної мети були поставлені наступні завдання:

1) встановити правову природу поняття необхідної оборони;

2) визначити підстави та умови правомірності необхідної оборони;

3) сформулювати пропозиції щодо вдосконалення діючого законодавства.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних за-

коном прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних

інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіян-

ня тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої у даній обстановці для негайного

відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищен-

ня меж необхідної оборони [1].

Необхідна оборона - найбільш поширена на практиці обставина, що виключає

злочинність діяння. Вона є дійовим засобом боротьби зі злочинністю, який закон дає

можливість застосовувати кожній людині, незалежно від її соціального статусу, профе-

сії, освіти і спеціальної підготовки.

Слід підкреслити, що закріплене Конституцією та ККУ право кожного на необ-

хідну оборону від суспільно-небезпечних посягань є важливою гарантією реалізації

конституційних положень про непорушність прав та свобод людини і громадянина, про

невід'ємність права кожної людини на життя, про недоторканність її житла і майна, а

також забезпечує умови для захисту громадських і державних інтересів [2].

Необхідна оборона є суб'єктивним правом людини, а не її обов'язком. Вона може

реалізувати його в межах вимог закону, виходячи з власної оцінки конкретної ситуації
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Основы наследственного права
Объяснять кто такие наследодатель и наследник, что такое завещание и называть условия его действительности
ЛИТЕРАТУРА. Баранов В. М. Александров А. С. Пределы судебного следствия...
У цьому значенні поєднання правознавства та лінгвістики видається найоптимальнішим та необхідним для вирішення цієї задачі. А таким...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка