|
|
Скачати 0.76 Mb.
|
36. Найвпливовіші політичні партії Західної України у міжвоєнний період, їх програмні цілі та діяльність. У визвольному русі західноукраїнського населення проти польського панування виділилися три основні течії: партії з легальними засобами боротьби, націоналістичне підпілля, комуністичний рух. У краї існували дванадцять українських політичних партій. Найчисленнішим та найвпливовішим було Українське народно-демократичне об'єднання (УНДО) - ліберальна партія, що виступала за конституційну демократію та незалежність України. Вела боротьбу на міжнародній арені проти легалізації чужого панування, а у варшавському сеймі та сенаті - за виконання Польщею її конституційних зобовязань. Головним виразником соціалістичних тенденцій краю була Радикальна партія. Після її об'єднання в 1926 р. з Українською партією соціалістів-революціонерів утворилась Українська соціалістична радикальна партія, лідерами якої були Лев Бачинський та Іван Макух. ЇЇ програма закликала до справедливого поділу земель серед селян, обмеження приватної власності та відокремлення церкви від держави. Ці цілі бачили виконанними лише у незалежній Україні. Тому в 20-30 рр. радикали виступили противниками СРСР і Польщі - головних ворогів української незалежності. У 1920-ті pp. серед українців краю поширилися прорадянські настрої. Ці симпатії започаткували декілька легальних та нелегальних організацій. У 1919 р. група галичан утворила Комуністичну партію Східної Галичини, яка з 1923 р. називалась Комуністичною партією Західної України (КПЗУ) і під тиском Комінтерну стала автономною частиною Польської комуністичної партії. У 1938 р. за наказом Сталіна її було розпущено.Серед інших партій у Східній Галичині також діяли Українська католицька, Руська селянська, Руська аграрна та інші партії. 37. Міжнародне становище УНР на початку 1919 р. Війна більшовицької Росії проти УНР. Доба Директорії характерна значним погіршенням міжнародного становища України, оточеної з усіх сторін ворогами. На заході стояли польські війська, які переважали українські кількісно та якісно. Після повалення гетьманату негайно посилився рух радянських військ в Україну. На південно-східному кордоні зростали російські антибільшовицькі сили під командуванням А.Денікіна. У грудні 1918 р. Антанта, насамперед Франція, висадила в Одесі й інших чорноморських портах 60-тисячну армію. За умов, що склалися, український уряд не мав підтримки. Німецька й австро-угорська армії, які, згідно з мирним договором з Четвірним Союзом, зобов'язувалися охороняти Україну від більшовицької окупації, були нездатні до боротьби. Використавши важке становище Директорії, більшовики організували другий похід на Україну. Уряд УНР звертався із запитами щодо воєнних заходів Москви. На них він отримав лицемірну відповідь, що на Україну наступає не військо РСФРР, а воюють між собою війська української радянської влади й Директорії. У січні 1919 р. УНР з усіх боків оточили вороги. З півночі та сходу почали наступати більшовицькі війська. Над Україною нависла смертельна небезпека. 16 січня 1919 р. Директорія оголосила війну Радянській Росії. 24 січня на всій території УНР було введено воєнне становище. Червоноармійські частини після важких боїв біля Харкова, Полтави, Катеринослава, Чернігова зайняли з допомогою отаманів Н.Махна і Д.Терпила, які перейшли на їх бік, майже всю Лівобережну Україну. 5 лютого 1919 р. радянські війська вступили до Києва. Директорія перебралася до Вінниці. У сер. лютого 1919 р. все Лівобережжя було в руках більшовицької армії. У цій ситуації В.Винниченко заявив про свій «відхід від політики». Обов'язки голови Директорії взявся виконувати Симон Петлюра. Під натиском радянських військ Директорія 6 березня переїхала з Вінниці до Проскурова. Сили її слабнули, а командування Антанти, не надаючи реальної допомоги, висувало щораз нові вимоги. У квітні 1919 р. українське військо та залишки державного апарату опинились у Галичині. Всю Наддніпрянщину зайняли більшовики. Проте їх становище в Україні було дуже непевним. Озброєні селянські маси, яким більшовики не дозволили ділити панські землі, не хотіли задарма давати хліб для вивезення в Росію. Навесні 1919 р. в Україні почалися масові повстання (з 1 квітня по 19 червня 1919 р. - 338 повстань), в основному селянські. 38. Вибух Першої світової війни і ставлення до неї української громадськості Могутня хвиля шовінізму охопила всю Європу. Не обійшла вона і Росію, у тому числі й її опозиційні партії. Частина російської колонії у Парижі вирішила навіть добровільно вступити до французької армії. На підтримку імперіалістичної війни виступили і політичні партії країни. На ці позиції стали Товариства українських поступовців (1908 р.), частина Української соціал-демократичної робітничої партії, яку очолював Симон Петлюра. Керівники ж західноукраїнських національних партій з початку війни зайняли виразно антимосковську позицію. На початку війни у Львові з представників трьох політичних партій - національно-демократичної, радикальної й соціал-демократичної - було засновано Головну українську раду на чолі з Костем Левицьким. Це була організація австрійської орієнтації. Вона ставила завдання охороняти інтереси українців в Австрії і закликала всіх українців стати на боці Австрії у війні. Рада створила військову організацію - добровільний легіон Українських січових стрільців для боротьби з російськими військами. На початку серпня 1914 р. група політичних емігрантів з України (Наддніпрянщини) заснувала у Львові «Союз визволення України», який вів пропаганду ідеї самостійності України у таборах військовополонених українців на території Австро-Угорщини. Рішуче і послідовно виступали проти тактики оборонства більшовики. Вже 26 липня 1914 р. більшовицька фракція у IV Державній думі виступила проти війни. Слід відзначити, що частина громадcькості, політичних сил, особливо із УСДРП, підтримувала більшовицьку тактику боротьби: перетворення війни імперіалістичної в громадянську. Отже,Перша світова війна зумовила негативні тенденції в українському національному русі, що призвело до його розколу в тактиці по відношенні до війни, до майже повної обмеженості легальних можливостей політичної та культурної діяльності. 39. Утворення СРСР й остаточна ліквідація суверенітету України Втрата Україною незалежності відбувалася протягом тривалого періоду, поступово, у процесі входження УСРР до складу Союзу РСР, який умовно можна поділити на кілька етапів. І етап (червень 1919 – грудень 1920 р.) – утворення „воєнно-політичного союзу” радянських республік, збереження за Україною формального статусу незалежної держави. У червні 1919 р. ВЦВК прийняв постанову „Про воєнний союз радянських республік Росії, України, Латвії, Литви і Білорусії”. Об’єднання створювалося лише „на час соціалістичної оборонної війни”, але, по суті, стало першим реальним кроком до відновлення унітарної держави. II етап (грудень 1920 – грудень 1922 р.) – формування договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету. 28 грудня 1920 р. представники Росії – Ленін і Чичерін та представник України Раковський підписали угоду про воєнний і господарський союз між двома державами. І хоча формально проголошувалися незалежність і суверенітет обох держав, взятий на централізацію курс, особливо в 1921–1922 рр., посилювався. III етап (грудень 1922 – травень 1925 р.) – утворення СРСР, втрата Україною незалежності. ЗО грудня 1922 р. І з’їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік. У 1924 р. процес ліквідації суверенітету України вступає у свою завершальну фазу. 26 січня 1924 р. відбувся II з’їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію Радянського Союзу. У ній було окреслено коло питань, що належали до компетенції вищих органів влади СРСР: зовнішня політика, кордони, збройні сили, транспорт, зв’язок, планування господарства, оголошення війни і підписання .мируУ травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, у якому було законодавче закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу. 40. Боротьба УНР проти агресії більшовицького Раднаркому наприкінці 1917 – початку 1918 рр. Більшовицькі сили складалися з: більшовизованих солдат Західного фронту та моряків Балтійського й Чорноморського флотів; червоної гвардії. Це були добровольці, переважно робітники і матроси, переконані більшовики, що ненавиділи «буржуазну» ЦР і українців взагалі. Ці об'єднані 160-тисячні військові сили були «вручені» М. Муравйову. На оборону України встали головним чином підрозділи Вільного козацтва і добровольчі об'єднання, що створювалися за рішенням Генерального Секретаріату (26 грудня). Найголовнішими з них були: Гайдамацький Кіш Слобідської України під командуванням С.Петлюри; Галицький курінь Січових стрільців під командуванням Є. Коновальця. Чисельністю війська УНР не поступалися радянським, але вони були розпорошені по всій Україні, на відміну від більшовицької армії. Хід воєнних дій. 25 грудня Антонов-Овсієнко віддав наказ про загальний наступ радянських військ проти УНР. Першим радянські війська з допомогою місцевих більшовиків захопили Катеринослав. Потім Полтаву, Херсон, Одесу, Олександрівськ. Червоноармійські загони з півночі і сходу наближалися до Києва. Саме в ці дні на шляху радянських військ на станції Крути між Ніжином і Бахмачем став загін із 500 необстріляних київських студентів, гімназистів та юнкерів 1-ї київської юнацької військової школи ім. Б. Хмельницького. Відбувся жорстокий бій (16 січня 1918 р. ), в ході якого більшість юнаків загинула. Подвиг цих юнаків на чолі з сотником Омельченко став символом національної честі і назавжди увійшов в історію України. На допомогу наступаючим військам Муравйова робітники завода «Арсенал» 16 січня 1918 р. почали збройне повстання, центром якого став завод. Повстання через 5 днів було придушене. Але 26 січня більшовицькі війська все таки увійшли в столицю УНР. В Києві війська Муравйова вчинили криваву різанину. 30 січня 1918 р. в Києві проголошено «Українську Робітничо-Селянську Республіку» з Народним Секретаріатом на чолі. Членів ЦР оголошено злочинцями, а майно їхнє реквізовано. ЦР покинула Київ і переїхала до Житомира. Причини поразки українських військ були такі: а) перевага більшовицької Росії у чисельності й озброєнні війська; б) розпорошеність українських сил. 41. Проголошення незалежності Карпатської України і її історичне значення. 12 лютого 1939 р. відбулись вибори до Сейму Карпатської України, на яких абсолютну більшість голосів виборців (близько 94 %) здобули кандидати Українського Національного Об'єднання. 15 березня 1939 р. Сейм на чолі з А. Штефаном проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Прийнята парламентом конституція Карпатської України (Конституційний закон ч.1), визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державну мову (українська). Державним прапором та гімном республіки були визнані синьо-жовтий стяг і український національний гімн «Ще не вмерла Україна». Герб - червоний ведмідь на лівому срібному півполі й чотири сині та три золоті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі. Президентом Карпатської України було обрано А. Волошина, який призначив прем'єр-міністром нового уряду суверенної держави Ю. Ревая. Заступником голови сейму (спікером) Карпатської України у 1939 року, референт преси й інформації та зв'язковий з урядом Карпатської України був С. Росоха. Волошин після проголошення Незалежності відразу ж звернувся з телеграмою особисто до Адольфа Гітлера з проханням про визнання Карпатської України під охороною Рейху та недопущення її захоплення Угорщиною. Карпатська Україна як держава проіснувала недовго, проте заявила світові про волелюбність українського народу, залишила свій слід в українській історії, підтвердила, що Закарпаття є українською землею, а українці цього краю — невід’ємною частиною великої української нації. Ця подія мала велике історичне значення не лише для карпатського українства, але й для всього українського народу. Адже Карпатська Україна стала одним з кроків на шляху до соборності всіх українських етнічних земель у єдиній державі. 42. Колонізаторська політика Польщі в Західній Україні у міжвоєнний період. Унаслідок українсько-польської війни, яку українці програли 1919 р., поляки захопили Східну Галичину, Західну Волинь, Західне Поділля, Холмщину, Підляшшя. За Ризьким миром 1921 р. ці землі увійшли до складу Польської держави. Питання про державну приналежність Східної Галичини залишалося нерозв’язаним. Незважаючи на відвертий опір українців окупаційній владі, 14 березня 1923 р. у Версалі Рада послів Антанти остаточно визнала зверхність Польщі над Східною Галичиною.Польський уряд територію своєї держави поділяв на дві категорії: та частина де знаходилися основні галузі промисловості та куди надходили основні капіталовкладення; інша була сировинним придатком і ринком збуту.Уряд Польщі проводив політику колонізації щодо українського населення краю, нехтував його правами та свободами, піддавав утискам національну культуру. У 1924 р. було заборонено розмовляти українською мовою в державних установах та органах самоврядування.Уряди Польщі і Румунії, проводячи в 1920-х роках аграрну реформу, ставили за мету зміцнити в західноукраїнських землях поміщицьке землеволодіння, насадити там польських і румунських колоністів. Так, польський уряд здійснював свою колонізаторську політику, насаджуючи на українських землях своїх колишніх офіцерів і солдатів. Відбираючи у західноукраїнських селян землі польський уряд переслідував мету створити на західноукраїнських землях міцну опору для польського панування. З 1919 р. по 1929 р. польський уряд наділив землею і поселив на українських землях 200 тис. осадників, а румунський уряд переселив у Північну Буковину 2 тис. румунських колоністів.Польський уряд поділяв населення Східної Галичини й Західної Волині на лемків, бойків, гуцулів, поліщуків, волинян та ін. і прагнув довести, що вони не українці. Перейменувавши Східну Галичину на Східну Малопольщу, він фактично заборонив українські назви сіл, залізничних станцій, міст. Розгони масових демонстрацій, арешти, катування і вбивства активістів ставали повсюдним явищем. Поліція і війська, спеціальні каральні загони проводили масові арешти катування й вбивства. У 1933 р. на Поліссі було створено концентраційний табір для політичних в'язнів, у який було кинуто тисячі учасників національно-визвольного руху. Українська мова не допускалася в державні установи, українські школи закривалися. Якщо в 1911 році в Західній Україні працювало 3622 українські початкові школи, то в 1939 р. їх залишилося 135. До 70% дорослого населення Західної України було неписьменним. За часів польської влади в Західній Україні було чотири вищі навчальні заклади. У них викладання велося тільки польською мовою. При вступі до вузів для українців була встановлена процентна норма, внаслідок чого у Львівському університеті, наприклад, студентів-українців налічувалося менше 5%. Великий вплив серед населення західноукраїнських земель мала Організація українських націоналістів, заснована у 1929 р. на засадах інтегрального націоналізму. 43. Встановлення влади Директорії УНР. Поясніть відмінності у поглядах між В.Винниченком і С.Петлюрою щодо найважливіших засад внутрішньої і зовнішньої політики УНР. Директорія УНР — найвищий органдержавноївлади відродженої УкраїнськоїНародноїРеспубліки, який діяв з 14 листопада1918 року до 10 листопада1920 року. Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року. Єдності поглядів щодо внутрішньої та зовнішньої політики у членів Директорії не було. Єдине, що їх обєднало - це бажання повалити гетьманат П. Скоропадського. За своїм світоглядом Винниченко був соціалістом. Він перший в Європі висунув ідею поєднання капіталізму та комунізму. Також вважав, що регулярні війська для держави, яка хоче жити в мирі зі своїми сусідами не потрібно. Тому ЦР не створила достатньої кількості військ. Так Директорія заборонила голосувати не трудящим, до яких відносили і інтелігенцію. Завдяки такій політиці, Винниченко відштовхнув багато соціальних верств населення. Винниченка можна віднести до політика соціаліста-експерементатора. Симона Петлюру від Винниченка відрізняла менша схильність до утопічних поглядів, готовність співпрацювати навіть з буржуазією заради торжества національної справи. Протягом 1919 р. він все більше віддалявся від соціалістичних поглядів своєї молодості і еволюціонував у бік націонал-демократичної орієнтаціїї. Петлюра видав власний універсал з закликом до солдатів підтримати національну справу. Винниченко розцінив це як дії спрямовані аби зняти його з посади. Прагматизм Петлюри підтверджувався й тим, що він аби здобути союзника у війні з більшовизмом, погодився віддати Польщі західну Україну. |
| СПИСОК ЕКЗАМЕНАЦІЙНИХ ПИТАНЬ З ДИСЦИПЛІНИ Утворення східнослов'янської держави Київська Русь. Русь за часів перших князів: Олег, Ігор, Ольга, Святослав |
Київська Русь? Під яким ім'ям увійшов в історію варязький конунг, який у 862 році, згідно літопису, був запрошений на князювання у місто Новгород... |
| Правління Володимира 1 Великого. Поширення християнства в Київській... Київська Русь після прийняття християнства: економіка соціально-політичний устрій, зовнішня політика |
Зовн ішня політика київських князів Внаслідок вдалих походів на володіння Візантії, Київська держава уклала дуже вигідні договори, князь Аскольд прийняв християнство... |
| Змальовує події походу 1185 року проти половців. Разом з Ігорем син... Гіпербола: захопленими тканями і одягом мостили русичі болота. Ігор із здобичі взяв собі тільки бойові знаки ворога. Автор називає... |
Володимир Мономах його внутрішня і зовнішня політика Довести, що в період правління Володимира Мономаха Київська Русь переживала період свого розквіту |
| Що являли собою Олімпійські ігри у стародавній Греції? У якому виді спорту змагалися атлети під час проведення перших Олімпійських ігор? |
Урок засвоєння нових знань Києві. Розглянути та проаналізувати діяльність перших князів. Розвивати вміння аналізувати історичні події, писемні джерела, давати... |
| Інтерактивні вправи та ігри на уроках історії, як одиніз шляхів підвищення... Практичне використання ігрових форм роботи з учнями у процесі вивчення пропедевтичного курсу історії України, на прикладі тем «Київська... |
Підручник В. Месана § 1 6 Перші князі Київської держави Месан § письмово дати відповідь на питання ст. 47. Данилевська § Письмово дати відповідь на питання... |